Економічна дипломатія та економічна безпека України

12.1. Взаємозв’язок економічної безпеки з економічною дипломатією, як механізм поглиблення інтеграційних процесів

Методологічний підхід, який пропонується, сприяє оптимізації створення та функціо-нування системи забезпечення національної безпеки і поєднання її з економічною дипло-матією, оскільки існує певний зв’язок, у межах якого можуть бути використані засади кожної з цих категорій для поглиблення інтеграційних процесів.

Національні інтереси нами розглядаються як базовий об’єкт забезпечення національ-ної безпеки України. Вони є орієнтирами розвитку суспільства, значною мірою мають впли-вати на визначення напрямів такого розвитку, їх пріоритетів. Незаперечним є формулювання такого національного інтересу, як “забезпечення високого добробуту населення”.

Економічні інтереси України – суспільно визнані і законодавчо оформлені потреби людини, суспільства, держави, реалізація яких забезпечує всім названим соціальним суб’єктам солідарне, стабільне співіснування, ефективне функціонування, прогресивний розвиток у рам-ках багатонаціональної держави. За сучасних умов структура економічних інтересів може бу-ти подана у вигляді стандартної сукупності груп суспільних потреб. Вона має досить зро-зумілий сенс забезпечити поступовий розвиток у напрямі досягнення світових стандартів життя людини, суспільства, держави завдяки збалансованим і скоординованим зусиллям усіх суб’єктів української нації. Структура економічних інтересів має чотири рівні у відповідності до послідовності їх досягнення: виживання, внутрішня та зовнішня стабільність, стійкий розвиток, самореалізація (рис. 12.1).

Рис. 12.1 – Структура новаційної економічної безпеки України

На кожному з них мають бути визначені бажані характеристики всіх сфер життє-діяльності суспільства, а також передбачені заходи щодо забезпечення національної безпеки – захисту національних інтересів.

Наведена структура опосередковано визначає часові пріоритети реалізації економіч-них інтересів України. Намагання “хвататися за все одночасно”, спроби не просто ставити, а й реалізовувати недосяжні цілі є авантюрними і збитковими, можуть розглядатися як загроза реалізації комплексу економічних інтересів. Наприклад, не можна інтегруватися у міжнародні структури (рівень III) без досягнення внутрішньої та зовнішньої стабільності (рівень II) або, взагалі, за відсутності гідних умов життя людини в Україні (рівень І). Якщо такі завдання ставляться, то процес їх досягнення буде збитковим, а результати, що отримуються – не досить ефективними.

Взаємозв’язок між національною системою економічної безпеки і міжнародною еко-номічною безпекою очевидний. Це один з аспектів проблеми, що впливає на форми і методи економічної дипломатії. На цю обставину часто звертають увагу в контексті проблем продо-вольчої й енергетичної безпеки, у зв’язку з проблемою конверсії військового виробництва.

Останній пункт заслуговує на особливу увагу. Відомо, що з посиланням на військово-політичні цілі деякі держави привласнюють собі право вводити в однобічному порядку санкції й інші обмежувальні міри у торгівлі, міжнародному інвестуванні тощо. Тим часом в Україні є “Закон про конверсію оборонної промисловості”, у якому послідовно погоджуються міжна-родні зобов’язання з цілями і задачами національної безпеки, у тому числі економічними.

У цьому ЗУ встановлено, що цілями проведення конверсії є: 1) забезпечення техніч-ного переозброєння промисловості на основі ефективного використання науково-технічного і виробничого потенціалу організацій оборонної промисловості для виробництва високотехно-логічної і конкурентноздатної на внутрішньому і зовнішньому ринках продукції (робіт, послуг); 2) забезпечення соціального захисту працівників організацій, що вивільняються у зв’язку з проведенням конверсії, у тому числі за допомогою створення додаткових робочих місць у організаціях; 3) забезпечення науково-технічного прогресу за рахунок пріоритетного розвитку наукомістких виробництв; 4) розвиток експортного потенціалу оборонної промисловості; 5) зни-ження економічної залежності від імпорту продукції за рахунок створення і розвитку виробництва продукції, аналогічної імпортній; 6) створення нових конкурентноздатних технологій, матеріалів і устаткування.

Економічна дипломатія – явище комплексне, яке забезпечує захист і просування за кордоном економічних інтересів країн і регіонів (як, наприклад, ЄС), причому допомагає вирішувати проблеми розвитку й удосконалення ринку у тих параметрах і тих формах, що відповідають стандартам сучасних поглядів на суспільство та економіку на більш високому рівні. При цьому виявляються істотні розбіжності у самому розумінні цілей і задач економічної дипломатії.

Деякі бачать у ній усього лише механізм просування торгово-економічних інтересів національного бізнесу, включаючи навіть відкинуті механізми “дипломатичного захисту”.

Інші вбачають у дорученні займатися просуванням інтересів вітчизняного бізнесу за кордоном, насамперед, ще одну можливість зміцнювати міжнародні позиції своєї країни, її можливості на переговорах.

Третім, особливо важливим, є використання торгових та інших аналогічних питань як засобу “пропагування” за кордоном норм і стандартів ведення господарських справ у нор-мативному і соціально-політичному руслі, що відповідає інтересам конкретних національних фінансово-промислових еліт.

Четвертим – можливості економічної дипломатії бачаться як зручний механізм для переділу ринків і сфер впливу у вигідному для них ключі.

Такий перелік може бути продовжений, але він є порушенням вказаної вище логіки і демократичної альтернативи, тобто використання каналів міждержавної дипломатії для цілей розвитку цивілізованого суспільства, підвищення соціальних стандартів у сфері суспільного розвитку, удосконалення механізмів конкуренції тощо. Слід розглядати проблему становлення платформи міжнародної економічної безпеки; характер сучасної міжнародної господарської структури і проблему її відповідності загальнолюдським стандартам (на прикладі “приватної дипломатії” у питаннях екології), паритет купівельної спроможності як засіб обмеження стихії на валютному ринку; деякі питання прогнозування світових суспільних процесів і рішення окремих кризових питань. Природно, даними питаннями не можна вважати вичерпаним перелік міжнародних проблем, що стосуються міжнародної економічної безпеки і тим самим впливають на можливості економічної дипломатії.

Важлива роль при цьому має приділятися питанням економічного співробітництва, використанню величезного досвіду у вирішенні торгових й інших аналогічних проблем для розвитку міжнародного діалогу.

Незважаючи на наявність істотних нюансів у трактуваннях, проблема забезпечення національної економічної безпеки у компромісному варіанті, як вона зафіксована в ООН, набула характеру міжнародної проблеми і арсенал її засобів вже не обмежується тільки політичними засобами.

Насамперед, відчувається необхідність створення системи цивілізованої конкуренції, що враховує як національні, так і міжнародні норми і принципи. Інтернаціоналізація гос-подарського життя та її сучасні параметри вкрай загострили проблеми національного суве-ренітету, невтручання, юрисдикції, збереження національних цінностей і культурних тра-дицій. З такими питаннями зіштовхуються практично усі країни ринкової економіки, вклю-чаючи найрозвинутіші. До того ж істотно зріс економічний компонент у всій системі міжна-родних відносин, тим більше з визнанням ряду великих проблем. Існує і активно діє пере-говорний процес у рамках ООН та інших міжнародних організацій щодо визначення взаємо-прийнятних “правил гри”, що є ключовим елементом системи міжнародної економічної безпеки [93].

Нове звучання на користь міжнародної економічної безпеки додає той факт, що в ринковому середовищі мільйони людей не можуть знайти собі гідного місця. І було б не-правильно звинувачувати в цьому людей, коли існує їх певна нездатність пристосовуватися до уніфікованих вимог ринку.

Інтересам України відповідала б глобалізація проблеми економічної безпеки. Треба вважати, що це дозволило б розширити коло питань, з якими Україна виходить для участі в дискусіях з провідними індустріальними країнами, скажімо, у формі концепції міжнародного партнерства, де був би передбачений розділ про національні економічні цілі і пріоритети.

Поняття економічної безпеки української держави після проголошення державної незалежності набуло надзвичайно великого значення. Гарантування економічної цілісності відтворювального комплексу країни, його ефективності є необхідною відповіддю на принци-пові виклики часу, передусім на питання: чи в змозі колишня радянська республіка мати стабільну фінансову систему, знайти нових геостратегічних партнерів, обрати правильні інтеграційні орієнтири та перейти у “вільне плавання” у світовому ринковому середовищі із непільговими цінами на енергоносії та жорсткою конкуренцією, високими вимогами спо-живачів до якості продукції.

Існує як пряма залежність між макроекономічними показниками та рівнем економічної безпеки держави, так і зворотна – між рівнем економічної безпеки та макроекономічними показниками. Саме тому, акцентуючи увагу на відповідних напрямках економічної безпеки, можна ефективно впливати на макроекономічний розвиток держави.

Низька ефективність та несприятлива структура зовнішньої торгівлі товарами, відсут-ність помітних успіхів у залученні до сфери міжнародних економічних відносин поки що значного вітчизняного науково-технічного та інтелектуального потенціалу є факторами, що погіршують економічне становище держави. Все ще зберігається розрив між невисокою екс-портною спроможністю та великою імпортною залежністю економіки. Це обмежує можли-вості структурної перебудови господарського комплексу, становлення його ефективної зовніш-ньоекономічної спеціалізації та дедалі більше загрожує економічній безпеці держави.

Україна постала перед принциповими питаннями обрання такої парадигми розвитку, яка з максимальною ефективністю може гарантувати стабільність її конституційного ладу та багатосторонній розвиток соціуму, його культури, збереження історичних, мовних традицій. “Виклик часу”, від якого залежить майбутнє усіх країн світу, навіть найпотужніших та найвпливовіших, – це необхідний атрибут глобалізації, лібералізації економічного життя, інформаційного обміну, дедалі більшої прозорості кордонів.

Економічна безпека – це наявність у держави достатніх можливостей для стабільного забезпечення розширеної репродукції виробничого потенціалу в промисловості, сільському господарстві та в усіх сферах докладання суспільно-корисної праці, а також гарантування економічними засобами таких соціальних цілей, як стабільність суспільного ладу, наявність доступної та дійової системи охорони здоров’я, створення надійних військово-політичних гарантій щодо зовнішніх загроз.

У цьому зв’язку можна дати більш чітке визначення поняття “економічна безпека”:

Економічна безпека є однією з ключових якісних характеристик соціально-економіч-ної системи, яка визначає її здатність до самовідтворення, сталого розвитку, ефективної між-народної конкуренції, підтримування прийнятних умов життя населення, тривалого самоза-безпечення ресурсами, а також послідовної реалізації національних геополітичних, госпо-дарських інтересів.

Більш широке, перспективне бачення національної безпеки за умов відкритості конку-рентних ринкових комплексів пов’язано із забезпеченням ряду базових критеріїв та стандартів розвитку – випереджальним розвитком наукомістких, освітніх галузей, всебічної модернізації громадського суспільства згідно з сучасними цінностями та інформаційними реаліями.

Отже, сам факт існування вітчизняної економіки як єдиної системної цілісності навіть у таких умовах розширив уявлення про межі допустимої глибини структурної кризи, “зба-гативши” теорію кризового розвитку.

Поняття “економічна безпека” має дещо ірраціональний присмак: на відміну від тих сторін життя, які є його об’єктом (динаміка ВВП, рівень витрат на науку тощо), воно не може мати самостійних кількісних вимірів. Таким чином, навряд чи можна вважати доцільними спроби дати в цьому разі які-небудь строгі і безумовні дефініції. Фактично, виходячи з цих міркувань, ще десятки століть тому Платон казав про безпеку як про “запобігання шкоді”. І така універсальна за своєю природою оцінка лише наповнюється конкретним змістом, який диктується реаліями соціально-економічного, міжнародно-політичного життя.

Згідно з критеріями системного підходу слід відзначити, що економічна безпека як загальне та дещо абстрактне явище має конкретні прояви, в комплексі яких воно, власне, і реалізується. Ці ж прояви можуть характеризуватися відповідними критеріями та показниками.

Виходячи із загального розуміння цілей державного розвитку, докладніше поняття еко-номічної безпеки можна розглядати з різних точок зору та в різних контекстах. Але в най-більш універсальному трактуванні можна виділити такі ключові її складові, а також критерії.

1. Здатність забезпечувати сталий розвиток національної економіки. Зокрема, йдеться про комплекс інструментів та практичних можливостей гарантувати процес економічного відтворення в суспільстві, як правило розширений, у контексті міжнародної конкуренції та постійно триваючих змін в умовах виробництва.

2. Наявність ефективних можливостей підтримувати стабільний стан соціально-економічної системи. Мається на увазі насамперед надійний захист власності в усіх її фор-мах, підтримання достатніх умов та гарантій для підприємницької активності, попередження та протидія тенденціям, силам та факторам, які потенційно здатні дестабілізувати ситуацію, викликати соціальні негаразди, порушувати макроекономічну, фінансово-монетарну рівно-вагу, погіршувати добробут населення та окремих його груп тощо [87].

3. Здатність підтримувати науково-технічні розробки, впроваджувати лідируючі технології, інновації, забезпечувати надходження до країни технологій, ноу-хау, передових методик управління. Йдеться передусім про наявність у державі науково-дослідних інститутів, структур на виробництві, які здійснюють розробку фундаментальних наукових проблем, впровадження винаходів та постійну модернізацію виробництва, реалізацію конкретних технологічних досягнень, технічних приладів, а також про їх підтримку, створення нових закладів, якщо цього вимагають умови НТП, підвищення професійного, освітнього та загально-культурного рівня працівників і населення в цілому.

Існують як якісні, так і кількісні критерії національної економічної безпеки, і в ос-таньому аспекті виділяють бажані орієнтири, а також граничні значення – крайні величини, перевищення яких за різних ситуацій може зашкодити нормальному перебігу подій, дефор-мувати модель розвитку, умови відтворення, призвести до економічного колапсу, руйнівних тенденцій у сфері економіки.

Основним показником економічного розвитку, а відповідно – статтею в переліку пунктів економічної безпеки (або потенційних загроз) є абсолютний рівень і динаміка ВВП країни. Цей інтегруючий показник узагальнює в єдиному кількісному агрегаті результати різноманітної господарської практики, різні якісні аспекти життєдіяльності економіки країни. Отже, його динаміка є базовою характеристикою економічної безпеки країни, і довготривалим цілям національної безпеки відповідає забезпечення стабільного щорічного приросту ВВП.

Загрозами економічного плану є також безробіття, розрив у рівнях доходів між різ-ними верствами населення (відношення доходів певної частини найбільш заможних громадян до доходів найбідніших), темпи інфляції (поточні ціни у співвідношенні з базовим індика-тором цін), національний борг (співвідношення між рівнем боргу та обсягами джерел при-бутків, валютних надходжень, наприклад, річним експортом) [35].

Кардинальною значущою складовою економічної безпеки України є її міжнародна економічна безпека. Причому остання розглядається в потрійному ракурсі.

По-перше, міжнародна економічна безпека як така пов’язується з можливістю забез-печення всебічного динамічного розвитку національного господарства через максимально повне використання переваг міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації праці.

По-друге, міжнародна економічна безпека пов’язана зі здатністю держави забезпе-чувати свої нагальні потреби в критичному імпорті. За сучасних українських умов критичний імпорт становлять вуглеводні енергоносії та ядерне паливо для атомних енергосистем, окремі комплектуючі технологічні поставки, що надходять з СНД, а також високі технології, ноу-хау походженням з провідних індустріальних держав.

По-третє, міжнародна економічна безпека своєю обов’язковою умовою має наявність в держави стійкої здатності забезпечувати сприятливі показники макроекономічних балансових агрегатів, передусім загального платіжного балансу, бюджетного балансу, а також зовнішньо-торговельного балансу в довгостроковій перспективі. Це є об’єктивною передумовою стабіль-ності національного валютного ринку, стійкості гривні та позитивних інтегративних тенденцій у макрогосподарській системі України. У контексті зовнішньоторговельної безпеки провідну роль відіграє митно-тарифна політика, яка має бути спрямованою на захист національних інтересів і стимулювання торговельного співробітництва з іншими країнами.

Визначення геоекономічних орієнтирів формування відкритої економіки України є одним з найгостріших питань економічної безпеки держави після здобуття нею незалежності. Тому функціональна зовнішньоекономічна модель України повинна, на думку експертів УЦЕПД, містити три проблемні блоки [113]:

– внутрішня організаційно-політична логіка національної функціональної відкритої економічної системи;

– зовнішні світо-господарські та регіональні передумови щодо перспективного харак-теру системи міжнародно-коопераційних зв’язків відкритої економіки України;

– конкретно-практичні напрями, а також альтернативні та потенційні варіанти гео-економічної моделі України.

Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що вона не відповідає не тільки її економічному потенціалу за валовими показ-никами, а й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявності великого наукового потенціалу майже відсутнім є високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Українську економіку характеризує переважно сировинний, енергоємний характер товарної структури експорту, а це не тільки не відповідає наявній структурі, а також тенденціям світового експорту, а й консервує високу залежність як від поставок енергоносіїв, так і імпорту високих технологій. Нераціональним та потенційно небезпечним явищем є регіональна асиметрія в територіальному розміщенні експортних по-тужностей – понад 50 % експорту України забезпечують тільки чотири (Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Одеська) області.

Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково-технічними напрямами та в тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, що експортується з території України. Це, зокрема, електрозварювання, порошкова металургія, створення нових, надтвердих, висо-коякісних матеріалів тощо.

Серед конкретних галузевих пріоритетів державної підтримки експорту надзвичайно актуальною є технологічна реконструкція підприємств чорної металургії з метою збільшення частки електросталеливарного виробництва (зараз воно становить менше 3 %), а також продукції безперервного лиття (до 7 % в Україні порівняно з 74 % у світі та ще більшою її питомою вагою в індустріально розвинутих країнах).

Слід стимулювати експорт з високим ступенем переробки. Ця вимога відповідає і загальній світовій тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною продукцією, готовими виробами. Деякі експерти вважають, що на світовому ринку у 2010 р. частка продукції первинної переробки становитиме 20 %, готових виробів – 80 % загального обсягу. Україні, зокрема, від експорту металів “на вагу” необхідно переходити до експорту складнопрофільного прокату, від експорту промислової та сільсько-господарської сировини до експорту продукції її обробки.

Зважаючи на світову тенденцію до підвищення питомої ваги в масі експорту послуг, а також на наявний в України потенціал у цій сфері, необхідно здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію існуючих та створення нових експортних можливостей щодо послуг на експорт. Важливу роль тут повинна відігравати транспортна галузь, особливо морський флот, роз-ташовані на українській території залізниці та трубопроводи.

Кардинальним напрямом роботи щодо створення більш сприятливих параметрів еко-номічної безпеки є прийняття обґрунтованої імпортної стратегії, що повинно сприяти пере-творенню імпорту на дійовий фактор технологічної реконструкції української промисловості за рахунок диверсифікованої митної політики – розробки тарифів згідно з інтересами націо-нальної промисловості, конкретних виробників високотехнологічної, зокрема експортної продукції.

Чималі проблеми для фінансових ринків виникають у країнах із завищеними валют-ними курсами, особливо на тлі м’якої грошової політики та широкого, комерційно неви-правданого внутрішнього кредитування.

Значну небезпеку для фінансових ринків країн з порівняно невеликими валютними резервами, а особливо країн з перехідною економікою, становлять безконтрольні коливання короткотермінових капітальних інвестицій внаслідок зростання та зменшення відсоткових ставок на світових фінансових ринках. Зрозуміло, що безпосередню загрозу становлять саме фази підвищення таких ставок на міжнародних ринках, до чого слід бути готовими вже у відносно “спокійні” періоди. Принаймні повна лібералізація транскордонного руху коротко-строкових інвестицій не повинна сприйматися як цільова функція ефективної ринкової сис-теми як такої. Скажімо, в Таїланді, як ніде в іншій країні, правилом було дуже широко вико-ристовувати для покриття поточних бюджетних та розрахункових дефіцитів саме коротко-термінові капітали.

У сучасному світі обсяги “гарячих грошей”, короткотермінові капітали вже на порядок перевищують фінансову потужність центральних банків та національних урядів. І тільки ти-повий щоденний обсяг валютних угод, який може перевищувати 1 трлн дол., дорівнює приблизно 80 % усіх міжнародних валютних резервів. Щодо порівняння обсягів валютних спекуляцій та обсягів світової торгівлі, то тут перевага перших перед другими приголомшує, бо розрізняється більш ніж у 50 разів.

У результаті вже не можна легковажно відмахнутися від проблеми монетарної і, власне, нереальної детермінанти та погоджуватися із спрощеними оцінками фінансових потрясінь у тій або іншій країні як наслідків “неадекватної політики” її уряду або центро-банку. Помилки останніх аж ніяк не виключаються, проте макроекономічні інститути можуть просто виявитися слабкішими за ті стихійні або навіть суб’єктивно спрямовані сили, які час від часу здійснюють хвилеподібні атаки на національні валюти, інститути обігу цінних папе-рів, грошово-фінансові системи.

Основним зовнішнім орієнтиром при створенні ефективної моделі відкритої економіки України є збільшення обсягів зовнішньої торгівлі при підвищенні співвідношення показників світової торгівлі та валового продукту. Так, якщо в 1960 р. воно становило 7 %, в 1970 – 8 %, то в 90-х роках – вже перевищувало 15 %. Окрема “больова точка” – несприятлива динаміка припливу та відпливу капіталу для України. При малих обсягах інвестицій у вітчизняну еконо-міку, що пояснюється передусім несприятливим підприємницьким кліматом, відбувається нелегальний відплив капіталу з України. Щоправда, поняття “нелегальність” є відносним. В Україні взагалі дуже обмеженим є право національних інвесторів вивозити капітал та вкладати його в іноземні виробництва. Краще вести мову про загальні зловживання та джерела по-ходження капіталів, що стають предметом міжнародної взаємодії, а оптимізація правового ре-жиму всередині країни сприятиме й оздоровленню міжнародного інвестиційного процесу [93].

Звичайно, цей аспект міжнародної економічної безпеки, пов’язаний із проблемою готовності тих або інших угруповань, міжнаціональних економічних блоків та окремих країн до конкретних торговельно-коопераційних заходів стосовно України. А це передбачає посту-повість та певну етапність процесу інтеграції України в світо-господарські структури.

Під час розроблення довгострокової стратегії України слід враховувати такий зна-чущий фактор для гарантування національної безпеки окремої держави, як те, що на сучас-ному етапі формується виражена триполярна структура поділу світу та зон впливу з високим протекціоністським рівнем щодо зовнішніх конкурентів та ліберальних всередині. Це відпо-відає нинішній ситуації та виражає баланс інтересів провідних діючих макроагентів між-народної кооперації та міжнародного поділу праці.

Найбільш актуальним для України є динамічне формування та розширення ефективно захищеного від товарних надходжень ззовні зі значними загально-блоковими нетарифними обмеженнями єдиного європейського ринку з вільним внутрішнім переміщенням людей, това-рів, послуг та капіталів, на якому запроваджено єдину європейську валюту та спільний банк. Підключення до цього ринку сусідів нашої держави – країн Східної та Центральної Європи – означає створення для неї нової системи геоекономічних пріоритетів.

На відносини України з Північноамериканськими країнами впливатиме створення та подальший розвиток Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), а також форму-вання торговельного блоку країн АТР за участі потужних та динамічних економік Японії та Китаю. У процесі підготовки або реалізації перебуває і цілий ряд інших регіональних проек-тів, реалізація яких докорінно змінить існуюче співвідношення центрів геоекономічного тя-жіння та сил, які впливають на сам характер сучасної міжнародної кооперації [160].

Щодо української участі в системі ГАТТ/COT в контексті економічної безпеки, то її слід пов’язувати з низкою істотних інституційних обмежень, пов’язаних із здобуттям нашою державою статусу країни з перехідною економікою. Це дасть змогу зарезервувати за собою право на певний захист національних галузей порівняно з більш ефективними та конку-рентоспроможними західними, яким, крім того, попри численні декларації та заклики до торговельної лібералізації з боку західних держав, надаються вагомі протекціоністські пільги на внутрішніх ринках.

З проблемами валютно-фінансової сфери України пов’язана і висока залежність від міжнародних фінансово-кредитних установ. Використання кредитно-фінансової й технічної допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій є необхідним для динамізації економіч-ного розвитку та структурної трансформації економіки в Україні. Але реалізація відповідних програм можлива лише за умови використання набутого досвіду співробітництва з міжна-родними фінансово-кредитними установами, урахування національних особливостей і макро-економічної та фінансової ситуації, на основі максимальної гарантованості національних ін-тересів України.

В умовах сучасної глобалізації ступінь інтегрованості окремої країни в міжнародний господарський простір також стає одним із важливих компонентів національної економічної безпеки. Це відповідає тому, що залучення певних країн до тих або інших угруповань об’єктивно сприяє тенденціям зростання, скорочує технічні та трансакційні витрати. Рух шляхом дедалі більшої лібералізації й економічної взаємної залежності, регіоналізації стає ключовим чинником конкуренції між країнами, забезпеченням динамізму просування вперед і в такий спосіб – стабільності і гарантованого, безпечного національного розвитку [93].

На сучасному етапі цей процес набуває форми триполярної структури з високим протекціоністським рівнем щодо зовнішніх конкурентів та ліберальних всередині. Це відпо-відає плинній ситуації та виражає баланс інтересів провідних діючих макроагентів міжна-родної кооперації та міжнародного поділу праці.

Розвиваються або перебувають у процесі підготовки багато регіональних проектів, реалізація яких докорінно змінить існуюче співвідношення центрів геоекономічного тяжіння та сил, які впливають на сам характер сучасної міжнародної кооперації.

Оскільки валютно-фінансові, грошово-кредитні відносини є однією з найбільш враз-ливих соціально-економічних систем, гарантування належної економічної безпеки передбачає прийняття взаємоузгоджених заходів у валютно-фінансовій, монетарній, кредитній сферах. Необхідно подолати тенденцію “вимивання” капіталу з України: адже на тлі нелегального відпливу капіталу надходження легальних капіталів до країни є незначними.

Враховуючи обсяги поточного зовнішнього боргу України, необхідно вжити комплексу заходів та забезпечити поліпшення ряду базових макроекономічних показників. Ідеться передусім про [152]:

– раціоналізацію імпорту, передусім за рахунок оптимізації енергоспоживання в країні;

– збільшення експорту, передусім за рахунок технологічної модернізації та органі-заційної оптимізації;

– реструктуризацію або списання (за тими або іншими векторами зобов’язань) боргів;

– збільшення чистих прямих зарубіжних інвестицій;

– мобілізацію додаткових фінансових ресурсів, зокрема приватних, на виплату боргів;

– збільшення фінансової допомоги з боку зовнішніх кредиторів;

– легалізацію і залучення до банківського обороту “тіньового” валютного капіталу.

Проблема національної безпеки, точніше загрози їй, існує не тільки на макроеконо-мічному рівні. Значущими є мікроекономічні складові проблеми. Мікроекономічними факто-рами загрози інтересам відкритої економіки України є:

– нестача коштів;

– несумлінні методи комерційної діяльності;

– розбалансованість системи платежів;

– правова невідрегульованість, нормативна непослідовність;

– відсутність прийнятної системи фінансових гарантій;

– орієнтація багатьох спільних підприємств на випуск застарілої продукції, що кон-сервує технологічну відсталість відповідних галузей та ускладнює вихід з цією продукцією на зовнішні ринки.

Вироблення міжнародних правил поведінки і взаємної відповідальності урядів і біз-несу – один з важливих аспектів сучасної Міжнародної економічної безпеки (МЕБ). Можна структурно виділити два питання, що визначають платформу МЕБ і зміст економічної дип-ломатії. Причому в обох випадках мова йде про визначені компроміси між бізнесом і сус-пільством (державою), але в першому вирішальна роль у формулюванні погодженої на факуль-тативних основах платформи належала державі, у другому лідируючу роль зіграв бізнес [93].

Переговори, що стосуються структури взаємних зобов’язань бізнесу і держави, не припиняються. На сьогодні існує високий ступінь згоди багатьох учасників міжнародних відносин. Наведемо загальний перелік питань, за якими йде узгодження позицій та інтересів, а саме: повага національного суверенітету, дотримання національних законів, постанов і ад-міністративної практики; прихильність економічним цілям і задачам розвитку, національним пріоритетам, соціально-культурним цінностям і цілям; повага прав людини; невтручання у внутрішні справи і міждержавні відносини країн; недопущення незаконних платежів і прак-тики корупції; захист інтересів споживачів; захист навколишнього середовища; умови зайня-тості; стан платіжного балансу і здійснення зовнішньоторговельних операцій; цивілізована ринкова конкуренція.

Зрозуміло, зміст кожного окремого пункту – це особливе питання. Однак сторони однаково зацікавлені, щоб у ході постійно триваючих переговорів не було випадкових чи навмисних перекосів і тим самим не звужувалися нулі для компромісів і “пакетних угод”, при яких згода досягається шляхом обміну взаємними поступками з набору проблем.

Уряд за допомогою фіскальних і фінансових методів намагається змусити суб’єкти дотримуватися стандартів, що відповідають економічним інтересам і економічній безпеці. З цією метою застосовуються:

– податки і збори за негативний вплив суб’єктів на атмосферу, водні басейни, при-родне середовище;

– субсидії, пільгові позики, податкові знижки для цілей екологічної реконструкції підприємств;

– система взаємозаліків наднормативного забруднення і більш чистого виробництва за допомогою купівлі-продажу преміальних бонусів у тих, у кого екологічні стандарти вищі.