Лідерство

2.1. Сутність влади в менеджменті

Сьогодні у світі склалася така ситуація, що без визнаних лідерів неможливо вижити ні підприємницькій, ані іншій установі. Лідерство є тим видом діяльності, який поряд з керівництвом та ухваленням рішень властивий усій системі управління. Якщо ефективний керівник однозначно позитивно впливає на ефективність управління, то ефективні лідери не завжди є одночасно й ефективними керівниками. Про ефективність лідера можна судити з того, якою мірою він впливає на персонал організації. Інколи ефективне лідерство (неформальний лідер) може бути перепоною досягненню мети організації. Лідер здійснює важливу функцію управління - показує шлях руху вперед, веде за собою виконавців.

Між керівництвом та лідерством є певні відмінності. Якщо керівництво - це розумовий та фізичний процес, який веде до того, що підлеглі виконують рішення керівників і розв’язують визначені завдання, то лідерство є процесом, за допомогою якого одна особа впливає на членів групи, при цьому не обов’язково обіймаючи формальну посаду.

Посада керівника - це результат свідомої дії формальної організації. Лідерами ж стають не з волі організації, і дії лідерів не обмежуються рамками повноважень та структур. Дуже часто
керівник є лідером без будь-якого зв’язку з його посадою в чинній управлінській ієрархії, тому проблема поєднання функцій лідера і менеджера в одній особі що далі, то більше привертає увагу науковців.

Теорія лідерства прагне з’ясувати й передбачити, які характеристики лідерства і чому виявляються найефективнішими з позиції спрямування зусиль персоналу на досягнення мети організації в конкретних умовах. За теорією особистих якостей лідерства (теорією великих людей), найкращі керівники - це ті, котрі мають певний набір властивих усім людям особистісних якостей. Наприклад: знання, інтелект, чесність, здоровий глузд, ініціативність тощо. Знаючи про обов’язковість цих рис, люди можуть навчатися виховувати їх у собі й ставати вмілими керівниками. Для успішного здійснення лідерства потрібно, щоб особистісні риси керівника співвідносилися з особистісними рисами, діяльністю, метою і завданнями його підлеглих.

Керівникам комерційних підприємств потрібно бути «лідером думки», «лідером інтуїції», «лідером дії», «лідером результату» і т. д. Головні риси, які мають бути властиві лідерові, такі:

бути рівним, тобто здатність налагоджувати й підтримувати систему стосунків з рівними собі людьми;
бути керівником, тобто здатність керувати підлеглими, долати труднощі та розв’язувати всі проблеми, що приходять до керівника разом із владою і відповідальністю;
вміти розв’язувати конфлікти - здатність виступати в ролі посередника між двома сторонами в конфлікті, врегульовувати неприємності, пов’язані з психологічними стресами;
вміти опрацьовувати інформацію - здатність побудувати систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію та ефективно її оцінювати;
вміти приймати нестандартні управлінські рішення - здатність виявляти проблеми та розв’язувати їх в умовах, коли альтернативні варіанти, дії, інформація і мета незрозумілі або сумнівні;
розподіляти ресурси в організації - здатність вибрати потрібну альтернативу, знайти оптимальний варіант за обмеженості часу та недоступності інших видів ресурсів;
захист керівника - здатність іти на виправданий ризик і впровадження інновацій в організації;
здатність до самоаналізу - здатність розуміти позицію лідера, його роль в організації, вміння оцінювати те, як він впливає на організацію.

Кожен керівник може повноцінно реалізувати свої функції лише завдяки своєму впливу на підлеглих.

Вплив - це поведінка індивіда, яка вносить зміни в поведінку, стосунки, відчуття іншого індивіда. Конкретні засоби впливу надзвичайно різноманітні - від толерантно висловленого прохання до адміністративно-примусової дії. Вплив здійснюють також за допомогою ідей. Цей вплив має забезпечити не лише сприйняття індивідом чи групою людей певних ідей, а й відповідні дії, що відбиваються у праці, спрямованій на досягнення мети організації, і є можливим лише за наявності в керівника влади.

Влада - це потенційне вміння змінювати інших. Залежність від влади виникає тоді, коли з огляду на сповідування певних цінностей одні люди вважають себе залежними від інших. Існує чимало суперечок щодо питання ефективності використання влади, і це найдискусійніший аспект управління.

Протидія владі - це вплив, що його підлеглий справляє на лідера. Це означає, що взаємозалежність виникає тоді, коли обидві сторони мають значення одна для одної, зважають і беруть до уваги думку одна одної. Наприклад, менеджери контролюють систему стимулювання і безпеки праці, а підлеглі оцінюють здатність менеджера організовувати роботу.

Існують такі джерела влади:

узаконеність (система правил) - домовленість між членами колективу, що люди, які обіймають певні посади, можуть вимагати від інших певних дій (поведінки). Ця система визначає допустимий рівень свободи дій кожного члена колективу при ухваленні рішень. Основним показником при цьому є місце кожного члена в ієрархічній структурі колективу;
система стимулювання - стимулює роботу шляхом розподілу винагород і рідко застосовує покарання;
система примусу - стимулює роботу шляхом застосування покарань і рідко застосовує винагороду. Як правило, її застосовують до окремих осіб. Видом покарання в командній ситуації (системі) може бути ізольованість особи від решти членів суспільства/колективу;
система неофіційних правил - коли особа або група осіб орієнтується на оцінку іншими певної інформації. Така суб’єктивна інформація стосується, зокрема, робочих обов’язків людини. Інколи така інформація є неофіційним правилом, яке випливає з уміння особи пристосуватись до роботи в команді;
референтна система - як правило, розвивається повільно і переважно пов’язана з умінням особи регулювати між- особистісні стосунки.

Слід розрізняти зв’язок між інформацією і владою, адже основним джерелом влади, зокрема в ієрархічній установі, є контроль над інформацією та її тлумаченням, а важливим джерелом влади є впевненість в досягненні організаційної мети внаслідок того, що організація є відкритими системами.

Визначено три основні етапи досягнення організаційної мети, це:

запобігання - етап, на якому менеджер повинен припустити виникнення небажаних ситуацій і запобігти цьому;
передбачення - етап, на якому менеджер має вибрати ті ситуації, які можуть спричинити появу проблем;
нейтралізація - здатність нейтралізувати зовнішній вплив (для цього потрібно сформувати командну підтримку, яка б допомагала керівникові у складних ситуаціях).

Керівникові слід розрізняти і обставини влади. Використання того чи того джерела влади має вплив на людей лише за наявності певних умов та обставин, таких як здатність знайти альтернативу шляхом контролю завдань - через контроль дозволених дій і зв’язків; шляхом контролю знань - якщо не дотримуються санітарно-гігієнічних норм, порушують склад та умови експлуатації навчального обладнання; шляхом обслуговування колективу через контроль тривалості й умов праці; через диференціацію, адже кожна установа повинна мати кадровий резерв осіб-претендентів; через централізацію (той чи інший характер та особливості взаємостосунків між керівниками і підлеглими).

Такі обставини влади не є її джерелами, однак вони визначають її вплив на оточення. Якщо особа має владу, то вона повинна реалізувати її шляхом впливу. Вплив можливий в одній з таких форм, як:

примушування - виявляється через залякування;
взаємодія - спирається на задоволення інтересів обох сторін;
обґрунтування - спирається на вміння керівника переконати.

Організаційна політика діє тоді, коли керівники для досягнення своєї особистої мети намагаються вплинути на оточення шляхом використання політики, яка не зумовлена їхніми робочими обов’язками.

Саме за допомогою надання певних владних повноважень керівники можуть стати чутливішими до потреб підлеглих та ефективніше заохочувати їх до участі у справах підприємства. Однак таке явище й досі є рідкісною рисою керівників через низку причин:

неналежне ставлення до підлеглих (лінощі, некомпетентність, перенапруження),
власну невпевненість (побоювання втратити владу),
потребу в контролюванні підлеглих, наділених повноваженнями (це стосується особистого стилю управління).

Найнижчою межею при наданні повноважень є брак влади, найвищою - зловживання нею. Надання повноважень включає в себе розподіл влади, відповідальності, підзвітності і результатів. Воно допомагає людям посилити свою впевненість стосовно можливостей самостійного виконання роботи і з огляду на це відрізняється від звичайного виявлення влади когось над кимось.

Обставини, за яких умілий лідер надає підлеглим повноваження, є такими:

почуття самоефективності (особиста компетентність);
почуття впевненості;
почуття власної важливості (здатність впливати і мати персональний контроль над результатами);
почуття змісту (власні ідеали та стандарти наділених повноваженнями мають узгоджуватись з діями лідера);
почуття довіри (впевненість, що кожного оцінюють справедливо і неупереджено).

Як правило, наділення працівників повноваженнями сприяє поліпшенню роботи підприємства. Негативні результати виникають тільки в тому разі, коли працівники дотримуються протилежної поведінки (безвладдя, безпорадність, відсто- роненість).

Виділяють такі основні шляхи розвитку процесу надання повноважень:

визначення точної мети та передбачень;
стимулювання виявлення персональної майстерності;
моделювання або виявлення правильної поведінки;
забезпечення соціальної та емоційної підтримки;
запровадження емоційного пробудження шляхом заміни негативних емоцій (страх, хвилювання, невдоволеність) позитивними (енергійність, захват);
забезпечення інформацією, зокрема такою, котра визначається як «привілейована»;
забезпечення ресурсами, що сприяють успіхові;
поєднання слів і результатів (люди працюють краще, коли вони бачать результати).

Надання повноважень означає розподіл як влади, так і відповідальності. Повноваженнями можуть бути наділені як окремі особи, так і групи людей. Це означає використання моделі спільної влади, партнерства та взаємозалежності, де лідер справді служить підприємству.

Влада керівника, на перший погляд, у повному обсязі визначена його повноваженнями. Однак у системі формальних повноважень керівника закладено лише потенційну владу над підлеглими, а реальна влада залежатиме від того, як сформуються його стосунки з навколишнім середовищем - безпосередніми керівниками, підлеглими та колегами.

Влада в менеджменті - це реальна можливість впливати на поведінку інших, змінювати їх у визначеному напрямі. Влада є обов’язковою умовою успішної діяльності організації.

На перший погляд може видатися, що владарювання надає можливість накидати свою волю незалежно від почуттів, бажань і здібностей іншої особи. Якби це відбувалося насправді, то абсолютно всі керівники установ мали б необмежену владу для впливу на підлеглих. Однак у реальному житті існують два види влади: влада керівника над підлеглими і влада підлеглих над керівниками.

Влада завжди є предметом боротьби між її представниками, між особами, наділеними нею, і охочими її здобути. У процесі цього змагання в організаціях об’єктивно складається баланс влади. Що швидше він запровадиться, то більшою є імовірність ефективного функціонування організації. Усвідомлюючи це, сучасні менеджери обмежують свою владу і передають її частину підлеглим (зокрема, шляхом застосування м’яких форм її реалізації).

Влада керівника над підлеглими реалізується в таких формах:

1) влади, що ґрунтується на примусі. Поширена в організаціях, де керівники не визнають іншої влади над підлеглими, хоч, можливо, інтуїтивно й відчувають обмеженість засобів примушування. Суть цієї влади полягає у наявності в керівника засобів покарання підлеглого, які можуть зашкодити задоволенню його істотних потреб і спричинити певні неприємності;

2) влади, заснованої на винагороді. Передбачає використання винагороди як головного важеля впливу на підлеглого, що означає задоволення його істотних потреб.

Діяльність сучасного менеджера перебуває під впливом політичних, соціальних та психологічних чинників дестимуляційного і стимуляційного характеру. їхня сукупність вимагає від керівника наявності таких сформованих особистісних якостей, як активна соціальна позиція, компетентність, опора на колективний розум, товариськість і дружелюбність, практично-психологічний настрій, здатність до саморефлексії, психологічний такт.

Поняття «керівництво», «влада» і «лідерство» мають різну сутність. Керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання.

Влада - це змога впливати на поведінку інших. У системі формальних повноважень керівника передбачено потенційну владу над підлеглими, а реальна влада залежить від взаємин керівника з навколишнім середовищем - його безпосередніми керівниками, підлеглими та колегами. Основою ефективного впливу на підлеглих вважаються взаємостосунки керівництва і влади, побудовані на засадах лідерства.