Водолікування (бальнеотерапія) — застосування різних водних процедур з лікувальною і профілактичною метою. Багаточисленні відповідні реакції організму, які при цьому виникають, залежать від температури води. Для водолікування можна використовувати холодну до 20 °С, прохолодну (20—30 °С), індиферентну (34—36 °С), теплу (37—39 °С) і гарячу (вище 40 °С) воду.
Водні процедури впливають на центральну нервову систему. Так, використання води індиферентної температури супроводжується помітним седативним ефектом, появою відчуття розслабленості, сонливості. Навпаки, холодна або гаряча вода має чітку збуджувальну дію.
При водолікуванні змінюється і функціональний стан серцево-судинної системи: холодна вода спричинює спазм судин Шкіри, уповільнення частоти серцевих скорочень, підвищення артеріального тиску. У свою чергу гаряча вода сприяє почастішанню серцевих скорочень, зниженню артеріального тиску.
При застосуванні водних процедур низької температури підвищується тонус скелетних м’язів, а також непосмугованих м’язових Волокон внутрішніх органів. Використання гарячої води, навпаки, Призводить до зниження м’язового тонусу, розслаблення непосмугованих м’язових ВОЛОКОН шлунка І КИШОК. Водні процедури ЯК ХОЛОДНОЇ, так і гарячої температури стимулюють обмін речовин в організмі, підвищують його тонус.
Нарівні з температурним чинником велику роль у механізмах лікувальних властивостей бальнеотерапії відіграє і механічний чинник — тиск води, направлення її руху.
Водні процедури особливо показані хворим із функціональними захворюваннями серцево-судинної і нервової систем (неврози, вегетосудинна дистонія, початкова стадія гіпертонічної хвороби), які цроявляються підвищеною втомленістю, збудженням, роздратуванням, розладами сну, а також пацієнтам з порушенням обміну речовин,
Водолікування протипоказане хворим із тяжким атеросклерозом, вираженими стадіями гіпертонічної хвороби і недостатність кровообігу, порушенням МОЗКОВОГО І коронарного кровообігу, при активному туберкульозі і деяких інших захворюваннях.
Водні процедури призначаються суворо індивідуально, частіше всього курсами по 15—20 процедур.
Існують багаточисленні способи водолікування. До них відносяться обливання і обтирання, які використовують нерідко з метою загартовування, багаточисленні варіанти використання душа (циркулярний, висхідний, під високим або низьким тиском), кишкові промивання.
Часто з гігієнічною і лікувальною метою застосовують ванни, Вони можуть бути загальними, коли у воду занурюється все тіло хворого, або місцевими, наприклад, ножними, ручними, сидячими.
Залежно від складу використовуваної води виділяють різні види ванн: перлинні (з пропусканням через воду пухирців повітря під тиском), пінисті (з додаванням пінистоутворювальних речовин), вібраційні і вихрові (із збільшенням механічного чинника води), ароматичні (хвойні, шавлієві та ін.), мінеральні (наприклад, сірководневі) та ін.
Сидячі прохолодні та холодні ванни призначають хворим із гемороєм (тривалість 1—3 хв).
Сидячі теплі ванни призначають у разі запальних процесів жіночих статевих органів, хронічного запалення передміхурової залози (тривалість 20—30 хв).
Сидячі гарячі ванни застосовують у випадках ниркової кольки (тривалість 10—15 хв).
Протипоказані сидячі ванни при гострих запальних процесах товстої кишки та органів малого таза, вагітності, схильності до маткових кровотеч.
Гарячі ручні та ножні ванни застосовують при залишкових явищах запальних процесів шкіри, м’язів, суглобів, нервових розладах, а також як болезаспокійливий засіб у разі захворювань легень, серця, судин.
- Приймають ванну відповідно до призначення лікаря (назва ванни, тривалість та температура води).
- Перед прийманням ванни у хворого визначають властивості пульсу, артеріального тиску, оглядають шкірні покриви.
- Перевіряють готовність ванної кімнати до проведення процедури. Температура повітря у ванній кімнаті повинна бути не нижчої ніж 25 °С, вікна зачинені.
- Заповнюють ванну спочатку холодною водою, потім гарячою. Можуть використати змішувач.
- Температуру ванни визначають водяним термометром, не виймаючи його з води.
- Хворому пропонують сісти у ванну так, щоб спина впиралась в одну стінку ванни, а ноги — у другу. Якщо хворий не дістає спинки ванни, то під ноги йому підкладають підставку. Під голову хворого кладуть рушник, скручений валиком, або грілку, наповнену водою кімнатної температури.
. У разі правильно призначеної і виконаної процедури спостерігається почервоніння та потепління шкіри. У хворого з’являється відчуття свіжості, бадьорості.
- Під час приймання ванни не можна залишати хворого одного. Необхідно стежити за його загальним станом, шкірними покривами і у разі потреби — пульсом. Якщо хворий зблід, йому стало недобре, треба вивести його з ванни, покласти на кушетку з трохи піднятим ножним кінцем, витерти рушником, розтерти скроні й дати понюхати вату, змочену нашатирним спиртом. Терміново викликати лікаря.
- Після ванни хворий повинен відпочити 30 хв.
- Для сидячої ванни використовують спеціальний посуд з оцинкованого заліза або емальовану миску.
- Для ножної ванни використовують виварку, відро, для ручної — миску чи спеціальний посуд.
- Під час проведення гарячої ножної ванни тіло хворого тепло закутують.