Штучне харчування використовують у тих випадках, коли хворий не може самостійно їсти перорально або коли харчу- природнім шляхом у силу тих чи інших причин (післяопераційний період, тяжке виснажувальне захворювання) є недостатнім. Існує декілька способів штучного харчування: через зонд, який вводять у шлунок; через гастростому або єюностому (отвір накладений хірургічним шляхом у шлунку або в порожнисту кишку) або шляхом парентерального введення різних препаратів.

Харчування хворих через зонд. Показаннями до харчування хворих через зонд є:

  • широкі травматичні пошкодження та набряки язика, глотки, гортані, стравоходу;
  • бульбарний параліч (захворювання довгастого мозку з розладом ковтання і мови);
  • тривала непритомність;
  • відмова від їжі в разі психічних захворювань;
  • стан після операції на стравоході, глотці.

Найчастіше використовують суміші:

1) приготовані перед вживанням з рідких компонентів (молока, вершків, сметани, яєць, бульйону) з додаванням сухого молока, цукру;

2) продуктів дитячого харчування (“Малютка”, “Малыш” та ін.);

3) різні “Емпіти” (білковий, знежирений, безлактозний);

4) гомогенізовані консервовані суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м’ясо-овочеві, м’ясо-круп’яні, молочно-круп’яні, молочно-фруктові);

5) промислові швидкорозчинні суміші, що виготовлені на основі білків та вуглеводів рослинного походження;

6) харчові дієтичні продукти, які складаються із суміші синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин з низьким вмістом жирів.

Під час харчування хворих через зонд потрібно дотримуватись такого правила: організм хворого має поступово звикнути до вживання їжі через зонд, тому в перший день при використанні фракційного Методу введення вливають близько 50 % добової норми енергетичної Цінності. У наступні 2—3 доби кількість суміші поступово збільшаться, а з 4-ї доби уводять увесь об’єм харчової суміші.

Дотримуючись правил асептики та санітарно-протиепідемічного режиму, через ніс у шлунок вводять частково змазаний стерильним гліцерином еластичний пластмасовий, гумовий або силіконовий шлунковий зонд діаметром 3—5 мм до позначки 45—50 см (відстань від різців до пупка). Слід пам’ятати: якщо зонд потрапив замість стравоходу в трахею, то у непритомного хворого це може проявитися появою ціанозу і задишки, при свідомості — появою кашлю. Місце знаходження проксимального кінця зонда можна перевірити піднесеною до дистального кінця зонда пушинкою вати. При попаданні втрахею вона буде колихатись у такт дихальним рухам грудної клітку У такому разі зонд витягують, обережно вводять через ніс 12—15 су потім уводять вказівний палець лівої руки, обмотаний бинтом серветкою в декілька шарів (щоб пацієнт не прикусив палець) в р0т притискують зонд до задньої стінки глотки, а правою рукою в цей час просувають його в стравохід, потім шлунок. При тривалому харчуванні зонд фіксують до крила носа або шкіри обличчя (якщо зонд уведено через рот за допомогою ларингоскопа) хірургічною лігатурою з тим щоб хворий не витягнув його.

Поживні речовини через зонд можна вводити фракційним методом, тобто окремими порціями 5—6 разів на день за допомогою шприца Жане; крапельним шляхом протягом тривалого часу за допомогою спеціальних дозаторів, які автоматично регулюють поступання харчових сумішей. Рівномірна подача їжі запобігає розвитку нудоти, блювання, діареї.

Живлення хворих через гастростому, єюностому. Застосування штучного годування за допомогою гастростоми необхідне після травм гортані, глотки і стравоходу або при тяжких опіках, після операцій на стравоході, при неоперабельних пухлинах стравоходу і глотки.

Для цього використовують спеціальну трубочку завдовжки до 20 см діаметром 5—6 мм з трохи розширеним дистальним кінцем, до якого приєднують заповнений харчовою сумішшю шприц Жане або лійку. Спочатку хворого годують невеликими порціями (по 150" 200 мл) по 5—6 разів на день. Поступово разову кількість їжі збільшують до 350—500 мл, а кількість годувань зменшують до 3—4 разів. Продукти харчування такі самі, що й при годуванні через зонд, але додатково можна призначити протертий сир, змішаний з кефіром, протерте м’ясо, змішане з бульйоном. Іноді хворі самі ретельно розжовують їжу, розводять її рідиною і вливають її в лійку чи гумовий балон із м’яким наконечником, дно якого попередньо відрізають.

У перші дні годують хворого через трубку, уведену під час операції через фістулу в шлунок і закріплену хірургічною лігатурою до шкіри. Потрібно уважно стежити за тим, щоб у перші дні після операції, коли ще не сформувався канал, трубка не випала. Якщо це трапилося, потрібно негайно повідомити лікареві. Самому ні в якому разі не можна вводити трубку, тому що введення наосліп м°#с призвести до потрапляння трубки не в шлунок, а в черевну порожнину, а це загрожує розвитком перитоніту. Коли сформувався канал (8-9 діб), трубку видаляють і щоразу використовують стерильну трубку, яку вводять перед годуванням пацієнта і видаляють після годування.

При деяких захворюваннях верхнього відділу травного каналу, також після операції на шлунку накладають єюпостому (фістулу порожнистої кишки). Харчування через сюностому мало чим відрізняється від харчування при гастростомі, але варто дотримуватись таких правил: використовувати такі суміші, які за хімічним складом наближаються до хімусу здорової людини. Спочатку в кишку вводять сольовий розчин, який за електролітним складом близький до яілусу, з додаванням глюкози. Через 3—4 дні після адаптації кишок ентеральне харчування доповнюють уведенням білкових розчинів (гідролізин, амінопептид та ін.). Склад білково-сольової суміші підтримують на рівні показників хімусу. Останнім етапом програми ентерального харчування є поступове додавання до суміші жирової емульсії для задоволення енергетичних потреб організму (інтраліпід, ліпофундин).

Необхідно систематично стежити за чистотою шкіри в ділянці гастро-, єюностоми. Шлунковий і кишковий сік, ферменти постійно і швидко подразнюють шкіру навколо стоми. Вона мацерується, виникають виразки, з’являється різкий кисло-гнилісний запах. Тому обов’язково після кожного харчування необхідно провести туалет шкіри навколо стоми, обробити шкіру 70 % етиловим спиртом, накласти на шкіру навколо стоми тонкий шар цинкової мазі або пасти Лассара, зверху — стерильну пов’язку (у перші дні до видалення зафіксованої трубки — у вигляді штанців), закріпити пов’язку смужками лейкопластиру, кожний раз змінюючи ділянку його накладання, щоб не виникло подразнення шкіри.

Ректальне штучне живлення — це введення поживних речовин через пряму кишку. Нині цей спосіб штучного харчування втратив своє значення, оскільки було встановлено, що в товстій кишці відсутні умови для перетравлення і всмоктування жирів і амінокислот. Але при невгамовному блюванні і різкому зневоднюванні організму Поясна вводити після дії очисної клізми ізотонічний розчин натрію бориду, 5 % розчин глюкози. Щоб розчин швидше всмоктувався, Потрібно на нижню трубку системи покласти теплу грілку, яку зверху Прикрити ковдрою.

Парентеральне живлення. У тих випадках, коли за допомогою ентерального харчування не вдається забезпечити організм хворого Необхідною кількістю поживних речовин, використовують парентеральне живлення. Необхідність в його застосуванні часто виникає у хворих з обширними порожнинними операціями як у процесі передопераційної підготовки, так і в післяопераційний період у разі виникнення сепсису, обширних опіків, тяжкої крововтрати, при тяжких інтоксикаціях, невгамовному блюванні.

Необхідність і особливість уведення в організм розчинів глюкози. У зв’язку з тим що в організмі людини запасів вуглеводів у вигляді глікогену вистачає тільки на добу, а нервові клітини, еритроцити, паренхіма нирок і печінки в нормі не можуть використовував енергію жирних кислот, тому за відсутності природного харчування хворому вже через добу слід уводити парентерально розчин глюкози з додаванням інсуліну з розрахунку 1 ОД препарату (1 мл вміщує 40 ОД) на 4 г сухої речовини глюкози. Найчастіше вводять розчини внутрішньовенно за допомогою одноразових систем для введення ін. фузійних розчинів.

Необхідність уведення в організм сольових розчинів і вітамінів. Для регуляції електролітного балансу хворим часто вводять такі розчини солей: ізотонічний розчин натрію хлориду, 4 % розчин калію хлориду, 10 % розчин кальцію хлориду, 25 % розчин магнію сульфату. Використовують також уведення готових кристалоїдних розчинів: “Дисоль”, “Ацесоль”, “Хлосоль”, “Лактасоль”. Для регуляції обміну речовин в організмі хворим у разі потреби необхідно вводити такі вітаміни: 6 % розчин тіаміну броміду ( вітамін В^, 0,5 % розчин піридоксинугідрохлориду(вітамінВб), 0,003 %,0,01 %,0,02 %, 0,05 % розчин ціанокобаламіну (вітамін В12), 5 % та 10 % розчин аскорбінової кислоти (вітамін С). Вітаміни за призначенням лікаря додають у флакон з розчином глюкози. Але слід пам’ятати про те, що тіаміну бромід (вітамін Вх) і піридоксину гідрохлорид (вітамін В6) не сумісні, тому їх необхідно вводити окремо і, як правило, у різні дні.

Необхідність і особливість уведення в організм білкових гідролізатів, жирових емульсій. Для забезпечення білкової підтримки організму хворим уводять суху або нативну плазму, 10 % розчин альбуміну або протеїну, білкові гідролізати (амінон, гідролізин, амн нопептид, гідролізат казеїну). У разі швидкого введення гідролізатів може виникнути відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання. Тому доцільніше вводити білкові гідролізати одномоментно із розчином глюкози. Для цього в один флакон уводять голку-повітровід, у другий — верхню голку інфузійної системи. Крім того, флакон з розчином глюкози та білкового гідролізату з’єднують стерильноюполіхлорвініловою трубочкою для того, щоб розчини змішувалися. Таке введення білкових гідролізатів хворі переносять краще. Білковігідролізати доцільніше вводити у підігрітому стані. Для цього треба покласти грілку з теплою водою на нижню трубку системи і, щоб довше зберегти тепло, накрити грілку ковдрою. У разі виникненні у хворого відчуття жару, гіперемії обличчя, утрудненого диханні необхідно тимчасово відключити гідролізат, продовжувати вводити розчин глюкози, потім обережно знову підключити паралельно білковий гідролізат. Якщо у хворого виникла нудота, блювання, зуд, гарячка, препарат необхідно відключити, переключити систему на розчин глюкози або ізотонічний розчин натрію хлориду і викликати лікаря.

У разі виснаження хворих (рак травного каналу, тяжкі оперативні втручання) призначають внутрішньовенне введення жирових емульсій (ліпофундин, інтраліпід). Швидкість уведення така сама, як і білкових гідролізатів. До жирової емульсії не можна додавати вітаміни, електроліти та інші ліки.

Правильно проведене парентеральне харчування сприяє запобіганню або, за наявності, усуненню у пацієнта тяжких порушень обміну речовин, допомагає ліквідувати явища інтоксикації, нормалізувати функції різних органів і систем.

Контрольні запитання

  1. На яких принципах базується лікувальне харчування?
  2. Поясніть і наведіть приклад індивідуальної дієти.
  3. Назвати показання до застосування дієти № 15.
  4. Які страви виключаються при всіх дієтах?
  5. При призначенні яких дієт обмежують кухонну сіль і рідину?
  6. При якій дієті вживають калійумісні продукти?
  7. При якій дієті зменшується енергетична цінність їжі?
  8. При якій дієті збільшується енергетична цінність їжі?
  9. Назвіть показання до застосування дієти № 0.
  10. З якою метою призначають розвантажувальні (контрастні) дні? Наведіть приклад розвантажувальних дієт.
  11. Яке значення для вагітних має регулярне, достатнє поступання в організм повноцінних білків, жирів, вуглеводів, мікроелементів?
  12. Які продукти необхідно вводити в харчовий раціон породіллі для стимуляції лактації?
  13. Чому вагітним із захворюваннями серцево-судинної системи у харчовому раціоні:
  • а) збільшують кількість повноцінних білків;
  • б) обмежують вуглеводи?
  1. Назвіть продукти, які містять повноцінні білки.
  2. Які продукти мають виражену алергізувальну властивість?
  3. Які продукти включають при схильності до закрепів?
  4. Чим замінюють солодощі при цукровому діабеті?
  5. Назвіть продукти, багаті на залізо.
  6. Яке харчування застосовують при ранніх гестозах вагітних середнього і тяжкого ступенів?
  7. Які дані вносить постова медична сестра в палатний порційник?
  8. Які дані вносить старша медична сестра в порційну вимогу?
  9. Хто доправляє їжу у відділення і роздає її пацієнтам?
  10. Хто годує тяжкохворих?
  11. Назвіть види штучного харчування хворих.
  12. Які показання для штучного харчування хворих через зонд?
  13. Які показання для штучного живлення хворих через гастросто.му;
  14. Які показання для штучного живлення хворих через єюностому?
  15. Чому нині ректальне штучне живлення втратило своє значення?
  16. Коли виникає потреба в парентеральному живлення?
  17. Які особливості парентерального введення розчинів глюкози?
  18. Які розчини солей уводять хворим парентерально?
  19. Які особливості введення вітамінів В1 і В6?
  20. Яка особливість введення в організм білкових гідролізатів, жирову емульсій?