Криміналістика
4.5.5. Особливості подальшого розслідування службових злочинів
Метою початкових слідчих дій є створення необхідного якісного і кількісного масиву вихідного доказового матеріалу, аналіз якого дозволяє слідчому уявити всі можливі варіанти події чи системи подій і, спланувавши найкращим чином свою роботу, з використанням допомоги оперативних органів, довести істину у справі в повному обсязі передбаченого кримінально-процесуальним законодавством предмета доказування. Іншими словами, після правильно, методично і кваліфіковано проведених початкових слідчих дій настає етап висування слідчих (і оперативно-розшукових) версій та розгорнутого планування у справі.
Слідчі версії у справах про службові злочини у першу чергу розробляються з метою встановлення факту злочину і всіх елементів, які утворюють його склад. По-друге, версії спрямовані на розкриття таких обставин об´єктивної сторони службових злочинів, як наявність причинного зв ´язку між діями (бездіяльністю) службової особи і шкідливими наслідками. Якщо з самого початку розслідування, а тим більше — після проведення початкових слідчих дій слідчому в цілому відомі суб´єкти злочину і вчинені ними злочинні дії, достатньо обґрунтованими будуть версії про форми вини, мотиви. Коли ж відомі лише шкідливі наслідки і тільки у загальних рисах — коло відповідальних осіб і розмір шкоди, версії будуються за характером і механізмом події і за винними особами. Звичайно, версії за формами вини і мотивами висуваються і за таких обставин, але вони ще не є чіткими.
Планування розслідування являє собою діяльність, спрямовану на найбільш ефективне, повне, об´єктивне і всебічне з´ясування всіх обставин справи, шляхів, засобів, сил і строків їх з´ясування з метою достовірного і незаперечного доведення однієї з версій і такого ж незаперечного спростування всіх інших, що дозволить встановити об´єктивну істину у справі і віднайти шляхи запобігання таким злочинам у майбутньому.
У плануванні розслідування службових злочинів враховуються ті самі елементи, що й у плануванні розслідування злочинів взагалі: обставини, що підлягають встановленню; слідчі дії, які для цього необхідно провести; виконавці і строки виконання. У справах про хабарництво і зловживання план має бути пов´язаний з планом оперативно-розшукових заходів органів дізнання. Такі заходи, за необхідності, можуть здійснюватись у розслідуванні й інших службових злочинів.
Криміналістичний аналіз злочину, що розслідується, і характер та повнота даних, добутих у результаті проведення початкових слідчих дій, а також особливості конкретної справи дозволяють провадити планування розслідування службових злочинів шляхом моделювання тактичних операцій. Такі інформаційно-ймовірностні моделі дають можливість, з одного боку, значною мірою автоматизувати виконання шаблонних, рутинних дій слідчого (процедурні питання, перелік документів, які треба вилучити у розслідуванні даного злочину і за даної слідчої ситуації, способи фіксації певних доказів, питання, що вирішуються за даної ситуації певною експертизою, тощо), а з іншого — відкривають широкий простір для дійсно творчої роботи слідчого, гнучкої тактики, чіткої організації дій слідчих і оперативних органів.
Як свідчить практика, великого успіху в розслідуванні службових злочинів досягають ті слідчі, які спираються на допомогу широкої громадськості. В установах, організаціях, на підприємствах багато хто знає про зловживання, одержання хабарів, знає про місця знаходження важливих документів, про свідків тощо, але з різних причин замовчують ці відомості, не виявляють себе. Завдання слідчого — знайти шляхи до свідомості цих людей, їх громадянської совісті, використати вплив громадських організацій, авторитет ветеранів, депутатів.
Деякі справи про службові злочини (хабарництво, зловживання) є надзвичайно складними і об´ємними. У таких випадках, як правило, прокурор, який здійснює нагляд за розслідуванням такої справи, створює групу слідчих (бригаду), про що виноситься спеціальна постанова або зазначається у постанові про порушення кримінальної справи. Спільні групи з числа слідчих різних відомств створюються прокурором за погодженням з керівниками відповідних слідчих органів. У розслідуванні бригадою слідчих виключне значення має стабільність її складу, правильний розподіл обов´язків між її учасниками (наприклад робота з документами, розшуки і допит свідків, організація і проведення обшуків), належна координація роботи і систематична взаємна інформація учасників групи. Безпосередньо роботою групи керує один із слідчих, який одноособово приймає справу до свого провадження.
Наведемо приклад творчої організації планування і контролю розслідування в одній з надзвичайно складних багатоепізодних справ про хабарництво, опублікованій у спеціальній літературі.
Протягом 16 років на посаді однієї з середніх шкіл працював Д. За цей час жодна ревізія не займалась перевіркою обґрунтованості видачі документів про освіту і правильності витрачання бланків цих документів. Було встановлено, що Д., маючи вільний доступ до всіх документів і печаток школи, виготовляв підроблені документи і видавав к за хабарі особам, які або взагалі не навчались у школі, або навчались, але не закінчували її. Розміри хабарів залежали від курсу грошей і конкретних домовленостей.
Видаючи атестати і свідоцтва за хабарі, Д. в одних випадках не вносив будь-які записи до облікової документації, а в інших — на виправдання своїх незаконних дій учиняв фальшиві записи в деяких документах — протоколах складання екзаменів, класних журналах тощо. Нерідко реєструвалась видача дублікатів на заміну начебто загублених атестатів; бланки, що були в лишку, видавались за хабарі. Іноді при видачі атестата зазначалося, що особа здала екзамени за курс середньої школи екстерном. Підписи у книзі реєстрації видачі атестатів і свідоцтв від імені одержувачів, як правило, виконував сам Д. Звичайно він же вчиняв підписи у самих атестатах і свідоцтвах за педагогічний колектив, але іноді «підсовував» на підпис викладачам фальшиві документи у загальній масі справжніх документів.
У міру надходження до слідчого доказової інформації по кожному з епізодів стало очевидним, що ніякі таблиці, шахматки, схеми тощо як допоміжний матеріал у плануванні розслідування зарадити справі не можуть. Тому на кожний з 468 випадків необґрунтованої видачі документів про освіту була заведена окрема картка, що мала формат звичайної бібліографічної пошукової картки. Кожній картці було присвоєно потрійний номер: порядковий номер одержувача документа в певному навчальному році, номер, під яким цей одержувач був зазначений в акті ревізії, номер у книзі реєстрації видачі атестатів і свідоцтв. Там же зазначались прізвище, ім´я, по- батькові і адреса одержувача (якщо вони були відомі), дата і місце народження (якщо його адресу ще треба було встановити). На початковому етапі всі картки розташовувались у картотеці по роках і порядкових номерах. Картки ж на осіб, чиє місцеперебування було невідоме, були передані до міліції із завданням розшукати останніх.
На повістках про явку, які направлялись до одержувачів атестатів і свідоцтв, проставлявся номер картки. Після допитів до карток заносились короткі відомості про результати, наприклад: «Атестат одержано законно», «Хабар заперечує, необхідно провести очну ставку».
Спочатку картотека поділялась на два розділи: у першому містились картки по епізодах, щодо яких ще не допитувались одержувачі атестатів і свідоцтв; у другому — картки на вже допитуваних одержувачів документів про освіту. Цей розділ поділявся на три підрозділи: «Хабар підтвердився», «Хабар не підтвердився», «Епізод потребує додаткової перевірки». У ході подальшої роботи до карток першого підрозділу заносились відомості про основні докази і рішення, прийняте по даному епізоду (про закриття справи, про пред´явлення обвинувачення).
Працюючи з картотекою, можна було швидко визначити, хто з одержувачів атестатів і свідоцтв залишився недопитаним, скільки епізодів злочинів встановлено, щодо скількох епізодів необхідна додаткова перевірка, по яких епізодах проводиться експертиза тощо. Картки легко групувались за певними ознаками, і ця їх властивість неодноразово використовувалась у ході слідства. Так, згрупувавши картки за хабародавцями, можна було без особливих зусиль скласти постанову про притягнення як обвинуваченого Д., якому ставився у вину 141 епізод одержання хабарів. Наявність картотеки гарантувала повноту розслідування і значно економила час.
Найбільш характерними версіями у розслідуванні справ про хабарництво можуть бути такі:
1. Давання і одержання хабара відбулись і саме за таких обставин, як це вказано у первинних матеріалах.
2. Передача грошей або цінностей службовій особі відбулась, але вона була обумовлена не хабарництвом, а іншими причинами (дача грошей у борг, купівля- продаж речі тощо).
3. Неправомірні дії спричинені не хабарництвом, а зловживанням (родинні стосунки, близьке знайомство, шантаж).
4. Хабара не було, а заявник добросовісно помилився.
5. Хабара не було, сигнал про дачу хабара є результатом обмови.
6. Службова особа просила або вимагала хабара за дію, яку вона була зобов´язана виконати на законних підставах у силу свого службового становища.
7. Мала місце провокація хабара.
Аналогічного плану версії висуваються у розслідуванні зловживання владою і службовим становищем: сигнал повністю підтверджується, сигнал — добросовісна помилка, сигнал — обмова; зловживання мало місце, але не призвело до шкідливих наслідків, зловживання мало місце на користь третіх осіб тощо.
У розслідуванні службової недбалості висуваються версії про характер і розмір шкоди, про причини шкідливих наслідків, про причинні зв´язки між ними і допущеними порушеннями, про роль окремих службових осіб у вчиненні злочину. Особливо слід перевірити версію, чи була ким-небудь використана ситуація, що склалася в результаті допущеної недбалості, для вчинення іншого злочину або приховання його слідів.
Методика подальшого розслідування службових злочинів і тактичні особливості проведення окремих слідчих дій на цьому етапі мають деякі спільні риси, але, в основному, відрізняються залежно від категорії розслідуваної справи.
На цьому етапі розслідування проводяться слідчі дії, спрямовані на визначення ролі кожного з обвинувачених у вчиненому злочині, форми і ступеня вини, на встановлення причинних зв´язків між діями і наслідками, остаточних розмірів заподіяної шкоди і конкретної відповідальності кожного з обвинувачених за цю шкоду, на забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, на встановлення детальної та об´єктивної характеристики обвинувачених, обтяжуючих та пом´якшуючих обставин, на усунення всіх розбіжностей, суперечностей у доказах.
Перелічені дані отримують з показань свідків, висновків судових експертиз, показань обвинувачених, показань на очних ставках. Крім цих дій можуть проводитись й інші слідчі дії, передбачені процесуальним законом: пред´явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події. Не слід забувати, що у цей період у справах про службові злочини може виникнути необхідність у проведенні таких слідчих дій, які за звичайного перебігу розслідування виконуються як початкові. Поряд з цим, нерідко виникає потреба у проведенні деяких слідчих дій повторно, перш за все — допитів свідків, підозрюваних і обвинувачених, обшуків. Протягом усього слідства у названих справах не припиняється робота з документами.
Пред´явлення обвинувачення і допит обвинуваченого — важливий етап досудового слідства. У формулі обвинувачення не має бути невизначених формулювань, як-от: «не забезпечив належного порядку», «допустив порушення встановленого порядку», «не вжив необхідних заходів», оскільки відповідальність, а тим більше — відповідальність кримінальна, може наставати лише за конкретну провину. За подібними формулюваннями часто ховається відсутність матеріалів з питань, які неодмінно мають бути встановлені відповідно до закону.
Допит свідків і обвинувачених має сприяти остаточному встановленню кола обов´язків службових осіб або з´ясуванню, чи змінювався з часом зміст цих обов´язків, яка спрямованість фактичних дій службовців, чи знала службова особа належною мірою свої обов´язки, чи була як слід навчена і проінструктована.
Допит обвинуваченого має охоплювати всі питання пред´явленого обвинувачення і спрямовуватися на з´ясування у нього всіх обставин події і його особистого до неї ставлення. Це особливо стосується злочинів, не пов´язаних з одержанням корисливих або інших особистих вигод, коли обвинувачений мало що приховує з фактичних обставин.
Цей допит треба проводити за наявності у слідчого достатньої кількості доказів обвинувачення, які можуть бути використані під час допиту, причому роль кожного з таких доказів слід планувати при підготовці до допиту. Ні в якому разі не можна ігнорувати пояснення, які свідчать про невинуватість обвинуваченого у тих чи інших епізодах, якими б ці пояснення не уявлялись суперечливими і малоймовірними. Взагалі збір матеріалів, що виправдовують службову особу, має бути таким саме інтенсивним і повним, як і тих, що свідчать про її винуватість.
У зв´язку з цим слід звернути увагу на необхідність зосередження у слідчій справі достатньої кількості доброякісних матеріалів про особу обвинуваченого, його заслуги, користь, яку він раніше приніс своєю роботою установі чи організації, або, навпаки, про хиби в його роботі, адміністративні стягнення щодо нього, взагалі — характеристику його службової діяльності у попередні роки і на інших посадах. Ці матеріали приєднуються до справи до пред´явлення обвинувачення і складаються із службових характеристик, документів про нагороди, заохочення, стягнення, судимості, протоколів допитів свідків, які добре знають обвинуваченого по роботі. Серед характеристик, які приєднуються до справи, мають бути складені до події, щ«о розслідується, а не лише ті, які даються адміністрацією спеціально для справи, коли особа вже стала обвинуваченою.
Важливу роль у справах про службові злочини відіграють судові експертизи. Серед них слід виділити судово-бухгалтерську та судо- во- економічну експертизи, які дають можливість встановити розмір шкоди, заподіяної злочином, обґрунтованість списань товарно-мате- ріальних цінностей, відповідність відображення господарських операцій правилам
бухгалтерського обліку, обґрунтованість, з економічної точки зору, прийнятих рішень щодо визначень планових показників, відпуску фондових матеріалів, розподілу і перерозподілу сировини тощо.
Серед інших експертиз також мають певну вагу товарознавчі та криміналістичні, можливості яких надзвичайно широкі. Вони дозволяють встановити якість сировини, напівфабрикатів і готових виробів, ступінь зіпсованості та придатності для вживання виробів, сортність, асортимент товару, місце виготовлення, а також встановити підробки в документах, відновити первинні тексти і фрагменти документів, ідентифікувати виконавців рукописів, підписів, авторів документів, штампи, печатки, осіб — за відбитками папілярних узорів, взуття, транспортні засоби та вирішити безліч найрізноманітніших інших питань залежно від потреби.
Ведучи мову про тактичні особливості проведення окремих слідчих дій у розслідуванні службових злочинів, слід зазначити, що тактика проведення початкових слідчих дій (огляд документів, допит заявника, обшук) майже нічим не відрізняється від тактики проведення аналогічних дій у розслідуванні розкрадань майна, вчинюваних службовими особами. Відмінності стосуються лише змісту допиту і до деякої міри — предметів обшуку.
Що ж стосується подальших слідчих дій, то залежно від виду службового злочину існують деякі особливості самого їх переліку, а також підготовки, форми і змісту проведення.
У розслідуванні хабарництва тактика допиту свідків, як правило, залежить від особи свідка і його ставлення до розслідуваних фактів і осіб, причетних до справи. Найбільш обізнаними з обставинами справи і злочинною діяльністю обвинувачених найчастіше є близькі люди, родичі, товариші по службі, тобто особи, пов´язані із злочинцями родинними та дружніми зв´язками або якимось чином залежні від них. Це й визначає тактику к допиту: ретельна підготовка, особливо в плані вивчення особи допитуваного і підбору доказів, розрахованих на викриття неправдивих показань таких свідків.
У цій категорії справ також проходить чимало свідків, не зацікавлених у результатах слідства, сумлінних. Серед них — відвідувачі даної установи, співробітники, знайомі. Тактика їх допиту зводиться до ретельного відтворення важливих для слідства обставин і використання психологічних прийомів, спрямованих на поновлення у пам´яті свідків забутих фактів.
Допит обвинувачених у справах цієї категорії у більшості випадків пов´язаний з великими труднощами. Давання-одержання хабара відбувається майже завжди без свідків, тому обвинувачені, як правило, категорично заперечують пред´явлене обвинувачення, розраховуючи на відсутність слідів злочину і на заздалегідь підготовлені та обумовлені неправдиві показання інших учасників цього злочину (співучасників, хабародавців). У випадках змови названих осіб слідчий повинен розраховувати на об´єктивні докази, зокрема факт передачі грошей або цінностей службовій особі, документи, в яких зафіксовано вчинення дій за одержаний хабар, тощо, а також на максимальну деталізацію показань цих осіб з приводу відповідних обставин. Використовуючи неминучі суперечності у підготовлених показаннях, слідчий може встановити їх неправдивість і спрямувати свої зусилля на переконання хабародавця як одного з слабкіших учасників змови, дати правдиві показання. Як свідчить практика, у таких випадках хабародавці, розуміючи, що злочин розкрито, і маючи можливість максимально пом´якшити свою відповідальність або навіть зовсім уникнути її, йдуть на компроміс, дають правдиві показання і допомагають слідчому викрити хабарника.
Корисним прийомом перевірки правдивості показань хабародавця, який визнає свою вину, є детальний допит його про місця передачі хабара або зустрічей з хабарником із зазначенням розташування окремих предметів, їх особливостей. Можна запропонувати допитуваному намалювати план приміщення або місцевості, який додається до протоколу допиту. Для зіставлення показань і плану з фактичною обстановкою доцільно зробити огляд вказаного приміщення або місцевості і долучити протокол огляду з додатками до протоколу допиту. Звичайно, цей прийом буде ефективним, якщо факт перебування хабародавця у даному приміщенні або на даному місці може бути пов´язаний лише з фактом передачі хабара. Якщо ж ця особа бувала чи могла бувати у зазначених місцях раніше і за інших обставин, то одержані дані не матимуть доказового значення.
Обвинувачених, які вперто заперечують свою вину, вдається викрити тільки шляхом пред´явлення ретельно перевірених доказів, які спростовують їхні неправдиві показання. Слідчий не повинен втрачати пильності і тоді, коли обвинувачені визнають себе винуватими, оскільки вони можуть представити вчинене ними зовсім інакше, ніж де було насправді, завуалювати дійсні мотиви й обставини злочину.
Якщо обвинувачений зізнається у вчиненні злочину, то слідчий повинен одержати від нього вичерпні та детальні показання, а потім ретельно к перевірити. Серйозну помилку роблять ті слідчі, які будують доказування у справі на зізнанні обвинуваченого, не підкріплюючи де зізнання іншими, об´єктивними доказами.
Допитуючи обвинуваченого у даванні хабара, слід одержати від нього якомога повні відомості:
1. За що конкретно пропонувався хабар службовій особі?
2. Яким був предмет хабара?
3. Коли, у якій обстановці і у який спосіб було передано хабара?
4. Як велися переговори про хабар — безпосередньо чи через третю особу?
5. Хто і у якій формі передав хабара?
6. Хто знав про дачу хабара службовій особі, чи підтримує зараз хабародавець зараз зв´язки з цією особою, у чому це проявляється і хто про це знає, чи залишилась у розпорядженні допитуваного частина хабара або упаковки?
Під час допиту службової особи, обвинуваченої в одержанні хабара, треба встановити:
1. Від кого надійшла пропозиція про хабар?
2. За яку дію або за утримання від якої дії службова особа одержала хабара?
3. У чому полягав хабар, коли, де, ким і у який спосіб було передано хабара?
4. Чи брала участь в організації знайомства хабарника і хабародавця та у передачі хабара інша особа, і у чому полягала її участь у злочині?
Допит особи, яка була посередником у даванні хабара, треба вести, застосовуючи отримані докази, щоб з´ясувати:
1. Хто і за яких обставин залучав її як посередника?
2. Чи була вона сама ініціатором цього?
3. Яка винагорода була їй обіцяна, і що вона фактично одержала?
4. Коли вона зустрічалася з хабарником і хабародавцем, за яких обставин, і що супроводжувало ці зустрічі?
5. Хто про них може розповісти?
Для перевірки показань про обставини давання-одержання хабара, усунення суперечностей у показаннях, а також для викриття учасників злочину проводиться очна ставка. Трапляються випадки, коли про очну ставку просить обвинувачений. Слідчий зобов´язаний встановити, що спонукало обвинуваченого звернутися з таким проханням, чи намагатиметься він якимось чином вплинути на іншого учасника очної ставки щодо зміни останнім своїх показань.
У розслідуванні хабарництва може проводитись пред´явлення для впізнання з метою встановлення особи, якій було передано хабара, якщо допитувана особа не може назвати прізвища чи конкретної посади злочинця.
Нерідко обвинувачений, який визнає свою вину, стверджує, що може впізнати того, хто давав йому хабара, хоча не знає його прізвища і місця проживання чи роботи. У таких випадках, безумовно, доцільно провести впізнання хабарником хабародавця. Ця слідча дія буде корисною і для встановлення, що саме даний предмет або його частини, виявлені у хабарника, за показаннями свідків раніше належали хабародавцю.
У випадках, коли виникає необхідність уточнити місце передачі хабара або встановити місце проживання хабарника, якщо хабародавець може його вказати, проводиться перевірка показань на місці.
Трапляються ситуації, коли необхідно перевірити показання очевидців передачі хабара на предмет встановлення можливості бачити або чути за даних умов або з даного місця взагалі. Тут доцільно провести відповідний експеримент, результати якого можуть стати об´єктивним підтвердженням правдивості показань або спростувати їх.
Значне місце серед слідчих дій у розслідування хабарництва посідають експертизи.
Судово-бухгалтерська експертиза призначається, коли необхідно з´ясувати питання про належність оформлення грошових і звітних сум, правильність к проводок у бухгалтерських записах.
У випадках, коли дії злочинців були пов´язані з товарно-матеріальними цінностями, для встановлення товарних ознак речей, що були предметом хабара, і для оцінки деяких з описаних речей призначається товарознавча експертиза.
Серед криміналістичних експертиз найбільш типовими є експертиза письма і технічне дослідження документів. Об´єктами цих експертиз стають найчастіше документи, оформлені у зв´язку з виконанням хабарником тих чи інших службових дій. Криміналістичну експертизу доцільно проводити і в інших випадках, коли частини предмета хабара, його упаковки знайдені не тільки у хабарника, а й у хабародавця. Тоді можна з´ясувати, чи становили виявлені частини раніше один предмет. У деяких випадках, коли хабарник заперечує, що певний предмет передано йому хабародавцем, або хабародавець заперечує, що дана річ належала йому чи пройшла через його руки (це можуть бути також гроші, цінні папери, документи), слід за допомогою спеціаліста- криміналіста виявити на цих об´єктах відбитки пальців, а за к наявності провести дактилоскопічну експертизу для ототожнення особи.
Поряд із слідчими діями, проводяться і оперативно-розшукові заходи. Характер к залежить від конкретних обставин справи, даних про особу злочинців, слідчої ситуації. Ці заходи спрямовуються на розшуки учасника злочину, який переховується, його затримання, негласну перевірку окремих відомостей, що надходять до слідчого, тощо.
У розслідуванні службових підроблень центральною ланкою є проведення техніко- криміналістичного дослідження документів, результати якого, разом з матеріалами допиту свідків і обвинувачених, а також ревізій або судово-бухгалтерської експертизи, можуть скласти основу обвинувачення або висновку про невинуватість.
Етап подальшого розслідування справ про зловживання владою або службовим становищем полягає в точному виявленні мотивів зловживання, об´єктивному встановленні обставин цього злочину на основі доказів, визначенні розміру заподіяної шкоди. Найчастіше мотивами зловживання владою або службовим становищем є корислива або інша особиста зацікавленість (честолюбство, кар´єризм), хибно витлумачені інтереси виробництва тощо. Можуть мати місце кілька цілей і мотивів, що переплітаються між собою. Наприклад, зловживаючи своїм службовим становищем, особа неправомірно одержує додаткову винагороду і водночас досягає більш високого службового становища. Слід також мати на увазі, що винні часто маскують свій дійсний умисел. Так, у розкраданні майна шляхом зловживання службовим становищем маскується корисливий умисел і дії злочинця видаються за некорисливе зловживання; майнова шкода, що виникла в результаті зловживання, видається за недбалість тощо.
Допит свідків має бути спрямований на встановлення мотивів зловживань, для чого допитуються працівники бухгалтерії, ревізори, керівники виробничих підрозділів, профспілкові працівники, рядові співробітники, а також спеціалісти у відповідних галузях народного господарства.
Зважаючи на те, що результати зловживання, як правило, є очевидними, надзвичайно інформативною слідчою дією є допит обвинуваченого, який не визнає свою вину або визнає вчинення ним менш суспільно небезпечних дій, оскільки щодо кожного факту він змушений дати розгорнуті пояснення, підкріплюючи к об´єктивними матеріалами. Під час допиту обвинуваченого слід одержати вичерпні відомості щодо: умов його роботи; мотивів, якими він керувався, здійснюючи певні дії; обставин, що спричинили шкідливі наслідки: особи, яка, на думку обвинуваченого, винна у настанні цих наслідків; кваліфікації обвинуваченого і досвіду роботи у даній галузі і на цій посаді; характеру його відносин з керівними особами і законності їх розпоряджень. У ході допиту обвинуваченого слід ставити питання з приводу кожного пред´явленого йому доказу, щоб зафіксувати у протоколі ставлення до нього допитуваного. Це особливо важливо тому, що обвинувачений, як правило, перебуває на свободі, продовжуючи виконувати свої службові обов´язки, і може намагатись певним чином змінити зміст одержаної слідчим інформації.
У розслідуванні зловживань нерідко призначають судові експертизи: судово- бухгалтерську — для перевірки фінансово- господарських операцій підприємства, організації або окремих службових осіб; судово- економічну — для перевірки промислового, товарного, фінансового планування, відповідності звітності установи дійсності; судово-товарознавчу — для встановлення якості готових промислових і продовольчих товарів, к сортності, вартості; судово-технічну — для з´ясчування причин аварій, порушення технологічних процесів, строків будівництва тощо; криміналістичну — для дослідження документів (почеркознавча, авторознавча і технічна експертизи документів).
При подальшому розслідуванні злочинної недбалості треба допитати свідків для з´ясування ставлення службової особи до своїх обов´язків, її особистих якостей як керівника і службовця, зосередити увагу на фактах поведінки, що впливали на виконання службових обов´язків, реагування її на сигнали про недоліки чи загрозливі явища на виробництві або в діяльності установи, організації, на встановленні фактів систематичного недбалого або несумлінного виконання нею своїх службових обов´язків.
Допит обвинувачених має бути спрямований на ретельну фіксацію пояснень службової особи з приводу кожного факту недбалості і щодо всіх обставин з посиланням на документи та інші джерела доказів. Посилання обвинуваченого на свою необізнаність, недосвідченість, незнання вказівок керівних організацій, необережність самих потерпілих, невідворотність шкідливих наслідків, неналежні з об´єктивних причин умови зберігання зіпсованих товарно- матеріальних цінностей, на що звертав увагу обвинувачений (у тому числі й неофіційно, не у письмовій формі), — мають бути ретельно перевірені.
Розслідування недбалості іноді потребує проведення судових експертиз, зокрема судово- товарознавчої — для встановлення правильності зберігання товарів та їх транспортування; судово-технічної — для встановлення причин псування обладнання, споруд. Можуть призначатись також судово-бухгалтерська, судово-медична, криміналістична, ветеринарна, зоотехнічна, агрономічна та деякі інші експертизи.