Економічна дипломатія та економічна безпека України
11.2. Умови та складові розвитку української економічної безпеки
Безпека учасника життєвого процесу – це стан, у якому його існування є стабільним, тобто утримується у межах, які не утворюють негативні відчуття та збурення. Безпека – це стан об’єкта захисту, який відрізняється динамічною стабільністю та своєчасною можливістю вплинути на хід подій, з метою збереження цього об’єкта.
Вектори розвитку держави знаходяться у стані динамічної стабільності. Оскільки перевага у дотриманні надається міжнародним зобов’язанням і на першому плані є проблеми забезпечення міжнародної економічної безпеки, однак на цей час у країні найбільш доцільним є використання політичного управління.
Світогляд сучасної людини надає можливість визнати, що світ організаційно побудо-ваний на системах, які за енергетичним наповненням (тобто за величиною їхнього життєвого ресурсу) розташовані на нескінченій драбині енергетичного ресурсу (нескінченість покликана наявністю переходів між найменшим та найбільшим і навпаки). Системи складаються із сис-тем нижчого порядку (тобто меншого наповнення життєвим ресурсом), які називають “еле-ментами системи”.
Держави пов’язані власними зобов’язаннями перед світовим співтовариством через приєднання та ратифікацію міжнародних угод, конвенцій та інших різновидів домовленостей. Це – перший етап входження до світової спільноти. Наступний етап – відповідальність дер-жави перед власними громадянами, які повинні знаходити відбиття забезпечення власних інтересів у діях усіх гілок влади: законодавчої, судової та виконавчої.
Дослідження показують, що головним є визначення чиї інтереси переважають під час прийняття доленосних рішень, тобто рішень, від яких залежить бути чи не бути суспільству, державі, країні, регіону, людині.
Ієрархія побудови процесу забезпечення економічної безпеки об’єктів захисту ґрун-тується на визначенні рівня демократичності управління державою, тобто рівня участі насе-лення у процесі управління.
При визначенні ієрархії процесу забезпечення треба перш за все виходити із рівня стабільності держави (про це йдеться у статиці процесу забезпечення: стан спокою, стан часткової втрати суверенітету та державності, економічна криза, межа незалежності), який (як відомо) визначається збалансованістю векторів її розвитку: ментального, економічного та правового. Тобто, перш, ніж розпочинати встановлення пріоритету, треба визнати у якому стані знаходиться держава. Якщо це період радикальних змін (війни, революції, час переходу до іншої соціальної побудови тощо), то не може бути мови про захист інших об’єктів, окрім суспільства та держави – усі ресурси і можливості країни мають бути використані задля перемоги над негараздами, які здатні знищити суспільство або державу. Натомість, рівень динамічної стабільності, тобто час, коли військові та економічні негаразди минулися, вимагає політичного управління. І тоді найголовнішим є забезпечення інтересів людини-громадянина.
Концепція національної безпеки України передбачає, що існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспря-мованої політики щодо захисту її національних інтересів.
Концепція національної безпеки України має забезпечити:
– єдність принципів формування і проведення державної політики;
– поєднання підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки докт-рин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах безпеки [105].
Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.
Головними об’єктами української безпеки є:
– громадянин – його права і свободи;
– суспільство – його духовні та матеріальні цінності;
– держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторкан-ність кордонів.
Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
– пріоритет прав людини;
– верховенство права;
– пріоритет договірних засобів у вирішенні конфліктів;
– адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам;
– демократичний цивільний контроль за військовою сферою, а також іншими структу-рами в системі забезпечення національної безпеки;
– додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відпові-дальність;
– чітке розмежування повноважень органів державної влади [107].
Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.
Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави. Пріоритетними національними інтересами України є:
– створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;
– досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України;
– забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів;
– створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;
– забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;
– збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу;
– зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу;
– розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей;
– налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтег-рування в європейську та світову спільноту [153].
Основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності:
1) у політичній сфері:
– посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;
– втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
– наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил;
– масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;
– загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;
– порушення принципу розподілу влади;
– невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
– відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом;
2) в економічній сфері:
– неефективність системи державного регулювання економічних відносин;
– наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод встанов-ленню ринкових відносин;
– невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності націо-нальної економіки від інших країн;
– економічна ізоляція країни від світової економічної системи;
– неконтрольований відплив за межі країни інтелектуальних, матеріальних і фінан-сових ресурсів;
– криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;
3) у соціальній сфері:
– низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих у суспільно корисній діяльності;
– суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів;
– падіння рівня здоров’я населення, незадовільний стан системи його охорони;
– тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;
– неконтрольовані міграційні процеси в країні;
4) у військовій сфері:
– посягання на державний суверенітет країни та її територіальну цілісність;
– нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які пору-шують співвідношення сил, що склалося;
– військово-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;
– можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;
– зниження рівня боєздатності військової організації держави;
– політизація силових структур держави;
– створення та функціонування незаконних збройних формувань;
5) в екологічній сфері:
– значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;
– неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування еко-логічно шкідливих та недосконалих технологій;
– неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
– негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності;
6) в науково-технологічній сфері:
– невизначеність державної науково-технологічної політики;
– відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі країни;
– науково-технологічне відставання України від розвинених країн;
– зниження рівня підготовки кваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів;
7) в інформаційній сфері:
– невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інфор-маційній сфері;
– повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжна-родного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну;
– інформаційна експансія з боку інших держав;
– витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;
– запровадження цензури [107].
Державна політика національної безпеки визначається виходячи з пріоритетності на-ціональних інтересів та загроз національній безпеці України і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.
Основними напрямами державної політики національної безпеки України є:
1) у політичній сфері:
– створення дійових механізмів захисту прав громадян України в країні та в світі;
– запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;
– входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;
– уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;
– побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності і правопорядку, створення необхідних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами;
– забезпечення належного виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
2) в економічній сфері:
– недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їх перетікання в тіньову економіку;
– контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;
– боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому від-пливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів;
3) у соціальній сфері:
– виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки;
– вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;
– створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я;
– стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культур-ного потенціалу країни;
– захист прав споживачів;
4) у військовій сфері:
– створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запо-бігання можливій агресії або військовому конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків;
– запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;
– забезпечення демократичного цивільного контролю за військовою організацією держави;
5) в екологічній сфері:
– впровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів при-родокористування та охорони довкілля;
– контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров’я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки;
– зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу люд-ської діяльності на природне середовище;
– впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;
– реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;
– недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних тех-нологій, речовин і матеріалів;
6) в науково-технологічній сфері:
– вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного по-тенціалу;
– виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;
– створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та нау-кового потенціалу за межі України;
7) в інформаційній сфері:
– вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та вхо-дження України в світовий інформаційний простір;
– виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;
– усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;
– розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, по-ширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері [107].
Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комп-лексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах ство-рюється система забезпечення національної безпеки України.
Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність суб’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.
Правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція, ЗУ “Про національну безпеку України”, інші закони і нормативно-правові акти, а також визнані Україною міжнародні договори та угоди.
Основними функціями системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності є [143]:
1. Створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що включає:
– створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи;
– формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, що входять до її складу, розподіл їх функцій;
– комплексне забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне тощо;
– підготовку сил та засобів системи до їх застосування згідно з призначенням;
2. Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що включає:
– вироблення стратегії та планування конкретних заходів щодо забезпечення націо-нальної безпеки;
– організацію і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами;
– оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення на-ціональної безпеки та їх наслідків;
3. Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної без-пеки, що включає:
– визначення національних інтересів та їх пріоритетів;
– прогнозування, виявлення та оцінку можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву;
– запобігання та усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси;
– локалізацію, деескалацію та розв’язання конфліктів;
– ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників;
4. Участь у міжнародних системах безпеки, що включає:
– входження в існуючі та утворення нових систем безпеки;
– утворення та участь у роботі двосторонніх і багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих органів (політичних, економічних, воєнних тощо);
– розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в галузі безпеки;
– спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки [105, 107].
Проблеми української економічної безпеки є предметом суспільних і політичних дис-кусій в країні протягом останніх років. Виявилася різниця у підході до проблеми, яка має велике значення. До економічної сфери деякі дослідники розглядали безпеку як національну, інші – як державну. Зрозуміло, що така різниця носить принциповий характер і залежить від того, що в суспільстві вважається найбільш загальною формою організації – нація чи держава.
Нація при цьому розуміється як історична спільність людей, яка складається на базі єдності їх територій, економічного життя, літературної мови і низки інших ознак. Держава – це основний інститут політичної системи суспільства, яка організовує, направляє і контролює спільну діяльність і відносини людей, суспільних груп, класів і асоціацій.
Поняття “економічна безпека” визначена у законі і означає стан економіки, який за-безпечує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування і прогресивного розвитку України, невразливість і незалежність її економічних інтересів по відношенню до важливих зовнішніх і внутрішніх загроз і дій. Концепцію національної безпеки створює сис-тема поглядів, яка спрямована на забезпечення безпеки особистостей, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз за усіма сферами життєдіяльності. У самій концепції економічні питання займають першорядне місце – і як джерело загрози, і як головний засіб для його подолання. Питання, які перераховані нижче як загроза національній безпеці України, а також виділення напрямів забезпечення національної безпеки являють собою державний наказ, який дається економічною дипломатією країни для визначення і конк-ретизації її пріоритетів, а саме [99]:
1. Загрози національній безпеці України
Стан економіки, недосконалість системи організації державної влади і громадянського суспільства, соціально-політична поляризація і криміналізація суспільних відносин, зростання злочинності і тероризму, загострення міжнаціональних і міжнародних відносин створюють широкий спектр зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці країни.
У сфері економіки загрози мають комплексний характер і обумовлені скороченням внутрішнього валового продукту, зниженням інвестиційної, інноваційної активності і науково-технічного потенціалу, стагнацій аграрного сектора, збалансування банківської системи, зрос-танням внутрішнього і зовнішнього державного боргу, тенденцією до переваг експортних по-ставок паливно-сировинної і енергетичної бази, імпортних поставок продовольчих товарів і товарів першої необхідності.
Ослаблення науково-технічного і технологічного потенціалу країни, скорочення до-сліджень на стратегічно важливих напрямах науково-технічного розвитку, виїзд за кордон спеціалістів і інтелектуальної власності загрожує Україні втратою передових позицій у світі, деградацією наукоємних виробництв, збільшенням зовнішньої технологічної залежності і підривом обороноздатності країни.
Негативні процеси економіки лежать в основі сепаратистських спрямувань ряду суб’єктів країни. Це призводить до збільшення політичної нестабільності, ослаблення єдиного економічного простору України і його важливих складових – виробничо-технологічних і транспортних зв’язків, фінансово-банківської, кредитної і податкової систем.
Економічна дезінтеграція, соціальна диференціація суспільства, девальвація духовних цінностей сприяє збільшенню напруги у взаємовідносинах регіонів і центру, яка викликає загрозу соціально-економічному укладу України.
2. Забезпечення національної безпеки України
Основними завданнями в області забезпечення національної безпеки слід вважати:
– своєчасне прогнозування і виявлення зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці;
– реалізація оперативних і довгострокових мір запобігання та нейтралізації внутріш-ньої і зовнішньої загрози;
– забезпечення суверенітету і територіальної цілісності, безпеки прикордонного простору;
– зростання економіки країни, проведення незалежного і соціально-орієнтованого еко-номічного курсу;
– подолання науково-технічної і технологічної залежності від зовнішніх джерел такої експансії.
Забезпечення національної безпеки і захисту інтересів України є пріоритетними на-прямами політики держави.
3. Зовнішньоекономічні аспекти військової доктрини України
Військова доктрина України являє собою сукупність офіційних поглядів, які визна-чають військово-політичну, військово-стратегічну і військово-економічну основу забезпечення безпеки України. Військова доктрина є документом перехідного періоду становлення демокра-тичної державності, багатоукладної економіки, перетворення військової організації держави, динамічної трансформації системи міжнародних відносин [84].
Головна мета військово-економічного забезпечення – задоволення потреб військової ор-ганізації держави у фінансових засобах і матеріальних ресурсах.
Міжнародне військове (військово-політичне) і військово-технічне співробітництво полягає у наступному:
– Україна здійснює міжнародне військове, військово-політичне і військово-технічне співробітництво, виходячи зі своїх національних інтересів, необхідності збалансування вирі-шення завдань забезпечення безпеки України та її союзників у відповідності із законодавством і міжнародними договорами, на основі принципів рівноправності, взаємної вигоди і добро-сусідства, зі збереженням інтересів міжнародної стабільності, національної, регіональної і глобальної безпеки;
– пріоритетне значення Україна надає розвитку військового, військово-політичного і військово-технічного співробітництва з державами-учасницями договору “Про колективну безпеку СНД”, виходячи із необхідності консолідації зусиль зі створення єдиного оборонного простору і забезпечення колективної військової безпеки.