Економічна дипломатія та економічна безпека України
11.1. Сутність та історія формування національної економічної безпеки
Термін “безпека” почав вживатися з кінця ХІІ ст. і означав спокійний стан духу лю-дини, яка вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки. Однак у цьому значенні він не прижився в лексиці народів Західної Європи і вживався до XVII ст. досить рідко.
Рідке вживання протягом майже шести століть терміну “безпека” пояснюється, зок-рема, тим, що з середини XII ст. більш широке розповсюдження отримав інший феномен – поліція. Зміст його був надзвичайно широким: він трактувався як державний устрій, державне управління, мета якого – суспільне благо та безпека [216, с. 3].
У XVII–XVIII ст. практично в усіх країнах стверджується точка зору, що держава має за головну мету всезагальний добробут та безпеку. Тому термін “безпека” отримує в цей час нове трактування: стан, ситуація спокою, яка з’являється в результаті відсутності реальної небезпеки, а також матеріальні, економічні, політичні умови, відповідні органи та організації, що сприяють утворенню такої ситуації. “Винахід” терміну “національна безпека” приписують президенту США Т. Рузвельту, який на початку XX ст. визначив її як сукупність умов, що надійно забезпечують суверенітет, захист стратегічних інтересів і повноцінний розвиток сус-пільства, життя та здоров’я усіх його громадян. Таке визначення увійшло в світову політику і науку [76, с. 7].
У дореволюційній Російській імперії в державних документах термін “державна без-пека” вперше згадується у “Положенні про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою” від 14.08.1881 р., але він ототожнювався з “громадською безпекою”. Вже через деякий час у законодавстві було закріплено поняття “охорони громадської безпеки” як діяльності, спрямованої на боротьбу з державними злочинами.
Радянська економічна та юридична наука і практика довгий час користувалася специ-фічним терміном “революційний порядок”. У 20-ті роки XX ст. в правовій сфері поступово ствердилася точка зору про підпорядкування інтересів особи інтересам держави. Логіка була знову ж таки “революційна”: “пролетарська” держава, захищаючи державні інтереси, тим са-мим надійно охороняє права та інтереси трудящих, тобто більшості населення. Будь-який замах на державні інтереси переслідувався набагато жорсткіше, ніж протиправні дії проти особи [76, с. 8].
Функція забезпечення державної безпеки підпорядкувала духовну сферу, основні пра-ва та свободи громадян та багато інших суспільних відносин. Законодавче закріплення в липні 1934 р. поняття “державна безпека” можна вважати однією з ознак побудови адміністративно-командної економіки. Такий підхід до проблем державної безпеки об’єктивно призводив до послаблення безпеки суспільства, що й стало одним з вирішальних факторів розпаду СРСР.
Сучасний стан суспільного розвитку набуває досить суперечливого характеру. Поруч з масштабними досягненнями в усіх сферах суспільства виникають різноманітні конфлікти, результати людської діяльності заходять не тільки у протиріччя з оточуючим середовищем, а й часто ставлять під загрозу добробут і навіть життя людини. За цих умов кожна держава в ім’я існування, самозбереження та прогресу вирішує питання національної безпеки [56].
У національній безпеці виділяють три рівні: безпека особи, суспільства і держави, міс-це і роль яких досить динамічні і визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, ступенем внутрішніх та зовнішніх загроз. У критичні для нації періоди може до-мінувати безпека суспільства або держави. Як правило, авторитарні та тоталітарні режими, постійно створюючи такі критичні умови, висувають на перший план безпеку держави за ра-хунок безпеки особи. А для демократичної країни безпека держави і суспільства є не само-ціллю, а функцією забезпечення свободи та безпеки людини. Так, ст. 17 Конституції України зазначає, що “захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її еко-номічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу”, а ст. 3 підкреслює, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю” [76, с. 7].
Безпека держави досягається при наявності ефективного механізму управління і коор-динації діяльності мікро- і макроекономіки, політичних сил і суспільних груп, а також дійових інститутів її захисту.
Безпека суспільства передбачає наявність суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, що дозволяють реалізовувати права і свободи всіх груп населення і протидіяти розколу суспільства.
Безпека особи полягає у формуванні комплексу правових та моральних норм, сус-пільних інститутів та установ, які дозволяли б їй розгортати і реалізовувати соціально ви-значені здібності і потреби, не відчуваючи протидії від держави та суспільства.
Звісно, національна безпека – це багатопланове поняття, до якого входять оборонна, екологічна, енергетична, продовольча та інші види безпеки. Але не можна досягти будь-якого рівня військової безпеки або соціальної злагоди без міцної та ефективної економіки. Питання економічної безпеки при комплексному підході до вирішення проблем національної безпеки набувають першочергового значення для забезпечення надійної обороноздатності країни, її конкурентоспроможності, захисту інформації, ефективної соціальної політики, захисту від еко-логічних стихій. Виходячи із взаємозв’язку цих напрямків, слід підкреслити, що економічна безпека є запорукою їх підтримки. Так само як економічне життя, економічні відносини ви-значають всі інші типи суспільних відносин, суспільний прогрес в цілому, так і економічна без-пека відіграє базисну, вирішальну роль в системі безпеки, будучи органічним її елементом. Не випадково економічні аспекти посіли значне місце в концепції національної безпеки України.
Історично проблема економічної безпеки країни виникає водночас з формуванням державності, становленням національних інтересів взагалі і зокрема економічних інтересів. Тому в історії будь-якої країни можна знайти періоди, коли ця проблема або загострювалася, або ставала менш помітною, але вона існувала завжди.
Особливої актуальності питання економічної безпеки набувають в першу чергу для тих країн, економіка яких переживає трансформаційну кризу. Трансформація будь-якої соціаль-ної системи здебільшого відбувається в кризових умовах (як, наприклад, економіка України), які за певних обставин можуть перетворитися в безпосередні загрози існування самої системи.
Слід виділити чотири види національних економічних інтересів:
– якими керується сам суб’єкт і які свідомо чи несвідомо спрямовують його вчинки;
– які суб’єкт публічно висуває як мотив своїх вчинків і які можуть не збігатися з мотиваційними, якщо він, наприклад, бажає ввести оточуючих в оману;
– під якими можна розуміти фактичні інтереси в тому вигляді, в якому вони виявлені та зафіксовані спостерігачами;
– які на думку спостерігачів, найкращим чином відповідають потребам суб’єкта; їх можна назвати приписними інтересами. Спостерігачі формулюють їх у формі певного при-пису, якщо, на їх розсуд, суб’єкт помилково або зловмисно обрав чи збирається обрати якісь інші, “неправильні” інтереси, які менш прийнятні для нього самого або для групи, що пред-ставляють спостерігачі [84, 123].
Історичний досвід свідчить, що приватний бізнес, підприємці та громадяни стають тим більше зацікавленими в зміцненні держави (крім диктаторських та тоталітарних режимів) і захисті її інтересів, чим ефективніше розвивається економіка країни, чим впевненіше держава створює оптимальні умови для реалізації приватних інтересів, для стабільності. У розвинутій ринковій економіці держава не тільки гарантує суспільству дотримання принципів свободи підприємництва, свободи конкуренції та особистої свободи в національних рамках, вона є водночас і надійною опорою в світовій інтеграції.
Таким чином, економічна безпека держави є не просто однією з найважливіших скла-дових системи державних інтересів, а й виступає вирішальною умовою дотримання та реа-лізації як державних, так і недержавних інтересів країни.
У програмі уряду України сказано, що він спрямовуватиме свою роботу на забез-печення ефективного захисту національних інтересів і гарантування безпеки громадян та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності, а також сприятиме підвищенню авторитету в українському суспільстві військової служби, поваги до людей у погонах. З цією метою уряд планує:
– запровадити ефективний механізм демократичного цивільного контролю над війсь-ковим устроєм держави та сприяти посиленню парламентського контролю у зазначеній сфері;
– відмовитися від оцінки загроз на засадах стереотипів минулого, більш чітко і реаліс-тично визначити завдання Збройних Сил, інших військових формувань, їх чисельність та потреби в забезпеченні їх належними фінансовими і матеріально-технічними ресурсами;
– реформувати системи бойової підготовки військ та військової освіти з метою при-ведення їх у відповідність із завданнями Збройних Сил;
– забезпечити пріоритетний розвиток сил і засобів насамперед військової розвідки та Об’єднаних сил швидкого реагування, призначених для виявлення військових загроз та лока-лізації на ранніх стадіях;
– запровадити багатофункціональне використання наявних сил та засобів, орієнто-ваних на виконання не однієї, а кількох функцій, з метою значної економії бюджетних коштів;
– реалізувати комплекс заходів щодо переведення Збройних Сил на комплектування за контрактом, починаючи з 2010 р.;
– забезпечити розроблення мобілізаційного плану України;
– нарощувати мобілізаційний потенціал Збройних Сил з метою створення належних умов для скорочення чисельності військ мирного часу;
– забезпечити пріоритетну модернізацію наявних систем озброєння та військової тех-ніки; створити передумови для розробки і виробництва основних їх видів та оснащення ними Збройних Сил, інших військових формувань починаючи з 2010 р.;
– забезпечити реформування вітчизняного оборонно-промислового комплексу з метою збільшення ефективності діючих виробничих потужностей, створення нових спеціальних тех-нологій і матеріалів для виробництва та модернізації озброєння і військової техніки;
– оптимізувати чисельність органів управління Збройних Сил, ліквідувавши зайві та дублюючі структури в Міністерстві оборони та інших органах;
– спрямувати матеріально-технічні і фінансові ресурси, що вивільняються у процесі ско-рочення організаційних структур, на розв’язання пріоритетних завдань Збройних Сил, насам-перед на підвищення їх боєздатності і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей;
– забезпечити безпечну утилізацію надлишкової військової техніки, озброєння та боє-припасів;
– запровадити прозорі схеми конверсії військових містечок, які вивільняються, реа-лізації надлишкового майна і військової техніки в інтересах підвищення боєздатності військ та соціального захисту військовослужбовців;
– ініціювати внесення до законодавчих актів змін з метою скорочення терміну стро-кової військової служби в Збройних Силах до 12 місяців, а для юнаків з вищою освітою – до 9 місяців, поступового переходу на контрактну систему формування Збройних Сил;
– запровадити єдині стандарти соціальних гарантій для військовослужбовців усіх війсь-кових формувань;
– ліквідувати диспропорції в рівнях грошового забезпечення військовослужбовців за контрактом, строкової служби та курсантів;
– забезпечувати захист національних інтересів у виключній (морській) економічній зоні України та на державному кордоні, його облаштування відповідно до європейських стан-дартів із залученням міжнародної допомоги та оснащенням сучасними зразками техніки і за-собів охорони;
– удосконалити систему управління охороною кордону на основі запровадження його нової моделі, а також інформаційних технологій;
– продовжувати співпрацю з міжнародними організаціями у сфері боротьби з відми-ванням грошей, фінансуванням тероризму, наркозлочинністю, незаконною міграцією [107, 143].
Стратегічною метою зовнішньополітичного курсу України є інтеграція до європейсь-ких та євроатлантичних структур. Європейський Союз, зокрема, зобов’язався проаналізувати надані українською стороною матеріали та прийняти рішення щодо визнання ринкового ста-тусу нашої економіки. Сторони констатували значне збільшення обсягів торгівлі між Ук-раїною та Євросоюзом. Було домовлено, що виконання положень угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС та вступ України до Світової організації торгівлі (COT) стане основою для створення зони вільної торгівлі в регіоні Центральної і Східної Європи.
Головна цінність європейської інтеграції полягає не в самому факті вступу в ЄС. Європейська інтеграція дає чіткі критерії того, як можуть бути побудовані економіка та демократія. Шлях європейської інтеграції – це покажчик, що орієнтує, у якому напрямку і як рухатися, щоб побудувати економічно здорову, демократичну, соціальну, правову державу.
Наука про економічну безпеку також потребує викладення історії виникнення, на-дання характеристик її суб’єктів та об’єктів, визначення їх зв’язків, напрямків розвитку, ос-новних понять та математичного апарату розрахунків кількісних оцінок і положень, взаємо-зв’язку між різними рівнями споріднених наук. Кожна наука повинна мати власний тезаурус, екосестейт має такий, що складений з двох частин: терміни статики та терміни динаміки процесу забезпечення. До останньої органічно вписані поняття теорії нестабільності, теорії синергетики, теорії потенційних конфліктів, таких наук, як конфліктологія, термодинаміка, фізика, економіка, менеджмент, логіка та інших. Окрім того, надані зовсім нові терміни: бізнес-шоу, цінові аукціони, кваліджметрія, крементація, коефіцієнт спокою, економічна та політична зброя, діаграми і компас безпеки, принцип Я. Жаліла, редуктор С. Воронцова тощо.
Початок розвитку науки про економічну безпеку був покладений розпадом системи управління, побудованої на перевазі ідеологічних засад, якими послуговувалися у так званому “соціалістичному таборі” та у СРСР. Поштовхом для цього був потяг до розподілу складових, що вивільнилися з системи у ієрархії. При цьому первинним було бажання підпорядкувати власним інтересам політику інших “постраждалих” від розпадів згаданих систем.
У 70-ті роки XX ст. вперше з’явився термін “економічна безпека”. Він достатньо швид-ко отримав розповсюдження в розвинутих капіталістичних країнах. Саме тоді, відстоюючи реалістичну оцінку міжнародного стану, що склався, представники перш за все країн Західної Європи виступили за використання економічних методів забезпечення національної безпеки.
На сьогодні економічна безпека – це загальнонаціональний комплекс заходів, спря-мованих на стійкий постійний розвиток і вдосконалення економіки країни, який обов’язково припускає соціально-політичну стабільність і самостійність держави, а також механізм про-тидії зовнішнім і внутрішнім загрозам.
Оскільки в країнах з розвинутою ринковою економікою накопичений достатньо вели-кий позитивний досвід у сфері забезпечення національної економічної безпеки, то він на сьогодні поза сумнівом представляє інтерес.
Після закінчення “холодної війни” забезпечення економічної безпеки стало пріори-тетним напрямом у політиці США. Офіційно про це неодноразово заявляв державний секретар У. Крістофер. Так, в лютому 1993 р. він підкреслив, що зовнішня політика США повинна стоя-ти на “трьох китах”: зміцненні економічної безпеки країни, підтримці демократії та дотри-манні прав людини. Ключовими моментами в забезпеченні економічної безпеки є, за його словами, підвищення конкурентоспроможності американських товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, скорочення залежності країни від іноземних позик і зміцнення її мож-ливостей виконувати міжнародні зобов’язання в торговельно-економічних і інших областях.
Процес утворення науки про економічну безпеку держави слід вважати започатко-ваним у 1991–1992 рр. В Україні таким початком можна умовно визначити проведення першої виставки українських лікеро-горілчаних виробів у Нюрнберзі 18–27 вересня 1991 р. Саме там уперше українські товаровиробники зустріли опір з боку росіян, які вважали, що Україна не має права виставлятися самотужки і через те створювали перешкоди, намагалися дезавуювати нашу виставку, відтягнути на себе покупців тощо. Саме тоді вчені розпочали проводити наукові дослідження з питань економічної безпеки України [76].
Нове зазвичай проходить фази незнання (фактично усе існує у світі, але людина не знає про його існування), невизнання, моди та переходу до вічного визнання чи до забуття. Екосестейт був незнаним до 1993 р., потім почалося невизнання. У період моди (1997–2002 рр.) в Україні з екосестейту були видані два підручника, понад 300 статей та три монографії. Окрім того, видані дві монографії з найважливішої з підсистем економічної безпеки – фінансової безпеки. І тепер лише від творців екосестейту залежить, куди вона потрапить: у забуття, як це у 60–80-х роках минулого століття сталося з економічною ефективністю та автоматизованими системами управління, чи набуде вічного визнання, як фізика, хімія, арифметика, астрономія, біологія тощо. Тому ті, хто бажає екосестейту кращої долі, повинні докласти зусиль, щоб ця наука мала усю потрібну атрибутику: власну філософію, історію походження, власний тезау-рус, теорію, методологію та методику практичного використання. Те, що виникнення екосес-тейту є потребою часу, не варто доводити, як і своєчасність виникнення цієї науки саме в Україні, яка найбільше потерпала від економічних утисків і намагань позбавити її неза-лежності і суверенності.
В основі всього, з точки зору людей, лежить безпека людини, адже саме вона утворює країну (поєднання території та населення) і суспільство (поєднання людей у систему для продовження часу власного існування). Останнє утворено задля раціонального використання ресурсів і як робочий інструмент створює державу (обирає різновид державного ладу, форми правління і підпорядкування, встановлює взаємини між усіма членами суспільства тощо). Тому й існує розподіл за різновидами безпеки: безпека людини, безпека суспільства (націо-нальна безпека) та державна безпека (забезпечення безпеки державного ладу і устрою). Усі вони поєднані у ланцюг, кожна з ланок якого відіграє головну роль у певний період історії людства. Наприклад, тиранічні форми правління застосовувалися під час найбільшої за важ-ливістю потреби забезпечення безпеки держави чи країни. Перехід до демократії сприяє зростанню ролі безпеки суспільства, а у подальшому розвитку людства, що передбачає створення та функціонування так званого громадського суспільства, потреба забезпечення безпеки людини стає домінуючою. Історія, розставляючи акценти таким чином, керувала ру-хом людства, зберігаючи його від загибелі. Розглянемо тлумачення терміну “державна без-пека”, яка сьогодні є найважливішою і умовно розподілена фахівцями на три сектори: війсь-кової (6 %), економічної (69 %) та політичної (25 %) безпеки.
Першими вченими та практиками, які розпочали дослідження у сфері екосестейту є: О. Власюк, Б. Кравченко, В. Свінціцький, Є. Марчук, С. Пирожков, Ю. Петроченко, Я. Жа-ліло, С. Воронцов, М. Єрмошенко, В. Мунтіян, В. Шлемко, І. Бінько, Д. Пастернак-Тара-нушенко та багато інших [42, 75, 76, 115, 136, 163].
Суттєвий внесок у розвиток науки про забезпечення економічної безпеки зробив автор значної кількості статей та монографії Богдан Губський, професор, доктор економічних наук, народний депутат Верховної Ради України, відомий банкір і підприємець. Оригінально ін-терпретуючи російський підхід до забезпечення економічної безпеки, він удосконалив його та використав для розробки методики [68].
Економічна безпека держави – система, яка вміщує у собі ряд підсистем, у тому числі фінансової безпеки держави. Найвагоміший внесок у розвиток наукових засад саме цієї підсистеми зробили О. Барановський та М. Єрмошенко [21, 75].
Група співробітників Інституту економічного прогнозування НАН України під керів-ництвом академіка Валерія Геєця та доктора економічних наук Євгена Кваснюка, розробила і оприлюднила брошуру, яка за задумом мала стати Концепцією забезпечення економічної безпеки України [105].
Забезпеченням економічної безпеки держави має перейматися комплексна система, що створюється завдяки виконанню визначеної кількості дій. При цьому слід враховувати, що екосестейт сам по собі теж має багато відгалужень: демографічний, екологічний, ресурсний, прісноводний, харчовий, енергетичний, інформаційний та інші. Згідно з канонами науки про надійність, забезпеченість екосестейту визначається станом найбільш вразливого його на-прямку. Таким вважається напрямок, показники якого найближчі від показників інших на-прямків до значення їх критичних обмежень. Усе в існуванні світу, держави та у житті людини має економічне підґрунтя, тому напрямків економічної безпеки багато. Розглянемо лише деякі з цих напрямів: демографічний, екологічний, військовий, політичний, соціальний, криміналь-ний, фінансово-грошовий, ціновий, ресурсний, енергетичний, продовольчий, прісноводний, інформаційний та науково-інтелектуальний.
Вплив інших систем, чинників, також обов’язково має враховуватися, якщо зайнятися визначенням напрямків екосестейту та розрахунками їх кількісних описів.
Отже, екосестейт включає наступні види безпек країни [76, 136].
Екологічна безпека – найголовніший напрямок забезпечення економічної безпеки дер-жави, призначений для створення населенню країни найбільш сприятливих умов (навколиш-нього середовища) існування та плідного життя. Нейтралізація погроз зіпсування або, навіть, знищення навколишнього середовища, вимагає витрачення значних коштів. Такі погрози створюються як зовнішніми, так і внутрішніми джерелами. Відходи виробництва у вигляді викидів у повітря, до річок та морів або закопування у землю, забруднюють навколишнє сере-довище та загрожують існуванню усього живого у світі, в тому числі, населення країни. Збіль-шуються захворювання, зменшується потенціал трудових ресурсів, плідність їхнього викорис-тання, погіршується якість сировини. Знешкодження згаданого негативного впливу потребує використання значних коштів на будівництво споруджень та вироблення обладнання для знищення або нейтралізації відходів і зменшення забруднення навколишнього середовища, для збільшення пенсійних виплат та вкладень у охорону здоров’я населення тощо. Усі ці проб-леми треба враховувати під час визначення стану забезпечення економічної безпеки держави.
Демографічна безпека – один з найважливіших напрямів економічної безпеки. Демо-графічна ситуація дозволяє визначити як на сьогодення, так і на перспективу, наявність тру-дових ресурсів, їх склад та можливості, які кошти витратити та заходи слід застосувати, щоб створити потрібну державі демографічну ситуацію, як забезпечити економічну безпеку меш-канцям країни та запобігти демографічній експансії інших народів. Усі ці проблеми визна-чаються якісно та кількісно під час розгляду питань демографічної безпеки.
Продовольча безпека – одна з головних умов існування людей. Населення світу стрім-ко зростає, тож зростає і вироблення продовольства, проте не так стрімко. Наявність продуктів харчування впливає на фізичний та психічний стан людей, від чого змінюється рівень со-ціального, політичного та економічного спокою у державі. Забезпеченість продуктами харчу-вання залежить від багатьох факторів. На деякі з них людина зовсім або частково не може вплинути. Одним з головних завдань управління є передбачення, яке втілюється у запобігання нестач, у тому числі, і продовольства. Витрати на продукти харчування, на їх наявний та стратегічний запаси, на створення умов для їх зберігання – все це має враховувати екосестейт.
Військова безпека – один з найбільш вартісних напрямів економічної безпеки. Над-мірні витрати на цей напрямок ведуть до зубожіння населення, до скорочення витрат на соціальні потреби, що створює загрозу внутрішньому спокою у державі. Водночас, значне зменшення витрат на цей напрямок призводить до зменшення рівня забезпечення загальної безпеки держави, до негативних змін у її становищі у світі, збільшує нестабільність держави.
Ресурсна безпека – найбільш вразливий напрямок економічної безпеки. У світі замало держав, які здатні повністю забезпечити своє існування за рахунок власних ресурсів. Тому ресурси та володіння ними є найголовнішою причиною виникнення конфліктів і протистоянь. Відсутність або неповна забезпеченість ресурсами спричиняє великі збитки економіці дер-жави. Саме тому уряд має знати, як треба уникати загроз, що створює відсутність ресурсів, як запобігти такому стану держави, у якому вона через нестачу ресурсів має приймати рішення, що не відповідають її інтересам, загрожують суверенітету та державності.
Прісноводна безпека – різновид продовольчої безпеки, водночас, різновид ресурсної безпеки. Питна вода є однією з головних потреб людини. Відсутність питної води призводить до загибелі людини. Тому питна вода – один з головних видів ресурсів та компонентів хар-чування. Вона є сировиною для усіх видів напоїв. У світі кількість питної води є обмеженою, тому за володіння нею точиться запекла боротьба. З розвитком людства питна вода набуває все більшої значущості, потреби у цьому виді ресурсів зростають, а наявність – зменшується.
Енергетична безпека – один з головних напрямків збереження економічної безпеки держави, різновид ресурсної безпеки. Науково-технічна революція призвела до збільшення використання енергоносіїв, яких потребують виробництво та побут. Обмеженість видобування призвела до підвищення цін та значущості енергоносіїв, що є особливо болісним для молодих і економічно слабих держав. Цей вид безпеки зараз для нашої молодої держави має дуже велике значення через те, що виробляємо їх недостатньо для забезпечення своїх потреб нафти – 2–4 млн т, при потребі 16–20 млн т на рік, газу 16–18 млрд м3 при потребі у 72–75 млрд м3, тому Україна залежить від країн-постачальників енергоносіїв. Треба відзначити, що країни-постачальники шляхом непостачання енергоносіїв іноді змушують Україну приймати по-літичні або економічні рішення, які не відповідають її державності та власним інтересам.
Цінова безпека – різновид безпеки, що має найбільший вплив на економіку. Пра-вильне визначення ціни дозволяє правильно оцінити працю та встановити адекватний роз-поділ благ поміж мешканцями країни, проводити правильний обмін послугами та товарами, як у середині країни, так і на міжнародному рівні (нагадуємо, що паритет валют встановлюється через їх купівельну спроможність за допомогою формул Ласпейреса, Пааше, Торнквіста та Фішера. Базою для визначення паритету валют є ціни на товари певного набору у країнах, валюти яких порівнюються). Зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на рівень цін є джерелами балансу або відсутності збалансованості економіки держави.
Фінансово-грошова безпека – різновид безпеки, що має вплив на усі галузі економіки держави. Оскільки гроші є еквівалентом вартості будь-яких товарів, вони є чинником, спро-можним дестабілізувати економічне становище у країні. Гроші – це не тільки паперові або монетні знаки обміну, купівлі або продажу, але й безготівкові перекази та цінні папери (акції, векселі, сертифікати, облігації тощо), що визначають фінансовий стан держави. Величезне значення має банківська система країни, яка забезпечує здійснення усіх операції з обігу грошей та цінних паперів.
Політична безпека – один з найголовніших різновидів безпеки, що використовує полі-тичні засоби для економічного та соціального балансу державного устрою і відрізняється від інших різновидів тим, що у нього немає сталого носія. Використовуючи можливості надані ринковою економікою, певні політичні сили купують голоси виборців або наймають тих, хто пікетує Верховну Раду, Кабінет Міністрів або Президента України задля зовнішнього тиску на їхні рішення. При цьому часто-густо ігнорують національні інтереси української держави, надаючи перевагу власним уподобанням.
Соціальна безпека – різновид безпеки, що базується на психологічному стані насе-лення країни. Залежить від багатьох інших видів безпеки, зокрема, від економічної, політич-ної, цінової, інформаційної, та чинників. Відчутно змінюється під час воєн, епідемій, підви-щення цін.
Кримінальна безпека – різновид безпеки, який не має конкретного носія, але потужно впливає на економічний стан держави та її мешканців. За даними правоохоронних органів України грошовий обіг тіньової економіки зараз наближається за обсягом до грошового обігу усієї економіки. Має прямий або непрямий вплив на економічну безпеку держави.
Медична безпека – один з найважливіших різновидів безпеки, який має вплив на будь-яку сферу діяльності людини. Нехтування цим різновидом безпеки призводить до дестабілізації економіки внаслідок скорочення часових та трудових ресурсів, збільшення виплат за лікарняними листками. Має тактичне та стратегічне значення.
Інформаційна безпека – один з найважливіших напрямків забезпечення економічної безпеки. Застосування прихованої інформації для маніпулювання психікою населення, реклами іноземних товарів і послуг, створення позитивного іміджу іноземних держав, окремих політичних діячів, підприємств – далеко не повний перелік можливостей використання інформації для по-гіршення стану економічної безпеки та рівня політичної стабільності в Україні, що викорис-товуються зараз проти її населення. Різноманітність та розгалуженість засобів надання інформації практично унеможливлює повне знешкодження негативного впливу супротивників незалежної України. Інформація – це дуже коштовний товар, а її носії та розповсюджувачі, засоби масової інформації, журналісти, телеведучі, названі в Україні “четвертою владою”.
Науково-інтелектуальна безпека – найменш досліджений напрямок забезпечення економічної безпеки держави. З одного боку здатний швидко підвищити рівень забезпечення екосестейту через застосування винаходів, з іншого боку – найдорожче задоволення для держави, яка утримує величезну армію вчених, що працюють на інші країни.
Отже, економічна безпека – важлива умова здійснення економічної дипломатії. Ніяка політика не може здійснюватись без наявності чітко зауважених цілей, стабільності “правил гри”, належної якості у відносинах позицій опонентів, союзників і друзів, а також можливих або імовірних альянсів, або коаліцій. Поняття “національна економічна безпека” може розглядатися з урахуванням національних інтересів у двох вимірах.
Національна економічна безпека у широкому розумінні трактується як загальнона-ціональна платформа у цілях сталого розвитку і вдосконалення економіки, яка включає інтереси усіх верств суспільства і, відповідно, передбачає участь у її здійсненні. На цій платформі, де враховується світовий досвід і міжнародне співробітництво, поєднується відвертість і розумний протекціонізм, визначаються необхідні залучення усіх законних інтересів економічного розвитку сторін та преференції на користь тих іноземних факторів, використання яких відповідає на-ціональним інтересам.
Національна економічна безпека у вузькому розумінні – це затверджена державна про-грама, яка містить набір першочергових методів і засобів протидії негативним проявам ринкових сил внаслідок неорганізованої участі у світових господарських процесах або несприятливої кон’юнктури, для подолання труднощів розвитку найбільш простими, “очевидними” засобами вирішення завдань [136].
Для того, щоб зрозуміти і усвідомити значення категорії “економічна безпека” необхідно дати характеристику терміну “безпека” і визначити, в чому його суть.
Безпека – цей такий стан суб’єкта, при якому вірогідність зміни властивих цьому суб’єкту якостей і параметрів його зовнішнього середовища невелика, менше певного інтервалу. “Бажаний стан” суб’єкта визначається конкретним поєднанням параметрів життєдіяльності. Залежно від зміни цього поєднання, змінюватиметься і поняття “бажана зміна”. Таким чином, не менше важливою для суб’єкта є правильна оцінка рівня безпеки. Оцінка безпеки суб’єктом може не збігатися з її реальним рівнем. Глибина цієї розбіжності залежить від повноти і глибини інформації про ситуацію, що складається, від ступеня впливу її змін на стан безпеки тощо.
Взагалі, категорія економічної безпеки по-різному трактується в науковій літературі. Так, наприклад, на думку В. Тамбовцева, “... під економічною безпекою тієї або іншої системи потрібно розуміти сукупність властивостей стану її виробничої підсистеми, що забезпечує можливість досягнення мети всієї системи” [57, 84].
В.А. Савін вважає, що “економічна безпека представляє систему захисту життєвих інте-ресів України. Як об’єкти захисту можуть виступати: народне господарство країни в цілому, окремі регіони країни, окремі сфери і галузі господарства, юридичні і фізичні особи як суб’єк-ти господарської діяльності”. Згідно Л.І. Абалкіна “економічна безпека – це стан економічної системи, який дозволяє їй розвиватися динамічно, ефективно і вирішувати соціальні задачі і при якому держава має нагоду провадити в життя незалежну економічну політику” [50, 57].
Отже, в загальному тлумаченні, під економічною безпекою слід розуміти найваж-ливішу якісну характеристику економічної системи, що визначає її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку націо-нальної економіки.
Економічна безпека має складну внутрішню структуру, в якій можна виділити три її найважливіші елементи:
1. Економічна незалежність, яка не носить абсолютного характеру, тому що міжна-родний поділ праці робить національні економіки взаємозалежними одна від одної. За таких умов економічна незалежність означає можливість контролю за національними ресурсами. Необхідно вийти на такий рівень виробництва, ефективності і якості продукції, який забез-печує її конкурентоздатність і дозволяє на рівних приймати участь в світовій торгівлі, коо-пераційних зв’язках і обміні науково-технічними досягненнями.
2. Стабільність і стійкість економіки, що припускає захист власності у всіх її фор-мах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності, заборона чинників, здатних дестабілізувати ситуацію (боротьба з кримінальними структурами в економіці, не-допущення серйозних розривів в розподілі доходів, що загрожують викликати соціальні потрясіння і т. д.).
3. Здібність до саморозвитку і прогресу, що особливо важливо в сучасному, дина-мічному світі. Створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійна модер-нізація виробництва, підвищення професійного, освітнього і загальнокультурного рівня пра-цівників стають необхідними і обов’язковими умовами стійкості і самозбереження націо-нальної економіки.
Загальні і специфічні причини прийняття концепції, яка визначає загальні параметри національної економічної безпеки в Україні, ґрунтуються на тому, що:
– вирішення проблеми забезпечення економічної безпеки є природною спробою ув’я-зати на рівні державної політичної програми завдання розвитку економіки перехідного типу з діючими у світовому господарстві змінами;
– гострота проблеми економічної безпеки не обмежується тільки протиріччям між національною економікою і зовнішнім ринком; дають про себе знати також протиріччя ін-тересів різних суспільних груп, а також їх політичних платформ;
– забезпечення економічної безпеки передбачає необхідність державного регулювання економічних процесів, вирішення загальнонаціональних проблем, збереження цінностей і на-ціональних традицій, протидію домаганням олігархів поставити себе і свої інтереси вище інтересів суспільства.
До головних завдань економічної безпеки України можна віднести наступні [143]:
– підняття економіки країни, проведення незалежного і соціально-орієнтовного еко-номічного курсу;
– удосконалення законодавства, зміцнення правопорядку і соціально-політичної ста-більності суспільства, української державності, місцевого самоврядування;
– формування гармонійних міжнаціональних відносин;
– забезпечення міжнародної безпеки України шляхом налагодження рівноправного партнерства з провідними державами світу;
– зміцнення національної безпеки держави в оборонній, національній та інших сферах;
– забезпечення життєдіяльності населення у техногенно безпечному і екологічно чис-тому середовищі.
Основними принципами економічної безпеки України є:
– додержання Конституції та інших законодавчих актів у діяльності щодо забез-печення економічних інтересів і національної безпеки;
– єдність, взаємозв’язок і збалансування усіх аспектів безпеки, можлива зміна пріо-ритетності заходів їх забезпечення залежно від ситуації всередині країни і за кордоном;
– реальність врахування ресурсів, робочої сили і засобів у просуванні: нових завдань; додержання норм міжнародного права і українських законів при здійсненні мір примусового характеру; поєднання централізованого управління силами і засобами забезпечення безпеки з передачею у відповідності з устроєм України частки повноважень органам державної влади та органам місцевого самоврядування [84].