Криміналістика
4.2. Розслідування злочинів проти життя і здоров`я особи
4.2.1. Родова криміналістична характеристика цих злочинів
Умисні вбивства (ст. 115 КК) є особливо тяжкими злочинами, які становлять особливу небезпеку для суспільства. Розкриття зазначених злочинів потребує від осіб, які їх розслідують, високого професіоналізму, знання криміналістичної характеристики цих злочинів та вміння використовувати її при розслідуванні.
Залежно від того, чи відомі на момент порушення справи дані щодо особи, яка вчинила злочин, вбивства традиційно поділяються на вчинені в умовах очевидності або неочевидності. Залежно від цього формуються завдання розслідування, які постають перед слідчим. У першому випадку, коли вбивство вчинено в присутності інших осіб (очевидців), завданням розслідування є встановлення обставин вбивства, виявлення речових доказів, встановлення мотивів вбивства та особи потерпілого. У разі вчинення вбивства в умовах неочевидності основним завданням розслідування є встановлення особи злочинця, обставин вчинення злочину та особи потерпілого.
До суттєвих елементів криміналістичної характеристики злочинів зазначеної категорії належать: спосіб вчинення злочину; спосіб приховування злочину; час і місце вчинення злочину; обставини, за яких вчинено вбивство; «слідова картина»; особа злочинця та особа потерпілого.
Найважливішим елементом криміналістичної характеристики є інформація щодо способу вчинення вбивства. Вбивство являє собою спричинення смерті шляхом ураження життєво важливих органів або переривання їх життєво важливих функцій. Найбільш поширеними є такі способи вчинення вбивств: заподіяння тілесних ушкоджень (із застосуванням вогнепальної та холодної зброї; важких предметів тощо); удавлення (перекриття дихальних шляхів в області шиї, носа та рота зашморгом, руками тощо); утоплення; отруєння (газом, отруйними речовинами); дія високої температури (підпал); скидання з висоти тощо.
Спосіб вчинення вбивства може вказувати на особу злочинця, дозволяє висувати версії як щодо особи злочинця, так і щодо мотивів вбивства. Так, наприклад, отруєння та деякі способи удушення характерні для осіб, які є близькими до жертви; нанесення численних ножових поранень є характерним для раніше судимих, а також неповнолітніх.
Спосіб вчинення вбивства орієнтує слідчого на пошук комплексу слідів і речових доказів, що можуть бути виявлені у процесі розслідування (під час огляду місця події, обшуку тощо) і на встановлення особи потерпілого.
Серед способів приховування вбивств, пов´язаних з бажанням вбивці уникнути відповідальності: знищення слідів злочину; приховування знарядь і засобів; створення алібі; інсценування вбивства під нещасний випадок (ДТП, падіння з висоти, необережне поводження зі зброєю, самогубство тощо); знищення трупа (розчленування, спалювання тощо).
Час, місце та обстановка події злочину. Вбивства частіше за все вчиняються у приміщеннях (квартирах, під´їздах, приватних будинках тощо), де потерпілий перебуває один, або у безлюдній місцевості; в основному у вечірній або нічний час.
Місце та обстановка злочину, як правило, містять багато слідів, речових доказів, а тому є важливим джерелом інформації. Саме ця інформація на початковому етапі розслідування є відправною точкою для висунення слідчих версій, визначення завдань розслідування та обрання його напряму.
«Слідова картина» події. Її утворюють обставини та сліди події злочину, яка сталася. Виявлення та фіксація цієї картини, а потім — аналіз і встановлення причинних зв´язків надають слідчому можливість побудувати картину події, яка є предметом розслідування, та визначити модель вбивства, його механізм, кількість учасників злочину тощо.
Ретельне дослідження слідів і речових доказів може вказати на особу злочинця, особу потерпілого та обставини події, а також виявити негативні обставини та сліди приховування вбивства.
Особа злочинця. Вбивцями можуть бути як чоловіки, так і жінки. Найбільш типовий портрет вбивці: чоловік у віці від 16 до 55 років, жінки — від 20 до 35 років. У більшості випадків вбивці якимось чином пов´язані з жертвами (подружжя, коханці, коханки, родичі, друзі, знайомі, колеги, сусіди, партнери по бізнесу та ін.).
Особи, які вчинили умисне вбивство, як правило психологічно і морально підготовлені до такого діяння. їх негативно характеризують, зокрема, такі якості, як агресивність, цинізм, розбещеність, жорстокість тощо. Це можуть бути особи, які зловживають алкоголем, наркомани, сексуальні психопати; особи, які мають психічні відхилення.
Особа потерпілого має велике значення, оскільки часто вказує на особу, яка вчинила вбивство (знайомі, займалися спільним бізнесом або злочинною діяльністю тощо). Тому вивчення особи потерпілого дозволяє висунути версії щодо вбивці та мотивів вчинення злочину. Важливе значення має також виявлення фактів віктимної поведінки потерпілого (переважно це пов´язано з перебуванням потерпілих осіб у групах ризику: наркомани, особи без постійного місця проживання, учасники кримінальних угруповань, повії та ін.).
4.2.2. Розслідування вбивств
Найбільш поширеними підставами для порушення кримінальної справи про навмисні вбивства є: виявлення трупа з ознаками насильницької смерті; заяви очевидців вбивства;
безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим або прокурором ознак цього злочину; явка з повинною; матеріали перевірки за фактом зникнення людини (за наявності обставин, які вказують на можливість її вбивства).
До обставин, які треба встановити при розслідуванні злочинів зазначеної категорії, належать: причина смерті та час її настання; яким способом спричинена смерть; час, місце та обставини вчинення вбивства; особа жертви; співучасники вбивства та їх роль у вчиненні злочину; особа вбивці; мотиви вбивства та обставини, які сприяли вчиненню злочину.
На початковому етапі розслідування вбивств проводяться невідкладні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи (до останніх можна віднести: опитування громадян з метою виявлення очевидців злочину; встановлення особи жертви; переслідування злочинців тощо).
Основною та найпоширенішою невідкладною слідчою дією у більшості справ про вбивства є огляд місця події і трупа. Особливості проведення зазначеної слідчої дії пов´язані зі специфікою характеру вбивства (вбивство із застосуванням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв, отруєння, удавлення зашморгом тощо). Виходячи із способу вбивства слідчий орієнтується на пошук слідів, які характерні для застосування при вчиненні злочину відповідних знарядь і засобів.
При застосуванні вибухових пристроїв типовими є такі сліди: залишки вибухової речовини, фрагменти корпусу вибухового пристрою, частини детонаторів, воронка; пошкодження споруд, дерев поряд із місцем вибуху тощо. Це може надати слідчому інформацію щодо вибухового пристрою та щодо особи, яка його зробила (якщо це саморобний пристрій), або про можливе місце знаходження особи, яка ініціювала вибух (там можуть бути залишені сліди цієї особи) тощо.
Серед слідів застосування для вбивства вогнепальної зброї найпоширенішими є: стріляні гільзи, кулі, зброя, сліди крові, мікросліди (капсульний склад, мастила зі стволу зброї тощо), сліди пошкоджень від дії вогнепальної зброї (в тому числі сліди близького пострілу) тощо. Виявлення цих слідів дає інформацію про вид, марку зброї; про місце, де знаходилася особа, яка стріляла; про положення потерпілого, коли в нього стріляли, тощо.
Огляд місця події здійснюється за участю судово-медичного експерта, який при цьому виступає як спеціаліст і надає допомогу слідчому під час огляду трупа. Огляд трупа проводиться у певній послідовності: поза трупа; загальні дані (стать, вік, зріст, особливі прикмети тощо); одяг (його стан); ушкодження на його тілі (розмір, кількість, форма, місце розташування); розвиненість трупних явищ (трупне заклякнення, трупні плями, температура тіла тощо).
Закінчується огляд трупа на місці події оглядом ложа трупа, де можуть бути зафіксовані негативні обставини, тобто такі, що суперечать версії про природний розвиток події (наприклад відсутність крові за наявності тілесних ушкоджень, спричинення яких тягне виділення значної кількості крові).
За результатами огляду місця події та трупа проводиться така невідкладна і обов´язкова слідча дія, як призначення судово-медичної експертизи трупа. Серед інших питань, які слідчий ставить перед експертом: Яка причина смерті потерпілої особи та час її настання? Локалізація тілесних ушкоджень на тілі потерпілого та який механізм їх спричинення? Прижиттєвими або посмертними є ушкодження, виявлені на тілі трупа, тощо?
Крім судово-медичної експертизи, залежно від обставин злочину, призначають інші судові експертизи: дактилоскопічну, біологічну, цитологічну, трасологічну, вибухотехнічну, балістичну та ін.
До невідкладних слідчих дій належить і пред´явлення трупа для впізнання (в рамках проведення тактичної операції «атрибуція трупа»), Цій слідчій дії передує допит осіб, які заявили про зникнення особи (родичів, знайомих, колег та ін.), про її прикмети. У разі необхідності перед впізнанням проводиться туалет трупа (з метою надання зовнішності прижиттєвого вигляду).
Найбільш поширеними слідчими діями під час розслідування кримінальних справ про вбивства є допит свідків. На початковому етапі розслідування допиту підлягають: особи, які першими знайшли труп; очевидці злочину (можуть повідомити про обставини події, прикмети злочинців тощо); особи, які проживають поряд з місцем, де був знайдений труп або було вчинено вбивство; особи, які звернулися із заявою про зникнення особи, яка за антропометричними даними та часом зникнення може бути особою, труп якої знайдено на місці події, та ін.
Важливою слідчою дією є також обшук (це може бути обшук за місцем проживання або роботи як підозрюваного, так і потерпілого). Предметами обшуку, залежно від відомих слідчому обставин події, є: одяг і взуття злочинця, в яких він був при вчиненні злочину; цінності та предмети, що належали потерпілому (в разі вчинення вбивства з корисливих мотивів); зброя; документи, які можуть пояснити характер стосунків між потерпілим і підозрюваним, тощо.
Після проведення цього комплексу слідчих та оперативно-розшукових дій слідчий отримує інформацію, на підставі якої висуває версії та планує свої подальші дії.
Зокрема, основні версії стосовно причин смерті, які при цьому висуваються, можуть мати такий вигляд: смерть є наслідком вбивства; смерть є наслідком самогубства; смерть є наслідком нещасного випадку; природна смерть. Щодо мотивів вчинення злочину: вбивство вчинено з корисливих мотивів (з метою заволодіння грошовими коштами, майном потерпілого); вбивство з ревнощів; вбивство з помсти; вбивство з хуліганських спонукань; вбивство з необережності; вбивство за необхідної оборони тощо.
Висунення версій може бути спрямоване на вирішення таких питань.
1. Чи збігається місце виявлення трупа з місцем вбивства?
2. Чи діяла на місці вчинення злочину одна особа, чи група осіб-співучасників?
3. Які зміни на місці злочину залишив вбивця?
4. Яким шляхом злочинець проник до місця злочину, та яким шляхом він залишив це місце?
5. Які дії крім вбивства вчинені вбивцею на місці злочину?
6. Який час вчинення вбивства?
7. Яка тривалість знаходження вбивці на місці злочину?
8. Які сліди вбивства могли залишитися на злочинці?
9. Хто і звідки міг бачити (чути) події, які відбувалися під час вбивства?
4.2.3. Особливості розслідування замовних вбивств
В останні роки зростає кількість вбивств на замовлення, які раніше (ще у 80-х pp. XX ст.) траплялися дуже рідко.
Вбивство на замовлення— це навмисне вбивство, що вчиняється за дорученням його організатора (замовника) особою, як правило, особисто не зацікавленою у смерті конкретної людини, за винагороду , за участі (або без нього) посередника, з корисливих або інших інтересів організатора вбивства. Доручення може мати форму угоди, наказу, розпорядження.
Ці вбивства мають такий специфічний механізм організації та вчинення злочину, який у переважній більшості випадків характеризується відсутністю попередніх зв´язків між виконавцем (кілером) і жертвою.
Криміналістична характеристика вбивств на замовлення має певні особливості, які стосуються її окремих елементів та зв´язків між ними.
Умовно всі вбивства на замовлення можна поділити на чотири групи, основа поділу — насамперед ступінь організації таких вбивств, дані щодо особи потерпілих і сфери к діяльності:
• до першої групи належать вбивства, скоєні переважно на побутовому ґрунті (у сім´ї: у зв´язку з аморальним способом життя одного з подружжя, майновими відносинами тощо). Замовник здебільшого є членом сім´ї Виконавець, як правило, раніше судимий, з близького оточення замовника — знайомий, сусід, колега (остання обставина практично виключає потребу в посереднику). Вчиняється вбивство у будинку (квартирі) потерпілого (де він постійно проживає) з використанням холодної зброї (сокира, ціж) або шляхом удушення (інколи з подальшим приховуванням трупа);
• до другої — вбивства, вчинені на ґрунті комерційних відносин або у сфері комерційної діяльності. Між замовником і виконавцем вбивства — один або кілька посередників. Вбивство вчиняється найчастіше з використанням вогнепальної зброї: пістолета (залишається на місці злочину або на шляху відходу з місця злочину) у під´їздах або біля будинку за місцем проживання (за умови, що у потерпілого немає охорони або вона незначна) чи за фіксованими традиційними маршрутами, які використовує потерпілий: поїздка на роботу або повернення з роботи; місце відпочинку (зайняття спортом, ресторани, сауни тощо). Виконавець, як правило, не обмежений у виборі способу вчинення вбивства: сам відстежує жертву, обирає зброю нападу, готує алібі тощо;
• до третьої групи належать вбивства, вчинені у сфері діяльності організованих злочинних формувань. Характеризуються ускладненою схемою вчинення: здебільшого кілька виконавців, детально відпрацьований план замаху, залучення значних технічних можливостей і засобів: кілька автомобілів або інших транспортних засобів, автоматична вогнепальна зброя і вибухові пристрої (в тому числі для подолання опору охорони), підготовка алібі виконавцям. Порівняно з попередньою групою, тут значно обмежена самостійність виконавців (як правило, виконавці не займаються обранням місця нападу (засідки), не проводять рекогносцировку на місцевості; не відстежують жертву, не обирають зброю для нападу тощо);
• до четвертої — вбивства, вчинені з політичних мотивів (пов´язані з боротьбою за політичну владу, змагання на виборах і таке ін.) і на ґрунті професійної діяльності (вбивство працівників судів і правоохоронних органів, журналістів, учасників кримінального судочинства — свідків і потерпілих). Спосіб вчинення, в основному, такий самий, як і при вбивствах, віднесених до другої групи.
Вогнепальна зброя застосовується переважно з невеликих відстаней (не далі 40—50 метрів). Поранення, в основному, завдаються в життєво важливі органи: голову, груди і живіт. Для стрілянини з великої відстані (що не є характерним для сучасних вбивств на замовлення) використовуються гвинтівки, карабіни або автомати, а також гранатомети. Останні застосовуються переважно для злочинів, перелічених у третій групі, коли потерпілий має охорону, або для ураження жертви, коли вона перебуває в автомобілі, що рухається.
Для вбивств на замовлення характерні дві категорії виконавців. Перша — безробітні, що втратили надію знайти високооплачувану роботу, а також особи, які мають борги, котрі не можуть повернути. Друга категорія — професіонали, серед яких можна виокремити чотири групи: а) «легіонери» (особи, які пройшли армійську службу, працювали у МВС, брали участь у бойових діях; вік до 25—27 років);
б) «відставники» (формується переважно з добре підготовлених 30—40-річних колишніх офіцерів або прапорщиків, які після звільнення з армії працюють у різних охоронних фірмах, приватних службах безпеки; самі планують і відпрацьовують деталі вчинення майбутніх вбивств); в) елітні підрозділи (як правило, такі особи працюють у службах безпеки великих фінансово-промислових концернів, активно задіяні у кримінальному бізнесі і мають значні фінансові можливості; у минулому колишні офіцери-десантники, офіцери спецпідрозділів систем МВС, КДБ); г) одинаки (особи, які підтримують зв´язок із посередниками, не входять ні до яких структур; ентузіасти, які зробили вбивства своєю професією).
До типових слідчих дій на початковому етапі розслідування вбивств на замовлення можна віднести: огляд місця події та трупа; огляд зброї, транспортних засобів; виявлення і допит свідків; призначення судово-медичної та інших експертиз (балістичної, вибухо-технічної, біологічної тощо). У разі виявлення підозрюваних у вбивстві проводяться їх затримання, особистий обшук, виїмка одягу та взуття, допит як підозрюваних, обшук за місцем проживання або роботи.
Огляд місця події і трупа. При огляді трупа на місці події в обов´язковому порядку фіксуються: поза трупа, зовнішній стан одягу; тіло трупа та ушкодження на ньому.
У процесі огляду місця події, пов´язаного із вбивством на замовлення, слідчий, постійно розширюючи межі території, що підлягає огляду, проводить цілеспрямований пошук як місць ймовірного перебування тих, хто стріляв або ініціював дію вибухового пристрою, так і балістичних об´єктів-носіїв, у тому числі і самої вогнепальної зброї, залишків вибухових пристроїв. У першому випадку це робиться шляхом ретельного огляду місць, зручних для ведення стрільби (захищених від стороннього погляду), а також місць виявлення слідів взуття, недокурків, запобіжних чек гранат, корпусів відстріляних одноразових ручних гранатометів, інших предметів (біноклі, рації), а також за характером розкиду гільз автоматичної зброї або шляхом візування за кульовими ушкодженнями у нерухомих перепонах.
У другому випадку — переважно здійснюється пошук на шляху відходу злочинців (з урахуванням показань очевидців, а також результатів застосування службово-пошукового собаки). Несвоєчасність проведення такої дії негативно впливає на хід слідства та може призвести до втрати можливості виявлення речових доказів, коли залишену після вчинення вбивства зброю раніше знаходять сторонні особи, які її привласнюють.
З урахуванням інформації, отриманої у процесі огляду місця події, слідчий моделює поведінку злочинця з метою встановлення його (їх) дій на місці події, а також після вчинення злочину. У першу чергу — встановлення найбільш ймовірних маршрутів відходу, а також місць, де залишено зброю, одяг, транспортний засіб. Аналіз виявлених на місці події доказів є першим щаблем встановлення причинних зв´язків, що проливають світло на походження цих доказів та їх- роль у розкритті злочину. Цілеспрямованість огляду насамперед забезпечується побудовою і перевіркою в ході цієї слідчої дії версій: про характер події і причини смерті; про місце вчинення вбивства; про спосіб і знаряддя вбивства; про мотиви вбивства; про особу вбитого та його вбивць; про шлях злочинців до місця події і наступного залишення місця злочину.
Огляд місця події у справах про вбивства на замовлення, де застосовані вибухові пристрої (ВП), додатково утруднюється тим, що вибух знищує або пошкоджує більшість слідів злочинця, крім того часто існує загроза нового вибуху, обвалу, пожежі. Вибух призводить до ускладнень, пов´язаних із сприйняттям і дослідженням слідчим обстановки місця події у зв´язку з руйнаціями, пошкодженням або знищенням об´єктів, а також внесенням змін в обстановку діями груп розмінування, пожежних та інших служб. Огляд ускладнюється характером слідів вибуху і засобів його вчинення, які підлягають виявленню і вивченню, і особливими методами роботи на місці вибуху, вилучення об´єктів і зразків для встановлення природи вибуху і його обставин.
Огляд місця події у справах про застосування в процесі вбивства ВП проводиться за участю фахівця (вибухотехніка). Це може дозволити вже на початковому етапі огляду місця події дійти ймовірного висновку про застосований вибуховий пристрій та вибухову речовину, допоможе встановити картину події, а також визначити межі та площі огляду.
Сліди, що фіксуються на місці вибуху, умовно можна поділити на три групи: звичайні сліди перебування і дій на місці події; сліди вибуху; сліди, що характеризують спосіб виготовлення ВП (рівень професіоналізму виготовлювача).
Незважаючи на руйнації і знищення об´єктів на місці вибуху можуть залишитися всі традиційні сліди людини: рук, взуття, біологічних об´єктів, паління тощо. Але всі ці сліди нерідко поховані під прошарком ґрунту, фрагментами будинків або будівельних конструкцій, вкриті кіптявою тощо. Тому під час огляду місця події у разі вилучення предметів слід робити це вкрай обережно, оскільки кіптява може замаскувати відбитки папілярних візерунків, які можуть бути виявлені.
Для фіксації слідів вибуху спочатку вживаються заходи для визначення епіцентру вибуху — за наявності вибухової воронки, опалення, оплавлення, пошкоджень навколишніх предметів (останнє важливо у разі вибуху в повітрі, коли воронка може бути відсутня). Проводиться також фіксація слідів дії ударної хвилі.
Під час огляду фіксується топографія ділянок зі слідами кіптяви із вказівкою кольору сажі. Інтенсивність покриття кіптявою ділянок місця події може дати інформацію про застосовану вибухову речовину (ВР). Кіптява, зокрема, свідчить про негативний кисневий баланс застосованої ВР (характерно для тротилу). При вибухах потужних ВР (гексоген, октоген) сліди кіптяви практично не спостерігаються. Вилучаються предмети речової обстановки місця вибуху зі слідами термічної дії, деформації, а також одяг, взуття та інші предмети, що мають ознаки дії відкритого полум´я (кіптява), розривів тощо.
Огляд трупа на місці вибуху починається з фіксації його положення відносно нерухомих орієнтирів та епіцентру вибуху (воронки). Якщо під час вибуху загинули кілька людей, фіксується положення кожного трупа відносно епіцентру (а також і відірваних частин тіла та одягу), що надалі допоможе визначити взаємне положення всіх постраждалих у момент вибуху.
Збирання мікрооб´єктів продуктів вибуху має бути невідкладним, оскільки деякі ВР характеризуються летучістю і за несприятливих погодних умов (дощ, сніг, вітер) швидко знищуються.
Проводиться максимально повний збір усіх частин і деталей ВП. Існує низка ознак, які можуть свідчити про спосіб та засоби підриву застосованого ВП: електричний, механічний або вогневий. Про механічний спосіб підриву свідчать залишки механічного підривача у вигляді осколків корпуса, пружин, ударника, чеки гранати. Виявлення в радіусі приблизно 20 м від епіцентру вибуху електропроводів, фрагментів електродетонаторів, частин електробатарей, залишків оплавлених ізоляційних стрічок вказує на електричний спосіб підриву. При застосуванні таких засобів підриву на місці події можуть бути виявлені і залишки годинникових механізмів, що свідчать про застосування сповільнювача. При вогневому способі підриву в радіусі 10 м від епіцентру вибуху можна виявити шматочки вогнепровідного шнура, а також залишки детонатора у вигляді дрібних металевих осколків.
При огляді місця вибуху треба також уважно ставитись до виявлення предметів, що не є характерними для конкретної обстановки місця події. Ними, зокрема, можуть бути гвіздки, шурупи, гайки, які використовуються для забезпечення осколкової дії ВП.
У разі використання дистанційно керованого ВП необхідно відшукати місце засідки злочинця для ініціювання вибуху і обстежити його. При пошуку місця засідки враховують тип і потужність приймально-передавальних компонентів ВП і прямої видимості жертви з цього місця. Ініціювання вибуху такого ВП можливо на відстані до 100—200 м.
При затриманні підозрюваного у причетності до вчинення вибуху необхідно дослідити його піднігтьовий вміст, де можуть бути виявлені мікросубстанції вибухової речовини, що залишаються на руках кілька днів після контакту з останньою.
Деякі особливості має огляд транспортних засобів, розпочинаючи який треба враховувати, що ВП може розміщуватись як усередині автомобіля, так і зовні. В останньому випадку він може бути закріплений, наприклад, на днищі або розміщуватися безпосередньо на поверхні асфальту чи ґрунту. Для встановлення місцезнаходження ВП важливо зафіксувати напрямок зрушення автомобіля відносно первинного розміщення, а також напрямки утворення пошкоджень (як частинами ВП, так і частинами самого автомобіля).
Допит свідків. У справах про вбивства на замовлення типовими свідками є, по-перше, очевидці, до яких належать особи, котрі бачили сам напад, а також злочинців як під час вбивства, так і тоді, коли останні залишали місце вбивства. Переважно — це мешканці будинків, біля яких скоєно вбивство (котрі вигулюють собак, та ін.), а також випадкові перехожі, водії автотранспорту, які проїжджали поряд із місцем події під час нападу та ін. Вони надають інформацію про обставини нападу та про прикмети злочинців.
Друга група — це свідки, які є носіями інформації про потерпілих (родичі, колеги, сусіди, партнери по бізнесу та деякі інші). Вони можуть володіти інформацією про конфліктні ситуації, учасником яких був потерпілий, про його стосунки з особами, які могли бути зацікавлені в його смерті, тощо.
Під час розслідування слідство активно використовує довідково- інформаційні та оперативні обліки органів внутрішніх справ і СБ України.
4.2.4. Розслідування вбивств, пов´язаних з розчленуванням трупа
Усі вбивства, пов´язані з розчленуванням трупа, можна класифікувати на кілька груп: побутові вбивства; вбивства на сексуальному ґрунті (пов´язані із зґвалтуванням жертви або сексуально-садистські); ритуальні вбивства, а також вбивства з метою канібалізму.
Найбільш поширеними є вбивства, вчинені на побутовому ґрунті, за яких розчленування трупа виступає як спосіб приховування злочину. Ці вбивства вчиняються переважно в такому місці, з якого важко винести труп, щоб це не привернуло уваги інших осіб (наприклад, з квартири, яка знаходиться в багатоповерховому будинку). Тому з метою полегшити приховування трупа і факт вбивства винні особи розчленовують трупи на фрагменти, які потім виносять з квартири та залишають у місцях збору сміття, лісосмугах, парках, у річках тощо.
У вбивствах, пов´язаних з розчленуванням трупа, інших перелічених вище класифікаційних груп цілі злочинців полягають у задоволенні своїх бажань (сексуальних, садистських, некрофільних тощо) — злочинців цікавить сам процес вбивства і розчленування, тому вони не приховують трупи і не перешкоджають у встановленні потерпілої особи.
Кримінальні справи переважно порушуються у зв´язку із знаходженням у різних місцях (населеного пункту) фрагментів розчленованого тіла людини або трупа людини, який знівечено, наприклад з відрізаними грудьми і статевими органами, розпоротим животом і видаленими частинами нутрощів та деякими іншими ознаками незвичайних дій з трупом.
На початковому етапі розслідування цієї категорії кримінальних справ проводиться огляд місця події, призначаються судово-медичні експертизи, проводиться пред´явлення для впізнання трупа або його фрагментів та інші слідчі дії: допити свідків, призначення інших судових експертиз, допит підозрюваних.
Огляд місця події Специфіка огляду місця події у справах про вбивства цієї категорії пов´язана з тим, що, по-перше, місце виявлення фрагмента розчленованого трупа та місце вбивства, як правило, не збігаються; по-друге, знаходять не всі фрагменти трупа, а тільки частину з них, що ускладнює встановлення особи потерпілого; і по-третє, фрагменти розчленованого трупа знаходять через якийсь проміжок часу, в результаті чого вони зазнають суттєвих змін (гнилісні зміни), змін зазнає і місце, де були залишені фрагменти.
Таким чином, місць події під час розслідування вбивств, пов´язаних з розчленуванням трупа, може бути декілька: місце вбивства; місце розчленування; місця виявлення частин трупа.
На місці виявлення фрагментів трупа за участю фахівця (судового медика) проводиться ретельний огляд зазначеного фрагмента: описуються його зовнішній вигляд, фіксується наявність особливих прикмет, локалізація і кількість ушкоджень, особливості розчленування тощо; виявляється наявність пізніх і ранніх трупних явищ; проводиться пошук слідів особи, яка доставила фрагмент трупа (ніг, рук, автотранспортних засобів тощо); оглядається та вилучається пакувальний матеріал (папір, пластикові пакети тощо), в якому знаходився фрагмент трупа.
Під час огляду визначаються межі огляду: зокрема, може бути прийнято рішення про огляд інших території поряд із місцем знайдення фрагмента (якщо фрагмент трупа був знайдений на сміттєвому майданчику, то оглядаються й інші майданчики, розташовані неподалік від місця події).
Після огляду і встановлення, який саме фрагмент трупа знайдено, та орієнтовно — коли саме настала смерть людини, перевіряється, чи не було раніше фактів знайдення інших фрагментів, які належали одній людині.
Призначення судово-медичної експертизи. Після виявлення та вилучення під час огляду фрагмента трупа призначається судово-медична експертиза, об´єктом якої можуть бути як окремі частини трупа, так і весь розчленований труп.
Перелік питань, які ставить слідчий перед судовим експертом:
1. Чи належать виявлені частини трупа людині або тварині?
2. Розчленування проведено прижиттєве або після смерті загиблого?
3. Яка давність настання смерті?
4. Чи всі частини тіла представлені на експертизу?
5. Чи належать представлені частини тіла до раніше досліджених частин або певній людині?
6. Який вік, статева належність загиблого?
7. Чи є дані, які вказують на професію, рід діяльності або звички загиблого?
8. Якою є техніка розчленування?
Пред´явлення для впізнання. Пред´явлення трупа або його розчленованих фрагментів особам, які заявили про зникнення особи, проводиться або за фрагментами в натурі або за фотознімками. Пред´явленню для впізнання передує підготовча робота: допит заявника про прикмети особи; вибір фрагментів, які підлягають пред´явленню; проведення туалету трупа; фотографування.
У разі пред´явлення фрагментів трупа (за винятком голови, обличчя) впізнання може не встановити тотожність — може встановити схожість.
Побудова слідчих версій щодо особи потерпілого. Висуваються такі типові слідчі версії: 1) особа належить до категорії осіб, які перебувають на криміналістичних обліках (раніше судима, зареєстрована як безвісти зникла; 2) вбитою є особа, яка проживала в одному із сусідніх районів; проживала далеко від місця, де був знайдений труп; приїхала з іншого регіону (додатково — ця особа мала знайомих або вона в цьому районі нікому не була відома). Ці версії перевіряються шляхом допиту свідків, проведення впізнання, звернення за допомогою до ЗМІ, перевірок за криміналістичними обліками тощо.
Побудова слідчих версій щодо особи злочинця проходить з використанням даних, які отримані під час розслідування та із слідчого досвіду (зокрема, врахування, що більшість таких вбивств вчиняється у приміщенні — квартирі — і розчленування має на меті непомітно винести труп з приміщення); у разі встановлення особи загиблого основна версія — вбивство вчинено особами, з якими потерпіла особа перебувала в одному приміщенні (за місцем проживання, роботи, відпочинку).
Особливості проведення подальших слідчих дій. Обшук. Після встановлення особи потерпілого проводиться обшук за місцем його проживання, роботи. Під час обшуку проводиться пошук слідів вчиненого вбивства або розчленування трупа в приміщенні: сліди крові, кісткової та м´язової тканини — як наслідок проведення розчленування тіла потерпілого; побутових предметів, за допомогою яких проводилось розчленування трупа (ніж, сікач, пилка); одяг потерпілого; зразки пакувального матеріалу, який міг бути використаний при розчленуванні трупа, тощо. Вилучається одяг підозрюваних, в який вони могли бути одягнені під час вчинення злочинних дій.
Звертається увага на проведений раніше ремонт приміщення (заміна шпалер, пофарбування, зміна меблів тощо) — як на дії злочинців, спрямовані на приховування слідів вбивства.
Допит свідків. Допиту як свідки підлягають: очевидці злочину; особи, які заявили про зникнення потерпілого; які знайшли фрагменти розчленованого трупа; родичі, друзі, колеги потерпілого, а також особи, які востаннє бачили потерпілого.
Призначення окремих видів судових експертиз. З метою ідентифікації трупа проводиться портретно-криміналістична (фотопортрет - на) експертиза, здійснюється за спеціальною методикою порівняння фотографії особи або її репродукції з черепом невпізнаної людини.
Проводяться також: ґрунтознавча експертиза (дослідження нашарувань ґрунту на різних об´єктах-носіях: одязі, взутті, пакувальних матеріалах тощо); біологічні експертизи (дослідження частин рослин, деревини тощо); експертиза матеріалів, речовин і виробів (дослідження об´єктів волокнистої природи; металів і сплавів — експертиза накладень мікрочасток); судово-хімічна експертиза; судово- психіатрична, судово-психологічна та деякі інші.
4.2.5. Розслідування зникнення людини з підозрою на вбивство
Якщо за наявності трупа з ознаками насильницької смерті, картини місця події та свідчень очевидців порушення кримінальної справи є очевидним і не являє якоїсь складності, то за відсутності трупа, тільки у зв´язку з безвісним зникненням людини порушити справу досить складно.
В України щорічно із заявами про зникнення людини звертаються більш як п´ять тисяч осіб. У подальшому майже половина із зниклих знаходиться, ще майже у 100 випадках порушується кримінальна справа про умисне вбивство. Список людей, які розшукуються як безвісно зниклі, у середньому налічує більше 20 тисяч чоловік.
Відповідно до вимог Генеральної прокуратури, МВС і МОЗ України «Про дотримання законності під час розгляду заяв та повідомлень про безвісне зникнення громадян» на органи досудового слідства покладені обов´язки порушення кримінальної справи за ознаками умисного вбивства, якщо є ознаки, які свідчать, що безвісно зниклий став жертвою злочину. До таких ознак, зокрема, відносяться: відсутність свідчень про намір людини, яка зникла, виїхати; зникнення разом з автотранспортним засобом або з великою сумою грошей і таке інше.
Достатніми для порушення справи у таких ситуаціях будуть, наприклад, такі дані: знайдення автомобіля потерпілого зі слідами крові у салоні; переоформлення майна потерпілого після його зникнення на інших осіб; наявність конфлікту в родині та знайдення під час до- слідчої перевірки слідів крові в квартирі тощо.
Тому у справах зазначеної категорії велике значення має дослідча перевірка, яку проводять органи дізнання після отримання заяви про зникнення особи (перевірку можуть проводити або дільничний інспектор міліції, або працівники карного розшуку).
Під час перевірки опитуються заявник, родичі особи, яка зникла, її колеги, сусіди. Під час опитування отримується інформація про: бажання чи небажання особи виїхати з постійного місця постійного проживання або змінити місце роботи; наявність конфліктів на роботі, в родині; наявність хронічних, утому числі психічних, захворювань або спроби самогубства тощо.
Проводиться огляд місця, де проживала ця особа, її робочого місця. Оглядаються особисті записи, зроблені вказаною особою; перевіряється, чи залишені особисті документи, гроші та інші предмети, потрібні в разі виїзду в інше місце, тощо.
Проводиться огляд господарських будівель і споруд (підвалів, туалетів), земельної ділянки. Там можуть бути знайдені сліди крові або місця, де був похований труп або його фрагменти.
Після порушення кримінальної справи про умисне вбивство основним завданням для слідчого є відшукання трупа особи, яка зникла.
Зникнення людини у такому разі пов´язано з приховуванням події злочину: приховування трупа (знищення, поховання, знівечення, розчленування); приховування слідів вчинення злочину (знищення слідів крові, зброї, одягу, мікрослідів тощо); приховування злочинного характеру події (інсценування, фальсифікація — наприклад отримання телеграм, листів від нібито зниклої особи, що інсценують її знаходження в іншому місці); приховування причетності конкретної особи до вчинення злочину (знищення її одягу зі слідами злочину, приховування тілесних ушкоджень на тілі як наслідку опору жертви під час вбивства, створення алібі тощо).
Велику роль у розкритті подібних злочинів відіграють непрямі докази, і в першу чергу — «докази поведінки». Зокрема, поширення винною особою неправдивих відомостей про причини виїзду потерпілого з місця постійного проживання, про раптове звільнення з роботи; спонукання свідків до дачі завідомо неправдивих показань (трапляється у разі вбивства в одній родині) про нібито виїзд людини до іншої місцевості, за кордон; про наявність психічних захворювань, про спроби самогубства тощо.
На початковому етапі розслідування проводиться допит заявника та осіб, які були близькі до зниклої особи (друзі, колеги по роботі, родичі та ін.). Зокрема, детально встановлюються: обставини зникнення особи (де саме бачили особу в останній раз); дані про спосіб її життя, зв´язки та про взаємовідносини з близьким оточенням, наявність конфліктних ситуацій та їх можливі причини (спірне майно, гроші, особисті неприязні стосунки тощо); її прикмети, одяг, в якому особа зникла. Обов´язково встановлюється думка заявника щодо причин зникнення особи. У свідків крім того обов´язково отримується інформація щодо поведінки заявника, родичів та знайомих після зникнення людини.
Огляд та обшук місць, де могло бути вчинено вбивство. Огляду або обшуку підлягають місця постійного проживання; місце роботи (робоче місце, кабінет тощо), а також місце, де зазначену особу бачили в останній раз (місце відпочинку, полювання, дача).
При проведенні цих слідчих дій пошук має бути спрямований на виявлення слідів крові, інших слідів біологічного походження, які можуть утворюватися на місці вчинення або приховування вбивства (розчленування трупа в квартирі з метою виносу його фрагментами до місця поховання, наприклад).
Сліди крові (в тому числі і замиті) можна знайти під меблями, плінтусами, па паркеті. Обов´язково звертається увага на переклеєні шпалери, сліди свіжого пофарбування, ремонту — саме це може свідчити про спроби знищення слідів злочину. До інших слідів вбивства можна віднести фрагменти кісткової або м´язової тканин (залишаються під час розчленування трупа у ваннах), волосся, ґудзики, шпильки тощо.
Якщо вбивство вчинено із застосуванням вогнепальної зброї, проводиться пошук куль, гільз, шроту, фрагментів пижів та інших слідів застосування вогнепальної зброї, пошкодження кулями меблів, стін.
Під час огляду звертається увага на одяг, документи, гроші, цінності (може бути зафіксована відсутність грошей або цінностей, зникнення яких пов´язують із зникненням людини), залишені на місці постійного проживання або роботи. До інших негативних обставин, які можна зафіксувати під час огляду (крім наявності предметів, без яких особа не могла виїхати, або проведення ремонту приміщення), можна віднести асфальтування або бетонування доріжок, підлоги, розбиття клумб, перенесення туалетів тощо, а також перестановку меблів у квартирі, де проживав потерпілий.
Після отримання даних щодо зниклої людини слідчий проводить її розшук шляхом надіслання запитів до органів внутрішніх справ за місцем проживання цієї особи, до місць, де вона проживала раніше; перевіряє, чи не затримано або заарештовано за вчинення злочину, чи не перебуває в лікарнях, чи є серед осіб, трупи яких є невпізнаними (через картотеки невпізнаних трупів).
Призначення судових експертиз. До знайдення трупа проводяться переважно дактилоскопічні (з метою виявлення відбитків пальців рук осіб, які знаходились у місцях, де звичайно перебував потерпілий); почеркознавчі, авторознавчі (коли виникають сумніви щодо того, чи писав текст листа, записки, документа саме потерпілий або інша особа від його імені, тощо).
Судово-медична експертиза призначається стосовно підозрюваного, зокрема, щодо тілесних ушкоджень, які є на його тілі і могли бути отримані при подоланні опору потерпілого (сліди укусу, крововиливи).
Для встановлення особи невпізнаного трупа (у разі, наприклад, його скелетування) проводяться судові експертизи, за допомогою яких можна ідентифікувати потерпілого за останками.
Для встановлення особи невпізнаного трупа слідчий перед судово-медичним експертом ставить такі запитання;
1. Які антропологічні дані і група крові невідомого?
2. Чи є на трупі які-небудь рубці, характерні для перенесеної хірургічної операції?
3. Який стан зубного апарату?
У подальшому призначається судова портретно-ідентифікаційна експертиза, за якої слідчий отримує відповідь на запитання: чи належить череп, наданий для експертного дослідження, громадянину X.? Для цього експерту надають репродукції фотокарток зниклої особи, вибрані для портретно- остеологічного дослідження (ідентифікація методом комп´ютерної телесуперпроекції зображень черепа і прижиттєвої фотокартки).
Але більш перспективними є дослідження ДНК — носія генетичної інформації з утворень живої матерії. Зокрема, експерти (після надання їм для дослідження відповідного клітинного матеріалу з непо- шкодженим ядром) можуть дати відповідь на запитання, чи є труп, знайдений під час огляду місця події, трупом брата (сином матері) конкретної людини тощо?
4.2.6. Розслідування заподіяння тілесних ушкоджень
Тілесні ушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров´ю іншої людини, що дістає вияв у порушенні цілісності або фізіологічної функції органів і тканин людського тіла.
За ступенем тяжкості тілесних ушкоджень КК поділяє їх на три види: тяжкі, середньої тяжкості і легкі тілесні ушкодження.
Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (затверджені наказом Міністерства охорони здоров´я України від 17 січня 1995 p.).
До числа тяжких тілесних ушкоджень належать тілесні ушкодження які: є небезпечними для життя у момент заподіяння; спричинили втрату якогось органа або втрату його функцій; потягли інший розлад здоров´я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, тощо. Навмисне середньої тяжкості тілесне ушкодження — це ушкодження, яке не є небезпечним для життя в момент заподіяння, але спричинило тривале порушення функцій якогось органа або інший тривалий розлад здоров´я (тимчасова втрата працездатності тривалістю понад три тижня або стійка втрата працездатності менш як на одну третину (від 10 до 33%).
Обставини, які підлягають доказуванню:
1. Чи мало місце заподіяння тілесного ушкодження і якого саме?
2. Які час і місце вчинення злочину?
3. Яким є спосіб заподіяння?
4. Яким знаряддям заподіяно ушкодження?
5. Чи скоєне діяння в стані необхідної оборони, або при перевищенні необхідної оборони, або в стані крайньої необхідності?
Слідчий також повинен дати відповіді на такі питання:
1. Ким заподіяно тілесне ушкодження?
2. Тілесне ушкодження заподіяно навмисно чи з необережності?
3. Яке ставлення винного до дій і наслідків злочину?
4. Які мотиви і ціпі скоєння злочину тощо?
На початковому етапі розслідування заподіяння тілесних ушкоджень складаються дві типові слідчі ситуації 1) надходження інформації з лікувального закладу щодо потерпілого, доставленого з тілесними ушкодженнями; 2) відомий факт заподіяння тілесних ушкоджень, є інформація про характер події і коло осіб, у якому може перебувати злочинець.
Після порушення кримінальної справи проводиться допит потерпілого. У результаті допиту потерпілого слідчий може отримати основну інформацію щодо події, яка є предметом розслідування: про місце, час, спосіб заподіяння тілесних ушкоджень, знаряддя злочину, мотиви і ціпі злочину, про особу злочинця та про свідків.
Після допиту за участю потерпілого, на основі інформації про особу злочинця, за допомогою комп´ютерних технологій може бути складений фоторобот злочинця.
Огляд місця події. Під час огляду можуть бути знайдені речові докази, зброя, інші предмети, які застосовувалися злочинцями. Особлива увага приділяється виявленню слідів рук, ніг, транспортних засобів, предметів одягу, крові.
Допит свідків. Встановлення свідків проводиться як за допомогою оперативних працівників органів внутрішніх справ, так і на підставі інформації, отриманої слідчим під час допиту інших осіб (зокрема потерпілого). Очевидцями злочину можуть бути сусіди, випадкові свідки, знайомі потерпілого, які знаходилися поруч з ним під час події, що розслідується. Як свідки можуть бути допитані лікарі, які надавали медичну допомогу потерпілому, працівники карети швидкої медичної допомоги, які прибули за викликом на місце події, та ін.
Призначення судово-медичної експертизи стосовно потерпілого проводиться з метою визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, часу і механізму їх заподіяння, а також для отримання даних щодо зброї або знаряддя, якими злочинець заподіяв тілесні ушкодження потерпілому.
Експертиза проводиться шляхом як обстеження потерпілого експертом, так і дослідження медичної документації, коли слідчий проводить виїмку відповідної документації за місцем лікування потерпілого (історія хвороби стаціонарного хворого та деякі інші документи).
Проводяться й інші судові експертизи: дослідження одягу потерпілого (слідів крові, пошкоджень одягу), знарядь або зброї, якими злочинець заподіяв тілесні ушкодження.