Психологічна служба

1.2. Феномен психологічної практики

У нашому повсякденному житті ми можемо спостерігати різноманітні види психологічних практик — психологічне спостереження, практична психодіагностика, психологічне консультування, психотерапія, психологічна допомога, психологічні тренінги і вправи, групові психологічні сесії, психологічний супровід, психологічна експертиза і психологічне оцінювання, психоемоційна релаксація та ін.

Велика кількість фахівців і організацій, що надають психологічні послуги, породила значне різнобарв’я методів, методик і форм психологічного практикування. Останні настільки різноманітні, що почасти виникає сумнів у тому, чи належать вони взагалі до психології.

Феномен психологічної практики існує разом з іншими видами соціальних і духовних практик — педагогічна практика, медична практика, економічна практика, містичні практики, релігійна практика, підприємницька практика. Іншими словами — разом із наукою, науковими дослідженнями існують такі види і типи людської діяльності, які використовують або впроваджують наукові здобутки у практичній виробничій, економічній, лікувальній або педагогічній діяльності.

Психологічна практика має свою специфіку у порівнянні з іншими видами суспільних і духовних практик. Суб’єктом психологічної практики є окрема людина (психолог, психотерапевт, консультант) або група людей, що розглядається як соціальний суб’єкт. Активність суб’єкта психологічної практики зазвичай носить свідомий, цілеспрямований характер і основною своєю метою має вплив на іншу людину або групу людей.

Об’єктом психологічної практики завжди виступає інша людина (інший суб’єкт) або група людей. Окремим видом психологічної практики є випадки, коли сам суб’єкт виступає як об’єкт, коли його активність спрямовується на себе самого (самовиховання, самонавіювання, медитація).

Психологічна практика здійснюється або безпосередньо через засоби міжособистісного спілкування, або опосередковано — через предметну або знакову діяльність. Метою всякої психологічної практики є зміни стану або змісту свідомості об’єкта психологічного практикування, його ставлень, переконань, уявлень, емоцій, рис або якостей особистості, зміни поведінки. Психологічна практика може відбуватися або за згоди її об’єкта (у такому випадку говорять про співробітництво, довіру, психотерапевтичний альянс), або без такої згоди (тоді мова йде про маніпуляції, примус, нав’язування, навіювання та ін.).

Психологічна практика відрізняється від усіх інших видів практик у першу чергу — своєю спрямованістю, метою, в другу чергу — засобами. Засоби, прийоми, методи здійснення психологічної практики, можуть бути і непсихологічними (наприклад — малювання, ліплення або гра з піском), але мета і результати завжди мають психологічні зміст та наслідки (корекція агресивності, формування довільності поведінки, розвиток рефлексивних механізмів, зняття або полегшення наслідків психологічної травми, покращання психоемоційного стану і т.п.).

Психологічна практика здійснюється через різні форми міжосо- бистісної взаємодії, предметної, навчальної або художньої діяльності. Форми психологічної практики можна об’єднати у три великі групи:

— індивідуальні, коли об’єктом практики виступає окрема особистість, (бесіда, сповідь, індивідуальна психологічна діагностика, ритуал, консультація, навіювання, спільна діяльність або ритуальні дії, маніпуляції та ін.);

— групові, коли як об’єкт практикування розглядається конкретна група людей, первинний колектив, реальна контактна група, члени якої безпосередньо взаємодіють один з одним, (групові форми психотерапії і психокорекції, релігійні і псевдорелігійні практики, навчальні семінари, групові ритуальні дійства, психодраматичний театр, групова художня або творча діяльність, тренінги та ін.);

— масові, коли впливи чи маніпулятивні дії спрямовані на великі соціальні групи або цільові аудиторії (масові дійства, концерти, ритуали та обряди, святкування, масові проповіді, мітинги і демонстрації, маніпуляції через ЗМІ).

Випадок, коли суб’єкт психологічної практики виступає одночасно й як об’єкт останньої, також передбачає певні специфічні форми — медитація, внутрішній діалог, самоспостереження, самонавіювання і т.п.

Що може виступати теоретичною і методичною основою психологічної практики? Яка система знань, уявлень, поглядів слугує підґрунтям для психологічної практики?

Психологічна практика може здійснюватися на певних світоглядних засадах, а саме на основі:

— наукових знань (наукової психології, фізіології, соціології і т.п.);

— містики або позанаукових концепцій (міфологія, вірування, релігія, містичні концепції і вчення, псевдорелігійні погляди);

— життєвого досвіду (здоровий глузд, професійний і соціальний досвід);

— еклектичного поєднання трьох попередніх (ужиткова, побутова, повсякденна психологія).

Ми маємо розуміти, що аналізуючи ті чи інші дії фахівця, іноді буває непросто чітко й однозначно стверджувати, що практика, яку він здійснює, є гомогенною. Часто, застосовуючи той чи інший прийом, суб’єкт практики послуговується знаннями з усіх трьох — життєвого досвіду, позанаукової та наукової психології.

Як видно з малюнка 1.1 у психологічній практиці іноді перетинаються у різному співвідношенні і наукові знання, і містика, і життєвий та професійний досвід суб’єкта психологічного практикування. Хоча це не виключає можливості здійснення психологічної практики тільки на наукових засадах, або на побутових чи позанаукових.

Психологічна практика, що здійснюється на наукових засадах, притаманна в основному діяльності психологічних служб та окремих практикуючих психологів, що мають спеціальну освіту і професійну підготовку. Основою цього виду практики є наукова методологія, факти і закономірності, достовірність яких переконливо доведено в експериментах. Зокрема, психологічна діагностика особистості здійснюється спеціальними науково обґрунтованими методами і методиками — тестами, опитувальниками, анкетами і т. ін. валідність і надійність яких доведено експериментально. Зазначені методи і методики були розроблені і пройшли апробацію з дотриманням необхідних статистичних процедур, мають відповідні норми, за якими конкретну досліджувану людину можна віднести до тієї чи іншої категорії, психологічного типу (Л. Ф. Бурлачук, Р. Кеттел, Л. М. Собчик та ін.).

Позанаукові (містичні) концепції та уявлення про природу людини також можуть бути основою для психологічного практикування. Тут ми спеціально застосували термін «позанаукові», оскільки не маємо наміру заглиблюватись у дискусію чи є та чи інша «теорія» чи «наука» дійсно частиною науки. Можна навести багато прикладів, коли деякі психологічні практики ґрунтуються на припущеннях або гіпотезах, що поки що не знайшли свого експериментального підтвердження. Так, наприклад, є «науки», які безпідставно стверджують, що існують поля або потоки енергій, на які може впливати або випромінювати мозок людини. На цій основі стверджують про можливість впливу однієї людини на поведінку або думки іншої, передачу думок (образів) на значні відстані, «зчитуванні» однією людиною думок іншої і т.п.

До цієї ж категорії психологічної практики ми відносимо і психологічні аспекти релігійних та міфологічних практик, хоча цілком розуміємо нетотожність релігійної (духовної) і психологічної практик (О. Ф. Лосєв, І. П. Маноха, О. П. Полисаєв, В. А. Роменець, В. О. Татенко).

Позанаукова практика ґрунтується на некритичному прийнятті та засвоєнні певних уявлень, концепцій і «теорій». Можна вважати, що основою сприйняття людиною такого роду «знань» є віра, вірування. Достатньо, наприклад, повірити у те, що кожен неживий предмет має свою «душу», «несе в собі інформацію та енергетику», і у такому випадку приймається ідея про спілкування людини (обмін енергією та інформацією) з рослинами, камінням, водою і т.п. А звідси — специфічні методи психологічної практики: носіння амулетів, оберегів, спілкування за допомогою різного роду предметів із померлими або представниками позаземних цивілізацій.

Життєвий досвід часто і є дивовижним поєднанням окремих фрагментів наукових знань, містичних уявлень і вірувань та здорового глузду. Здоровий глузд не у всіх випадках адекватно відображає дійсність та процеси, що відбуваються у природі, суспільстві, людській психіці. Здоровий глузд, наприклад, щоденно доводить нам, що Сонце рухається навколо Землі, а остання є пласкою. Життєвий досвід є результатом життєдіяльності людини, її взаємодії з оточуючим природним і соціальним світом. В ньому закарбовуються дії, прийоми та поведінкові навички, які довели свою ефективність у маніпуляціях поведінкою інших людей, у спілкуванні та взаєминах з ними. Ряд авторів зазначають, що життєвий досвід у галузі психологічного практикування найбільш успішно накопичується і застосовується у людей соціономічних професій (система «людина — людина», К. К. Платонов) — лікарів, вчителів, офіціантів, стюардів, поліцейських та ін. На нашу думку, основою для узагальнення життєвого матеріалу є життєва або професійна інтуїція.

У таблиці 1.1 наведено результати порівняльного аналізу різних видів психологічного практикування з точки зору його об’єкта, предмета, підходів, засобів, методологічної бази і мети. Тут також коротко представлено вимоги до суб’єкта психологічного практикування у залежності від його конкретного виду. Останнє необхідно для більш глибокого розуміння вимог до особистості професіонала, що здійснює психологічну практику.

Аналізуючи таблицю, ми відмічаємо єдність об’єкта, предмета, мети та засобів різних видів психологічного практикування. Ми бачимо, що психологічна практика спрямована на людину, яка представляється для суб’єкта практики у всіх своїх іпостасях, — як індивід, тобто представник виду, особистість, суб’єкт діяльності та індивідуальність (Б. Г. Ананьєв, В. С. Мерлін, Л. М. Собчик).

Предметом психологічної практики є не вся людина, в сукупності своїх фізичних, біохімічних або біологічних особливостей, а тільки як носій психіки. Іншими словами — предметом психологічного практикування є зміст психічного, душевного життя людини, її настрої, думки, ставлення, почуття, переконання, риси характеру, якості її особистості, зміст свідомого і несвідомого, схильності і здібності, навички і звички, поведінка.

Таблиця 1.1. Порівняння наукового, позанаукового та побутового видів психологічного практикування

	Наукове	Позанаукове	Побутове
Об’єкт	Людина: індивід, суб’єкт діяльності, особистість, індивідуальність	Людина: індивід, суб’єкт діяльності, особистість, індивідуальність	Людина: індивід, суб’єкт діяльності, особистість, індивідуальність
Предмет	Когнітивний простір, зміст психічного (свідомого і несвідомого), індивідуальне уособлення культури	Когнітивний простір, зміст психічного (свідомого і несвідомого), індивідуальне уособлення культури	Когнітивний простір, зміст психічного (свідомого і несвідомого), індивідуальне уособлення культури
Мета	Зміни поведінки об’єкта, його настроїв, ставлень, переконань і т.п.	Зміни поведінки об’єкта, його настроїв, ставлень, переконань і т.п.	Зміни поведінки об’єкта, його настроїв, ставлень, переконань і т.п.
Засоби	Міжособистісна взаємодія, спілкування, комунікація	Міжособистісна взаємодія, спілкування, комунікація	Міжособистісна взаємодія, спілкування, комунікація
Підхід	Науковий: аналітично-статистичний	Міфологічний, містичний	Еклектичний
Методо логічна основа	Науково обґрунтовані методи з можливістю статистичної та експериментальної перевірки результатів	Міфологічно обґрунтовані методи, що не можуть бути перевірені експериментально але частково дають практичні результати	Методи, що ґрунтуються на основі житейської практики і частково дають практичні результати
Вимоги до суб’єкта практики	Аналітичний підхід + критичне ставлення + схильність до даного виду діяльності + професійна інтуїція	Некритичне сприйняття міфів, «теорій», віра + схильність до даного виду діяльності + інтуїція	Здоровий глузд + життєвий досвід + схильність до даного виду діяльності + інтуїція

Основною метою суб’єкта психологічної практики є здійснення психологічного впливу на об’єкт (людину або групу людей) для зміни поведінки, настроїв, ставлень, уявлень, переконань, цілеспрямованого формування та розвитку певних рис і якостей особистості.

Усі види психологічної практики здійснюються єдиним шляхом — шляхом спілкування суб’єкта психологічної практики з її об’єктом, шляхом міжособистісної взаємодії. Зазначимо, що спілкування може бути прямим і опосередкованим, вербальним і невербальним. Воно може складати основний зміст міжособистісної взаємодії, а може здійснюватись в процесі інших видів діяльності, — виробничої, навчальної, ігрової.

Розбіжності між різними видами психологічного практикування починаються на рівні підходів до її предмету.

Науковий підхід передбачає застосування загальнонаукової методології і методології психологічної науки в процесі здійснення психологічної практики. Це означає застосування таких процедур як аналіз і синтез, узагальнення, застосування релевантних методів і методик, прийомів наукового пізнання, оцінки одержаних результатів, їх відтворюваність в інших умовах та статистична обґрунтованість, пояснення тих чи інших явищ уже відомими законами та закономірностями.

Позанауковий підхід ґрунтується на вірі суб’єкта психологічної практики в існування «теорій», «вищих сил», іще недосліджених «енергетичних та інформаційних потоків», залежностей між розташуванням зірок і людською поведінкою або характером і т.п. Ці переконання, віра, і є основою для здійснення маніпуляцій зі свідомістю або підсвідомістю об’єкта психологічної практики. Статистично недостовірні «теорії» породжують виникнення і застосування неадекватних методів роботи і, у свою чергу, — непередбачувані, іноді шкідливі для об’єкта психологічної практики результати.

Практика, що ґрунтується на побутових засадах, базується на еклектичному поєднанні житейського, повсякденного досвіду, окремих несистемних наукових знаннях та міфологічних, релігійних, уявленнях. Для суб’єкта такої практики головне — результативність роботи без глибокого розуміння психологічних механізмів на яких вона базується. Іноді такі фахівці на запитання «а для чого в ході роботи був застосований цей прийом?» відповідають: «а мене так навчили». Нажаль подібна аргументація подекуди зустрічається й у середовищі професійних психологів як вітчизняних, так і закордонних.

Різниця у світоглядних підходах обумовлює і різницю у методологічних основах цих трьох видів психологічної практики.

Наукова методологія забезпечує відтворюваність результату, його передбачуваність. А, головне — дозволяє бачити наперед можливу шкоду для об’єкта психологічної практики або неприйнятність застосування конкретної методики для надання психологічної допомоги даній людині.

Світоглядні основи позанаукової психологічної практики ґрунтуються на вірі або особистих переконаннях суб’єкта. Ці переконання можуть транслюватися й на об’єкт психологічної практики через навіювання, переконання, шляхом соціального тиску («іншим допомогло, то й мені допоможе»). У таких випадках буває надзвичайно важко визначити що обумовило позитивний терапевтичний ефект «закодована» вода, чи самонавіювання клієнта («ефект плацебо»).

Майже така ж ситуація складається і з світоглядним підґрунтям побутової психологічної практики. Через свій еклектизм цей вид практики орієнтується тільки на одне — «допомагає чи ні». У даному випадку конкретний метод визначається або обирається за принципом: «усі так роблять» (традиції, звички, ритуали), а результати за принципом: «подіяло, ну і добре».

Окреме питання — методи здійснення психологічної практики. Для того, щоб систематизувати уявлення про розбіжності та специфіку психологічних практик, що здійснюються на основі наукової, позана- укової та побутової психології ми застосували метод порівняння. Зокрема порівняння специфіки методологій цих трьох напрямків, оскільки найбільш показовими є якраз розбіжності у методах і методиках, які застосовуються в процесі практикування.

Методи і методики було розділено на 3 групи: індивідуальні, групові і масові. Далі ми визначали специфіку методів наукової, позанаукової та побутової психологій (див. табл. 1.2).

Тут ми бачимо, що кожен з видів психологічної практики має свої специфічні методи, які, власне, і відрізняють його від інших. Сказане не виключає запозичення окремих методів з іншої галузі психологічної практики. Застосування, наприклад, у позанауковій практиці методів, що зовні схожі на наукові. Але у даному випадку процедурна подібність не може слугувати підставою вважати позанаукову діяльність науковою. Якщо, наприклад, астролог застосовує для астрологічної діагностики людини опитувальник чи комп’ютер, то це не означає, що астрологія може з повним правом вважатися наукою.

Підсумовуючи результати аналізу феномена психологічної практики зауважимо наступне.

Психологічна практика є невід’ємним атрибутом культури та між- особистісного спілкування людей. Вона здійснюється засобами впливу однієї особистості (суб’єкта практики) на іншу або на групу людей (об’єкт практики) в процесі безпосереднього або опосередкованого спілкування, різних видів спільної діяльності.

Таблиця 1.2. Систематизація видів та основних методів психологічних практик

	Індивідуальні	Групові	Масові
На основі наукових знань	Консультування, індивідуальна психотерапія; психокорекція, індивідуальна психологічна діагностика	Групова психологічна діагностика; групове консультування; тренінгові групи; групи особистісного розвитку; ігрові групи, психо- драматичний театр	Маніпуляції масовою свідомістю із застосуванням PR- технологій, через виступи на зібраннях, через ЗМІ, рекламу та ін.
На основі позанаукових знань, містики, релігії	Бесіда; сповідь; медитації; молитви; містичні дійства; маніпуляції	Релігійні та псевдо- релігійні дійства; обряди; фізичні і духовні тренування; спілкування	Релігійні та псевдо- релігійні дійства; обряди; фізичні і духовні тренування; спілкування
На основі життєвого досвіду	Бесіда; спілкування; усталені форми взаємодії (звички)	Звичні форми взаємодії (звички); ритуали; групові обряди, ігри; святкування	Ритуали; обряди; масові обрядові дійства; масові свята; звичаї

Головною метою психологічної практики є усвідомлене або не- усвідомлене внесення суб’єктом практики змін у поведінку, думки, ставлення, риси і якості особистості, соціальні відносини об’єкта практики.

Психологічна практика може здійснюватись на основі побутової (життєвої) психології, на основі позанаукових, містичних, релігійних концепцій і методів та на основі наукової психології. Історично ці три види психологічних практик розвивались від життєвої через по- занаукову (псевдонаукову) до наукової. Отже наукова може вважатися найбільш молодою.

Психологічна практика є однією з форм соціальної і духовної практики людини (суб’єкта психологічної практики), що спрямована на внесення змін у поведінку і внутрішній світ іншої особистості (об’єкта психологічної практики), її ставлення, наміри, світогляд, індивідуальний розвиток та соціальні зв’язки, збереження та вдосконалення її індивідуальності.

В реальній психологічній практиці часто поєднуються елементи трьох названих видів практики (див. мал. 1.1). Іноді буває неможливо чітко розрізнити у конкретній практиці які її елементи відносяться до наукової, а які до позанаукової або повсякденної практики. Кожен з виокремлених нами видів запозичує методи, методики і прийоми практичного впливу суб’єкта практики на її об’єкт. Методи вдосконалюються, трансформуються, змінюють свій статус. Скажімо метод, що застосовувався у побутовій практиці після відповідних трансформацій і вдосконалень стає методом наукової психології. Усе це обумовлює необхідність чіткого визначення методологічних засад психологічної практики та критеріїв відбору адекватних практичних методів. Останнє передбачає специфічну професійну діяльність, — перетворення теорій, методів і методик наукової, позанаукової і побутової психологічних практик у конкретні технології діяльності практикуючого психолога. Такий вид професійної науково-практичної діяльності ми називаємо прикладною психологією.