Політологія
Політичне життя у структурно-функціональному вимірі
Політичне життя — сукупність духовних, емоційних і практичних явищ політичного буття людини і суспільства, що характеризує їхнє ставлення до політики й участі в ній.
Політичне життя завжди існує в конкретно історичних формах, зумовлених матеріальними й соціокультур-ними чинниками. Водночас воно являє собою сукупність
політичних явищ, які функціонують у суспільстві, керованих і спонтанних політичних процесів; результат діяльності соціальних суб´єктів — класів, націй, соціальних верств, груп, індивідів і створюваних ними політичних інститутів; сферу боротьби за реалізацію ідеалів, норм, цінностей, що концентрують у собі корінні потреби та інтереси соціальних суб´єктів; взаємодію і зміну при владі політичних сил для репрезентації владних інтересів усіх соціальних груп.
Політичне життя тісно пов´язане з найрізноманітнішими формами політичної діяльності.
Політична діяльність — індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних суб´єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інтересів великих суспільних груп і цінностей, що їх вони поділяють.
Ця діяльність відбувається в межах існуючих відносин з владою або всупереч їм, регулюється правовими нормами та статусними ролями, її можна розглядати у широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні політична діяльність постає як реалізація суспільно-політичних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів щодо завоювання, використання та утримання влади. У вузькому значенні політична діяльність — це методи й засоби виконання владних функцій певними політичними силами, соціальними групами, а також засоби протидії їм.
Розрізняють теоретичну й практичну політичну діяльність. Для теоретичної основними формами є пізнавальна, прогностична та ціннісне орієнтована. Практична політична діяльність — це вироблення й реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, різні форми участі в політичному житті суспільства партій, громадсько-політичних об´єднань, рухів. Основні її форми — ухвалення політичного рішення, вибори, політична реформа, страйк, демонстрація, дипломатичні, міжурядові переговори, офіційний візит тощо.
Умовою й формою політичної діяльності є політичні відносини, які виникають внаслідок соціальної диференціації суспільства і вияву інтересів великих суспільних груп. Суб´єктами політичних відносин є класи, нації, соціальні групи, індивіди, політичні інститути й організації.
Політичні відносини — реальні практичні відносини, взаємозв´язки соціальних суб´єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснюється політична діяльність — співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації´, страйки тощо).
Вони охоплюють зв´язки між різними соціальними групами та індивідами, політичними інститутами та організаціями щодо завоювання і реалізації політичної влади, певних суспільних інтересів. Характер відносин соціальних суб´єктів визначає політичну ситуацію, стратегію, тактику, зміст політичної діяльності. Політичні відносини встановлюють, у який спосіб соціальні суб´єкти можуть здійснювати політичну діяльність через політичні інститути, норми, процедури, визначають методи й засоби політичної діяльності, регламентують її.
У процесі суспільного розвитку нові потреби та інтереси зумовлюють необхідність виходу за межі існуючих норм, пошук нових методів і засобів діяльності, процедур, винесення рішень. Для цього соціальні суб´єкти повинні усвідомити необхідність політичних перетворень, розвитку нових методів і засобів діяльності. Потреби та інтереси людей відповідно спонукають їх дії. Схожість, близькість, збіг інтересів соціальних суб´єктів забезпечує співпрацю, узгодженість їх дій. Суперечливість інтересів виявляється в різних формах суперництва, антагонізму, конфліктів. Засобом залагодження політичних протистоянь і розв´язання конфліктів є влада, яка використовує механізм узгодження суспільних, групових і особистих інтересів — ідеологію, фізичний і психологічний примус, традиції тощо.
Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, інтереси суспільства, народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх взаємне уточнення та обмеження з урахуванням об´єктивної реальності досягаються у процесі активної політичної діяльності.
Політична діяльність класів, націй, соціальних груп, індивідів, політичних інститутів і організацій супроводжується певним типом політичної поведінки. Така поведінка зумовлена вибором мотивів у винесенні рішень щодо політичних відносин, добором засобів досягнення цілей, здатністю сприймати загальний суспільний інтерес, розумінням співвідношення з ним інтересу приватного, групового, вмінням їх поєднати. Політична поведінка охоплює як внутрішні реакції — думки, сприйняття, судження, настанови, переконання, так і конкретні
дії, які можна спостерігати, — участь у виборах, вияв протесту, лобіювання, проведення зборів, політичних кампаній. Політична поведінка може виявити себе як у діяльності мас, класів, соціальних груп, націй, виборців, індивідів, політичних партій, владних структур, політичних лідерів, так і в будь-якій інституціональній ситуації — сім´ї, бізнесі, церкві тощо, але обов´язково в межах або через посередництво держави.
Характер її значною мірою залежить від наявних у суспільстві традицій легітимації (визначення, обґрунтування правомірності, законності певних рішень і дій). Традиції легітимації трансформуються від визнання правомірності певних засобів, способів досягнення мети, правоти сили до усвідомлення необхідності співвідносити свої наміри з інтересами й позиціями інших учасників політичної взаємодії, базувати рішення й дії на невід´ємних правах людини. Тому й форми політичної поведінки соціальних суб´єктів можуть бути різними. Розрізняють відкриту (політична дія) і закриту (політична бездіяльність) форми політичної поведінки. За своєю цілеспрямованістю політична поведінка може бути конструктивною щодо існуючого суспільного ладу і політичної системи (спрямованою на їх зміцнення) або деструктивною і навіть екстремістською. Залежно від мотивації розрізняють соціальне усвідомлену, ціннісне орієнтовану, афектну і традиційно зумовлену політичну поведінку.
Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без чого неможлива соціально-політична діяльність. Йдеться про політичну участь.
Політична участь — залучення людей до процесу політико-владних, відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів.
Культура політичної участі визначається рівнем володіння соціальними суб´єктами процедур і регламентів здійснення політичних акцій і заходів, настановами на погодженість існування різноманітних соціальних груп.
Мотивами політичної участі є підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства; прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування; кар´єра, задоволення честолюбних намірів. Політичну пасивність, різке зниження політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти й труднощі, злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.
Розрізняють: індивідуальний і колективний, добровільний і примусовий, активний і пасивний, традиційний і новаторський, законний і нелегальний типи політичної участі. Конкретними формами політичної участі є вибори, референдуми, участь у діяльності політичних партій, зборів підписів, мітинги, демонстрації, страйки тощо.
Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні органи влади (президент, віце-президент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність населення. У центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають питання внутрішньої та зовнішньої політики, а результати голосування громадян визначають курс майбутнього уряду всередині країни та на міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних.
Відбуваються вони за певними виборчими системами, які є важливими суспільними інститутами, тісно пов´язаними з політичною культурою і традиціями країн, відображають історію, характер суспільства, його потреби.