Психологічна служба

2.3.1. Розвиток психотехніки

Одним з напрямів у прикладній психології, що переживав у 20-30-і рр. в СРСР бурхливий розвиток, була психотехніка. Авторитет і вплив її в цей період були такі великі, що є всі підстави визначати її не як звичайну науково-прикладну дисципліну, але і як масштабний науково-практичний рух, що включив, разом з фахівцями-психологами, як учених інших галузей знання (фізіологів, гігієністів, управлінців, педагогів), так і практичних працівників.

Формування і швидкий розвиток психотехніки, що йшов в унісон з рухом за наукову організацію праці (так званий Нотівський рух), пояснювалося не тільки необхідністю вирішення завдань підвищення продуктивності праці, зростання темпів промислового будівництва, але мало і певні соціальні передумови. Очевидно, що держава диктатури пролетаріату не могла не приділяти серйозної уваги проблемам керівництва, управління людськими ресурсами, різним формам впливу на людину, включаючи і психологічний вплив.

З початку 20-х рр. в країні виникають численні наукові установи з вивчення виробничих процесів (Центральний інститут праці (ЦІП) в Москві, Казанський інститут НОП, Всеукраїнський інститут праці в Харкові, Центральна лабораторія праці в Інституті мозку і психічної діяльності в Петрограді і ін.). У 1923 р. створюється громадська організація Ліга «Час», що ставить завданням розвиток і пропаганду ідей НОП. Її керівники — П. М. Кєрженцев, І. М. Шпільрейн, А. К. Гостєв, В. Е. Мейєрхольд.

Великий вплив на становлення психотехнічного руху мав досвід зарубіжних країн. Бурхливий розвиток цього напрямку прикладної психології відбувався на початку XX ст. у Європі і Америці, і перш за все у роботах Г. Мюнстерберга, В. Штерна та ін. З досягненнями зарубіжної психотехніки знайомиться І. М. Шпільрейн в період свого навчання за кордоном. Повернувшись в 20-ті рр. до Росії, він починає реалізовувати тут основні ідеї психотехніки. Зокрема, апелюючи до зарубіжного досвіду, де виправдала себе взаємодія виробничників, медиків і психологів у розв’язанні спільних завдань розвитку виробництва, підвищення якості праці і кваліфікації працівників. І. М. Шпільрейн розглядав прикладну психологію як складову НОП. Тому перша психотехнічна лабораторія створюється їм у 1922 р. на базі Центрального інституту праці.

У 1923 р. І. М. Шпільрейн організовує психотехнічну лабораторію при Народному комісаріаті праці СРСР, що увійшла в 1925 р. до складу Московського державного інституту охорони праці. Одночасно він створює секцію психотехніки в Інституті психології при 1-му МГУ, завданням якої було проведення експериментальних і теоретичних досліджень з психотехніки. Двадцяті роки стають часом активної психотехнічної практики. Об’єктами її виступають: виробництво, транспорт, школа, біржа праці, військові підрозділи і т.д. Основні напрями психотехнічних розробок: вивчення професій; професійний підбір і профконсультація; раціоналізація підготовки до професійної діяльності і умов праці; психогігієнічні і психотерапевтичні дії; підвищення ефективності пропагандистської роботи і т.д. По суті, йшлося про широку програму участі психологів у соціалістичному будівництві, в становленні і розвиткові культури праці і господарювання в нових соціально-економічних умовах.

Величезний розмах психотехнічного руху вимагав, у свою чергу, створення єдиного координуючого органу, який і був організований в 1927 р., — Всеросійське (а пізніше — Всесоюзне) товариство психотехніки і прикладної психофізіології (ВОПиПП). У 1934 р. воно налічувало вже більше 900 членів. Головою його було обрано І. М. Шпільрейна. Він стає і головним редактором журналу «Радянська психотехніка» (первинна назва — «Психофізіологія праці і психотехніка»), який виходив з 1928 по 1934 рр. Відділення ВОПиПП створюються в Москві, Ленінграді, Свердловську, Пермі, Н. Новгороді, Саратові, а також в Україні і в Середній Азії. Сформувалася мережа профконсультаційних служб, психотехнічних і психофізіологічних лабораторій на транспорті, виробництві, в армії. Психотехнічний рух зібрав навколо себе багато талановитих і ініціативних дослідників-психологів, таких як Ц. Р. Геллерштейн, А. М. Мандрика, Н. Д. Лєвітов, М. Ю. Сиркін, Д. І. Рейтинбарг, А. І. Колода, К. К. Платонов, К. Х. Кекчєєв, Н. А. Рибніков, В. Коган, А. А. Толчинський, А. І. Розенблюм і багато інших.

Показником зростання авторитету радянської психотехніки в країні і за кордоном були і факти участі делегації радянських учених у всіх міжнародних психотехнічних заходах, а також те виняткове право, яке було отримано психотехнічним співтовариством на підготовку і проведення у 1931 р. чергової Міжнародної наукової конференції з проблем психотехніки, що стала першим міжнародним науковим форумом, який був проведений на теренах СРСР у пореволюційний період. У власне науковому відношенні представляє інтерес і та різноманітна фактоло- гія, яка була отримана в ході психотехнічних розробок, і апробовані в них методи, а також ті теоретичні узагальнення, які виникали на цій основі.

Оцінюючи внесок психотехніки у розвиток і формування прикладної психології, необхідно відзначити ряд моментів.

  1. Психотехніка стала однією з перших науково-прикладних дисциплін, що досліджувала конкретну людину у природних умовах її трудової діяльності. Ця наука фактично першою досягла такого рівня практичного застосування своїх методик, методів і технологій, який дозволяв суттєвим чином впливати на виробництво і, в цілому на суспільне життя, вона не тільки оптимізувала окремі виробничі процеси, а й глибоко змінювала суспільну свідомість великих мас людей.

Методологічним здобутком психотехніки було формулювання ідеї про необхідність розробки комплексних методів і методик психологічного супроводу виробничого процесу. Це те, що згодом буде названо соціальними або психологічними технологіями і що так широко застосовується зараз західними колегами у всіх сферах соціального життя від освіти до політики. І в цьому відношенні І.М. Шпільрейн і його співробітники, по суті, розвивали ідеї О.Ф. Лазурського про природний експеримент.

2. Фактично вперше та на основі нової методології було поставлено питання про інтегральні психологічні якості людини, що виявляються нею в процесі освоєння і здійснення трудової діяльності, фактично мова йшла про психологію індивідуальності (у трактуванні Б.Г. Ананьєва і В.С. Мерліна). Увага дослідників була привернута до таких психологічних феноменів як професійна придатність, стомлюваність, професійна майстерність, професійні здібності, професійна кар’єра і т.д.
3. Психотехніками було зроблено вагомий внесок і у методологію прикладної психології. Зокрема було сконструйовано специфічний метод вивчення психологічних механізмів оволодіння людини професією — метод «штучної деавтоматизації» автоматизованих структур регуляції дій, що склалися у попередньому досвіді. Оригінальне трактування в працях радянських психотехніків одержав і метод психологічного аналізу професій. Накопичені в конкретних дослідженнях дані, що розкривають обумовленість професійних особливостей психіки характером цілей і завдань трудових дій, їх змістом, специфікою умов праці, готували ґрунт для виникнення діяльнісного підходу в радянській психології.
4. Безпосередня практична орієнтованість досліджень, згідно з якою критерієм їх істинності виступала практика в її вищій формі — наукових прогнозів і конструктивних, цілеспрямованих змін об’єкта, що вивчається. Вказана методологічна стратегія спрямовувала зусилля ученого на корисний результат і в ньому бачила критерії і еталони істинності наукових пошуків. Хоча корисність і істинність — не однопорядкові явища, але при врахуванні таких характеристик, як цілеспрямованість змін об’єкта, співвідношення запланованих і здійснених (реалізованих) зміни, прогноз результатів дії і т.д., даний критерій отримує необхідні підстави для отримання статусу науковості. На жаль, глибокі теоретичні пошуки в цій галузі після заборони психотехніки не проводилися.

Таким чином, в результаті розвитку психотехнічного руху був накопичений різноманітний і багатий досвід взаємодії психології з практикою; як самостійна дисципліна оформляється прикладна психологія, що включає ряд напрямів дослідження; здійснюється спроба осмислення і використання досягнень, накопичених в зарубіжній психотехніці, для вирішення практичних завдань виробництва. Витоки сучасного проектно-технологічного підходу слід шукати саме в працях психо- техніків.

Оцінюючи в цілому внесок психотехніки в становлення радянської психології, Л.С. Виготський в 30-ті рр. відзначав, що психотехнічна практика «пробила пролом» в будівлі старої психології, показала її неспроможність, сприяла визначенню контурів методології майбутньої будови марксистської психології.