• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Криміналістика

4.5.2. Класифікація службових злочинів

Родовим об´єктом злочинів у сфері службової діяльності є встановлений порядок реалізації службовими особами своїх повноважень у межах наданих їм прав і покладених на них обов´язків, який передбачає дотримання прав, свобод та інтересів окремих фізичних та юридичних осіб, інтересів держави і суспільства в цілому, а також авторитет органів влади, об´єднань громадян, суб´єктів господарювання, інших юридичних осіб, від імені та в інтересах яких діють службові особи.

Зрозуміло, що відповідальна робота службових осіб потребує, поряд з належною організацією праці та розвитком ініціативи у здійсненні функцій управління, дотримання працівниками державної та службової дисципліни. Коли ж порушення дисципліни переростають у посягання на діяльність державного апарату та інших управлінських сфер і до того ж вчиняються службовими особами, які самі зобов´язані бути взірцем суворого дотримання законів, цілком виразною стає велика соціальна небезпечність таких вчинків (злочинів) і шкода, моральна й матеріальна, яку вони заподіюють.

КК відносить до службових злочинів: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367) і низку злочинів, пов´язаних з хабарництвом, — одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370), причому останній делікт у світовій практиці має надзвичайно обмежене застосування.

Розглядаючи службові злочини з точки зору їх змісту, неважко помітити значні, суттєві розбіжності об´єктивних характеристик їх вчинення, причинних зв´язків, суб´єктивних моментів (форми вини, цілей, мотивів), наслідків, умов тощо. Зрозуміло, що це виключає можливість розробки єдиної методики розслідування всіх видів справ цієї категорії.

Описані особливості службових злочинів загального характеру потребують їх певної класифікації, у межах якої поєднувались би споріднені, з криміналістичної точки зору, склади злочинів, дало б можливість викласти методичні рекомендації щодо розслідування певних груп службових злочинів. Таких груп можна виділити три: службові зловживання і перевищення влади; недбалість; хабарництво. Службове підроблення можна не виділяти, оскільки з цим складом доводиться тією чи іншою мірою мати справу у розслідуванні більшості з названих трьох груп злочинів, під час розгляду яких стосовно нього будуть повідомлятись необхідні деталі.

Разом з тим, у розслідуваннях будь-яких із службових злочинів є низка загальних положень, які неодмінно слід мати на увазі і попереднє вирішення яких є обов´язковою умовою розслідування.

1. За будь-яких обставин слід вирішити питання про належність даної особи до категорії службових осіб. Це питання є кримінально- правовим, але без встановлення даного факту характер методики розслідування може докорінно змінитись. Наприклад, певні незаконні дії службової особи можуть розцінюватись як зловживання службовим становищем, а якщо такі самі дії вчинить приватна особа, то це за певних умов може бути лише самоправством. Тільки один злочин з числа службових — давання хабара — може бути вчинений не службовою особою.

Тому, приступаючи до розслідування службового злочину, слід добре знати визначення службової особи, яке наводиться у ч. 1 примітки до ст. 364 КК і широко роз´яснюється у відповідних постановах Пленуму Верховного Суду України та науково-практичних коментарях до КК. У загальному плані службовими визнаються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов´язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських обов´язків, або виконують такі обов´язки за спеціальним повноваженням.

1. При розслідуванні будь-якого службового злочину слід ретельно, на підставі спеціальних інструкцій, положень, наказів, вивчити коло службових обов´язків і повноважень та компетенцію особи, характер підлеглості, звітності та особливостей контролю. Поряд з цим і паралельно вивчаються характер і умови діяльності організації, підприємства чи установи, де вчинено службовий злочин, особливості документообігу, інструктивний та фактичний порядок проходження справ і вирішення конкретних питань.

Слід мати на увазі також необхідність вичерпного вивчення питань, відповідь на які може відіграти неабияку роль у перспективі розслідування справи, а саме: наскільки суворо у даній установі дотримуються розмежування обов´язків, послідовності одержання резолюцій, підписів, заповнення реквізитів документів, реєстрації проходження документів у відповідних книгах, комп´ютерних інформаційних базах? Як вирішуються конкретні питання під час короткочасної і тривалої відсутності того чи іншого працівника, як це оформляється юридично?

Цілком зрозуміло, що у вирішенні питання про відповідальність певної особи факти мають бути абсолютно конкретними, а діяльність п має бути висвітлена у точному співвідношенні з колом її юридичних обов´язків і повноважень та офіційно зафіксованих формальних і виробничих підстав діяльності.

2. Неодмінною умовою подальшого розслідування кожного із службових злочинів є вирішення питання про характер протиправної дії (або бездіяльності) службової особи, які заподіяли шкоду правам і законним інтересам громадян чи юридичних осіб. У зв´язку з цим слід мати на увазі, що не всі протиправні дії (бездіяльність) можна кваліфікувати як злочинні. Залежно від обстановки, про що детальніше буде сказано в наступному підрозділі, неправильні дії службової особи може бути розцінено як службову провину, і тоді буде йтися лише про дисциплінарну відповідальність через відсутність події злочину.

3. До загальних завдань неодмінно належить безсумнівне встановлення винуватості службової особи, оскільки службові злочини, за винятком недбалості, вчиняються умисно. Це означає, що, проводячи комплекс слідчих дій, треба незаперечно довести намір у вчиненні цих злочинів (інакше це будуть не службові злочини або взагалі не злочини), а у випадку недбалості також незаперечно за змістом і формою довести факт злочинної необережності.

4. У будь-якому разі треба встановити причинний зв´язок між діями (бездіяльністю) службової особи і наслідками, що настали. Методично це питання з´ясовується на підставі дослідження попередніх загальних питань, яке чітко визначає роль особи у тому чи іншому процесі, взаємозв´язок дій (бездіяльності) даної службової особи, результатів, їх характеру, причинну необхідність або казуальність наслідків.

5. Кожен службовий злочин тягне настання певних наслідків, які дістають вияв у заподіянні шкоди, часто досить значної (прямі збитки може не тягнути службове підроблення). Тому встановлення і ретельне документальне доведення характеру та розміру заподіяної шкоди є складовою частиною предмета доказування і важливим елементом методики розслідування службових злочинів.

6. Загальним для службових злочинів є також те, вони часто пов´язані з іншими злочинами (наприклад, зловживання службовим становищем і хабарництво тісно переплітаються з розкраданнями майна) або виявляються засобами вчинення інших злочинів (наприклад, зловживання є однією з форм розкрадання, а службове підроблення може бути засобом приховання іншого злочину).

З´ясування такого роду обставин є методично обґрунтованим обов´язком слідчого і однією з окремих задач, що постають у розслідуванні службових злочинів.