Економічна дипломатія та економічна безпека України

9.4. Механізм організації, нормативно-правове забезпечення та стимулювання інноваційної діяльності

В Україні склалася ситуація, коли розвиток інноваційної діяльності в значній мірі стримується економічною кризою, труднощами адаптації до нових умов науково-технічної інфраструктури, побудованої відповідно до соціалістичної системи господарювання; недоско-налістю форм і методів державного впливу, які б стимулювали інноваційну активність.

Не зважаючи на це, Україна має високий потенціал інноваційного розвитку, і важли-вим завданням держави є втілення цього потенціалу на благо суспільства в цілому. Фактично метою сприяння інноваціям з боку держави є досягнення стандартів життя існуючих в роз-винених країнах. На сучасному етапі Україна, усвідомивши значущість інноваційної діяль-ності для її економічного прогресу та дослідивши світові тенденції в цьому напрямку, робить спроби адаптування своєї законодавчої та практичної роботи до вимог сьогодення.

Механізм організації та фінансування інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі показано на рис. 9.1.

Рис. 9.1 –Організація і фінансування інноваційної діяльності в Україні

Проекти фінансувались на конкурсній основі за наявності висновків державної нау-ково-технічної експертизи щодо доцільності фінансування. У 2000 р. на базі ліквідованого Держіннофонду була створена Українська державна інноваційна компанія. Водночас скасу-вали збір до Державного інноваційного фонду, що призвело до суттєвого зменшення джерел державної підтримки інноваційної діяльності в країні.

Згодом була затверджена концепція державної промислової політики України, основ-ною ідеєю якої є реформування економіки країни на основі розвитку високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв.

Незабаром Верховною Радою прийнята концепція науково-технічного інноваційного розвитку України, метою якої є технічне переоснащення виробництва, збільшення експорту за рахунок наукоємних галузей, відродження творчої діяльності винахідників та ін.

Важливою подією в Україні стало прийняття закону “Про спеціальний режим інвес-тиційної та інноваційної діяльності технологічних парків “Напівпровідникові технології і ма-теріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка”, “Інститут електрозварювання імені Є.О. Пато-на”, “Інститут монокристалів”. Закон передбачає митні і податкові пільги для технологічних парків при реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у пріоритетних напрямках науково-технічної діяльності.

Важливою ланкою в нормуванні і регулюванні інноваційної діяльності є ЗУ “Про інноваційну діяльність”. Законопроект визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

У 1991–1999 рр. відбулося формування основи нормативно-правової бази у сферах науки та науково-технічної діяльності, охорони промислової власності, інноваційної діяль-ності. Особливої динаміки набуло реформування державної системи охорони інтелектуальної власності у 2000–2001 рр. у зв’язку з створенням Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України на базі ліквідованого Держпатенту.

У 2001 р. було прийнято ЗУ “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки”. Цей Закон визначає правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи формування та реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки України. Пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки формуються на 5 років на підставі прогнозу розвитку науки і техніки та є складовою прогнозу економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період. Реалізація пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки здійснюються через систему державних наукових та науково-технічних програм та державні замовлення [4].

Пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки України на період до 2010 р. визнано наступні: технологія повинна мати жорстко протекціоністський характер, пов’язаний з обмеженнями на інвестиції низько технологічного капіталу та експорт результатів інте-лектуальної праці. Окремою сферою протекціонізму слід вважати еміграцію науково-техніч-ного персоналу, яка здійснюється без компенсації державних коштів, витрачених на підго-товку наукових кадрів, та стимулювання імміграції висококваліфікованих фахівців.

Пріоритетними і актуальними напрямами є [4]:

– формування ефективної системи державного регулювання інноваційної діяльності з врахуванням зарубіжного досвіду;

– вдосконалення методичної бази оцінки ефективності інноваційної діяльності;

– створення максимально можливих пільгових умов для реалізації і розвитку науково-технологічного потенціалу.

Конкретними завданнями першого напрямку повинно стати приєднання до міжнарод-ної системи регулювання інноваційної діяльності і захисту промислової власності з лікві-дацією будь-яких фактів порушення прав іноземних власників результатів інтелектуальної праці в Україні. З іншого боку, необхідний активний захист інтересів українських власників авторських прав, ліцензій за кордоном, особливо у межах Євразійської патентної системи.

Разом з тим цілий ряд проблем, що стоять на заваді інтенсифікації інноваційних про-цесів, ще не знайшли свого нормативно-правового вирішення в нашій країні. А головне – чинне законодавство України, яким регулюються правовідносини у названій сфері, не має необхідної структурної повноти і системної завершеності. Виходячи з цього, необхідно, спи-раючись на світовий досвід, розробити кілька взаємоузгоджених законопроектів, які в сукуп-ності з вже прийнятими законами та необхідним комплектом нормативних актів могли б сформувати правове поле для впровадження інноваційної моделі розвитку української економіки.

Зокрема, для активізації інноваційної діяльності в ринкових умовах необхідно зако-нодавчо врегулювати питання функціонування інноваційних ринків, місця і ролі в них таких ринкових структур як інноваційні біржі, консорціуми, акціонерні товариства, асоціації, про-мислово-фінансові групи з метою коопераційної інтеграції наукових організацій, вузів, про-мислових підприємств та банків створення і комерціалізації нових технологій.

Є необхідність внесення змін та доповнень до Бюджетного кодексу України, зокрема з метою запровадження в системі видатків державного бюджету спеціальних фондів фінан-сування інновацій, кошти яких будуть використовуватись, зокрема, через механізм держав-ного замовлення на інноваційну продукцію.

З розвитком ринкових відносин виникають умови для створення фондів ризикового (венчурного) капіталу, який відіграє дуже велику роль у кредитуванні інноваційних проектів у більшості розвинених країн світу як найбільш адекватного специфіці інноваційного під-приємства. Потенціальними інвесторами фінансових ресурсів в установи венчурного фінан-сування можуть бути суб’єкти комерційної діяльності, які мають можливість вкладати вільні кошти на тривалі строки, шукають засоби захисту капіталів від інфляційних процесів і отри-мання у майбутньому високої норми прибутку. Ключову роль тут повинні забезпечити ін-новаційні фонди різного типу і спрямування. На сьогодні венчурний капітал, який має спе-цифічні особливості, не має в Україні відповідного правового забезпечення і ніяк не сти-мулюється державою. Виникає необхідність в розробці і прийнятті спеціального закону “Про основні засади формування та регулювання ринку венчурного капіталу в Україні”. У цьому законопроекті слід передбачити введення у діюче законодавство поняття “венчурне фінан-сування”, чіткий нормативно-правовий порядок відрахувань і консолідації коштів в інноваційні фонди, а також механізм повернення коштів, формування і реалізацію заходів державної підтримки венчурних фондів, їх управлінських структур і венчурних підприємств, координацію діяльності учасників венчурних проектів, заходи контролю за діяльністю фондів. Серед заходів державної підтримки важливо визначити державні гарантії внесків венчурних фондів в інноваційні проекти; участь державного і приватного капіталу у спільних венчурних проектах, які мають стратегічне значення тощо.

У сучасній структурі фінансування інноваційної діяльності надто незначна частка комерційних банків. В інноваційній сфері до цього часу не сформувалися механізми гарантії повернення фінансових коштів та їх страхування. Сучасним законодавством ніяк не стиму-люється кредитування такими банками цієї досить ризикованої і в той же час надзвичайно важливої для розвитку економіки держави сфери діяльності. З метою реалізації комплексу заходів з стимулювання взаємодії банківської системи і страхового бізнесу з реальним сек-тором економіки, включаючи науково-технічну сферу і інноваційну діяльність, слід розробити і запровадити у практику закони “Про стимулювання участі комерційних банків в інвестуванні інноваційної діяльності” і “Про страхування ризику інвестицій в інноваційні проекти”.

Важливого значення набуває розробка ЗУ “Про державне регулювання трансферу тех-нологій”. Цим законодавчим актом мають бути розв’язані проблеми економіко-правових взає-мовідносин ліцензіара і ліцензіата при здійсненні внутрішнього трансферу технологій на ліцензійній основі (всередині країни), здійсненні міждержавного технологічного обміну та ко-мерціалізації інновацій на патентній і безпатентній основі. За допомогою цього закону стане можливим забезпечення еквівалентності міждержавного технологічного обміну, запобігання неконтрольованого ввезення в країну застарілих технологій, припинення практики завищення вартості нематеріальних активів (ноу-хау, об’єктів іноземної інтелектуальної власності) у складі іноземних інвестицій, що має визначатися за результатами державної експертизи. Май-бутнім законом мають бути захищені національні інтереси держави і здійснюватися заходи правового регулювання обмежень у передачі технологій (НДДКР, патентів, ліцензій) з мірку-вань оборони, пріоритетів зовнішньо- і внутрішньоекономічної політики, збереження науково-технічних переваг над країнами-конкурентами.

У чинних законодавчих актах накопичилось чимало протиріч і невідповідностей за-гальноприйнятим у світі нормам в питаннях охорони прав на інтелектуальну власність, які галь-мують винахідницьку діяльність і комерціалізацію нових технологій. Розв’язати їх пропо-нується шляхом прийняття спеціальних законів “Про врегулювання прав на об’єкти інтелек-туальної власності, створені за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових фондів і стимулювання винахідницької діяльності в Україні” та “Про правовідносини між ро-ботодавцем та працівником в питаннях винахідництва, створення корисних моделей та про-мислових зразків”.

Запровадження передбачених запропонованим переліком законів нової системи дер-жавного регулювання інноваційної діяльності вимагає відповідних змін у цілому ряді чинних законів України.

Змінам і доповненням підлягають нормативно-правові акти, які регламентують [6]:

– інституціональні перетворення в народному господарстві;

– податкову систему;

– стимулювання, підтримку та захист виробника;

– торговельні операції, в тому числі експортно-імпортні;

– умови функціонування суб’єктів підприємницької діяльності;

– фінансово-кредитні відношення;

– забезпечення конкуренції, захисту інтелектуальної, промислової і комерційної власності;

– міжнародного правового співробітництва;

– доступ фізичних та юридичних осіб до компетентних судів та адміністративних органів України для захисту їх особистих та майнових прав;

– соціальний захист працівників тощо.

У сфері виробництва для стимулювання інноваційної активності підприємств необхідно:

– застосування пільг в оподаткуванні прибутку інноваційних підприємств згідно дію-чого законодавства;

– надання права прискореної амортизації активної частини основних фондів базових галузей виробництва;

– звільнення від оподаткування частини прибутку, що спрямовується на техноло-гічний розвиток та модернізацію обладнання (за умов повного використання на ці цілі аморти-заційних коштів);

– звільнення від оподаткування частини прибутку інноваційних підприємств, що спря-мовується на їх розвиток.

У сфері банківсько-фінансової діяльності необхідно:

– стимулювати запровадження довгострокового кредитування інноваційних програм та пільгового кредитування інноваційних підприємств шляхом звільнення від оподаткування або зниження ставки оподаткування прибутку комерційних банків від таких операцій;

– запровадити механізми державного страхування інноваційних кредитів та надавати державні гарантії стратегічних напрямів інноваційної діяльності, особливо за відношеннями до малих інноваційних підприємств, що розробляють та впроваджують високотехнологічну продукцію, діяльність яких пов’язана із значним інвестиційним ризиком;

– звільняти від оподаткування внески стратегічних інвесторів при приватизації підприємств високотехнологічної сфери за умов збереження профілю діяльності підприємств, що приватизуються;

– звільняти від оподаткування прибутки страхових компаній, отримані від страхування ризикових інноваційних проектів, та здійснювати пільгове оподаткування прибутків від страхування інноваційних підприємств; з урахуванням джерел утворення коштів Державної інноваційної компанії, надати їй функції організатора впровадження інновацій та встанов-лення зв’язків із спеціалізованим інноваційним комерційним банком, що має надавати кре-дити на здійснення інноваційних програм.