• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Туристичне країнознавство

1.1. Поняття «туристичне країнознавство», мета та завдання курсу

Туристичне країнознавство є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про їхні рекреаційні ресурси, туристичні об’єкти, природу, населення, внутрішні просторові відмінності.

На сучасному етапі країнознавчі дослідження в туризмі мають переважно природно-історичне і соціально-економічне спрямування, що зумовлюється особливостями розвитку туризмі в різних країнах та викливає інтерес у туристів.

Як наука туристичне країнознавство почало зароджуватися ще в античні часи. Подорожі фінікійців, стародавніх греків (Геродота, Піфія і ін.) зіграли велику роль в описі країн і народів, їх господарства. Великі географічні відкриття дали новий поштовх в географічних знаннях про країни.

Велику роль в дослідженнях країн зіграли подорожі венеціанського купця Марко Поло в 1257 р. до Азії, де він довго прожив в Китаї. Російський мандрівник Опанас Нікітін під час подорожей до Індії, Персії (1471 – 1475 рр.) написав знамениту книгу «Ходіння за три моря», в якій описав природу країн, їх народи. Подорожі португальського мореплавця Васко да Гамо, іспанського мореплавця Христофора Колумба в кінці XV ст. розширили і уточнили уявлення про багато країн і території.

Проте становлення країнознавства як науки почалося в XVII – XVIII ст. після створення в Германії німецької наукової країнознавчої школи. Основна увага у той час приділялася вивченню міст, окремих країн. У університетах викладалося державознавство.

На рубежі XIX–XX ст. популярною стає французька школа країнознавства. У основу наукових досліджень був покладений описовий, антропоцентристський підхід. Об´єктом дослідження країнознавства став «спосіб життя» людини, тобто розглядався нерозривний зв´язок між людиною і природою в ході адаптації його до навколишніх умов. Антропоцентристський підхід заклав основи створення нової географічної науки – географія людини, що було дуже важливе в географічних дослідженнях країн, окремих територій.

У Германії вже з другої половини XIX ст. географія людини перейменовується в антропогеографію. Основне її завдання – вивчення розселення людей у зв´язку з відмінностями навколишнього географічного середовища.

У Радянському Союзі антропогеографію (географію населення) почали розглядати як частину економічної географії. Величезний внесок в розвиток країнознавства вніс Н.Н.Баранський, що розробив принципи економічного районування.

В Україні країнознавство як наука отримало подальший розвиток. У зв´язку з отриманням Україною незалежності в 1991 р., в умовах виходу на міжнародну політичну, економічну, культурну арену змінюються цілі і завдання освоєння географічного простору, методологія країнознавства (особливо у вивченні різних країн), а також зв´язок з іншими науками.

Центральним завданням країнознавства через вказані причини виступає розробка методологічного підходу до оцінки умов і чинників соціально-економічного розвитку територій, країн і розробка їх уніфікованої типологічної характеристики.

У західній країнознавчій школі (США, Канаді, Австралії, ФРН та ін.) велика увага приділяється теоретичним аспектам країнознавства (виявлення перспектив розвитку суспільства, економіки, в т.ч. стійкого його розвитку і так далі) і глибше вивчаються демографічні і сировинні ресурси своїх держав.

Перед українськими країнознавцями в умовах незалежності, проведення політичних і економічних реформ, демократичних перетворень в суспільстві, реформ в освіті, орієнтації зовнішньополітичного курсу України на країни Європейського Союзу, США стоїть безліч завдань. Одне з них – зміна підходів в її економічному районуванні. Наприклад, за часів СРСР в Україні виділяли три макроекономічні райони. Сьогодні їх дев´ять, що пов´язане з радикальною зміною зовнішньоекономічній діяльності країни, новими економічними завданнями.

Таким чином, країнознавство має велике теоретичне і практичне значення. Теоретичні дослідження і розробки країнознавства служать базою в дослідженнях соціально-економічного розвитку країн, створення основ їх стійкого розвитку в умовах глобалізації.

Практичне значення країнознавства полягає у впровадженні теоретичних положень і розробок, в моделювання закономірностей соціально-економічного розвитку держав, вдосконаленні механізмів управління їх економікою, розробці їх внутрішньо- і геополітичного курсів.

Особливо важлива роль країнознавства в сучасних умовах посилення світогосподарських зв´язків, зокрема, в туристсько-рекреаційному освоєнні держав. Глибокий країнознавчий аналіз – основа розумного освоєння країн, регіонів, стійкого їх розвитку. Доведено, що рівень розвитку міжнародного туризму, попит на туристичний продукт багато в чому залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни, а значить, і доходів держави, населення.

Таким чином, країнознавство, досліджуючи закономірності соціально-економічного розвитку територій, країн, регіонів, може надати істотну теоретичну допомогу у вивченні питань міжнародного туризму.