Загальний догляд за хворими і медична маніпуляційна техніка

Санітарно-протиепідемічний режим приймального відділення

Приймальне відділення лікарні є частиною стаціонару, в якому здійснюють прийом, огляд, об’єктивне обстеження та первинну діагностику, реєстрацію хворих, визначають відділення для подальшої госпіталізації, а також проводять санітарне оброблення, транспортування пацієнтів у лікувальне відділення, здійснюють довідково-інформаційну роботу. У разі потреби надають невідкладну медичну допомогу.

Від грамотності та організованості дій медичного персоналу приймального відділення часто залежить успіх та результати лікування пацієнтів.

Приймальні відділення можуть бути двох типів: централізоване і децентралізоване.

Централізоване — це одне приймальне відділення зі складною структурою, що створюється у багатопрофільних неінфекційних лікарнях, особливо в тому разі, коли відділення розташовані в одному корпусі. Приймальне відділення складається із приміщення для Чекання, реєстратури, процедурного кабінету, кількох оглядових та Діагностичних кабінетів, ізолятора, санпропускника, кабінету чергового лікаря, санвузла.

У приймальному відділені багатопрофільних лікарень або не далеко від нього розміщують перев’язну, а іноді й малу операційну, рентгенкабінет і лабораторію.

Також можуть бути створенні спеціальні діагностичні палати та ізолятори, в яких перебувають пацієнти з неуточненим діагнозом. їх обстежують протягом декількох днів з метою уточнення захворювання.

Неподалік від приймального відділення повинен знаходитись склад для зберігання одягу пацієнтів.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ПРИЙМАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ

  1. Приміщення приймального відділення повинні бути розташовані таким чином, щоб хворі, які виписуються зі стаціонару, не стикалися з хворими, яких госпіталізують.
  2. До приймального відділення мають прилягати широкий асфальтований під’їзд, широкі сходи та двері, щоб зручно було нести ноші або везти каталку.
  3. Біля входу до приймального відділення повинна бути прикріплена вивіска, яку добре видно здалеку в будь-яку годину доби.
  4. Зв’язок приймального відділення з відділеннями лікарні повинен здійснюватись за допомогою вантажного ліфта.

Децентралізоване — це приймальне відділення, що створюється на базі: а) інфекційного відділення; б) пологових будинків.

Вимоги до санітарно-протиепідемічного режиму такі самі, як і до інших відділень стаціонару. Крім того, у приймальному відділенні не повинно бути зустрічного потоку хворих. Так, у санпропускник пацієнт заходить чи його доправляють через двері роздягальні, у санпропускнику здійснюють санітарне оброблення, потім одягають пацієнта і через другі двері його направляють (транспортують) у відповідне відділення стаціонару.

При проведенні санітарного оброблення для кожного пацієнта повинна використовуватися продезінфікована мочалка і окремий фасований брусочок мила.

Після транспортування кожного пацієнта каталка-носилки або крісло-каталка повинні знезаражуватись.

У приймальному відділенні потрібно мати набір усього необхідного для проведення санітарної обробки при педикульозі: протипеди- кульозні засоби, косинка бавовняна, поліетиленовий пакет, густий гребінець, ножиці, приладдя для гоління, поліетиленові або клейончасті пакети для одягу, гумові рукавички. Також повинно бути три протичумних комплекти, які використовують медичні працівники (лікар, медична сестра, санітарка) у разі надходження хворих із особливо небезпечними інфекційними захворюваннями (чума, холера, сибірка) з тим, щоб самим не заразитися від пацієнтів.

Для прибирання повинне використовуватися промарковане окремо для різних приміщень приладдя (відра, швабри, ганчірки).

ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ І САНІТАРНОГО ОБРОБЛЕННЯ ПАЦІЄНТА

Для планової госпіталізації пацієнтів доправляють у приймальне відділення, маючи на руках направлення від лікаря, а також виписку із амбулаторної картки, результати амбулаторних досліджень. Якщо питання про госпіталізацію попередньо узгоджене з лікарем, медична сестра одразу заповнює картку стаціонарного хворого та всю необхідну документацію і самостійно здійснює приймання пацієнта.

У екстрених ситуаціях пацієнти можуть бути доправлені машиною “Швидкої допомоги”. У деяких випадках хворі звертаються самостійно, раптово відчувши себе погано десь поблизу лікарні. При негайній потребі їх госпіталізують. У інших випадках (наприклад, при гіпертонічному кризі) хворому надають допомогу, певний час спостерігають за станом здоров’я і при позитивній динаміці відпускають.

Медична сестра приймального відділення повинна організувати огляд пацієнта лікарем. Оглядати пацієнтів в оглядовому кабінеті і давати письмовий дозвіл на госпіталізацію в денний час може лікар приймального відділення чи лікар-ординатор відповідного за профілем відділення або завідувач відділення; у нічний час — черговий лікар. До приходу лікаря медична сестра повинна виміряти пацієнтові температуру, АТ, оглянути його на предмет виявлення педику- льозу, корости, інфекційних, онкологічних захворювань. Зібрати анамнез про перенесений вірусний гепатит, дані про епідоточення.

За вказівкою лікаря медична сестра визначає антропометричні дані пацієнта: масу тіла, зріст, обвід грудної клітки, живота, розміри таза. Антропометричні дані мають відповідне значення в діагностиці деяких захворювань і є достатньо надійним методом контролю динаміки набряків.

Лікар оглядає пацієнта, дає письмовий дозвіл на направлення його у відповідне відділення.

Потім медична сестра оформляє на пацієнта титульний листок медичної картки стаціонарного хворого, дуже уважно записує паспортні дані, тому що в подальшому вся медична документація заповнюється на основі цих даних, а також ретельно записує всі дані до графи “Діагноз при надходженні”. Якщо пацієнт доправлений у непритомному стані, то необхідні дані записують зі слів осіб, що його супроводжують. Якщо відсутня і така можливість, то у графі “Прізвище, ім’я, по батькові” записують “Невідомий” і відповідні зовнішні дані про такого пацієнта передають у найближчий відділ міліції. Також заносять відповідні дані у “Журнал реєстрації осіб, направлених на стаціонарне лікування”, який пронумерований, прошитий і скріплений підписом головного лікаря і круглою печаткою закладу з тим, щоб із перших джерел були занесені достовірні дані і не допущені перекручення.

У деяких випадках пацієнтові можуть відмовити у госпіталізації із-за відсутності показань, відсутності вільних місць. Іноді пацієнт сам категорично відмовляється від госпіталізації із-за тієї чи іншої причини (сімейні обставини, стан алкогольного сп’яніння та ін.). У такому випадку паспортні дані пацієнта заносять у “Журнал реєстрації відмов від госпіталізації”, який пронумерований, прошитий і скріплений підписом головного лікаря і круглою печаткою закладу. Лікар обов’язково записує дані об’єктивного обстеження пацієнта, у разі потреби результати лабораторного, рентгенологічного дослідження та ін., діагноз, причину відмовлення, відповідні рекомендації або подальші дії по відношенню до пацієнта (лікування в амбулаторних умовах, направлення у приймальне відділення відповідного за профілем захворювання лікувального закладу та ін.).

У разі відмови пацієнта від запропонованого йому стаціонарного лікування консиліум у складі трьох лікарів складає акт про те, що хворий(а) категорично відмовляється від необхідної йому(їй) госпіталізації та стаціонарного лікування у відділенні. Проводить співбесіду з хворим(ою) про необхідність стаціонарного лікування і можливих наслідків у випадку його(її) відмови. Вказують, що хворий(а) категорично відмовляється від госпіталізації навіть після проведеної спільної бесіди і що хворий(а) попереджений про наслідки відмови. Підписується хворий(а), лікарі, проставляють дату. Такий акт підшивають до відповідного запису в «Журналі реєстрації відмов від госпіталізації».

У разі потреби пацієнтові при надхоженні здійснюють повне або часткове санітарне оброблення в санпропускнику. Повне санітарне оброблення проводять у ванній або під душем. Для миття пацієнта у ванній її заповнюють на 2/3 об’єму водою температури 35—36 °С. У разі потреби необхідно допомогти пацієнтові роздягнутись. Ослабленого хворого супроводити до ванної кімнати та підтримувати його під пахви, коли він сідає у ванну та підводиться з неї. Якщо хворий не може митися сам, йому допомагають. Спочатку потрібно вимити голову, потім тулуб, руки і, нарешті, ноги. Після миття шкіру витирають сухим рушником.

Якщо є можливість, то краще мити хворих під душем. Вагітних, роділь необхідно мити тільки під душем.

У разі погіршення самопочуття хворого (запаморочення, серцебиття, біль у ділянці серця, блідість) треба припинити миття; допомогти хворому вийти з ванни; покласти на кушетку з трохи піднятим ножним кінцем; накрити простирадлом; піднести до носа тампон, змочений нашатирним спиртом; розтерти скроні; до голови прикласти рушник, змочений холодною водою; викликати лікаря.

Часткове оброблення здійснюють поступовим протиранням окремих ділянок тіла зволоженим водою (у разі потреби намиленим) рушником, розпочинаючи з обличчя і закінчуючи нижніми кінцівками. Кожну оброблену анатомічну ділянку тіла одразу висушують сухим рушником. Часткове оброблення здійснюють тяжкохворим, а також хворим із порушенням цілості шкірних покривів.

При загрозливих для життя станах спочатку надають пацієнтові невідкладну допомогу, а потім здійснюють часткове санітарне оброблення. При надзвичайно загрозливих для життя станах пацієнта відразу транспортують в операційний блок або реанімаційне відділення.

Зараз, коли є можливість швидко зв’язатися по телефону з відповідними відділеннями стаціонару, на етапі надання першої невідкладної допомоги сповіщають у відділення і зразу за сигналом готується бригада для проведення реанімаційних заходів чи операційних втручань. Таким чином, не втрачається жодна хвилина для підготовки операційної та бригади лікарів і медичних сестер, що дуже важливо для своєчасного надання невідкладної лікарської допомоги. У такому разі часткове оброблення пацієнтів здійснюють у передопераційних або відразу після операції.

Існує певний порядок організації роботи і черговості госпіталізації при масових надходженнях хворих до стаціонару (катастрофи, катаклізми). У такому разі медична сестра приймального відділення терміново викликає колег для надання допомоги із відділеннь стаціонару. У першу чергу приймають і реєструють тяжкохворих, потім хворих середньої тяжкості, і в останню чергу приймають хворих за направленням.

Якщо у хворого, що надходить до стаціонару, у приймальному відділенні виявлено інфекційне захворювання, то тактика медичного персоналу має бути такою: до появи бригади “Швидкої медичної Допомоги”, яка спеціалізується на перевезенні інфекційних хворих, сестра приймального відділення заповнює “Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре, професійне захворювання “(Ф-058-У), яке направляють до санепідстанції.

Одяг пацієнта при надходженні його на стаціонарне лікування можуть забрати додому рідні (крім хворих, яких госпіталізують у інфекційне відділення).

При надходженні пацієнт може здати одяг у гардеробну, де він буде зберігатися до виписування хворого. Одяг хворого описують у трьох примірниках квитанцій. Один разом з одягом здають у гардеробну, другий залишається у приймальному відділенні і третій вклеюють у медичну картку стаціонарного хворого.

Якщо пацієнти надходять на стаціонарне лікування у вечірній або Нічний час, то одяг кожного пацієнта розміщують в окремий чистий бавовняний мішок разом із квитанцією, і вранці санітарка передає його у гардеробну.

Гроші (значні суми), цінні речі, документи також приймають згідно опису у квитанціях у трьох екземплярах і зберігають їх у сейфі приймального відділення або сейфі контори лікарні.

Пацієнта попереджають, що медичний персонал відділень стаціонару не несе відповідальності за пропажі грошей, цінних речей та документів.

АНТРОПОМЕТРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ХВОРИХ

Антропометричні дослідження параметрів фізичного розвитку людини включають вимірювання зросту, маси тіла, обводу грудної клітки та живота. Лікар призначає проведення тих чи інших антропометричних досліджень при поступанні хворого, а медична сестра (акушерка) проводить їх.

Вимірювання зросту проводять за допомогою спеціального приладу — зростоміра. Вертикальна його планка має сантиметрові поділки. Уздовж планки пересувається горизонтально розташована планшетка. На основу зростоміра стелять аркуш паперу або чисту клейонку. Хворий стоїть без взуття спиною до планки, щільно торкаючись її п’ятами, сідницями, лопатками та потилицею. Голова хворого в момент вимірювання зросту повинна знаходитися у такому положенні, щоб верхній край зовнішнього слухового проходу та кути очей були на одній горизонтальній лінії. Планшетку опускають на голову хворого та відраховують поділки на шкалі до нижнього краю планшетки.

Вимірювання зросту хворого можна проводити й у положенні сидячи; до висоти хворого у положенні сидячи додають відстань від підлоги до лавки зростоміра. Зріст тяжкохворого вимірюють сантиметровою стрічкою у положенні лежачи від тім’я до нижньої поверхні п’ят. Отриманий результат заносять у відповідну медичну документацію (медичну картку стаціонарного хворого).

Визначення маси тіла хворого здійснюють на медичних вагах, які перед цією процедурою правильно встановлюють та відрегульо- вують. Хворий повинен бути одягнений тільки в натільну білизну. Перевіряють рівновагу ваг нульовим положенням грузила, закривають затвор.

На ваги стелять чисту клейонку або аркуш паперу і пропонують пацієнтові стати на середину основи ваг обличчям до шкали. Відводять затвор і пересувають грузило по нижній шкалі доти, доки приблизно не буде визначена маса тіла. Пересувають мале грузило верхньої планки до досягнення рівноваги та визначають масу тіла з точністю до 100 г. Зачиняють затвор і дозволяють пацієнтові зійти з основи ваг. Показники нижньої (одна поділка відповідає 1 кг) та верхньої (одна поділка відповідає 100 г) планок підсумовують.

Вимірювання обводу грудної клітки. Пацієнтові пропонують зняти одяг з верхньої частини тіла. Сантиметрову стрічку обводять навколо грудної клітки так, щоб вона ззаду проходила під нижніми кутами лопаток, а спереду — на рівні IV ребра (у чоловіків під сосками, у жінок — вище грудних залоз).

Вимірюють обвід грудної клітки в стані спокійного дихання, під час максимального вдиху і видиху. Отриманий результат заносять у відповідну медичну документацію.

Різниця вимірів грудної клітки називається екскурсією грудної клітки. Величини різниці вимірів у 8—10—12 см свідчать про добрий розвиток дихального апарату. У людей, які не займаються фізичною працею і фізкультурою, а також у людей із захворюваннями органів дихання екскурсія грудної клітки не більше 5—6 см.

Вимірювання обводу живота. Таку процедуру проводять паралельно з визначенням маси тіла при ожирінні і асциті для спостереження динаміки цих показників при лікуванні пацієнтів. Процедуру проводять натще. Пацієнтові пропонують лягти на спину і звільнити від одягу ділянку живота. Сантиметрову стрічку обводять навколо тулуба, щоб ззаду вона проходила на рівні III поперекового хребця, а спереду — на рівні пупка. Отриманий результат заносять у відповідну медичну документацію.

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДІВ ПО БОРОТЬБІ З ПЕДИКУЛЬОЗОМ

Ураження головними та платтяними вошами називається педикульозом, лобковими — фтиріозом.

Платтяні та головні воші є переносниками висипного тифу, волинської гарячки та зворотного тифу. Лобкові воші практично не мають епідеміологічного значення, однак також, як і платтяні та головні воші, спричинюють людині неспокій, викликають свербіж. При сильних розчісуваннях можливі різноманітні гнійничкові захворювання шкіри.

Воші поширюються, переповзаючи з однієї людини на іншу при безпосередньому контакті, при користуванні спільними речами — одягом, білизною, головним убором, гребінцем та ін.

Збереженню завошивості сприяють скупченість населення, порушення санітарно-гігієнічного режиму, а також невиконання правил особистої гігієни.

З метою виявлення педикульозу при госпіталізації до стаціонарів Усі пацієнти оглядаються медперсоналом приймального відділення, У відділеннях стаціонару протягом лікування — кожні 7—10 днів Медперсоналом відділення.

Про кожний випадок педикульозу працівник повинен повідомити у територіальну санепідемстанцію або дезстанцію по телефону в перші години виявлення, а також надіслати “Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре, професійне отруєння’’ (Ф-058-У) не пізніше 12 год з моменту виявлення.

При головному педикульозі волосся пацієнта обробляють одним із інсектицидних засобів, накривають спочатку поліетиленовою, а потім бавовняною косинкою на 20—ЗО хв.

Ретельно промивають волосся теплою водою із застосуванням шампуню або туалетного мила. Інсектициди в основному діють на дорослих осіб (вошей), а гниди (яйця вошей) видаляють механічним шляхом вичісування за допомогою гребінця. Перед цим волосся змочують теплим (35—40 °С) 10% розчином оцтової кислоти (оцтова кислота розчиняє хітинову речовину, якою гниди прикріпляються до волосся і тоді вони легко вичісуються гребінцем).

Якщо волосся голять за допомогою машинки, то його спалюють у відрі. Після дезінсекції пацієнтові здійснюють повне санітарне оброблення. Одяг пацієнта складають у поліетиленовий мішок і відправляють у дезінфекційну камеру. Дезінсекцію натільної білизни здійснюють методом кип’ятіння у 0,5 % розчині мийного засобу “Лотос” протягом 15 хв та методом прасування з обох боків.

Пацієнта додатково оглядають у лікувальному відділенні. Оброблення вважається ефективним, якщо волосся звільнене від вошей на всіх етапах розвитку.

У “Журналі обліку інфекційних захворювань “(Ф-060-У) реєструють необхідні відомості.

Забороняється відмовляти у госпіталізації за основним захворюванням через педикульоз. Про випадок виявлення педикульозу та відповідне санітарне оброблення здійснюють позначку на титульному листку медичної картки стаціонарного хворого.

При проведенні санітарного оброблення хворих на педикульоз потрібно користуватися наказом МОЗ України № 38 від 28.07.1994 р. “Про організацію та проведення заходів по боротьбі з педикульозом”. У приймальному відділенні повинна бути укладка для оглядів на педикульоз та укладка для проведення протипедикульозного оброблення.

Укладка для оглядів на педикульоз містить:

  • настільну лампу;
  • лупу;
  • густий гребінець.

Укладка для проведення протипедикульозного оброблення містить:

  • клейончастий або поліетиленовий мішок для збирання речей пацієнта;
  • оцинковане відро для спалювання волосся;
  • клейончасту пелерину і бавовняну білу серветку;
  • ножиці;
  • машинку для стрижки волосся;
  • косинку (бавовняну та поліетиленову);
  • вату;
  • столовий оцет або оцтову кислоту (10 %);
  • препарати для дезінсекції (20 % розчин бензил-бензоату, шампунь “Педилін”, “Хантер” лосьйон “Ниттифор” та ін.).

Оснащення для медичної сестри:

  • клейончастий фартух;
  • маска;
  • гумові рукавички.