Психологічна служба
5.2. Професійне становлення особистості практичного психолога
Термін «професійне становлення особистості» (Є. М. Борисова, Є. А. Клімов, Т. В. Кудрявцев, Т. Н. Щербакова та інші) досить широко застосовується у психології. Професійне становлення може бути представлене двояким чином: за схемою процесу (як тимчасова послідовність ступенів, періодів, стадій зростання особистості фахівця) і за структурою діяльності (як сукупність її способів і засобів, де послідовність їх один за одним має не тимчасову, а цільову детермінацію). Однак уявлення про професійний розвиток психолога не зводиться ані до процесуальних, ані до діяльнісних характеристик. Це є їх інтеграція, сукупність, що пов’язана із особистістю практичного психолога.
Усі дослідження, котрі ведуться в напрямку вивчення проблеми професійного становлення особистості практичних психологів, як зазначає Ж. П. Вірна, умовно можна звести до напрямку створення загальної концепції психологічної служби, аналізу діяльності психологів, що практикують, інструментальної технології психологічних служб і напрямку вивчення особистості психолога, його професійно-значущих якостей, та рис індивідуальності [3].
Аналіз досліджень з питання підготовки майбутніх психологів до професійної діяльності дозволяє зробити висновок, що більшість дослідників так чи інакше підкреслює значущість у діяльності психолога рівня його особистісного розвитку, самореалізації його особистості. Шляхи активізації даного процесу різні: самопізнання як важливий елемент освіти майбутніх практичних психологів у ВНЗ (Н. Ф. Шевченко, Т. В. Скрипченко); формування спрямованості психолога-студента на оволодіння теоретичними та практичними знаннями, уміннями, і професійно важливими навичками (А. Г. Самойлова, О. П. Саннікова); використання активних методів і засобів навчання, різноманітних тре- нінгів, розв’язування психологічних ситуацій та ін. (С. В. Васьківська, Т. С. Яценко та ін.); формування особистісної позиції у процесі фахової підготовки психолога (Н. І. Пов’якель).
Професійне становлення психолога — складний, неперервний процес проектування і самопроектування особистості професіонала. Одне із важливих положень теорії особистості полягає в тому, що люди поводять себе відповідно до своїх переконань, системи індивідуальних цінностей та завдань власного саморозвитку, життєвої стратегії. З цього можна зробити висновок, що переконання психолога, його світобачення, які належать до його власних якостей і властивостей, є вирішальним фактором ефективності його професійної діяльності. Прийняття студентом соціально-рольових функцій майбутнього практичного психолога суттєво впливає на процес його професійного становлення як майбутнього спеціаліста [3].
Проблема змісту, форм і методів професійної підготовки практичних психологів залишається і сьогодні найбільш актуальною проблемою для багатьох науковців різних країн, в тому числі й України. Розв’язання численних проблем підготовки практичного психолога зумовило визначення основних вимог до змісту освіти практичних психологів (В. І. Бондар, В. Г. Панок, Т. С. Яценко); розробку концепції професійної підготовки психолога, визначення змісту понять «психологічна готовність практичного психолога», його «професійна компетентність» (Н. В. Чепелєва); психологічних передумов здатності до професії психолога, функцій та типів професійно-психологічних завдань, які вирішує фахівець-психолог, створення моделі особистості психолога-практика та визначення основних характеристик його діяльності (О. Ф. Бондаренко, Н. І. Пов’якель, Н. В. Чепелєва, Т. С. Яценко); проблеми формування і саморозвитку особистості психолога-практика в процесі професійної підготовки (Ж. П. Вірна, Н. В. Пророк, Л. Г. Терлецька) [8].
Іще на початку 90-х років ми, разом із Н. Ф. Шевченко і Н. В. Пророк, наголошували, що у межах сучасних психолого-педагогічних концепцій вищої школи є ціла низка моделей особистості майбутнього психолога, але розуміння випускника ВНЗ лише як фахівця неадекватне сучасному уявленню про головну мету вищої освіти [8]. Зовсім невипадково, що численні спроби побудувати кваліфікаційні характеристики різних фахівців з вищою освітою, зроблені в межах досить вузького розуміння моделі спеціаліста, мають обмежені перспективи практичного застосування. Вони, по суті, відображають лише потрібний на сьогодні рівень знань та умінь, тобто “продукцію” вищої освіти на рівні інформаційного підходу, але, на жаль, не змогли піднятись до вищого рівня узагальнення — особистісного рівня. У відповідності із вимогами професії до особистості та зокрема свідомості психолога, система організації підготовки майбутнього психолога має включати такі рівні:
— світоглядний, що має на меті формування професійної свідомості та власне спрямованості особистості майбутніх фахівців. Цей рівень має також забезпечити засвоєння норм, зразків, правил поведінки, стійкої системи цінностей, яка б відповідала професійному етикетові психолога. Іншими словами — забезпечити формування високого рівня соціальної компетентності майбутнього спеціаліста;
— професійний, що спрямований на оволодіння необхідною системою знань, технологіями практичної діяльності майбутнього психолога, формування його психологічної та загальної культури. Іноді це називають професійною компетентністю;
— особистісний, мета якого — формування у студента професійно значущих якостей особистості, гуманістичної спрямованості, «діалогічності» як центрального її компонента, здатності до професійної ідентифікації, децентрація, рефлективність та ін. Це часто називають особистісною компетентністю або особистісною зрілістю [8, 9].
Велика кількість дослідників (О. Ф. Бондаренко, О. С. Кочарян, Н. І. Пов’якель, О. П. Саннікова, Н. В. Чепелєва, Т. С. Яценко) наголошують, що під час навчання майбутній психолог має проходити терапевтичні сесії у якості клієнта. Тоді він добре знатиме свої захисні реакції, типові форми прояву переживань та актів поведінки в ситуаціях, що актуалізують його власні проблеми, буде здатний відстежувати свої проекції, усвідомлювати їх і самостійно коригувати взаємодію з іншими. В ідеальному варіанті особистість психотерапевта має бути звільнена від непродуктивних захистів, а продуктивні — мають перебувати у зоні усвідомлення, тобто бути під контролем.
Результати професійних впливів психолога на людину залежать від рівня особистісного розвитку суб’єкта психологічної практики. Адже цілі, зміст і характер його роботи, методи, які він застосовує в процесі вирішення професійних завдань, значною мірою визначаються особистістю спеціаліста.
Саме тому практичний психолог має у повній мірі реалізувати психологічну підготовку відносно себе самого для того, щоб потім успішно працювати з іншими людьми.
Як стверджує Н. В.Чепелєва, наявна система підготовки практичного психолога зорієнтована головним чином на оволодіння студентами певною системою теоретичних знань, засвоєння зовнішніх вимог, спеціальних умінь та технік. Однак специфіка професії психолога, її спрямованість передусім на надання психологічної допомоги іншим передбачають те, що основним інструментом його роботи, окрім знань спеціальних психологічних методик та іншого, має виступати його власна особистість: спрямованість, самооцінка, цінності, образ себе та навколишнього тощо. Вміння вибрати адекватну форму прояву своїх емоцій, здатність володіти собою, керувати власними емоційними станами — показник розвиненої емоційної культури практичного психолога. Все це сприяє повноцінному спілкуванню, дає змогу знайти вихід із складних життєвих ситуацій клієнтів [13].
Психологові, який прагне досягти високої професійної культури, необхідні постійний самоаналіз, усвідомлення власних дій та вчинків, самоспостереження, здатність вести безперервний внутрішній діалог. Таке самоспілкування (внутрішній діалог) є основою професійного самовдосконалення, оскільки дає можливість коригувати власні недоліки, розвивати необхідні для професії здібності та якості.
Оволодіння навичками психологічної практики не може бути зведене тільки до засвоєння інформації, а й має водночас змінювати внутрішні психічні структури суб’єкта навчання — студента. Для цього психологічні знання повинні мати суб’єктивну значущість для того, хто навчається. У більшості досліджень так чи інакше підкреслюється важливість у діяльності практичного психолога рівня його особистіс- ного розвитку, самоактуалізації його особистості. Пропонуються різні шляхи активізації цього процесу: формування спрямованості майбутнього практичного психолога на оволодіння практичними знаннями, уміннями і навичками, а також психолого-педагогічними знаннями в цілому; формування особистісної позиції у процесі освоєння спеціальності практичного психолога (О. Л. Подоланюк, І. А. Слободянюк, О. О. Холодова), самопізнання як елемент освіти майбутніх практичних психологів у ВНЗ (В. О. Михайлова, Т. В. Скрипченко); застосування активних методів навчання, різноманітних тренінгів, розв’язування психологічних ситуацій, робота з інтерактивними методиками (В. В. Власенко, С. В. Васьківська, П. П. Горностай, Л. В. Долинська, В. В. Ка- рікаш, П. В. Лушин, Т. С. Яценко та ін.), усвідомлення студентами змісту особливостей самоактуалізації особистості майбутніх практичних психологів та ін.
Оптимальною може бути така система підготовки, відбору й атестації кадрів, у рамках якої на базі мінімальних стартових вимог створюються умови професійної самоідентифікації студента. Під професійною самоідентифікацією розуміється таке оволодіння знаннями, навичками та вміннями, за якими відбуваються самодіагностика, самопізнання, застосування до себе тих чи інших вимог професії, створюються можливості вибору найбільш відповідних індивідуальним особливостям кожного студента інструментів роботи з клієнтами.
Розглядаючи питання про підготовку психологів, Р. Кочюнас зазначає, що при навчанні психотерапії і психологічному консультуванню разом із необхідністю набуття відповідної теоретичної бази під кваліфікованим керівництвом важливим є поглиблення самопізнання психолога (консультанта).
Р. Мей, посилаючись на М. Соха, стверджує, що життєвий досвід консультанта інтегрується з віковим багажем професійних знань на основі поглибленого самопізнання. Розвитку самопізнання сприяє інтенсивний курс індивідуальної та групової терапії, особливо в групах, орієнтованих на вдосконалення особистості (О. Ф. Бондаренко, К. Рудестам, Т. С. Яценко).
Багатосторонність і емоційна насиченість психологічної діяльності змушує психолога детально вивчати себе як професіонала, не тільки усвідомлюючи наявність чи відсутність тих чи інших професійно значущих якостей особистості, але й формувати певне самоставлення, переживати почуття задоволення чи незадоволення своєю працею, глибоко емоційно переживати відповідність власного образу Я ідеальному образу себе як практичного психолога. В результаті цих процесів здійснюється саморегулююча функція професійної самосвідомості спеціаліста.
А. Маслоу стверджує, що головною метою освіти є допомога людині в тому, щоб вона стала «настільки хорошою, наскільки вона здатна». Тому одним із засобів досягнення цієї мети стає відкриття цих здібностей, тобто відкриття себе для себе [6].
Отже, одним із важливих завдань підготовки практичних психологів має бути формування соціальної компетентності, яка інтегрує всі інші елементи цієї системи. Саме наголос на особистісному розвиткові студентів лежить в основі сучасного підходу до проблеми формування соціальної компетентності майбутніх психологів.
Соціальна компетентність практичних психологів має складну динамічну структуру і є сукупністю інтелектуальних, емоційних, рефлексивних і поведінкових компонентів у їх співвідношенні з проблемами суспільства. Вона є показником соціально зрілої особистості. Стосовно рівня професійної зрілості соціальна компетентність виявляється у формуванні в студентів-практичних психологів умінь і навичок психологічного обстеження особистості клієнтів, їх груп, моніторингу змісту та умов, проблем особистісного розвитку, встановлення психологічного діагнозу, визначення причин, що утруднюють розвиток, навчання та працю; здійснення психокорекційних заходів для усунення можливих відхилень у психічному розвиткові і поведінці, подолання різних форм девіантної поведінки, формування адекватної соціально-корисної життєвої позиції (О. Ф. Бондаренко, М. Й. Боришевський, В. В. Рибалка). Будь-яка професійна діяльність має значний вплив на особистісний розвиток людини. Адже адаптування до відповідних умов закономірно приводить до закріплення певних пізнавальних стратегій, способів взаємодії з матеріальними, духовними та соціальними об’єктами.
Формування соціальної компетентності практичних психологів залежить від показників та детермінант, які визначаються ступенем розвитку інтелекту, комунікативних здібностей і навичок, емпатії, прогнозування, ідентифікації, самовизначення (С. В. Васьківська, Л. М. Карамушка, Н. В. Пророк, В. А. Семиченко, Ю. М. Швалб, Т. С. Яценко). Важливу роль у підвищенні соціальної компетентності майбутнього спеціаліста відіграє професійна та особистісна рефлексія, його здатність орієнтуватися не тільки на результат своєї праці та методи її досягнення, але й самого себе як суб’єкта своєї діяльності. Здатність до саморефлексії ми розглядаємо як основну умову розвитку особистості професіонала та як показник його професійної зрілості.
З огляду на сказане, особливого значення набуває виявлення додаткових психологічних умов та засобів, що забезпечують формування соціальної компетентності майбутніх психологів, розвиток професійно- значущих рис особистості та умов самореалізації майбутніх фахівців, підвищення ефективності різних форм роботи викладачів і студентів як суб’єктів особистісного розвитку та самореалізації.
У самому загальному вигляді самореалізація як процес реалізації себе — це проектування себе в житті і професійній діяльності, пошук і ствердження свого особливого шляху в цьому світі, своїх цінностей і змісту свого існування в кожен даний момент часу. Самореалізація, очевидно, можлива тільки тоді, коли у людини є сильний рушійний мотив для особистісного росту. Розвивати свої здібності, реалізовувати потенційні можливості, розв’язувати свої особистісні проблеми і конфлікти без відходу в рятівні захисти — це серйозні іспити, з якими змушена справлятися особистість, що вибрала даний шлях власного розвитку, де зустрічаються такі проблеми, як ризик нерозуміння, осуду, неприйняття іншими та ін.
Особистість є складною системою, якій не можна нав’язати шляхи її розвитку. Розвинена особистість сама визначає напрями, шляхи та завдання свого розвитку. Сама оцінює результати цього процесу. Тут важливо зрозуміти, як сприяти її власним тенденціям розвитку, які зовнішні умови та обставини можуть допомогти особистості побудувати себе.
Вивчення практичної психології не може бути зведено лише до засвоєння інформації та вироблення навичок — воно разом із тим має змінювати внутрішні психічні структури суб’єкта навчання, оскільки основним інструментом у професійній діяльності практичного психолога є він сам, його особистість. Психологічні знання повинні мати суб’єктивну значущість для того, хто навчається, а сам процес навчання — бути суб’єктивно драматичним. Іншими словами, засвоїти (присвоїти) прикладну психологію — це не тільки вивчити, запам’ятати, а й пережити.