Поняття про механізми терморегуляції.

Людині притаманна відносно постійна температура тіла, що не залежить від температури навколишнього середовища. Підтримання постійної температури тіла забезпечується складними процесами терморегуляції — функціональною системою, що включає в себе периферичні (шкіра, кровоносні судини) і центральні (гіпоталамус) терморецептори, спеціальні центри терморегуляції, які розміщені в головному мозку, і еферентні шляхи, що регулюють рівень теплопродукції і тепловіддачі.

Так, при підвищенні температури навколишнього середовища відбуваються розширення кровоносних судин шкіри, збільшення її теплопровідності і тепловіддачі,збільшення потовиділення, що призводить до підвищення тепловіддачі і зменшення теплопродукції. Це оберігає організм людини від перегрівання. Навпаки, при зниженні температури навколишнього середовища зменшується тепловіддача за рахунок зменшення теплопровідності шкіри і звуження її кровоносних судин, підвищується теплопродукція внаслідок збільшення скоротливої активності скелетних м´язів, що запобігає зниженню температури тіла.

Температура тіла здорової людини та її фізіологічні коливання

Температура здорової людини становить у пахвовій ямці 36,4—36,9 °С, у порожнині рота 37,1—37,3 °С, у прямій кишці та вагіні - 37,3—37,5 °С.

Детальний (смертельний) максимальний рівень становить понад 42,5 °С, мінімальний нижче 33°С. При таких рівнях температури виникають незворотні порушення обміну речовин та будови клітин, що не сумісно з життям.

Протягом доби температура тіла здорової людини може коливатися до ±1 °С. Найвищою вона є о 16.00—18.00, найнижчою — о 3.00— 6.00 год. Коливання можуть зумовлюватися характером харчування, інтенсивністю праці м’язів, частково — температурою навколишнього середовища (особливо при неправильному вдяганні). Рівень температури залежить від віку людини: так, у дітей внаслідок більшої інтенсивності процесів обміну речовин та окисних процесів, що є необхідним для росту організму, температура тіла дещо підвищена, ніжу дорослих (36,9—37,2 °С). У людини похилого та старечого віку внаслідок фізіологічного зниження інтенсивності процесів температура тіла є нижчою, ніж у людини середнього віку (36,0—36,5 °С). У період менструації температура тіла підвищується і може становити 36,9-37,1 С.

Улітку температура тіла може бути на 0,1—0,3 °С вищою, ніж узимку. Температура тіла також залежить від емоційного стану людини. У період емоційного напруження (у студентів перед іспитами, векторів, спортсменів) температура тіла може підвищуватись порівняно зі спокійним станом на 0,2—0,6 °С.

Прилади для вимірювання температури тіла

Медичний термометр — це тонка скляна запаяна з обох капілярна трубка, з якої видалено повітря. На нижньому кінці ця трубка переходить у резервуар, заповнений ртуттю. Шкала медичного термометра виготовлена із матового скла та алюмінію і має поділки від 34 до 42 °С. Кожна поділка відповідає цілому градусу за Цельсієм. Кожен градус поділяється на 10 менших поділок (по 0,1 С). На рівні 0,5 °С поперечна лінія є довшою за інші. Зовнішню трубку термометра виготовляють із тугоплавкого скла; вона дещо сплющена, щоб термометр не скочувався з поверхні, де його поклали. Ртутний стовпчик повинен бути нерозривним; розірваність стовпчика можна з’єднати за допомогою струшування. Якщо це не вдається термометр потрібно вважати непридатним для користування.

Термометр на основі рідких кристалів. Принцип його роботи полягає у зміні забарвлення рідких кристалів при зміні температури. Найчастіше застосовується термометр “Термотест”. Це полімерна пластинка, вкрита емульсією з рідких кристалів. Для вимірювану температури тіла пластинку накладають на будь-яку частину При температурі тіла 36—37 °С на пластинці зеленим кольором висвітлюється літера “N” (norma — норма), а при температурі більше 37 °С — “F” (febris — гарячка). Більш досконалі термометри можуТь подавати інформацію у цифровому позначенні. У палатах інтенсцв ного спостереження термометрію можна проводити стаціонарну медичним термометром для дистанційного вимірювання, а таксу використовують індивідуальні термометричні блоки тривалого моніторного спостереження, які при виході температури тіла за встановлені межі подають сигнал тривоги.

Правила і техніка вимірювання температури тіла за допомогою медичного термометра. Вимірювати температуру хворого бажано одним і тим самим термометром. Перед вимірюванням температури тіла потрібно впевнитися, що ртутний стовпчик термометра стоїть не вище 35 °С. Якщо він вище, то термометр струшують. Струшувати термометр треба тоді, коли він охолоне після попереднього вимірювання, оскільки при струшуванні теплого термометра стовпчик ртуті може розірватися. Якщо це трапилося, треба декілька разів повторити струшування. Захоплюють верхню частину в кулак таким чином, щоб його головка упиралася в долоню, а середина була між великим та вказівним пальцями. Декількома від- ривчастими рухами у ліктьовому суглобі з силою опускають руку донизу, роблячи при цьому раптову зупинку.

Зазвичай температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 7.00— 9.00, а також між 17.00—19.00 год. Інколи для виявлення прихованого туберкульозу, ревматизму тощо температуру тіла вимірюють кожні 2—4 год.

Найчастіше температуру вимірюють у пахвовій ямці. Це на практиці є найзручнішим місцем, але дає менш точні результати, ніж при вимірюванні температури в порожнинах.

Перед уведенням термометра у пахвову ямку, особливо при потовиділенні, треба протерти шкіру змоченим теплою водою рушником, потім витерти насухо.

Це запобігає забрудненню термометра та охолодженню його внаслідок випаровування поту. Також треба впевнитися у відсуності в пахвовій ямці запальних процесів чи штучної гіперемії шкіри (коли пацієнт намагається симулювати підвищення температуритіла). Іноді пацієнти з метою симуляції використовують передчасно заготовлені грілки з гарячою водою, батареї центрального опалення, настільні лампи.

Установити термометр треба так, щоб весь ртутний резервуар усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині пахвової ямки протягом усього часу вимірювання. Щоб термометр не зсувався, треба щільно притиснути плече до грудної клітки, а передпліччя розмістити таким чином, щоб долоня знаходилась у протилежній пахвовій ямці. Бажано стежити, щоб між термометром та тілом не потрапила білизна.

Якщо хворий непритомний або збуджений, треба підтримувати його руку.

Вимірювання температури у ротовій порожнині дає більш точні результати незалежно від температури навколишнього середовища, вологості шкіри тощо. Ртутний резервуар термометра повинен знаходитись під язиком. Але такий спосіб неможливо застосувати непритомному чи збудженому пацієнту, пацієнту із психічним захворюваннями, при хворобах ротової порожнини та розладах носового дихання.

Вимірювання температури тіла у прямій кишці також дає точний результат. Воно показане у маленьких дітей, надто виснажених та знесилених: у них термометр у пахвовій ямці нещільно охоплюється м’якими тканинами, тому результати такого вимірювання є нетниннми. Воно протипоказане при затримці випорожнень (закреп), проносі, запаленні прямої кишки (проктит), геморої, що кровоточить, психічних захворюваннях та психічному збудженні хворого.

У випадку закрепу перед вимірюванням температури тіла за 2—3 год потрібно провести очисну клізму. Термометр змазують вазеліновою олією, вкладають хворого на бік, розсувають сідниці і вставляюсь термометр у пряму кишку до середини його довжини. Сідниці стистискають одна до одної.

Вимірювання температури тіла у вагіні широко застосовується у гінекологічній практиці для виявлення порушень менструального циклу. Цей метод дає дуже точні результати. У кожної хворої повинен бути індивідуальний градусник.

Термін вимірювання температури тіла у пахвовій ямці становить 7-10 хв, у ротовій порожнині, прямій кишці, вагіні 5—7 хв.

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА

Верхньою межею нормальної температури, вимірюваної у пахвовій ямці, потрібно вважати 37 °С, у ротовій порожнині 37,2 °С, у вагіні 37,5 °С. Нижньою межею нормальної температури тіла у пахвовій ямці потрібно вважати 36 °С, у прямій кишці та вагіні — 48 °С.

Підвищення температури понад вказані максимальні цифри називається гіпертермією, зниження температури нижче мінімальної величини — гіпотермією.

Заслуговує на увагу співвідношення між температурою тіла та частотою пульсу. Зазвичай при підвищенні температури тіла на 1 °С частота пульсу прискорюється на 8—10 за 1 хв (правило Лібермейстера).

Невідповідність між високою температурою тіла та частотою пульсу в той чи інший бік завжди повинна звертати на себе увагу. Так, невідповідна високій температурі тіла незначна прискореність пульсу може свідчити про наявність черевного тифу, менінгіту, енцефаліту

При вимірюванні температури тіла трапляються випадки симуляції хворим температури тіла або, навпаки, приховування. Тому, під час вимірювання температури тіла необхідно стежити за діями хворого.

РЕЄСТРАЦІЯ ПОКАЗНИКІВ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА, АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ, ЧАСТОТИ ПУЛЬСУ

Сукупність окремих вимірювань температури тіла у даного хворого виявляє її характер залежно характерові захворювання. Деякі захворювання, особливо з хронічним перебігом, часто мають характерний тип коливань температурної кривої.

Результати щоденного дворазового вимірювання температури тіла записують у спеціальний температурний листок, який заводять на кожного хворого. У цьому випадку зазначають прізвище, ім’я та по батькові хворого, номер картки стаціонарного хворого, номер палати. Температурний листок має такі графи:

  • реєстрація температури: Р — ранкова температура; В — вечірня температура;
  • щоденна реєстрація: частоти пульсу, дихання, показників артеріального тиску; у разі потреби — кількість випитої рідини, добовий діурез. Дані про випорожнення та прийняття душу чи часткове оброблення позначають знаком

Дані вимірювання температури заносять у температурний листок графічно у вигляді кривої (шкала “Т” — ціна однієї поділки становить 0,2 С); рівень систолічного та діастолічного тиску (шкала “АТ” —О виглядістовпчиків; ціна однієї поділки—5 мм рт. ст.); частоту пульсу записують графічно у вигляді кривої (шкала “П” — ціна однієї поділки до 100 — 2 удари; вище 100 — 4 удари); у графі “Дихання” цифрами проставляють кількість дихальних рухів за 1 хв. Після кожного вимірювання температури тіла на відповідному рівні температурної сітки проставляють точки, які з’єднують прямими лініями. Отримана крива виявляє хід коливань температури тіла за період спостереження за хворим.