Психологічна служба
1.5. Етичні засади професійної діяльності практичного психолога
Професійна діяльність практичного психолога регулюється не тільки законодавчо, тобто певними законами, інструкціями та методичними вказівками, а й конкретними етичними нормами. При цьому існують специфічні нормативні документи — етичні або деонтологічні кодекси, в яких зведено основні моральні вимоги до професійної діяльності спеціаліста [6, 7, 11, 17, 18].
Найважливішою умовою професійної роботи практичного психолога з клієнтом та його найближчим соціальним оточенням є дотримання етичних норм. Психолог може не володіти тією чи іншою методикою, не знати про котрусь з теорій у психології, але принципово важливим для практичного психолога є відоме гасло — «не зашкодь!». Століттями відпрацьоване законодавство розвинутих країн, що будується на європейській культурно-правовій традиції, узгоджується із перевіреними роками практики етичними вимогами до професії практичного психолога. Усе це унеможливлює завдання свідомої шкоди клієнтові без серйозного покарання. У даному випадку певні правові інституції, держава і громадськість, у тому числі і професійна, стають на захист прав громадянина навіть тоді, коли йому завдано моральної шкоди.
Неетичні дії практикуючого психолога у розвинутих країнах можуть мати значні наслідки, оскільки дуже часто вони підпадають під такі моральні та юридичні поняття, як «завдання моральних збитків», «замах на гідність громадянина», «розповсюдження професійної таємниці», «психологічний тероризм», «порушення особистісного суверенітету» і т. ін. Такі дії можуть каратися не тільки великими штрафами, а й припиненням дозволу надавати психологічні послуги (позбавленням ліцензії). Практично в усіх випадках грубого порушення етичних норм спеціаліст позбавляється (назавжди або тимчасово) ліцензії, права на професію. Здійснюється це або відповідними державними органами, або професійними асоціаціями, яким законодавчо надано це право (наприклад — Великобританія, Німеччина, Польща, США та ін.).
У нашій країні законодавче регулювання діяльності у сфері психологічної практики та надання психологічних послуг ще практично не розроблено. Навіть у процесі професійної підготовки практичних психологів у вищих навчальних закладах практично не здійснюється навчання основам професійної етики. Усі ці обставини можуть призвести до непрофесійного застосування психологічних методів, до того, що психологічну допомогу населенню намагаються надавати непрофесіо- нали. Тому нині особливої ваги набуває неухильне дотримання норм професійної етики усіма психологами, педагогами, соціальними педагогами, особливо це стосується працівників психологічних служб.
Існують професії, для яких не є необхідним дотримання професійної етики. Точніше — професійна етика у даному випадку збігається із загальними етичними нормами і правилами поведінки, що прийняті у суспільстві. Це, наприклад, професії інженера, програміста, економіста, водія. Інша ж група професій (соціономічні професії) передбачає специфічні етичні правила поведінки у процесі виконання службових обов’язків. До цієї групи професій належать лікарі, педагоги, юристи, соціальні працівники, практикуючі психологи та інші фахівці, професійна діяльність яких пов’язана з наданням певних послуг іншим людям.
У чому різниця між цими двома групами професій? Чому одні не потребують, а інші потребують специфічних моральних умов для свого здійснення? Відповідь на ці запитання може бути пов’язана з двома причинами.
Перша: професії, до яких належить прикладна психологія і психологічна практика, своїм предметом мають не технічні або знакові системи, а людину, її життя та здоров’я, її долю й життєві перспективи, її внутрішній світ, її людську гідність і достоїнство, її статус в суспільстві.
Друга причина — особливості реалізації професійних функцій у процесі надання психологічної допомоги. В одному випадку рольова поведінка, індивідуальність фахівця не мають принципового значення для успішності його роботи, в іншому — вони є неодмінною, а почасти й найпершою умовою. Реалізація функцій у професіях типу «людина — людина» здійснюється через виконання певних професійних ролей («психотерапевт», «лікар», «вчитель» та ін.). Іноді сама роль є інструментом впливу професіонала на іншу людину.
У процесі психологічного практикування фахівцям дуже часто доводиться грати певні ролі задля досягнення психотерапевтичного або психокорекційного ефекту (див. напр. О.Ф. Бондаренко, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва, Т.С. Яценко та ін.). Часто у процесі консультування або групової роботи (особливо — гри) психолог змінює свою роль відповідно до тих завдань, що були ним поставлені, та до обставин, котрі складаються у терапевтичному процесі. Усе це вимагає від спеціаліста глибокого психологічного розуміння:
— життєвої ситуації клієнта та його реальної життєвої проблеми;
— своєрідності, унікальності особистості клієнта, його індивідуальності (неповторності);
— актуальної терапевтичної ситуації консультування або психокорекційної гри (групова динаміка);
— механізмів міжособистісної взаємодії та обґрунтованого прийняття конкретної лінії поведінки (ролі);
— особливостей сприйняття клієнтом власного образу та розвиненої особистісної і професійної рефлексії.
Практичний психолог має бути відстороненим від власних професійних ролей і вміти свідомо керувати ними. Досвідчені психотерапевти зазначають, що у практичній роботі важливо не переносити риси непрофесійних ролей на професійні. Недотримання цього правила тягне за собою перенесення особистісних проблем терапевта на клієнта, що є неприпустимим і зазвичай помітно шкодить обом.
Методи, що застосовуються у прикладній психології, можуть серйозно змінити внутрішній світ людини, перебудувати її світосприймання, змінити ставлення до найближчого соціального оточення, сформувати нові та знищити старі форми поведінки. Спеціаліст, що здійснює психодіагностику, психокорекцію, психопрофілактику, несе повну юридичну та моральну відповідальність за наслідки цієї роботи. Адже ніхто (крім виняткових випадків) не має права вирішувати за людину, що для неї є благо, а що ні. Ніхто, крім самої людини, не може визначати її життєвий шлях, її долю, обирати супутників життя, нав’язувати свої переконання. Усе це можна вважати складовими особистісного суверенітету клієнта.
Найдорогоцінніше у професіях педагога, соціального педагога, психолога — це довір’я. Без нього більшість методик і методів практичної роботи втратили б свій сенс. Зі встановлення довіри між клієнтом і психологом починається будь-який вид роботи у психологічній практиці (іноді це називають: «терапевтичний альянс», «рапорт»). Як правило, чим делікатніша проблема клієнта, тим важче встановити необхідний для роботи рівень довіри. Тому найтяжчою професійною провиною і водночас верхом непрофесіоналізму є втрата довіри клієнта до психолога. Людину, що систематично припускається таких помилок, слід вважати професійно непридатною.
За кордоном існує цілий напрям у психологічній науці, — психологічна деонтологія, який досліджує особливості поведінки практичного психолога, консультанта або психотерапевта, у різних ситуаціях надання ними психологічної допомоги. Іноді на практиці доводиться стикатися із дуже складними проблемами, коли психолог має вибирати між додержанням загальних норм, прийнятих у даному суспільстві, громаді, і необхідністю реалізації своїх професійних функцій. У численних посібниках і підручниках аналізуються складні випадки з практики та розкриваються методи розв’язання подібних проблем [16, 17, 20].
Необхідно зазначити, що далеко не в усіх випадках наука може дати прості й вичерпні відповіді на те чи інше моральне питання (проблему), що виникає в процесі практикування. Такі неоднозначні ситуації трапляються в роботі кожного спеціаліста. І кожного разу психолог має прийняти рішення, яке не поставить під загрозу честь і гідність особистості клієнта або його найближчого оточення. При цьому орієнтиром повинні бути загальні принципи морального кодексу психолога.
Слід зазначити, що психологія — як наукова, так і прикладна — виникли і сформувались у лоні європейської цивілізації. Отже вони не можуть існувати поза європейським культурним контекстом, поза загальнолюдськими (точніше — християнськими) моральними нормами. У найбільш узагальненому вигляді ці норми були сформульовані у Декларації прав людини та у багатьох законодавчих актах розвинутих країн. Ці документи є основоположними для всіх працівників соціальних служб та покладені в основу багатьох професійних етичних кодексів. Не переповідаючи їх дослівно, спробуємо розглянути фундаментальні етичні принципи професійної діяльності практичних психологів.
Перше, на що необхідно звернути увагу працівникові психологічної служби, — це унікальність та неповторність кожної особи (принцип індивідуалізації). Психологічна практика — це робота з індивідуальністю людини. Тут соціальне або біологічно типове відступає на другий план, є тільки основою, на якій надбудовується індивідуальність (Б. Г. Ана- ньєв, С. Д. Максименко, В. С. Мерлін, Л. М. Собчик).
Усі відомі теорії особистості твердять, що її структуру складають від кількох десятків до кількох сотень основних рис, факторів або якостей, що всі вони пов’язані між собою та впливають одна на одну, що вони або компенсують (пригнічують) дію іншої, або підсилюють. Такі багатозначні взаємовпливи (В. С. Мерлін) зумовлюють індивідуально неповторні реакції особистості на зовнішні стимули, індивідуально неповторну поведінку. Можна знайти двох людей, стилі поведінки яких схожі між собою, але не можна у жодному з випадків стверджувати, що вони тотожні. Усе це є виявом індивідуальності в людині.
Наголос на індивідуальному (точніше — індивідуальнісному) підході до клієнта є принципово важливим, оскільки типізація, усереднення в роботі практичного психолога спричиняють неточну постановку діагнозу та застосування неадекватних засобів психологічної допомоги.
Індивідуальніший підхід, що відіграє центральну роль із-поміж моральних принципів, породжує низку похідних. Серед них назвемо принцип «не зашкодь». Він полягає в тому, що психолог не повинен нав’язувати клієнтові власні стереотипи світосприймання або поведінки, власні моральні стереотипи. Необхідно сприймати клієнта таким, яким він є. Головне тут — не оцінити, а зрозуміти. Тобто консультант або терапевт мають безоцінково ставитися до клієнта. Усе це «дає змогу некваліфікованому психологові осягти розуміння життєвого шляху, що є відмінним від його власного» [1, с. 10].
Досвід психокорекційної роботи свідчить, що найбільша кількість помилок і порушень принципу «не зашкодь» відбувається саме через нерозуміння позиції клієнта, особливостей його індивідуальності або через низький рівень психологічної культури консультанта. Практикуючий психолог має орієнтуватися передусім не на власні уявлення про те, що є добре, а що ні, а на систему цінностей клієнта. Феномен «приєднання» до позиції клієнта має посідати постійне місце у структурі професійної діяльності кваліфікованого спеціаліста.
Принцип добровільності або добровільної участі клієнта у діях психолога. Ніхто не має права примушувати людину проходити психологічне обстеження або брати участь у корекції стилю її спілкування, особистіс- них та індивідуальних рис, поведінки. Така робота може здійснюватися лише за умови доброї волі клієнта. Більше того, він має право перервати діагностично-корекційну роботу в будь-який момент.
Необхідною умовою продуктивної взаємодії клієнта з психологом є свідоме ставлення першого до діагностично-корекційної роботи, в якій він бере участь. Психолог має поставити клієнта до відома про зміст і завдання його професійних дій, про їх можливі наслідки для клієнта та його найближчого оточення. При цьому обов’язковим є повідомити клієнта про результати діагностики.
Із наведеного вище правила є два винятки. Перший полягає у тому, що психологічна практика здійснюється поза волею людини, коли та не в змозі свідомо підходити до процесу діагностично-корекційної роботи через хворобу або перебуває у стані зміненої (неповної) свідомості та потребує невідкладної допомоги. Другий виняток — це судово- психологічна експертиза. Тут психолог здійснює свої професійні дії за рішенням судових інстанцій і не передбачає співробітництва клієнта у цьому процесі. Варто пам’ятати, що у даному випадку можуть бути застосовані специфічні методи діагностично-корекційної роботи.
Конфіденційність у роботі психолога — чи не найвідоміший з принципів професійної етики. Разом із тим він не може бути абсолютним.
Крайні тлумачення цього принципу видаються однаково непрофесійними. Але у практичній роботі довкола цього виникає багато проблем. З одного боку, психолог має прагнути максимальної відкритості у своїй роботі, з іншого — має забезпечити нерозповсюдження інформації, яка може зашкодити клієнтові або його найближчому соціальному оточенню. Найважливіше — не завдати шкоди клієнтові. Якщо виникають спірні етичні питання, вони, як правило, вирішуються на користь клієнта. Винятки з цього правила складають випадки, коли існує реальна загроза іншим людям або самому клієнтові. Про такі виключення з правил клієнт повідомляється перед початком роботи.
Умова, що тісно пов’язана з попередньою, стосується адекватного представлення результатів тестувань та іншої психологічної інформації. Тут спеціалісти з деонтології називають кілька вимог.
Першою є обов’язковість для психолога повідомляти клієнта або його близьких про результати та можливі наслідки діагностично- корекційної роботи.
Друга — ця інформація має бути адекватною рівневі психологічної та загальної культури споживачів.
Третя полягає в тому, що усвідомлення власних проблем та осо- бистісних характеристик суттєво впливає на поведінку людини, тому подання інформації має не травмувати клієнта, а спонукати до соціально схвалюваного розвитку його особистості.
У випадку, коли інформація надається третім особам, прийнято також ураховувати можливість її несанкціонованого розповсюдження та некомпетентних з огляду практичної психології дій цих осіб. Психолог має враховувати й соціально-психологічні наслідки корекційної роботи з клієнтом. Адже самий факт участі останнього у цій роботі може негативно позначитися на його психологічному комфорті і соціальному статусі.
Суворе додержання моральних принципів у роботі не виключає імовірності виникнення складних моральних і професійних ситуацій. Так, іноді додержання одного морального принципу заходить у протиріччя з іншими. Досвідчені психологи керуються у таких випадках передусім інтересами клієнта та громадської безпеки.
Поки що єдиним документом, який регламентує діяльність психологічних служб, є Етичний кодекс Товариства психологів України (див. [20]). Тому робота у практичній сфері нині пов’язана із напрацюван- ням досвіду застосування етичних принципів до конкретних випадків діагностично-корекційної роботи.
Етичний кодекс насамперед передбачає застосування таких загальних етичних принципів: повага до особистості, захист людських прав, почуття відповідальності, чесність та відвертість стосовно клієнта, обережність щодо використання методів і процедур, професійна компетентність, твердість у досягненні мети втручання, наукове обґрунтування останнього.
Тепер детальніше зупинимося на тлумаченні принципів, які увійшли до Етичного кодексу Товариства психологів України, та можливостях їх застосування на практиці.
Відповідальність. Звичайно, кожному психологові добре відомо, що він несе особисту відповідальність за свою роботу та її можливі наслідки, за надійність використовуваних методик та об’єктивність результатів. Цей принцип є обов’язковим для фахівців в усіх напрямах його діяльності — психодіагностиці, психокорекції, психопрофілактиці тощо. З погляду застосування цього принципу в системі освіти слід наголосити на особливій відповідальності шкільного психолога перед дітьми, а також іншими учасниками навчально-виховного процесу — вчителями та батьками. Мова йде про те, що коли інтереси дитини, які насамперед має обстоювати психолог, вступають у протиріччя з інтересами інших дітей чи дорослих, психолог має виконувати свої функції з максимальною неупередженістю. Персональна відповідальність психолога перед дітьми полягає також у збереженні даних психологічних обстежень у таємниці або в переданні їх третім особам лише з особистого дозволу самих дітей. На превеликий жаль, цей пункт часто порушується психологами.
Компетентність. Основний зміст цього принципу полягає в тому, що практикуючий психолог повинен постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності, поповнювати свої знання про нові наукові досягнення в галузі його діяльності. Психолог має брати на себе лише ті завдання, для виконання яких він має відповідну освіту та володіє методами їх реалізації. У разі непосильності завдання він має попередити про це клієнта і передати вирішення його проблеми компетентному спеціалістові або допомогти людині налагодити контакт з професіоналами, які можуть забезпечити адекватну допомогу.
Психолог не має права застосовувати методи й процедури, які не пройшли достатньої апробації або не повністю відповідають науковим стандартам. У протилежному випадку він зобов’язаний попередити про це зацікавлених осіб і бути особливо обережним у своїх висновках та рекомендаціях. При інтерпретації даних психологічного обстеження йому слід уникати пояснень щодо структури тесту чи його змістових проявів.
Психолог не має права передавати психодіагностичні, психотерапевтичні чи психокорекційні методики для користування некомпетентним особам і зобов’язаний запобігати використанню методів психодіагностики професійно непідготовленими людьми.
При прийомі на роботу психолог має попередити адміністрацію, що в межах своєї професійної компетенції буде діяти незалежно, а професійне втручання в його діяльність може здійснюватися лише органом психологічної служби, якому психолог методично підпорядковується. Також слід звернути увагу зацікавлених осіб на необхідність зберігати таємницю психологічних досліджень і дотримуватись етичних правил даного Кодексу.
Слід зазначити ще один нюанс, який стосується принципу компетентності. Якщо психолог має особисті проблеми, які заважають виконанню його фахових обов’язків і є показником професійної непридатності, він звертається за допомогою до інших фахівців і свідомо коригує власні недоліки.
Психолог не повинен давати індивідуальні поради і виголошувати судження, не маючи достовірних знань про обстежуваного або ситуацію, в якій той перебуває.
Благополуччя клієнта. Робота практикуючого психолога спрямована передусім на досягнення виключно гуманних цілей, які передбачають зменшення обмежень на шляху вільного інтелектуального й особистіс- ного розвитку кожної людини.
Під час роботи психолог суворо дотримується принципу добровільної участі клієнта у стосунках з ним, утримується від зайвих обстежень та поспішних висновків, дуже обачно висловлюється щодо питань норми і патології.
Усю свою роботу психолог проводить на основі безумовної поваги гідності та недоторканності особистості людини, активно захищає її права, визначені Загальною декларацією прав людини. Він завжди керується принципом чесності й відвертості, виступає одним із головних захисників інтересів особистості перед суспільством, якщо вони кимось порушуються.
Морально-позитивний ефект дослідження. Цей принцип має ураховуватися у випадках проведення експериментальних досліджень. Зміст його полягає в тому, що при плануванні та участі практикуючого психолога в дослідженні мають бути однозначно сформульовані цілі й проблеми, чітко окреслені необхідність такої роботи та контингент досліджуваних. При цьому психолог сам обирає методи роботи й забезпечує належний рівень надійності результатів, обов’язково розглядаючи як найбільш імовірну, так і альтернативну гіпотези. Ризик ненавмисного негативного впливу дослідження має зводитися до мінімуму. Психолог заздалегідь повинен поінформувати обстежуваних про їхнє право відмовитися від участі в дослідженні, а отримавши згоду, має переконатися у незалежності цього рішення.
Кваліфікована пропаганда психологічних знань. Даний принцип передбачає те, що інформуючи непрофесійну громадськість про свою діяльність, практикуючий психолог має робити це на основі об’єктивних і точних даних таким чином, щоб не зашкодити професії. Неприпустимим є інтерпретація психологом певних психічних явищ на основі ненаукових, позанаукових концепцій і «теорій» (астрологія, нумероло- гія, соціоніка, біоенергетика і т. ін). Психолог не повинен давати тих обіцянок, які він не в змозі виконати.
Використовуючи засоби масової інформації, психолог зобов’язаний попередити людей про можливі негативні наслідки їх звертання до професійно некомпетентних осіб і вказати, де і в кого можна отримати кваліфіковану психологічну допомогу. Крім того, поради психологів у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненому вигляді без посилань на конкретні випадки. У разі необхідності продемонструвати випадок допускається анонімна інтерпретація події.
Професійна кооперація. Цей принцип покликаний регулювати стосунки практикуючого психолога зі своїми колегами. Психологи повинні поважати професійну компетентність, обов’язки і відповідальність своїх колег та представників суміжних професій. Це не означає, що вони не мають права на наукову критику, але при цьому має бути виключено дискредитування колег або представників інших професій, які використовують ті ж самі або інші наукові методи чи належать до інших наукових шкіл чи напрямів.
Розв’язуючи спірні питання, психологи керуються передусім положеннями Етичного кодексу, а у складних випадках арбітром може виступати Комітет з етики, заснований Товариством психологів України.
Таким чином, розглянувши морально-етичні принципи діяльності практичних психологів і деякі ситуації та випадки їх застосування у практиці, слід наголосити, що з етичного боку від практичного психолога вимагається передусім глибоке розуміння суті життєвої ситуації людини та особливостей її індивідуальності.