Основи коучингу
3.9. «Зона комфорту»
«За перлинами потрібно пірнати у воду», -
автор невідомий
За допомогою коучингу відбувається розширення сфери пізнання, підвищення ефективності та якості власного життя. Основою коучингу є допомога клієнту у процесі виходу із зони комфорту, розширення своїх горизонтів бачення, можливостей розвитку.
Термін «зона комфорту» часто вводить людей в оману, оскільки «комфорт» у цьому терміні означає не «зручне і приємне», а просто звичне, те, що ми вже робили і проходили десятки та сотні разів. Найлегше переживають часи змін ті, хто з інтересом підходить до всього нового. Ті, хто заради ідеї спробувати щось нове міняє, наприклад, свої смакові звички, мови, маршрути, книги, фільми, аромати тощо.
Зона комфорту - область життєвого простору, що дає відчуття комфорту і безпеки. Як правило, зона комфорту визначається звичними шаблонами поведінки: те, до чого звикаємо, те і комфортно, де все знайомо, стабільно, звично, нема нічого непередбачуваного. Коли людина перебуває у своєму звичному комфортному стані - вона «пливе» по річці життя, займається своїми звичайними (рутинними) справами кожного дня, почуває себе в безпеці, робить те, що вміє, упевнена, що все йде своєю дорогою. У цьому середовищі вона стає лінивою, а з часом деградує, тому що втрачає ціль і не бачить її поза рутинними справами сьогодення. Також знаходячись в зоні комфорту, людина перестає рухатися вперед і розвиватися, перестає прагнути кращого, освоювати нове. Внутрішні кордони, у межах яких ми почуваємо себе у безпеці тільки тому, що там нам все знайомо і звично, ці внутрішні рамки примушують нас триматися за стосунки, які себе вичерпали, за роботу, яка не приносить нам задоволення, і навіть дотримуємось звичного образу думок. Саме ці внутрішні рамки й утворюють нашу зону комфорту.
За межами зони комфорту знаходиться зона ризику. Розумний вихід за межі зони комфорту в зону ризику — є необхідною умовою розвитку особистості. Саме у дискомфорті ми зростаємо і розвиваємося. Для того, щоб вийти із зони комфорту, треба докладати зусилля, щоб щось змінити у власному житті, подолати бар’єри. Саме у дискомфорті ми щось змінюємо в собі самому або змінюємо відношення до чого-небудь.
Що таке «зона дискомфорту»? Це важка розмова з незручними питаннями — потужний інструмент в руках коуча-професіонала, який допомагає своїм клієнтам прийти до максимального результату найкоротшим шляхом.
Часто коучі у своїй практиці намагаються оберігати своїх клієнтів від хвилювань і не зачіпати їх почуття власної гідності. Проте осягнути істинні причини проблем, що виникають у клієнта, або його незадоволення власним життям коуч зуміє лише тоді, коли кине виклик його закоренілим переконанням у своїй правоті та непорушній логіці. У зоні власного комфорту існує чітка ієрархія організаційної структури. Коуч дає підтримку, допомагає клієнтові виявити й побачити в собі існуючі ресурси, та актуалізувати ті, про які він міг навіть не здогадуватися. Саме це може спонукати людину прозріти і побачити свою ситуацію в іншому світлі, щоб виявити бажання змінити це. Саме у «зоні дискомфорту» відбуваються зміни та вихід на новий рівень.
«Зона дискомфорту» - це момент невизначеності, коли люди максимально відкриті новому. І саме цей момент є найкращою можливістю подивитися на речі по-новому, побачити різні способи рішення проблем і, можливо, вирости в особистісному плані (Марша Рейнольдс, PsyD, MCC ICF) [43].
У житті ми постійно стикаємося з ситуаціями, коли треба щось змінити або навіть просто зробити щось незвичне і нове, але страх перед невідомим часто заважає нам діяти. Наш внутрішній голос починає переконувати нас у тому, що все не так вже і погано, а хто знає, чи буде добре, якщо ми почнемо міняти своє життя.
Зрозуміти те, що ви застрягли в зоні комфорту, можна по власній реакції на будь-яку нову ситуацію, з якою ви зіткнулися або навіть просто подумали про неї. Першою реакцією, швидше за все, буде страх. Тут потрібно підкреслити, що реакція на нове може бути абсолютно різною (ажіотаж, цікавість, інтерес, занепокоєння), але саме страх є деструктивним почуттям і показником того, що виходити із зони комфорту не хочеться. Далі, виходячи з цього страху, застряглий в зоні комфорту може вибрати декілька варіантів поведінки: «втекти і сховатися», ігнорувати, протестувати, чинити опір і намагатися не допустити змін, тоді як шлях, що веде до розширення зони комфорту - прийняття ситуації й адаптація.
Ми звикли відкидати, заперечувати, відхиляти все нове, що з нами відбувається. І саме страх - це показник того, робити з цим щось або залишити все так, як і було.
«Мій страх перед чимось зазвичай означає, що я повинна це зробити», - Мадонна (співачка, США).
У цьому випадку завдання коуча виявити наскільки клієнт готовий побачити, усвідомити, розкривати та розширяти межі своїх можливостей, «визнати ілюзорність тих бар’єрів, які відділяють його від самореалізації» (В. Зеленін).
Найважливішою умовою виходу із зони комфорту можна вважати усвідомлення того, що ми в ній застрягли. Поки ми це не визнаємо, то не можемо зрушити з мертвої точки. Дуже важливо усвідомити, що нам необхідно вирватися за межі ситуації, що склалася, визначивши межі зони комфорту. Це може бути наша робота, бізнес, стосунки, місто, квартира, де ми живемо - усе це може бути нашою зоною комфорту, які нас вже ніяк не влаштовують, але ми боїмося змін і нічого не робимо для того, щоб змінити своє життя.
Це можна проілюструвати на наступному прикладі. У одному маленькому зоопарку ведмедя довго тримали в тісній клітині. У нього була можливість зробити тільки 4 кроки в один бік, обернутися і зробити 4 кроки назад. Так і ходив він цілими днями по клітині туди і назад. Відвідувачі жаліли ведмедя і говорили: «Яким би він був щасливим, напевно, якби йому вдалося опинитися на волі». Час йшов, зоопарк стали ремонтувати, а усім тваринам зробили великі просторі вольєри. У них було багато зелені, а у загороді ведмедя навіть басейн. Працівники зоопарку передчували, як зрадіє великий звір, коли його переведуть з тісної клітини в просторий вольєр. І ось ведмедя перегнали в крихітну клітину для перевезення і повезли на нове місце. Навіть знаходячись в транспортній клітці, ведмідь робив свої обов’язкові 4 кроки назад-вперед. Нарешті його випустили в новий просторий вольєр. Ведмідь озирнувся, обережно зробив крок, другий, третій, четвертий. А потім обернувся і зробив 4 кроки назад. В його пам’яті ці установки, що межі існують, виявилися досить міцними, він так і не зміг зрозуміти, що відкрилися можливості і простір для пересування, дій, життя. Так ведмідь досі й ходить у величезному вольєрі: 4 кроки туди і 4 кроки назад...
Ось чому етап усвідомлення, що межі зони комфорту існують, є таким важливим. Усвідомивши те, що ми застрягли в цій зоні, призводить до наступного кроку - необхідності діяти.
Програму дій виходу із зони комфорту можна умовно поділити на п ’ять кроків і позначити їх абревіатурою ЗОРРО.
1. Завдання - першим кроком є визначення того, до чого ми хочемо прийти, якого результату хочемо досягти (постановка завдання).
Припустимо, нам некомфортно або страшно знайомитися з новими людьми. Відповідно, нашим завданням буде знайомитися якомога більше і частіше для того, щоб зробити цей процес звичним і комфортним.
2. Об’єм запланованого результату (ОЗР) - формулювання ОЗР сприяє чіткішому і результативнішому виконанню роботи (у тому числі і роботи над собою), дає критерії виконання вправи і відповідь на питання: «Як я дізнаюся, що вправа виконана?». Це конкретика, скільки і чого до певного терміну я планую отримати за підсумками роботи над вправами, прописування детальних кроків по його досягненню, дистанції або інші зобов’язання в роботі над собою (це цифри, факти або експертна оцінка).
Критерієм розширення зони комфорту буде спокій при зав’язуванні нових знайомств, тому ОЗР ми визначимо як конкретну кількість знайомств, наприклад, за місяць. І намітимо також, яку конкретну кількість людей ми включаємо в план на кожен день. Варто відмітити, що прогрес не забариться. Основна хитрість у даному випадку в тому, що перемикаючи фокус уваги із стану на конкретну роботу по виходу із зони комфорту, ми напрацюємо потрібний стан. Стан комфорту не прийде саме по собі, він вимагає конкретної роботи.
3. Робота - включає планомірне проходження намічених кроків. Ми запланували певні дії на кожен день, і тепер наше завдання - виконувати їх. Оптимальним є написання щоденних звітів про виконану роботу, аналізуючи результати і прогрес.
4. Робота - повторення пункту - це не просто виправдання подвійного РР в абревіатурі. Варто підкреслити тут два основних аспекти. По-перше, те, що Робота - це основне, що вимагається для розширення зони комфорту, і відповідно основну частину часу ми приділяємо саме їй. По-друге, те, що ця Робота повинна вестися послідовно і нарощування об’ємів має бути поступовим.
Саме поступове освоєння і нарощування зможе привести до адаптації у новій зоні. І треба розуміти, що проходження етапів займе певний час. Не варто відразу намагатися перестрибнути на той рівень, якого хочеться досягти. Це як раз і може спричинити проблема по виходу із зони комфорту, тому що неможливо вмить освоїтися в новій розширеній зоні. Освоєння і закріплення нової звички займає певний час. І якщо при цьому ми не переконаємося, що почуваємо себе комфортно при усе більш зростаючому об’ємі, то у нас може виникнути високий ризик знищити результати усієї роботи. Тому кожен етап і кожен крок на цьому етапі повинні стати комфортними.
5. Освоєння - досягнення ОЗР, повне освоєння на новій території. Це вже фактично наша нова зона комфорту.
Окрім того, щоб розширювати зону комфорту в конкретній області, в якій клієнт усвідомив таку необхідність, дуже важливим є виробити у себе звичку виходити із зони комфорту у будь-якій ситуації.
Під час коучингового процесу відношення між зонами клієнта можна порівняти з величезною еластичною стрічкою, яка безперервно натягається. Напруга між утримуванням нового і поверненням до старого завжди є. Метою коучингу і коуча є допомога здолати сили, що притягують людину до старих моделей поведінки (перетягнути гумову стрічку) і закинути якір, який утримає його на новому, бажаному напрямі. А це можливо лише ца умови: коли невдоволеність поточною ситуацією в житті буде стимулювати прагнення досягти того, про що людина завжди мріяла. А завдання коуча полягає в тому, щоб використовуючи відповідно підібраний коучинговий інструментарій, усіляко допомагати людині на шляху до омріяного майбутнього, долаючи страх перед внутрішньою трансформацією, який являє собою внутрішній опір змінам у власному житті, і оволодінням новими моделями поведінки, що допоможуть досягти бажаного майбутнього.
Цікавим є опис системи зверхдосягнень (модифікація Іцхака Пінтосевича). Тут ми зіштовхуємося з тим, що зону комфорту він називає зоною реальних можливостей. Якщо її не розширювати, а знаходитися постійно в комфортному стані, то поступово відбувається її звуження. Разом з цим також існує і зона власних потенційних можливостей (зона бажань), куди хотілося б переміститися. Але у своєму оточенні ми постійно зіштовхуємося з тим, що нам говорять «Навіщо це тобі потрібно?», «Ти не зможеш, це важко» і т.ін. При цьому людина дивиться на те, що в тій чи іншій сфері хтось вже досягає або досяг вищих результатів, тобто є приклад такого досягнення. У цьому випадку вона говорить собі: «Я не гірше за інших!», «Я так само зміг (зможу) би це зробити!», а потім починає діяти, розширюючи власну зону реальних можливостей до зони потенційних можливостей.
Отже, система зверхдосягнень працює на трьох основах:
1) життєва енергія (головна основа життєдіяльності людини, яка є в кожному): енергія - це важливий каталізатор, який відповідає загалом за активність, пам’ять, ефективну комунікацію, віру свої сили, постановку цілей, рішення будь-яких завдань тощо (якщо енергії немає - людина живе зовсім по іншій схемі);
2) мета і фокусування: визначити мету та сфокусуватися на ній;
3) інструменти та стратегії: яким чином Ви будете досягати своєї мети, завдяки чому, хто Вам допоможе (як і те, щоб запитати у того, хто вже досяг такої мети, яким чином людина це зробила).