Психологічна служба
2.5. Підсумки розвитку радянської психології в передвоєнний період
Драматичні зміни у вітчизняній психології були обумовлені не стільки власне науковими причинами, а, у першу чергу, — грандіозними соціальними зрушеннями, зміною самих основ суспільного життя. Вихід психології з кризи пов’язаний із будівництвом нового типу суспільства, необхідністю співіснування політичної кон’юнктури і справжньої наукової творчості, офіційних методологічних доктрин і фактичних результатів експериментальних та теоретичних досліджень. В скрутних соціально-політичних умовах дослідникам вдалося побудувати теоретичний фундамент сучасної практичної психології.
У різних учених був свій шлях до нової методології яка ґрунтувалась на марксистській філософії. Це визначалося і рівнем професійної зрілості, і загальнонаукової культури ученого, і властивою йому мірою соціальної відповідальності. У 20-30-ті роки разом з догматичним, кон’юнктурним прийняттям панівної ідеології, її некритичним застосуванням і перенесенням в готовому вигляді в наукову теорію, мало місце і творче засвоєння та використання.
Саме на шляхах творчого підходу до марксизму радянською психологією були досягнуті значні успіхи, персоніфіковані в діяльності і працях відомих радянських учених, — Б. Г. Ананьєва, М. Я. Басова, Л. С. Виготського, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, О. Р. Лурії, С. Л. Рубінштейна, О. О. Смирнова, Б. М. Тєплова, Д. М. Узнадзе і ін.
Завдяки таланту і творчій ініціативі радянських учених, їм вдалося серйозно просунутися в осмисленні психології: дослідженні матеріального субстрату психіки і сенсорних процесів (В. М. Бехтерєв, Б. Г. Ананьєв та ін.), аналізі процесуально-змістовних характеристик психіки на основі розгляду єдності свідомості і діяльності (школа С. Л. Рубінштейна), вивченні процесу формування вищих психічних функцій в руслі культурно-історичної концепції (Л. С. Виготській і його послідовники), психологічному дослідженні діяльності і генезису психічного (О. М. Леонтьєв), розробці проблеми установки (школа Д. М. Узнадзе) і психології відносин (В. М. М’ясищєв), вивченні психології пам’яті (О. О. Смірнов, П. І. Зінченко), розгляді проблем індивідуальності (Б. Г. Ананьєв, В. С. Мерлін, Б. М. Тєплов), формуванні концепції цілісності особистості (М. Я. Басов, П. П. Блонський) і т.д.
Разом із загальнопсихологічною проблематикою проводилися дослідження в галузі вікової і педагогічної психології, психології праці, порівняльної, диференційної і генетичної психології.
Показником інтенсивності наукової діяльності було число психологічних публікацій, що росло, в передвоєнні роки: за 1938 — першу половину 1940 р. було видано більше 160 робіт. Привертає на себе увагу і динаміка психологічних досліджень. Так, відповідно до планів науково-дослідної роботи по вузах Народного комісаріату освіти РРФСР в 1937 р. було заплановано 49 тем з психології (що склало 16 відсотків від всієї дослідницької тематики), а в 1941 р. — вже 148 тем (з 454, що відповідно склало 32,5 %) [21].
У 30-і рр. було підготовлено і захищено 9 докторських і 35 кандидатських дисертацій. Видано ряд навчальних посібників з психології для студентів педагогічних технікумів і вузів, видана перша узагальнююча праця з психології — «Основи загальної психології» С. Л. Рубінштейна.
У вітчизняній психології ідея обумовленості психічного життя функціонуванням мозку людини отримала розвиток в роботах відомих учених, В. М. Бехтерєва, Г. С. Костюка, І. П. Павлова, О. О. Ухтом- ського, та ін. У радянській психології до неї одним з перших звертається К.Н. Корнілов, що поставив питання про можливості застосування діалектико-матеріалістичної методології в психологічних дослідженнях. Він підкреслив, що, не дивлячись на тісний зв’язок психічних процесів з фізіологічними, однак перші не можуть бути зведені до других і не є тотожними їм. Наголошувалось, що сутнісною характеристикою психічного є єдність суб’єктивного і об’єктивного, гармонізоване в ході процесу психічного відображення. Важливим моментом було те, що в контексті даної ідеї спеціально підкреслювалася нетотожність законів функціонування психіки будь-яким іншим законам (біологічним, фізіологічним та ін.).
Розуміння еволюційно-стадіального характеру розвитку психіки. У радянській психології мабуть вперше було поставлено завдання дослідження кожного психічного явища з точки зору динаміки його розвитку. Зокрема це було здійснено на прикладі цілого ряду психічних процесів — уваги, пам’яті, мислення і т.д. Важливим постулатом, що випливає з цілої низки досліджень є висновок, що тільки у взаємодії із зовнішнім середовищем можуть реалізуватися внутрішньо властиві психіці потенціали розвитку. Більш того, без урахування і аналізу динаміки перебігу психічної активності неможливо проникнути в суть психічної реальності. Біогенетична концепція розвитку психіки, не дивлячись на значну переоцінку природних чинників її детермінації, не тільки конституювала ідею розвитку стосовно внутрішнього світу людини, розкрила розуміння розвитку психіки як зміни якісно різних фаз і обґрунтувала взаємозв’язок різних її стадій, але і показала обмеженість будь-якого іншого підходу до пояснення суті психічних процесів будь-якого рівня складності.
Визнання людини як активного діяча в навколишньому середовищі. У дослідженнях ряду вітчизняних вчених було показано, що тільки вивчення людини в процесі її діяльності в конкретній життєвій ситуації може пояснити всю складну палітру психічних станів, якостей і властивостей, що виникають або формуються в результаті цієї взаємодії. Поведінка людини, за М. Я. Басовим, і є її активність, що виявляється у взаєминах цілісного організму з середовищем. Запропонований ним структурно-аналітичний метод дослідження діяльності людини мав на меті виявити різні структурні елементи діяльності і форми їх взаємозв’язку в процесі активного пристосування людини до середовища. Важливою є думка М. Я. Басова про вплив на розвиток людини сформованого нею самою соціального середовища. Згодом думка про роль праці, трудових і класових відносин, «штучного середовища» (техніка, мистецтво, наука і т.д.) увійшла до цілого ряду провідних теорій вітчизняної психології.
Обґрунтування культурно-історичної обумовленості процесу розвитку психіки. Один з авторів культурно-історичної теорії, Л. С. Ви- готський підкреслював, що психічні закономірності життєдіяльності сучасних людей можна зрозуміти лише за умови врахування двох злитих в онтогенезі процесів: біологічної еволюції людини як представника органічного світу і культурного розвитку людства як носія розуму на Землі. Таке розуміння процесу становлення і розвитку сучасної людини дозволило Л. С. Виготському дати власне трактування генезису вищих психічних функцій. Останні розглядаються ним як засвоєні і перенесені ззовні, з соціокультурного середовища, всередину форми поведінки, соціальної взаємодії і відносин.
Усі ці теоретичні положення з’явилися не випадково. У основі їх кристалізації лежали традиції вітчизняної і світової психології, спільні зусилля багатьох учених. Теоретичні узагальнення спиралися на ті серйозні методологічні ідеї, які були розроблені в радянській психології в передвоєнні роки. В першу чергу тут треба згадати творче освоєння і розвиток радянськими психологами діалектико-матеріалістичної філософії.
Найбільш глибокий теоретико-методологічний аналіз філософії К. Маркса в розумінні людини і шляху конструктивного і творчого його використання і застосування для побудови системи психологічного знання дані в працях, одного з лідерів психологічної науки С. Л. Рубінштейна.
Вже на початку творчого шляху ним були закладені початкові основи того загальнометодологічного підходу, який тепер називається діяльнісним. Формування теоретичної концепції С. Л. Рубінштейна було пов’язане з поглибленим освоєнням ідей марксизму про першорядну роль діяльності в процесі антропо-, філо- і онтогенезу людини та її психіки. Визначаючи шляхи виходу психології з кризи, С. Л. Рубінштейн указує на необхідність нового розуміння ключових категорій психології — свідомості і діяльності. Нове трактування їх якраз допомагає, на його думку, знайти марксизм, і концепція діяльності, що перш за все міститься в цьому ученні, розкривається через діалектику зв’язку суб’єкта з навколишньою дійсністю. Діалектичний зв’язок вказаних процесів в концепції С. Л. Рубінштейна набуває вигляду принципу єдності свідомості і діяльності, що став однією з головних методологічних основ радянської психології.
Опора на марксистські ідеї допомогла ученому в 30-40-і рр. сформулювати і інші принципові положення методології: по-новому визначити предмет психології; дати діалектико-матеріалістичне трактування принципів детермінізму і особистісного опосередкування; обґрунтувати розуміння людини як біосоціальної істоти; виявити специфіку психічного як процесу і діяльності і т.д.
Вихід в світ основоположної праці С. Л. Рубінштейна «Основи загальної психології» (1935 р.) було важливою подією в науковому житті і свідчило про набуття радянською психологією власного методологічного фундаменту [20]. Невипадково саме ця робота С. Л. Рубінштейна була удостоєна Державної Премії.
Звернення до історії психологічної думки в СРСР показує, що саме творче освоєння марксистської теорії і цілої системи наукового знання, накопиченого в історії людства, що стоїть за нею, стало тією важливою умовою, яка дозволила радянській психології знайти методологічний фундамент і стати цілісним ученням. У цьому сенсі методологічна криза була подолана.
Внутрішня єдність і спільність базових засад, що склалися в радянській психології, дозволяють нам розглядати її як цілісну наукову психологічну школу, контури якої вже були в основному окреслені до кінця 30-х рр., коли завершується обґрунтування основних принципів і категорій психології, шляхів і стратегій дослідження психічної реальності. Ця робота фактично стала тією методологічною базою на якій пізніше, в кінці ХХ століття, стало можливим відродження й розвиток практичної психології і психологічних служб в Україні.