Психологічна служба

1.3. Прикладна психологія та її місце у системі психологічного знання

Психологія як пояснювальна дисципліна, як один із способів тлумачення явищ навколишнього світу і людської психіки існує стільки, скільки існують людська свідомість, філософія, наука взагалі (В. А. Ро- менець, М. Г. Ярошевський).

Виникнення психології як самостійної галузі науки пов’язують із запровадженням специфічних експериментальних методів дослідження, розробка й застосування яких зумовлювались необхідністю розв’язання практичних соціальних, виробничих, управлінських проблем. Оформлення психології у самостійну галузь науки почалося наприкінці XIX ст. у зв’язку з проблемами моделювання процесу трудової діяльності людини та визначення сприятливих та несприятливих її факторів (Г. Мюнстерберг); у зв’язку з необхідністю більш глибокого розуміння механізмів виникнення й розвитку психічних захворювань та відхилень у психічному розвиткові (В. М. Бехтерєв, І. П. Павлов); у зв’язку з необхідністю виокремлення конкретного образу з поля сприйняття (В. Вундт) та ін.

XX століття можна вважати століттям бурхливого розвитку психології. Його початок ознаменувався виникненням експериментальних галузей наукової психології: вікової, соціальної, диференційної, психології особистості. Кінець століття позначений бурхливим розвитком прикладної (практичної) психології, таких її напрямів, як педагогічна, інженерна, юридична, екологічна психологія, психологія реклами, психологія управління та багато інших.

Співставлення психологічної теорії і психологічної практики показало, що відносно психологічної теорії психологічна практика виконує подвійну функцію. З одного боку, вона активно «споживає» наукові знання у вигляді психологічних законів, закономірностей, теорій та гіпотез, у вигляді результатів конкретних експериментів та психодіаг- ностичних методик і дослідницьких методів. З іншого боку — практичні проблеми та досвід застосування тих чи інших методик у практиці висувають перед наукою необхідність розв’язання нових експериментальних і теоретичних проблем, тобто — подальших наукових досліджень. Взаємозбагачення та взаємопроникнення наукової психології та психологічної практики — необхідна умова прогресу психологічного знання в цілому.

Якщо у випадку наукової психології мова йде про дослідження явищ психічного життя людини, то у випадку психологічної практики — про діагностично-корекційну та профілактичну роботу з окремим індивідом або групою для збереження їхнього психічного здоров’я та запобігання небажаних явищ у поведінці й розвиткові. Досягнення цього відбувається за допомогою специфічних психологічних методів, методик і технологій.

Психологічна практика, навіть якщо вона ґрунтується на поза- наукових чи побутових засадах, вимагає від наукової психології не тільки наукових концепцій, теорій і більш глибокого розуміння свого предмету, а й дієвих методів, методик і технологій діагностичної, корекційної, профілактичної та інших видів роботи, методів впливу на об’єкт практики.

У багатьох випадках методи і методики наукової психології не можуть бути безпосередньо застосовані у практикуванні психотерапевта або психолога-консультанта. Часто методи психологічної корекції і профілактики, розвитку і формування особистості запозичуються або з інших суміжних наук (педагогіка, соціологія, медицина), або з поза- наукової чи побутової практики (сугестія, арт-терапія, сповідь).

Отже, психологія, і як галузь науки, і як вид суспільної практики потребує іще одного компоненту який би пов’язував між собою ці різні її частини. Цей компонент ми називаємо прикладною (практичною) психологією.

Для підтвердження необхідності формування і розвитку прикладної психології, що має стати своєрідним містком між психологією науковою та психологічною практикою, наведемо два приклади. Один — з технічної галузі, промислового виробництва, інший — з гуманітарної галузі — педагогіки.

Для виробництва якогось продукту, скажімо — літака або телевізора, промислове підприємство потребує науково обґрунтованих методів, прийомів і методик з різних галузей науки — електродинаміки, матеріалознавства, електроніки, фізики і т.п. Основні проблеми названих наук досліджуються у науково-дослідних інститутах. Тут провадяться фундаментальні наукові дослідження які розкривають фундаментальні закони і принципи. Але наукові дані не можуть бути безпосередньо застосовані на виробництві. Вони потребують адаптації до конкретних практичних проблем і запитів, що виникають у процесі виготовлення літака. Така адаптація здійснюється у спеціальних установах які називаються проектні інститути. Функція останніх якраз і полягає у трансляції фундаментальних фізичних (хімічних, кібернетичних та ін.) законів і принципів у конкретні методи та технології побудови літака або конструювання телевізора. Можна сказати що, виробництво «споживає» не фундаментальні закони у чистому вигляді, а у вигляді конкретних інструкцій, методик, методів, технологій і технологічних схем.

Сфера суспільно-гуманітарних наук у цьому відношенні суттєво не відрізняється від сфери технічних наук.

Існують фундаментальні педагогічні науки, — теорія виховання, дидактика, вікова фізіологія і психологія. Вони досліджують найбільш загальні закономірності і явища, «продукують» загальні підходи і методи навчання, виховання і розвитку людини. Але результати фундаментальних педагогічних досліджень не застосовуються безпосередньо у педагогічній практиці (навчання і виховання дітей у школі). Вони проходять адаптацію до конкретних навчальних предметів (природознавство, література, хімія, алгебра, історія і т. ін.) та вікових і індивідуальних особливостей учнів (дошкільнята, підлітки, дорослі). Ця адаптація здійснюється шляхом розробки і впровадження методик конкретних навчальних предметів (методика викладання фізики у старшій школі, методика виховної роботи у вищих навчальних закладах, методика виховання дітей у дошкільному навчальному закладі і т.п.). Отже, методична робота у педагогіці відповідає проектно-технологічній роботі у проектному інституті, її результатом є методики викладання конкретних предметів для конкретного контингенту учнів.

Для конкретного вчителя теорія педагогіки є лише орієнтиром у роботі, а основою для повсякденного здійснення педагогічної практики (навчання і виховання молоді) є інструкції та методичні розробки з проведення уроків з конкретного предмету у конкретному класі (методика викладання зоології у 8 класі загальноосвітньої школи). Більше того, тут варто вказати на існування інструктивно-методичних розробок з
викладання того ж предмету і для тієї ж вікової групи але для різних типів навчальних закладів (для дітей з обмеженими можливостями, для спеціалізованих шкіл, для класів з поглибленим вивченням окремих предметів і т.п.).

Наведені приклади переконують нас у тому, що методи, принципи і конкретні закони, що є здобутком наукової психології, не можуть бути безпосередньо трансльовані у психологічну практику. Принаймні у цьому процесі виникають чисельні ускладнення та невідповідності. Містком між психологічною практикою і науковою психологією є, на нашу думку, прикладна (практична) психологія, основною функцією якої якраз і є трансляція фундаментальних психологічних законів, принципів і підходів до конкретних психологічних і соціальних проблем конкретної людини, конкретних груп людей.

Результатом наукових досліджень у психології є психологічні закони, закономірності, підходи, наукові факти, методи і принципи. Результатом професійної діяльності в галузі психологічної практики — психологічно здорова, соціально адаптована і гармонійна особистість (індивідуальність). Результатом професійної діяльності в галузі прикладної (практичної) психології — методики, прийоми і технології надання психологічної допомоги конкретній особистості з урахуванням її індивідуальних, вікових і соціальних особливостей.

Прикладна психологія — це галузь професійної діяльності, яка має на меті визначення психологічних особливостей життєвої ситуації та індивідуальності людини, розробку і впровадження у практику технологій, методик і прийомів внесення позитивних змін у її внутрішній світ та процес міжособистісної взаємодії, профілактику небажаних форм поведінки для найбільш повного розкриття сутнісних сил людини.

Підсумком дискусії про визначення прикладної психології може бути констатація того факту, що прикладна психологія є специфічною галуззю професійної діяльності. Цим вона відрізняється від побутової і, частково, від позанаукової. Практикуючий психолог здійснює свої професійні функції за допомогою специфічних прийомів, методів і технологій, які побудовані на знанні законів людської поведінки й розвитку. Основними видами діяльності практикуючого психолога є прикладна діагностика, психологічне прогнозування, психологічна корекція, психологічне консультування та профілактика негативних тенденцій розвитку індивідуальних рис і поведінки людини.

Таким чином, і діяльність практичних соціально-психологічних служб, і новітні теоретичні здобутки ставлять на порядок денний проблему визначення основних засад прикладної психології, визначення її специфіки та зв’язку з академічною (науковою) психологією, співвідношення з іншими формами психологічної практики.

Раніше вже були виокремлені та обґрунтовані три світоглядні (методологічні) підвалини психологічної практики (наукова, позанаукова і побутова). Вони ж, на нашу думку, відображають той чи інший спосіб пізнання психологічної реальності, пояснення психічних феноменів і явищ, методичну і методологічну основу практикування з надання психологічної допомоги особистості. Тому для визначення місця прикладної психології в системі психологічного знання і практики важливо передусім порівняти різні види психологічного знання співставивши їх між собою.

Історично першим видом психологічного пізнання людиною світу і себе самої була побутова (повсякденна, ужиткова) психологія. На цьому ж знанні ґрунтувалась і відповідна психологічна практика.

Побутова психологія — це історично закріплений у традиціях, навичках, звичках, інтуїції та інших сталих формах поведінки досвід управління індивідуальним розвитком і активністю іншої людини. Цей досвід функціонує як елемент фольклору, традицій, соціальної поведінки тощо.

Позанаукова психологія — це специфічний вид психологічного знання, що ґрунтується на релігійних і псевдо релігійних, містичних засадах, на передбаченнях і припущеннях, на недоведених за допомогою наукових методів концепціях, поглядах і переконаннях. Основу цього виду психологічного знання складає особиста упевненість людини в існуванні тих чи інших закономірностей і механізмів, віра у ту чи іншу гіпотезу або ідею.

Важливо зазначити, що у природному світі та людській психіці існує багато явищ і процесів, які ще не дістали наукового пояснення. Ми не маємо права ігнорувати, або оголошувати усі ці явища неіснуючими. Адже у ряді випадків психологічна допомога, що надається з позицій позанаукової психології (а, часто і з позицій побутової психології), є доволі дієвою і ефективною. Окремі прийоми і методи з цих галузей практики після відповідної адаптації можуть застосовуватись й у професійній психологічній практиці.

Наукова психологія (або наука психологія) вже за своїм визначенням аналітична. Її предметна галузь — це психічні явища, закони функціонування й розвитку психіки, риси особистості, психічні якості суб’єкта, механізми і закономірності спілкування і міжособової взаємодії та ін., тобто окремі елементи певної цілісної системи, у даному випадку — психіки. Цей вид психології, як і будь-яка інша наука, розкладає свій об’єкт на складові, вивчає зв’язки між ними, а затим намагається відтворити цілісну структуру об’єкта, при тому структуру, що функціонує.

Головною метою психологічного дослідження є встановлення закономірності, визначення причин і механізмів функціонування психічного або окремих його елементів. Навіть у тому випадку, коли дослідник ставить за мету формування певного психічного процесу або механізму, то, по-перше, мова йде не про формування людини в цілому, а про формування конкретної риси або якості; по-друге, мається на увазі не формування якоїсь риси у конкретної людини, а методика формування такої риси у певної категорії людей. Тут відзначаємо найхарактернішу ознаку наукової психології — аналітично-статистичний підхід до предмету свого дослідження — психіки.

Ще одне важливе питання — методичний апарат наукової психології. Загалом його складають унікальні дослідницькі процедури (методики), що в принципі є малопридатними до масового практичного застосування. Якщо звернутися до історії створення переважної більшості психодіагностичних методик, то стає зрозумілим, що їх розробка була одним з етапів наукового дослідження конкретної проблеми або психічного явища. За своїм змістом — це дослідницькі методики, результатом застосування яких є статистична інформація про досліджуване явище або процес. Для наукової психології це цілком достатньо, адже її головна мета — встановити факт, віднайти закономірність.

Прикладна психологія є специфічним видом професійної діяльності, основним змістом якої є розробка на основі наукової методології технологій, технік і методів психологічної практики, застосування психологічних механізмів впливу для корекції активності та розвитку людей у контексті їхніх життєвих обставин та життєвого шляху, котрі інтерпретуються як неповторні обставини та неповторна суб’єктність, індивідуальність.

Прикладна психологія не тотожна психології побутовій або позанауковій. Вона є аплікацією досягнень психологічної науки до конкретних практичних проблем надання психологічної допомоги особистості: психологічне консультування, психологічна корекція, психологічна профілактика, практична психологічна діагностика, психотерапія і т. ін. У той же час прикладна психологія не може не враховувати й здобутки інших двох типів психологічного знання.

Як бачимо, прикладна психологія опосередковує фундаментальні наукові, позанаукові та побутові знання, про психіку людини і її поведінку — з однієї сторони, та психологічну практику — з іншої. Це опосередкування є специфічною функцією, що не може бути зведена ані до дослідницької, ані до практичної. Прикладна психологія — це синтез наукового, позанаукового і побутового рівнів пізнання для конструювання і проектування методів розвитку і формування особистості, надання психологічної допомоги у складних життєвих обставинах. Ця функція прикладної психології може бути названа науково-впроваджувальною (науково-прикладною).

З іншої сторони — прикладна психологія, — це узагальнення і синтез практичного досвіду застосування прийомів, технологій і методів у різних видах психологічної практики до представників різних цільових і вікових груп. У цьому випадку необхідно враховувати як особистість об’єкта практикування, так і особливості його життєвої ситуації. Ця функція прикладної психології може бути названа функцією аналізу і узагальнення досвіду.

Порівняння предметних галузей прикладної та побутової психології з науковою, то відразу ж можна помітити розбіжність (див. табл. 1.3.). По-перше, виявляється синтетичний характер психології побутової, а по-друге, структурно-синтетичний характер прикладної психології. Для першої людина (не декларативно, а фактично) є унікальна цілісність, неповторна й неподільна по своїй суті — індивідуальність. Побутова психологія розглядає свій об’єкт в його індивідуальній цілісності, причому не статистично, а як конкретного індивіда, реальну живу людину. Такий підхід до об’єкта можна назвати синтетичним.

Структурно-синтетичний характер прикладної психології виявляється у тому, що вона, здійснюючи в цілому синтетичний підхід до особистості, спирається на певні уявлення про структуру і природу свого об’єкта, які напрацьовані у науковій психології. У даному випадку правомірно визначати предмет прикладної психології. Він може визначатись як зміст і напрями розвитку і сфери активності суб’єкта, його системні якості та властивості. На цьому рівні вже може ставитись завдання вивчення або корекції окремих психічних рис, властивостей і якостей особистості.

Таблиця 1.3. Порівняльна таблиця методологічних основ наукової, прикладної та побутової психології

	Наукова	Прикладна	Побутова
Об’єкт	«Абстрактна», «сер еднь о статистична» людина	Індивідуальність, конкретна людина у конкретних життєвих обставинах	Індивідуальність, конкретна людина у конкретних життєвих обставинах
Предмет	Психіка, механізми душевного життя і поведінки	Життєва ситуація суб’єкта, його індивідуальність, життєві плани та життєвий шлях	Поведінка, життєва ситуація, життєвий шлях
Мета	Встановлення наукових фактів, виявлення закономірностей і законів	Надання психологічної допомоги; вплив на поведінку і розвиток, корекція і профілактика	Вплив на поведінку і розвиток
Підхід	Аналітико- статистичний	Структурно- синтетичний	Синтетичний
Методи	Дослідницькі: спостереження, експеримент	Психологічні технології, професійна інтуїція	Здоровий глузд, традиції, обряди, інтуїція
Результат професійної діяльності	Закони і закономірності функціонування психіки та міжособистісної взаємодії	Технології і методики надання психологічної допомоги особистості. Катарсис, фасилітація	Зміни у поведінці особистості, її внутрішньому світі — настроях, ставленнях, соціальних відносинах
Вимоги до спеціаліста	Знання + дослідницькі навички	Знання + життєвий досвід + професійна інтуїція	Життєвий досвід + інтуїція

Розглянемо далі методичний апарат побутової психології, як це було у випадку з науковою психологією. Методологією побутової психології (якщо розглядати методологію як сукупність методів) складають звичаї, традиції, навички поведінки. Причому це стосується як діагностики, так і корекції та профілактики. Слід зазначити велику кількість знань, що зберігаються тут у вигляді несвідомого, а також те, що практика часто будується на інтуїтивній основі.

Якщо звернутися до прикладної психології, то тут основною методичною одиницею має бути цілісна психологічна технологія. Адже у даному випадку ні окремі психодіагностичні методики, ні усталені форми поведінки не можуть бути ефективними.

У психологічній технології поєднуються аналітичний і синтетичний підходи до особистості, сума знань та уявлень про елементи і структурні блоки у їх взаємозв’язках, з одного боку, і цілісне (синтетичне) бачення об’єкта корекційних впливів — з іншого. Розробка психологічної технології є по суті процесом психологічного проектування, що спрямований на вирішення конкретної ситуації індивідуального розвитку або соціальної взаємодії з використанням знань і досвіду наукової та побутової психології. Застосування технології у практичній роботі передбачає, як правило, її адаптацію до конкретних умов роботи з конкретною людиною.

З усього сказаного можна зробити важливий висновок: прикладна психологія має свою специфіку, що полягає у поєднанні наукових законів і методології з практичним досвідом різного роду психологічного знання і практики. Вона посідає проміжне місце між науковою психологією і психологічною практикою. Специфічною функцією прикладної психології в системі психологічного знання є проектування розвитку особистості в контексті її життєвих обставин шляхом розробки і застосування корекційно-розвиткових технологій.