Дозу інсуліну лікар-ендокринолог підбирає індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням клінічної картини, вмісту глюкози в крові і в сечі. Лікування інсуліном проводиться на тлі дієти № 9. Запаси інсуліну слід зберігати в холодильнику при температурі 2—8 °С. Заморожування препарату не допускається. Інсулін, який пацієнт використовує на даний момент, необхідно зберігати при кімнатній температурі (але не вище 22 °С) у темному місці і не довше 1 міс.

Перед уведенням візуально оцінюють стан інсуліну. Інсулін короткої дії у флаконі повинен бути абсолютно прозорим. На дні флакона з інсуліном подовженої дії є білий осад, а над ним прозора рідина; у даному випадку наявність осаду не є протипоказанням для уведення інсуліну.

З метою уникнення можливої алергійної реакції на препарат інсуліну перед уведенням першої дози треба зробити внутрішньошкір- ну або скарифікаційну пробу (за вказівкою лікаря) на індивідуальну чутливість організму до препарату.

Бажано ін’єкції робити інсуліновим шприцом. При відсутності інсулінового шприца треба вміти розрахувати в мілілітрах призначену лікарем дозу. Активність інсуліну в 1 мл може бути 40 ОД, 80 ОД-100 ОД. Відповідно в 0,1 мл міститься 4 ОД, 8 ОД, 10 ОД інсуліну. Дозу інсуліну необхідно набирати точно.

Слід урахувати тривалість терапевтичного ефекту препаратів інсуліну. Так, інсулін короткої дії дає терапевтичний ефект протягом 6—8 год; інсулін середньої пролонгованої дії — 16—20 год; інсулінупролонгованої дії — 24—36 год.

Не ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ уводити В одному шприці Інсулін короткої дії зінсуліном пролонгованої дії.

Перед набиранням суспензії інсуліну в шприц флакон потрібно мусити до утворення рівномірної суміші.

У зв’язку з можливістю виникнення уражень шкіри при цукровому діабеті слід особливо ретельно дотримуватись правил асептики при виконанні ін’єкцій. Однак спирт знижує активність інсуліну, тому попадання навіть невеликих доз спирту в інсулін (при протиранні корка флакона або шкіри пацієнта спиртом треба дати час для повного випаровування спирту).

Ін’єкцію інсуліну треба робити за 15—20 хв до їди.

Для підшкірного уведення інсуліну використовують латеральні поверхні живота, передньозовнішню поверхню стегон, зовнішню поверхню плечей, сідниці. Найшвидше всмоктується інсулін із ділянки живота, найповільніше — із стегна. Рекомендується уводити інсулін вранці в живіт, ввечері — в стегно або сідницю.

Кожного разу при уведенні інсуліну потрібно змінювати місце уведення, тому що при постійному уведенні препарату в одну й ту саму анатомічну ділянку може виникнути ускладнення — жирова дистрофія (ліподистрофія), рідше — гіпертрофія підшкірної жирової клітковини.

Доцільніше уводити інсулін між підшкірною жировою клітковиною та м’язами, що покращує абсорбцію препарату і знижує ймовірність виникнення травм.

Уводять голку під кутом 45°, у разі довжини голки до 1,5 см — під кутом 90°.

Уводять інсулін повільно, щоб звести до мінімуму пошкодження тканин.

Не протирають і не масажують місце ін’єкції, інсулін повинен повільно абсорбуватись.