Економічна дипломатія та економічна безпека України
8.3. Тенденції та перспективи інтеграції України до ЄС
2 грудня 1991 р. була прийнята Декларація ЄС щодо України, в якій відзначено демократичний характер Всеукраїнського референдуму та висловлений заклик до України підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог, спрямований на забезпечення вико-нання всіх колишніх зобов’язань СРСР.
Протокол згоди між ЄС і новими незалежними державами про реалізацію програм був складений 11.02.1992 р., а вже 6.04.1992 р. підготовлена Директива КЄС до Ради Міністрів ЄС про започаткування переговорів щодо укладення угод про співробітництво з Білоруссю, Ка-захстаном, Росією, Україною.
Щодо тенденцій економічної співпраці з ЄС, то обсяги експорту зовнішньої торгівлі України товарами за 2004 р. становили 32672,3 млн дол. США, імпорту – 28996 млн дол. США і проти 2003 p. збільшилися відповідно на 41,6 % та на 26 %. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 3676,3 млн дол. (у 2003 p. – 46,7 млн дол.).
За 2004 р. експорт давальницької сировини становив 37,2 млн дол. Імпортовано го-тової продукції з української давальницької сировини на 39 млн дол. США. Водночас в Україну надійшло іноземної давальницької сировини на 1793,4 млн дол. Експортовано готової продукції з імпортної давальницької сировини на 2487,9 млн дол. США.
За 2004 рік експорт послуг збільшився на 25 % і становив 5307,9 млн дол. США, імпорт – відповідно на 37,7 % і 2008,1 млн дол. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами становило 3299,8 млн дол. США. На країни СНД припадає 47,4 % загального обсягу експорту та 20,3 % загального обсягу імпорту послуг України. Найбільшим партнером серед них залишається Росія, до якої здійснювалось 43,5 % експортних та 17 % імпортних надходжень України. Іноземними інвесторами зі 116 країн світу станом на 1.01.2005 р. вкладено у підприємства України 8,4 млрд дол. США прямих інвестицій.
Ринок ЄС має досить ліберальний торговельний режим, який характеризується неви-соким рівнем середнього імпортного тарифу (4,4 % в 2002 р. і 4,1 % в 2004 р.) та чималою часткою імпорту без стягнення мита [212].
Водночас в окремих секторах, що становлять інтерес для українських експортерів (сільське господарство, рибальство, металургійна промисловість), застосовуються протек-ціоністські заходи. Зокрема, в галузі сільського господарства спостерігається чимала частка так званих пікових тарифів. Стосовно України діють кількісні обмеження імпорту.
Присутність України на ринках ЄС регулюється як спільними для всіх країн еле-ментами торговельного режиму, так і численними вибірковими регуляторами, що застосо-вують до країн з неринковою економікою та країн-не членів СОТ, до яких і досі належить наша держава.
Важливою тенденцією є і загальне посилення в ЄС значення нетарифного регулю-вання (особливо технічного). Адже на ЄС в окремі роки припадає від 20 до 55 % загальної кількості повідомлень про нові технічні норми та стандарти, які здійснюються в рамках Світової організації торгівлі.
За останні роки відбувалися певні позитивні зрушення в аспекті присутності України на ринку Євросоюзу. Так, протягом 1996–2004 pp. зовнішня торгівля товарами та послугами України та ЄС зросла на 3,5 млрд дол., або в 1,7 рази. При цьому експорт збільшився в 2,1 ра-зи, а імпорт – в 1,5. Швидко зростала й частка країн-членів ЄС у зовнішній торгівлі України. У 1995–2004 рр. вона збільшилася з 13 до 25 %, а з урахуванням 10 країн, які стали членами ЄС в травні 2004 р. – до 35,8 %.
Уже сьогодні ринок ЄС – другий за значенням після СНД, але після розширення Єв-росоюзу у травні 2004 р. ЄС стає головним експортним товарним ринком України. Адже у 2002 р. зовнішньоторговельний оборот України з 10 країнами – кандидатами на вступ до ЄС ста-новив 4 млрд дол., при експорті товарів та послуг з України в 2,5 млрд дол. та імпорті – 1,5 млрд.
Для торгівлі України з країнами ЄС характерним є від’ємне сальдо, що зумовлене від’ємністю товарної складової, оскільки експорт послуг протягом 1996–2004 pp. до ЄС пе-ревищував їх імпорт. [196]
Очевидні успіхи в розвитку торгівлі не повинні вводити нас в оману. Адже спос-терігається симетрична залежність: частка України у зовнішньоторговельному обороті ЄС становить лише близько 0,4 %. Однак навіть досягнута частка ЄС в торгівлі України є абсо-лютно недостатньою для інтеграції до Євросоюзу, адже для інтеграції необхідно досягти мінімум 60 % (Росія після розширення Євросоюзу матиме понад 50 %).
Більше того, для торгівлі України з ЄС характерна значна концентрація на невеликі групи країн. Так, у 2004 р. на Німеччину, Італію та Велику Британію припадало майже 3/5 зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС. Аналогічною є ситуація і в торгівлі з країнами, що вступають до ЄС. Найбільшими торговельними партнерами України серед них у 2004 р. були Польща, Угорщина та Словаччина, на яких припадало майже 2/3 нашої зовнішньої торгівлі товарами з країнами-кандидатами [154].
Товарна структура торгівлі України та країн ЄС свідчить і про надзвичайну вузькість її асортименту. Так, у 2000–2004 pp. у загальному обсязі українського експорту до ЄС більш ніж чверть (26,7 %) становили недорогоцінні метали та вироби з них (у т.ч. 18 % – чорні метали, 16,3 % – мінеральні продукти, 12,3 % – продукція сільського господарства та харчової промисловості, 15,1 % – легкої; промисловості).
У товарному імпорті з країн ЄС, навпаки, переважають машини, устаткування, ме-ханізми, прилади та засоби транспорту (в середньому 38,8 % загального обсягу імпорту товарів з країн ЄС у 2000–2004 pp.), продукція хімічної промисловості та пов’язаних із нею галузей, включаючи полімерні матеріали та каучук (21,5 %), а також продукція легкої про-мисловості (10,2 %). Привертає увагу нестійкість ключових товарних груп українського екс-порту на ринку ЄС, тоді як структура імпорту досить стала, і це, на наш погляд, вказує на нестійкість конкурентних позицій українських експортерів на ринку ЄС.
Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту послуг до ЄС у 2000–2004 pp. мали транспортні послуги (в середньому 80,8 %), а імпорту – різні ділові, професійні та технічні (21,5 %), транспортні (21,5 %), державні (17,3 %) та фінансові (10,2 %) послуги. Отже, імпорт Україною послуг є значно більш диверсифікованим, а експорт – мо-нокультурним. Присутність України в найбільш динамічних сферах послуг – туристичних, інформаційних, інженерних, науково-технічних, фінансових, управлінських – незначна.
Загалом структурні особливості зовнішньої торгівлі України, що відбивають струк-туру конкурентних можливостей вітчизняної економіки, стратегічно програшні для країни. Така структура торгівлі є несприятливою для прискореного входження України до еко-номічного простору ЄС і потребує істотних змін.
Більш динамічному та ефективному розвитку торгівлі України на ринку ЄС перешко-джає складний комплекс нижченаведених проблем. Ключову роль серед них відіграє відсутність позитивних зрушень у галузевій структурі української економіки. Сьогодні то-варний обмін між Україною та ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що ве-ликою мірою обмежує реальну економічну інтеграцію, яка, як свідчить світовий досвід, роз-вивається переважно на основі внутрішньогалузевих економічних зв’язків.
Наявні передумови для формування високотехнологічного типу конкурентоспромож-ності не використовуються належним чином, про що свідчать розриви в рівнях патентування, ліцензійних платежів і високотехнологічного експорту. Так, якщо за рівнем патентної ак-тивності резидентів (у розрахунку на 100 тис. населення), яка відбиває відносний рівень розвитку науково-технологічного потенціалу, Україна поступається країнам ЄС у середньому лише в чотири рази, то за рівнем розвитку високотехнологічного експорту – в 36 разів. Отже, в Україні одне запатентоване технологічне рішення створює у середньому в дев’ять разів меншу вартість високотехнологічного експорту, ніж у країнах ЄС.
Істотними є інфраструктурні проблеми. Так, у розвитку інформаційної інфраструктури відставання виглядає надкритичним: 2001 р. в Україні на 100 тис. населення припадало лише 1222 користувачі Інтернетом та 0,1 надійних Інтернет-серверів, тоді як у ЄС, відповідно, 32315 та 5,2; тобто відставання становило 26,4 та 52 рази.
Існують численні проблеми і в галузі вантажоперевезень з країнами ЄС. Великі ук-раїнські компанії, що мають 50 і більше сучасних автопоїздів та за якістю надання транс-портних послуг наближаються до європейських стандартів, поки що займають ледве п’яту частину ринку. Дрібні ж гравці на цьому ринку вдаються до відвертого демпінгу, внаслідок чого може постраждати вся вітчизняна система міжнародних перевезень.
Рейтинги міжнародної конкурентоспроможності всесвітнього економічного форуму у Давосі свідчать про значне відставання України як за індексом конкурентоспроможності зростання, так і конкурентоспроможності бізнесу. За цими показниками Україна у 2003 р. займала, відповідно, 84 (із 102 країн, що кваліфікувалися) та 71 (з 95) місця у світі, тоді як найгірші позиції серед членів ЄС – відповідно 41 (Італія) та 39 (Греція).
За даними Мінекономіки, в нашій країні лише трохи більше 1400 національних і міждержавних стандартів гармонізовані з міжнародними та європейськими – з близько 8 тис. існуючих у ЄС. Невідповідність стандартам ЄС матиме дедалі більший обмежувальний вплив на торговельно-економічну діяльність України на ринку Євросоюзу. Так, Рада ЄС підготувала проект Регламенту із здійснення офіційного контролю над виробництвом харчових продуктів і сировини та їх імпортом із третіх країн. До 2005 р. в ЄС і в кожній з країн-імпортерів необ-хідно створити єдині контрольні органи з нагляду над виробництвом продуктів харчування. Відтак український уряд повинен буде систематично оприлюднювати звіти про контроль над харчовими продуктами та сировиною на своєму веб-сайті, а також передавати їх до Євро-комісії, інакше ЄС відмовиться від харчового імпорту з України [147].
Процес розвитку торговельно-економічних відносин України з ЄС стримується і комп-лексом проблем, пов’язаних із режимом доступу українських експортерів до його ринку. Хоча у жовтні 2000 року було укладено Угоду про торгівлю текстильною продукцією, що перед-бачає її здійснення на безквотній основі, але у сфері постачання окремих металургійних виробів квоти застосовуються й дотепер. Ситуація ускладнюється тим, що попередня Угода про торгівлю деякими сталеливарними виробами втратила чинність, а нову, що передбачала регулювання торгівлі на період з 2002–2004 pp. в обсягах, збільшених на 35 %, не підписано через звинувачення на адресу України з боку ЄС у запровадженні обмежень на експорт металобрухту.
Ще більше ускладнить ситуацію поширення системи квот на імпорт українських сталеливарних виробів країнами-кандидатами з моменту їх приєднання до ЄС у травні 2004 р. За даними Мінекономіки, питання умов торгівлі та відсутність відповідної угоди можуть призвести до втрати частини ринку сталеливарних виробів у цих країнах (до 52 млн дол.). Адже, згідно діючої квоти ЄС, експорт окремих видів продукції не може перевищувати 180 тис. тонн, тоді як за підсумками 2002 р. поставки до 10 країн-кандидатів аналогічної металопродукції досягли 800 тис. тонн. Серйозною перешкодою на шляху до ринку ЄС стали антидемпінгові заходи. За період з 1.01.1995 по 30.06.2003 на ЄС припадали 8 із 48 (17 %) ініційованих проти України антидемпінгових розслідувань і 9 із 43 (21 %) запроваджених проти неї антидемпінгових заходів. Загалом на Україну припадає 3 % ініційованих ЄС проти інших країн антидемпінгових розслідувань та 5% запроваджених ЄС антидемпінгових заходів, що за нашої частки в торгівлі ЄС у 0,4 % є надзвичайно високим показником. Загальний обсяг української продукції, що підпадала під антидемпінгові заходи з боку ЄС та 10 країн-кандидатів, оцінювався у 2002 р. в 41 млн дол. Відсутність в України статусу країни з ринко-вою економікою спричиняє порушення антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних виробників за дискримінаційними процедурами, що не враховують реальних витрат на виробництво її продукції. При цьому вартість її продукції розраховується за методом аналогій із так званою “сурогатною” країною. В результаті український виробник отримує загоро-джувальне мито в 100–200 %. На середину 2003 р. щодо імпорту до ЄС української продукції діяли дев’ять антидемпінгових заходів. Ставки антидемпінгового мита для України, як пра-вило, є найвищими, що спричинило закриття ринку ЄС для українських експортерів за більшістю названих позицій.
Замість того, щоб вирішувати конкретні торговельно-економічні питання, Україна “за-бігла вперед” з підписанням двостороннього протоколу з ЄС про умови доступу на ринки товарів і послуг у рамках і процесу приєднання до СОТ.
Останнім часом виникли нові дискримінаційні протекціоністські тенденції в галузі аграрного імпорту у зв’язку з тим, що 2003 р. Єврокомісія запровадила нові тарифи на зернові. При цьому на пшеницю середньої та низької якості (яку за нинішніх умов виробництва Україна може експортувати на ринок ЄС), ячмінь вони значно зросли – до 93–95 євро за тонну, якщо поставки здійснюються за межами встановленої ЄС тарифної квоти. А ще в грудні 2002 р. Рада Міністрів ЄС прийняла рішення про запровадження з 1.01.2003 р. тарифної квоти на ринку зернових із застосуванням більш сприятливого режиму для США та Канади, тоді як Україна, разом з іншими потенційними експортерами, вимушена діяти “на загальних підставах”.
Але проблеми доступу існують не тільки в сферах традиційного експорту на “чутливі” ринки Європейського Союзу, до яких належать ринки аграрні та сталеливарних виробів. Застосування ЄС механізмів політичних преференцій істотно обмежує доступ українських виробників на ринок навіть у тих сегментах, де Україна виготовляє досить конкуренто-спроможний продукт (наприклад, вантажні літаки). Країни-члени ЄС надають перевагу і без-посередньому залученню підготовлених в Україні фахівців у високотехнологічних сферах, аніж розвитку кооперації з нашими компаніями та науково-дослідними організаціями. Та хіба таким чином має Україна входити в Європейсько дослідницький простір?
Втім, значною мірою в невдачах в опануванні європейських ринків високотехно-логічними виробами винні ми самі. Зокрема однією із серйозних вад торговельної діяльності України на ринку ЄС можна вважати надзвичайно слабкий зв’язок власне експортних операцій з інвестиційними процесами. На початок 2003 р. лише в окремих країнах ЄС були присутні мізерні українські інвестиції. Україна інвестувала до ЄС – 25 лише 17,6 млн дол. За таких обсягів легального інвестування за кордон неможливо створювати ефективно діючі збутові та сервісні мережі, постійні точки комерційної присутності для надання послуг зарубіжним споживачам, розвивати виробничу кооперацію.
У відносинах з ЄС Україна програє конкурентам через наявність візової політики, встановленої Шенгенськими угодами. Слід очікувати значного загострення цієї проблеми вна-слідок розширення ЄС, що може спричинити зростання трансакційних витрат (особливо для сфери малого та середнього бізнесу, що діятиме на ринку нових членів ЄС), впровадження жорст-ких заходів контролю при перетині кордону, а також обмежень доступу до ринків праці ЄС.
Ефективному регулюванню торгівлі українських компаній на ринку ЄС заважає тіньо-вий характер певної її частини, про що свідчать розбіжності в даних статистики України.
У сфері послуг існують такі ж, якщо не більші, тенденції приховування реальних обсягів операцій з огляду на їхню “невидимість”. Важко оцінити обсяги надання послуг суб’єк-там економічної діяльності в країнах ЄС працюючими в них мігрантами з України, оскільки більшість із них є нелегальними. Наприклад, у Португалії, за оцінками експертів, на сезонних роботах зайняті майже 100 тис. громадян України, і лише 45 тис. із них отримали дозвіл на роботу. Є підстави стверджувати, що в країнах ЄС і тих, що до нього приєдналися (Польща, Чехія, Словаччина і Угорщина), на сезонних роботах зайняті кількасот тисяч українських громадян, а можливо, і понад 1 млн чол.
Загалом ефективній діяльності українських компаній на ринку ЄС перешкоджає складний комплекс негативних чинників торговельно-політичного і структурно-економічного плану, що вкорінені в проблемах міжнародної конкурентоспроможності українських вироб-ників та стратегіях їх корпоративного розвитку. Їх подолання вимагає системного підходу та стане можливим в разі здійснення докорінних структурних перетворень в українській еко-номіці, якісного поліпшення її державного регулювання.
До перспектив в концепції відносин ЄС зі східними та південними сусідами “Ширша Європа – сусідство”, схваленій Єврокомісією в березні 2003 р., слід віднести напрями спів-праці із сусідніми країнами, зокрема з Україною. Поряд із розбудовою існуючих відносин сусідам Євросоюзу запропоноване тісніше наближення до ЄС у певних конкретних напрямах: преференційні торговельні відносини та відкриття ринків; перспективи законної міграції та пересування людей; інтеграція у транспортну, енергетичну та телекомунікаційну мережі та європейський дослідницький простір; нові інструменти захисту та сприяння інвестиціям; підтримка інтеграції у глобальну торговельну систему. Важливе значення має пропозиція ЄС щодо доступу в перспективі країн-сусідів у тому числі України до внутрішнього ринку Євросоюзу, однак без надання права участі в діяльності інституцій ЄС.
У найближчий час на розвиток торговельно-економічних відносин з ЄС істотно впли-ватиме процес розширення Євросоюзу. За оцінками вітчизняних експертів при цьому поліп-шаться умови доступу українських експортерів на окремі товарні ринки нових членів ЄС – вна-слідок переважного зниження рівня тарифного захисту та підвищення якості конкурентного середовища в цих країнах. Запровадження в країнах-кандидатах інститутів ринкового регулю-вання ЄС має призвести до певного скорочення обсягів контрабандної торговельної діяль-ності, нелегальної міграції та інших форм тіньових операцій, що матиме позитивний вплив на держбюджет України. Додаткові стимули отримає прикордонне співробітництво з новими чле-нами ЄС, що сприятиме як збільшенню обсягів прикордонної торгівлі, так і реалізації спіль-них проектів. Україна може посилити свої конкурентні переваги в секторах, чутливих до кон-куренції за ціновими параметрами, оскільки в нових членах Євросоюзу зростатиме вартість виробництва через впровадження соціальних стандартів і норм захисту довкілля ЄС.
Негативними наслідками розширення ЄС для України можуть стати:
– втрата традиційних ринків збуту в нових країнах-членах внаслідок поширення на них антидемпінгових заходів ЄС щодо України;
– певні транспортні проблеми та зменшення обсягів пасажирських перевезень вна-слідок запровадження візового режиму з новими членами ЄС;
– підвищення вимог до технічного стану транспортних засобів, що в’їжджають на територію нових членів ЄС, усунення окремих українських перевізників з їхнього ринку;
– подорожчання експортних та імпортних товарів через припинення дії угод про вільну торгівлю, укладених із цими країнами;
– погіршення конкурентних позицій України в експорті деяких товарів середньої технологічності;
– запровадження новими членами ЄС нетарифних обмежень, технічного, санітарного, фіто-санітарного, ветеринарного контролю, що для вітчизняної сільськогосподарської продук-ції може спричинити повне закриття цих ринків;
– запровадження більш складних технологічних схем пропуску через державний кор-дон людей, транспортних засобів, вантажів;
– зменшення обсягів експортних і транзитних вантажів внаслідок неконкурентоспро-можності товарів сусідніх з Україною країн СНД;
– зменшення обсягів торгівлі товарами військового призначення та надання послуг з їх ремонту та модернізації;
– ускладнення умов для контактів між представниками ділових кіл, що може призвес-ти до часткового згортання торговельно-економічних зв’язків та зменшення обсягів туризму;
– обмеження доступу робочої сили з України на ринки праці нових країн-членів, ви-никнення проблем із працевлаштуванням наших громадян у цих державах [130, 147].
З іншого боку, процес руху до режиму вільної торгівлі у відносинах України та ЄС, який сьогодні деякі фахівці пропонують як панацею для вирішення комплексу торговельно-економічних проблем Україна – ЄС, очевидно має бути поетапним та асиметричним, тобто лібералізація ринку ЄС має випереджати лібералізацію імпорту збоку України. Саме такий варіант може бути прийнятним для економіки України, все ще недостатньо готової для жорст-кого міжнародного суперництва.
Як уже зазначалося, у процесі ринкових трансформацій слід кардинально змінити струк-турні характеристики вітчизняної економіки. Особливо важливим у цьому сенсі є значний розвиток високих технологій та включення України до глобального високотехнологічного об-міну. Нагальним є забезпечення прискореного розвитку науково- і технологічно-містких галу-зей, здатних ефективно конкурувати на міжнародних ринках і стати “локомотивами” високо-технологічного зростання.
Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі послугами України з країнами ЄС значною мірою пов’язані з реалізацією потенціалу в галузі транзиту енергоносіїв. За прогнозами, євро-пейський ринок вантажоперевезень у напрямку Схід–Захід до 2010 р. становитиме 158 млрд дол., значна частка яких може надійти Україні. Важливу роль могло б зіграти укладення між Україною та ЄС угоди про використання українського потенціалу в галузі авіаційних транс-портних перевезень. Водночас, перспективи створення кращих умов для діяльності України на ринку ЄС значною мірою визначатимуться змістом плану дій, який конкретизуватиме кроки в напрямі реалізації можливостей, запропонованих посланням Єврокомісії “Ширша Європа – сусідство”, а також успішністю усунення існуючих між Україною і ЄС торговельних супе-речностей, без чого торговельні поступки з боку ЄС будуть просто неможливі.
З огляду на наявність зазначених вище проблем, вбачається доцільним здійснення низки заходів, таких як [132]:
– проведення парламентських слухань з питань дотримання Україною положень ба-зових конвенцій Міжнародної організації праці, яке є умовою для надання ЄС так званих соціальних преференцій в рамках чинної Генеральної системи преференцій; з цією ж метою – здійснення моніторингу дотримання в Україні прав громадян у сфері соціально-трудових відносин, визначених ратифікованими конвенціями МОП;
– у рамках щорічних планів дій щодо реалізації пріоритетних положень програми ін-теграції України до ЄС – розробити спеціальний розділ щодо створення належних інститу-ційних та інфраструктурних передумов діяльності;
– завершення переговорного процесу стосовно умов приєднання України до СОТ та вирішення всього комплексу питань, пов’язаних з організацією вступу;
– активізація переговорів з ЄС стосовно отримання найближчим часом Україною статусу країни з ринковою економікою;
– проведення переговорів про надання Україні преференцій у торгівлі з ЄС на основі ГСП ЄС та укладання преференційних угод про торгівлю товарами й послугами;
– підтримання високотехнологічного експорту шляхом сприяння просуванню українсь-кої продукції на зовнішній ринок, спрощення та прискорення процедури експортного контролю;
– забезпечення виконання центральними органами виконавчої влади планів адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, європейських стандартів технічного, сані-тарного, фіто-санітарного, ветеринарного, екологічного регулювання, захисту прав споживачів;
– прискорення процесу адаптації системи стандартизації та сертифікації вітчизняних товарів до норм і процедур ЄС, маючи на увазі можливість його завершення в основному до кінця 2010 р.;
– розробка національної програми забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, що передбачала б пріоритетність високотехнологічних, наукомістких секторів, зокрема збільшення державного фінансування та підтримки НДДКР, розробки нових тех-нологій; підвищення рівня державної фінансової підтримки та створення умов для збільшення недержавних інвестицій в освіту для забезпечення пріоритетного розвитку спеціальностей, що визначатимуть науково-технологічний прогрес;
– надання міністерствами і відомствами, що є розпорядниками бюджетних коштів, переваг національним компаніям і при розміщенні держзамовлення на програмні продукти та інформаційно-телекомунікаційні послуги;
– внесення у підготовлюваний план дій України та Євросоюзу положень про ска-сування з боку ЄС дискримінаційних інструментів торговельного режиму щодо України, а також про її участь в економічних і науково-технологічних програмах ЄС;
– вивчення передумов створення зони вільної торгівлі з ЄС та створення необхідних передумов для початку переговорів із цього питання відразу після набуття Україною членства в COT;
– збільшення чисельності працівників закордонних представництв України, які від-повідають за торговельно-економічні питання;
– впровадження заходів із регулювання експорту капіталу з метою полегшення для українських компаній їхньої постійної комерційної присутності за кордоном; вжиття заходів, спрямованих на істотне збільшення легальних інвестицій українських компаній у країни ЄС з метою переважного їх спрямування на розвиток відповідних маркетингових і сервісних мереж та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників;
– розробка спільних із відповідними службами ЄС заходів із запобігання маніпулю-ванню оцінками митної вартості при митному оформленні товарів, зокрема шляхом запро-вадження регулярного обміну відповідною митною інформацією;
– розробка комплексних техніко-економічних обґрунтувань проектів розширення при-сутності на ринку транспортних послуг;
– опрацювання питання можливості залучення додаткової фінансової допомоги ЄС для технологічного забезпечення пунктів пропуску через державний кордон України;
– вивчення питання про можливість включення України в єдині європейські системи телекомунікацій, маючи на увазі ефективне використання українського потенціалу в галузі послуг із запуску ракетних носіїв;
– проведення переговорів із Європейською асоціацією з акредитації стосовно взаєм-ного визнання результатів оцінки відповідності продукції вимогам безпеки;
– розробка регіональних програм нарощування експортного потенціалу конкуренто-спроможних продукції та послуг, надання особливої уваги прикордонному співробітництву та використанню переваг участі в діяльності єврорегіонів.
Одним з пріоритетних напрямків у зовнішній політиці України є інтеграція до Євро-пейського Союзу. Україна підтримує зовнішньоекономічні стосунки з усіма членами ЄС [132].
У І півріччі 2003 р. експорт товарів України до країн ЄС складав 2011,1 млн дол. США, імпорт з країн ЄС – 2344,3 млн дол. Порівняно з І півріччям 2002 р. експорт збільшився на 24,2 %, імпорт – на 29,7 %. Від’ємне сальдо становило 333,2 млн дол. проти 189,2 млн дол. за І півріччя 2002 р. У загальному обсязі експорту України частка ЄС становила – 19,5 %, імпорту – 23,8 %.
Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Німеччина та Італія. За І півріччя 2003 р. обсяг експорту товарів до Німеччини збільшився порівняно з І півріччям 2002 р. на 247 млн дол., або у 1,7 рази, Італії – відповідно на 182,6 млн дол. або на 42,8 %, Нідерландів – на 62,9 млн дол. або на 49,4 %, Австрії – на 23,4 млн дол. або на 23,4 %. В той же час зменшився обсяг експорту до Великобританії на 87,3 млн дол. або на 35,9 %, Іспанії – на 67,5 млн дол. або на 41,5 %, Португалії – на 6,2 млн дол. або на 15,6 %, Греції – на 5,5 млн дол. або на 15,1 %. У незначній мірі скоротився обсяг експорту до Ірландії (рис. 8.1).
Рис. 8.1 – Зовнішня торгівля з країнами ЄС у 2002–2003 рр.
Збільшились обсяги імпорту товарів з усіх країн ЄС, крім Швеції та Ірландії. При цьому обсяг імпорту з Німеччини збільшився на 186,4 млн дол. або на 25,7 %, Великобританії – на 108 млн дол. або у 1,9 раза.
Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки – 27,5 %, чорні метали – 16,8 %, одяг текс-тильний – 8,7 %, механічне обладнання – 4,6 %, деревина і вироби з деревини – 3,9 %.
Найбільші обсяги експорту енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки здійснювались до Італії, Німеччини, Великобританії; чорних металів – до Італії, Німеччини, Нідерландів; одягу текстильного – до Німеччини, Франції, Великобританії; механічного об-ладнання – до Німеччини, Австрії, Нідерландів; деревини і вироби з деревини – до Італії, Німеччини та Австрії.
Основу товарного імпорту з країн ЄС складали механічне обладнання – 19,2 %, наземні транспортні засоби, крім залізничних – 10,2 %, електричні машини і устаткування – 8 %, папір та картон – 5,7 %, полімерні матеріали, пластмаси – 5,6 %.
Найбільші імпортні надходження механічного обладнання здійснювались з Німеччини, Італії, Франції; наземних транспортних засобів, крім залізничних – з Німеччини, Франції, Великобританії; електричних машин і устаткування – з Німеччини, Швеції, Італії; паперу та картону – з Фінляндії, Німеччини, Швеції; полімерних матеріалів, пластмас – з Німеччини, Італії та Бельгії.
Загальний обсяг експорту послуг до країн ЄС у 2003 р. складав 363,7 млн дол., імпорту – 160,4 млн дол., позитивне сальдо зовнішньої торгівлі – 203,3 проти 178,4 млн дол. у І півріччі 2002 р. (рис. 8.2).
Рис. 8.2 – Динаміка торгівлі послугами з країнами ЄС у 2002–2003 рр.
Питома вага українського експорту послуг до країн ЄС дорівнювала 17,9 %, імпорту – 25,6 % [112] (рис. 8.3).
Рис. 8.3 – Зовнішня торгівля послугами з країнами ЄС у 2002–2003 рр.
Порівняно з І півріччям 2002 р. експорт зріс на 62,1 млн дол. (на 20,6 %) за рахунок зростання обсягів послуг, наданих Україною Австрії на 10,4 млн дол. (на 40,7 %), Бельгії – на 14,6 млн дол. (на 49,1 %), Греції – на 4,4 млн дол. (на 21,1 %), Ірландії – на 8,5 млн дол. (у 3,1 раза), Італії на 3,5 млн дол. (на 19,8 %), Німеччині – на 4,3 млн дол. (на 8,8 %), Португалії – на 2,8 млн дол. (у 6,2 раза), Великобританії на 9,7 млн дол. (на 9,1 %), Фінляндії – на 2,1 млн дол. (у 1,6 раза).
Імпорт послуг зріс на 37,2 млн дол. (на 30,2 %) завдяки зростанню обсягів послуг, одержаних Україною від Австрії – на 4,1 млн дол. (на 34,1 %), Бельгії – на 3 млн дол. (на 43,6 %), Данії – на 2,8 млн дол. (у 2,7 раза), Італії – на 3,9 млн дол. (у 2,4 раза), Німеччини – на 15,6 млн дол. (у 1,6 раза), Швеції – на 10,9 млн дол. (у 3,3 раза). Поряд з цим скоротилися обсяги імпорту послуг із Великобританії на 4,9 млн дол. (на 10,7 %) [81].
Головними партнерами, на які припадає більш ніж половина загального обсягу тор-гівлі, залишаються Великобританія та Німеччина. Найбільшу питому вагу в експорті послуг до Великобританії займали транспортні (79,2 %), різні ділові, професійні та технічні (13,4 %) послуги. Найважливішими послугами, одержаними Україною, були різні ділові, професійні та технічні (24,5%), державні (15,9 %), транспортні (14,1 %), фінансові (16,5 %) послуги. Експорт послуг до цієї країни зріс на 9,7 млн дол. (на 9,1 %) за рахунок зростання транспортних послуг на 7,6 млн дол. (на 9 %), послуг зв’язку – на 3,5 млн дол. (у 7,7 раза). Проте, імпорт зменшився на 4,8 млн дол. (на 10,7 %) за рахунок скорочення обсягів різних ділових, професійних та тех-нічних послуг – на 12,1 млн дол. (у 2,2 раза). Одночасно зросли обсяги фінансових – на 3 млн дол. (у 1,8 раза), транспортних – на 1,6 млн дол. (на 38 %), послуг приватним особам та в галузі культури і відпочинку на 1,7 млн дол. (у 12,9 раза), державних – на 0,7 млн дол. (на 11,5 %) послуг [112].
У експорті послуг до Німеччини найбільшу питому вагу становили транспортні (72,2 %), різні ділові, професійні та технічні (13,6 %) послуги. Серед послуг, отриманих Україною з Німеччини, найважливішими були транспортні (22,5 %), різні ділові, професійні та технічні (16,4 %), державні (12,6 %) послуги. Експорт послуг до цієї країни зріс на 4,3 млн дол. (на 8,8 %) за рахунок зростання транспортних послуг на 4,7 млн дол. (на 13,8 %). Імпорт послуг зріс на 15,6 млн дол. (у 1,6 раза) за рахунок зростання обсягів будівельних – на 1,8 млн дол. (у 9,7 раза), різних ділових, професійних та технічних на 1,3 млн дол. (на 24,6 %) послуг.
Рис. 8.4 – Прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС та з інших країн
Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС (рис. 8.4) на 1.07.2003 р. становив 2042,6 млн дол. США, що складає 33,8 % загального обсягу інвестицій в Україну (на 1.07.02 – 1691,1 млн дол. або 35,6 %) [112].
Головними країнами-інвесторами, на які припадає більш ніж 77 % загального обсягу інвестицій з ЄС, є Сполучене Королівство – 564,7 млн дол. (27,6 % загального обсягу інвестицій з країн ЄС), Нідерланди – 410,7 млн дол. (20,1 %), Німеччина – 359,7 млн дол. (17,6 %), Австрія –243,3 млн дол. (11,9 %) (рис. 8.5) [81].
Рис. 8.5 – Прямі інвестиції в Україну з країн ЄС у 2002–2003 рр.
Найбільш інвестиційно привабливими в Україні є такі види економічної діяльності:
– для Великобританії: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських про-дуктів – 99,2 млн дол. (17,6 % загального обсягу інвестицій з країни), оптова торгівля і по-середництво у торгівлі – 86,6 млн дол. (15,3 %), транспорт та зв’язок – 82,1 млн дол. (14,5 %), машинобудування – 50 млн дол. (8,9 %);
– для Нідерландів: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продук-тів – 271,9 млн дол. (66,2 %), оптова торгівля і посередництво у торгівлі – 26,5 млн дол. (6,5 %);
– для Німеччини: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продук-тів – 62,6 млн дол. (17,4 %), виробництво інших неметалевих мінеральних виробів – 58,7 млн дол. (16,3 %), оптова торгівля і посередництво у торгівлі – 51,2 млн дол. (14,2 %);
– для Австрії: фінансова діяльність – 55,1 млн дол. (22,6 %), оптова торгівля і посе-редництво у торгівлі – 57,7 млн дол. 23,7 %).
У процесі подальшої реалізації економічною дипломатією пріоритетів виконання Угоди про співробітництво між Україною та ЄС потребують вирішення питання щодо [69]:
– приведення режиму стимулювання виробництва автомобілів в Україні у відповід-ність до положень УПС та норм COT;
– приведення регулювання імпорту та експорту сільськогосподарської продукції в Ук-раїні у відповідність до положень УПС та норм COT;
– приведення умов оподаткування акцизним збором окремих товарів (лікеро-горілчані вироби та транспортні засоби) в Україні у відповідність до положень УПС та норм COT;
– розповсюдження на Україну дії положень про “соціальні преференції” в рамках Генеральної системи преференцій ЄС;
– торгівлі сталеливарною продукцією;
– підписання двостороннього протоколу з доступу до ринків товарів та послуг в рам-ках переговорного процесу з вступу України до COT;
– повернення ПДВ експортерам;
– мінімізація небажаних наслідків розширення ЄС для України;
– надання Україні додаткової матеріальної та фінансової допомоги на облаштування державного кордону;
– активізації діалогу з ЄС стосовно візових питань з метою подальшого удосконалення міграційно-візової політики України у відповідності до європейських стандартів та лібера-лізації умов взаємних поїздок громадян;
– залучення іноземних інвесторів для приведення інфраструктури транспортного ко-ридору № 5 у відповідність до міжнародних стандартів.
Україна вітає розширення Європейського Союзу, розглядаючи його як важливий чин-ник, що має стратегічне значення для майбутнього Європи і, водночас, об’єктивно веде до появи більш широких можливостей співробітництва між Україною та розширеним ЄС.
Одночасно розширення ЄС призведе до зміни характеру співробітництва України з нинішніми країнами-кандидатами, які стануть новими членами союзу. З точки зору інтересів України, поряд з позитивами розширення існуватимуть і фактори небажаного впливу на такі сфери співробітництва, як торговельно-економічна, військово-технічна, транспортна, мігра-ційна, гуманітарна. Ці наслідки пов’язані з розповсюдженням на нові країни-члени єдиних стандартів, регулятивних норм, правил і процедур Євросоюзу у згаданих сферах та відпо-відною зміною чинного регулятивного режиму у відносинах України з цими державами.
У цьому контексті українську сторону в першу чергу непокоять наступні питання:
– приєднання нових держав-членів ЄС до системи обмежень, що застосовуються ЄС проти України, зокрема, у сфері торгівлі сталеливарними виробами;
– приєднання нових держав-членів ЄС до системи антидемпінгових заходів чи спе-ціальних заходів ЄС проти експорту продукції з України (які вже діють на сьогоднішній мо-мент чи можуть бути введені);
– скасування діючих угод про вільну торгівлю між Україною і деякими країнами-аплікантами після їх вступу до ЄС.
– введення країнами-аплікантами жорстокого візового режиму до громадян України, що призведе до ускладнення умов для контактів між представниками ділових кіл, а також вплине на розвиток культурного обміну та туризму [138].
Успішному розвитку торговельно-економічної діяльності українських компаній на рин-ку ЄС сьогодні перешкоджає складний комплекс негативних внутрішніх і зовнішніх чин-ників. До них належать насамперед наступні [88]:
– відсутність необхідних структурних перетворень в українській економіці, через що товарний обмін між Україною та ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що істотно звужує матеріальну базу реальної економічної інтеграції;
– обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей – стійкого платоспроможного внутрішнього ринку;
– слабкі позиції України у сфері високих технологій: одне запатентоване технологічне рішення створює в середньому в дев’ять разів меншу вартість високотехнологічного експорту, ніж у країнах ЄС;
– недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транс-портної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на зару-біжних ринках;
– невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і по-слуг та економіки країни в цілому (за індексом конкурентоспроможності Україна у 2003 р. займала 84 місце, а за індексом конкурентоспроможності бізнесу – 71 місце у світі);
– недостатня гармонійність національних стандартів України з міжнародними та євро-пейськими: лише близько 17 % національних стандартів гармонізовані зі стандартами ЄС;
– тінізація значних обсягів зовнішньої торгівлі: вітчизняні статистичні дані про обсяги українського експорту та особливо імпорту постійно занижуються – експорт, як правило, на 10–22 %, імпорт – на 15–30 %. Це свідчить про тенденції до нелегального експорту капіталу під прикриттям торговельних угод і про масштабне уникнення оподаткування імпортних операцій через навмисне заниження митної вартості товарів; [151]
– обмежувальний режим доступу українських експортерів до окремих сегментів ринку ЄС; застосовуються обмеження на імпорт українських сталеливарних виробів, окремих видів сільськогосподарської продукції, вживаються за дискримінаційними процедурами антидем-пінгові заходи, практично закритий доступ українських виробників до європейських ринків високотехнологічної продукції. Так, за даними Мінекономіки, неврегульованість з ЄС питання умов торгівлі окремими сталеливарними виробами та відсутність відповідної угоди можуть призвести до втрати частини ринку сталеливарних виробів у 10 країнах, які вступали до ЄС, загальною вартістю близько 52 млн дол. США;
– відсутність належного зв’язку торговельної, особливо – експортної, діяльності з експортом капіталу до країн-членів ЄС та залученням капіталу провідних європейських ТНК: частка України в сукупному обсязі експортованого ЄС капіталу складає лише 0,06 %, а частка її легально вивезеного капіталу в ЄС – 0,0007 %. За таких обсягів легального інвестування за кордон неможливо створювати там ефективно діючі збутові та сервісні мережі, вкрай необ-хідні для діяльності на ринках складних технічних виробів, засновувати постійні точки комер-ційної присутності для надання послуг зарубіжним споживачам, розвивати виробничу кооперацію;
– відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європей-ських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розпо-дільчих систем, а відтак – ефективне проникнення на висококонкурентні ринки найбільш розвинутих країн, особливо в сегментах, пов’язаних з високотехнологічними виробами;
– неврегульованість проблем міграції робочої сили і свободи пересування людей (застосування обмежень, які випливають із Шенгенської угоди), що призводить до підвищення вартості здійснення угод у торгівлі з ЄС.
Загалом ефективній діяльності українських компаній на ринку ЄС перешкоджає склад-ний комплекс негативних чинників як торговельно-політичного, так і структурно-еконо-мічного плану. Ці недоліки вкорінені в проблемах міжнародної конкурентоспроможності ук-раїнських виробників та стратегіях їх корпоративного розвитку. Отже, подолання зазначених недоліків вимагає системного підходу та може бути досягнуте лише внаслідок докорінних структурних перетворень в українській економіці, якісного поліпшення державного регулю-вання економіки, її зовнішньоекономічних зв’язків і корпоративного управління, значної акти-візації торговельної політики, спрямованої на захист національних економічних інтересів на зарубіжних ринках і насамперед – на пріоритетному для неї ринку ЄС [74].
Та незважаючи на існуючі проблеми, співпраця між Україною та ЄС має значні перс-пективи. Так, з огляду на розширення ЄС, перед Україною відкриваються потенційні можли-вості забезпечити в перспективі нову якість своєї присутності на ринку Європейського Союзу – повну інтеграцію до структур його єдиного ринку із застосуванням режиму чотирьох свобод (вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталів) та спільної політики в ряді ключових галузей економіки.
Ефективними інструментами запобігання небажаним наслідкам розширення ЄС для позицій України мають стати:
– набуття Україною членства в COT;
– активна підготовка до укладання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС;
– прискорення процесу сертифікації та стандартизації українських товарів відповідно до норм і стандартів ЄС;
– надання Україні більших преференцій на основі Генеральної системи преференцій Європейського Союзу [178].
Процес руху до режиму вільної торгівлі у відносинах України та ЄС повинен бути поетапним та асиметричним, тобто лібералізація ринку ЄС має випереджати лібералізацію ім-порту з боку України.
З метою підвищення ефективної присутності України на ринку ЄС, необхідно кар-динально змінити нинішні структурні характеристики вітчизняної економіки; особливо важ-ливим є значне піднесення рівня розвитку високих технологій та включення України до гло-бального високотехнологічного обміну; важливу роль може відіграти реалізація потенціалу в галузі транзиту енергоносіїв, авіаційних транспортних перевезень тощо.
Реалізація цих можливостей значною мірою залежатиме від їх конкретизації у спіль-ному плані дій України та ЄС, успішності врегулювання торговельних суперечностей у від-носинах України з Європейським Союзом.
Проте реалізація зазначених пропозицій, швидше за все, – питання більш віддаленої перспективи. А в найближчому майбутньому на розвиток торговельно-економічних відносин з ЄС істотно впливає процес розширення Євросоюзу. За оцінками вітчизняних експертів, при цьому поліпшаться умови доступу українських експортерів на окремі товарні ринки нових членів ЄС – внаслідок переважного зниження рівня тарифного захисту та підвищення якості конкурентного середовища в цих країнах. Запровадження в країнах-кандидатах інститутів рин-кового регулювання ЄС має призвести до певного скорочення обсягів контрабандної торго-вельної діяльності, нелегальної міграції та інших форм тіньових операцій, що матиме пози-тивний вплив на держбюджет України. Додаткові стимули отримає прикордонне співробітництво з новими членами ЄС, що сприятиме як збільшенню обсягів прикордонної торгівлі, так і реа-лізації спільних проектів. Україна може посилити свої конкурентні переваги в секторах, чут-ливих до конкуренції за ціновими параметрами, оскільки в нових членах Євросоюзу зроста-тиме вартість виробництва через впровадження соціальних стандартів і норм захисту довкілля ЄС.
За оцінкою Мінекономіки у найближчий час можливі також такі негативні тенденції у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків між Україною та ЄС, а саме [81]:
– скорочення експорту до країн Балтії на 15–20 % і подорожчання експортних та ім-портних товарів через припинення дії угод про вільну торгівлю, укладених із цими країнами;
– погіршення конкурентних позицій України в експорті деяких товарів середньої технологічності внаслідок поширення на нових членів ЄС європейських угод з лібералізації торгівлі, а також митних преференцій, які надаються країнам, що розвиваються;
– запровадження новими членами ЄС нетарифних обмежень, технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного контролю, що для вітчизняної сільськогосподарської про-дукції може спричинити повне закриття цих ринків;
– втрата традиційних ринків збуту в нових країнах-членах внаслідок поширення на них антидемпінгових заходів ЄС щодо України.
Водночас, перспективи створення кращих умов для діяльності України на ринку ЄС значною мірою визначатимуться змістом Плану дій, який конкретизуватиме кроки в напрямі реалізації можливостей, запропонованих посланням Єврокомісії “Ширша Європа – сусідство”, а також успішністю усунення існуючих між Україною і ЄС торговельних суперечностей, без чого торговельні поступки з боку ЄС будуть просто неможливі.
Сьогодні Україна виступає на ринку ЄС як експортер товарів з низькою доданою вартістю, тому державі слід підтримати високотехнологічний експорт шляхом сприяння про-суванню української продукції на зовнішній ринок, спрощення та прискорення процедури експортного контролю.
З огляду на низьку конкурентноздатність української продукції, необхідно поставити питання розробки Національної програми забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, що передбачала б пріоритетність високотехнологічних, наукомістких секторів, зокрема збільшення державного фінансування та підтримки НДДКР, розробки нових тех-нологій; підвищення рівня державної фінансової підтримки та створення умов для збільшення недержавних інвестицій в освіту для забезпечення пріоритетного розвитку спеціальностей, що визначатимуть науково-технологічний прогрес; створення вертикально інтегрованих науково-освітніх корпорацій. Для цього необхідним є також надання міністерствами і відомствами, що є розпорядниками бюджетних коштів, переваг національним компаніям при розміщенні держзамовлення на програмні продукти та інформаційно-телекомунікаційні послуги.
Для пожвавлення торгівлі між ЄС та Україною необхідним є внесення у підготов-лений план дій України та Євросоюзу положень про скасування з боку ЄС дискримінаційних інструментів торговельного режиму щодо України, а також про її участь в економічних і науково-технологічних програмах Євросоюзу; вивчення передумов створення зони вільної торгівлі з ЄС та створення необхідних передумов для початку переговорів із цього питання відразу після набуття Україною членства в СОТ; розробка регіональних програм нарощування експортного потенціалу конкурентоспроможних продукції і послуг, надання особливої уваги прикордонному співробітництву та використанню переваг участі в діяльності єврорегіонів.
Таким чином, зважаючи на викладене та для досягнення позитивних результатів у розвитку економічної співпраці між Україною та ЄС, стає зрозумілим необхідність і важ-ливість розробки та впровадження структурних перетворень національної економіки.
З розширенням ЄС у 2004 р. він стає головним зовнішньоторговельним партнером Ук-раїни, тому питання номенклатури експортної та імпортної продукції у зовнішній торгівлі з ЄС є досить актуальними.
Важливе місце у торгівлі України з Європою займають нові країни-члени, які по-силюють порівняльні переваги нашої країни на євроринку. Та при здійсненні необхідних структурних перетворень виявлені порівняльні переваги України в товарній структурі з часом можуть змінюватись залежно від того, як вона себе проявить в європейських інтеграційних процесах, як швидко акумулює капітал і використає зовнішні та внутрішні технологічні мож-ливості [73].
Отже, питання зовнішньоекономічної співпраці України з Європейським Союзом сьогодні є дуже актуальним, оскільки перспективною метою зовнішньої політики України є вступ до ЄС. Ефективність економічної співпраці між українською державою та Євро-пейським Співтовариством дозволяє з одного боку дати оцінку результативності економічних реформ в країні, а з іншого її євроінтеграційного курсу.
Основи економічного співробітництва між Україною та ЄС визначаються цілою низ-кою угод та інших документів, прийнятих як на двосторонньому рівні, так і кожною зі сторін окремо. Але водночас, досі немає спеціального документа, який би комплексно вирішував питання створення інституційних та інфраструктурних передумов для посилення позицій і піднесення ефективності діяльності України на ринку Європейського Союзу і навпаки, ЄС на ринку української держави, тому сторонам потрібно плідно попрацювати у цьому напрямку.
Сьогодні зовнішньоекономічні зв’язки України і ЄС здійснюються у таких основних формах, як зовнішня торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Розвиток цих форм співробітництва з ЄС потребує виконання ряду завдань, спрямованих на подолання дискримінаційних обмежень українського експорту на ринку ЄС; прискорення входження українських компаній на європейський ринок з високотехнологічною продукцією; адаптація до торговельного режиму єдиного ринку ЄС; створення сприятливого інвестиційного клімату; використання допомоги країн ЄС з максимальною ефективністю і здійснення економічних реформ та структурної перебудови національного господарства в Україні.
Зі вступом до ЄС нових членів ринок співтовариства автоматично став головним екс-портним ринком України. Проте стан зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС свідчить про існування низки проблем у цій сфері, зокрема застосування дискримінаційних обмежень щодо українського експорту, низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів, невідповідність стандартам ЄС. До негативних аспектів торгівлі України з ЄС належить також значна кон-центрація торговельних потоків товарів і послуг на обмеженій кількості найбільших тор-говельних партнерів (Німеччина, Італія, Великобританія). Позитивним чинником є те, що розмір від’ємного сальдо в торгівлі України з ЄС має тенденцію до скорочення.
Аналіз товарної структури торгівлі України та країн ЄС свідчить про надзвичайну вузькість її асортименту. Понад 70 % загального обсягу експорту України до країн ЄС ста-новлять товари з низькою доданою вартістю. Водночас, частка машин, устаткування, приладів складає лише 10,3 %.
Для України характерними є також вкрай низькі показники експорту високотех-нологічних товарів і послуг, що зумовлено формуванням типу міжнародної конкуренто-спроможності, яка базується на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів і робочої сили. Зазначені структурні особливості української зовнішньої торгівлі є стратегічно програшними для країни, несприятливими для прискореного входження України до економічного простору ЄС і мають бути істотно змінені.
Актуальним завданням для поглиблення співпраці України з європейським регіоном є стимулювання процесів нагромадження і ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до визначених пріоритетів економічного зростання. Так, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з країн Євросоюзу у 2005 році збільшився з 2,042 млрд дол. США до 2,384 млрд дол. США. До того ж існує тенденція постійного росту ПІІ з країн Європи. Але разом з тим рівень інвестицій в економіку України є незначним порівняно з іншими країнами і недостатнім для задоволення інвестиційних потреб України. Основною причиною невисокої активності капіталу з країн ЄС в Україні є несприятливий інвестиційний клімат в державі.
На сьогодні ЄС є найбільшим іноземним інвестором в Україні, який інвестує в нашу державу більше ніж інші. Так, найбільшими інвесторами в економіку України з країн ЄС є Великобританія, Нідерланди, Німеччина і Австрія. Найпривабливішими для інвестицій, що здійснюються країнами ЄС є такі сектори господарства, як харчова промисловість, зв’язок, торгівля та машинобудування [212].
Для здійснення економічних реформ і перетворень Європейське співтовариство надає Україні в рамках спеціальних програм технічну допомогу. Так, впродовж останніх 10 років, загальна допомога з боку ЄС сягнула 1,072 млрд євро, в той час як за період 1996–1999 pp. держави-члени надали близько 157 млн євро. Ресурси іноземної допомоги повинні сприяти здійсненню в країні інституціональних реформ, структурній перебудові економіки, розвитку підприємництва та іншим ринковим перетворенням, створюючи у такий спосіб базу для припливу до країни іноземного приватного капіталу й подальшої взаємодії з світовим співтовариством. Допомога Євросоюзу спрямовується на впровадження заходів у межах економічних реформ, на вдосконалення ядерної політики, на гуманітарну допомогу, на допомогу для вирішення проблем пов’язаних з Чорнобильською катастрофою. Так, найбільшу частку фінансування протягом останніх кількох років було направлено на інституційну, адміністративну та правову реформи – 75 млн євро, причому спостерігається постійний ріст асигнувань на цю сферу. На жаль, в Україні поки що не існує високоякісної стратегії розвитку економіки, в рамках якої могли б ефективно використовуватися кошти, надані у рамках технічної допомоги. Крім того, сьогодні існує гостра проблема ефективності використання наданих коштів в тому напрямку, який передбачається відповідною програмою.
Наближення ЄС до вітчизняних кордонів у 2004 р. в Україні розцінюється як важ-ливий чинник подальшого розвитку зовнішньоекономічних відносин з ЄС та української економіки в цілому. З цього часу динаміка економічних процесів у ЄС буде досить помітно впливати на економічний стан України, адже розширення Європейського Союзу виведе його на перше місце як ринок збуту українських товарів і на друге – як джерело українського імпорту. Однак реалізація нових можливостей не є гарантованою. Більш того, в коротко-строковій перспективі слід очікувати негативних наслідків, які можуть створити суттєві перешкоди на шляху формування єдиного європейського економічного простору, тому в інтересах України бажано невідкладно й ретельно проаналізувати можливі втрати від роз-ширення ЄС і розробити конкретні механізми щодо їх компенсації.
Велике значення для розвитку зовнішньоекономічної співпраці України з ЄС має зовнішньоекономічна діяльність кожного з регіонів. Хмельницька область на сьогодні є не найбільш привабливим партнером країн ЄС для здійснення торговельної та інвестиційної діяльності, про що свідчать показники зовнішньоекономічної діяльності області. Крім того, за результатами досліджень інвестиційної привабливості окремих регіонів України Хмельнич-чина входить до груп регіонів з найбільш низькою інвестиційною привабливістю, а отже, за-лучення іноземних інвестицій в цей регіон пов’язано із більшими труднощами порівняно з областями груп. Проте, інвестиції в область з країн ЄС все ж таки здійснюються і становили станом на 1 січня 2003 р. 42,92 млн грн. Такі низькі показники стану зовнішньоекономічних зв’язків з Євросоюзом зумовлені недосконалістю регіональної політики в умовах переходу до ринкової економіки [213].
Таким чином, аналіз зовнішньоекономічних відносин України та ЄС свідчить про не-достатнє використання в цих відносинах наявного в обох сторін потенціалу, а також про існу-вання ряду серйозних проблем, що гальмують їх розвиток. Отже, існує необхідність виведення зовнішньоекономічних відносин України та ЄС на якісно вищий рівень. Задля цього Україна має здійснити цілу низку перетворень у економічній, соціальній та правовій сферах.