Міжнародне право
3. Імплементація норм міжнародного права
Одним із найважливіших практичних питань співвідношення міжнародного і національного права є питання про порядок виконання державою міжнародних зобов´язань. На думку окремих учених, моністичні концепції співвідношення двох правопорядків припускають пряму дію норм міжнародного права в національній правовій системі. В інших концептуальних напрямках суть процесу виконання міжнародно-правових норм у внутрішньодержавній сфері пояснюється по-різному.
Механізм дії національного права є непридатним для регулювання міжнародних відносин, а міжнародне право не здатне регулювати внутрішньодержавні взаємовідносини. Для того щоб бути спроможними регулювати взаємовідносини за участю фізичних і юридичних осіб, правила, які містяться в міжнародному праві, необхідно включити до правової системи держави у встановленому нею порядку. Процес переходу норм міжнародного права в правову систему називається імплементацією.
Імплементація норм міжнародного права є цілеспрямованою організаційно-правовою діяльністю держав, яка здійснюється індивідуально, колективно або в межах міжнародних організацій з метою своєчасної, всебічної й повної реалізації узятих ними відповідно до міжнародного права зобов´язань. У разі реалізації міжнародно-правових норм на національному рівні, потрібні додаткові внутрішньодержавні заходи для перетворення цілей, закладених у нормах міжнародного права, на реальні дії юридичних осіб і громадян, які перебувають під державною юрисдикцією. Національне право виступає основним інструментом імплементації норм міжнародного права.
Імплементація норм міжнародного права відбувається шляхом рецепції національним правом правил міжнародних договорів.
Рецепція - це текстуальне повторення нормотворчим органом держави змісту міжнародно-правової норми в статті нормативно-правового акта. Звернення до рецепції може мати різні мотиви: від бажання повторити вдале формулювання статті міжнародно-правового акта до прагнення продемонструвати повне дотримання узятого міжнародного зобов´язання.
Рецепції є досить поширеними. У більшості випадків їх застосовують після надання державою згоди на обов´язковість міжнародного договору (наступна рецепція). Іноді ж держава вживає заходів із приведення свого законодавства у відповідність до норм міжнародного договору на етапі підготовки до приєднання до нього (попередня рецепція). Тим самим удається поєднати момент узяття на себе зобов´язань за міжнародним договором і початок їх виконання у внутрішньому правопорядку.
Сутність рецепції полягає в тому, що на основі національного права норми міжнародного права стають нормами національного права, тобто останні повторюють зміст норм міжнародного права. Так може бути, наприклад, коли держава ухвалює національний закон, який повторює приписи міжнародного договору.
У разі рецепції дію міжнародно-правових норм у внутрішньому правопорядку не можна вважати прямою, тому що ця процедура є не чим іншим, як засобом їх заміни. Після рецепції у внутрішньому праві починають діяти норми лише зовні, словесно схожі на міжнародно-правові, а по суті - норми внутрішнього права. Факт рецепції має безумовне значення для тлумачення відповідної норми внутрішньодержавного нормативно-правового акта.
Вирізняють два основні види рецепції - загальну та індивідуальну.
Загальною рецепцією є закріплення в конституціях держав положення, що міжнародні договори є частиною національного права. У разі індивідуальної рецепції для введення норми міжнародного права у національну правову систему потрібен окремий внутрішньодержавний акт. Індивідуальна рецепція може відбуватися у формі інкорпорації, трансформації чи відсилання.
Інкорпорація - це включення в національну правову систему норм, які зовнішньо є цілком ідентичними з нормами акта міжнародного права. Здебільшого зазначений міжнародний-правовий акт зберігає форму та найменування, незважаючи на те, що виступає законом.
Трансформація - не лише відтворення, але і переробка норм міжнародного договору відповідно до загальних принципів національного права. Правовим результатом трансформації, на відміну від інкорпорації, є не лише доповнення чинного внутрішнього права, але і зміна норм у зв´язку з вимогами міжнародної угоди.
Відсилання - вказівка у національному законодавстві на те, що певна поведінка державних органів, посадових осіб і громадян регулюється загальними положеннями або конкретними нормами міжнародних договорів.