Психологічна служба

2.7. Етапи становлення і розвитку психологічної служби в Україні

Упродовж багатьох років разом із розвитком психологічних ідей, концепцій і теорій існувала велика армія психологів, що працювали у закладах охорони здоров’я, на виробництві, в освіті, органах внутрішніх справ, авіаційній і космічній промисловості та інших галузях народного господарства. Зміст і результати їх діяльності часто не потрапляли на шпальти газет або у наукові публікації. Але ці психологи та їхня робота часто виступали як першоджерело для експериментально-дослідної та теоретичної роботи науковців. Тож настав час, хоча б схематично, окреслити діяльність практичних психологічних служб у нашій країні.

У розвиткові психологічних служб в Україні маємо виокремити шість основних етапів:

1 — доорганізаційний етап (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). Особливістю цього етапу є напрацювання методик практичної роботи психолога та розуміння необхідності його постійної практичної роботи у закладах, установах, підприємствах.

Методики практичної психосоціальної роботи були створені в результаті здійснення експериментальної роботи дослідників, що займалися прикладними проблемами (Г. Мюнстерберг, В. М. Бехтєрєв, Дж. Дьюі, О. Ф. Лазурський та ін.). Одночасно виникає ідея про необхідність постійного психологічного супроводу інновацій у різних сферах суспільного виробництва та суспільного життя.

Реалізація професійного супроводу психологічних інновацій на ранніх своїх етапах здійснювалась шляхом створення товариств, спілок, професійних асоціацій. Зазначимо, до слова, що у розвинутих країнах і досі професійні асоціації психологів відіграють дуже значну роль у впровадженні психологічних знань і методик в суспільну практику.

2 — організаційний (20—30 рр. ХХ ст.). Наприкінці 20-х років починають створюватись відповідні служби у державних установах — лабораторії наукової організації праці на виробництві, педологічні служби в системі освіти, охорони здоров’я, на транспорті, відділення, відділи та інститути у системі вищої освіти, відповідні лабораторії у збройних силах і органах внутрішніх справ. Це створення підтверджено відповідними наказами і постановами уряду, уведенням відповідних нормативів, штатних одиниць і т.п.

3 — адміністративна заборона; існування окремих елементів (30-ті — 80-ті роки). Цей етап обумовлений створенням і всевладдям радянської адміністративної системи яка не передбачала ніяких інших методів роботи з людьми крім адміністративно-ідеологічних. В радянській системі окрема людина розглядалась як гвинтик єдиного державного механізму і, тому, плюралізм думок, індивідуальний підхід і т.п. були не тільки непотрібні, а й шкідливі.

У повоєнні роки, поступово, в основному під впливом технічної революції та умовами протистояння з «капіталістичним світом», виникла необхідність врахування «людського фактору» в роботі технічних систем, — атомні електростанції, літаки, зброя різних видів, системи наведення і т.п. У зв’язку з такою необхідністю в окремих, як правило — «закритих», установах виникають відповідні лабораторії і відділи. Поступово відроджуються ергономіка, психологія праці, спортивна, клінічна і юридична психологія.

4 - відродження, другий доорганізаційний етап (1985-1991 рр.). Цей етап пов’язаний з деградацією та руйнуванням радянської адміністративно-політичної системи. Поступово держава втрачає важелі управління суспільними процесами, відкриваються кордони, знову виникає плюралізм суспільної думки. У цей час знову відроджуються ідеї про необхідність психологічного забезпечення суспільних процесів, про індивідуальний підхід до кожної особистості, про врахування і використання внутрішнього потенціалу людини на виробництві та суспільному житті. Знову постає питання про необхідність створення психологічних служб. З’являються проекти та деякі законодавчі акти, що кладуть початок створенню психологічних служб в нових історичних умовах.

5 — другий організаційний етап (1991 — 2004 рр.). Початок цього етапу ознаменовано здобуттям Україною незалежності та необхідністю створення самостійної держави. У цей період було розпочато створення відомчих психологічних служб та громадських спілок, товариств і комерційних організацій, що надають психологічні послуги. Так, у 1990 році було створено Товариство психологів України, у 1991 році започатковано психологічну службу в системі освіти, у 1993 — психологічну службу в збройних силах, у 1994 році — створено мережу центрів соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 1998 — психологічну службу в органах внутрішніх справ.

При цьому вибухоподібно зросла кількість вищих навчальних закладів, як приватних, так і державних, що здійснюють підготовку психологів, соціальних працівників і соціальних педагогів. Постала нагальна необхідність методичного забезпечення і теоретичного осмислення діяльності психологічних служб.

При всіх, притаманних цьому періодові, коливаннях і нестійкості психологічних структур (одні відкривались, інші — закривались або перепрофілювались) головним результатом можна вважати законодавче оформлення діяльності психологічних служб, унормування статусу їх працівників, визначення функцій і повноважень.

6 — сталий розвиток (2004 — т.ч.). Самий початок ХХІ століття ознаменований для практичних психологів сталим розвитком психологічних служб. Практично усі відомчі психологічні служби пройшли період юридичного і організаційного оформлення, визначення змісту і основних завдань своєї діяльності, побудови організаційних структур та системи підвищення кваліфікації і атестації спеціалістів.

Сказане не означає, що усі проблеми діяльності соціальних і психологічних служб вже вирішені. Дійсно, організаційні проблеми поступово відходять на другий план. На перший план висуваються проблеми якості роботи служб, значного підвищення ефективності професійної діяльності практичних працівників, вдосконалення їх методичного забезпечення. Найближчим завданням є налагодження тісної взаємодії між службами, побудова національної системи соціальних і психологічних служб.

Для ілюстрації наведеної періодизації розвитку психологічних служб в Україні наведемо окремі віхи із сучасної історії розвитку психологічної служби системи освіти.

Систематична робота зі створення психологічної служби в освітній галузі почалася з 1991 р., коли в Інституті психології ім. Г. С. Костюка був створений новий підрозділ — Центр психологічної служби в системі народної освіти. Автор цих рядків був призначений його керівником. Основним завданням роботи Центру було створення психологічної служби у системі освіти, — розробка нормативних документів, методичного забезпечення діяльності працівників служби, галузевих стандартів їхньої роботи.

Подією, що суттєво вплинула на розвиток прикладної психології в Україні, була Перша всеукраїнська конференція з практичної психології (м. Луцьк, 11-14 листопада 1991 р.). Саме в ході цієї конференції були обговорені шляхи та основні напрями розвитку психологічної служби, концепція її розвитку, проект положення про психологічну службу системи освіти, визначені організаційні моделі та стратегії.

Наша система освіти досить довго існувала без психологічної служби, а тому дуже повільно включала її в структуру свого функціонування. Труднощі взаємодії психологічної служби зі своїм замовником — системою освіти — зумовлені недостатньою визначеністю самого соціального замовлення. Ускладнювало процес становлення психологічної служби освіти ще й те, що вона одночасно почала охоплювати увесь комплекс психологічних проблем, які треба було розв’язувати в школі (в зарубіжних країнах включення різних аспектів відбувалося поступово згідно з соціальним замовленням освіти в даний час).

1993 року було прийнято «Положення про психологічну службу в системі освіти України», яке визначало сферу діяльності, права та функціональні обов’язки її ланок, а психологи стали називатися «практичними». Наступного, 1994 року в освітянських закладах України вже працювало 2852 практичних психологів. Тільки 471 із них (тобто 6,5%) мали базову вищу психологічну освіту. У 1995 р. психологічна служба освіти помітно розширилася. За рік кількість практичних психологів збільшилася на 63% (на 1799 фахівців).

Важливим етапом у розвитку психологічної служби стало прийняття у 1996 р. доповнень до Закону України «Про освіту». Статтею 21 «Психологічна служба в системі освіти» було визначено, що за своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників.

Психологічна служба пройшла етап становлення, довівши свою необхідність для соціальної і педагогічної практики. Практичні психологи і соціальні педагоги, здійснюючи свої професійні обов’язки, вирішували актуальні завдання сучасної освітянської галузі — оновлення змісту й форм навчально-виховного процесу, психологічний супровід педагогічних новацій, пошук і робота з обдарованими дітьми, захист психічного здоров’я учасників навчально-виховного процесу, профілактика алкоголізму, наркоманії, протиправної поведінки, насильства над дітьми, підвищення психологічної культури учнів, батьків, учителів, керівників освітніх закладів тощо.

Основним результатом діяльності служби за перші п’ять років стало розуміння керівниками освіти, вчителями та батьками необхідності впровадження надбань вітчизняної і зарубіжної психології у практику навчально-виховного процесу.

У липні 1998 р. Міністерство освіти України спільно з Академією педагогічних наук України створили Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи як наукову установу Академії педагогічних наук України і як головну організацію психологічної служби системи освіти України. Таким чином, організаційна структура психологічної служби набула завершеного вигляду.

Відповідно до завдань та змісту діяльності психологічної служби всупереч кадровим та фінансовим негараздам, часто на самому ентузіазмі формувалася і міцніла структура управління та науково-методичного забезпечення діяльності практичних психологів дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти. Великий досвід в організації та діяльності психологічної служби накопичився у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Львівській, Сумській, Київській, Чернівецькій та ряді інших областей.

У грудні 1999 р. було затверджено «Положення про психологічну службу», у 2001 р. до нього внесені зміни і доповнення. У даний час затверджено нову редакцію Положення про психологічну службу системи освіти (див. Додатки) яка відповідає сучасним умовам розвитку освіти в цілому, і психологічної служби, зокрема (2009 рік). Для підготовки фахівців нової спеціальності вперше в СНД був виданий підручник «Основи практичної психології» (Либідь, 1999 р.). Служба набула чіткої структури, що створило умови для більш якісної організації її діяльності. Поступово упорядковувалися планування та звітність, створювалися умови для розвитку служби, видавались навчально-методичні матеріали, що сприяло покращенню умов та якості роботи практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів.

З 1998 по 2002 р. психологічна служба зросла більш ніж на 2 тисячі осіб. Більшу половину (55%) склали практичні психологи з вищою базовою освітою.

Організаційно-управлінське, навчально-методичне та нормативно- правове забезпечення діяльності служби дозволило довести на кінець 2002-2003 навчального року чисельність практичних психологів та соціальних педагогів дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів до 7836 працівників (порівняно з 6651 особою у 2001-2002 н.р.). Це свідчить про тенденцію збільшення кількості фахівців психологічної служби освіти та розуміння практичними працівниками освіти її необхідності.

У 2004 році сталася значна подія в історії психологічної служби системи освіти України. 23 квітня відбулося засідання колегії Міністерства освіти і науки України, яка вперше за роки існування служби розглянула питання «Про стан і перспективи розвитку психологічної служби системи освіти». Рішення колегії визначило основні напрями діяльності психологічної служби на багато років вперед. Міністерство затвердило «Стратегію розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2008 року». Психологічна служба освіти України одержала суттєвий поштовх для вдосконалення як у кількісних, так і в якісних аспектах. З тих пір працівники психологічної служби відзначають 23 квітня як «День практичного психолога».

Одним із вагомих результатів колегії стало виокремлення (розведення) посад практичного психолога та соціального педагога у закладі освіти. На початок 2007 — 2008 навчального року загальна чисельність працівників психологічної служби складала 15010 осіб, з них: практичних психологів — 10978, соціальних педагогів — 3313, методистів — 719.

Усі ці події дають підставу стверджувати, що у психологічній службі настав етап сталого розвитку. Сьогодні практичні психологи та соціальні педагоги майже по всіх позиціях прирівняні до педагогічних працівників.

Наступним етапом розвитку служби стало проведення у квітні 2008 року чергової колегії Міністерства, яка прийняла «Концепцію розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2012 року» та План дій з її виконання. Дана концепція передбачала суттєве збільшення чисельності працюючих психологів і соціальних педагогів, доведення їхньої чисельності до нормативної, створення осередків психологічної служби у вищих навчальних закладах ІІІ—ІУ рівнів акредитації, покращання методичного забезпечення працівників служби та ін. Необхідно зазначити, що у вищих навчальних закладах різних типів і різного відомчого підпорядкування створюються і активно працюють психологічні служби. Помітний досвід накопичено у вишах Запоріжжя, Харкова, Львова, Миколаєва, Сум.

Характеризуючи сучасний стан розвитку психологічної служби системи освіти необхідно виокремити ряд основних тенденцій:

— процеси децентралізації, що відбуваються у державі, породжують низку питань щодо оптимізації науково-методичного забезпечення діяльності працівників служби, оптимізації її структури і змісту діяльності.

— збільшення чисельності працюючих у службі практичних психологів, соціальних педагогів і методистів обласних, районних (міських) центрів психологічної служби. При цьому збільшення чисельності свідчить про розуміння керівниками освіти і вчителями необхідності психологічного забезпечення навчально-виховного процесу (див. Додатки). Відбувається це збільшення в основному у міських навчальних закладах. Проблемою залишається забезпечення фахівцями служби сільських шкіл.

— посилення дієвої взаємодії фахівців психологічної служби і фахівців психолого-медико-педагогічних консультацій. Подекуди, особливо на рівні району, спостерігається й об’єднання організаційних структур (районних центрів і районних ПМПК). Спонукає цей процес запровадження інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами.

— збільшення чисельності працівників служби не тільки у загальноосвітніх школах, а й у школах-інтернатах, закладах профтехосвіти,

дошкільних і позашкільних навчальних закладах. Проблемою залишається забезпеченість фахівцями ВНЗ усіх типів (див. Додатки).

— методична неузгодженість. Працівники служби у своїй діяльності застосовують методики різного типу, іноді невисокої якості. Причиною цьому є відсутність чіткої системи ліцензування психологічних послуг та спеціалістів що їх надають.

— невисокий ступінь готовності випускників ВНЗ до практичної роботи у закладах освіти. В цьому аспекті актуальним є оновлення змісту, форм і методів професійної підготовки майбутніх практичних психологів, пошук шляхів формування професійно важливих рис особистості майбутнього спеціаліста у тому числі і через систему практикування.

Психологічна служба відзначає двадцятип’ятиріччя свого існування в складних соціально-політичних умовах. В результаті російської агресії з’явилося майже два мільйони внутрішньо переміщених осіб, серед яких майже двісті тисяч дітей, тисячі загиблих і десятки тисяч поранених. Знову перед психологами і соціальними педагогами постали непрості виклики — надати психологічну допомогу постраждалим людям, методично і практично підтримати колег з інших відомств, громадських організацій, волонтерів. До вже існуючих, традиційних для освітян проблем — адаптації дитини до навчання і навчального закладу, просвітницька робота з усіма учасниками навчально-виховного процесу, профілактика девіантної поведінки, корекція поведінки і розвитку дитини додалися ще й проблеми роботи з психологічною травмою, горем, проблеми емоційного вигоряння та ін.. За даними на початок 2016 року психологічна допомога була надана більше як 145 тисячам постраждалих, з них більше 74 тис. переселених дітей, учнів, студентів, більше 41 тис. їхніх батьків, більше 3 тис. дітей і сімей поранених, майже 31 тис. дітей і сімей учасників АТО (див. Додаток).

Виходячи із зазначених тенденцій і проблем найбільш актуальними у даний час напрямами психологічного забезпечення освіти є:

— інтеграція структурних підрозділів психологічної служби, організацій, установ, громадських об’єднань, які здійснюють свою діяльність у сфері психологічного супроводу та соціально-педагогічного патронажу освіти, в цілісну багаторівневу систему надання психологічної та соціально-педагогічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу;

— соціально-психологічне проектування, моніторинг та експертиза умов та результатів навчальної діяльності вихованців, учнів і студентів у зв’язку з процесом реформування окремих складових освітньої галузі;

— удосконалення програм професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників з метою підвищення рівня їхньої психологічної культури й психологічної компетентності;

— соціально-педагогічне і психологічне забезпечення превентивних заходів щодо різних форм узалежнень, соціально небезпечних ігор, фізичного насилля та агресивної поведінки;

— розробку та запровадження психологічних програм і проектів, спрямованих на профілактику асоціальних явищ (алкоголізму, наркоманії, соціального сирітства, насилля тощо), труднощів у адаптації, навчання і виховання, порушень в поведінці.

Усе сказане доводить, що психологічна служба стала невід’ємною частиною освітньої галузі, вона суттєво впливає на навчально-виховний процес, покращує самопочуття і захищає психічне і соціальне здоров’я усіх його учасників і виявилася здатною професійно відповісти на виклики сьогодення.

Підводячи підсумки історико-психологічного аналізу проблем розвитку прикладної психології маємо можливість констатувати що психологічна теорія і психологічна практика, складаючи до певної міри цілісність, породили необхідність виникнення прикладної психології як науково-практичної дисципліни яка відіграє функцію опосередкування результатів теоретико-екпериментальних досліджень і досвіду психологічного практикування.

ТЕМИ І ЗАВДАННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Тема 1. Виникнення, становлення і розвиток вітчизняної прикладної психології

  1. Періоди у розвитку прикладної психології як науково-прикладної галузі в Україні (з кінця ХІХ ст. — по цей час).
  2. Передумови та чинники становлення і розвитку вітчизняної прикладної психології.
  3. Учені-психологи пореволюційного періоду. Особливості життя психологічного співтовариства в умовах соціальних перетворень.
  4. Соціальне замовлення на адресу прикладної психології у перші пореволюційні десятиліття.
  5. Внесок психотехніки та педології в становлення і розвиток психологічних служб.
  6. Психотехніка як масштабний науково-практичний психологічний рух початку ХХ ст. (П. М. Кєрженцев, І. М. Шпільрейн, А. К. Гостєв, В. Е. Мейєрхольд).
  7. Внесок психотехніки в розвиток і формування вітчизняної прикладної психології (Ц. Р. Геллерштейн, А. М. Мандрика, Н. Д. Лєвітов, М. Ю. Сиркін, Д. І. Рейтинбарг, А. І. Колода, К. К. Платонов, К. Х. Кек- чєєв, Н. А. Рибніков, В. Коган, А. А. Толчинський, А. І. Розенблюм та інші).
  8. Теоретичні й практичні засади педології. Основні періоди в історії розвитку педології в нашій країні.
  9. Теоретичні здобутки педології.
  10. Внесок вітчизняних учених у розвиток і становлення педології як науки. Напрями й представники педологічного руху (М. Я. Басов, П. П. Блонський, Л. С. Виготський, А. С. Залужний, А. Б. Залкінд, Г. С. Костюк, С. С. Моложавий та ін.).
  11. Педологічні служби в різних галузях народного господарства.

Тема 2. Розвиток практичної психології з середини 30-х рр. ХХ століття й понині

  1. Передумови й процес ліквідації психотехніки й педології.
  2. Вплив радянської методології на розвиток прикладної психології довоєнного періоду.
  3. Тенденції розвитку практичної психології в повоєнній Україні. Відкриття Інституту психології в Києві.
  4. Основні етапи розвитку психологічної служби системи освіти в Україні.
  5. Історія становлення психологічної служби системи освіти на сучасному етапі розвитку прикладної психології.
  6. Актуальні напрями психологічного забезпечення освіти й тенденції розвитку психологічної служби.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Дайте змістовну характеристику трьом основним періодам у розвитку практичної психології в Україні.
  2. Суспільно-історичні та логіко-наукові чинники виникнення психотехніки у нашій країні.
  3. Суспільно-історичні та логіко-наукові чинники виникнення педології у нашій країні.
  4. Охарактеризуйте основні теоретичні надбання педології.
  5. Значення психотехніки у розвитку практичної психології.
  6. Причини та наслідки заборони практичної психології і психологічної практики.
  7. Основні здобутки радянської психології у передвоєнний період.
  8. Напрями розвитку практичної психології в Україні у повоєнний період.
  9. Охарактеризуйте основні етапи розвитку психологічної служби системи освіти в Україні.
  10. Охарактеризуйте етапи розвитку психологічної служби системи освіти в Україні.

Тематика рефератів

  1. Внесок Л. С. Виготського у розвиток теорії педології і практичної психології.
  2. Ідея цілісного підходу до вивчення особистості у педології 20— 30-х років ХХ століття.
  3. Сучасні представники практичної психології в Україні.
  4. Історичний нарис розвитку психологічних служб в Україні.
  5. Психологічна служба системи освіти. Історія розвитку.

Завдання для самостійної дослідницької роботи

  1. Здійсніть порівняльний аналіз особливостей розвитку практичної психології і психологічних служб в Україні та за кордоном. Закцен- туйте увагу на соціальних і ментальних чинниках, що детермінували даний процес.
  2. Скомпонуйте орієнтовну програму розвитку психологічної служби закладу освіти на майбутні 5 років. Вкажіть на пріоритетні орієнтири й труднощі в процесі планування. Підготуйте звіт-самоаналіз щодо проведеної роботи з зазначенням пропозицій та рекомендацій з її оптимізації.
  3. Складіть по декілька коротких віршів на теми «Практична психологія», «Психологічна служба».

ВИКОРИСТАНА І РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания : Избр. психол. труды в 2 т. / Б.Г. Ананьев. — [1 т.] — М. : Педагогика, 1980. — 178 с.
  2. Бенера В.Є. Психологічна служба в закладах освіти. Практикум / [навчальний посібник для вищих навчальних закладів] / В.Є. Бенера. — Тернопіль : ВАТ «ТВПК «Збруч», 2008. — 560 с.
  3. Бехтерев В.М. Объективная психология / В.М. Бехтерев. — М. : Наука, 1991. - 480 с.
  4. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения : в 2-х т. / П.П. Блонский [под ред. А.В. Петровского]. — М. : Педагогика, 1990. — Т.1 — 304 с., Т.2 — 400 с.
  5. Блонский П.П. Педология / П.П. Блонский. — М. : Просвещение, 1935. — 532 с.
  6. Выготский Л.С. К вопросу о педологии и смежных с нею науках / Л.С. Выготский // Педология — 1931. — № 3. — С. 52-58.
  7. Выготский Л.С. Исторический смысл психологического кризиса / Л.С. Выготский // Собр. соч.: в 6 т. — М. : Просвещение, 1982. — 436 с.
  8. Выготский Л.С. Педология подростка / Л.С. Выготский // Собрание сочинений в 6-ти томах — М. : Педагогика, 1984. — Т.4. — С. 5-242.
  9. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Г.С. Костюк. — К. : Рад. школа, 1989. — 608 с.
  10. Лазурский А.Ф. Избранные труды по психологии / А.Ф. Лазурский. — М. : Наука, 1997. — 446 с.
  11. Максименко С.Д. Генетическая психология (методологическая рефлексия проблемы развития в психологии) / С.Д. Максименко. — М. : «Рефл-бук», К. : «Ваклер», 2000. — 319 с.
  12. Максименко С.Д. Загальна психологія / С.Д. Максименко. — Вінниця : Нова книга, 2004. — 701 с.
  13. Максименко С.Д. Психологія особистості / [підручник для студентів ВНЗ] / С.Д. Максименко. — К. : КММ, 2007. — 296 с.
  14. Николенко Д. Злоключения науки педологии : Пора вернуть имя / Д. Николенко, А. Губко, П. Игнатенко // Народное образование. — 1990. — № 10. — С. 117-124.
  15. Панок В.Г. Психологічна служба системи освіти і виклики сьогодення / В.Г. Панок // Світогляд. — 2015. — № 6 (56). — С. 44 — 51.
  16. Панок В.Г. Практична психологія. Теоретико-методологічні засади розвитку : [монографія] / В.Г. Панок. — Чернівці : Технодрук, 2010. — 486 с.
  17. Рибалка В.В. Теорії особистості у вітчизняній психології : [навч. по- сібн.] / В.В. Рибалка. — К. : ІППО АПН України, 2006. — 530 с.
  18. Романова Н.Ф. Психологічні служби системи освіти в Україні : перспектива та особливості розвитку / Н.Ф. Романова // Соціальна робота в Україні : теорія і практика. — 2008. — № 3. — С. 94-102.
  19. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття : [навч. посібн.] / В.А. Ро- менець, І.П. Маноха. — К. : Либідь, 1998. — 992 с.
  20. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. — СПб. : Питер, 2002. - 720 с.
  21. Строяновська О.В. Психологічна служба в системі освіти : Практикум з навчального курсу для практичних психологів : навч. посібн. / О.В. Строяновська. — К. : Каравелла, 2010. — 176 с.
  22. Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания : Собр. соч. / К.Д. Ушинский. — М.-Л. : Изд-во АПН РСФСР, 1948-1952. — Т. 8. — 776 с.
  23. Фрадкин Ф.А. Педология : мифы и действительность / Ф.А. Фрадкин. — М. : Просвещение, 1991. — 126 с.
  24. Чепелєва Н.В. Життєва ситуація особистості / Н.В. Чепелєва // Основи практичної психології. — К. : Либідь, 1999. — С. 112-135.
  25. Шардаков М.М. Проблематика диссертаций / М.М. Шардаков // Советская педагогика. — М., 1941. — № 10. — С. 78-82.
  26. Эткинд А.М. Эрос невозможного. История психоанализа в России / А.М. Эткинд. — СПб. : Медуза, 1993. — 464 с.
  27. Ярошевский М.Г. История психологии / М.Г. Ярошевский. — М. : Мысль, 1976. — 463 с.