Економічна дипломатія та економічна безпека України
10.3. Моральні аспекти національних інтересів: причини, передумови, сфери, наслідки та засоби боротьби з корупцією
Як свідчать окремі енциклопедичні словники, слово “корупція” походить від латин-ського “corruptio”, що означає “псування”, “розбещення”, тобто може розумітися як розбе-щення окремих посадових осіб державного апарату, як соціальна корозія, що роз’їдає дер-жавну владу і суспільство в цілому.
Слід зазначити, що як серед українських вчених-правознавців, так і серед практиків не існує чіткого визначення поняття корупції. Основні підходи до розуміння корупції можна звести до того, що вона трактується як:
– підкуп-продажність державних службовців;
– зловживання владою або посадовим становищем, здійснене з певних особистих інтересів;
– використання посадових повноважень, статусу посади, а також її авторитету для задоволення особистого інтересу або інтересів третіх осіб;
– елемент (ознака) організованої злочинності.
Нормативно-правові акти України також не дають єдиного визначення поняття корупції. Так, у ЗУ “Про боротьбу з корупцією” наводиться таке формулювання: “під ко-рупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, направлена на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг”.
Інше визначення дається в Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 рр.: “У правовому відношенні корупція – це сукупність різних за характером і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних дій, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов’язаних зі здійсненням цих дій”.
Аналіз міжнародно-правових документів також свідчить про існування різних підходів розуміння корупції. Так, у резолюції “Практичні заходи боротьби з корупцією”, розпов-сюдженій на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинності (Гавана, 1990), корупція визна-чається як “порушення етичного (морального), дисциплінарного, адміністративного, кримі-нального характеру, що проявилися в протизаконному використанні свого службового ста-новища суб’єктом корупційної діяльності”. Інший документ ООН (Довідковий документ про міжнародну боротьбу з корупцією) формулює поняття корупції як “зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях”.
Таким чином, корупція – це складне соціальне явище, що негативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного розвитку суспільства і держави. Воно полягає як у протиправних діях (бездіяльності), так і неетичних (аморальних) вчинках.
Корупцію можна визначити як складне соціальне (а за своєю суттю асоціальне, аморальне і протиправне) явище, що виникає в процесі реалізації владних відносин уповно-важеними на це особами, що використовують надану їм владу для задоволення особистих інтересів (інтересів третіх осіб), а також для створення умов здійснення корупційних дій, приховування цих дій та сприяння їм. Говорячи про корупцію у міждержавних відносинах, прийнято розуміти випадки хабарництва та некваліфікованого поводження дипломатичних представників країн Східної Європи, країн з перехідною економікою та країн, що розви-ваються. Для перших поясненням є поширена думка, що “надурити брата” є рисою слов’ян-ського менталітету, а для решти – недостатня розвиненість етичних норм та контролюючого апарату. Хоча, можливо, у країнах Заходу корупція просто вміє “краще ховатися”, але і процеси, що слідують за випадками її виявлення, набувають грандіозних масштабів. Зазвичай такі події набувають широкого розголосу у засобах масової інформації.
Корупція в Україні перетворилася на одну з загроз національної безпеки. Вплив корупції на українське суспільство і державу має комплексний та системний характер, зокрема йдеться про соціальні, економічні, владні, політичні та міжнародні аспекти цього впливу.
Соціальний аспект впливу. Існування корупції призводить до того, що, фактично, у суспільстві функціонують дві соціальні підсистеми – офіційна та неофіційна: перша з яких дотримується правових і моральних норм, друга – використовує протиправні методи. Суб’єкти корупції функціонують у неофіційному середовищі, де панує своя система цінностей, свої цілі і методи їх досягнення, а життя будується не за законами, а “по поняттях”. Аналіз доводить, що співвідношення офіційної і неофіційної підсистем свідчить про надзвичайно небезпечну си-туацію, що склалася в державі. За оцінками, зробленими навіть на найвищому державному рівні, неофіційна підсистема, щонайменше, є не менш впливовою за масштабами, ніж офіційна.
Економічний аспект впливу. Корупція впливає на всі сфери економіки України. Її провокує масова “тінізація” економічного сектора України, що, в свою чергу, є економічним підґрунтям корумпованих зв’язків. Відповідно до офіційних заяв керівництва держави, частка тіньової економіки в Україні фактично зрівнялася з офіційною і складає 45–60 %. У тіньовому секторі економіки працюють мільйони громадян України. За даними фонду “Інтелектуальна перспектива” і центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, що провели опитування громадян України за темою тіньової зайнятості населення, 45 % опитаних пра-цюють у “тіні”. За підрахунками фахівців, сукупний тіньовий капітал українських громадян складає приблизно 40 млрд дол. США. Загалом, корупція підриває економічні основи дер-жави, блокує надходження іноземних інвестицій, приводить до “тінізації” економіки, сприяє зростанню впливу організованих злочинних груп.
Владний аспект впливу. Корупція в Україні впливає на формування органів держав-ної влади всіх гілок влади, на вироблення і реалізацію державної політики. Так, під час формування представницьких органів влади важко уникнути впливу корупції. У цьому випад-ку мова може йти про порушення фундаментальних принципів організації та проведення виборів: підкуп кандидатів, представників влади і членів виборчих комісій; нелегальне фі-нансування виборчих кампаній; посадові зловживання під час агітації; фальсифікацію ре-зультатів виборів, створення перешкод для реалізації виборчих прав громадян тощо.
Політичний аспект впливу. Корупція та боротьба з нею широко використовується у практиці політичної діяльності в Україні. Зрозуміло, що особливо гострою є ситуація під час проведення виборів, як президентських, так і парламентських. Так, під час виборів до Вер-ховної Ради України правоохоронні органи ініціювали розгляд кримінальних справ проти Ю. Ти-мошенко, які розглядалися як політичні, як засіб тиску на опозицію. У свою чергу, пред-ставники опозиційних сил оприлюднили низку депутатських запитів, в яких вимагали роз-слідування кримінальних справ з хабарництва вищого керівництва держави. Загалом, вико-ристання корупції у політичний боротьбі може проводитися у таких напрямах:
1) застосування кримінально-правових засобів до державних діячів, політиків (як правило, опозиційних) за наявністю для цього підстав, але не через їх наявність, а головним чином – з політичних міркувань;
2) юридична розправа з політичними опонентами шляхом притягнення їх до відпо-відальності за звинуваченням у корупції (інших протиправних діях) за відсутності для цього законних підстав;
3) застосування репресивних дій з тих же мотивів до осіб з оточення політичних діячів, у дискредитації яких зацікавлена влада.
Міжнародний аспект впливу. Корупція негативно впливає на міжнародний імідж України, перешкоджає, а іноді блокує надходження іноземних інвестицій. Так, за даними екс-пертного опитування, проведеного Центром Разумкова, близько 80 % закордонних експертів негативним фактором визнали корумпованість влади. Оцінюючи ситуацію, також близько 80 % опитаних експертів вважають, що в першу чергу іноземному бізнесу в Україні заважає корумпованість чиновників [111].
Корупція також заважає міжнародним контактам, налагодженню міжнародних зв’яз-ків, може призвести до “тихої”, але відчутної ізоляції країни на міжнародному рівні.
Якщо характеризувати корупцію найпростішими словами, це явище можна визначити як зловживання особою своєю державною посадою задля отримання особистої користі або користі для іншої особи чи групи осіб, інтересам яких вона служить. Корупцію становлять дії державної посадової особи, яка приймає, випрошує або вимагає винагороди, або дії пред-ставника приватного бізнесу, який пропонує винагороду з метою обминути закон задля отри-мання переваг у конкурсному процесі або особистої вигоди. [3, с. 25–26.]
Корупція є двостороннім процесом, в який залучені представники як державного, так і приватного сектора, які вчиняють неправомірні, протиправні і неетичні дії, які підривають економіку країни, завдають шкоди її соціальним і політичним інститутам. Корупція є симп-томом слабкості політичної, соціальної, правової та економічної систем держави. Ефективним критерієм, що допомагає виявити, чи становлять ті чи інші дії корупцію, є ступінь відкритості, прозорості і підзвітності даних дій. Корупціонери завжди намагаються приховати свої неза-конні вчинки від громадськості, навіть там, де корупція є поширеним явищем. Корупція не є новим явищем, і її існування не обмежується якоюсь окремою частиною світу. Навпаки, вона має глобальний характер, хоча її поширеність є різною в різних країнах [77].
Корупція набуває різних форм, до яких, зокрема, належать хабарництво, кумівство, протегування, розкрадання державних фондів, уникнення від сплати податків, незаконна ви-трата надходжень та шахрайство на виборах. Хабарництвом називають платежі, яких вима-гають посадові особи, або які надаються їм представниками приватного бізнесу з метою отри-мання в обмін на це переваг, таких як державні контракти, пільги, знижені податки, ліцензії або вирішення юридичних питань. До видів корупції належить також розкрадання державних фондів посадовими особами, на яких покладено управління цими фондами, та маніпуляція або порушення законів про вибори по відношенню до фінансів, виділених на виборчу компанію, та порядку голосування.
Дехто розрізняє корупцію “підмазування” – коли гроші дають посадовим особам або вимагаються ними в обмін за виконання їхніх законних обов’язків, від корупції, коли такі хабарі надаються чи вимагаються в обмін на вчинення незаконних дій. Інші диференціюють види корупції в залежності від того, на якому рівні, національному чи міжнародному вона виникає. Крім того, розрізняють “дрібну” корупцію, якою займаються низькооплачувані поса-дові особи, і “велику” корупцію, в яку залучені високі посадові особи, що і так користуються великими пільгами.
Однак така диференціація може викликати сумнів. Наприклад, “дрібна” корупція може мати зовсім не дрібні наслідки. Насправді, ендемічна корупція, яка поширюється в країні, може призводити до серйозних наслідків для її політичного, соціального та економічного життя. До того ж, таке розрізнення може приховувати складну мережу сполучних факторів, які обумовлюють поширення корупції. Наприклад, часто між національними та міжнародними джерелами корупції існує міцний зв’язок, особливо, в країнах, де корупція вже проникла в національні інститути.
Взагалі, можна сказати, що корупція процвітає там, де інститути управління є слаб-кими, де політика уряду і діяльність органів влади створюють для цього сприятливі умови, і де інститути контролю (такі, наприклад, як парламент, судова система, громадянське суспіль-ство) не приймають проти цього належних заходів або самі перетворилися в корумповані структури. Особливо, це виникає при взаємодії між державними і приватними сферами. Однак, треба наголосити на тому, що причини корупції, у великій мірі, пов’язані з існуючими конкретними умовами політичного, правового розвитку країни, історією її суспільного життя, традиціями державного бюрократичного апарату, існуючим у цій країні економічним станом та її політичним курсом. Це не означає, що корупція обумовлюється культурним розвитком. Існує не багато країн, які свідомо стимулюють поширення корупції. Однак джерела корупції є різними не тільки в різних країнах, але також в різних інститутах всередині країни, а тому мають бути різними і відповідні засоби боротьби з нею [77].
Сприятливі умови для поширення корупції виникають у деяких країнах, які розви-ваються, та країнах з перехідною економікою. Такі країни можуть страждати від вакууму влади, спричиненого боротьбою за контроль над інститутами держави, або можуть мати слаб-кі традиції верховенства права чи зовсім їх не мати. Іноді в таких країнах існує система державного управління, в якій головні позиції традиційно обіймають виконавчі органи або силові відомства. Такі країни можуть також мати недорозвинуте громадянське суспільство, яке в дуже невеликій мірі взаємодіє з іншими інститутами держави, неефективну судову систему і зовсім не мати ефективної політичної конкуренції.
Нижче наведено деякі з факторів і умов, які сприяють виникненню корупції.
Політичні фактори. Рівень корупції залежить від рівня захищеності громадянських свобод, особливо, рівня свободи преси, спроможності громадян створювати неурядові орга-нізації, а також рівня структурної, активної політичної конкуренції. Особливе значення має розвиненість громадянського суспільства. Для того, щоб здійснювати контроль над коруп-цією, громадяни повинні мати можливість отримувати інформацію про діяльність уряду і вживати відповідних заходів. Країни, в яких громадянські свободи придушуються, можуть бути особливо уразливі для поширення корупції.
Суттєвим джерелом корупції може бути характер політичної і виборчої систем дер-жави. Якщо він базується на відносинах “покровитель–клієнт” і на розподілі протекції, то самі політичні партії можуть перетворюватися у провідне джерело корупції. У таких системах закони регулювання фінансових витрат упродовж виборчої компанії, здебільшого, є слабкими, а рівень відкритості, який потребується від спонсорів політичних компаній та політичних кандидатів, – низьким.
Правові фактори. Фактором, який значно впливає на рівень корупції, є якість право-вої системи держави, особливо, забезпечення нею можливості затримання і належного пока-рання за вчинення корумпованої діяльності. Правовий фактор, у свою чергу, безпосередньо пов’язаний з існуванням ефективних законів проти корупції, які, наприклад, регулюють конфлікти інтересів чи фінансування виборчої компанії. Нарешті, ефективність законів зале-жить від надійності правоохоронних органів і судів та їхньої спроможності протидіяти коруп-ції. Без забезпечення цих умов корупція має тенденцію швидкого поширення.
Бюрократичні фактори. Сприятливі умови для корупції виникають там, де відбу-вається завищення ролі регулюючих органів і втручання державних бюрократичних органів в економіку. Якщо уряд запроваджує велику кількість правил та інструкцій, державні посадові особи отримують більше можливостей для використання їх у своїх інтересах або для їх порушення. Особливо це стосується випадків, коли такі особи здійснюють необмежений конт-роль у сфері державної служби або застосування інструкцій і визначення винагород. Бюро-кратична корупція визначається як функція розміру винагород і покарань, які перебувають під контролем посадової особи, можливості цієї особи розпоряджатися ними на свій власний розсуд, а також її підзвітності за прийняті нею рішення та вчинені дії. Із наданням більшої свободи розпоряджатися винагородами та покараннями з одночасним зниженням вимог під-звітності, зростає потенціал корупції [77].
Крім того, більша спокуса вчинення корупції, як правило, з’являється у тих державних службовців, які мають низькооплачувані посади, або коли існує велика розбіжність між заро-бітними платнями в державному і приватному секторах. Цей фактор залежить від дієвості та ефективності державної системи ревізії і контролю. Вірогідність виникнення корупції вище там, де відносно нижчою є можливість її виявлення і меншими є очікувані наслідки такого виявлення.
Економічні фактори. Більше можливостей для свого поширення корупція отримує в тій країні, де уряд створює економіку монополістичного типу. Державна влада, спираючись на внутрішню інформацію, створює можливості для посадових осіб у забезпеченні ними своїх інтересів або інтересів їхніх союзників. Ця низка факторів безпосередньо пов’язана з бюро-кратичними факторами, адже економічна політика держави, якщо її розвивати, здійснювати й контролювати без участі громадськості, без забезпечення її прозорості і підзвітності, може перетворитися в предмет зловживань. Прикладами здійснення такої політики є запровадження торговельних обмежень, субсидій або зниження податкової ставки.
Транснаціональні фактори. Корупція, в значній мірі, набула транснаціонального ха-рактеру. У деяких країнах, які сьогодні вважаються “безнадійно корумпованими”, система-тична корупція поширилась ще в період їхнього колоніального розвитку. У колишніх комуніс-тичних державах Східної Європи та Радянського Союзу корупція виникла внаслідок традицій, започаткованих інститутами комуністичного режиму. Вакуум влади, спричинений наступним занепадом цих режимів був заповнений, у деяких випадках, старими владними структурами, корупція в яких такого масштабу, що її дуже важко подолати [77].
Незважаючи на досягнення незалежності, багато країн, які перебувають на перехід-ному етапі розвитку, зазнають негативного впливу з боку корупції “нового колоніалізму”, що насаджується транснаціональними силами. До нещодавнього часу індустріально розвинені країни так і не спромоглися застосувати штрафні санкції проти підприємств, які займаються корупцією закордоном. Деякі країни навіть дозволили знижувати ставку оподаткування в обмін на сплату хабарів.
Існують свідчення того, що корупція іноді пов’язана з кредитуванням і матеріальною допомогою, яку надають органи державної влади. У країнах із слабкою системою управління контроль і звітність щодо потоку допомоги не завжди може бути належним, що дозволяє використовувати ці ресурси не за призначенням або призводить до їх розтрати. Тому при розгляді корупції необхідно брати до уваги програми міжнародних фінансових інститутів та агентств міжнародної допомоги.
Фахівці все більше погоджуються в тому, що ендемічна корупція справляє серйозний негативний вплив на розвиток країни та якість її системи управління. Перекручення і не-ефективність такої системи можуть породжувати систему корупції, яка стає “властивою ри-сою” такого управління. Корупція є формою розкрадання державних коштів. Кошти вилуча-ються із національної скарбниці і часто течуть за межі країни, що позбавляє можливості використати їх за продуктивним державним призначенням. Система пропозиції найбільшого хабара часто пов’язується з недостатньо якісним продуктом. Той, хто пропонує вигіднішу ціну, скоріше намагається здобути перемогу будь-яким засобом, ніж проникаються міркуван-нями стосовно якості пропонованого продукту. Хоча такі угоди мають незаконний характер, вони не оскаржуються в суді. Замість “мастила”, корупція засипає “пісок” у механізм прий-няття державних рішень [77].
Політичні наслідки корупції. Корупція проявляє свій підступний характер, руйнуючи систему управління і національну стабільність за допомогою підриву законності в політичній системі. За своєю природою, корупція є формою вимагання, що позбавляє простих громадян участі в процесі прийняття рішень. Це спричиняє поширення неповаги до державної служби і цинізму щодо політичного життя.
Корупція перекручує методи вироблення рішень, що призводить до запровадження помилкових проектів і цін, неправильного вибору підрядчиків, поставок неякісних продуктів, та перенесення корупції на нижчі рівні управління. Внаслідок корупції послуги починають надаватися не тим, хто їх потребує. При цьому активне чи пасивне потурання корупції спонукає до усунення підзвітності, і, через деякий час, може призвести до загальної руйнації верховенства права. З успішним укоріненням системи хабарів у корумпованих посадових осіб з’являється бажання підвищувати ціни і шукати нових і кращих шляхів отримання платежів. Отож, традиції корупції закріплюються і стають такими, що вже не піддаються заходам боротьби з нею. Корупція живить сама себе, створюючи зростаючу спіраль незаконних хаба-рів, поки державні структури не виявляються зовсім підірваними, а розвиток країни – від-кинутим назад на цілі роки.
Серед найбільш очевидних наслідків корупції – її негативний вплив на економічний розвиток країни. Корупція піддає ризику досягнення мети сталого розвитку. Хабарництво призводить до додаткових комерційних витрат, ускладнюючи тягар малих підприємців і спри-чинюючи нераціональне використання людського капіталу та інтелектуальних ресурсів краї-ни. Постійна увага, якої потребують корумповані посадові особи з боку підприємств, також погрожує економічній продуктивності. Підприємства залучаються в конкуренцію навколо най-більшого хабара, що позбавляє їх переваг ринкової конкуренції. У такій ситуації найважчий тягар лягає на плечі бідних, що збільшує соціальний розрив між ними і багатими.
Бідні не мають коштів для того, щоб брати ефективну участь і отримувати переваги в громадських процесах, в яких укоренилася корупція. Якщо програма, спрямована на допомогу бідним, здійснюється корумпованими методами, найбідніші споживачі, яким призначена така допомога, мають невеликі шанси на її отримання. Перекручення, внаслідок корупції, держав-них пріоритетів призводить до зменшення витрат на такі соціальні сфери як охорона здоров’я і освіта, що завдає суттєвої шкоди добробуту країни.
Внаслідок корупції також відбувається неспрямування коштів міжнародної допомоги, що знижує їхню ефективність, і часто призводить до використання їх не за призначенням на інші капітальні програми, які лише збільшують тягар заборгованості країни. Якщо країна ха-рактеризується особливо високим рівнем корупції, то країни і організації, які здійснюють фінансування її економіки, більше схиляються до того, щоб зменшити цю допомогу або при-пинити її взагалі, що піддає ризику досягнення цією країною виправданих цілей свого розвитку.
Наслідком корупції є уникнення податків і значні втрати державних надходжень. У поєднанні з розтратою державних коштів, це може призводити до уповільнення розвитку інфраструктури і послаблення соціальних програм у короткостроковій, а також – до нега-тивних бюджетних і монетарних наслідків у довгостроковій перспективах. При існуванні корупції виникає вірогідність перекручення підходів до витрачання коштів і деформування державних пріоритетів, при цьому “підживлення системи” набуває більшого пріоритету, ніж забезпечення державного блага.
Дослідження свідчать про те, що країни, які вважаються корумпованими, залучають менше інвестицій. В одному такому дослідженні, яке проводилось у 1996 р., було виявлено, що там, де вище рівень корупції, нижчим є і рівень вкладення інвестицій в її економіку. Ко-рупція спричиняє уповільнення прямих іноземних інвестицій, бо її вважають формою оподат-кування. У свою чергу, інвестиції, які все таки надійшли в країну, можуть бути витрачені в її економіці не за призначенням, а в інтересах корумпованих правлячих кіл.
Корупція руйнує довіру громадськості і знищує соціальний капітал. Вона підриває закони і норми, які спрямовані служити продуктивним соціальним цілям, таким як, наприклад, захист навколишнього середовища. Якщо не протидіяти поширенню корупції, вона роз’їдає закони держави доти, поки громадяни вже не бачать сенсу в їх додержанні. У такій не-стабільній ситуації деякі найбільш кваліфіковані спеціалісти виїжджають до інших країн з метою знайти гідне застосування своїм знанням [5].
Як міжнародна проблема розвиток міжнародного співробітництва у боротьбі з коруп-цією може бути також віднесений до області економічної дипломатії. Це велике і самостійне питання, окреслимо лише загальні параметри даної діяльності.
Розробкою принципів, які спрямовані на боротьбу з корупцією зайнялись Організація економічного співробітництва і розвитку, Міжнародна торгова палата. Структура оперативної діяльності досить проста: визначення принципів запобігання хабарництву і шантажу, конкре-тизація стандартів звітності компаній, стимулювання фірм до прийняття добровільних кодек-сів чесної конкуренції та інтенсивний обмін інформації з метою допомогти розробці і вдоско-наленню національного законодавства. Об’єктом особливої уваги стала проблема “відмивання брудних грошей”.
Існують різні підходи до визначення поняття “корупція”, але більшість схильна до то-го, щоб говорити, насамперед, про державну корупцію, в якій, як пишуть експерти “завжди однією із сторін виступає особа, яка знаходиться на державній службі або виконуюча деякі державні обов’язки в результаті делегованої їй влади від виборців, або якимсь іншим чином”.
Розглянемо інтернаціональні аспекти корупції. Корупція в міжнародних організаціях існує в силу загальних тенденцій; в них також розподіляються ресурси (наприклад, допомога державам-учасницям або клієнтам цих організацій); їх розподіляють чиновники, які не є влас-никами цих ресурсів. Крім цього, бюрократія в міжнародних організаціях під менш прискіп-ливим контролем у порівнянні з національними, контролюючими, суспільними організаціями. Все це веде за собою корупцію, яка в силу своєї специфіки роботи міжнародних організацій знаходиться в зоні найменшого ризику для учасників корупційних угод.
Корупція у міжнародному економічному спілкуванні проявляється при створенні підприємств за участю іноземного капіталу, реалізації інвестиційних проектів і приватизації державної власності, вирішенні проблем розподілу продукції та в інших формах. Від цього виду корупції не захищена жодна країна.
Без перебільшення можна стверджувати, що іноземний бізнес вносить свій вагомий вклад в ріст корупції в нашій країні. Переміщення незаконних прибутків за кордон зменшує ризик корупційних домовленостей і тим самим прискорює корупцію. Від цього потерпають багато країн. Відомо немало випадків, коли лідери країн, які розвиваються, ховали в іноземних банках, одержаних в результаті корупційних дій, прибутки, що обчислюються мільярдами доларів.
В Україні вивіз капіталу давно став проблемою економіки і фінансової системи. Ле-вову частку цього потоку складають незаконно отримані прибутки, в тому числі від коруп-ційних угод. Це поглиблюється відсутністю двосторонніх і багатосторонніх домовленостей за участю нашої країни про арешт рахунків, видачу злочинців тощо.
Безсумнівно, що корупція викликає негативний вплив на всі сторони життя. Негативні наслідки корупції, викладені нижче, у більшій або меншій мірі проявляються і в Україні.
Економічні наслідки корупції:
1) поширення тіньової економіки. Це призводить до зменшення податкових надхо-джень, як наслідок – держава втрачає фінансові важелі управління економікою, загострюються економічні проблеми через невиконання бюджетних зобов’язань;
2) руйнування конкурентних механізмів ринку, оскільки часто виграє не той, хто зміг одержати привілеї за хабарі. Це призводить до зниження ефективності ринку і дискредитації ідей ринкової конкуренції;
3) гальмування появи ефективних приватних власників, у першу чергу, через по-рушення ходу приватизації;
4) неефективність використання бюджетних коштів, особливо при розподілі держав-них замовлень і кредитів. Це ще більш ускладнює бюджетні проблеми країни;
5) зростання цін за рахунок корупційних “позавиробничих витрат”. У результаті спо-живач несе збитки;
6) втрата довіри агентів ринку до змоги влади встановлювати справедливі правила ринкової гри. Погіршується інвестиційний клімат і, як наслідок, не вирішуються проблеми подолання спаду виробництва поновлення основних фондів;
7) розширення масштабів корупції в неурядових організаціях (на фірмах, підприєм-ствах, суспільних організаціях); все це призводить до зменшення ефективності країни в цілому.
Соціальні наслідки корупції:
1) відволікання величезних засобів від цілей суспільного розвитку. Тим самим за-гострюється бюджетний ринок, знижується змога влади вирішувати соціальні проблеми;
2) закріплення і збільшення майнової нерівності, бідність більшої частини населення. Корупція провокує несправедливий і неправдивий перерозподіл засобів на користь вузьких олігархічних груп за рахунок найбільш незахищених прошарків населення;
3) дискредитація права як основного інструменту регулювання життя держави і сус-пільства. У суспільстві формується уява про беззахисність громадян як перед злочинністю, так і перед владою;
4) корумпованість правоохоронних органів сприяє зміцненню організованої злочин-ності. Останнє зрощується з корумпованими групами чиновників і підприємців, підсилюється за допомогою доступу до політичної влади і можливостями до відмивання грошей;
5) збільшується ризик демократії, яка перероджується за розповсюдженим сценарієм приходу диктатури на хвилі боротьби з корупцією.
З метою подолання корупції уряд України передбачає здійснення таких заходів:
– притягнення до відповідальності корумпованих державних службовців та звільнення їх у зв’язку з цим із займаних посад;
– встановлення жорсткого контролю за витратами державних службовців, проведення їх аналізу та задекларованих доходів;
– призначення в органи державної та місцевої виконавчої влади порядних та чесних професіоналів;
– жорсткий публічний контроль використання бюджетних коштів; скорочення зайвих, насамперед, дублюючих управлінських структур;
– створення державним службовцям належних умов праці та забезпечення їх гідною заробітною платою;
– прийняття Кодексу честі державного службовця, забезпечення його неухильного дотримання;
– запровадження механізму аналізу судових рішень щодо їх відповідності Конституції та законам України; забезпечення однакового застосування судами законів України, удоско-налення законодавчого регулювання;
– посилення ролі державних органів та органів суддівського самоврядування у запо-біганні корупції в судах, здійснення заходів реагування на факти корупційних та інших діянь, пов’язаних з корупцією, притягнення до відповідальності суддів, які вчинили такі діяння;
– забезпечення суддям гідної заробітної плати;
– зміцнення правової бази діяльності державної виконавчої служби, зокрема з метою усунення законодавчих прогалин, які дають можливість боржнику уникати відповідальності за несвоєчасне виконання своїх зобов’язань;
– удосконалення діяльності державних установ судової експертизи з метою усунення будь-якої можливості зовнішнього втручання в їх діяльність;
– створення єдиної системи реєстрації права власності на всі види нерухомого майна.