Економічна дипломатія та економічна безпека України
10.4. Вплив тіньової економіки на національні інтереси: напрями поширення та її наслідки
Глобалізація світової економіки породжує ряд проблем, які безпосередньо відобра-жаються на національних інтересах окремих держав. Однією з найбільш гострих являється інтернаціоналізація злочинності в економічній сфері, посилення її впливу на господарські комплекси і все більш відчутну шкоду, яка причиняється нею. Розвиток міжнародного співробітництва у боротьбі з корупцією і тінізацією економіки може бути віднесений до області економічної дипломатії. Саме криміногенні фактори в значній мірі визначають сьогодні не тільки стан господарського комплексу країни, але і можливості її подальшого розвитку.
Інтереси кримінального середовища направлені передусім в економічну сферу, де, з одного боку, зберігаються, а з іншого – штучно створюються найбільш сприятливі можливості для криміналітету і тісно пов’язаних з ним представників підприємницького співтовариства і чиновницького апарату для швидкого збагачення і укріплення свого і соціального положення.
За останнє десятиліття економічна злочинність серйозно змінилася як в динаміці, так і за структурою. Вона стала більш організованою і професійною, ніж інші види злочинності. Виріс інтелектуальний рівень протиправної діяльності осіб, які вибрали економіку об’єктом свого злочинного промислу, збільшилось число способів досягнення кримінальних задумів, в тому числі освоєних на використанні сучасної техніки і технологій. Кримінальні структури активно взаємодіють з міжнародними злочинними синдикатами.
Аналізуючи теоретичні основи дослідження тіньової економіки, можна зазначити, що в літературі причини її виникнення та існування трактуються по-різному. Так, А. Базилюк, Є. Воробйов і С. Коваленко вважають, що історія тіньової економіки починається з виникнення держави. Витоки цього феномена закладено в самій людині, в мотивах її вчинків, в інтересах, специфіці та унікальності соціальної психології індивіда. Дійсно, за Гегелем, людина як індивідуальність є втіленням нескінченної множини проявів відносин і зв’язків людської душі. Водночас загальновідомо, що найбільший вплив на поведінку людини як біосоціальної істоти має не її внутрішній морально-психологічний стан, а безпосереднє соціальне оточення. “Не-нависть і жадоба руйнування (протиправних дій)... зароджуються не в людині, а в її оточенні” [45].
З появою приватної власності та держави починається відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, посилюється майнова нерівність. Якщо безпосередні працівники володіють, здебільшого, домашнім майном, то економічно панівні класи – всіма об’єктами власності. Причому цінність нагромадженого ними багатства стала переважати над здобутками людей праці в десятки тисяч разів. Еволюція суспільного розвитку виробила чимало дійових форм реформування господарського порядку та цивілізованого удосконалення механізму економічних (розподільних) відносин. Але коли економічна роль держави в усу-ненні надмірної майнової дискримінації порушується, то певні групи населення вдаються до індивідуального захисту своїх прав, до крадіжок, шахрайства, привласнення майна тощо. Най-вищою формою протесту, захисту зневажених прав є акти масової непокори (страйки, маніфес-тації, революції), що створюють соціально-економічну базу для поширення тіньової економіки.
Деякі дослідники пов’язують процес тінізації економіки в Україні та в інших пост-соціалістичних державах з функціонуванням командно-адміністративної системи у попередній період, з надмірним одержавленням і надцентралізацією економіки. Тому великого поширення набув на перший погляд логічний, а по суті банальний постулат: коли в результаті ринкових реформ з’явиться “новий господар-власник”, то в самого себе він не крастиме. На думку авторів програми “500 днів”, понад 90 % обсягу операцій тіньової економіки можна усунути за допомогою заходів щодо формування ринку. Дійсно, як справедливо вважає В. Попович, це гасло певною мірою може підтверджуватися, якщо економіку України буде доведено до одноосібної натуральної форми господарювання. Але, як показує практика, саме такому гос-подарю зручніше проводити фінансово-господарські операції “в тіні”, зокрема – ухилятися від оподаткування. Отже, такий підхід не має нічого спільного з вирішенням проблем боротьби з тіньовою економікою. Що ж до генезису цієї економіки, то наведеному твердженню су-перечать факти її активізації за роки ринкових реформ в Україні та її наявність (у обсягу від 5 % до 30 % ВНП) у західних державах з розвинутою ринковою економікою. Як слушно зауважує академік НАН України В. Прісняков, раптова ліквідація консолідуючої ролі партії, а потім і держави, ейфорія псевдодемократії, слабкість релігії, корозія людських цінностей і моралі зумовили хаос на пострадянському просторі та призвели до потужної криміналізації економіки, що почалася, справедливо кажучи, ще з радянських часів [172].
Генезис тіньової економіки не можна пояснювати окремими причинами або фак-торами. Своїм корінням походження тіньових процесів сягає у неправильні, не адекватні існуючій економічній системі дії владних, регулюючих і контролюючих структур держави, форми та методи господарювання, а також у соціально-психологічні спотворення госпо-дарської поведінки суб’єктів економічного порядку, які входять у суперечність з об’єктив-ними економічними законами і не відповідають інтересам переважної більшості населення.
Суть поняття “тіньова економіка” спеціалісти визначають по-різному. У західній літе-ратурі її звичайно визначають за Е. Фейгом – як економічну діяльність, яка з якихось причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до ВНП. В Україні найприйнятнішим можна вважати дещо удосконалене визначення цього поняття О. Турчиновим – як сфери прояву економічної активності, спрямованої на одержання доходів від заборонених видів діяльності або на ухилення від суспільного (державного) контролю та від сплати податків при легальних видах економічної діяльності.
У структурі тіньової економіки найчастіше виділяють чотири сегменти:
– легальний “світлий”, який користується недосконалістю чинного законодавства;
– напівлегальний “темний”, в якому суб’єкти узаконеної діяльності ухиляються від сплати податків;
– неофіційний “сірий”, до якого входять незареєстровані форми підприємництва;
– підпільний “чорний”, пов’язаний з прямими порушеннями чинного законодавства [172].
Звичайно, тіньова економіка з різними назвами (“вторинна”, “паралельна”, “неформаль-на”, “криміногенна” та ін.) є загальносвітовим, глобальним явищем, певною мірою харак-терним для всіх країн. У загальносвітовому масштабі її частка становить 5–10 % ВВП, в африканських і південноамериканських державах – 25–30 %, у Білорусії – 19,3 %, у Казахстані – 34,3 % і в Росії – 41,6 %. За твердженням експертів МВФ, питома вага тіньової економіки підвищується на ранніх етапах переходу до ринку, однак потім, з прогресом реформ і ско-роченням корупції в органах державної влади, – починає знижуватися. Цьому твердженню відповідає тенденція до зниження тінізації української економіки за офіційними даними (з 43,5 % ВВП у 1997 р., до 35 % – у 2003 р.). Експертні ж оцінки цього показника, залежно від методу, коливаються від 40 до 80 % ВВП. За всієї умовності наведених оцінок, обсяг тіньового сектора економіки в Україні залишається ще надто великим: він істотно перевищує відпо-відний рівень більшості країн ЄС і СНД і нині перебуває на критичній (пороговій) межі – 30–35 %. Дальше поширення тіньової економіки загрожує суспільству кримінальною (замість “оксамитової”) революцією, злоякісним переродженням перехідної економічної системи у кримінальну, яка базується на кримінальній “приватизованій” власності, кримінальному бізне-сі (підприємництві) та кримінальному ринку. По суті, такий критичний вплив тінізації еконо-міки на суспільство можна назвати “війною без крові”, але з великими жертвами з боку населення.
Отже, науковий аналіз показує, що тіньовий сектор економіки являє собою досить складне поліморфічне соціально-економічне утворення з високим рівнем таємничості та інтеграції. Тому кількісна оцінка тіньової економіки є, мабуть, одним з найслабших місць у вітчизняній науці. Навіть існує думка, що визначити масштаби тіньової економіки взагалі неможливо. Для їх імовірного обчислення застосовуються такі основні методи: монетарний (попиту на готівку); балансу витрат і грошових доходів; аналізу зайнятості та затрат електро-енергії; соціологічних опитувань та ін. Найвірогіднішим вважається структурний метод роз-рахунку всіх основних сегментних джерел доходів тіньової економіки.
Основними напрямами поширення і прояву тіньової економіки в Україні виступають тіньова політика, корупція та злочини у сфері економіки. Тіньова політика являє собою су-купність заходів щодо лобіювання корисливих інтересів нової кланово-олігархічної еліти тіньового бізнесу у сфері управління державою.
Головними технологіями тінізації економіки і, відповідно, основними формами прояву тіньових доходів в Україні є:
1. Тіньова зайнятість і нелегальне виробництво товарів і послуг. За оцінками віт-чизняних дослідників, у 90-х роках в Україні у тіньовому секторі економіки на різних умовах було залучено половину дорослого населення. Найбільшого розмаху тіньова дохідність набула у виробництві та реалізації лікеро-горілчаних і тютюнових виробів, а також нафтопродуктів. Так, за оцінками експертів, до цього часу в тіньовому обігу перебуває 25–30 % ринку алкоголю.
2. Приховування прибутків підприємств і доходів громадян від оподаткування, необ-ґрунтовані податкові пільги та заборгованість із заробітної плати.
3. Шахрайство у фінансово-кредитній сфері та у ціноутворенні. Внаслідок застосу-вання різноманітних технологій тінізації операцій доведено до банкрутства з привласненням доходів багатьох комерційних банків, у тому числі найбільший з них – банк “Україна”.
4. Масове розкрадання державної власності, в тому числі у процесі її роздержавлення та приватизації. Щоб підрахувати масштаби такого розкрадання, науковці вивели індекс “роз-крадання держави”. У Словенії цей показник становив 7 пунктів, у Латвії – 30, у Росії – 32.
5. Комп’ютерна злочинність полягає у проникненні до електронних банківських ме-реж, у піратському контролі за софтверним ринком і програмним забезпеченням, у неле-гальному продажу через Інтернет аудіозаписів фільмів, а також в інших нових суспільно не-безпечних явищах кіберзлочинності, які вже турбують весь цивілізований світ.
6. Відмивання “брудних” грошей (капіталу). За різними оцінками, у світі щороку від-мивається від 500 млрд до 1,5 трлн дол. США.
Соціально-економічні наслідки тіньової економіки спеціалісти справедливо розці-нюють як суперечливі. Одні ототожнюють її з кримінальною економікою і оголошують суто негативною, паразитичною зоною економічних відносин. Інші розглядають її як зразок най-ефективнішого господарювання у складних умовах перехідного періоду. На наш погляд, немає підстав усіх учасників тіньових економічних відносин вважати злочинцями. Однак у тіньо-вому секторі вектор управління певною мірою утворює кут антисоціальної спрямованості. З огляду на це, тіньова економіка не може не виступати як паразитичний, гальмівний фактор соціально-економічного розвитку. Через невигідність технічного переозброєння у тіньовому сек-торі економіки уповільнюється НТП, знижується продуктивність праці. Внаслідок обмеже-ності джерел інвестицій і несприятливого інвестиційного клімату зменшується їх обсяг. По-силюється грошова деградація, а податковий тягар розподіляється на дедалі меншу кількість господарських суб’єктів, які працюють легально. Як наслідок, настає колапс і легального сек-тора економіки. Скажімо, за роки незалежності наша держава втратила майже половину свого промислового та сільськогосподарського потенціалу. Порівняно з 1990 р. її ВВП зменшився на 60 %. Таким чином, розширення масштабів тіньової економіки неминуче призводить до гос-подарського і технологічного регресу країни.
Тіньова економіка, особливо в умовах трансформаційної кризи, слугує збагаченню певного кола людей за рахунок обкрадання всього суспільства, і насамперед за рахунок дже-рел, що забезпечують фінансове наповнення державного бюджету, який у 2004 р. є у 4 рази меншим, ніж у 1991 р.
З огляду на це, вважаємо, що стратегія боротьби з негативними проявами тіньової економіки має бути комплексною, тобто поєднувати політичні, економічні, законодавчі, си-лові та організаційні заходи. Оскільки тіньовий сектор економіки підпорядковується діянню економічних законів ринку, то застосовувані переважно силові методи дають лише тим-часовий ефект.
Першорядне значення тут мають створення сприятливих умов для легальної еконо-мічної діяльності та формування “економіки довіри” на основі максимального врахування інтересів усіх суб’єктів господарювання. Законом України “Про основи національної безпеки України” передбачаються “подолання “тінізації” економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кор-дон, зменшення позабанківського обігу грошової маси”. Саме це спричинить легалізацію (“висвітлення”) тіньових капіталів – з тим, щоб вони “запрацювали” на піднесення економіки та примноження національного багатства України.
Сьогодні до найгостріших в Україні належать проблеми тінізації економіки та кримі-налізації суспільного життя, від розв’язання яких безпосередньо залежить забезпечення ста-лого економічного розвитку, підвищення добробуту народу і зміцнення національної безпеки держави. Теоретичні питання генезису і соціально-економічних наслідків тіньової економіки, а також шляхів її детінізації (“висвітлення”) потребують подальших наукових розробок.
Отже, існує багато причин того, що господарюючі суб’єкти в Україні йдуть у “тінь”, збільшуючи неформальний сектор економіки. До них можна віднести, по-перше, зміни в економіці – як інституціональні, так і структурні, – що відбуваються в процесі реформ. Тобто, за короткий проміжок часу з’являється велика кількість як малих підприємств, так і суб’єктів підприємницької діяльності, що не реєструються як юридичні особи. По-друге, відбувається процес зубожіння, зменшення платоспроможності людей, що спонукає працездатне населення шукати додаткових доходів. Істотними причинами зростання тінізації економіки є, по-третє, недосконалість податкової системи, через яку суб’єкти господарювання змушені приховувати свої доходи, тому що витрати на їх діяльність за існуючих податків перевищують доходи; по-четверте, недосконалість інших інституцій, які мають створювати нормальні умови для існування та регулювання ринкових відносин.