Психологічна служба
4.4. Психологічна служба у початковій школі
Початкова школа — дуже важливий етап особистісного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, тому працівники психологічної служби навчального закладу мають приділяти особливу увагу учням перших класів. Особливо на етапі адаптації дитини до навчання.
Загальною метою діяльності психологічної служби в початковій школі є формування і розвиток особистості дітей, створення психологічно-педагогічних умов для розкриття творчих здібностей кожного учня, забезпечення його активності в засвоєнні знань, набутті вмінь та навичок, необхідних для подальшого успішного навчання в основній школі, досягнення оптимального рівня розвитку пізнавальної, емоційно-вольової та моральної сфер особистості молодшого школяра з урахуванням його психофізіологічних індивідуальних особливостей, життєвої історії і умов сімейного виховання.
Молодший шкільний вік охоплює період від 6-7 до 10-11 років. У цей час відбувається активне анатомічно-фізіологічне дозрівання організму, що створює можливості для здійснення цілеспрямованої поведінки, абстрактного мислення, планування й виконання програми дій. Зростає пластичність нервових процесів, спостерігається більша, ніж у дошкільників, урівноваженість процесів збудження і гальмування, хоча процеси збудження ще домінують, що визначає такі характерні особливості молодших школярів, як непосидючість, підвищена емоційність. Зростає функціональне значення другої сигнальної системи.
Вступ до школи і початковий період навчання спричинюють докорінну перебудову способу життя і діяльності дитини. Криза 6—7 років — це переломний критичний віковий етап, яким відкривається весь період подальшого шкільного життя. Тому, говорячи про проблеми молодшого шкільного віку, ми маємо насамперед мати на увазі проблеми двох вікових відтинків (за термінологією Л. С. Виготського): кризи 6—7 років як критичного віку; і власне молодшого шкільного віку.
Л. С. Виготський визначав психологічний вік як «новий етап побудови особистості, її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які в найголовнішому визначають свідомість дитини, її відношення до середовища, її внутрішнє й зовнішнє життя, весь хід її розвитку в даний період» [5, с. 248].
Якщо розглянути дане визначення в контексті всього вчення Л. С. Виготського про онтогенез і виокремити в ньому ключові моменти, то основними складовими для розуміння сутності психологічного віку стануть такі поняття як: соціальна ситуація розвитку, провідний вид діяльності дитини і психічні новоутворення у сфері свідомості та особистості.
Особливості соціальної ситуації розвитку першокласника характеризуються тим, що він набуває абсолютно нового соціального статусу, ніж дошкільник. Вперше в своєму житті дитина починає відігравати соціально значущу роль — роль учня. Вперше у своєму житті дитина виконує соціально значущу діяльність — учіння. В учня поступово формується усвідомлення про власні права і обов’язки, що пов’язані з новою соціальною роллю.
Як зазначає Л. В. Дзюбко, існуюча соціальна ситуація розвитку потребує створення умов для полегшення адаптації дитини до школи. Для цього мають відбутися внутрішні зміни, що пов’язані з формуванням якісно нових особистісних новоутворень. Аби ці зміни проходили менш болюче, доцільно опиратися на ті фактори, які визначають сензитивність дитини даного віку. Так, для учнів молодших класів особливе значення мають засвоєння моральних норм і правил поведінки, засвоєння правил і навичок навчальної діяльності, формування мотивації до навчальної діяльності.
Нажаль, в сучасних умовах ми спостерігаємо формування негативної мотивації до навчання наприкінці початкової школи. Це пов’язано у першу чергу з вадами методик навчання і виховання дітей у цьому віковому періоді. Тому шкільному психологові слід звернути особливу увагу на формування мотивації до навчальної діяльності першокласників, елементів довільної поведінки, адаптації їх до нової соціальної ролі.
Аналіз соціальної ситуації розвитку дитини означає одночасне врахування двох планів її відносин: з «суспільним дорослим» як представником соціальної функції (вчитель, вихователь та ін.), який відображає у своїй поведінці соціальні норми й вимоги, суспільний зміст діяльності; індивідуально-особистісних взаємин із близькими дорослими (батьки, родичі) та дітьми (старші, молодші, ровесники).
Провідний вид діяльності, для даного віку — учіння, є надзвичайно важливою стороною психологічної характеристики особистості дитини. Характер провідної діяльності, її структура, види та їх ієрархія мають фундаментальне значення для розвитку дитини, а значить, і для аналізу індивідуальних особливостей її розвитку в конкретних умовах та формування певних особистісних якостей і властивостей.
Для дітей молодшого шкільного віку провідним видом діяльності є навчальна. В ній формуються основні новоутворення молодших школярів у пізнавальній (внутрішній план дій, пізнавальна потреба, довільність усіх психічних процесів) та особистісній сферах (потреба в самоствердженні, самооцінка, рефлексія тощо).
Таким чином, молодший шкільний вік є важливим і доволі складним етапом життєвого шляху дитини. Як перші три роки життя відіграють значну роль у становленні особистості, так і перші роки навчання багато в чому визначають подальше перебування дитини в школі, її життєвий шлях. Від того, як пройде адаптація, засвоєння нових вимог, сформується мотивація навчання тощо, залежить розвиток дітей у середніх і старших класах: адже більшість болючих шкільних проблем сягають корінням саме початкової ланки.
Основними завданнями діяльності психологічної служби у початковій школі в роботі з дітьми є:
- визначення готовності дитини до навчання у школі та побудова на цій основі корекційно-розвивальних програм індивідуального розвитку та визначення найбільш оптимальної навчальної програми і програми індивідуального розвитку;
- адаптація дитини до навчання, нового шкільного колективу, педагогів, формування навичок навчальної діяльності та самоконтролю;
- визначення особливостей сімейного виховання та найближчого соціального оточення, прищеплення навичок міжособистісного спілкування;
- раннє виявлення здібностей, інтересів і нахилів дитини та побудова на цій основі позакласної та позашкільної роботи, залучення до різноманітних форм творчої самореалізації;
- визначення причин труднощів у навчанні та адаптації до шкільного життя та побудова на цій основі корекційно-розвивальних програм;
- профілактика неуспішності, девіантної поведінки та конфліктів з однолітками і старшими;
- формування довільності психічних процесів, самоконтролю, навичок самостійної учбової діяльності.
Якщо коротко описувати завдання психологічної служби у роботі з вчителями, класоводами, вихователями, то можна виокремити наступні:
- підвищення психологічної культури шляхом проведення консультацій, навчальних семінарів і тренінгів;
- консультування педагогів щодо особливостей реалізації особис- тісно-орієнтованого підходу у вихованні учнів початкової школи;
- здійснення моніторингів і психодіагностичних обстежень як класу в цілому, так і окремих учнів за власною ініціативою і на прохання педагогів;
- спільна корекційно-розвиткова робота з учнями, що мають труднощі в адаптації чи навчанні;
- участь у спільній роботі з батьками та найближчим соціальним оточенням учнів.
У роботі з батьками школярів-початківців психологічна служба має наступні загальні завдання:
- здійснення просвітницької роботи шляхом проведення навчальних семінарів, тренінгів, індивідуальних і групових консультацій, лекторіїв і т.п.;
— вивчення практики сімейного виховання у сім’ях учнів та їх найближчого соціального оточення;
— профілактика конфліктів і різних форм насильства у сім’ях, грубого поводження з дітьми та недогляд за ними.
Початкова школа надає психологові унікальну нагоду простежити динаміку розвитку психічних новоутворень та особистісних структур від самих витоків шкільного навчання, при необхідності скоригувати небажані відхилення та прогнозувати ті чи інші наслідки педагогічних і психологічних впливів. Це й зумовлює необхідність виключної уваги психолога до початкової школи. Доцільно, щоб молодшими класами займався окремий психолог.
Аналізуючи роботу психологічної служби початкової школи можна виокремити три типи запитів на роботу працівника служби (за Л. В. Дзюбко).
Перший тип запитів можна назвати соціальним. Людина оцінює свої переживання і психологічну інформацію про інших людей, орієнтуючись на соціальні критерії та норми. У прямому вигляді переживання в запиті клієнта можуть бути сформульовані так: «Перевірте мою дитину» (чи мого учня), оскільки такі критерії для дітей молодшого шкільного віку задаються в основному вчителем і батьками. Тому психологічні впливи, профілактику і корекцію психолог здійснює, не тільки працюючи безпосередньо з дітьми, а у першу чергу — взаємодіючи з батьками дитини і вчителем. Особливого значення така робота набуває тоді, коли вже є якісь певні відхилення від норми, конкретні скарги на дитину. Тобто робота психолога в початковій школі в плані розвитку спрямована на взаємодію з індивідуальністю дитини, а в плані корекції — на взаємодію ще й з індивідуальними і особистісними якостями батьків і вчителя-класовода.
Другий тип запитів можна позначити як етичний. Тут основна мета психолога полягає в тому, щоб показати обмеженість оцінкової шкали «добре — погано», яка не дає можливості клієнтові аналізувати динамічність психологічної інформації, особливо в молодших класах, де індивідуально-особистісні якості дитини лише формуються. Переважати в цей момент мають позитивні оцінкові характеристики, особливо з боку вчителя, котрий є авторитетом для учнів і через свою оцінку формує судження однокласників про кожного з них.
Третій тип запитів може бути названий моральним. Такі запити пов’язані з орієнтацією переживань на критерії добра і зла, які вимагають здійснення морального вибору в конкретних життєвих ситуаціях. Як відомо з вікової психології, свідома здатність до такого вибору якраз формується і закріплюється саме в молодших класах і є основою для відповідного формування особистості в підлітковому віці. Тому робота психолога має полягати в консультуванні батьків і вчителя щодо створення і успішного розв’язання необхідних моральних ситуацій, що передбачають такий вибір.
Реалізація названих запитів полягає у проведенні конкретних заходів, що пов’язані з основними проблемами, що характерні для молодшого шкільного віку.
Передусім — це прийом дітей до першого класу. За звичаєм, він відбувається наприкінці попереднього навчального року, у дошкільному навчальному закладі, а, де немає такої можливості — у школі в квітні- травні. Майбутні першокласники проходять співбесіду з учителями і психологом. Робота психолога при прийомі дітей до школи різниться залежно від того, до якого навчального закладу іде дитина (загальноосвітньої школи, ліцею, гімназії тощо).
Якщо дитина вступає до загальноосвітньої школи, то мета психолога в ході попереднього знайомства з нею — виявлення і профілактика труднощів, пов’язаних із цим кроком. Принагідно зазначимо, що невисокі показники індивідуального розвитку дитини не є підставою для відмови у прийомі її до навчального закладу і тим більше не може мотивуватися наповненням (перенаповненням) перших класів.
Мета психолога спеціалізованої школи-гімназії, ліцею має іншу спрямованість — на відбір дітей за певними критеріями. Наприклад, високий рівень загального розвитку, рівень розвитку певних психічних якостей (пам’яті, фонематичного слуху — для шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов), перевага образного світобачення та ін. У даному випадку психолог має надавати адміністрації свої висновки про те, чи доцільно саме цій дитині навчатися саме в цій школі.
Необхідно зазначити, що слово психолога — дорадче, а не вирішальне. Тому слід запобігати намаганням адміністрації перекласти відповідальність за прийом у перші класи на психолога. Щоб не виникали конфлікти з цього приводу, напередодні прийому або безпосередньо перед тестуванням дітей необхідно роз’яснити батькам мету тестування і дорадчу функцію психолога, запитати їхню згоду на здійснення психодіагностичного обстеження дитини. Це допоможе зняти психологічне напруження з батьків, а через них і з дітей, що приведе до більш об’єктивних результатів тестування. На основі цих результатів складається матриця, до якої вносяться всі дані про дитину. Вона затверджується адміністрацією школи і є офіційним документом при розгляді конфліктних ситуацій.
До прийому дітей у перший клас психолог має підготуватися заздалегідь, зокрема визначити пріоритети попереднього обстеження дітей (мотиваційна готовність до школи, рівень розвитку довільності, сформованість пізнавальної та емоційно-вольової сфер). Відповідно до цього підбираються методики, готуються наочні матеріали, зошит для фіксації результатів діагностики, складається графік співбесід, який повідомляється батькам. Батьки мають право бути присутніми на тестуванні, що зумовлено правами неповнолітніх. Цикл тестування має такі етапи: попереднє консультування батьків без дитини; попереднє налагодження контакту з досліджуваним; безпосереднє тестування; оцінка дитини психологом; фіксація спостережень; складання повного протоколу результатів діагностування. Увесь цикл роботи психолога з дитиною не має перевищувати 40хвилин. У разі необхідності можна призначити наступну зустріч через кілька днів. При цьому не допускається застосування психологом методик і методів, які не були рекомендовані обласним чи міським центром психологічної служби.
З початком навчального процесу робота психолога початкової школи має бути спрямована на запобігання шкільній дезадаптації учнів у цілому і навчальної неуспішності зокрема. Під шкільною дезадаптацією розуміють сукупність ознак, що вказують на порушення процесу й результату пристосування дитини до вимог шкільного життя, внаслідок чого процес розвитку і навчання ускладнюється, а у крайніх випадках стає навіть неможливим. Сьогодні подібні ускладнення (за даними Л. В. Дзюбко) мають близько 40 % учнів початкових класів загальноосвітніх шкіл, до того ж спостерігається тенденція до подальшого зростання цих показників. Аналіз вікових та індивідуальних особливостей дітей, реальної практики їхнього розвитку дає змогу виокремити основні фактори, що можуть викликати шкільну дезадаптацію:
— недоліки у підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність;
— тривала психічна і соціальна депривація;
— соматична ослабленість дитини, наявність хронічних захворювань або інвалідності;
— порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;
— порушення у формуванні так званих шкільних навичок — ди- дактогеній та дидаскалогеній;
— емоційні розлади, емоційна нестабільність, недостатній розвиток вольової сфери.
До основних форм психогенної шкільної дезадаптації можна віднести:
— несформованість елементів і навичок навчальної діяльності;
— низький рівень мотивації учіння, спрямованість дітей на інші (переважно ігрові) форми позашкільної діяльності;
— нездатність довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності, що виявляється в неорганізованості, неуважності, імпульсивності, залежності від дорослих тощо;
— невміння пристосуватися до темпу шкільного життя, що проявляється в занадто тривалому приготуванні домашніх завдань, у хронічних запізненнях у школу, швидкій втомлюваності, дратівливості.
Ряд авторів вважають найбільш раціональною таку послідовність етапів вивчення конкретного випадку психогенної шкільної дезадаптації:
— аналіз інформації, що отримана у первинній бесіді з батьками, відомостей від лікаря, вчителя;
— бесіда з батьками, спрямована на отримання даних про попередні етапи розвитку дитини, її здоров’я, внутрісімейні відносини та обставини соціально-побутового плану;
— звіт про стан здоров’я дитини;
— спостереження за дитиною у домашній, шкільній та інших ситуаціях;
— експериментально-психологічне обстеження, сукупний аналіз усіх отриманих матеріалів разом з батьками і вчителем-класоводом. Важливим доповненням тут мають бути аналіз продуктів діяльності дитини (малюнків, виконання навчальних завдань), а також результати вивчення особистості батьків.
Оскільки психолог початкової школи впливає на учнів опосередковано — через учителя, то передусім йому необхідно знайти спільну мову з педагогом. Така форма взаємодії передбачає рівну співпрацю психолога й педагога. Індивідуальний підхід у навчанні й вихованні переважно здійснює педагог, а психолог разом з ним розробляє необхідні для цього стратегію і тактику з розвитку довільності, оволодіння компонентами навчальної діяльності, формування мотиваційної сфери (для встигаючих учнів) та веде групи розвитку з невстигаючими. Зрозуміло, що це потребує досконалого знання кожного учня. Тому протягом навчального року необхідно вести відповідні обстеження, результати яких мають систематично заноситися в карту психічного розвитку дитини. Перші записи робляться ще до початку навчання, коли здійснюється прийом до школи, і продовжуються в середніх і старших класах. При такому підході психолог матиме значний обсяг інформації про вікові та індивідуальні особливості розвитку учнів і за необхідності зможе оперативно її використати у своїй роботі.
Останніми роками великого значення у діяльності психолога початкової школи набуває профілактична робота з дітьми, коли вона починається ще під час прийому до школи і триває протягом усього періоду навчання в початкових класах. Значне місце посідає вона і при переході дітей до основної школи. Тоді психолог має провести групові та індивідуальні бесіди з батьками (наприклад, на батьківських зборах у кінці третього (четвертого) та на початку п’ятого класу) стосовно вікових відмінностей у розвитку, поведінці, особливостях навчальної діяльності молодших школярів та підлітків. Такі ж виступи доцільно підготувати і для вчителів, вказавши їм на загальні особливості різних випускних класів даної школи, а майбутнім класним керівникам — на індивідуальні риси тих дітей, що потребують особливої уваги до себе.
Можна сказати, що профілактично-консультативна робота — це лише частина діяльності шкільного психолога. У будь-якій школі завжди є учні, відносно яких вже пізно говорити про профілактику, а необхідно серйозно займатися корекцією. У цьому випадку план роботи психолога включає обстеження учня, регулярне заповнення карти його психічного розвитку, з’ясування причин неуспішності, неадекватної поведінки, небажаних особистісних рис; визначення позиції вчителя щодо даного учня, спільну з ним розробку необхідної розвиткової та корекційної програми.
Від того, як проходив початковий етап навчання й розвитку особистості дітей молодшого шкільного віку, багато в чому буде залежати успішність переходу підлітків до якісно іншої навчальної мотивації, спрямованої не лише на здобуття нових знань, а й на пошук загальних закономірностей, а головне — на засвоєння самостійних способів здобуття цих знань.
Кожний перехідний період характеризується суттєвими змінами у змісті внутрішньої позиції дитини, яка пов’язана із взаємовідносинами з іншими людьми, передусім з однолітками. В учнів третіх класів спілкування з однолітками починає усе більше визначати зміст особистісного розвитку дитини. У цьому віці з’являється прагнення зайняти певне місце в системі ділових та міжособистісних взаємин класу, формується досить чіткий неформальний статус у цій системі.
На емоційне самопочуття дитини дедалі більшою мірою починає впливати те, як складаються її взаємини з друзями, а не тільки успіхи в навчанні та відносини з учителями. Суттєві зміни відбуваються і в нормах, якими регулюються відносини. Якщо в молодшому шкільному віці ці відносини регламентовані в основному нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю в навчанні, виконанням вимог старших, то на кінець цього віку і особливо на початок наступного на перший план виходять так звані стихійні дитячі норми, що пов’язані з якостями «справжнього товариша».
Отож, підсумовуючи сказане, можна виокремити такі основні складові поняття готовності до навчання в середній школі:
— сформованість основних компонентів учбової діяльності;
— успішне засвоєння програмного матеріалу початкової школи;
— сформованість мотивації навчання та виражені пізнавальні інтереси;
— повна сформованість новоутворень молодшого шкільного віку;
— якісно новий тип взаємовідносин з учителем та однолітками.
Це і є основні показники, за якими психолог може визначити готовність молодшого школяра до переходу в основну школу.