Психологічна служба
3.2.4. Центри соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС
Чорнобильська катастрофа залишається наймасштабнішою техногенною катастрофою, що пережило людство у своїй сучасній історії. Масштабність катастрофи полягає не тільки і не стільки у руйнації промислового об’єкта — Чорнобильської атомної електростанції, а у забрудненні радіонуклідами величезних територій на планеті та необхідністю відселення сотень тисяч людей. Кілька мільйонів людей в Україні, Росії і Білорусі змушені жити в умовах підвищеного радіаційного фону, споживати забруднені радіонуклідами воду і продукти харчування.
Тільки у Державний реєстр України осіб, що постраждали від Чорнобильської катастрофи станом на 01.01.2007 р. включено 2 264 574 особи. У тому числі 589 455 дітей. За нашим визначенням, катастрофа — це надзвичайна ситуація, яка викликала незворотні наслідки для фізичного або психічного здоров’я людини або груп людей. Таким чином, кількість людей, що відчувають себе постраждалими від Чорнобильської катастрофи або її наслідків у кілька разів більша [12].
Медичні, соціальні та соціально-психологічні наслідки катастрофи визнаються сьогодні наймасштабнішими, найбільш чутливими для людини і для держави і надзвичайно довготривалими [12, 13]. Глибина, системність і специфіка соціально-психологічних наслідків Чорнобильської катастрофи поставила перед медиками, соціологами, психологами, соціальними працівниками та іншими представниками гуманітарних професій ряд важливих проблем. Ось деякі з них:
— визначення методів діагностики, моніторингу та побудови системних моделей соціально-психологічних наслідків катастрофи та поведінки різних груп людей;
— побудова методів і методик прогнозування розвитку соціально- психологічної ситуації у постраждалих регіонах і в місцях нового поселення;
— вибір або створення методів надання соціально-психологічної допомоги різним категоріям постраждалих (дітям, дорослим, підліткам, «ліквідаторам», переселеним і т.п.);
— створення методик оцінки ефективності наданої соціально-психологічної допомоги населенню;
— розробка нових методів соціального розвитку постраждалих регіонів (соціальне проектування);
— розробка адекватних методів здійснення інформаційної роботи у постраждалих громадах (общинах);
— формування оптимістичного світогляду та прихильності до здорового способу життя у постраждалого населення.
Робота над проблемами і соціальними наслідками Чорнобильської катастрофи актуалізувала нагальну необхідність створення, розвитку і формування прикладних галузей соціогуманітарних наук. Саме події довкола ЧАЕС послужили потужним поштовхом до створення прикладних напрямів у психології.
Науково-практичну діяльність психологів щодо розв’язання соціально-психологічних проблем Чорнобильської катастрофи можна поділити у методичному відношенні на три етапи. Перший, переважно — дослідницький, з 1986 р. до 1991-1993 року. Другий, переважно - практичний, створення практичних психологічних структур і організацій, напрацювання первинних методик і методів роботи, — з 1993 р. по 2000 — 2003 рр. Третій, — переважно — технологічний, з 2003 по наш час. Він передбачає розробку і практичне застосування технологій роботи з різними категоріями населення з метою мінімізації соціальних і психологічних наслідків катастрофи. Усі названі етапи мають одне спільне підґрунтя — намагання застосувати усі наявні у той час засоби, методи, методики, наукові знання для мінімізації соціально-психологічних наслідків катастрофи.
На першому етапі — дослідницькому — відбувалось вивчення соціально-психологічної феноменології, соціально-психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи. Тому у перші роки з’явилося доволі багато робіт, що: а) пропонували психодіагностичні методики, комплекси, «батареї тестів» для вивчення психологічних наслідків катастрофи;
б) описували індивідуально — і соціально-психологічні явища в «зоні ураження» та в «місцях нового поселення». В основному ця робота будувалась на порівнянні даних із «забруднених» і «чистих» регіонів;
в) побудова моделей індивідуальної і групової поведінки людей в ситуації фрустрації, розлучення із близькими, переселення, проживання в умовах радіаційного забруднення, наявності прихованої (неявної ) загрози для здоров’я.
Основним результатом даного етапу стали: а) системні методики моніторингу соціально-психологічних складових життєвої ситуації людей, що тим чи іншим чином були причетні до Чорнобильської катастрофи; б) системні моделі індивідуальної і групової поведінки по- страждалих. Для усіх причетних фахівців стала очевидною необхідність створення спеціалізованих психологічних служб і організацій, які б могли надавати кваліфіковану практичну соціально-психологічну допомогу постраждалим.
Другий етап характерний не тільки створенням відповідних практичних структур, служб і центрів, а, у першу чергу — накопиченням практичних методів і методик надання конкретної соціально-психологічної допомоги населенню. У цей час була створена психологічна служба системи освіти, центри соціально-психологічної реабілітації постраж- далого населення при Міністерстві з надзвичайних ситуацій, соціальна служба для молоді та ін. Співробітники названих служб — практичні психологи, соціальні педагоги, соціальні працівники, почали опановувати методи практичної роботи з різними категоріями населення. У цей час спостерігалось активне залучення методик і методів надання практичної психологічної допомоги, що застосовувались іноземними фахівцями у подібних ситуаціях. Вивчався і застосовувався у практичній роботі досвід колег зі Сполучених Штатів, Франції, Нідерландів, Швеції, Швейцарії та інших країн, що мали значний досвід роботи з чисельними проблемами людей, що пережили психотравмуючі події у своєму житті.
Між 1991 і 2001 роками відбувалося широке запозичення і апробація в наших соціокультурних умовах методик реабілітації і терапії постраждалого населення. Автор цих рядків разом із багатьма колегами вивчав досвід всіх розвинутих у цьому відношенні країн від Польщі до Сполучених Штатів Америки. Зміст практичної роботи, передовсім у центрах соціально-психологічної реабілітації постраждалого населення (програма ЮНЕСКО — Чорнобиль), зводився до роботи з конкретними випадками, проблемами з якими звертались люди до фахівців центрів. Перед фахівцями-психологами тоді стояло завдання — як працювати з конкретним випадком, які методи застосовуються до даної категорії проблем постраждалих. Широкого розповсюдження як в науці, так і у практиці набувають такі поняття і категорії як «життєва проблема», «соціальна ситуація», «екологічна ситуація», «життєвий шлях і життєва перспектива», «психічна травматизація», «психологічна реабілітація» та ін.
За участі ЮНЕСКО і ПРООН в найбільш постраждалих регіонах України було створено п’ять центрів соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи: м. Славутич, м. Бородянка, м. Іванків, м. Коростень, м. Боярка. Діяльність Центрів за 10-14 років існування міжнародною спільнотою була визнана ефективною.
В результаті: а) в Білорусі, Росії і в Україні були закладені організаційні підвалини надання соціально-психологічної допомоги постраж- далим ( і не тільки від Чорнобильської катастрофи, а від різного роду інших природних і техногенних катастроф); б) відібрані, апробовані і адаптовані методики соціальної, психологічної та педагогічної допомоги різним категоріям постраждалих у залежності від життєвої проблематики; в) досягнуто помітних результатів і у зменшенні соціальної і психологічної напруги серед постраждалих; г) апробовано методи і технології соціальної мобілізації місцевих спільнот, підвищення соціальної активності великих соціальних груп і громад в цілому.
На наступному етапі актуальною стає необхідність розробки і здійснення комплексних цільових програм реабілітації не тільки окремих людей, сімей або окремих груп, а цілих спільнот, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Очевидною стає необхідність застосування проектного підходу і методології соціального проектування у практичній діяльності центрів соціально-психологічної реабілітації, оскільки це у повній мірі відповідає ідеології відродження та сталого розвитку постраждалих регіонів. Пріоритетом національної політики стає соціально-економічне відродження таких населених пунктів і територій.
Уряди держав, організації і органи системи ООН, передбачають перехід від надзвичайної гуманітарної допомоги (Україні, Росії, Білорусі) до надання довгострокової допомоги, направленої на створення нових економічних можливостей, відтворення самодостатності громад і повернення до нормального життя постраждалого населення.
Перед тим, як розглянути більш детально завдання і зміст діяльності Чорнобильських центрів, зауважимо, що кожен з них за змістом своєї діяльності був адаптований до конкретних потреб та специфіки проблем спільноти, в якій він функціонує. Тому кожен з них має свої відмінності. Ми ж зупинимося тільки на самих загальних підходах і видах роботи.
Центри соціально-психологічної реабілітації були створені за ініціативи ЮНЕСКО (Програма ЮНЕСКО-Чорнобиль (проект № 64), яку підтримав Уряд України. Офіційне відкриття центрів відбулось у 1993 - 1994 роках.
Центри працювали під егідою МНС України, підпорядковані Київській та Житомирській обласним державним адміністраціям та активно співпрацюють з органами місцевого самоврядування (міські, селищні та районні ради).
Хоча центри вже не отримують фінансової допомоги з боку програм ООН, однак продовжують знаходитись у полі зору світової громадськості. Кожного року до українських центрів приїжджають іноземні гості та делегації. У Сполучених Штатах Америки було навіть створено громадську організацію «Друзі Чорнобильських Центрів у Сполучених Штатах» (FOCCUS - Friends of Chornobyl Centres United States).
У звіті, який було підготовлено міжнародною міжгалузевою групою спеціалістів на замовлення ПРООН та ЮНІСЕФ за підтримки Управління ООН з гуманітарних питань і Всесвітньої організації охорони здоров’я, про центри сказано: «В Україні працюють соціально- психологічні центри реабілітації, які первісно були створені за сприяння ЮНЕСКО та які продовжують відігравати надзвичайно важливу роль у житті місцевих громад. Вони стали центром для цілої низки заходів та програм людського розвитку...». Центри у звіті було названо «прикладами позитивної практики, які могли б слугувати моделлю для майбутніх ініціатив».
Основною метою діяльності центрів є надання соціально-психологічної та інформаційної допомоги населенню, яке проживає в складних екологічних, психологічних та соціально-економічних умовах, що були породжені Чорнобильською катастрофою.
Мета діяльності, основні напрямки та зміст роботи Центрів визначалися із залученням іноземних спеціалістів та за участю координатора Чорнобильської Програми ООН О.М. Гарнець, консультанта Чорнобильської Програми ООН в Україні Ю.М. Швалба та супервізора Програми В.Г. Панка.
Основні види роботи центрів:
— індивідуальне і групове консультування різних категорій населення;
— групова робота: тренінги, групи розвитку, групи спілкування, групи підтримки, групи за інтересами, дискусійні групи;
— психологічна діагностика як окремих людей, так і окремих соціальних груп;
— соціологічні дослідження: анкетування, соціометрія, моніто- ринги, бліцопитування;
— інформаційна робота: інформаційні зустрічі, “круглі столи”, ток-шоу, лекції, семінари;
— видавнича діяльність: публікації в пресі, листівки, буклети, бюлетені;
— культурно-масова робота: свята, акції, конкурси, вікторини;
— ігрова і арт-терапія;
— клубна і гурткова діяльність.
Основні цільові групи, з якими працюють фахівці центрів, визначаються за декількома принципами. За віком: діти віком від 5—6 років до 11; підлітки і молодь (12 — 18 років); дорослі і люди похилого віку. За соціальним статусом: школярі, безробітні, «ліквідатори», остарбай- тери, пенсіонери, переселенці, інваліди, міські і сільські жителі, представники окремих професійних груп (міліціонери, пожежні, педагоги), наркозалежні і т.п. За приналежністю до соціальних груп: окремі жителі (індивідуальна робота), сім’ї, контактні групи (групова робота), великі групи (масова робота), громади (великі групи, що включають в себе усіх жителів населеного пункту), суспільні групи (громадські об’єднання і організації).
Діяльність центрів соціально-психологічної реабілітації, згідно до їхніх програмних завдань, має здійснюватись у тісній взаємодії з адміністрацією та громадським суспільством громади. Тому, другою назвою, що застосовується є — общинні центри. Модель взаємодії з громадою ми наводимо на прикладі Коростенського центру Житомирської області.
Центр — як ресурсний центр інформаційно-аналітичної діяльності:
Інформаційно-аналітична діяльність (ІАД) є одним з пріоритетних напрямів соціально-психологічної реабілітації населення, яке забезпечує зниження напруженості, стабілізацію ситуації і створення більш сприятливого морального клімату у регіоні. Крім того, інформаційно- аналітична діяльність є однією з найважливіших складових ефективності діяльності центрів.
Мета інформаційно-аналітичної діяльності полягає в забезпеченні ефективного впливу центру на соціально-психологічну ситуацію у спільноті шляхом розвитку її соціальної інфраструктури.
Інформаційно-аналітична діяльність центру здійснюється в основному як безпосередня взаємодія з спільнотою за наступними напрямами:
— з населенням;
— з соціальними інститутами, які входять у соціальну інфраструктуру регіону;
— з місцевою адміністрацією та іншими органами управління.
На сьогоднішній день адміністрація і ЗМІ приділяють недостатньо
уваги питанням інформування населення з екологічних і радіологічних питань, пропаганді способів організації індивідуального та суспільного життя на забруднених територіях.
В регіонах практично відсутня система розповсюдження інформації, пов’язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи. В місцевій адміністрації, у спеціалістів і в населення в цілому відсутня необхідна інформація, що характеризує радіологічну ситуацію в регіоні на сьогоднішній день — на регіональному рівні вже протягом кількох років фактично не проводиться дозиметричний контроль, а медичний і санітарно-гігієнічний контроль просто відсутні (за виключенням м. Славутич). Хоча спеціалісти МНС продовжують відстежувати основні параметри радіологічної ситуації, та результати їх діяльності фактично залишаються невідомими на регіональному рівні. Таким чином, перша проблема полягає в елементарній відсутності емпіричних даних по радіаційному стану регіону.
Населення недостатньо інформоване про практичні аспекти радіологічних наслідків Чорнобильської катастрофи. Населення фактично не інформоване про те, хто, коли і де здійснює контрольні заміри рівня радіологічного забруднення територій, лісових і сільськогосподарських угідь і продуктів харчування, хоч такий контроль здійснюється постійно адміністративними органами і службами МНС. Навіть наявна офіційна інформація вкрай нерегулярно і цілком в недоступній для розуміння населенням формі висвітлюється в ЗМІ. В поєднанні з дуже низькою довірою до офіційних ЗМІ (а інших в регіоні фактично немає), яке традиційно склалося на постчорнобильських територіях, це призвело до суттєвої дезорієнтації населення по відношенню до ситуації, яка склалася.
Вказані вище фактори визначають наявність неадекватного стану підвищеної тривожності серед населення, що перебуває на забруднених територіях. Люди відчувають дуже високу потребу в інформації, яка дозволяла б їм раціонально будувати форми і способи життєдіяльності на забруднених територіях. Ця потреба пов’язана з переживанням втрати здоров’я в результаті наслідків аварії і страхом перед майбутніми невиліковними хворобами як для себе особисто, так і для дітей. У свідомості людей страх хвороби пов’язаний зі страхом втрати працездатності і, як наслідок цього, повним зубожінням.
Система інформування складається із наступних структурно-функціональних блоків: збір емпіричних даних про стан справ в регіоні; аналітична обробка фактичних даних і передача необхідної інформації представникам цільових груп; встановлені канали подальшого розповсюдження інформації від цільових груп до відповідних категорій населення. Створення такої системи передбачає: а) проведення додаткових досліджень, як з майбутніми учасниками цільових груп, так і з населенням, як споживачем інформації; б) створення системи навчально- тренінгової підготовки цільових груп для здійснення інформаційної діяльності серед населення.
Центри мають власну інформаційну базу — це, на прикладі Боро- дянського центру:
— інформаційні бюлетені «Для Вас», «Одужуй, хворе пташеня»;
— інформаційний вісник «Голос молоді», «Повір у себе»;
— часопис «Я — волонтер»;
— аматорська газета «Дорослі діти»;
— сімейний аматорський журнал «Дитячий світ»;
— серія буклетів «Школа психологічної просвіти», «Щоб не сталось лиха» та мережу розповсюдження.
Центр, як ресурсний центр розвитку спільнот, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС забезпечує:
— формування інформаційної політики та її імплементацію у спільноту Чорнобильського регіону;
— діяльність відділу кризових ситуацій (ВКС) — доступ до команди фахівців та захищеного місця тимчасового перебування для кожного хто потребує негайної допомоги або групи людей що потрапили в надзвичайну ситуацію. Залучення до складу мобільних бригад фахівців: психолог, соціальний педагог, медичний працівник, представник відділу внутрішніх справ, юрист.
— координація діяльності у системі закладів створеної мережі «Громадських центрів» при партнерстві з міжнародними організаціями та Програмою Відродження та Розвитку ПРООН.
— створення у населених пунктах Громадських центрів як успішної моделі для самоорганізації та розвитку населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС.
Робота з впровадження розроблених програм розвитку місцевих громад, відпрацьованих напрямів соціально — економічного розвитку та сформованих лідерських груп є надзвичайно важливою для забезпечення сталого розвитку окремих населених пунктів.
Ця мережа служить моделлю позитивних змін у депресивних спільнотах на місцевому прикладі, що спонукає до високого ступеню довіри та реальності змін через подолання місцевих проблем, а також є моделлю для продовження цієї діяльності у всіх регіонах. До створення мережі були залучені різні ресурси, такі як: органи місцевого самоврядування, власні внески та участь громади, державні кошти, благодійна допомога та залучення донорських коштів. Така палітра участі значно зменшує внески громади і дає їй максимальну вигоду — вирішення проблем та утворення лідерської групи, що забезпечить подальший розвиток та стабільність громади. Серед багатьох позитивних результатів розвитку місцевих громад маємо іще один надзвичайно вагомий результат — зняття напруги серед населення та вивід конкретного населеного пункту та його жителів із чорного списку «жертв Чорнобиля».
Центр — як ресурс для розвитку громадянського суспільства, є партнером недержавних громадських організацій :
— Союз Чорнобиль,
— Діти Чорнобиля,
— Фонд розвитку спільноти,
— Школа безпеки та виживання,
— За життя без шкідливих звичок,
— Центр розвитку сільського господарства,
— МБФ «Спільнота»,
— МБФ «Східно-Європейська місія»,
— БФ Милосердя.
Перелічені громадські організації не тільки знайшли прихисток під дахом центрів, але деякі з них були створені за ініціативи представників місцевих громад та за допомоги соціальних працівників — спеціалістів центрів.
Центр як заклад соціально-психологічної допомоги і реабілітації.
У своїй діяльності психологи центрів застосовують як групові, так і індивідуальні методи надання психологічної допомоги. На прикладі роботи Славутичського центру можна виокремити такі основні проблеми, з якими звертаються жителі цього міста:
— порушення міжособових взаємин в родині;
— алкогольна та наркотична залежність у підлітків та дорослих;
— погіршення успішності та поведінки дитини в школі;
— професійна невизначеність у підлітків;
— безробіття тощо.
Необхідно відмітити постійне зростання кількості славутчан, які звертаються до фахівців Соціально-психологічного Центру. Так за період 2001-2004 роки в Центрі зареєстровано більш ніж 84 тис. відвідувань установи різними категоріями жителів міста, з якими проведено близько 28 тис. занять.
Найбільше відвідують організацію дорослі — 40 % звернень, 32,6 % склали відвідування Центру підлітками і 27,4 % — дітьми.
Центр має в своєму складі кризове відділення, працівники якого концентрують свої зусилля на допомозі категоріям населення з «груп ризику» (хворих на алкоголізм та наркоманію; тих, хто спробував покінчити життя самогубством; жертв насильства та ін.).
Узагальнення одержаного за півтора десятиліття досвіду та аналіз сучасних проблем надання соціально-психологічної допомоги постраж- далому населенню дає можливість зробити ряд висновків. А саме:
- Медичні і соціально-психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи є найбільш стійкими і довготривалими. До сьогодні населення постраждалих регіонів відчуває погіршення стану здоров’я, розгубленість і відсутність чіткої життєвої перспективи, безсилля перед великою кількістю особистих, соціальних, економічних та інших проблем.
- Центри соціально-психологічної реабілітації постраждалого населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи накопичили великий досвід здійснення реабілітаційних заходів та соціальної мобілізації постраждалих.
- Стратегічний курс міжнародної спільноти та Уряду України полягає у тому, щоб до 2016 року у цих регіонах були повністю подолані сумні наслідки, з якими вони стикаються, для того, щоб люди могли одержати повний контроль над своїм життям і з тим, щоб нормальне життя стало реальною метою.
Україна в цілому, і Міністерство з надзвичайних ситуацій, зокрема, володіють безцінним досвідом і фахівцями, що працюють у центрах соціально-психологічної реабілітації. Основне завдання — не дати цьому досвіду зникнути, а поширювати і примножувати його, застосовувати не тільки у справі відродження регіонів, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а й інших регіонів нашої країни, що цього потребують.
Необхідною умовою успішної реалізації цих стратегічних завдань є наявність чіткого і зрозумілого плану дій, визначення конкретних цілей та результатів що так необхідні зараз для постраждалих регіонів.