Криміналістика
4.4. Розслідування злочинів проти власності
4.4.1. Родова криміналістична характеристика цих злочинів
Крадіжки, грабежі, розбійні напади, шахрайство та вимагання є досить поширеними в Україні злочинами, які становлять особливу небезпеку для суспільства, оскільки посягають на державне, колективне та особисте майно громадян. Знання криміналістичної характеристики цих злочинів та вміння використовувати її допомагає розслідувати зазначені злочини.
До суттєвих елементів криміналістичної характеристики злочинів проти власності належать: предмет злочинного посягання, способи вчинення та приховування злочину, час і місце вчинення злочину, обставини, за яких вчинено злочин; типові сліди, які залишає злочинець; особа злочинця та особа потерпілого.
Предмет злочинного посягання. Для крадіжок, грабежів, розбійних нападів, шахрайства та вимагання загальним предметом є майно, що має вартість, ціну і перебуває у чужій для винної особи власності Під майном розуміються речі, на які може бути встановлена власність. Воно може бути рухоме (гроші, цінні метали, харчові продукти, готова продукція, твори мистецтва, худоба тощо) і нерухоме (житлові будинки, господарські споруди, земельні ділянки тощо) і у будь-якому вигляді є предметом розкрадання.
Протиправне заволодіння документами, які дають право на одержання майна (багажні квитанції, номерки гардероба тощо) розглядається як готування до розкрадання; а якщо документи, якими протиправно заволодів зловмисник, виконують роль грошового еквівалента, ці дії розглядаються як розкрадання.
Не можуть бути предметом злочинів проти власності; вогнепальна зброя (крім мисливської); вибухові речовини, радіоактивні матеріали, наркотичні та психотропні речовини; військове майно та природні об´єкти, якщо вони не вилучені з природного стану (ліс на корені, дикі тварини, риба у воді, надра землі тощо). Зазначені об´єкти передбачені як предмет злочинного посягання іншими статтями КК.
Найважливішим елементом криміналістичної характеристики є інформація щодо способу вчинення зазначених злочинів.
Спосіб вчинення цих злочинів може дати інформацію про професійну спрямованість дій особи, яка к вчинила, а також орієнтувати слідчого на пошук комплексу певних слідів і речових доказів у процесі розслідування (під час огляду місця події, обшуку тощо).
Шахрай, наприклад, створює відповідну обстановку, яка сприяє досягненню ним мети заволодіння майном шляхом обману або зловживання довірою. Він активно використовує для цього свої особисті якості і знання, досвід попередньої професійної діяльності Для вимагання створюється своєрідна структура організованих груп вимагачів, яка діє на досить високому професійному рівні Крадії, наприклад квартирні, мають відповідну спеціалізацію за способом проникнення у квартиру і діють у складі групи з розподілом ролей її учасників.
Типові сліди злочину. На місці злочину злочинець залишає свої сліди (рук, взуття тощо) та знаряддя злочину (сліди злому, наприклад) . Сліди можуть залишитися і на злочинці ж результат його контакту з предметами на місці події Під час розбійних нападів та вимагання в результаті застосування насильства на тілі потерпілого залишаються тілесні ушкодження.
Для шахрайства не характерні сліди, залишені на місці події, оскільки часто такого місця немає, але сліди злочинної діяльності шахраїв зберігаються в документах, які вони використовують при вчиненні злочинів, та у пам´яті потерпілих і свідків, з якими вони спілкувалися.
Час, місце та обстановка події злочину. Грабежі і розбої найчастіше вчиняються у вечірній або нічний час — коли на місці нападу малолюдно; крадіжки з квартир — у період, коли особи, які в них проживають, — відсутні
Місцем грабежу, розбою та передачі коштів при вимаганні, як правило, є безлюдні місця, під´їзди, парки, дороги, квартири, офіси, і часто це місце, обмежене невеличкою територією. Для шахрайства місце пов´язано зі способом вчинення злочину і предметом посягання, і тому воно може вчинятися в установах, організаціях — за місцем зберігання майна або перебування його власника.
Особа злочинця. Розглядувані злочини вчиняються переважно чоловіками. Серед крадіїв, осіб, які займаються грабежами та розбоями, вимаганням, — досить високий рівень раніше судимих. Багато з них є наркозалежними.
Особа потерпілого має велике значення, оскільки часто вказує на особу, яка вчинила злочин, — часто простежується зв´язок «злочинець — потерпілий». Важливе значення, зокрема, має наявність фактів віктимної поведінки потерпілого (наприклад, підприємець, який приховує доходи від держави, часто є об´єктом злочинних дій вимагачів).
Для жертв шахраїв характерна схильність до навіяння.
4.4.2. Розслідування крадіжок
Крадіжка — таємне викрадення чужого майна. Цей злочин серед інших злочинів, які посягають на державне, колективне та особисте майно громадян, належить до найбільш поширених і небезпечних.
У криміналістичній методиці розслідування крадіжок розроблено багато окремих методик, залежно від предмета посягання, способу вчинення і приховування, місця реалізації злочинного умислу, зокрема, щодо розслідування: крадіжок, пов´язаних із проникненням до приміщень (квартир, гуртожитків, транспортних засобів, гардеробів, крамниць тощо); крадіжок матеріальних цінностей з цехів промислових підприємств, підприємств комунального господарства, сільськогосподарських підприємств, вантажів на транспорті (залізничному, річковому, морському, повітряному); крадіжок особистих речей громадян на вокзалах, у поїздах; кишенькових крадіжок (у громадському транспорті, на ринках) тощо.
Криміналістична характеристика крадіжок містить відомості про такі елементи: обстановка, в якій готується і вчиняється крадіжка; предмет злочинного посягання; способи вчинення крадіжок; типові сліди; особа злочинця та особа потерпілого від злочину.
Обстановка, в якій готуються і вчиняються крадіжки. Крадіжки відносяться до злочинів, місце вчинення яких у більшості випадків обмежено невеликою площею (приміщення, територія ринку, салон автобуса тощо). За характером зв´язку злочинних дій з особливостями місця к вчинення можна виділити три різновиди крадіжок місце крадіжки обирається злочинцем заздалегідь залежно від його «спеціалізації» (наявності злочинних навичок). Квартирний крадій, який проникає до приміщення через вікно, обирає квартири на першому або другому поверхах, а крадій, якій використовує альпіністське спорядження, як правило, — останні поверхи багатоповерхової будівлі, тощо;
• крадіжки, за яких вибір місця реалізації злочинних намірів є випадковим (наприклад кишенькові крадіжки);
• місце пов´язане з предметом крадіжки (склади, магазини, будівельні майданчики тощо).
Час крадіжки як таємного викрадення обирається злочинцем таким чином, щоб убезпечити себе від присутності свідків або власників майна. Крадіжки з квартир вчиняються за відсутності їх мешканців (переважно з 9.00 до 17.00 годин у робочі дні), з комор — у нічний час, а кишенькові крадії — переважно вчиняють крадіжки у транспорті у години пік
Відомості про предмет злочинного посягання має велике значення. Так, при вчиненні квартирних крадіжок злочинці переважно викрадають гроші, вироби з коштовних металів, антикваріат тощо, тобто предмети, які можна винести з квартири, не привертаючи уваги свідків. Предметом кишенькових крадіїв переважно є гроші, годинники, мобільні телефони, які викрадають з портфелів, сумок тощо.
Способи вчинення крадіжок є найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характеристиці крадіжок. Крадіжки за способом к вчинення можуть свідчити про професійну спрямованість крадія, його спеціалізацію.
До дій злочинця з підготовки до вчинення крадіжки можна віднести:
• вибір об´єкта крадіжки (квартира, дача, контейнер, автомобіль тощо) шляхом спостереження або за «наводкою» спільників;
• вивчення об´єкта крадіжки та обстановки, в якій йому доведеться діяти (огляд у під´їзді замків, дверей, сигналізації, з´ясування наявності чи відсутності сусідів та ін.);
• вибір найбільш ефективного способу заволодіння майном, підготовка технічних засобів для полегшення здійснення злочинного наміру (відмички, домкрат, «фомка» тощо);
• вибір способів приховування слідів крадіжки, місця збуту вкраденого;
• якщо крадій діє у складі злочинної групи, передбачається відповідний розподіл ролей, визначення ступеня участі кожного у крадіжці, забезпечення «алібі» її учасників тощо.
Типові сліди. На місці злочину сліди залишають як сам злочинець (сліди рук, взуття, запахові сліди, виділення людини тощо), так і знаряддя злочину, які він застосовує (сліди «фомки», відмичок в замку тощо). Сліди можуть залишитися і на злочинці (сліди фарби, штукатурки, волокон тканини тощо).
Особа злочинця. Осіб, які вчиняють крадіжки, можна поділити на дві групи. Перша — це особи, які професійно займаються крадіжками і для яких таємне викрадення майна є основним джерелом існування (як правило, це особи, раніше судимі за аналогічні злочини, мають «спеціалізацію»: шипачі, шнифери, ширмачі [3] та ін.). Друга група — це особи, які вчинили крадіжку ситуативно, через якісь конкретні обставини, що склалися (наприклад, за наявності провокуючих особу обставин — незамкнені квартирні двері, залишені без нагляду коштовні речі тощо), раніше не судимі за крадіжки.
Особа потерпілого. Виникнення зв´язку «потерпілий — злочинець» у справах зазначеної категорії пов´язане переважно з інформацією про потерпілого, якою злочинець скористався. Наприклад, віктимна поведінка особи — безтурботне ставлення до охорони свого житла, зайва довіра до незнайомих людей, зловживання алкогольними напоями і, водночас, звичка носити при собі велику суму грошей тощо.
До типових слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування крадіжок можна віднести такі;
• виявлено факт крадіжки, підозрюваного затримано з викраденими предметами;
• виявлено факт крадіжки, є дані про особу, яка вчинила крадіжку, нікого не затримано;
• виявлено факт крадіжки, відомий спосіб проникнення до приміщення, але даних про особу злочинця немає.
Невідкладною слідчою дією при розслідуванні крадіжок є огляд місця події. Саме огляд місця події дозволяє вирішити питання про порушення кримінальної справи про крадіжку.
Під час огляду встановлюється спосіб вчинення крадіжки (наприклад проникнення до квартири: шляхом підбору ключів; через вікно або балкон тощо). Фіксуються дії злочинця на місці крадіжки (відкриті столи, шкапи, зламані сейфи, шкатулки). Вживаються завжди для виявлення, фіксації та вилучення слідів злочинця (відбитки пальців рук, взуття, запасу, зубів, виділень людини тощо). За участю потерпілих встановлюється, що саме зникло з квартири, офісу або іншого місця.
Під час допиту потерпілого встановлюється: коли сталася крадіжка або коли крадіжка виявлена (точний час), що йому відомо про обставини злочину, що саме зникло з квартири (іншого місця): гроші, ювелірні вироби, документи, техніка (з описанням предметів, які були вкрадені); кого потерпілий підозрює у вчиненні злочину, хто зі сторонніх осіб знав про цінності, які були вкрадені, тощо.
Під час допиту свідків-очевидців встановлюються насамперед прикмети зовнішності підозрюваного, час і спосіб вчинення крадіжки, сліди і предмети, які злочинець залишив на місці події, тощо.
Допитуються сусіди, особи, які мали доступ до приміщення, в якому сталася крадіжка. У випадку крадіжки з магазинів допитують їх працівників: директора, продавців, товарознавців, сторожів та ін.
Допит підозрюваного проводиться, ж правило, після його затримання та проведення освідування, коли є підстави вважати, що він під час крадіжки отримав тілесні ушкодження. Під час допиту, з урахуванням показань свідків, вилучених предметів, які були вкрадені у потерпілого, наявності слідів, які підтверджують факт перебування підозрюваного на місці події під час крадіжки, підозрюваному пропонується розповісти про вчинення злочину та відповісти на інші питання, в отриманні відповідей на які зацікавлене слідство.
Судові експертизи при розслідуванні крадіжок поділяються на ті, що призначаються для Ідентифікації особи злочинця, знарядь злочину, взуття: судово-медична, дактилоскопічна, трасологічна, а також ті, що призначаються для дослідження викраденого майна: товарознавча, хімічна, біологічна тощо.
Проводяться інші слідчі дії: обшуки, огляди, впізнання, очні ставки, відтворення обстановки та обставин події
4.4.3. Розслідування грабежів і розбоїв
Грабежі та розбої є тяжкими злочинами. Вчиняючи їх, злочинці прагнуть заволодіти матеріальними цінностями та (або) спричинити шкоду здоров´ю потерпілого. Зазначені злочини звичайно вчиняються без свідків, але трапляються, що і в присутності очевидців, ж правило, у громадських місцях (парки, громадський транспорт, вулиця тощо).
У структурі криміналістичної характеристики зазначених злочинів істотне значення мають такі елементи: час, місце і обстановка вчинення злочину, особа злочинця, особа потерпілого; особливості предмета посягання (зокрема його споживча вартість).
Час, місце і обстановка вчинення злочину. Більшість злочинів зазначеної категорії вчиняються у вечірній або нічний час. Місцем нападу, як правило, є безлюдні місця, під´їзди, парки, дороги, квартири, офіси, коли там відсутні мешканці або працівники.
Особі злочинця притаманні цинізм, жорстокість. Він обирає місце, час і такі дії, які дозволяють оцінити ситуацію, передбачити подальший розвиток подій та вжити ефективних заходів для заволодіння майном потерпілої особи й уникнути затримання.
Потерпілий характеризується переважно ж особа, яка не в змозі запобігти діям нападника (жінка; чоловік або жінка у стані алкогольного сп´яніння; неповнолітні; особи похилого віку).
Особливості предмета посягання. Частіше за все предметом злочинного посягання є гроші, коштовності (ювелірні вироби), цінні промислові вироби (мобільні телефони, магнітофони) тощо. Для осіб, які є наркозалежними, найпривабливішими є предмети, які вони можуть швидко реалізувати з наступним придбанням за отримані гроші наркотичних засобів для власного вживання.
До типових слідчих ситуацій, які складаються на початковому етапі розслідування, можна віднести такі
• є факт грабежу або розбійного нападу, підозрюваний затриманий на місці нападу або невдовзі після його вчинення;
• вчинено грабіж або розбійний напад, але особу, яка його вчинила, не затримано;
• встановлено факт грабежу або розбійного нападу, але немає даних щодо особи (осіб), яка його вчинила.
До початкових слідчих дій при розслідуванні грабежів або розбійних нападів можна віднести: допит потерпілої особи; допит свідків; огляд місця події; затримання злочинця; обшук; пред´явлення для впізнання підозрюваних або вилучених предметів і цінностей; призначення судових експертиз.
Допит потерпілого проводиться з урахуванням його стану: під час нападу він зазнає психічного та фізичного впливу, ці злочини є швидкоплинними, що негативно позначається на запам´ятовуванні ним обстановки події Під час допиту слідчим з´ясовуються: час і місце грабежу або розбою; яким саме майном заволодів злочинець та які індивідуальні особливості цього майна;
прикмети нападника (індивідуальні ознаки, що характеризують зовнішній вигляд злочинця); у якому напрямку він (вони) зник(-ли) з місця нападу тощо. Для перевірки та уточнення показань потерпілого, зокрема, щодо виявлення точного місця нападу, може бути проведено відтворення обстановки та обставин події
Допит свідків передбачає встановлення часу, місця, прикмет злочинця (ознаки одягу, мови, поведінки тощо), обставин нападу.
Огляд місця події є невідкладною слідчою дією. Звертається увага на виявлення і фіксацію слідів взуття, транспортних засобів, знаряддя злочину та інших слідів. До останніх, зокрема, можна віднести: сліди паління (сірники, недопалки, пачки від сигарет), вживання алкогольних напоїв тощо.
У разі затримання підозрюваного у вчиненні грабежу або розбійного нападу відразу після вчинення злочину його допитують після проведення допиту потерпілого. У цій ситуації підозрюваний не має достатньо часу, щоб виробити лінію поведінки, спрямовану на уникнення відповідальності за вчинений злочин. Тому під час допиту він не може спланувати неправдиве пояснення окремих фактів для виправдання своїх дій.
Якщо особа затримана через деякий час після нападу, її допит проводиться з урахуванням інформації, яву слідство вже отримало після допитів потерпілого, свідків, огляду місця події, вивчення особи підозрюваного (наприклад, встановлено наявність судимості за аналогічні злочини), обшуків за місцем його проживання та місцем роботи.
Проводяться інші слідчі дії затримання злочинця, обшук (за місцем його проживання або місцем роботи), пред´явлення для впізнання підозрюваних або вилучених предметів і цінностей, призначення судових експертиз (це може бути судово-медична, біологічна, криміналістичні та інші судові експертизи).
4.4.4. Розслідування вимагання
Вимагання — це один з найбільш поширених в останні роки та найбільш небезпечний злочин. Вимагання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь- яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів цих осіб, пошкодження або знищення майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці
Це злочин з досить високою латентністю, пов´язаною з побоюваннями потерпілих осіб щодо помсти з боку вимагачів. Складнощі у розслідуванні злочинів зазначеної категорії пов´язані і з такими факторами, ж організованість і ретельна підготовка злочинних дій вимагачів (фактично діє злочинна група) і протидія з боку заінтересованих осіб (фізичний та психічний вплив, а також підкуп свідків і потерпілих).
До основних елементів криміналістичної характеристики вимагань належить інформація про особу вимагача, особу потерпілого, про способи та обстановку вчинення вимагання.
Особа вимагача. Це можуть бути ж особи, для яких вимагання є засобом існування (переважно члени злочинних угруповань), так і зовнішньо законослухняні громадяни, які працюють охоронцями або працівниками інших підрозділів комерційних структур, студенти ВНЗ, коледжів; представники різного роду спортивних товариств (тренери, інструктори та ін.), працівники правоохоронних органів. Переважно це чоловіки віком від 18 до 40 років.
Особа потерпілого. Жертв вимагання можна поділити на дві групи. До першої належать законослухняні громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, та державні службовці, до функціональних обов´язків яких входить розподіл квот і видача ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності, виділення земельних ділянок, надання в оренду приміщень тощо. До другої групи входять особи, діяльність яких має протиправний характер: відмивання грошей; фінансові піраміди, хабарництво тощо. Переважно це особи зрілого віку (30—50 років), часто жертви добре знають вимагачів і раніше мали з ними спільний бізнес.
Спосіб та обстановка вчинення вимагання. Основні способи вимагання: пряме отримання визначеної суми коштів (наприклад, щомісячно); переведення грошей на визначений рахунок;
переоформлення на визначених (вимагачами) осіб документів на право власності на майно; передача довіреностей; оформлення заповітів; оплата послуг; здача приміщень в оренду за невисоку плату, прийняття на роботу визначених вимагачами працівників та ін.
Коли вимагаються крупні суми грошей, потерпілі або к близькі викрадаються (беруться в заручники). Інколи розробляються спеціальні схеми, коли до вимагання залучаються посадовці правоохоронних структур, органів влади і управління, які перебувають у корумпованому зв´язку з вимагачами.
Для вимагання створюється своєрідна структура організованих груп вимагачів, де функціонально ролі учасників виглядають таким чином:
• організатор та наближені до нього члени угруповання, які розробляють плани злочинних акцій (оцінюють стан потерпілого, визначають суму, спосіб вимагання тощо);
• бригадир (особа, яка реалізує план);
• «навідники» (поставляють вимагачам інформацію про прибутки конкретних підприємців);
• «розвідники» (здійснюють збір відповідної інформації про можливий об´єкт вимагання);
• «бойовики» (особи, які безпосередньо виконують акт вимагання);
• особи, на яких покладені обов´язки з доставки групи до місця вимагання, та особи, які забезпечують спостереження і охорону «бойовиків» під час вчинення вимагання.
Дії у вигляді погроз мають різноманітний характер. Звичайно це погрози застосування насильства (від побоїв до вбивства); зґвалтування, викрадення тощо, а також погроза знищення майна: підпал дому, підпал автомашини, знищення комерційних структур, які належать потерпілому, тощо.
Місце здійснення вимагання — місце, де висловлювалися та здійснювалися погрози (наприклад безлюдне місце, яке вимагачі традиційно використовували для вимагання; місце, де сталося викрадення потерпілої особи; місце утримання викраденої особи (підвал, дача тощо); місце повернення заручників; місце знищення майна потерпілого та місце затримання вимагачів.
До типових слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування можна віднести такі;
• до правоохоронних органів звертається потерпілий із заявою про вимагання або про вже початі проти нього дії насильницького характеру (знищення майна, викрадення близьких тощо);
• потерпілий передає вимагачам гроші (майно), які у нього вимагають, і після цього звертається до правоохоронних органів із заявою;
• про систематичні вимагання і передачу грошей (майна) вимагачам слідству стає відомо з оперативних джерел;
• одержана інформація про утримання вимагачами заручників або про факт викрадення людей.
Після проведення (у разі такої необхідності) дослідчої перевірки і порушення кримінальної справи за фактом вимагання слідчим проводяться слідчі дії
Огляд місця події. Місцем події може бути місце: де вимагачі вимагали від потерпілого гроші; де сталося викрадення потерпілої особи (місце роботи, наприклад); де викрадена особа утримувалася (підвал, дача тощо); де сталося повернення заручників; де знищено майно потерпілого; де затримано вимагачів і перебували вимагачі, які спостерігали за потерпілим або за передачею предмета вимагання.
Завданням огляду таких місць є виявлення залишених злочинцями: слідів (рук, взуття, паління, наркотичних засобів, волокон, волосся, предметів тощо) або слідів перебування там заручників, предметів, які використовувались для катування (мотузки, наручники, спеціальні інструменти, маски тощо), предмета вимагання (на місці передачі вимагачам або на місці їх затримання) тощо.
Невідкладною слідчою дією після отримання даних щодо підозрюваних є обшук Під час обшуку проводиться пошук: отриманих від потерпілої особи коштовностей, грошей, документів на право власності; цінних паперів, засобів мобільного зв´язку, зброї тощо.
Під час допиту потерпілого (залежно від ситуації, яка склалася на початковому етапі розслідування) докладно з´ясовуються: чи відомі йому вимагачі, їх прикмети; обставини вимагання; наявність свідків та де саме відбувалися події, які є предметом розслідування. Потерпілі, які були захоплені як заручники, допитуються стосовно обставин захоплення, утримання та дій, які застосовувались стосовно них з боку злочинців тощо.
Як свідків допитують: членів сім´ї потерпілого; інших осіб, яким було відомо про події, пов´язані з вимаганням; осіб, у яких потерпілий позичав гроші, потрібні для передачі вимагачам; очевидців захоплення або вимагання тощо.
Призначення судових експертиз. Призначаються такі експертизи: судово-медична (для визначення наявності тілесних ушкоджень у потерпілих, механізму їх заподіяння, давності виникнення; чи могли вони бути отримані за обставин, на які вказують потерпілі, тощо); судово-товарознавча (для визначення реальної вартості майна, коштів, отриманих вимагачами від постраждалих); судово-почеркознавча (для Ідентифікації виконавця тексту записів, отриманих потерпілими від вимагачів); фоноскопічна (для визначення: скільки людей брали участь у розмові; чи велася розмова у приміщенні, з телефону-авто- мата на вулиці; чи належить усне мовлення, записане на даній фонограмі, конкретним особам тощо). Проводяться також: техніко-криміналістична експертиза документів (встановлення матеріалів і технічних засобів, використаних вимагачами для виготовлення рукописних текстів, які адресовані потерпілим, тощо); експертиза холодної зброї; експертиза виявлених у вимагачів наркотичних та сильнодіючих речовин, які вони застосовували для приведення потерпілих у безпорадний стан, тощо.
Допит підозрюваних (обвинувачених) також є важливим джерелом одержання доказів вини конкретних осіб у вчиненні вимагання.
Нерідко проводяться дослідження аудіозаписуючих приладів, які використовувалися під час оперативно-розшукових заходів, та зроблених на них записів.
4.4.5. Розслідування шахрайства
Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Заволодінню майном передують або обманні дії, або зловживання довірою, коли злочинець для заволодіння майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з цією особою.
Існують різноманітні способи вчинення злочинів зазначеної категорії. Вони можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання можна виділити такі їх способи: шахрайство з метою заволодіння державним або колективним майном (наприклад, заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами з використанням упущень посадових осіб;
заволодіння грошовими коштами у банківських установах шляхом використання фальшивих платіжних документів тощо) чи індивідуальним майном (заволодіння предметом угоди без наміру виконання зобов´язань за договором; обман під час азартних ігор; позичання грошей без наміру повернути борг тощо).
Залежно від сфери соціально-економічної діяльності: побутове обслуговування населення (отримання речей за викраденими чи знайденими документами тощо); соціальний захист населення (підроблення документів з метою отримання пенсій або допомоги); вивезення робочої сили за кордон (створення фірм для нібито організації працевлаштування громадян за кордоном і збирання для цього грошей) тощо.
Шахрайства можуть бути одноразові або тривалі; спрямовані на вузьке коло осіб або на широке охоплення населення (так звані фінансові піраміди).
Місце та обстановка вчинення шахрайства. Місце злочину пов´язане в першу чергу із способом вчинення злочину, предметом посягання та особою жертви. Шахрайське посягання на державне або колективне майно переважно вчиняється в установах, на підприємствах за місцем знаходження власників або за місцем зберігання майна, яке є предметом шахрайських дій. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчиняється в місцях купівлі-продажу предмета посягання (вулиця, місце проживання жертви тощо).
При вчиненні злочину шахрай створює відповідну обстановку, яка сприяє досягненню ним мети заволодіння майном шляхом обману або зловживання довірою. Така особа, наприклад, під час спілкування виявляє поінформованість у специфічних питаннях або демонструє своє знайомство з впливовими особами; використовує формений одяг, який не має права носити, тощо.
Вчинення шахрайства може відбуватися тривалий період часу, який складається з кількох часових відрізків (наприклад: знайомство, повторна зустріч; знайомство з іншими людьми, здійснення перед шахрайськими діями законних дій, які є вигідними жертві, та заволодіння майном шляхом обману або зловживання довірою). Вкрай важливо у справах зазначеної категорії з´ясувати моменти початку і закінчення шахрайського діяння, а отже, його протяжність у часі.
Предмет посягання та його характеристика мають значення для встановлення особи злочинця. Це можуть бути матеріальні цінності (грошові кошти — готівка або безготівкові гроші, коштовності, право на майно тощо).
Особа злочинця— це особа, яка досягла 16- річного віку. Переважно це особи, які мають здатність впливу та вміння переконувати; комунікабельні, мають сильний дар навіювання. До інших к особистих якостей можна віднести: брехливість, хитрість; добре знання психології людини; вміння «подати» себе та обрати відповідну манеру поведінки.
Особа потерпілого має велике значення, оскільки є певний зв´язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця- Зокрема, з боку шахрая простежується вибірковість жертви. Йдеться про демографічні дані (вік, стать, місце проживання, роботи); дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв´язки і стосунки; відомості про віктимність.
Сліди злочину. Для цієї категорії злочину не характерні сліди, залишені на місці події, оскільки часто такого місця немає (хоча не виключається наявність слідів рук, мікрослідів тощо). Частіше за все сліди злочинної діяльності шахраїв зберігаються в документах, які вони використовують при вчиненні злочинів. Ці документи містять важливу для слідства інформацію, оскільки шахрай, підробляючи документи, використовує їх для обману та введення в оману посадових чи матеріально відповідальних осіб.
Характерними для шахрайства є ідеальні сліди, які зберігаються в уявних образах (для більшості злочинів цієї категорії характерні неодноразові зустрічі шахрая з жертвою у звичайних ситуаціях).
До найпоширеніших ситуацій, які виникають на початковому етапі розслідування, можна віднести шахрайське заволодіння майном:
а) за допомогою підроблених документів (накладних, довіреностей) чи грошових «ляльок»; б) із застосуванням легальних форм підприємницької діяльності. Зазначені ситуації можуть бути пов´язані або із затриманням шахрая, або з відсутністю чи наявністю вкрай незначної інформації про його особу.
Дослідча перевірка починається після отримання повідомлення про шахрайські дії на підставі заяви постраждалої особи. Проводиться опитування постраждалого, вилучаються та оглядаються документи й інші предмети, за допомогою яких вчинено злочин, опитуються свідки. За наявності об´єктивного підтвердження заяви постраждалої особи порушується кримінальна справа.
Під час допиту свідків з´ясовуються ознаки зовнішності шахраїв, обставини передачі майна (коштів). Під час допиту потерпілого встановленню підлягають такі питання:
1. Коли і за яких обставин шахрай познайомився з потерпілим?
2. Коли і за яких обставин вчинив обман чи зловживання довірою та заволодів майном (коштами)?
3. Чи був шахрай один або діяв у складі групи, і якщо це так, хто ще був з ним (їх прикмети, інша інформація щодо цих осіб)?
4. Яким саме майном заволодів шахрай та які індивідуальні ознаки цього майна тощо?
У разі встановлення особи шахрая проводиться його затримання як підозрюваного, негайно проводиться обшук за місцем роботи або проживання. Під час обшуку здійснюється пошук майна, отриманого шляхом обману або зловживання довірою, різного роду документів, які свідчать про злочинну діяльність підозрюваної особи, та інших предметів.
Призначення та проведення судових експертиз пов´язано переважно з дослідженням документів, які використовував шахрай. Це може бути судово-почеркознавча експертиза (встановлення особи, яка виконала текст документа, підписала його), техніко-криміналістична експертиза документів (спосіб виготовлення документа, підробки штампів тощо). Можуть бути призначені й інші судові експертизи, пов´язані, наприклад, з дослідженням слідів на документах (слідів рук, мікрослідів тощо).
Проводяться також інші слідчі дії: впізнання (особи, предметів), виїмка, огляд предметів і документів, накладення арешту на майно обвинуваченого тощо.
4.4.6. Розслідування заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем
Розкрадання майна, вчинюване службовими особами, відзначається складною системою злочинної поведінки розкрадачів, ретельною продуманістю способів, механізму й обстановки його здійснення, досить високим організаційним рівнем цієї злочинної діяльності, особливо у формуванні злочинних груп, а тому ці злочини є значною мірою складними в плані їх криміналістичної характеристики і розслідування КК у ст. 191 встановлює відповідальність за посягання на чуже майно шляхом його привласнення чи розтрати, а також за зловживання службовою особою своїм становищем, тобто ця стаття передбачає три самостійні форми розкрадання, які з криміналістичної точки зору є далеко не однозначними щодо їх виявлення і розслідування.
Привласнення і розтрата спрямовані на розкрадання грошових коштів або товарно-матеріальних цінностей службовими особами, у віданні або розпорядженні яких ці об´єкти перебувають, з метою використання викраденого для своїх поточних потреб або обернення їх на користь третіх осіб, у прихильності яких зловмисники зацікавлені. Акти привласнення і розтрати, як правило, не бувають багатоепізодними, часто трапляються як одиничні злочини, об´єктивно не можуть бути достатньо ретельно замасковані і досить впевнено виявляються під час першої-ліпшої документальної ревізії та зняття надлишків матеріальних цінностей. Тому зосередимо увагу на аналізі розкрадань шляхом зловживання службовим становищем.
Ця форма розкрадання відзначається високою латентністю і тривалістю злочинної діяльності, наявністю співучасників, причому група рідко створюється для вчинення одного чи кількох розкрадань — як правило, співучасники створюють законспіровану, організовану, стійку злочинну групу, яка функціонує на основі спільності цілей її учасників. Діючи за спеціально розробленими планами, група має ієрархічну структуру, розподілені ролі та визначені розміри «доходів». До групи входять керівники одного чи кількох підприємств (установ), безпосередні виконавці — чиновники нижчих рангів, працівники бухгалтерії, а також інженери- виробничники, технологи, контролери, працівники постачальницьких, торговельних, будівельних організацій. Нерідко група здійснює свою злочинну діяльність під прикриттям посадовців контролюючих і правоохоронних органів.
Криміналістична характеристика цього злочину найбільш яскраво дістає вияв у предметі злочинного посягання, способах вчинення і приховування розкрадання, особливостях особи злочинця і злочинної групи, а також у відображеннях механізму розкрадання у Документах та інших матеріалах.
Предметом розкрадання є гроші або матеріальні цінності у вигляді національної та іноземної валюти, цінних паперів, товарів, напівфабрикатів, сировини, об´єктів нерухомості. Неодмінною умовою визнання певного майна предметом посягання у цьому злочині є його перебування у правомірному володінні або віданні службовця, який (у тому числі — і у співучасті) вчиняє розкрадання саме цього майна. Кожний з таких предметів займає своє особливе місце в економічній і соціальній сферах життя, пов´язаний з певними фінансово- господарськими операціями та діяльністю відповідного кола осіб. Тому виявлення даних про предмет злочинного посягання дозволяє краще зорієнтуватися у можливих способах розкрадання та його суб´єктах.
Майно, що розкрадається, може бути оприбуткованим, облікованим в офіційних документах або неоприбуткованим. Незаконне заволодіння матеріальними цінностями здійснюється як для використання викрадених предметів самими злочинцями, так і, в основному, для наступної реалізації предметів посягання з метою одержання готівки, поповнення банківських рахунків, скупки цінних паперів, дорогоцінностей, нерухомості, а також для обміну на послуги нематеріального характеру або підкупу і дачі хабарів.
Спосіб розкрадання майна з використанням службового становища являє собою систему запланованих і розподілених у часі дій, спрямованих на підготовку умов і засобів розкрадання, вилучення майна в натурі або технологічне обернення його у своє володіння, а також на приховування злочину.
Структура способу і його зміст багато в чому залежать від виду господарської діяльності, службового становища розкрадачів, особливостей майна, характеру зберігання і збуту продукції, стану обліку тощо. Способи розкрадання облікованого майна, які відображаються у балансі підприємства як нестачі або такі, що через різні хитрування не відображаються на балансі, застосовуються не часто, оскільки не можуть тривалий час утаємничуватись. Найбільш поширеними є злочинні способи розкрадання, пов´язані з необлікованим майном, коли нестачі ні документально, ні фактично не визначаються.
Найдоцільнішим, з точки зору зловмисників, є спосіб розкрадання з утворенням необлікованих лишків у процесі виробництва або в торговельних чи складських організаціях. Такого роду розкрадання відбуваються на високому організаційному рівні, здійснюються групою злочинців, передбачають розробку технології способів створення резервів (лишків) для розкрадання, відпрацювання зв´язків і каналів реалізації, ретельне розроблення способів тривалого приховування розкрадання.
Необліковані лишки створюються за рахунок використання у виробництві зекономленої сировини, впровадження нових технологій в умовах звітності за старими показниками, використання більш дешевих інгредієнтів у складних сумішах (наприклад цементу, цукру, борошна), недовкладення окремих компонентів у процесі виготовлення продукції (особливо — в харчовій промисловості), обважування під час приймання продукції або відпуску товарів, завищення вагових показників відносно фактичних (наприклад приймання на м´ясокомбінат гурту поєної худоби як непоєної — а це до 6% сфальсифікованої живої ваги), зменшення фактичного виходу продукції шляхом підробки облікових документів, прибуткових та видаткових записів і багато інших варіантів створення матеріальної бази для розкрадання.
Вилучення оберненого на свою користь майна (вивіз, винос) та його реалізація обумовлюються характеристикою цього майна (вага, розміри), можливостями розкрадачів, наявністю певних транспортних засобів, системою охорони об´єктів тощо.
Приховування розкрадань полягає перш за все у створенні, надійного з точки зору зловмисників, документального прикриття у вигляді фіктивних виправдних документів, підроблених записів, виправлень, знищення певних документів або переміщення предметів посягання взагалі без документів. Непоодинокими є випадки, коли викрадачі застосовують різні методи впливу (підкуп, шантаж) до ревізорів, представників правоохоронних органів, інших осіб, які так чи інакше можуть викрити факти розкрадання. Крім того злочинна діяльність може прикриватись особами, які одержують хабарі від розкрадачів, — відповідальними працівниками управлінського апарату, контрольно-ревізійних органів, постачальницько-збутових, транспортних, торговельних організацій.
Особи розкрадачів відрізняються низкою визначальних ознак, які мають комплексний характер. По-перше, розкрадачами є службові особи, які безпосередньо розпоряджаються майном і несуть відповідальність за його збереження або виконують стосовно нього управлінські функції. По-друге, розкрадачі характеризуються досить високим
інтелектуальним та освітнім рівнем, високою професійною підготовкою, досвідом роботи у даній господарчій сфері — це представники так званої білокомірцевої злочинності. По-третє, в організованих для розкрадання злочинних групах чітко розподіляються ролі й функції учасників і суворо зберігаються ієрархічні зв´язки. По-четверте, на злочинний шлях службових осіб вкрай рідко штовхають матеріальна скрута, прагнення задовольнити елементарно необхідні потреби — основними мотивами цих злочинів, як правило, є жадоба наживи, збагачення, зажерливість, прагнення будь-що задовольнити свої непомірні і досить цинічні примхи. По- п´яте, часто для підготовки, здійснення і прикриття злочинних намірів розкрадачі залучають за відповідну винагороду досвідчених економістів, юристів, інженерів, маркетологів та ін.
Сліди розкрадань, незважаючи на всі вжиті розкрадачами перестороги, неодмінно залишаються у ході підготовки, вчинення і приховування злочинних операцій з майном.
Створення резерву розкрадання, заволодіння матеріальними цінностями або грошовими засобами, вивіз і збут викраденого, приховування слідів вчиненого так чи інакше відображаються в оперативних, бухгалтерських та інших документах, у яких неодмінно можна виявити сліди злочинних дій. Операції розкрадачів відображаються також на матеріальних об´єктах, які беруть участь у виробничих процесах підприємства (засоби виробництва, транспорт, знаряддя праці, склади сировини, готової продукції тощо), на продуктах його діяльності (готові вироби, заготовки, відходи тощо). Діяльність кожного підприємства не може не відображатись у документах різних уповноважених державних органів, громадських організацій, в яких можуть фіксуватись факти незаконних дій розкрадачів.
Не слід забувати, що розкрадачі працюють у колективах, у них є сім´ї, сусіди, знайомі, які можуть помічати деякі прояви злочинної діяльності, знати про образ ´їхнього життя, спостерігати їхню поведінку в побуті, придбавання дорогих речей, будівництво заміських розкішних будинків, тобто одержання незаконних благ, що свідчить про збагачення в результаті розкрадання.
До криміналістичної характеристики тісно примикає така категорія методики розслідування злочинів, як обставини, що підлягають встановленню при розслідуванні конкретного виду кримінальних справ. Необхідність встановлення цих обставин детермінується кримінально-правовою характеристикою злочину, предметом доказування і випливає з криміналістичної характеристики та особливостей конкретної кримінальної справи.
Можна визначити кілька смислових вузлів таких обставин. Перший пов´язаний із встановленням об´єктивних даних злочину, що розслідується:
1. Яким є предмет (предмети) злочинного посягання?
2. Яким був спосіб розкрадання?
3. Чи створювались злочинцями лишки товарно-матеріальних цінностей?
4. Відбувалось розкрадання оприбуткованого чи неоприбуткованого майна?
5. У чому полягала підготовка до здійснення розкрадання?
6. Яким чином розкрадання приховувалось?
7. Який період охоплює злочинна діяльність даної групи розкрадачів?
8. Які епізоди розкрадання в установлений період злочинної діяльності можна виділити?
9. Які розміри та вартість викраденого майна та сума завданих злочином збитків?
10. У яких місцях відбувались операції з викрадення майна?
11. Як були організовані вилучення, вивіз (винос) майна?
Друга група обставин пов´язана із суб´єктивними моментами розкрадання:
1. Хто персонально належить до розкрадачів?
2. Чи було розкрадання вчинене групою?
3. Які роль і функції кожного з розкрадачів у групі?
4. Якою є вина кожного з розкрадачів?
5. Чи залучалися і які саме досвідчені спеціалісти до участі в підготовці, вчиненні та приховуванні розкрадання?
6. Чи мала група розкрадачів прикриття з боку працівників контролюючих і правоохоронних органів; хто саме персонально ці працівники, і які мотиви їх корупційної діяльності?
Ще одна група обставин пов´язана з умовами, які сприяли розкраданню:
1. Якими є причини тривалої латентної злочинної діяльності розкрадачів?
2. Чи належним чином здійснювались облік і звітність на даному підприємстві?
3. Чи мали місце порушення правил поставки, прийому, виробництва і відпуску продукції?
Нарешті, підлягають встановленню обставини, які мають конкретний інформаційно- доказовий характер:
1. Які свідки і з приводу чого можуть дати показання?
2. 3 яких сум кожним з підозрюваних сплачувались податки?
3. Яка динаміка банківських рахунків кожного з підозрюваних?
4. Яким є зміст файлів у персональних комп´ютерах підозрюваних; файлів, відправлених у корзину; видалених файлів?
5. Яка інформація міститься в мобільних телефонах підозрюваних, їхніх записниках (паперових і електронних)?
Дослідження первинних матеріалів і порушення кримінальної справи. Кримінальні справи про розкрадання майна, вчинювані службовими особами, порушуються найбільш часто за матеріалами документальних ревізій, а також на основі відомостей, одержаних оперативно-розшуковим шляхом.
Такі матеріали потребують ретельної перевірки, щоб для порушення кримінальної справи були знайдені достатні підстави, або, навпаки, підстав для цього не знайшлось, що потягло б винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Аналіз наданих матеріалів повинен мати на меті, перш за все, встановлення: а) складу учасників ревізії та їх компетенції, а також участі необхідних спеціалістів (економістів, інженерів, маркетологів); б) комплексності й ефективності методів, що застосовувались у ході проведення ревізії; в) дотримання порядку перевірки, передбаченого для даної галузі виробництва, якості проведеної інвентаризації майна, правильності відбору зразків; г) повноти наданих ревізорам документів; ґ) повноти виконання ревізорами поставлених перед ними завдань; д) наявності в акті ревізії описаних конкретних фактів тих чи інших порушень, їх причин і документального підтвердження; е) участі в ревізії службових і матеріально відповідальних осіб, діяльність яких перевірялась, ознайомлення їх з результатами ревізії, їх ставлення до цих результатів, урахування їх заперечень, прохань і пропозицій; є) змісту пояснень осіб, відповідальних за виявлені факти, і висновків ревізорів щодо цих пояснень.
Якщо матеріали ревізії та відомості з інших джерел є доброякісними, але потребують деяких уточнень і доповнень, можна затребувати додаткові документи, усні чи письмові пояснення від ревізорів, бухгалтерів, керівників підприємства та інших осіб. Можна також ознайомитись на місці зі станом обліку і звітності, системою контролю, виробничим процесом. Під час перевірки можуть бути проведені контрольні закупки, організовано затримання розкрадача на місці злочину і здійснені інші оперативно-розшукові заходи.
Для обґрунтованого прийняття рішення про порушення кримінальної справи на підставі аналізу матеріалів ревізії та ретельної перевірки інших джерел інформації необхідно принаймні дати відповіді, хоч і без створення повної доказової бази, на такі питання:
1. Чи є дані про підробку документів, які забезпечують операції з матеріальними цінностями?
2. Чи має місце спотворення записів в облікових книгах і комп´ютерних засобах зберігання інформації?
3. Чи має місце значна нестача цінностей, яку не можна пояснити об´єктивними причинами?
4. Чи існують незаконні розпорядження про видачу майна і незаконне одержання майна службовою особою?
5. Які є відомості про неоприбуткування або про зайве, порівняно із зазначеними документами, списання майна?
6. Які є дані про неправильний перевід товарів з одного сорту до іншого, що створює необліковані лишки?
7. Чи існують необліковані лишки товарів, які можуть бути резервом розкрадання?
8. Чи є відомості про безтоварні операції як спосіб маскування нестач?
9. Чи наявні товари, прийняті для продажу без документів або іншої специфікації?
10. Чи виявлено майно, стосовно якого є підстави вважати, що воно викрадене?
Організація та планування розслідування.
Особливості організації та планування розслідування значною мірою обумовлюються криміналістичною характеристикою розкрадання. Водночас, висуваючи версії, визначаючи напрями розслідування і комплекси слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, обов´язково треба враховувати конкретні слідчі ситуації.
У справах про розкрадання майна шляхом зловживання службовим становищем версії висуваються з приводу різних суттєвих обставин, встановлення яких дозволяє достовірно виявити злочинців і ступінь вини кожного з них. Версії можуть бути пов´язані: з встановленням конкретних зловмисників і ролі кожного з них у злочинній діяльності; з визначенням способу, часу, місця розкрадань; з встановленням місця знаходження викраденого майна та злочинно придбаних цінностей і коштів тощо. Не менш важливо врахувати й перевірити версії підозрюваних або обвинувачених, побудовані на основі їхніх пояснень, в яких вони заперечують або уточнюють одержані слідством факти. Творча і надзвичайно копітка робота з висування та перевірки слідчих версій потребує всебічно продуманого, детального, конкретного планування і чіткої організації праці слідчого.
Організаційні заходи, які є втіленням і забезпеченням виконання плану перевірки версій, полягають у: вивченні особливостей роботи структурних ланок підприємства та нормативних актів, що регулюють його діяльність; організації інвентаризацій, зняття лишків матеріальних цінностей, проведення документальних ревізій, контрольних закупок, спеціалізованих технологічних перевірок; забезпеченні збереження документів у бухгалтеріях, відділах кадрів, виробничих підрозділах та предметів і майна, що становлять інтерес для слідства; підборі спеціалістів для участі у проведенні слідчих дій (бухгалтерів, технологів, товарознавців та ін.); визначенні необхідних судових експертиз, завдань для експертного вирішення і установ, де будуть виконуватись експертизи; вивченні документообігу на підприємстві, виробничих і технологічних процесів; вивченні системи контролю і виявленні її вразливих місць; організації тісного взаємозв´язку з відповідними оперативно-розшуковими підрозділами і узгодженні змісту спільних операцій; складанні оперативного досьє на кожного підозрюваного із зазначенням доказів його злочинної діяльності; визначенні схеми злочинних зв´язків та епізодів злочинної діяльності; створенні, за необхідності, бригади слідчих для проведення розслідування у справі з призначенням керівника бригади.
Початковий етап розслідування. На початку розслідування характерними є такі типові ситуації: 1) справу порушено за оперативними матеріалами і на підставі даних, що містяться в листах організацій і заявах громадян. Початок розслідування для зловмисників є несподіваним; 2) виявлено підробку бухгалтерських та інших документів; 3) виявлено нестачу товарно- матеріальних цінностей у відомих матеріально відповідальних осіб; 4) ревізією виявлено необліковані лишки, що може бути пов´язано з розкраданням.
На початковому етапі у загальному вигляді треба провести такі заходи: а) проаналізувати акти ревізії, інвентаризації та інші первинні матеріали; б) допитати осіб, які проводили ревізію або іншу перевірку; в) детально ознайомитись із структурою організації, де вчинено розкрадання, технологічними процесами, системою обліку обігу документів, станом контролю; г) вилучити зразки сировини і продукції, шаблонів та інших технологічних пристосувань, даних аналізів лабораторій підприємства, виробничу документацію; ґ) оглянути документи, які стосуються нестач, лишків, підробок, вилучити їх, опечатати і передати на зберігання; д) допитати затриманого та інших осіб, причетних до розкрадання, якщо розкрадача затримано на місці злочину, виявлено викрадене майно або товар чи відсутні супровідні документи в магазині; е) провести обшуки у осіб, запідозрених у розкраданні, та накласти арешт на їхнє майно; є) призначити, за необхідністю, криміналістичну, товарознавчу, технічну, технологічну та інші експертизи; ж) залежно від обставин справи можуть проводитись й інші початкові дії, що забезпечують збір необхідної для розслідування інформації.
Перелік і послідовність таких дій, паралельне проведення деяких із них залежать від конкретної ситуації, яка складається на початку розслідування. Багато в чому ситуація залежить від змісту первинних матеріалів, обставин вчиненого злочину, наявності чи відсутності фактора раптовості для розкрадачів.
Якщо справу порушено за матеріалами, щодо яких передбачуваний винуватець не поінформований, то доцільно початкові слідчі дії проводити енергійно, в темпі і широким фронтом, використовуючи фактор раптовості для підозрюваних, а саме: затримання розкрадачів на місці злочину та їх допит; проведення обшуків особистих, за місцями роботи і проживання та накладення арешту на майно; огляд виробничих приміщень, складів, автомобілів, у яких можна знайти сліди розкрадання; виїмка і огляд документів; вилучення зразків продукції, сировини, технологічних пристосувань; допит свідків; проведення ревізії та інвентаризації; арешт банківських рахунків; зняття інформації з каналів зв´язку; вилучення записників, окремих записів у зошитах, на папірцях, електронних носіїв інформації тощо
В іншому випадку, коли виявлена нестача або лишки в результаті ревізії і підозрювані готові до зустрічі зі слідчим, доцільним є такий комплекс початкових дій: виїмка й огляд бухгалтерських документів первинного обліку, які не увійшли до матеріалів ревізії; обшуки у підозрюваних;
ретельне ознайомлення із структурою організації, де відбулося розкрадання; допит свідків; вилучення зразків продукції, сировини, технологічних пристосувань; допит підозрюваних; призначення додаткової ревізії (за необхідності); призначення судових експертиз: криміналістичної, бухгалтерської, товарознавчої, технічної, технологічної тощо; проведення інших дій залежно від обставин.
Проведення окремих слідчих дій. Серед початкових слідчих дій важливе місце посідає виїмка документів, а також зразків сировини, готової продукції, технологічних пристосувань у вигляді трафаретів, шаблонів, лекал тощо. Вилучені за допомогою не зацікавлених у справі спеціалістів у галузі бухгалтерського обліку документи дозволяють встановити якість обліку і звітності на підприємстві (в установі, організації), вивчити особливості внутрішнього і зовнішнього обігу документів, що може дати цінну інформацію про факти розкрадання і його способи. В окремих випадках може застосовуватись виїмка поштово-телеграфної кореспонденції та документів на електронних носіях і взагалі комп´ютерної інформації.
На початковому етапі розслідування слідчий неодмінно повинен провести огляд вилучених та інших документів, під час якого виявити й оцінити, чи була зафіксована в документі операція законною, чи відповідає вона характеру діяльності даного підприємства (установи, організації), чи є документ підробленим, чи мали місце зафіксовані в ньому факти.
Для вирішення всіх цих питань застосовується теоретично обґрунтована і перевірена практикою методика.
По-перше, за допомогою науково-технічних засобів (луп, світлофільтрів, ЕОП, УФО тощо), дотримуючись правил, передбачених криміналістичною технікою, треба дослідити в процесі слідчого огляду документи на предмет встановлення підчисток, дописок, виправлень, витравлювання, копіювання підписів, використання підробленої печатки тощо.
По-друге, необхідно провести звірку кількох примірників одного й того самого документа, реквізити і зміст яких мають бути однаковими. В іншому випадку встановлюється факт розкрадання. Наприклад, для реалізації необлікованих лишків продукції й одержання таким чином злочинно здобутої суми грошей в одній накладній (документ суворої звітності) зі складу зазначається кількість відпущеної продукції з урахуванням лишків (на випадок ретельної перевірки охороною на виїзді або до початку торговельних операцій у магазині), а в другому її примірнику — кількість, :що відповідає даним виробничої та бухгалтерської звітності. Після реалізації у магазині продукції разом з лишками запис у першій накладній виправляється на незаконний», а виручені від продажу лишків продукції гроші розподіляються між учасниками злочинної операції.
По-третє, проводиться зустрічна перевірка записів про одну й ту саму операцію в різних кореспондуючих документах. Наприклад, запис про видачу певної суми грошей під звіт на придбання певного майна має відповідати запису про оприбуткування цього майна на таку саму суму.
По-четверте, важливою є звірка документів, які відображають різні, але логічно й матеріально пов´язані між собою операції. Наприклад, зіставляються дорожні листи із зазначеними найменуванням і кількістю товарів, які транспортувались у вказані дати і години у певне місце, і прибуткові документи з фіксацією найменування і кількості товару, місця, дати і часу оприбуткування.
Під час розслідування доволі часто проводяться огляди виробничих, складських, торговельних, підсобних приміщень та об´єктів незавершеного будівництва.
У справах про розкрадання, з метою виявлення викраденого майна, грошей і цінностей, які могли бути одержані злочинним шляхом, а також предметів і документів, котрі можуть свідчити про злочинну діяльність підозрюваного, проводиться обшук. Його треба проводити за місцями роботи і проживання, а також обшукати особу при затриманні та всіх осіб, які перебувають на початок обшуку у приміщенні за місцем проживання. У жилому приміщенні, господарських будівлях на подвір´ї та на приватних земельних ділянках треба наполегливо відшукувати тайники, спеціальні сховища, замасковані заглиблення в землі. Слідчий повинен ретельно обшукати ящики, сумки, чемодани, одягу шафах і на вішалці, книги, де можуть знаходитись цінності, гроші, важливі документи. Щодо документів, то треба мати на увазі, що у підозрюваних нерідко можна знайти записи про злочинні комбінації, про суми, які злочинно можуть бути вилучені при махінації, про номери документів, котрі підлягають знищенню або виправленню, про розподіл викраденого між співучасниками («чорна бухгалтерія»). Не можна залишати поза увагою розірвані та спалені документи, чернетки, записи в блокнотах і зошитах з прізвищами, номерами телефонів, електронні засоби зберігання інформації.
Якщо розкрадання вчинено групою осіб (переважно, так воно й відбувається), необхідно проводити одночасно групові обшуки, у процесі яких між оперативними ланками постійно підтримуються зв´язок і обмін інформацією про результати обшуків.
У ході розслідування розкрадань обов´язково проводяться допити свідків. Варто виділити чотири групи свідків, які можуть дати показання щодо певного кола питань. До першої групи належать матеріально відповідальні та інші особи, які несуть відповідальність за нестачі, лишки, порушення. Вони дають показання стосовно цих обставин, але намагаються пояснити виявлені негативні факти так, щоб применшити свої упущення і порушення в роботі, що викликає сумніви в їх щирості. Проте не можна ставитись до цих показань з безапеляційною, наперед встановленою, недовірою — їх треба максимально деталізувати, ретельно зафіксувати, щоб можна було у подальшому їх перевірити і знайти в них правдиві й об´єктивні відомості.
Друга група свідків — особи, які за своїм службовим становищем можуть виявитись відповідальними за потурання розкраданню. До них належать керівники підприємства або установи, ревізори, бухгалтери. Вони можуть намагатися посилити відповідальність особи, викритої у вчиненні розкрадання, приписати їй навіть те, чого не було, а себе видати за введених в оману чесних працівників. Спостерігається й інший варіант поведінки таких свідків — вони намагаються применшити розкрадання, заважають виявленню фактів зловживання, пояснюють порушення об´єктивними причинами. Під час допиту свідків цієї групи необхідно конкретизувати показання, вимагати їх документального підтвердження і ретельно перевіряти.
Третю групу свідків складають особи, які стикаються з тими, хто вчиняє злочини; вони не знають про розкрадання достеменно, але їм можуть бути відомі окремі факти, що мають значення для викриття розкрадання. До них належать підсобні робітники, водії, вантажники, продавці, прибиральниці, рядові працівники бухгалтерії та ін.
Свідки четвертої групи — це особи, які оточують розкрадачів у побуті і можуть не знати про їхню злочинну діяльність, але володіють цінною інформацією про поведінку підозрюваних поза місцем роботи, на відпочинку, в сім´ї, про їхні матеріальні придбавання, витрати, надмірності, що може непрямо свідчити про причетність підозрюваних до розкрадання. До числа таких свідків належать члени сім´ї (вони можуть відмовитись давати показання проти своїх родичів, але не зобов´язані відмовлятися), сусіди, знайомі, консьєржки, двірники та ін.
Велике значення для розслідування розкрадань має допит підозрюваного, який може дати загальні свідчення щодо: характеру діяльності його підприємства (установи, організації); особливостей технологічного процесу; організації роботи бухгалтерії стосовно обліку і звітності; особливостей внутрішнього і зовнішнього обігу документів, системи контролю за зберіганням і рухом матеріальних цінностей та виконання управлінських і виробничих вказівок;
практики доступу до майна крім матеріально відповідальних осіб співробітників підприємства й сторонніх осіб; впровадження до технологічного процесу конкретних винаходів і раціоналізаторських пропозицій тощо. Найбільш відповідальним етапом допиту підозрюваного є з´ясування питань, які предметно стосуються фактів розкрадання майна і безпосередньої участі в ньому підозрюваного. Необхідно після належної підготовки і за наявності необхідного доказового матеріалу з´ясувати:
1. Яким чином утворилася нестача матеріальних цінностей?
2. Конкретно ким і у який спосіб створювались необліковані лишки, з чого вони складалися?
3. Як була організована реалізація лишків?
4. Хто входив до злочинної групи?
5. Як розподілялись ролі між її учасниками?
6. Хто керував злочинними операціями?
7. Як розподілялися кошти від розкрадання, як вони «відмивалися»?
8. Як довго тривала злочинна діяльність групи?
9. Які зв´язки мали розкрадачі із службовцями і яких саме управлінських, контролюючих та правоохоронних органів?
10. Багато інших деталей злочинної діяльності.
Значні можливості одержання доказової інформації на початковому етапі розслідування пов´язуються з проведенням судових експертиз. Криміналістична експертиза дозволяє встановити підробки в документах, справжність підписів і відтисків печаток, відновити тексти на пошкоджених документах, ідентифікувати особу і предмети за залишеними ними слідами тощо.
Судово-технічна експертиза допомагає вирішити питання про правильність лабораторних аналізів сировини або продукції, точність вимірювальних приладів, правильність визначення маси сировини, напівфабрикатів і готової продукції за об´ємом або об´єму за масою, факт і спосіб зменшення показників підсумкового касового лічильника, можливості непомітної певний час зміни програми комп´ютера тощо.
Товарознавча експертиза встановлює відповідність маркувальних даних дійсним товарним характеристикам товару, якість і сорт товару, відповідність якості виробу вимогам стандартів (технічних умов, зразків), відпускній (оптовій, роздрібній) ціні товару (напівфабрикатів, деталей, вузлів, комплексів), обґрунтованість переоцінки товару, який не користується попитом, тощо.
Технологічна експертиза в окремих випадках дозволяє вирішити питання про факти і спосіб розкрадання (з технічних позицій), коли встановлює, що зазначені витрати сировини є завищеними відносно її фактичного витрачання, наявність необлікованої´ економії сировини і матеріалів за рахунок зменшення їх витрат на одиницю виробу, кількість виробів, додатково виготовлених із списаної за документами сировини порівняно з оприбуткованою кількістю виробів, можливість виготовити за рахунок певних змін технологічного процесу деяку кількість необлікованої продукції крім облікованої продукції тощ«о.
Експертиза матеріалів і речовин шляхом використання хімічних, фізичних, фізико- хімічних, біологічних методів допомагає встановити групову належність матеріалів і речовин, пов´язані з місцем і умовами зберігання забруднення, джерело їх походження, відповідність стандартам стосовно наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, металів і сплавів, лаків, фарб і покриттів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, скла та кераміки, волокон і волокнистих матеріалів, пластмас і полімерів, фармацевтичних препаратів тощо.
Експертиза харчових продуктів вирішує завдання з перевірки відповідності вмісту і якості харчових продуктів вимогам стандартів та відповідність рецептури і калькуляції готових страв фактичному виходу. Названі завдання вирішуються стосовно зерна і зерноборошняних товарів (крупа, мука, макаронні вироби, хліб, булочні вироби тощо), кондитерських виробів (печиво, тістечка, торти, крохмаль, цукор, шоколад, какао-порошок, мед, цукерки, джем, варення тощо), молока та молочних продуктів (молоко, сметана, кефір, вершки, сир, сир твердий, морозиво, йогурт, молочні консерви тощо), м´яса та м´ясопродуктів (м´ясо різних тварин, копченина, ковбаси, сосиски, м´ясні консерви тощо), риби та рибопродуктів (риба, риба в´ялена, оселедці, рибні консерви, ікра тощо), харчових жирів (масло коров´яче, маргарин, олія рослинна, майонез, жири топлені свинячі, смалець тощо), бакалійних товарів (дріжджі, кава, чай, оцет, сіль, прянощі тощо), готових страв, кулінарних виробів і напівфабрикатів (перші, другі та треті страви, м´ясні рублені вироби, фарш, каші, салати, компоти, гарячі напої, пиріжки тощо), слабоалкогольних і безалкогольних напоїв (пиво, квас, соки, сиропи, солодка та мінеральна вода газова- на і негазована тощо), алкогольних напоїв — вина (газовані й тихі, виноградні та плодово-ягідні), коньяки, спирт, горілка, лікеро- горілчані вироби (лікери, креми, настоянки, наливки, пунші, бальзами, аперитиви, коктейлі, джини, віскі, ром).
У розслідуванні розкрадань майна шляхом зловживання службовим становищем особливе місце посідає судово-бухгалтерська експертиза, яка вирішує принципові для встановлення істини у справі завдання, а саме документальну обґрунтованість: а) розміру нестач або лишків товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, період і місця їх утворення; б) оформлення операцій з одержання, зберігання, виготовлення, реалізації товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, надання послуг; в) відображення в обліку грошових коштів, цінних паперів; г) відображення в обліку операцій з нарахування та виплати заробітної плати й інших виплат; а також:
а) відповідність чинному законодавству відображення в податковому обліку валових доходів та валових витрат по фінансово- господарських операціях, що підлягають оподаткуванню на прибуток; б) відповідність відображення фінансово-господарських операцій вимогам нормативних актів з обліку та звітності.
У випадках заплутаності бухгалтерського обліку на підприємстві (в установі, організації) слід обов´язково експертним шляхом вирішити питання, чи належною була методика ведення бухгалтерського обліку і в чому полягали відхилення від неї.