Основи коучингу
3.10. Роль емоцій під час коучингового процесу
Згідно з останніми дослідженнями в області нейрофізіології, щоб мислити нестандартно, мозок має відчувати сильні емоції, такі як здивування, розгубленість, збентеження. Якщо вам треба допомогти комусь змінити звичний спосіб мислення і дії, доведеться поставити під сумнів його внутрішні переконання, що створили обмежуючі переконання у свідомості, і вивести на поверхню приховані страхи, потреби і бажання, що підтримують ці конструкти, тим самим створивши напругу.
Так, всесвітньо відома коуч Марша Рейнолдс [43], наприклад, пропонує в процесі коучингового процесу п’ять кроків, яких треба дотримуватися, щоб відкрити розум іншої людини до нового мислення:
1) відмовтеся від готового знання. У розмову варто вступати з позицією, що ваш співрозмовник побачить нові можливості, якщо ви поставите правильні питання. Якщо у вас у голові вже сформований потрібний вам підсумок бесіди, співрозмовник відчує, що ви схиляєте його до певної точки зору і не цікавитеся тим, що він думає насправді. Вам повинно бути цікаво, що скаже ваш співрозмовник, і в якому руслі піде розмова. Якщо ви просто хочете досягти поставленої мети, і співрозмовник це відчує, то розмова перетвориться для нього на допит, а не у творче дослідження;
2) шукайте ключі в розповіді співрозмовника. Слухати потрібно не лише для того, щоб людина відчувала увагу до її слів. Потрібно витягнути на поверхню ті установки і переконання, які створюють шори, і допомогти людині замінити їх на ті, що дозволяють дивитися на речі ширше. Коли ви перефразовуєте установки і запитуєте, чи дійсно вони вірні, ви дозволяєте співрозмовникові поставити під сумнів поточні моделі поведінки. Тоді він зможе побачити різницю у власних переконаннях;
3) ставте питання замість того, щоб пропонувати рішення.
Поки людина розповідає історію, запитуйте про бажання, розчарування і страхи, які, як вам здається, він переживає. Можливо, вам і правда здається. Але якщо ви оформили власні спостереження в питання, людина відповість вам, пояснюючи, чому, із її точки зору, у неї виникли або не виникли ті або інші емоції. Це переведе розмову на глибший рівень. Як ви вважаєте, які речі, за які тримається людина, не дають їй рухатися вперед? Як ви думаєте, чому вона за це тримається? Можливо, людина хоче щось отримати, наприклад, повагу, визнання або безпеку, але думає, що не зможе, і це викликає у неї злість або страх?
4) нехай співрозмовник опише ідею, яка його надихнула, перш ніж перейти до наступного етапу. Іноді люди зупиняються на секунду і говорять: «Ось це так! Я ніколи раніше про це не замислювався!», а потім рвуться вперед з рішенням або новою ідеєю. Попросіть людину виразити думку, що виникла у неї в голові кількома реченнями, щоб вона набула чіткості та ясності у свідомості людини.
5) будьте терплячі й адаптуйтеся до дискомфорту. Якщо розмова стане ризикованою, хаотичною або емоційною, зробіть глибокий вдох і згадайте, що мета спілкування - допомогти іншому думати самостійно. Якщо ви почнете розповідати людині, про те, що вона помиляється у своїх висновках, то її свідомість закриється для конструктивної взаємодії. Ніхто не любить помилятися у своїх судженнях та почувати себе неправим. Пам’ятайте: ви спостерігаєте як мозок людини, яка сидить перед вами, сортує інформацію і знаходить рішення. Будьте терплячі в ході цього процесу, щоб не загубитися в емоційних реакціях людини.
У важкі моменти нашого життя ми переживаємо емоції та зазнаємо певні відчуття (свідомо або несвідомо), потім підганяємо їх під відповідні шаблони мислення що склалися у нас до цього часу (вірування, стереотипи), а далі діємо (реагуємо) відповідним чином: або замикаємося у собі, підкорюючись тому, що відбувається, або нападаємо для того, щоб захиститися, або виправдовуємося (не звільняючись від відчуття незручності та провини тощо). Кожен із сценаріїв розгортається на протязі декількох секунд.
Для того, щоб трансформувати паралізуючі думки (страх) клієнта у потенційну дію, потрібно розібратися в чому питання, і, насамперед, виявити власний шаблон (алгоритм) мислення.
I етап. Якщо Ви відчуваєте невдоволеність і не проявляєте її, то Ви зосереджуєте в собі негативні емоції. В такій ситуації головне - це прийняти і до кінця відчути всі грані пережитого, а не лише тільки думати про цю ситуацію, повертаючись у думках до неї знов і знов. Цей етап потребує часу і краще протікає в процесі внутрішнього обговорення ситуації, що дозволяє навести порядок в голові, точніше окреслити коло проблем і зрозуміти, які саме слова у Вас викликали відповідні емоції, і що необхідно зробити, щоб їх потім трансформувати. Таким чином, відбувається сприйняття власних відчуттів: душевний комфорт підвищується, думки проясняються, напруга знижується, динаміка підвищується. З’являється полегшення, яке навіть після нетривалого тренування починає проявлятися у власному самопочутті.
Якість власної реакції на іншу особу залежить від власного ставлення до самого себе: зближуючись зі своїм «Я» ми стаємо більш рішучими та сильнішими, що стабілізує власний душевний стан, який ми проецируємо на оточуючих [15 ; 18-20 ; 35 ; 60].
II етап. Потрібно вияснити, які думки блокують Вас (судження про власне «Я», про іншу особу, страхи, стереотипи).
III етап. Потрібно виявити потреби, які приховані за кожною думкою і які є причиною наших відчуттів (наприклад, самостійність, визнання, цілісність, сенс вашої діяльності, самовираження тощо).
IV етап. Потрібно запитати у себе, що можна зробити, який маленький крок можна здійснити у конкретній ситуації для задоволення хоча би якоїсь однієї з незадоволених потреб.
Таким чином Ви зможете перейти від реактивності до проактивності.
Реактивність - це здатність реагувати або захищатися у відповідь на будь-яку подію, тобто Ви постійно знаходитесь в стресовому стані, залишаючись при цьому в полоні «кола своїх турбот». Згідно С. Кові [23], для життя в колі турбот характерними є чотири підходи: критика, порівняння, змагання і скарга.
Проактивність полягає в тому, щоби усвідомити власну значущість, не забувати про неї і діяти у відповідності з нею. Це означає, що ми повинні зосередитися на тому, що саме підлягає нашому впливу - це і є наше «коло впливу». Оскільки все, що попадає у фокус нашої уваги, перебільшується, краще розширити своє коло впливу, розвинувши чотири ментальних підходи (згідно С. Кові): концентрування на собі, ясне усвідомлення пережитого та своїх прагнень (або автоемпатію), сміливість, яка є необхідною для прояву своїх відчуттів (або асертивність) та розуміння того, що переживає Ваш співрозмовник (емпатію).
«Страх відіграє важливу роль в нашому житті, але тільки ви вирішуєте, наскільки сильно він впливає на вас. Наше життя дуже коротке, тому не потрібно боятися виходити за рамки шаблонів і ризикувати», - Джим Керрі (актор, США).
Також для вироблення звички навчатися знімати страх при зустрічі з новим можна використовувати вправи-«тренажери» (розд. 4.2.7).
Реакцією на страх, як наслідок, є відкладання справ, що часто може негативно вплинути на особистість не тільки ситуативно, а і позначитися на образі життя загалом, привести до стану стресу [46 ; 74].
Якщо ми знаходимося у процесі реактивності, то впускаємо в себе страх і постійно знаходимось у стресовому стані: страх щось зробити, страх не зробити зайвого, вагання, зважування всіх «за» та «проти» і т.ін. У результаті ми взагалі можемо відкласти якусь важливу для себе розмову, справу, рішення. Мова іде про прокрастинацію (від англ. procrastination - «затримка», «відкладання»; від лат. procrastinatio - те ж значення, яке виходить з лат. eras - «завтра» або лат. crastinus - «завтрашній» та лат. pro - «для», «заради»), тобто зволікання або звичку «відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні». Можна ще зробити (спрощена форма) таке рівняння «потім» = «ніколи». У психології прокрастинація визначається як схильність до постійного відкладання навіть важливих і термінових справ, що призводить до життєвих проблем і хворобливих психологічних ефектів.
«Прагнення відкласти рішення неприємних питань на потім, є воістину універсальною проблемою», - Ден Аріель (професор психології та поведінкової економіки, Університет Дюка, Північна Кароліна, США).
Сучасні дослідники та науковці, які займаються проблемою самоповаги, підкреслюють, що факторами, які благотворно впливають
на розвиток здорової самоповаги, є самоконтроль та самодисципліна. Причина прокрастинації - відсутність самодисципліни. Таким чином, коли особистість невідкладно або одразу виконує те, що їй необхідно зробити, вона підвищує повагу до себе.
У психології вже доведено, що відкладання справ на потім призводить до негативних психологічних ефектів (ще називають демотивацією, розчаруванням). А бар’єри на шляху до своєї мети - це лінь, страх і т.ін. Це можна прослідкувати на ланцюжку демотивації.
Мова іде не про те, що завдяки лише ентузіазму та роздумам над ситуацією, що являє по суті «ворушіння та стрясання ідеями повітря», але брати на себе відповідальність за власні перші та подальші кроки у якійсь конкретній справі задля досягнення своєї мети. Разом з цим саме через страхи та бар’єри ми часто відкладаємо власні мрії «на завтра» або говоримо «почну з понеділка», а в результаті - це відкладання «на ніколи». Як наслідок - це розчарування, бездіяльність, стрес.
Коучинг забезпечує особистий контроль. Так, наприклад, доведено, що першопричина стресу на робочому місці - недостатність особистого контролю.
Слід нагадати, що стрес - це неспецифічна реакція організму й особистості у відповідь на вплив складної ситуації. Управління стресом - це можливість використання особистістю наявних важелів управління, не покладаючи їх на інших людей або обставини. Важливою складовою комплексної моделі управління стресом є втручання - встановлення особистістю бар’єрів (за допомогою спеціальних прийомів) на всіх фазах розгортання стресу з метою протидії йому. Основна мета такого втручання (встановлення бар’єрів) полягає в тому, щоб попередити негативні наслідки, які можуть викликати стрес-фактори. Когнітивна оцінка ситуації, вибіркове сприймання, релаксація, фізичні вправи є основними бар’єрами, які може виставити особистість на певних фазах перебігу стресу.
Отже, ураховуючи той факт, що за типом темпераменту меланхоліки та холерики є емоційно нестабільними у порівнянні з сангвініками та флегматиками, можна зробити висновок, що саме емоційна стабільність є важливим чинником, який впливає на психічне здоров’я особистості та стресостійкість.
Так, наприклад, зростання рівня агресії також спричинює зростання емоційного виснаження. Але емоції не можна тримати в собі, оскільки саме таємні страхи і є причиною більшості захворювань. І тут не слід відкидати той факт, що результатом наших переживань і стресів є саме психосоматичні хвороби, які є одними з найактуальніших напрямів медицини, та такими, що на жаль найактивніше розвиваються сьогодні. Вже багаторазово доведено фахівцями з медицини, що переважна кількість хвороб ХХІ ст. - це наслідок психологічних та психічних реакцій на події, які людям довелось пережити. Необхідним є додати, що впоравшись зі своїми внутрішніми переживаннями часто людина позбувається і проблем зі здоров’ям.
Разом з цим тут також слід сказати і про позитивний вплив стресу або стресової ситуації, коли в особистості не блокуються, а навпаки активізуються всі ділянки мозку і людина діє швидко, адекватно і продуктивно, вирішуючи проблему в найкоротші часові терміни, беручи при цьому відповідальність за свої дії. Якщо звернутися в цьому випадку до вищезгаданої системи в модифікації І. Пінтосевича, то тим самим розширюється власна зона потенційних можливостей при цьому переходячи в зону зверхдосягнень.
Ще одним методом роботи з переконаннями є техніка, в основі якої лежить раціональна поведінкова терапія або раціонально- емоціійно-поведінкова терапія (РЕПТ, англ. - Rational Emotive Behavior Therapy (REBT) - підхід в психотерапії, створений Альбертом Еллісом (Albert Ellis) у 1955 р. ХХ ст. та розглядаючий як головну причину психічних розладів помилкові, ірраціональні когнітивні установки (переконання, вірування, ідеї, припущення і т.ін.), а не минулий досвід індивіда). Основною метою терапії є усунення цих установок.
«Люди говорять, що вони не можуть змінюватися, але наполегливо намагаються змінити інших», - Альберт Елліс.
Також належить відмітити всесвітньо відомого психіатра і професора Максія К. Маулсбі (Maxie C. Maultsby Jr), який тісно співпрацював з Альбертом Еллісом, і на базі його терапії в 1971 р. він створив власну терапевтичну систему - Rational Behavior Therapy (RBT). Цей підхід можна використовувати в роботі з клієнтами, які орієнтовані на особистісний розвиток [62], а також на тих осіб, які бажають навчитися досягати власних цілей. Він керується наступними трьома особистими цілями: 1) допомога людям, які страждають на емоційні болі швидко, безпечно і без ліків; 2) керування своїми майбутніми проблемами краще, ніж раніше; 3) допомога людям у повсякденному житті та запобігання майбутнім проблемам.
Підґрунтям RBT є модель «ABCD Емоції» [61], яка відображає вислів «не факти запускають наші емоції, а наші переконання про ті факти».
Дія є наслідком емоції, а емоція виникає з думки про ситуацію, яка сталася. Щоб змінити етап «Дія» потрібно почати з етапу «Ситуація».
У процесі коучингу є момент, коли клієнт детально описує «Ситуацію», з якою він зіштовхується або перебуває в ній у житті, і коли ще не наступає запланована під час коучингової сесії дія. Далі переходимо до етапу «Думка», коли клієнт повинен представити, які думки при цьому мають виникати, що хотілося би уявити, щоби йому було максимально комфортно в даній ситуації. Саме тут з’являються переконання клієнта про те, у чому він впевнений і що знає напевно.
Наступний етап «Емоції», під час якого клієнт проговорює те, що він відчував в даній ситуації, коли з’явилися в його голові такі думки. Етап «Дія» наступає тоді, коли відбувається аналіз того, що клієнт зробив або не зробив.
Доцільним є подати нижче приклади запитань коуча у роботі з клієнтом по моделі ABCD у процесі «Від ситуації до дії». Відповіді клієнта на запитання відкриють коучу те, які думки та емоції керували клієнтом у ситуації, яку ми відповідно розглядаємо під час коучингової сесії.
Далі для коуча потрібним є зрозуміти те, на які переконання клієнт спирається, що його підтримує, і які переконання його обмежують. Для цього у даному підході існують «п’ять запитань здорового мислення», які співвідносяться із п’ятьма аспектами: факти, цілі, відносини / конфлікти, емоції, здоров’я / життя. Розглянемо їх.
1. ФАКТИ: Чи те переконання працює завжди? Чи так є завжди?
2. ЦІЛІ: Чи те переконання допомагає Вам реалізувати ціль? Чи те, що вважаєте (...), допомагає наблизити мету чи відкладає її на довший термін?
3. ВІДНОСИНИ / КОНФЛІКТИ: Чи те, що вважаєте (...), допомагає Вам підтримувати відносини? Чи те переконання допомагає
Вам розв’язувати конфлікти? Чи те переконання допомагає Вам уникати конфліктів?
4. ЕМОЦІЇ: Чи те переконання дозволяє Вам відчувати себе так, як би Ви хотіли себе відчувати?
5. ЖИТТЯ / ЗДОРОВ’Я: Чи те, що Ви вважаєте, береже Ваше життя / здоров’я? Чи те переконання береже здоров’я Ваших близьких людей?
Альтернативними щодо запитань про життя чи здоров’я клієнта у коучингу є запитання про цінності. І якщо під час сесії раніше коуч знає, якими цінностями керується клієнт у житті, то можна задати питання:
«Чи те переконання транслює Ваші цінності?»