При інгаляції лікарські препарати вводять в організм У дрібно розсіяному аерозолі, пароподібному або газоподібному станах. Аерозолі бувають високо- та низько дисперсні. Аерозолі високої дисперсності при вдиханні проникають в альвеоли, низько дисперсніфіксуються у верхніх дихальних шляхах.

Інгаляції застосовують при гострих і хронічних захворюванняхслизової оболонки носа, глотки, гортані, трахеї та бронхів, які супроводжуються утворенням великої кількості густого мокротинну яке важко відкашлювати, а також при бронхіальній астмі, хроніки, пневмонії, пневмосклерозі, після операцій на легенях.

Протипоказаннями для інгаляцій є схильність до легеневих кровотеч, гіпертонічна хвороба II Б і III стадій, порушення гемодинаміки II—III ступеня, підвищена чутливість до препарату.

Переваги методу інгаляції полягають у тому, що лікарські засоби,

обминаючи печінку, у незміненому вигляді потрапляють безпосередньо в ділянку патологічного процесу.

Недоліки методу такі: неточність дозування, можливі подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, недостатнє проникнення в ділянку патологічного процесу в разі порушення прохідності дихальних шляхів.

Хворі на бронхіальну астму часто користуються інгаляторами для домашнього вживання. Лікарська речовина знаходиться у пластмасовій трубці, на яку надягають гумовий балон. Хворий натискує на останній і силою повітря виштовхує ліки в дихальні шляхи.

Найзручніше користуватись індивідуальним кишеньковим аерозольним інгалятором промислового виробництва.

Балончик потрібно повернути догори дном і зняти захисний ковпачок, тоді добре струсити. Хворий тримає балончик у руці, а мундштук охоплює губами. Після глибокого видиху хворий робить глибокий вдих і одночасно натискає на дно балончика: у цей момент видається доза аерозолю. Хворий мас затримати дихання на кілька секунд, потім витягнути мундштук з рота і зробити повільний видих. Після інгаляції захисний ковпачок надягають на балончик.

У стаціонарних умовах для утворення аерозолів використовують апарати (інгалятори) закритого та відкритого типів. За допомогою апаратів відкритого типу насичують аерозолями повітря приміщень для групового лікування.

Апарати закритого типу призначаються для аерозоль-терапії рідкими речовинами, маслами, порошками, а також використовують для утворення високодисперсних аерозолів масел, основ, антибіотиків.

Інгаляцію проводять натще або через 2 год після споживання їйсі. Перед процедурою хворий повинен очистити ніс, прополоскати рот і зів, розстібнути комірець сорочки, пояс, тобто створити умови для вільних рухів грудної клітки та живота. Перед відпуском процедури заповнюють розпилювач приладу лікарськими речовинами, які зберігаються в шафі під замком. Перевіряють справність апарата, хворий сідає на стілець з трохи відкинутою спинкою, підлокітниками і головотримачем. Стілець повинен опускатися і підніматися. Для визначення тривалості процедури вмикають годинник. Перед початком інгаляції груди хворого накривають серветкою.

Необхідно пояснити пацієнтові, як правильно робити вдих і видих.

При захворюваннях носа і додаткових пазух рекомендується вдихати і видихати через ніс. Для цього користуються спеціальною маскою. При ураженні порожнини рота, зіва і нижніх дихальних шляхів дихати через відкритий рот. Дихання має бути глибоким і рівним. Тривалість процедури 15—20 хв. Процедури проводять кожний день, курс лікування — 10—20 сеансів.

Тепловологі інгаляції проводять при температурі 38—40 с. Це інгаляції водорозчинних лікарських засобів і мінеральних вод, особливо основних. Тепло стимулює приплив крові до слизової оболонки. Такі інгаляції справляють знеболювальну дію, підвищують секрецію, сприяють розрідженню мокротиння і прискоренню його евакуацій

Для олійних інгаляцій використовують різні олії (камфорну, мигдалеву, персикову, соняшникову та ін.). Олійні інгаляції зменшуюТь сухість слизових оболонок. Їх рекомендують при гострих запальних процесах.

Із високодисперсних аерозольних препаратів найчастіше застосовують ферменти (трипсин, хімотрипсин). Вони розріджують мокро, тиння, поліпшуючи дренаж бронхів. Трипсин, хімотрипсин призначають по 5 мг на 5 мл 0,5 % розчину новокаїну. Оскільки ферменти можуть спричинити алергійну реакцію, перед першою інгаляцією призначають кальцію хлорид або димедрол. Перед першою інгаляцією розчином антибіотиків здійснюють під’язичну пробу на індивідуальну чутливість до антибіотика. У кожному інгаляційному кабінеті повинен бути набір медикаментів для надання невідкладної допомоги в разі виникнення алергійної реакції (набряк Квінке, анафілактичний шок).

Під час процедури потрібно стежити за станом хворого, його диханням, пульсом. При появі будь-яких порушень процедуру припиняють. Після інгаляції хворий має відпочити 10—15 хв, а в холодну пору року — 30—40 хв. Протягом 1 год хворим не рекомендують співати, розмовляти, палити, їсти.

Особливу увагу звертають на санітарно-гігієнічний стан інгаляторію, стерильність розчинів і апаратів для розпилювання, оскільки під час інгаляції хворі видихають у навколишнє середовище і в інгаляційні прилади велику кількість патогенних мікроорганізмів. Тому через кожні 3 год роботи в інгаляторії здійснюють вологе прибирання з дезінфекційними розчинами і кварцуванням приміщення протягом 30 хв, потім провітрюють його.