Економічна дипломатія та економічна безпека України
11.4. Стратегія формування економічної безпеки України за умов глобалізації
Ключовим критерієм ефективності державної стратегії будь-якої країни є національна безпека, яку ми розглядаємо, згідно з концепцією національної безпеки України як “стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз”, які спричиняються впливом екзогенних та ендогенних чинників [107]. Оскільки матеріальною основою функціонування суспільства є продуктивні сили, а базисом суспільних відносин є виробничі відносини, то національна безпека будь-якої держави у стратегічному плані опирається, передусім, на економічний потенціал, який постає у вигляді економічної безпеки.
Економічна безпека – це складна багатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визна-ченому (показниками економічного розвитку) рівні потреб власного населення і держави, за-безпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовому господарстві, протистояння дестабілізуючій дії внутрішніх і зовнішніх чинників, які спричиняють загрозу стабільному розвитку країни. Світовий досвід свідчить, що саме досягнення високого рівня економічної безпеки є гарантом незалежності країни, умовою стабільного, ефективного й гармонійного розвитку суспільства, вітчизняної економіки і держави. Це пояснюється тим, що економіка являє собою одну з життєво важливих сторін діяльності суспільства, держави й особистості, тому поняття національної безпеки неможливо розкрити без оцінки життє-спроможності економіки, здатності протистояти можливим зовнішнім та внутрішнім загрозам. Виходячи з цього, зрозуміло, що забезпечення економічної безпеки належить до найваж-ливіших національних пріоритетів [143].
Економічна безпека органічно включена до системи державної безпеки, разом з та-кими її складовими, як забезпечення надійної обороноспроможності країни, підтримка соціаль-ного миру в суспільстві, захист від екологічних негараздів – все взаємопов’язане, і один напрямок доповнює інший: не може бути воєнної безпеки при нестабільній та неефективній економіці, як не може бути ні воєнної безпеки, ні ефективної економіки в суспільстві, де панують соціальні конфлікти і війни. Але, досліджуючи ті чи інші сторони безпеки, не-можливо обійти їх економічні аспекти.
У створенні стабільної системи національної безпеки ключове значення має еконо-мічна незалежність. Внутрішня економічна слабкість робить країну вразливою і чутливою до зовнішнього тиску, обмежує її можливості на міжнародній арені.
Економічна безпека традиційно розглядається як найважливіша якісна характеристика економічної системи, яка визначає її спроможність підтримувати нормальні умови життє-діяльності населення, стабільне забезпечення ресурсами розвитку господарства, а також по-слідовну реалізацію національно-державних інтересів. У загальному плані під безпекою розуміється, насамперед, захищеність країни від наявних чи потенційно можливих загроз. Таким чином, суть економічної безпеки України становить:
– спроможність національної економіки забезпечити свій вільний, незалежний розви-ток і утримати стабільність громадянського суспільства та його інститутів, а також достатній оборонний потенціал країни за всіляких несприятливих умов і варіантів розвитку подій;
– здатність української держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз.
Для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, економічна безпека, насамперед, передбачає побудову нової соціально-економічної системи, яка забезпечила б нормальний розвиток країни в цілому та зростання добробуту її громадян [143, с. 116].
Нехтування економічною безпекою може призвести до катастрофічних наслідків: занепаду галузей, банкрутства підприємств і, нарешті, підриву системи життєзабезпечення нації з наступною втратою суверенітету.
Основним критерієм економічної безпеки країни є здатність її економіки зберігати або, принаймні, швидко поповнювати критичний рівень суспільного відтворення в умовах припинення зовнішніх поставок, або кризових ситуацій внутрішнього характеру. Об’єктами економічної безпеки України є:
– ресурси економічної діяльності;
– матеріальні, нематеріальні та грошові активи резидентів України;
– запаси (особливо стратегічні), золотовалютні резерви, заощадження та фонди;
– стабільність гривні та розрахунково-платіжного обороту між домашніми господар-ствами, бізнесом і державою;
– соціально-ринкова зорієнтованість та динамічний розвиток вітчизняної економіки;
– світові господарські зв’язки України.
Сама економічна безпека має складну внутрішню структуру, в якій доцільно виділити три найважливіші елементи [143, с. 116]:
Економічна незалежність не носить абсолютного характеру, тому що міжнародний розподіл праці (МРП) робить національні економіки взаємозалежними одну від одної. У цих умовах економічна незалежність означає можливість контролю за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва, ефективності і якості продукції, який забезпечує її конку-рентоспроможність і дозволяє на рівних приймати участь у світовій торгівлі, коопераційних зв’язках і обміні науково-технічними досягненнями.
Стабільність і стійкість національної економіки, які передбачають захист власності у всіх її формах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності, стри-мування факторів, які можуть дестабілізувати ситуацію (боротьба з кримінальними струк-турами в економіці, недопущення серйозних розривів у розподілі доходів, що загрожують викликати соціальні потрясіння тощо).
Здатність до саморозвитку і прогресу, що особливо важливо в сучасному світі, що динамічно розвивається. Створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, пос-тійна модернізація виробництва, покращення професійного, освітнього та загальнокультур-ного рівня працівників стають необхідними й обов’язковими умовами стійкості й само-збереження національної економіки.
Таким чином, економічна безпека – це сукупність умов і факторів, які забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного онов-лення і самовдосконалення. Глибока криза, яка захопила наше суспільство, суттєво ускладнює вирішення задач, пов’язаних із відображенням загроз економічної безпеки.
Для кращого розуміння суті економічної безпеки важливо зрозуміти її зв’язок з поняттями “розвиток” і “стійкість”. Розвиток – один із компонентів економічної безпеки. Адже, якщо економіка не розвивається, то різко падають можливості її виживання, а також опір та пристосованість до внутрішніх та зовнішніх загроз.
Стійкість і безпека – найважливіші характеристики економіки як єдиної системи, їх не треба протиставляти, з них кожна по-своєму характеризує стан економіки. Стійкість еко-номіки характеризує міцність і надійність її елементів, вертикальних, горизонтальних та інших зв’язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні та зовнішні “наван-таження”. Безпека – це стан об’єкта в системі його зв’язків з точки зору здатності до само-виживання в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз, а також дії непередбачених і важко прогнозованих факторів. Чим більш стійка економічна система (наприклад, міжгалузева структура), співвідношення виробничого і фінансово-банківського капіталу тощо, тим життє-здатніша економіка, і оцінка її безпеки буде досить високою. Порушення пропорцій і зв’язку між різними компонентами системи веде до дестабілізації і є сигналом переходу економіки від безпечного стану до небезпечного [136].
Суть економічної безпеки реалізується в системі критеріїв і показників. Критерій економічної безпеки можна визначити як оцінку стану економіки з точки зору найважливіших процесів, які відображають зміст економічної безпеки. Критеріальна оцінка безпеки включає в себе оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності вико-ристання ресурсів, капіталу і праці, з точки зору його відповідності рівню в найбільш роз-винутих країнах, а також рівню, при якому небезпеки внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності економіки; цілісності території та економіч-ного простору; суверенітету, незалежності і можливості протистояння зовнішнім загрозам, соціальної стабільності та умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів.
Для економічної безпеки значення мають не стільки самі показники, скільки їх по-рогові значення. Порогові значення – це граничні значення, недотримання яких заважає нор-мальному ходу розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування нега-тивних, руйнівних тенденцій в сфері економічної безпеки. Як приклад (по відношенню до внутрішніх загроз) можна назвати рівень безробіття, розрив у доходах між найбільш і най-менш забезпеченими групами населення, темпи інфляції. Наближення до їх гранично допус-тимого значення свідчить про нарощування загроз соціально-економічної стабільності сус-пільства, перевищення граничних, або порогових значень – про вступ держави в зону неста-більності й соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив економічної безпеки. З точки зору зовнішніх загроз як індикатори можуть виступати гранично допустимий рівень дер-жавного боргу, збереження або втрата позицій на світовому ринку, залежність національної економіки та її найважливіших секторів (включаючи оборонну промисловість) від імпорту закордонної техніки, комплектуючих виробів або сировини.
Важливо підкреслити, що найвищий ступінь безпеки досягається при умові, що весь комплекс показників знаходиться в діапазоні допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не зашкоджуючи іншим.
Наприклад, зниження темпу інфляції до граничного рівня не повинно призводити до підвищення рівня безробіття над допустимим рівнем, або зниження дефіциту бюджету до порогового значення – до повного замороження й падіння виробництва тощо.
Можна зробити висновок, що за межами значень порогових показників національна економіка втрачає здатність до динамічного саморозвитку, конкурентоспроможність на зов-нішніх і внутрішніх ринках, стає об’єктом експансії іншонаціональних і транснаціональних монополій, роз’їдається виразками корупції, криміналу, страждає від внутрішнього та зов-нішнього грабунку національного багатства.
Серед показників економічної безпеки доцільно виділити наступні показники, які характеризують:
– економічний ріст (динаміка і структура національного виробництва та доходу, по-казники об’ємів і темпів промислового виробництва, галузева структура господарства і дина-міка окремих галузей, капіталовкладення тощо);
– природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний потенціал країни;
– динамічність і адаптивність господарського механізму, а також його залежність від зовнішніх факторів (рівень інфляції, дефіцит консолідованого бюджету, дія зовнішньоеко-номічних факторів, стабільність національної валюти, внутрішню і зовнішню заборгованість);
– якість життя (ВВП на душу населення, рівень диференціації доходів, забезпеченість основних груп населення матеріальними благами і послугами, працездатність населення, стан навколишнього середовища тощо) [143].
Порогові рівні зниження безпеки можна охарактеризувати системою показників за-гальногосподарського і соціально-економічного значення, зокрема:
– гранично допустимий рівень зниження економічної активності, обсягів виробництва, інвестування і фінансування, за межами якого неможливий самостійний розвиток країни на технічно сучасному, конкурентоспроможному базисі, збереження демократичних засад сус-пільного ладу, підтримка оборонного, науково-технічного, інноваційного, інвестиційного та освітньо-кваліфікаційного потенціалу;
– гранично допустиме зниження рівня і якості життя загальної маси населення, за ме-жами якого виникає загроза втрати найбільш продуктивної частини національного “людського капіталу” і нації як органічної частини цивілізованої спільноти;
– гранично допустимий рівень зниження витрат на підтримку і відтворення природно-екологічного потенціалу, за межами якого виникає небезпека незворотного руйнування еле-ментів природного середовища, втрати життєво важливих ресурсних джерел економічного росту, а також значних територій проживання, розміщення виробництва і рекреації, нанесення шкоди здоров’ю сучасного і майбутнього покоління і інше.
Узагальнюючи зазначене, можна сказати, що економічна безпека – це здатність еконо-міки забезпечувати ефективне задоволення суспільних потреб на національному і міжнарод-ному рівнях. Інакше кажучи, економічна безпека являє собою сукупність внутрішніх та зовнішніх умов, що сприяють ефективному динамічному росту національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства, держави, особистості, забезпечувати конкуренто-спроможність на зовнішніх та внутрішніх ринках, які гарантують від різного роду загроз та втрат [84, 105].
Сьогодні для значної частини населення є характерною втрата загальнонаціональних орієнтирів та ідеалів, що протидіє завданням відродження України та її економіки. Тому по-трібні цілеспрямовані зусилля з відвернення загроз економічній безпеці, відновленню здат-ності до саморозвитку та прогресу, конструктивна робота з формування всеукраїнського рин-ку, подальшого розвитку транспортної та іншої інфраструктури, подолання певної замкненості та відокремленості виробництв та регіонів, підтримки інноваційного сектора та вітчизняних товаровиробників при їх виході на світовий ринок.
Економічні інтереси будь-якої країни об’єктивно зумовлені її історією та географією.
Стан економічної безпеки України в цілому суттєвою мірою залежить від забезпе-чення стійкого розвитку всіх її регіонів. Це передбачає, що при розробці загальнодержавної політики в галузі розширеного відтворення повинна враховуватись необхідність ефективної просторової структури економіки країни, яка б забезпечувала баланс інтересів усіх регіонів України [216, с. 5].
Проблеми, що вирішуються в кожному регіоні, значною мірою повинні відповідати загальноукраїнським завданням, але при цьому необхідно враховувати місцеві особливості. Зокрема, це передбачає:
– формування регіонального господарського механізму, що регулює соціально-еконо-мічний розвиток регіону;
– реконструкцію регіональної промислової системи з урахуванням господарської єм-ності локальних екосистем;
– розробку комплексних міжрегіональних схем, які охоплюють території декількох регіонів України.
Програмні та прогнозні документи загальнонаціонального рівня повинні слугувати орієнтирами для розробки регіональних програм економічного розвитку і разом з відпо-відними правовими актами та нормативами визначити економічні умови їх реалізації.
За роки інтенсивного промислового розвитку на теренах України склався промис-ловий комплекс, рівного якому за низкою характеристик немає на пострадянському еконо-мічному просторі. З доповненням до нього аграрного потенціалу Україна здатна відігравати провідну роль у своїй частині планети.
Передумовою тут є перехід від “старого індустріалізму”, трансформація соціально-економічних відносин на основі постіндустріальної цивілізації, освоєння інноваційної моделі економічного зростання.
Україна має особливі інтереси в різних частинах світу, з якими зв’язана економічно, і де, зокрема, проживає українська діаспора.
Для забезпечення економічної безпеки назрілим є входження України в більш ши-рокий економічний простір, координація з економічними партнерами у структурній, грошово-кредитній, енергетичній, транспортній, соціальній сферах, відвоювання втрачених ринків. Без цього неможливо відновити порушені економічні пропорції та технологічні зв’язки. Сама по собі відкритість української економіки не компенсує ефекту внутрішньогосподарських диспропорцій.
Таким чином, розв’язання цих завдань і нормальне функціонування вітчизняної еко-номіки неможливе без запозичення передових технологій Заходу та без надходження ресурсів зі Сходу. Україна приречена на роль мосту між Європою та Азією, в тому числі і з транзитним призначенням. Але головний інтерес України – посісти таке місце у світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелек-туальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави.
Ґрунтуючись на концепції національної економічної безпеки України пропонується наступна концепція фінансової безпеки [75]:
– основна мета підтримання фінансової безпеки держави;
– принципи організації підсистеми фінансової безпеки;
– основні методи забезпечення фінансової безпеки;
– загрози фінансовій безпеці;
– основні критерії, що мають характеризувати фінансово-кредитну сферу з точки зору підтримання її безпеки на належному рівні;
– національні інтереси у фінансово-кредитній сфері;
– основні напрями (пріоритети) державної політики у сфері фінансової безпеки;
– система підтримання безпеки у фінансово-кредитній сфері на належному рівні.
Основна мета підтримання фінансової безпеки держави. Безпечним слід вважати такий стан фінансово-кредитної сфери, який має характеризуватися збалансованістю, стій-кістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Тоді основна мета підвищення фінансової безпеки полягає у безперервному підтриманні саме тако-го стану фінансово-кредитної сфери. При цьому параметри фінансово-кредитної сфери мають бути такими, що забезпечують і внутрішню, і зовнішню збалансованість. Їх значення повинні бути достатніми для забезпечення ефективного функціонування економіки.
Принципи організації підсистеми фінансової безпеки. Визначення принципів орга-нізації підсистеми фінансової безпеки та безумовне їх дотримування потрібні для створення і за-безпечення ефективної діяльності вказаної підсистеми. До таких принципів можна віднести [107]:
– необхідність розробки, прийняття і реалізації державної стратегії фінансової безпеки у складі відповідних концепцій та програм;
– визначення і затвердження на державному рівні сукупності національних інтересів у фінансово-кредитній сфері;
– необхідність постійного відстеження загроз фінансовій безпеці;
– перегляд час від часу, залежно від ситуації в фінансово-кредитній сфері і економіці, основних напрямів (пріоритетів) державної політики у сфері фінансової безпеки;
– визначення і чітке виконання функцій та реалізації повноважень суб’єктів підсис-теми фінансової безпеки;
– необхідність структурного формування і правового оформлення підсистеми фінан-сової безпеки;
– необхідність постійного моніторингу основних індикаторів безпеки фінансово-кре-дитної сфери;
– наявність сукупності основних критеріїв фінансово-кредитної сфери з точки зору до-тримання її безпеки;
– наявність порогових значень індикаторів фінансової безпеки.
До основних методів забезпечення фінансової безпеки доцільно включити наступні: збирання і аналітичну обробку інформації про досвід і заходи з забезпечення безпеки фінан-сово-кредитної сфери в інших країнах, постійний моніторинг і аналіз умов, чинників, загроз та індикаторів фінансової безпеки, прогнозування умов, дії чинників та значень індикаторів у перспективі, розробку і здійснення конкретних заходів щодо підтримання фінансової безпеки на належному рівні.
Постійне відстеження і визначення основних загроз фінансовій безпеці значно полег-шує її підтримку на належному рівні. Це надає можливість своєчасно розробляти й здійсню-вати практичні заходи щодо зниження негативного впливу загроз чи їх повної ліквідації. Усі загрози фінансовій безпеці можна поділити на внутрішні та зовнішні, існуючі та можливі. Критерієм поділу загроз на існуючі або можливі має бути порогове значення того чи іншого індикатора, який характеризує певну загрозу. Якщо загрози уже перевищили порогові значен-ня, їх слід вважати існуючими або наявними, якщо ні – можливими.
До внутрішніх загроз в економічній безпеці слід віднести:
1. Недосконалість і незавершеність законодавства у фінансово-кредитній сфері
Фінансово-кредитна система України перебуває в стадії формування і тому ще не набула комплексу характеристик, які притаманні ринковій економіці. Комплексне формування фінансово-кредитної системи багато в чому стримується незавершеністю законодавчої бази, а за тими складовими фінансово-кредитної сфери, де вона є, її недосконалістю, нерегульова-ністю, а то й помилковістю. Такий стан із законодавством стосується як фінансово-кредитної сфери в цілому, так і окремих її складових: бюджетної, грошової, кредитної, валютної, інвес-тиційної, банківської, фондової, страхової, зовнішньоекономічної. Удосконалення чинного законодавства у фінансово-кредитній сфері ведеться дуже повільно і не встигає за змінами, які відбуваються в ній. Усе це стримує необхідні зміни у фінансово-кредитній сфері, не надає їй можливості відповідати сьогоднішнім потребам економіки країни і тому являє собою загрозу фінансовій безпеці держави.
2. Відсутність достатнього золотовалютного запасу і алмазного фонду держави
Позбавлення України належної їй частки золотого запасу і алмазного фонду СРСР, відсутність алмазних покладів, украй незадовільна розробка існуючих родовищ золота суттєво впливають на зниження рівня фінансової безпеки. По суті у держави залишається лише один чинник – створення валютних резервів.
3. Низький рівень інвестиційної діяльності
Економіка країни майже досягла критичної межі зниження інвестиційної активності. Подальше падіння обсягів інвестицій призведе до зруйнування економічних засад держави. Залишення державою інвестиційного процесу не компенсується посиленням у ньому ролі банківського і власного капіталів вітчизняних підприємств, а також іноземних інвесторів і являє собою суттєву загрозу фінансовій і економічній безпеці держави. Проте говорячи про захист української економіки у зв’язку із залученням іноземних інвестицій, слід мати на увазі не її захист від іноземних інвестицій, які конче необхідні, а доцільно вести розмову про нейтралізацію негативних ефектів неминучого процесу, про забезпечення інвестиційного механізму системою безпеки.
4. Неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків
Відсутність Податкового кодексу, невідпрацьованість, складність, неефективність і су-то фіскальний характер законодавчих і нормативних актів щодо податкової системи визна-чають процес масового ухилення від сплати податків і таким чином – ще одну загрозу фі-нансовій безпеці.
5. Недосконала бюджетна система, низький рівень бюджетної дисципліни і надмірний дефіцит державного бюджету
Ця загроза є результатом дії таких чинників: неякісного бюджетного планування, повільного переходу до системи бюджетних витрат через державне казначейство, відсутності незалежної звітності органів виконавчої влади всіх рівнів за використання бюджетних коштів і пов’язаної з цим поширеної практики нецільового або незаконного їх витрачання, наявності великої заборгованості підприємств бюджету, неефективної системи міжбюджетних відносин, поширеної практики використання поза бюджетом платежів, що йому належать.
6. Високий рівень інфляції
Підвищення привабливості імпорту по відношенню до вітчизняних товарів замкнуло макроекономічний ланцюжок у вигляді контуру “підвищення привабливості імпорту – збіль-шення попиту на іноземну валюту – перетік грошей на валютний ринок – зниження обмінного курсу гривні – зростання цін”. До того ж політика стримування курсу гривні в умовах від-сутності економічного зростання є штучною.
7. Зростання “тіньової” економіки, посилення її криміналізації, нелегальний перетік валютних коштів за кордон
Як відомо, “тіньова” економіка – це частка економічної сфери держави. Умовно вона поділяється на:
– легальну, яка користується недосконалістю чинного законодавства;
– напівлегальну, доходи від якої хоча й формуються за рахунок узаконеної діяльності, але шляхом приховування частини виробленої продукції, наданих послуг або одержаного прибутку;
– неформальну, яка передбачає різні форми незареєстрованого підприємництва (“чов-никова” торгівля, репетиторство, посередницька діяльність, праця в домашніх умовах тощо);
– кримінальну, пов’язану із веденням забороненої законом діяльності (контрабанда, рекет, проституція, виготовлення і торгівля наркотиками та іншими незаконними товарами, відмивання “тіньових” капіталів, здирство, розбійництво тощо).
Нелегальний вивіз за кордон вітчизняних капіталів також набув масового, некеро-ваного, а тому загрозливого характеру. За експертними оцінками щорічно такий вивіз ста-новить 3–5 млрд дол. США. Основними джерелами “тіньових” капіталів є перерозподіл державної власності в процесі приватизації, неповернення виручки за експортовану продукцію, спеку-лятивні фінансові операції, ухилення від сплати податків і соціальних внесків. З доходів, що отримуються в “тіньовому” секторі, не сплачуються податки і внески з соціального стра-хування. Їх сума, що не отримується бюджетом, сягає 12–14 % офіційного ВВП. Основні причини загрозливого стану щодо зростання “тіньової” економіки: високе податкове наван-таження і часті зміни в податковому законодавстві; державна нерегульованість підприєм-ництва; висока інфляція і нестійкість гривні; криза платежів і нестача обігових коштів у підприємств; неефективна цінова політика; великі розміри економічної злочинності, корупція серед державних чиновників, пов’язана з високим рівнем адміністративного регулювання, що надає їм непотрібну свободу в прийнятті рішень на власний розсуд; відсутність глибокого аналізу форм і методів “тіньової” економіки, властивих їй автономних механізмів внутрішньо-го регулювання, кількісного і якісного моніторингу основних напрямків “тіньової” економіки і джерел її існування та збільшення.
8. Штучність курсу національної грошової одиниці
Світовий досвід свідчить про те, що тільки методами монетарної політики утримувати курс будь-якої грошової одиниці протягом довгого часу неефективно, бо це веде до зростання державного боргу, збільшення дефіциту бюджету. Крім того, практичне ігнорування в Україні таких реальностей, як перетік грошей з виробничої сфери до сфери обігу і збільшення попиту виробничої сфери на гроші, робило цю політику невідповідною реальному стану економіки. Макроекономічна політика орієнтується зараз в основному на монетарну складову, без достатнього врахування необхідності одночасної фінансової і економічної стабілізації, а монетарна складова в свою чергу зводиться до антиінфляційного контролю за величиною грошової бази і виключення використання грошової емісії для фінансування дефіциту бюджету. Такий підхід автоматично веде до обмеження об’єкта макроекономічної політики сферою грошового обігу, оскільки монетарне регулювання на практиці обмежується контуром “емісія грошей – зростання їх пропозиції на ринку грошового обігу – збільшення попиту на іноземну валюту – зниження обмінного курсу гривні – підвищення цін”.
9. Криза платежів
Параметри платіжної кризи характеризуються розмірами дебіторської та креди-торської заборгованості, у тому числі бюджету, обсягами обігових коштів підприємств усіх форм власності і бартерної торгівлі.
Основними чинниками, які негативно впливають на стан розрахунків у народному господарстві, є: дуже повільне здійснення економічних реформ; відсутність достатнього плато-спроможного попиту на вітчизняну продукцію; низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції та пов’язана з цим її невисока ліквідність; великий податковий тиск на товаро-виробника; низький рівень кредитоспроможності банківської системи України; невисокі темпи приватизації та реструктуризації підприємств; недостатність обігових коштів у підприємств.
10. Неповноцінність фондового ринку
Розвиненість фондового ринку, який є серцевиною ринкових відносин і забезпечує переміщення капіталів між різними секторами економіки, щонайбільше сприяє її рест-руктуризації і тим самим зростанню економічної безпеки країни. Повноцінний фондовий ринок стимулює збереження населення і господарюючих суб’єктів, впливає на стабілізацію фі-нансово-кредитної сфери, а при правильній організації може бути важливим фактором від-новлення економічного зростання. Проте сьогодні в Україні фондового ринку у загально-визнаному в світі значенні не існує, він перебуває у стадії становлення. Сучасному стану фондового ринку характерні такі негативні риси: розпорошеність та подрібнення; вкрай незначні обсяги продажу цінних паперів на фондових і валютних біржах; переважна більшість угод з продажу-купівлі цінних паперів в Україні здійснюється на позабіржовому неоформ-леному ринку, що сприяє розвитку криміногенної ситуації на фондовому ринку і практично є продовженням “тіньової” економіки; український ринок поки що залишається поза межами нових ринків Центральної та Східної Європи, країн СНД; професійні та інші учасники ринку цінних паперів розташовані по регіонах України вкрай нерівномірно; більшості працівників суб’єктів фондового ринку бракує професійних знань та підготовки.
11. Нерозвиненість страхового ринку
Створення ефективної системи захисту майнових прав і інтересів окремих громадян, підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві й економічної безпеки держави неможливе без функціонування потужного ринку страхових послуг. Крім цього, страхування є також важливим джерелом акумулювання коштів для подальшого інвестування в реструктуризацію економіки. У 1997 р. в країні функціонувало 220–230 страхових організацій з загальним обсягом статутних фондів 60–70 млн грн. Такі розміри страхового ринку не надають йому можливості відігравати суттєву роль у забезпеченні страхового захисту суб’єктів господарювання та населення, серйозно впливати на зростання економіки. Стан страхового ринку України є результатом дії наступних чинників: недостатніх розмірів статутних фондів; низького рівня діяльності із страхування життя; відпливу страхових платежів за кордон; низького платоспроможного попиту населення та підприємств на страхові послуги; повільного поповнення нормативно-правової бази страхової діяльності. У країні практично відсутні колективне страхування співробітників підприємств на випадок смерті, страхування банківських кредитів та депозитів населення і підприємств, система взаємного страхування.
12. Нерозвиненість системи довірчого управління майном
У розвитку ринкової інфраструктури особливе місце належить довірчим товариствам, що здійснюють довірче управління майном насамперед в інтересах громадян України. За створення оптимальних умов довірчі товариства спроможні стати ефективним інструментом національного фондового ринку, підвищувати економічну безпеку і примножувати добробут населення.
13. Слабкість банківської системи
Повноцінна і надійна банківська система відіграє ринковій економіці визначну роль. Ринковій економіці відповідає двоярусна багатосуб’єктна банківська система, яка за формою вже існує в Україні. Зараз у ній проходить етап комп’ютеризації, оснащення сучасними засобами зв’язку, опанування нових банківських технологій, непрямого регулювання банківської діяльності на основі економічних нормативів. Але цього замало. Надійність і по-тужність банківської системи України ще недостатні для того, щоб забезпечувати повною мірою фінансову безпеку держави.
14. Зростання внутрішнього боргу країни
Темпи і обсяги зростання внутрішнього боргу країни вже стали серйозною загрозою [136].
Зовнішніми загрозами у фінансовій сфері є:
1. Значне від’ємне зовнішньоторговельне сальдо. Спад виробництва, що триває, некон-курентоспроможність вітчизняних товарів, явно недостатні енергетичні ресурси призвели до великих обсягів імпорту в країну. Ці чинники і стали причиною хронічного від’ємного сальдо в зовнішньоторговельній діяльності.
2. Залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів.
В умовах економічної кризи, відсутності досвіду ринкових перетворень держава не має достатніх фінансових ресурсів для здійснення структурної перебудови, становлення і розвитку ринкової інфраструктури, істотного підвищення конкурентоспроможності вітчиз-няних товарів. Тому вона вимушена звертатися по іноземні кредити, просити іншої зарубіжної допомоги на становлення інститутів ринку, навчання їх персоналу. Це дає можливість прискорити в нашій країні ринкові і структурні перетворення. На жаль, Україна має не дуже привабливий інвестиційний клімат, іноземні інвестиції недостатньо захищені. У той же час отримання зарубіжних кредитів веде до зростання і без того великої навантаженості на бюджет за рахунок їх обслуговування.
3. Зростання зовнішнього державного боргу.
4. Втручання в національну фінансово-кредитну сферу міжнародних фінансових організацій.
5. Залежність вітчизняного фінансового ринку від світового. Створення в Україні ринкової інфраструктури поступово призводить, з одного боку, до входження вітчизняного фінансового ринку у світовий, що безумовно сприятиме прискоренню просування економіки України до ринку, з другого, збільшує його залежність від світового фінансового ринку.
6. Дефіцит платіжного балансу країни [84].