Економічна дипломатія та економічна безпека України
11.3. Управління національними інтересами у зовнішній економіці
Поява категорії “національні економічні інтереси” пов’язана із становленням будь-якої країни незалежною. Як об’єктивний чинник національні економічні інтереси є водночас ка-тегорією економічної теорії та політології, тісно переплітаються із категоріями економічного суверенітету, економічної безпеки, економічної сфери країни та її складовими тощо.
З методологічної точки зору принциповим є визначення теоретичного аспекту націо-нальних економічних інтересів як об’єктивно існуючої економічної категорії. Особливо це стосується взаємозв’язків цієї категорії із категоріями “суперечність у економічній сфері”, “загроза національним економічним інтересам”, “економічна безпека”. Суперечності є гли-бинними економічними відносинами, тоді як загрози виступають поверхневими проявами су-перечностей і вже діють в економічному житті у вигляді негативних чинників або явищ (сис-темної сукупності чинників).
Проведені дослідження надають можливість виділити такі основні риси економічних інтересів [75, 153, 177].
По-перше, економічні інтереси є проявом економічних відносин і водночас – супе-речностей в економічній сфері. Інтереси виступають носіями суперечностей і в цьому вигляді вони нерозривні; інтереси, як і суперечності, водночас є джерелами та рушіями розвитку економічної сфери країни.
По-друге, економічні інтереси народжені об’єктивною необхідністю задоволення ма-теріальних і духовних потреб людей, це відображення у свідомості людини її потреб. Крім того, економічні інтереси є формою руху цих потреб. Економічні інтереси – це усвідомлена людьми економічна потреба, тобто потреба, яка пройшла, через людську свідомість. На рівні держави ці інтереси об’єднуються в системну сукупність національних економічних інтересів і вже є відображенням суспільної думки, тобто виразом конкретних економічних інтересів людей.
По-третє, структура економічного інтересу містить об’єкт і суб’єкт. Зв’язок між ними не безпосередній, він проходить через свідомість людей.
По-четверте, економічні інтереси виявляються в економічному житті, тобто в функ-ціонуванні економічної сфери, у вигляді сукупності певних економічних форм.
По-п’яте, зміст економічного інтересу поряд з ціллю включає ще й засіб досягнення її. Поміж цими структурними елементами інтересу існує діалектична єдність.
У цілому економічні інтереси є важливою формою розвитку і продуктивних сил, і економічних відносин, механізмом впливу на них.
З методологічної точки зору критерієм виявлення тих чи інших суперечностей у економічній сфері може бути такий підхід: там, де інтереси не збігаються, існують супе-речності. З огляду на це, об’єктивно існуючими основними суперечностями в економічній сфері є наступні суперечності між:
– об’єктивною необхідністю задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей і економічними можливостями економічної системи країни для цього;
– потребами економіки в різних ресурсах, необхідних для її ефективного функціо-нування і можливостями їх забезпечення;
– потребами економіки в ефективно діючому економічному механізмі, заснованому на засадах ринкової економіки і повнотою та темпами його створення;
– потребами економічної системи в структурі державного управління і регулювання і системністю та ефективністю її функціонування;
– національними і регіональними інтересами в економічній сфері;
– національними економічними інтересами і економічними інтересами первинних ла-нок народного господарства;
– національними інтересами в економічній сфері і міжнародними економічними інте-ресами та економічними інтересами інших країн [208].
У такому разі під національними економічними інтересами слід розуміти сукупність об’єктивних економічних потреб країни, задоволення яких забезпечує ефективне функціо-нування та сталий розвиток її економічної системи, а через неї й економіки. Економічні ін-тереси є об’єктивним виразом функціонування економічної сфери країни. Вони виступають як провідна складова системної сукупності національних інтересів.
Важливо також визначити взаємозв’язок національних економічних інтересів, загроз економічній безпеці та сукупності пріоритетів державної політики щодо забезпечення еконо-мічної безпеки.
Мета реалізації національних економічних інтересів полягає в підтриманні такого стану економічної сфери держави, який характеризується збалансованістю, стійкістю до нега-тивних чинників, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування економіки держави і економічне зростання.
Виходячи з мети національних економічних інтересів, головним (стратегічним) з них на перехідному етапі до ринкової економіки слід вважати такий стан (або системну сукупність характеристик стану) економічної сфери, до якого треба прямувати, тобто стан, який повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Такий підхід надає можливість відобразити сукуп-ність національних економічних інтересів у вигляді “дерева інтересів”.
Національні економічні інтереси можна поділити на поточні (тактичні), пов’язані з розв’язанням невідкладних проблем функціонування або розвитку економічної системи та усуненням загроз, що призвели до кризових явищ. В економічній сфері і які в такому вигляді є пріоритетами державної політики щодо забезпечення економічної безпеки на певний період, і довгострокові (стратегічні), що є виразом цілей визначеної економічної політики держави в цілому на перспективу [177].
Для більш ефективної організації процесу визначення і реалізації національних еко-номічних інтересів доцільно користуватися наступним алгоритмом, зображеним на рис. 11.1.
Рис. 11.1 – Алгоритм забезпечення національних економічних інтересів
У цілому національні інтереси в економічній сфері визначаються необхідністю забез-печення добробуту українського народу та посідання такого місця в світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелек-туальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Здійснення національних економічних інтересів можливе за рахунок консолідації зусиль держави, суспіль-ства, політичних партій і рухів, суб’єктів економічної діяльності, відсутність якої слід розгля-дати як найголовнішу з загроз національній безпеці України. На сучасному етапі реалізація економічних інтересів потребує в цілому, насамперед, зупинення подальшого руйнування економіки, досягнення економічної стабільності і переходу до фази економічного зростання.
На етапі переходу до ринкової економіки стратегічним національним інтересом слід вважати таку системну сукупність характеристик стану економічної сфери, яка повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Ці характеристики стану випливають із сутності основних суперечностей, присутніх економічній сфері. Власне вони і є національними еко-номічними інтересами першого рівня і водночас мають стратегічний довготривалий характер. До таких інтересів слід віднести наступні [153, 177]:
– об’єктивна необхідність задоволення всією сукупністю ресурсів зростаючих матері-альних і духовних потреб людей;
– оптимальне забезпечення потреб економіки в різного роду ресурсах, необхідних для її ефективного функціонування;
– задоволення потреб економіки в ефективно діючому економічному механізмі, засно-ваному на засадах ринкової економіки;
– забезпечення відповідності потреб економічної системи в ефективній структурі державного управління і регулювання;
– збалансованість між національними і регіональними інтересами в економічній сфері;
– збалансованість між національними економічними інтересами і економічними ін-тересами первинних ланок народного господарства;
– збалансованість між національними інтересами в економічній сфері і міжнародними економічними інтересами та економічними інтересами інших країн.
Сукупність національних економічних інтересів другого рівня (що характерні поверх-ні економічного життя), які послідовно витікають із національних економічних інтересів першого рівня, можна поділити на дві групи:
– пов’язані із реформуванням економічної сфери і створенням її інфраструктури, яка б задовольняла потребам ринкової економіки;
– пов’язані із вирішенням найгостріших проблем сьогодення в економіці країни.
До першої групи національних економічних інтересів другого рівня слід віднести:
– створення умов для активізації розвитку економічних суб’єктів та розвитку вітчиз-няних науково-технічного та інноваційного потенціалів і підвищення конкурентоспромож-ності національної економіки;
– запровадження економічного механізму збереження і відтворення природних, тру-дових, інтелектуальних, енергетичних ресурсів і основних фондів країни, а також економіч-ного стимулювання найефективнішого їх використання;
– здійснення бюджетної реформи на основі розробки і прийняття Бюджетного кодексу, що надавало би можливість систематично виконувати бюджетні призначення і ліквідувати нецільове використання бюджетних коштів;
– суттєве вдосконалення податкової системи на основі розробки і прийняття Подат-кового кодексу, який би, з одного боку, вирішував проблему наповнення дохідної частини бюджету, а з іншого, заохочував підприємства в ефективній роботі;
– вдосконалення і розвиток грошово-кредитної системи з метою забезпечення грошо-вою масою і кредитами потреб економіки і населення;
– реформування системи залучення вітчизняних і іноземних інвестицій у національну економіку з метою забезпечення самовідтворення національної економіки і економічного зрос-тання країни;
– прискорення розвитку національної банківської системи на чолі з незалежним На-ціональним банком України, що дозволило би мати потужний банківський сектор, спромож-ний забезпечувати достатнє фінансування національної економіки і суспільства;
– створення повноцінного фондового сектора, спроможного забезпечувати перебудову національної економіки, залучення збережень населення і підприємств в її розвиток, а також надійний захист майна громадян і економічних суб’єктів;
– реформування системи оплати праці;
– розвиток і становлення потужного ринку страхових послуг, який би ефективно за-хищав майнові і соціальні інтереси населення, фінансові інтереси банків, інвесторів, під-приємств і організацій;
– реформування пенсійної системи, медичного і соціального забезпечення.
До другої групи національних економічних інтересів другого рівня доцільно включити:
– забезпечення збалансованості структури зовнішньої торгівлі, що передбачатиме як задоволення потреб внутрішнього ринку і захист вітчизняних товаровиробників з викорис-танням прийнятих у міжнародній практиці засобів, так і розвиток експортного потенціалу;
– спроможність економіки країни функціонувати в режимі розширеного відтворення;
– наявність міцних і конкурентноспроможних транснаціональних корпорацій, створе-них за участю вітчизняних підприємств;
– подолання платіжної кризи і забезпечення економічної і фінансової стабілізації в країні;
– легалізація тіньової економіки в офіційну, повернення тіньових капіталів з-за кор-дону і забезпечення їх вкладення в розвиток національної економіки;
– ліквідація заборгованості із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат;
– забезпечення стабільності національної грошової одиниці та її конвертованості, утво-рення достатнього золотовалютного запасу країни;
– поступове зниження інфляції і доведення її до 5 % на рік;
– досягнення і підтримання позитивного зовнішньоторговельного сальдо і сальдо платіжного балансу.
Важливою складовою механізму реалізації та захисту національних економічних інте-ресів є сукупність індикаторів (показників), за допомогою яких можна характеризувати рівень реалізації цих інтересів. Індикатори можуть характеризувати в кількісному вигляді як стан економічної сфери, так і результати здійснення національних економічних інтересів у дина-міці. У цілому механізм реалізації та захисту національних економічних інтересів є важливою складовою загального механізму забезпечення економічної безпеки України.
Визначення основних критеріїв (характеристик) економічної сфери, за яких її безпека підтримується на належному рівні, має важливе методологічне і практичне значення для забезпечення економічної безпеки. Краще критерії, що характеризують економічну сферу, визначати за її складовими (секторами). Розподіл за вказаними секторами умовний, тому що всі вони нерозривно пов’язані між собою в єдину систему – економічну сферу держави. На-ведені якісні та кількісні критерії (характеристики) та порогові значення індикаторів характе-ризують економічну сферу, яка, по-перше, притаманна ринковій економіці, по-друге, знаходить-ся в безпечному стані. Що стосується кількісних критеріїв безпечного стану економічної сфе-ри, то вони не можуть перевищувати (бути меншими) порогових значень індикаторів цієї сфери.
1. Бюджетний сектор – зведення до мінімуму дефіциту державного бюджету (не пе-ревищує 3 % ВВП), безумовне виконання дохідної та видаткової частин бюджету (видатки державного бюджету не більші за 20 % ВВП), державний (внутрішній і зовнішній) борг не сягає небезпечного рівня (загальний – не перевищує 60 % ВВП, а зовнішній – 70 % обсягу річного експорту або 25 % ВВП, внутрішній – 30% ВВП, витрати на обслуговування і по-гашення внутрішнього державного боргу не перевищують 25 % суми доходів державного бюджету), а темп його зростання не може перевищувати темп зростання ВВП, сама бюджетна система спроможна забезпечувати повне фінансування запланованих державних витрат і цільове використання бюджетних коштів. Рівень перерозподілу ВВП через консолідований бюджет знаходиться на рівні 38–40 %. Рівень зовнішньої заборгованості на душу населення (для країн з перехідною економікою) не більше 200 дол. США, витрати на обслуговування і погашення зовнішнього боргу – 18 % обсягу експорту чи 20 % доходів Державного бюджету, а відношення короткострокової зовнішньої заборгованості до поточних бюджетних надходжень не більш як 40 %. Частка зовнішніх запозичень у покритті дефіциту державного бюджету не повинна перевищувати 30 % [115].
2. Грошово-кредитний сектор – обсяг обігових коштів підприємств усіх форм влас-ності знаходиться на рівні, який забезпечує нормальне їх функціонування, відсутні бартер в розрахунках між підприємствами і їх заборгованість бюджету, рівень простроченої креди-торської і дебіторської заборгованості дорівнює нулю, постійно зростає обсяг безготівкових роз-рахунків, як в народному господарстві, так і при сплаті населенням куплених товарів і послуг.
Скорочується відповідно до розгортання безготівкових розрахунків частка грошової маси поза банками до рівня, не більшого за 4 % ВВП, збільшуються основні грошові агрегати (зокрема, грошова маса має перевищувати 15–20 % ВВП), емісія (приріст грошової бази) не перевищує встановлених нормативів, знижується рівень доларизації грошового обігу (не більше 10 % грошової маси в національній валюті, а обсяг іноземної валюти готівкою до національної валюти готівкою – не більше 25 %), зростає рівень монетизації економіки до значення, яке є достатнім для її забезпечення грошовою масою (не менш як 50 % ВВП).
Обсяги наданих економіці країни кредитів мають забезпечувати фінансування обі-гових коштів підприємств в розмірах, необхідних для їх нормального функціонування, а також довгострокове інвестування в народне господарство, яке забезпечує економічне зростання (кредитні надходження до економіки мають бути більшими за річний обсяг ВВП). При цьому облікова ставка НБУ не перевищує 10-відсотковий рівень, відсоткова ставка за державними паперами – 8,5 %, а відсоткові ставки комерційних банків – 15 %, створено економічні умови для зростання обсягів депозитів підприємств і населення.
3. Інвестиційний сектор – обсяг вітчизняних та іноземних інвестицій достатній не тільки для самовідтворення економіки, але й забезпечення економічного зростання країни. За світовим виміром такий обсяг вітчизняних інвестицій має перевищувати 17 % ВВП, а прямих іноземних – 5 %.
4. Валютний сектор – обмінний курс гривні до іноземних валют є спочатку пари-тетним до темпів інфляції, а потім – стабільним, гривня стає вільно конвертованою валютою, обсяг золотовалютних резервів країни достатній для підтримання стабільності національної грошової одиниці (перевищує обсяг тримісячного імпорту). Позитивним є сальдо зовнішньо-економічної діяльності, в ній відсутні бартерні операції, сальдо платіжного балансу стає також нульовим або позитивним. Рівень забезпеченості національної готівкової валюти валютними резервами має бути більшим за 100 %.
5. Банківський сектор – наявність стійкої до кон’юнктурних коливань на вітчизня-ному і світовому фінансових ринках, надійної і повнокровної банківської системи, спромож-ність цієї системи забезпечувати фінансування в необхідних розмірах народного господар-ства, населення та держави. Приріст первинної емісії НБУ не більш за 20 %.
6. Фондовий сектор – розвиток і становлення повноцінного фондового ринку, який має забезпечувати реструктуризацію економіки, стимулювати вкладення збережень населення і підприємств в її розвиток і фінансову стабілізацію, є стійким до кон’юнктурних коливань на світовому фондовому ринку, національний індекс акцій є стабільним. Наявність надійної і потужної системи захисту і примноження майна громадян і господарюючих суб’єктів.
7. Страховий сектор – становлення надійного ринку страхових послуг, спроможного ефективно захищати майнові права та інтереси населення і господарюючих суб’єктів, суттєво впливати на реструктуризацію економіки і забезпечувати її зростання. Надходження стра-хових платежів є більшим за 7 % ВВП.
8. Внутрішньо-економічний сектор – повністю здійснено перехід до ринкових відно-син і створено повноцінну ринкову інфраструктуру, в наявності всі умови для сталого еконо-мічного зростання. Наявність достатнього рівня розвитку галузей та виробництв, які мають життєво важливе значення для функціонування держави як у звичайних, так і в екстремальних умовах і здатних забезпечити процес відтворення незалежно від дії чинників, що створюють загрози економічній безпеці, а також замкнених циклів у ключових виробництвах, диверси-фікованих зовнішніх джерел фінансових, сировинних, енергетичних ресурсів, участь вітчиз-няних виробників в міжнародній кооперації на вигідних для них та для держави умовах (обсяг ВВП на душу населення від середнього по “сімці” розвинутих країн не менший за 50 %, його щорічний приріст більше 3 %, частка обробної промисловості в загальному обсязі про-мислової продукції не менша за 70 %, а частка машинобудування – 20 %, витрати на НДДКР – 2 % ВВП, знос основних фондів не перевищує 50 %). Тіньовий сектор економіки не перевищує 10 % ВВП. Вітчизняні валютні кошти повертаються з-за кордону, інфляція в цілому не більше 3,1 % на рік.
9. Зовнішньоекономічний сектор – позитивне сальдо зовнішньоекономічної діяль-ності, зростання експорту наукоємних, високотехнологічних товарів та послуг (частка в екс-порті високотехнологічної продукції не менша за 15 %, а продукції машинобудування – 40 %), наявність тільки критичного імпорту (частка імпорту у внутрішньому споживанні не більша за 25 %), відсутність бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності.
10 .Соціально-економічний сектор – створено економічні передумови для сталого зростання добробуту населення і задоволення його потреб в якісному забезпеченні всіма видами соціальних послуг. Витримується баланс грошових доходів та витрат населення, від-сутня заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат. Діє ефективна система трудових відносин і оплати праці, соціальні пільги і субсидії надаються лише не-захищеним верствам населення. Реформована пенсійна система відповідає з одного боку, вимогам ринкової економіки, а з другого – справедливому пенсійному забезпеченню. Рівень безробіття не перевищує 7 %, розрив між 10 % найбільш і 10 % найменш забезпечених груп населення менший за 8 разів, частка населення за межею бідності – більше 10 %, співвід-ношення мінімальної і середньої зарплати не перевищує – 3 рази, подушне споживання продуктів споживання – не менше за 1500 ккал, співвідношення середніх пенсії та зарплати – не більше 0,7–1 разу.
Аналіз макроекономічних показників України свідчить, що з наведених вище інди-каторів економічної безпеки порогові значення в 1999–2000 рр. перевищено за переважною більшістю з них. Не перевищують порогові значення такі індикатори: обсяг видатків дер-жавного бюджету у відсотках до ВВП, дефіцит державного бюджету у відсотках до ВВП, внутрішній державний борг у відсотках до ВВП, витрати на обслуговування і погашення внутрішнього державного боргу у відсотках до суми доходів державного бюджету, заборго-ваність уряду за державними цінними паперами у відсотках до ВВП, витрати на обслу-говування і погашення зовнішнього державного боргу у відсотках до ВВП, баланс грошових доходів та витрат населення, сальдо зовнішньоторговельного балансу, поточного рахунку і рахунку операцій з капіталом платіжного балансу.
Визначення національних економічних інтересів надає можливість перейти до розробки державної політики щодо забезпечення економічної безпеки у вигляді сукупності її основних напрямків (пріоритетів). З іншого боку, при визначенні пріоритетів економічної безпеки важливо враховувати загальнонаціональні пріоритети, серед яких на сучасному етапі розвитку країни, насамперед треба назвати наступні, що більшою частиною лежать у площині економіки:
– укріплення економічних засад державності і національної безпеки; продовження системних реформ у державі, економіці і суспільстві,
– забезпечення критичної маси економічних перетворень, які б дозволили повніше задіяти ринкові механізми;
– стабілізація виробництва і забезпечення економічного зростання;
– глибока структурна перебудова національної економіки, утвердження науково-тех-нологічної моделі її розвитку [115].
На сучасному етапі розвитку важливою рисою характеристики національного госпо-дарства держави є масштаби його зовнішньої економіки і ступінь її управління державою. Мова йде про те, що перехід бізнесом національного кордону створює ситуацію, коли в об-ласті завдань економічної дипломатії випливають питання і проблеми “зовнішньої економіки”, які відтворюють національний бізнес за межами своєї країни, і які “живуть” та функціонують за кордоном при збереженні тих зв’язків зі своєю “історичною” батьківщиною, припускають право власності або право управління.
У результаті можуть виникати “конфлікти інтересів” між країнами і бізнесом, вре-гульовувати які покликана економічна дипломатія. Відмітимо два питання – вивіз капіталу з України і можливість переведення за кордон вирішальних центрів транснаціонального бізнесу українського походження.
Підготовка висновків з оцінки здійснення інвестицій за кордон очолює спеціальна експертна група. Організаційно-технічне забезпечення її роботи доручено Департаменту контролю і захисту державних інтересів. До складу групи входять представники й інших підрозділів Департаменту. Українськими інвесторами, які здійснюють капіталовкладення за кордон, можуть виступати як юридичні особи, які зареєстровані на території України, так і громадяни України. Інвестиції здійснюються у першому і другому випадку шляхом як створення за кордоном підприємства з участю українського капіталу, так і покупки пакета акцій (частки) підприємства, компанії за кордоном.
Для проходження експертизи проекту інвестори подають в експертну групу відпо-відний комплект документів, де відповідальність несе заявник. Перелік документів розріз-няється залежно від того, хто є інвестором – юридична чи фізична особа, і від того, у якому вигляді будуть здійснені інвестиційні проекти за кордоном – у вигляді створення підприємства чи шляхом придбання пакета акцій (частки) підприємства, компанії. За змістом і характером інформації документи діляться на наступні групи:
– які містять загальну інформацію про заявника і про майбутній інвестиційний проект, включаючи предмет діяльності українського інвестора, копії документів і свідоцтво про дер-жавну реєстрацію української юридичної особи або про державну реєстрацію підприємця, який здійснює свою діяльність без освіти юридичної особи;
– які характеризують “чистоту” заявника перед податковими органами на предмет відсутності заборгованості платежів у бюджет і перед органами валютного контролю відсут-ності заборгованості з надходження валютної виручки;
– техніко-економічні обґрунтування доцільності здійснення українських інвестицій за кордоном або зведений аудиторами річний балансовий звіт чи інші документи фінансово-господарської діяльності створеного за кордоном підприємства;
– “зовнішня” документація, яка містить докладну інформацію про можливого інозем-ного партнера (виписка з реєстраційних документів, банківська довідка).
У тому випадку, коли інвестиції здійснюються шляхом придбання пакета акцій (част-ки) закордонного підприємства, необхідно також пред’явити копію рішення уповноваженого органу про продаж цього пакета українському учаснику і копію завіреного проекту договору купівлі-продажу між українським та іноземним учасниками.
Основним документом, на основі якого експертна група приймає рішення про до-цільність здійснення українських інвестицій за кордоном, є техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), яке повинно включати загальні відомості про проект, об’єм капітальних і експлуа-таційних витрат, виробничу програму, фінансування проекту і податків, оцінку комерційної доцільності реалізації проекту. Необхідно зауважити, що для українських резидентів, включно підприємств з іноземним капіталом, які зареєстровані в Україні, з’являється можливість отри-мання реальної підтримки і допомоги зі сторони підрозділів Міністерства торгівлі і органі-зацій, які працюють разом з ним.
Ця підтримка і допомога можуть бути отримані, по-перше, від торгових представництв України за кордоном, які володіють необхідною інформацією про стан ринкової кон’юнктури в країні місцезнаходження, про фірми, потенційних і фактичних партнерів українських інвес-торів, про інвестиційний клімат, податковий і зовнішньоторговий режим країни-резидента. По-друге, від співробітників апарату у регіонах. І, останнє, від експертного органу і офі-ційного консультанта Міністерства економіки з питань експертизи інвестиційних проектів і програм, цін та інших умов зовнішньоторгових контрактів.
Конкретні завдання національної інформаційної безпеки наступні:
– додержання конституційних прав і свобод громадян;
– розвиток вітчизняної індустрії засобів інформації, комунікації та зв’язку, який за-безпечує вихід української продукції на світовий ринок;
– створення гарантій безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем;
– інформаційне забезпечення діяльності держави.
На сьогодні Україна залежить від іноземних виробників комп’ютерної і телекому-нікаційної техніки, не забезпечується у необхідних об’ємах виробництвом сертифікованих засобів захисту інформації. Отже, ця проблема впливає як на умови здійснення економічної дипломатії, так і на зміст цього напрямку управлінської діяльності на світовому ринку.