Економічна дипломатія та економічна безпека України
12.2. Тенденції розвитку системи міжнародної безпеки в Європі та Євразії і місце в них національної безпеки України
Глобальні зміни, що відбулися у світі наприкінці XX ст., призвели до трансформації поглядів на зовнішню політику, національну безпеку, архітектуру міжнародної безпеки вза-галі. Пішло в небуття блокове протистояння, відбувається переоцінка системи ризиків для сучасної держави і, що найголовніше, ми є свідками все більшої прагматичності відносин між країнами, в основі яких домінують економічні чинники.
Ціла низка держав, серед яких і Україна, здійснюють трансформацію своїх суспільств з метою знайти своє місце в цивілізованій сім’ї народів, у світовій господарській системі.
Створюючи систему національної безпеки, адаптовану до міжнародних вимог, Україна прагне брати активну участь в універсалізації регіональної, європейської та глобальної систем безпеки на всіх стадіях цього процесу – від розробки концепції до участі в конкретних спільних діях. Для нас надзвичайно важливо, що внесок України у розробку моделі безпеки ХХІ ст. знайшов своє втілення у положеннях Хартії європейської безпеки XXI ст., ухваленої під час Стамбульського самміту ОБСЄ.
Вже сприйнята світом як ключова для європейської безпеки країна, Україна є єдиною державою, яка одночасно належить до Східної, Центральної та Південно-Східної Європи. Саме вона здатна відіграти цементуючу роль, запобігти виникненню чи поновленню штучних бар’єрів у тій частині світу, яка входила до СРСР або перебувала під його контролем.
Це зумовлює геополітичну стратегію України, яку можна назвати багатовекторною. Така стратегія продиктована необхідністю збереження стратегічної рівноваги в існуючому геополітичному оточенні і спрямована на зміцнення національної безпеки.
Проте головним стратегічним напрямом національної безпеки та сутнісним орієн-тиром зовнішньої політики України є інтеграція у європейські структури, включаючи й струк-тури безпеки. В умовах дотримання багатовекторності зовнішньої політики наш принциповий європейський вибір зумовлюється не сьогоденною кон’юнктурою, а довготерміновими націо-нальними інтересами.
Україна крок за кроком послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, що відповідатиме вимогам наступного століття. Із входженням до Ради Європи у нашої країни з’явилися принципово нові можливості для застосування багатовікового досвіду демократичних держав Європи у практиці будівництва.
Після здобуття незалежності Україна стала членом ОБСЄ, приєдналася до Цент-ральноєвропейської ініціативи, зміцнила співробітництво з такими впливовими міжнародними інституціями як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і Європейський банк реконст-рукції та розвитку. Підписання базових політичних договорів з Росією та Румунією, Угод щодо Чорноморського флоту, договорів про державний кордон з Білоруссю і Молдовою та спільної заяви президентів України та Республіки Польща до злагоди та єднання стали тим ланцюгом, що поєднує нашу державу з простором стабільності й добросусідства [152].
Серйозність проблем, які довелося розв’язувати Україні протягом першого десяти-річчя її незалежності, не завадили їй бути безпосереднім учасником зусиль, які докладаються міжнародним співтовариством задля врегулювання регіональних конфліктів у Європі. Варто нагадати про внесок нашої держави у миротворчі операції у колишній Югославії, Нагірному Карабаху та її діяльність з врегулювання ситуації у суміжному з нами Придністровському ре-гіоні Молдови. Активна участь України у цих процесах зайвий раз демонструє її об’єктивний потенціал як великої європейської держави, мирний характер її зовнішньої політики та досвід врегулювання власних внутрішньополітичних регіональних питань, зокрема – ситуації в Криму.
Важливим напрямком стратегії національної безпеки України є розвиток механізмів регіонального співробітництва. Україна відома своєю ініціативною позицією в таких регіо-нальних структурах, як Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське Економічне Співто-вариство, Карпатський Єврорегіон, Єврорегіон Буг. Вбачаючи в регіональних структурах значний потенціал зміцнення регіональної стабільності, Україна виступила в рамках ОБСЄ та ЦЄІ за об’єднання зусиль цих двох структур у питаннях зміцнення стабільності та безпеки в Центрально-Східноєвропейському регіоні. Українська сторона успішно співпрацює з Радою країн Балтійського моря. На сьогодні співпраця в рамках регіональних структур охоплює всі держави на просторі від Балтійського до Чорного морів. Україна виступає за розвиток активного обміну досвідом і координації зусиль цих структур, спрямованих на зміцнення європейської стабільності й безпеки. У цьому вбачається реалізація висунутої свого часу української ініціативи щодо створення поясу стабільності у Балто-Чорноморському регіоні. У рамках означених процесів швидко розвивається і зміцнюється співпраця лінією Київ – Варшава, яка, на наш погляд, здатна створити “поле тяжіння” і залучити до себе треті країни, наприклад, Литву і Румунію. При цьому сфера регіональних інтересів України поширюється не тільки на Центрально-Східноєвропейські структури, а й на ті, що об’єднують країни Чорноморського та Середземноморського басейнів, передусім ГУАМ.
Для сучасного розуміння безпеки неприйнятний статичний підхід. У комплексі взаємо-пов’язаних елементів безпеки дедалі більшу роль відіграє її економічна складова, яка в ядер-ному світі стала стрижнем міжнародної та національної стабільності. Виник феномен гло-бальних фінансових і економічних систем.
На зміну “гарячим” та “холодним” війнам прийшли війни митні і торговельні. У цьому контексті економічна безпека розуміється як сталість прийнятних для міжнародного співто-вариства або для окремої країни умов економічного розвитку.
Сьогоднішня ситуація в Україні є типовою для посткомуністичних країн, коли внут-рішні загрози переважають над зовнішніми. Саме внутрішні економічні чинники все від-чутніше впливають на стан національної безпеки нашої держави.
При цьому варто підкреслити, що основні загрози виходять не від самих економічних перетворень, а від непослідовності, некомплексності їх проведення, що призводить до галь-мування процесу реформування. Негативні наслідки від цього відчуваються не тільки в соціально-економічній сфері, а і у зовнішньоекономічній діяльності нашої держави.
За нинішніх обставин Україна навряд чи зможе швидко досягти економічної ста-більності без міжнародної допомоги, зокрема без підтримки реформ з боку країн Заходу та міжнародних фінансових організацій.
Йдеться не тільки про фінансову допомогу, яка є для України надзвичайно важливою. У цьому контексті слід назвати необхідність спільної ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, проблеми, яка має світовий вимір, і з якою сьогодні ми фактично залишилися наодинці. Йдеться також про сприяння поступовому входженню України до Європейського економічного простору. І тут для нас ключовим питанням є поглиблення відносин з Євро-пейським Союзом [160].
Україна добре усвідомлює стан своєї готовності до вступу в ЄС – для нас це страте-гічна мета. Вона має сприяти активізації процесів реформування українського суспільства та надавати їм чіткі орієнтири, оскільки вступ до ЄС вимагає досягнення країною-кандидатом певних європейських стандартів у всіх найважливіших суспільних сферах.
Не можна повною мірою бути задоволеними динамікою розвитку відносин України з ЄС. Серед чинників, що стримують виведення цих відносин на якісно новий рівень – і важка економічна ситуація в Україні, і незадовільний стан інституційного забезпечення нашої полі-тики щодо ЄС, і досить непроста внутрішня ситуація в Євросоюзі, що не завжди сприяє вироб-ленню адекватної позиції її країн-членів щодо України. Дається взнаки й високий ступінь на-шої економічної залежності від Росії [160].
Актуальним питанням залишається “персоналізація” політики, яку ЄС проводить стосовно України, та відмова від “трафаретних” підходів у ставленні до країн СНД. Насам-перед ми розраховуємо на таку спеціалізовану і конкретну політику з боку ЄС, яка б дозво-лила краще використовувати потенціал нашої співпраці в усіх галузях. Сподіваємося на активізацію взаємодії в галузі зовнішньоекономічних зв’язків, промислової кооперації, митній справі, науково-технічній політиці, юстиції. Необхідно об’єднати зусилля, щоб запобігти нелегальній міграції, транскордонній злочинності, боротися з її організованими виявами. Окремо слід підкреслити нашу зацікавленість в участі в трансєвропейських проектах, пере-дусім транспортних та енергетичних. Унікальне географічне становище України зумовлює її роль однієї з ключових країн-комунікаторів між Європою, Кавказом та Азією. Тому ми спо-діваємося на підтримку таких проектів з боку ЄС, США та інших зацікавлених сторін.
Сьогодні, коли економічна безпека стає одним з найважливіших компонентів міжнарод-ної, регіональної та національної безпеки, Європейський Союз починає відігравати провідну роль у забезпеченні стабільності та безпеки європейського континенту. Процес розбудови і реформування ЄС необхідно розглядати не тільки як розширення кордонів “спільного ринку”, а й як чинник створення нової європейської архітектури безпеки, яка має комплексний та взаємопов’язаний характер і різні виміри – економічний, воєнний, політичний. Але незва-жаючи на те, що Європейський Союз є одним зі світових економічних і політичних центрів, він може не мати далекосяжних зовнішньополітичних інтересів у сфері безпеки.
Формування нової європейської архітектури безпеки розглядається саме через призму самоусвідомлення ЄС своєї ролі у зазначеній сфері. Україна хотіла б вже сьогодні бути залученою як спостерігач до участі в його роботі з асоційованими членами.
Ми із зацікавленістю слідкуємо також за розвитком іншої важливої тенденції у галузі Європейської безпеки – процесу розбудови в рамках Євросоюзу спільної європейської по-літики безпеки та оборони, який супроводжується передачею оборонних структур та функцій Західноєвропейського Союзу до ЄС.
Ключовим словом, яке визначає характер процесів у системі міжнародних відносин, стала “консолідація”, що відбувається у трьох вимірах. По-перше, це цивілізаційна консо-лідація, сутність якої полягає у самовизначенні держав на основі спільної історії, духовних цінностей, релігії тощо, а також створенні відповідних інституційних форм. По-друге, консо-лідація на пострадянському просторі у сфері безпеки, з огляду на схожі проблеми та завдання, що стоять перед молодими державами і виявляються через формування і зміцнення автори-тарних та напівавторитарних режимів. По-третє, консолідація інститутів безпеки шляхом фор-мування інтегрованої системи безпеки у складі Євроатлантичного та Євразійського компонентів.
Характер та інтенсивність перебігу трьох зазначених процесів суттєво впливатиме на розвиток міжнародної системи впродовж принаймні найближчих десятиліть; від них значною мірою залежатиме майбутнє регіону нових незалежних держав. Таким чином, ця проблема становить науковий та практичний інтерес. Ця проблематика поки що не знайшла достатнього відображення у наукових до-слідженнях. Серед опублікованих робіт із загальних питань без-пеки в Європі та Євразії варто виділити колективні монографії західних експертів, в яких про-аналізовано процеси створення регіональної системи безпеки на пострадянському просторі, а також роль окремих держав у цьому процесі.
Одним із виявів цивілізаційної консолідації протягом останнього десятиліття стала поступова трансформація біполярної структури на Євразійському континенті на систему безпеки, що складається з двох компонентів: Євроатлантичного і Євразійського.
Євроатлантична підсистема включає в себе держави Західної, Центральної і Південно-Східної Європи (разом із країнами Балтії) або, іншими словами, членів та асоційованих членів НАТО і ЄС, що історично й ментально вважають себе частиною європейської цивілізації. Ду-же важливо, що альянс поповнюється слов’янськими країнами, які тривалий час перебували на периферії Європи і нині отримали історичний шанс остаточно повернутися в Європу. Основою Євроатлантичної підсистеми є структури та ресурси Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу. На думку Б. Джексона, процес створення євроатлантичної системи безпеки наближається до завершення, хоча з плином часу постають і нові проблеми, зокрема, пов’язані з прагненням ЄС до формування власної структури безпеки та відповідних сил [113].
Євразійська підсистема включає Росію та країни-учасниці Організації договору колективної безпеки (ОДКБ) з Європи, Центральної Азії та Кавказу. Низку країн-членів СНД, що не беруть участі у зазначеній структурі безпеки, також у певному розумінні можна віднес-ти до даної підсистеми. Зокрема, на території України, Молдови, Грузії та Азербайджану роз-міщено контингенти збройних сил РФ, що робить ці держави причетними до оборонного простору ОДКБ. Можна також стверджувати, що її формування обмежиться пострадянськими державами. Однак деякі російські експерти не виключають можливості приєднання Китаю, проте така перспектива видається малоймовірною через неминуче суперництво Пекіна й Москви за домінування в регіоні Центральної Азії, а також певною мірою різноспрямованість їхніх геополітичних орієнтацій.
Україна займає унікальну позицію в ході процесу створення інтегрованої системи безпеки, оскільки вона де-факто бере участь в обох підсистемах. З одного боку, Київ про-довжує бути частиною військово-промислового комплексу пострадянських країн (особливо у сфері ракетно-космічних технологій), а також до деякої міри елементом спільного простору протиповітряної оборони. З іншого боку, Україна здійснює військову реформу з метою адап-тації до вимог Північноатлантичного альянсу і впроваджує стратегію повного включення до західних військово-політичних та економічних інститутів. За військовим потенціалом і чисель-ністю особового складу Збройні сили України залишаються найбільшими (за винятком Росії) у пострадянському регіоні. Вказані особливості можуть зробити нашу державу своєрідним мос-том між Заходом та пострадянським простором, сприяючи взаємній адаптації обох підсистем.
Розвиток системи міжнародних відносин на початку XXI ст. відзначається процесом переплетення трьох консолідацій: цивілізаційної, пострадянського простору, інститутів безпе-ки, ґрунтується на консолідації її основних елементів переважно на основі цивілізаційно-культурних чинників. Тоді як Європа об’єднується на основі демократичних цінностей, на пострадянському просторі переважно відбувається консолідація авторитарних та напівавто-ритарних режимів. Це впливає на характер процесів у галузі безпеки в регіоні Європи та Євразії, що виявляються через створення відповідних підсистем на основі вже діючих інститутів. Проте внаслідок появи нових загроз та викликів і перегляду західних підходів до майбутнього Євразії на початку XXI ст. спостерігається зближення обох підсистем безпеки.
У цьому зближенні Україна може посісти чільне місце як держава, що залучена до обох підсистем. Це можливо, по-перше, за умов підтвердження і послідовного відстоювання європейського вибору, по-друге, збереження демократичного вектора суспільних перетворень і, по-третє, створення передумов і накопичення ресурсів для виконання ролі стабілізуючого чинника у Східній Європі і на пострадянському просторі.