Психологічна служба
2.4. Заборона прикладної психології в СРСР
Ідеологічне всевладдя марксизму-ленінізму вкупі з жорстким адмініструванням та кон’юнктурщиною у науковій сфері призвели до того, що до кінця 30-х рр. були повністю «розгромлені» прикладні галузі психології, і перш за все психотехніка і педологія.
Але за ідеологічним розгромом прийшов час і для адміністративного. Прикладна психологія в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, була винищена організаційно — закриття відповідних кафедр, відділів, інститутів і лабораторій (з бібліотек вилучалися та знищувались монографії, підручники, енциклопедії, переклади праць зарубіжних психологів і т. ін.). Багато хто з психологів-практиків були знищені фізично через вислання у концтабори, розстріли, вислання за кордон [22].
Нападки на психотехніку почалися в кінці 20-х рр. на хвилі загальних дискусій, що проводяться в секції природознавства Комакадемії, куди входила психотехніка. На початку 30-х рр. вони ще більш посилюються. Керівники психотехнічних товариств намагалися захищатися, використовуючи метод самокритики і викриваючи власні помилки. Їм ставилося в провину некритичне відношення до «ідеалістичного світогляду Штерна», різні «ухили» в дослідницькій і практичній роботі. І ось 26 січня 1935 р. психотехнічний рух був обезголовлений: цього дня був арештований, а згодом розстріляний за вироком суду його лідер І. М. Шпільрейн, якому було пред’явлено звинувачення в «контрреволюційній пропаганді» і «троцькізмі». Пригадали, ймовірно, широкі міжнародні зв’язки ученого, його спільну роботу з Л. Д. Троцьким в Лізі «Час», необережні висновки, що стосуються вищої партійної еліти держави, зроблені в середині 20-х рр. при підготовці книги «Мова червоноармійця». Після арешту І. М. Шпільрейна і гоніннями на його найближчих учнів і сподвижників, психотехнічний рух в Росії згортається. У газеті «Вісті» в 1936 р. в статті В. Н. Колбановського психотехніка звинувачується в «псевдонауковій методології», «неуцтві», звучить заклик покінчити з психотехнічною практикою.
Одночасно з психотехнікою здійснювалася ліквідація педології. Кампанія проти цього «псевдовчення» була значно галасливішою і помпезнішою. Центром педологічних дискусій була Комакадемія, де спеціально було створено ухвалою ЦК партії у 1929 р. Товариство педологів-марксистів. Одним з кураторів Наркомпросу, членом його колегії і відповідальним за кадрову роботу стає в кінці 20-х рр. А. Я. Ви- шинський, сумнозвісний генеральний прокурор, що був організатором масових репресій.
Дискусія, що розгорнулася під керівництвом Н. К. Крупської в товаристві у 1932 році, показала, що педологи глибоко аналізують педологічну науку і практику і бачать недоліки, що існують в ній. Предметом обговорення стали ключові питання: про предмет педології і її основні принципи та категорії, про зв’язок педології з педагогічною роботою, з практикою навчання і виховання, про методологію і способи вивчення дитини.
Глибокий аналіз і саморефлексія педології, зроблені педологами в 30-і рр., свідчили про значні ресурси розвитку педології, про її готовність до творчого саморуху. Підтвердженням цього є і ті серйозні праці, які видаються в цей час провідними педологами: «Педологія» П. П. Блонського (М., 1934), «Основи педології» Л. С. Виготського (Л., 1934) і т.д. У них дається нове трактування предмету педології як науки про онтогенетичний розвиток дитини, досліджуваний в контексті певного соціального середовища.
У пізніх роботах педологів (30-ті роки) акцент робиться на вивченні фізіологічних, психологічних і соціальних особливостей дітей, залежно від їх вікової стадії і місця їх існування. По-новому ставиться питання і про чинники розвитку дитини. Так, розглядаючи педологію як науку про цілісне вивчення дитини, Л. С. Виготський виносить назовні, в систему міжособистісних відносин як джерело її розвитку. Він показує, що всяка психічна функція спочатку була зовнішньою, соціальною, а вже потім, в процесі інтеріоризації, вона перетворюється на внутрішню рису або властивість особистості. Це істотно відрізняло позицію ученого від традиційного для педології уявлення про вплив «двох чинників».
Критичне переосмислення стану педології і досвіду педологічних досліджень міститься і в одній з останніх робіт М. Я. Басова, яка так і називається «Про деякі завдання майбутньої перебудови педології». У ній наголошується на необхідності оволодіння педологією марксистсько- ленінською діалектико-матеріалістичною методологією, викорінювання «ворожих ідеологічних установок». Больовими точками педологічної теорії і практики, що підлягають глибокому розгляду і що є предметом аналізу в цій роботі, М. Я. Басов називає: осмислення педології як науки (її предмету, методу і взаємодії з іншими науками), розуміння розвитку в педології, його закономірностей і чинників, проблема дитячої соціальності і дитячого колективу, питання дитячої праці і дитячого світогляду. Розгляд усіх вказаних проблем проводиться автором у формі глибокого самокритичного аналізу своїх минулих поглядів, уточнення і поглиблення тих або інших положень своєї концепції. Так, кажучи про предмет педології як синтез знання про особу, що розвивається, М. Я. Басов критично оцінює своє колишнє розуміння цього синтезу як суми частин цілого і вважає необхідним переглянути його з позицій діалектики. Аналізуючи далі предмет педології, М. Я. Басов підкреслює, що «на відміну від того, як завжди ставилося дане питання (педологія — наука «біосоціальна» або «соціально-біологічна»), ми повинні тепер визнати, що педологія належить повністю до соціальних наук... Всі біологічні моменти розвитку, які, як здавалося раніше, не можуть не враховуватися педологією при всьому нашому визнанні значення і важливості соціальної сторони розвитку, насправді залишаються за межами педології, у веденні окремих наук про розвиток людини; у педології ці моменти «зняті» соціальною природою її предмету... предметом педології є соціально-культурний розвиток людини». Враховуючи ж історичну обумовленість соціальності, предметом радянської педології необхідно визнати «соціально-культурний розвиток соціалістичної людини» або «розвиток «нової людини», закономірності і чинники цього розвитку» [22].
У розумінні механізмів і чинників психічного розвитку, за словами М. Я. Басова, що «активну, таку, що веде роль» грає середовище, а значить, і сама людина, оскільки поняття середовища охоплює і весь соціальний світ. Шлях вирішення цієї проблеми — у виявленні діалектики відносин загального і часткового, об’єктивного і суб’єктивного, зовнішнього і внутрішнього і у визнанні провідної ролі соціальної дійсності у визначенні закономірностей розвитку людини.
На закінчення М. Я. Басов висловлює оптимістичну думку про перспективи педології, вважаючи, що його завдання полягало в тому, щоб «піддати ревізії найосновніші проблеми, які повинні визначити подальший розвиток нашої науки».
На жаль, цим надіям не було дано збутися. У 1931 р. у віці 39 років несподівано і трагічно помер М. Я. Басов (від зараження крові). Нападки на педологію продовжувалися. Початком розгрому педології стала постанова ЦК ВКП(б) «Про педологічні викривлення в системі Наркомпросів» (1936). Вона таврувала педологію як «лженауку», класово-ворожу течію, що глумливо відноситься до дітей і тим самим завдає шкоди радянській державі. Педологів критикували за використання бухаринської теорії рівноваги, недооцінку спадщини В. І. Леніна і Й. В. Сталіна, а також некритичне ставлення до буржуазних педологічних і психологічних ідей. Указувалося, що педологія спиралася на «закон фаталістичної обумовленості долі дітей біологічними і соціальними чинниками, впливом спадковості і якогось незмінного середовища». Цей закон оцінювався як реакційний, такий, що знаходиться в «волаючій суперечності з марксизмом». Педологія як наука про цілісний розвиток дитини припиняє своє існування.
Очевидно, що важливу роль в долі педології зіграла боротьба, що розвернулася, в керівництві Компартії. Моральне і фізичне знищення більшовиків «ленінської гвардії» (М. І. Бухаріна, Н. К. Крупської, А. В. Бубнова, А. В. Луначарського), розгром троцькізму відбилися і на відношенні до того наукового напряму, який асоціювався з їх іменами. Наприклад, після педологічного з’їзду журнал «Освіта Сибіру» указував, «що хоче або не хоче того М. І. Бухарін, але армія радянських педологів вважатиме його з I з’їзду своїм бійцем».
Гострота критики і санкцій проти педології пояснювалася також тим, що вона не виконала очікуваної від неї місії — наукової підтримки ряду важливих ідеологічних ідей. Так, не відповідали принципу партійності висновки педологів про нижчий рівень розумового розвитку радянських школярів в порівнянні з американськими, про відставання в розумовому і фізичному розвитку дітей з робочого і селянського середовища порівняно з дітьми з сімей інтелігенції, висновок про національні відмінності у вказаних показниках.
Будучи відносно молодим напрямом науки, що бурхливо розвивається, педологія характеризувалася низкою серйозних внутрішніх труднощів, що роблять її уразливою перед лицем критики, що обруши- лася на неї: відрив педологічних досліджень від практики виховання і навчання, відсутність зв’язку між теоретичними узагальненнями в галузі вивчення і розуміння дитини і практичними педологічними розробками; еклектичне поєднання в педологічному вченні різних по своїй ідейній спрямованості і теоретичним основам течій; відсутність глибокого розуміння особливостей педології як специфічної галузі знання; серйозні недоробки у сфері методичного забезпечення педологічних досліджень, в організації вивчення і діагностики дитини і обумовлена цим у ряді випадків некоректність висновків і практичних рекомендацій.
Певну роль в долі педології відіграв і той факт, що разом з вченими- педологами педологічний рух включав величезну кількість практикуючих педологів, на жаль, часто слабо підготовлених для поглибленої психологічної роботи з дитиною і що не мають можливості критично і конструктивно оцінити значення тих або інших наукових теоретичних ідей, що висуваються. Як правильно відзначав один з учасників педологічного руху Ф. А. Фрадкін, «коли відкрилися педологічні лабораторії, що фінансувалися, туди кинулося багато професійно некомпетентних людей. Невдалі чиновники, вчителі, фізіологи, лікарі стали займати місця, які, як їм здавалося, не вимагають спеціальної підготовки. Рекомендації педологів все частіше викликали протести вчителів... Це компрометувало науку в очах практиків і провокувало розправу над педологією, готувало відповідним чином громадську думку» [19, с. 30-31].
Але, не дивлячись на вказані труднощі і недоліки, в цілому педологія внесла серйозний внесок у розвиток психологічного знання про дитину. «Виключно цінною була її спроба бачити дітей в їх розвитку і вивчати їх в цілому, комплексно. Це було, безумовно, кроком вперед від абстрактних схем психології і педагогіки минулого» [19, с. 84]. Заборона педології негативно позначилася на розвитку різних галузей психологічної науки в СРСР: дитячій і педагогічній психології, психології праці і соціальній психології.
Репресії, що настали за цими фактами безпосереднього втручання ідеології і політики в науку, торкнулися багатьох психологів і виразилися не тільки у відлученні їх від наукової діяльності, але і в адміністративних санкціях, включаючи арешти і заслання (А. П. Нечаєв, Ц. Р. Геллерштейн, Д. Н. Рейтинбарг і ін.). В результаті такого «чищення» рядів психологів, що відсікає всі «праві» і «ліві» ухили від «генеральної лінії партії», надзвичайно ускладнилася загальна обстановка, в якій розвивалась психологічна наука. Щодо психологічної практики, то на ній була поставлена крапка на довгі роки.