Психологічна служба

5.1. Особистість практичного психолога

Складність оволодіння професією практичного психолога полягає в тому, що крім набуття знань, практичних навичок та вмінь, за час навчання необхідно здійснити величезну роботу зі становлення власної особистості, оволодіти багатьма соціальними і життєвими ком- петенціями. Інакше кажучи — достатній рівень професійної підготовки майбутнього практичного психолога можливий лише за умови певного рівня розвитку та самореалізації його власної особистості.

Навчаючи людей самостійно вирішувати свої проблеми, психолог піднімає тим самим суспільну свідомість на новий рівень; він використовує свої професійні та особистісні можливості, щоб впливати на зростання самосвідомості конкретної особистості. Реалізувати цю місію може тільки особистісно зріла людина, внутрішньо і професійно підготовлена до вирішення професійних завдань, які стоять перед нею. Особистісна зрілість виявляється у вмінні поєднувати, співвідносити свої індивідуальні особливості, статусні та вікові можливості, власні принципи з вимогами суспільства та оточуючих.

Існують різні погляди на проблему розвитку і формування професійно-значущих якостей практикуючого психолога (Г. С. Абрамова, Н. А. Амінов, О. Ф. Бондаренко, Ю. М. Ємельянов, О. П. Корабліна, М. В. Молоканов, Л. О. Петровська, Н. В. Пророк, О. П. Саннікова, Н. Ф. Шевченко, Т. С. Яценко та ін.).

Так О.П. Корабліна вважає, що психолог фактично є суб’єктом «допомогаючої діяльності» і здійснює допомогу власне собою, оскільки від його індивідуально-особистісних рис і таких якостей як емпатія, безумовне прийняття іншої людини, гнучкість у міжособистісній взаємодії, наполегливість, саморозкриття залежить характер відносин з клієнтом, ступінь впливу на нього та зумовлюється успішність корекційно-терапевтичної роботи в цілому.

Розуміння невербальних реакцій людини, її емоційних станів, ерудованість, як вміння розуміти і використовувати у своїй роботі різноманітні психологічні концепції, вміння до формулювання різноманітних думок, слів та моделей у своїй культурі та у межах інших культур; конфіденційність психологічної інформації; вміння відрефлексувати зміст своєї професійної діяльності; відкритість для засвоєння нового знання, для сприймання альтернативних поглядів, прагнення до системного підходу у своїй практичній роботі є необхідними для практичного психолога на думку Г. С. Абрамової та інших дослідників.

Необхідно чітко розрізняти набір професійно-значущих якостей психолога-дослідника як експерта у розрізненні відхилень при мінімізації впливу на людину та психолога-практика як експерта з корекції відхилень у функціонуванні людини при максимізації впливу на поведінку об’єкта психологічної практики.

Психолог-дослідник має володіти такими якостями як готовність до контактів, певна холодність та раціональність у встановленні та підтриманні контактів, стриманість, загальна інтелектуальність при вираженому інтересі до людини.

Практичний психолог, при наявності готовності до контактів, повинен вміти їх підтримувати, зберігати емоційну рівновагу у процесі спілкування, вміти емоційно притягувати до себе людей (висока чутливість полегшує орієнтацію в емоційній сфері клієнта), володіти високою інтелектуальністю, усвідомлювати межі своєї компетентності, мати певний індивідуалізм та спиратись на власні мотиви в процесі прийняття рішень.

Більшість дослідників вважають важливою рисою професійної діяльності практичного психолога його комунікативні здібності, як інтегральну властивість особистості, що складається з когнітивного (професійна компетентність, рефлексивність, децентрованість мислення), емоційного (висока чуйність і тактовність, позитивне емоційне ставлення до почуттів іншого, максимальна щирість і відвертість у проявах власних почуттів), поведінкового (здатність до саморегулювання, коригування власних дій, впевненість, відповідальність) компонентів.

Робота практичного психолога належить до таких видів діяльності, в яких професійні та особистісні прояви («Я—функціональне» та «Я—екзистенційне») стикаються особливо тісно, а професійне зростання неможливе без особистісного. Протиріччя між особистісною та професійною самосвідомістю призводять до порушень особистісної та професійної ідентичності психолога.

Дослідження Л. О. Кияшко, проведені на основі результатів, отриманих від групи експертів, досвідчених психологів-практиків, дали можливість виокремити групу ознак, що є найбільш значущими у професійній діяльності практичного психолога: емпатію, щирість, терпимість, любов до людей, професійну компетентність, спостережливість, вміння оцінювати причини соціальних явищ, вміння слухати, демократизм, витримку, безоцінне ставлення до людей.

Важливим аспектом професійного зростання є розвиток самосвідомості майбутнього професіонала. У дослідженні проблем самосвідомості особистості провідна роль безперечно належить самооцінці. Більшість дослідників (Б. Г. Ананьєв, Г. О. Балл, М. Й. Боришевський, В. О. Кривошеєв, А. І. Ліпкіна, В. С. Мерлін та ін.), які вивчали роль самооцінки в структурі особистості, зазначають, що стійкість та адекватність її — основа для формування таких рис особистості, як емоційна стабільність, врівноваженість, впевненість у собі, почуття власної гідності і т. ін.

Досліджуючи і аналізуючи самооцінку як чинник, що визначає формування самосвідомості і самопізнання суб’єкта, А. І. Ліпкіна підкреслює її важливу роль в пізнанні людиною не лише себе, але й своїх взаємовідносин з іншими людьми. Вона показала, як на основі самосвідомості і адекватної самооцінки особистості в процесі професійної діяльності формуються такі важливі риси, як критичність розуму, самостійність, які дають можливість людині вірно планувати й здійснювати свою професійну діяльність та свої взаємовідносини з оточуючими.

А. І. Ліпкіна підкреслює необхідність постійного аналізу і оцінки особистістю власних можливостей, результатів діяльності, своїх осо- бистісних якостей, вчинків і поведінки в цілому, що особливо важливо для майбутніх психологів. Саме така складна рефлексивна діяльність, тобто постійне переживання, оцінювання своїх професійних дій й усвідомлення себе, сприяє розвиткові самокритичності і пластичності особистості. Але самокритичність, як вказує авторка, може принести істотну користь лише в тому випадку, коли вона сформована при наявності адекватної самооцінки.

Таким чином, самооцінка виконує роль підґрунтя, на якому будується вся цілеспрямована діяльність особистості, і яке в значній мірі визначає результат цієї діяльності. Від умов самооцінювання власне і залежить активність особистості, її участь у професійній діяльності, її прагнення і вміння оцінювати свої інтереси, дії і наміри.

Як показує аналіз досліджень, побудова моделі особистості практичного психолога — одна з головних проблем при створенні системи підготовки майбутнього спеціаліста. Професійна придатність психолога не зводиться лише до рівня академічної підготовки і академічної успішності. Зміст підготовки психологів, зміст навчання, має накладатися на їх індивідуальні особливості, формувати і розвивати окремі їхні риси, якості особистості. Здатність легко встановлювати контакти з іншими, легкість у спілкуванні, «комунікабельність», уміння слухати та підтримувати розмову, емоційна стабільність, розвинута емпатія — ті риси та якості, які мають бути обов’язковою складовою особистості практичного психолога.

Відома дослідниця у цій царині, Р. В. Овчарова, зазначає, що і у психологічній теорії і практиці відсутній еталонний профіль психолога, не об’єктивізовані вимоги до його особистості та діяльності, що викликає труднощі при вивченні особистісного і професійного становлення практичного психолога, а також при розробці конкретних програм із формування особистості майбутнього професіонала [7, 8].

Ефективне вирішення психологом-практиком різноманітних професійних завдань, як показують дослідження Н. І. Пов’якель, значною мірою залежить від наявності та рівня сформованості професійно важливих особистісних рис і якостей (адекватність і сталість самооцінки, сенситивність до психологічної проблематики у поведінці інших, розвинута емпатійність, фрустраційна толерантність, відсутність хронічних внутрішніх особистісних конфліктів, які обумовлюють проекції, неадекватні психологічні захисти тощо), що дають змогу займатися насамперед запитами і станом клієнта, а не самостверджуватися за рахунок клієнта, не відволікатися під час роботи з клієнтом на свої психічні стани, переживання, проблеми.

Як зазначає Н. Гврітішвілі, далеко не всі проблеми, з якими стикається практичний психолог у школі, мають однозначне тлумачення і можуть бути точно регламентовані. Досить часто самі лише почуття та інтуїція підказують психологові найбільш правильне рішення в тій чи іншій ситуації або застерігають його від поспішних і помилкових вчинків. Отож, суттєво важливе значення мають індивідуальна етична свідомість психолога, його почуття відповідальності, професійна компетентність, особисті моральні якості [8].

К. Роджерс у свою чергу виокремив три найсуттєвіші якості особистості психолога-консультанта, які потрібні для ефективної взаємодії з клієнтом [12]: щирість, безумовне прийняття іншої людини, здатність до емпатичного розуміння. До даного переліку можна додати слова, що у свій час були сказані про психолога-консультанта відомим спеціалістом у цій галузі Р. Меєм. Він писав, що консультант-психолог має вміти привертати до себе людей, вільно почувати себе у будь-якому товаристві, бути здатним до виявлення емпатії. Головне у справжнього психолога-консультанта — це «доброзичливість і бажання зрозуміти клієнта, допомогти йому побачити себе з кращої сторони і усвідомити свою цінність як особистості» (К. Роджерс).

Бути щирим, відвертим, справжнім — це означає бути самим собою. Це дає змогу психологу досягти більшої експресивності, підтримувати, стимулювати і поглиблювати міжособистісну взаємодію з іншою людиною.

Значущою складовою Я-концепції професіонала є й емоційна культура, рівень емоційного розвитку. Вміння вибирати адекватну форму прояву своїх емоцій, здатність володіти собою, керувати власними емоційними станами — показник розвиненої емоційної культури практичного психолога. Все це сприяє повноцінному спілкуванню з клієнтом, дає змогу знайти вихід із складних конфліктних ситуацій.

Р. Кочунас зробив спробу узагальнити і систематизувати професійно важливі якості практичного психолога і на цій основі розробив модель особистості ефективного консультанта. Він виокремив наступні чинники, які лежать в основі такої моделі: автентичність; відкритість власному досвіду; розвиток самопізнання; сила особистості та ідентичність; толерантність до невизначеності; прийняття особистої відповідальності; глибина стосунків з іншими людьми; постановка реалістичних цілей; розвинута емпатія. Аналізуючи цю модель, ми переконуємось, що якості, які повинні бути притаманні особистості практичного психолога, аби найбільшою мірою забезпечити успіх його діяльності, можуть бути позначені як показники особистісної готовності до професійної діяльності.

І все ж таки, як зазначає О. Ф. Бондаренко, професія психолога вимагає від свого представника перш за все цілком визначеної особистісної роботи: відпрацювання власних емоційних і змістових проблем, оволодіння певною культурою самоаналізу та особистісної рефлексії, усвідомлення у більш повному обсязі своїх власних осо- бистісних, моральних, культурних, когнітивних і глибинних цінностей, без співставлення з якими практика психологічної допомоги не може бути професійною [9]. Професіоналізм психолога-практика потребує формування власної особистісної готовності до діяльності, інакше актуальний матеріал взаємодії з клієнтом може бути сприйнятий спотворено на емоційному та когнітивному рівнях. Дійсно, важко і навіть неможливо уявити собі професійного психолога — консультанта незрілим, нездатним інтегрувати в собі багатоманітні цінності світу, обтяженим власними особистісними чи екзистенційними конфліктами, або таким, що нав’язує свою концепцію світу клієнтові.

Ми розуміємо, що повністю уникнути впливів особистих упереджень неможливо, але їх, принаймні, спершу потрібно усвідомити. Ось чому багато психотерапевтичних шкіл наполягають на тому, щоб студенти самі пройшли власну психотерапію для того, щоб усвідомити власні комплекси і по можливості позбутися їх (наприклад школа Т.С. Яценко). Інакше, як стверджує Р. Мей, вони підсвідомо будуть виходити з цих комплексів при консультуванні клієнтів. У процесі роботи з клієнтом психолог буде переносити на нього свої власні проблеми. Тут спрацьовує механізм психологічного захисту, що спотворює реальну психотерапевтичну ситуацію. Сензитивне розуміння внутрішнього світу клієнта можливе настільки, наскільки психолог може відсунути в бік власні переживання, настанови і очікування та зосередитися на особистості клієнта, його діяльності, його досвіді, його почуттях і думках. Згідно з К. Роджерсом, такий вид емпатії означає здатність побачити світ іншої людини, принаймні його внутрішні межі референтності : «Відчути особистий світ клієнта, нібито це твій власний світ, але не втрачаючи цього «нібито», — ось це емпатія і це являє собою сутність терапії» (К. Роджерс).

Отже, проблеми формування і розвитку професійно важливих рис особистості практичного психолога та його особистісної підготовки тільки починають вивчатися. Розробленими є дослідження процесуальних сторін самосвідомості, самооцінки та Я-концепції особистості педагогів, визначені механізми і психологічні умови їх ефективного функціонування в професійній сфері. Дослідження проблем становлення особистості психолога розглядають основні вимоги до змісту освіти практичних психологів, концепцію професійної підготовки психолога, проте недостатньо об’єктивізовані вимоги до особистості психолога-практика, недостатньо аналізується роль соціальної компетентності, соціальної зрілості майбутніх психологів у професійній діяльності. Саме тому, вказуючи на значення, яке відіграє соціальна компетентність у діяльності психолога, ми зосередимо увагу на проблемі формування соціальної компетентності майбутнього практичного психолога у професійній діяльності, а саме дослідженні факторів і умов, які можуть впливати на її формування протягом навчання студента у

ВНЗ. Адже крім набуття знань, практичних навичок та вмінь, за час навчання студенту необхідно здійснити величезну роботу зі становлення власної особистості, формування її професійно важливих якостей.

Підсумовуючи розгляд цього питання можна визначити найсуттєвіші особистісні утворення, що слід враховувати у процесі професійного відбору абітурієнтів на спеціальність «практична психологія» (В. П. Андрущенко, В. І. Бондар, О. Ф. Бондаренко, Н. І. Пов’якель, Н. В. Пророк, Н. В. Чепелєва, Т. С. Яценко та ін.):

  1. Спрямованість особистості (пізнавальний, професійний, творчий її компонент).
  2. Розвинуте почуття соціальної відповідальності, гуманістична громадянська позиція, соціальна зрілість.
  3. Здатність до застосування у професійній діяльності ефективних форм і прийомів спілкування з іншими людьми, комунікативна компетентність.
  4. Суспільна активність, професійна організованість, емоційна експресивність, конструктивність, старанність.
  5. Прагнення до самовдосконалення й самоактуалізації, адекватна й розвинута самооцінка.
  6. Мотивація на досягнення успіху в обраній професії.
  7. Високий рівень розвитку довільності психічних процесів (пам’ять, увага, мислення та ін.).
  8. Розвинуті загальнолюдські якості (те, що називається вихованістю або високим рівнем особистої культури).

У процесі професійної діяльності практичному психологу потрібно формувати інноваційний потенціал власної особистості. Інноваційним потенціалом психолога є сукупність соціокультурних і творчих характеристик його особистості, готовність до удосконалення власної професійної діяльності, що є бажання і можливості розвивати свої інтереси, уявлення, здатність шукати і знаходити власні шляхи опти- мізації процесу психологічної допомоги особистості. Високий рівень розвитку інноваційного потенціалу психолога-практика є однією з найважливіших умов його професійного становлення.

Неабияке значення відіграє формування у студентів базової культури — це цілісність, яка включає в себе оптимальну наявність якостей, орієнтацій особистості, що дозволяють індивідові розвиватись у гармонії з духовною культурою людства.

Узагальнення відомих досліджень у цій царині дозволяє виокремити три основних показника культурної компетентності практичного психолога:

  1. Здатність генерувати максимум думок, слів та дій, які сприяють в налагодженні контакту з іншими в умовах тої чи іншої культури, конкретної людської спільноти.
  2. Здатність генерувати думки, слова і дії, необхідні для спілкування із різними групами та людьми. І клієнти, і психологи мають потребу у спілкуванні в рамках їх особистої культури та розвитку здібностей розуміти представників інших культур.
  3. Здатність будувати плани, реалізовувати багатоманітні можливості, які існують в кожній культурі та самореалізувати себе в цих діях.

Отже, професійний потенціал особистості практичного психолога будується на основі його духовного потенціалу (особистісні, психічні й психофізіологічні можливості), а творчий потенціал будується на основі трудового. Тому, щоб досягнути високого рівня творчого потенціалу особистості потрібен досконалий розвиток відповідного рівня духовного та трудового потенціалу людини, який має повністю забезпечуватися у процесі вузівської підготовки професійного становлення особистості психолога-практика здатного до саморозвитку, створення нового не тільки у навколишньому світі, а й у собі, тобто формування і ступінь реалізації цієї здатності має визначатися рядом зовнішніх і внутрішніх чинників, оптимальністю їх поєднання та узгодженістю в життєдіяльності особистості професіонала. Таким чином, творчий потенціал особистості висококваліфікованого спеціаліста має будуватися на гармонійній взаємодії активних можливостей та внутрішньо особистісних чинників, серед яких провідну роль мають відігравати високий рівень розвитку професійно-творчих здібностей і особистісне ставлення до творчості у своїй професійній діяльності, яку можна вважати успішною, якщо психолог як особистість володіє мотивацією досягнення успіху, позитивним уявленням про образ «Я», когнітив- ною позицією по відношенню до успіху чи неуспіху, що забезпечує збереження контролю за ходом професійної ситуації та інтегративною психологічною детермінантою, що визначає успішність професійної діяльності спеціаліста і є потреба в самоактуалізації, яка впливає на рівень особистісної зрілості (Н. В. Чепелєва).

Перш за все, психолог має знайти себе, тобто соціально та морально самовизначитися, ядром чого є життєвий вибір тому, що одним із найважливіших стратегічних рішень у житті людини є вибір професії. Обираючи її, особистість здійснює тим самим не тільки вибір роду занять, а й подальший життєвий шлях. Неабияке значення набуває розвиток самосвідомості особистості спеціаліста визначеного профілю, що забезпечує вдосконалення людини як системи, яка здатна до самоорганізації й саморозвитку, до пізнання себе. Важливою складовою самовизначення психолога-практика є високий рівень самопізнання, яке складається із самоспостереження відповідного рівня та адекватної самооцінки. Коли людина намагається вдивлятися в себе, аналізувати складові своєї особистості, перед нею безумовно відкриваються нові обрії і в стосунках зі значущими іншими людьми, і у професійній діяльності, і у майбутній самореалізації. Крім цього, невід’ємною частиною є самовиховання особистості професіонала, яке має дві основні складові — високий рівень самоконтролю та постійне самовдосконалення.

Мірі активності соціальної поведінки сформованої особистості професіонала даної сфери діяльності, а також особистісної концепції життя, має відповідати діяльний тип стилю життя. Такому типу властивий високий рівень особистісної активності у різних сферах життя, прагнення людини реалізувати себе в конкретних діях і вчинках, здатність концентрувати волю щодо подолання труднощів, вміння підпорядковувати собі складні соціальні ситуації, високий рівень особистих домагань, чітке уявлення своєї життєвої стратегії.

За критерієм творчості психолог — це людина індивідуально-творчого стилю життя, який властивий особистостям з виразними особис- тісними характеристиками, адекватною, іноді навіть високою самооцінкою, людям цілеспрямованим, з розвинутими і різноманітними потребами й інтересами, що здатні приймати нетривіальні рішення, добре адаптуються в новому соціальному середовищі, не втрачаючи своєї самобутності. А це можливо за умови продуктивного впливу психологічних знань на професійну діяльність таких чинників: професійна практика обумовлюється специфічною для неї комбінацією переконань, знань та навичок; професійне знання може мати не тільки науковий характер: накопичення емпіричного досвіду в процесі розвитку ряду категорій галузей знань може значно випереджати концептуалізацію цього досвіду; процес здобуття усякого знання має спіралеподібний характер і складається із взаємопов’язаних між собою процесів — досвіду, збору інформації, концептуалізації, верифікації, конкретизації та комунікації; критерієм рівня розвитку професіоналізму в конкретній галузі є ступінь інтегрованості професіонального досвіду; у створенні системної теорії професійної діяльності теоретики і практики можуть використовувати різні теорії, гіпотези, поняття, конструкти, моделі та аналогії, якщо дотримується відповідність розробок загальним професійним цінностям та усвідомлюються границі конкретних теорії, гіпотези, поняття, конструкта і моделі, які використовуються або створюються, а також усвідомлюється природа метафор або аналогій, що використовуються.

Взаємодіючи з соціальним оточенням, людина на своєму життєвому шляху в процесі самореалізації здійснює як професійний вибір, так і вибір професійного оточення, що в найбільшій мірі сприяє продуктивності та задоволеності трудовою діяльністю. Віддаючи перевагу тим, чи іншим шляхам свого розвитку, суб’єкт базується на більш вдалому досвіді застосування своїх здібностей у своїх особистісних спрямуваннях. Самореалізація включає в себе самопроектування, тобто уяву про те, якою людина хоче бачити себе у найближчому та віддаленому майбутньому. Через самоорганізацію і самокерування суб’єкт здійснює досягнення висунутих цілей, саморозгортання свого життєвого шляху. Самореалізація тоді набуває продуктивного характеру, коли вона спрямована на розвиток особистості й застосовує адекватні суб’єктивні стратегії (В. Г. Панок, Г. В. Рудь) [9].

Отже, особистісна готовність до професійної діяльності — це психічний стан, передстартова активізація «Я», що включає усвідомлення своїх цілей, оцінку наявних умов, зовнішніх і внутрішніх ресурсів, визначення найбільш вірогідних способів дії, прогнозування мотиваційних, вольових, інтелектуальних зусиль, вірогідності досягнення результату, мобілізацію сил, самонавіювання в досягненні цілей.