• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Діяльність прокурора з протидії правопорушенням у сфері оплати праці

1.2.1. Національне законодавство з оплати праці

Найбільш суттєве значення для регулювання трудових відносин має поділ джерел трудового права за юридичною силою актів . За юридичною силою, яка виражає верховенство закону, нормативні акти трудового права підрозділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Найвищою юридичною силою відносно до всіх інших законів наділяється Конституція. Конституція України встановлює основні соціально-економічні та трудові права громадян. Формування змісту норм трудового права, які закріплюються у трудовому законодавстві України, починається саме з Конституції.

Так, ч. 4 ст. 43 Конституції України закріплено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до ч. 6 цієї ж статті право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у праці та винагороді за неї. Конституція визначила право кожного звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів. Прогресивною новелою було закріплення у ст. 44 права працюючих на страйк з метою захисту своїх економічних і соціальних інтересів, у тому числі й заробітної плати.

Розвиток закріплених Конституцією основних напрямів правового регулювання оплати праці здійснюється за допомогою кодифікованих актів і поточних законів.

Основним кодифікованим нормативно-правовим актом, що регулює трудові відносини, у тому числі й питання щодо оплати праці, є Кодекс законів про працю України, що прийнятий Українською РСР 10.12.1971 року та набув чинності 01.06.1972 року.

Питанням оплати праці у Кодексі призначена Глава ХІІ Оплата праці, в якій встановлюються основні поняття заробітної плати, мінімальної заробітної плати, форми та система оплати праці, умови та порядок її виплати тощо.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини у сфері оплати праці є Закон України «Про оплату праці», прийнятий 24.03.1995 та набув чинності 01.05.1995. Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами, та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функції заробітної плати. Надбанням Закону є чітке визначення та розмежування сфер державного та колективно-договірного регулювання оплати праці та визначення умов та порядку встановлення розміру мінімальної заробітної плати як державної соціальної гарантії.

Закон містить 5 розділів: розділ І Загальні положення, розділ ІІ Державне регулювання оплати праці, розділ ІІІ Договірне регулювання оплати праці, розділ ІV Права працівника на оплату праці та їх захист, розділ V Заключні положення.

Закони, які мають комплексний характер, які регулюють різні за характером відносини, але містять норми трудового права, зокрема ті, які стосуються оплати праці. Такими є, наприклад, Закони України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009, «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003, «Про колективні договори і угоди» від 24.03.1995, «Про відпустки» від 14.10.1992, «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991, «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 тощо.

Також необхідно виділити Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», який прийнято 19.10.2000 та набрав чинності 01.01.2001. У цьому нормативно-правовому акті конкретизуються усі види платежів, які підлягають компенсації.

Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 визначив правові та організаційні основи функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів, в основі яких не останнє місце займають питання оплати праці.

Суттєве значення для регламентації оплати праці мають такі підзаконні нормативні акти як постанова КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», а також затверджена наказом Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 року № 323 «Інструкція зі статистики заробітної плати», яка регламентувала виплати фондів основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Також до підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють питання оплати праці можна віднести наступні:

- постанова КМУ від 30.08.2002 № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». Єдина тарифна сітка затверджена з метою упорядкування оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, а також створення механізму підтримання на постійному рівні оптимальних міжгалузевих та міжпосадових співвідношень в оплаті праці.

- постанова КМУ від 12.07.2005 № 576 «Про затвердження переліку робіт з важкими, шкідливими та особливо шкідливими умовами праці у будівництві, на яких встановлюється підвищена оплата праці»;

- постанова КМУ від 11.05.2011 № 524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери»;

- постанова КМУ від 23.03.2001 № 373 «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів І – ІІ рівня акредитації, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування»;

- постанова КМУ від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів її виплати». Даний нормативно-правовий акт створений з метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000.

- розпорядження КМУ від 09.06.2011 № 551-р «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції удосконалення оплати праці працівників бюджетної сфери»;

- наказ Міністерства юстиції України від 15.11.2011 № 3327/5 «Про умови оплати праці працівників архівних установ на основі Єдиної тарифної сітки»;

- наказ Міністерства соціальної політики України від 15.06.2011 № 239 «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення»;

- наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 02.06.2011 № 185 «Про умови оплати праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників організацій меліорації та водного господарства Державного агентства водних ресурсів України»;

- наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 24.03.2011 № 90 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ природно-заповідного фонду, наукових та науково-дослідних установ Міністерства екології та природних ресурсів України»;

Також важливі питання щодо регулювання оплати праці розглядалися у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», яка була прийнята з метою поліпшення розгляду справ про оплату праці та роз’яснення питань, що виникли в судах. Наявність різних форм власності, недосконалість механізмів регулювання ринкових відносин, прогалини у законодавстві спричинили значні труднощі при вирішенні спорів з оплати праці. У постанові Пленуму Верховного Суду визначаються такі питання: відмежування сфер державного регулювання оплати праці; виплата премій, винагород, вихідної допомоги; оплата праці працівників при відхиленні від нормальних умов праці (особливо при простої); обмеження розміру відрахувань та випадки таких відрахувань; індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати її частини у зв’язку із затримкою її виплат.

Характерною ознакою джерел є наявність поряд з централізованим правовим регулюванням локального правового регулювання.

Локальні нормативні акти приймаються на підприємствах, установах організаціях для вирішення питань правового регулювання трудових відносин, зокрема, пов’язаних з оплатою праці. Головною особливістю локальних нормативних актів є те, що їх творцями і адресатами є трудові колективи підприємств, установ, організацій. Вони приймаються або безпосередньо трудовим колективом, або роботодавцем і представницькими органами трудящих, або ж власне самим роботодавцем.

Зовнішньою формою вираження таких актів є нормативні договори, правила, положення, інструкції. До таких нормативних актів відносяться колективний договір, положення про преміювання тощо.

Необхідно зазначити, що вже протягом тривалого часу в Україні спостерігається реформування інституту оплати праці, яке орієнтовано на міжнародно-правові норми і стандарти, оскільки розширення політичних, економічних, соціальних зв’язків держави; входження до Ради Європи, приєднання до багатьох міжнародних актів з прав людини викликає необхідність вдосконалення національного законодавства відповідно до міжнародних стандартів.

На даний час фактично здійснюється четверта кодифікація трудового законодавства, яка завершиться прийняттям Трудового кодексу України, що повинен забезпечити функціонування в Україні ринкової моделі оплати праці. Проект Трудового кодексу України розроблявся та виносився на всенародне обговорення у листопаді 2003 року та, із суттєвими змінами та доповненнями, у лютому 2006 року й у квітні, жовтні 2008 року. Нагальна потреба прийняття нового Кодексу вже давно усвідомлена всіма: працівниками, роботодавцями та державою.