Економічна дипломатія та економічна безпека України
12.3. Проблеми забезпечення міжнародної економічної безпеки та шляхи їх вирішення
Як відомо, наявність точних підсумків господарського розвитку окремих країн і регіонів – один з важливих елементів сучасної зовнішньополітичної, дипломатичної діяльності, у тому числі тієї частки, яку утворює економічна дипломатія, а також використаних нею засобів. Достовірні прогнози і зв’язані з цим політичні рекомендації особливо важливі, тому що, передбачають акумуляцію:
– проблем, що вимагають підвищеної уваги світового співтовариства на всіх рівнях – міжнародному, регіональному і національному, причому не взагалі, а на даному етапі і стосовно до відповідного району;
– практичних рекомендацій, що можуть мати міжнародні наслідки і стосуватися на-ціональних інтересів окремих країн.
Згодом на ці проблеми звертається підвищена увага при аналізі та оцінці, сформованої у світовому господарстві, і окремих регіонах ситуації. Рекомендації і пропозиції лягають на стіл переговорів та впливають на національні позиції та вирішення проблем економічної безпеки.
Тому завчасне вирішення цих компонентів (сукупні кількісні показники, проблеми і можлива програма дій) мають аж ніяк не абстрактно-теоретичне значення як при симпто-матичному аналізі, так і оцінці можливої платформи для переговорів і можливих компромісів на наступних переговорах. Існують визнані та авторитетні джерела при оцінці поточного стану світової економіки і прогнозів на майбутнє. У кожного з цих джерел є своя специфіка, особливо з обліком того, які ґрунтуються на засобах і захисті конкретних інтересів відпо-відних джерел. На додаток до національних (регіональних) особливостей можна відзначити два загальних розходження концептуального порядку у підходах до аналізу і рекомендацій: загально-ринковий і господарсько-галузевий. Перший асоціюється з МВФ, другий – з ЮНКТАД. Звичайно, розподіл цей досить умовний тому, що кожний із зазначених підходів не існує окремо один від іншого. Нерідко використовуються ті самі показники, але в різному контексті і для обґрунтування істотно різних висновків. Тому приходиться проводити додаткове уточ-нення: хто в даному випадку є об’єктом, а хто – суб’єктом; де причина, а де наслідок; що є метою, а що – засобом.
При аналізі нинішньої економічної кон’юнктури експерти найчастіше більш схильні виносити на перший план господарсько-галузевий підхід. Причина досить очевидна: багато складностей і протиріч у світовому господарстві й окремих країнах не можна списувати тільки на циклічні причини чи структурні зрушення. Кризу переживає і однобічна орієнтація на монетаристські рецепти замість цілеспрямованої діяльності збільшення національної конку-рентноздатності (вимоги визнати необхідність національної парадигми у загально-ринкових ре-цептах висловлюються усе більш наполегливо). Нині це має особливу значущість для України.
Підхід переважно господарсько-галузевого профілю з повною впевненістю можна розглядати як концентровану дію світового ринкового досвіду багатьох країн (США, Ве-ликобританії, Німеччини, Японії, Швеції, Швейцарії, Південної Кореї), який дозволяє робити відповідні висновки.
Сьогодні виконання завдання щодо забезпечення міжнародної економічної безпеки ускладнено через те, що мають враховуватися потреби чотирьох економік: мікро, макро-, транснаціональної та світової. Не важко збагнути, що найбільше зацікавлені у збереженні рівноваги мають бути учасники транснаціональних економічних процесів. Адже будь-які збу-рення і протистояння держав знаходять прояв у зменшенні прибутків ТНК.
Слід усвідомлювати, що екосестейт та міжнародна економічна безпека, попри певні протиріччя між ними, тісно пов’язані між собою. І забезпечення економічної безпеки держави залежить від стану забезпеченості міжнародної економічної безпеки.
Світове співтовариство все більше уваги приділяє міжнародній безпеці, особливо ж – міжнародній економічній безпеці. Проблему економічної безпеки, тобто, загрозу економіці, що виникла від неконтрольованих політичних процесів, пов’язують з посиленням небезпечних тенденцій фрагментації, з безладдям та необхідністю захисту постачання. Усвідомлення реаль-ної взаємодії політики та економіки у торгівлі сировиною надало поштовх прогнозуванню виникнення нових конфліктів, причиною яких є доступ до сировини: Ці конфлікти були чинниками, які визначали діючу структуру, посилення вразливості позицій експортерів сиро-вини, дезорганізації функціонування ринків під впливом політичних процесів [155].
Визначимо, чого прагне досягти світове співтовариство та якими принципами визна-чається міжнародна економічна безпека (МЕБ). Серед останніх є:
– стабільність (створення зовнішніх умов для оптимального економічного розвитку кожної країни, неухильного зростання добробуту її населення);
– надійність (сумлінне виконання взаємних зобов’язань, додержання норм міжнарод-ного права, Статуту ООН та загальновизнаних правил економічного спілкування);
– прогнозованість (можливість своєчасно врахувати у національній економічній полі-тиці кожної держави тенденції та перспективи розвитку світової економіки, використовуючи їх в інтересах власного розвитку, але без збитків для міжнародного співтовариства у цілому);
– рівноправність (повага до законних інтересів партнерів та забезпечення взаємовигід-ного характеру зв’язків);
– готовність до дійсного партнерства та об’єднання зусиль для рішення глобальних та міждержавних економічних проблем [146].
Визначені принципи МЕБ мають гарантувати кожній державі захист її законних прав, але: “Економічна безпека будь-якої країни набуває в умовах міжнародної економічної взаємо-залежності нові виміри. Їх непросто прийняти, ще складніше додержуватися у конкретній політиці, “відчиняючи” народне господарство незнайомому світу конкурентних ринкових відносин”. Ця теза була дуже слушною щодо країн “молодої ринковості” [155].
Натомість, концепція МЕБ ґрунтується на чотирьох положеннях, які не можна не сприйняти:
– економічна безпека держав є важливою невід’ємною частиною загальної безпеки; основи системи безпеки в економічній сфері містять у собі виключення з міжнародної практики усіх форм дискримінації; відмову від політики економічних блокад та санкцій, якщо це прямо не передбачається рекомендаціями світового співтовариства; спільний пошук шляхів справедливого врегулювання проблеми заборгованості; встановлення нового світового еко-номічного порядку, який гарантує рівну економічну безпеку для усіх держав;
– розробка принципів використання на благо світового співтовариства, перш за все, країн, що розвиваються, частини коштів, які будуть вивільнятися у результаті скорочення військових бюджетів; об’єднання зусиль у дослідженнях та мирному використанні космосу, рішенні глобальних проблем, від яких залежить доля цивілізації;
– забезпечення міжнародної економічної безпеки залежить від рішення питань щодо військової, політичної, гуманітарної сфер;
– додержання принципу економічної недискримінації у справі забезпечення еконо-мічної безпеки держав світу [87].
У той же час молоді держави мають піклуватися про адекватність та збалансованість зовнішньої і внутрішньої політик, враховуючи настрій та спрямованість до різкого зростання добробуту усіх верств населення цих країн, які бажають у найкоротші строки досягти рівня добробуту, що його має населення розвинених країн: “Життя показало, що навіть перспек-тиви, за якими є конкретні вигоди з точки зору загальних інтересів, тяжко сприймаються індивідуальною свідомістю. У своїй більшості люди надають перевагу тому, щоб побачити “у готовому вигляді” власний особистий інтерес. Людина хоче знати, що саме слід робити, щоб загальне благо конкретно пов’язувалося з її індивідуальними інтересами”.
Крім того, треба враховувати, що естафета національних інтересів передавалася від покоління до покоління, але зберігала у плині часу пріоритет свого власного над чужим та стороннім.
У історично ймовірній епосі (добі) розвитку світової цивілізації домінуючою формою організації “людського матеріалу” став національно-державний устрій суспільства. У сього-денні головними чинниками прийняття найважливіших рішень усе ще залишаються націо-нальні держави, якими б особливостями та відмінами щодо внутрішнього устрою вони не відрізнялися. Діючи на світовій арені, вони повинні дбати перш за все про власні інтереси, а потім вже – про інтереси інших. Такий підхід виглядає даним від природи, тому, що цього очікують від держави її громадяни, якщо вони користуються демократичними свободами.
Тому структурна схема має такий вигляд: людина (особа) – національна держава – світове співтовариство (тобто безпека людини визнається складовою частиною безпеки дер-жави, яка, у свою чергу, є складовою частиною міжнародної безпеки).
Задля підвищення ефективності світового господарства та з урахуванням потреб і змін, що відбулися і відбуваються у світі, людство створило нові міжнародні організації, вико-ристовуючи їх як фільтри захисту ліберального капіталізму та паростків громадянського суспільства від впливу дикого капіталізму через гроші, отримані від торгівлі людьми, нар-котиками, органами людини, іншими засобами, які засуджує людство.
Держава має дбати про забезпечення економічної безпеки своїх громадян, своєї та світового співтовариства, тому перед нею стоїть надзвичайно тяжке завдання – пов’язати та погодити інтереси кожного громадянина з інтересами держави і з інтересами світового співтовариства.
Треба врахувати, що кожна з цих систем (людина – біоенергетична, держава – сус-пільно-організаційна середнього рівня складності управління; світове співтовариство – сус-пільно-організаційна вищого рівня складності управління) має свої параметри, свої особ-ливості (переваги та недоліки), дещо спільне та дещо відмінне від інших систем.
Досліджуючи економічну безпеку, маємо розглядати лише ті параметри, які стосу-ються саме цієї проблеми. Хоча повинні враховувати деякі загальні принципи існування та розпаду цих систем. При цьому, будь-яка система має досліджуватися, перш за все, з передбаченням ситуації її розпаду, тобто за критичних умов.
В Україні створений та діє міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті з боротьби з корупцією і ор-ганізованою злочинністю.
Україна завжди стоїть осторонь військових, міжнаціональних, етнічних та релігійних конфліктів. Однак, готовою до боротьби з тероризмом має бути і вона: терористи неперед-бачувані. Тому проведення досліджень, вивчення існуючого досвіду, відповідна підготовка фахівців – державна справа особливої ваги.
Перш за все, слід надати визначення, що таке є тероризм: тероризм – це насильницькі дії, спрямовані на примус до надання переваг терористові. Залежно від мети (яка найчастіше висловлюється під час переговорів і визначення вимог терористів), тероризм умовно розпо-діляють на економічний, політичний, релігійний тощо. Кожний з різновидів не є суцільним та однаковим з іншими і може бути розподіленим на декілька інших. Економічний тероризм, наприклад, має багато відгалужень, але найчастіше застосовуються захоплення заручників для одержання викупу. Це – прояв тероризму з боку окремих людей або груп.
Визначимо, що головною ознакою тероризму є загроза тим, хто жодним чином не причетний до мети, якої прагнуть досягти терористи.
Утворилася принципово нова ситуація: міждержавні стосунки позбулися власних переваг. ТНК поєднує інтереси капіталу та еліт різних країн, унеможливлюючи виникнення надконфліктних ситуацій, здатних призвести до війни. З іншого боку змінюється сенс поняття “державна таємниця”, адже за своєю суттю ТНК повинні бути інтернаціональними, оскільки їх добробут побудований на мирному співіснуванні різних країн. Та згадані переваги водночас є й недоліками. Відтепер система захисту національних (якої ж нації?) інтересів повинна враховувати, що ТНК на законній основі може передавати патенти, ліцензії, які іноді можуть становити державну таємницю, своїм філіям, що знаходяться у інших країнах, і при цьому нехтувати інтересами будь-якої з держав [93].
Тому повинні відповідно змінитися законодавчі та нормативні акти забезпечення національної, економічної, політичної та військової безпеки. Проте, жодна з існуючих кон-цепцій забезпечення безпеки поки що не врахувала змін, що виникли.
У світі усе активніше використовуються різні види економічної зброї. При цьому розрахунок зроблено правильно: навіщо застосовувати проти конкурента (супротивника) військову зброю, що призведе до певних втрат ресурсів (навіть, застосування нейтронних бомб, що військові вважають найвигіднішим, призведе до значних втрат трудових ресурсів), якщо можна підпорядкувати економіку цієї країни власним інтересам, не втрачаючи жодних ресурсів? Схоже, що людство перейшло до етапу економічних війн.
Оскільки перехід до економічних війн стає дедалі реальнішим, на часі визначення та вивчення видів економічної зброї, умов та наслідків їх застосування і розробки протидії з метою забезпечення економічної безпеки держави.
Наука повинна надавати суспільству бачення проблем і їх рішень не лише на сьогодні, але й на перспективу. Тому слід ще раз нагадати, що національна безпека складається з трьох складових: військової, політичної та економічної. Природно, що перевага економічної зброї не сьогодні, так завтра, призведе до переваги зброї політичної, тому система забезпечення національної безпеки України має бути до того готовою. Таким чином, можна зробити на-ступні висновки:
– глобалізація утворюється поєднанням ресурсів країн або підприємств;
– метою глобалізації є одержання переваг над конкурентами (іншими країнами або підприємствами);
– глобалізація несе світові нові реалії: позитив у можливості вирішення світових проблем, що вимагають зосередження та витрат великої кількості ресурсів (екологічних, Світового океану, Космосу, подолання “парникового ефекту” тощо) та негативних (перетік влади до ТНК, втрата державами значних ресурсів і можливості цілком впливати на угру-повання у середині країни, зменшення значущість і ролі людини тощо);
– глобалізація – наступний крок людства в удосконаленні організації та підвищенні ефективності використання ресурсів;
– забезпечення безпеки держави ускладнюється необхідністю врахування і досягнення балансу інтересів економік чотирьох рівнів: мікро-, макро-, ТНК та світового [69].