Культурологія: українська та зарубіжна культура
Фламандське і голландське мистецтво XVII ст. як два полюси світовідчуття доби
У результаті революції у XVII ст. Нідерланди поділилися на дві частини: на Голландію і Фландрію (сучасна Бельгія), що залишилася під владою Іспанії. Центральною постаттю фламандського мистецтва цього періоду був Пітер Пауел Рубенс (вірніше Рюбенс, 1577—1640 pp.). Його живопис дуже характерний для бароко, але має свої національні особливості: насамперед, переважання почуття над безпристрасністю, цілковита відстороненість від містики та екзальтації, фізична сила, почуттєвість, часом навіть неприборкана, захоплення природою. Рубенс прославив національний тип краси. Діва Марія і Магдалина — світлокосі, волоокі, пишнотілі. Христос і на хресті здається атлетом. Усі композиції ніби в русі. Навіть античні сюжети митець вибирав динамічні: викрадення Юпітером своїх коханих, амазонки в борні... Його приваблюють вакханалії з насолодою сп´яніння, полювання на левів з їх нестримним запалом та інші образи класичної давнини, що набувають земної достовірності і суто фламандського "обличчя" ("Персей та Андромеда"). У 20-ті pp. Рубенс створив 21 картину для прикрашення Люксембурзького палацу — сцени з життя французької королеви Марії Медічі (на її замовлення), в яких історичні особи змальовані поруч з античними божествами, реальні події уживаються з алегоріями.
В останнє десятиріччя музою художника стала його юна дружина Олена Фоумен. Він малює її на прогулянці разом з собою, у саду, з дітьми, одягненою й оголеною. Рубенс славить жінку як символ життя.
У Рубенса було багато учнів. Найвідоміший з них — Антоніс Ван Дейк (1599—1641 pp.). Небайдужий до родової аристократії, художник у портретах та автопортретах завжди наголошував на аристократизмі, тендітності, вишуканості, нервовій експресії, витонченості форм. У нього багато сюжетів міфологічних і християнських ("Сусанна і старці", "Св. Ієронім" та ін.), які він вирішує у ліричному плані. Однак головним жанром Ван Дейка став портрет. Останнє десятиріччя він жив у Англії, де Карл І пожалував йому звання головного королівського живописця, дав рицарське звання. На віддяку Ван Дейк створив галерею парадних портретів англійської придворної аристократії. Блискуча майстерність оберегла його від грубих лестощів (портрет Карла І на полюванні, портрет Томаса Уортона та ін.).
Главою фламандської школи після Рубенса став Якоб Йорданс (1593—1678 pp.). Тверезий реаліст, він кохався у побутовому жанрі, шукав свої образи в селянському середовищі. Наприклад, у "Святі бобового короля" зображено таку картину: столи вгинаються від наїдків, обличчя вилискують від насолоди. Живопис Йорданса соковитий, вільний.
Знаменитим майстром фламандського натюрморту був Франс Снейдерс (1579—1657 pp.). В його картинах купами лежать на столах чудово зображені дари землі й води. Такі натюрморти прикрашали багаті інтер´єри, тому вони великі за розмірами — на відміну від голландських (знамениті "Крамниці" Снейдерса: "Рибна крамниця", "Фруктова крамниця" — створені для єпископського палацу).
Жанровий живопис у Фландрії репрезентує дуже талановитий художник Адріан Броувер. Невеликі картини зображають селян і міський плебс, сільського лікаря, фламандську школу. Художник продовжив традиції Брейгеля. Стиль його віртуозний, артистичний.
Великі за розмірами, але дрібнофігурні композиції Давида Тенірса присвячені сільським святам просто неба, з танцями, трапезами, розмовами.
Духовна атмосфера Голландії, яка щойно визволилася від національного гноблення, сприяла розвиткові філософії, природничих наук, математики. Протестантизм (кальвінізм як його форма) повністю витіснив католицьку церкву, духівництво не відігравало такої ролі, як у Фландрії і тим більш в Іспанії або Італії. Лейденський університет був центром вільнолюбства. Відсутність багатого патриціату і католицького духівництва означала, що голландським художникам замовляли роботи в основному бюргери, магістрат, вони оздоблювали не палаци і вілли, а скромні житла або громадські будинки — тому картини були невеликі за розміром. Храми не прикрашалися вівтарними образами, були архітектурно прості, бо кальвінізм відкидав навіть натяк на розкіш.
Головне досягнення голландського мистецтва XVII ст. — станковий живопис. Об´єкти спостереження і зображення художників — людина і природа. Природа є дійсністю сама по собі. Ця ідея, яка набула в Новий час широкого світоглядного значення, вперше втілилась у Голландії (а взагалі в Новий час наука стає провідною формою свідомості).
Слід пам´ятати також, що мистецтво вже відійшло від поняття вічності (ікона) і прийшло до поняття часу, що стало умовою реалістичного живопису. Побутовий живопис став одним з провідних жанрів, творці якого дістали в історії найменування "малих голландців" — їхні сюжети нехитрі (хоч і відображають різноманітний світ), картини невеликі. Вони знаходять поетичну красу у звичайному, буденному, вміють одухотворити світ матеріальних речей. Голландський натюрморт — художнє втілення найважливішої теми голландського мистецтва, теми приватного життя звичайної людини.
Один з найвизначніших портретистів цієї доби — Франс Гальс (Халс; близько 1585—1666 pp.). Він створює багато групових портретів — зображень стрілецьких гільдій (корпорацій офіцерів для оборони та охорони міст). Бюргери хотіли бути увічненими, і художник мусив пам´ятати про повагу до кожної моделі. Приваблює у цих картинах відображення ідеалів молодої республіки, почуття свободи, рівноправності, товариськості. З полотен на глядача дивляться енергійні, впевнені у собі і в завтрашньому дні люди ("Стрілецька гільдія св. Адріана", "Стрілецька гільдія св. Георгія"). Звичайно вони зображені на дружньому застіллі. З цих приватних осіб завдяки манері художника — широкій, упевненій, з насиченими, інтенсивними кольорами (жовтим, червоним, синім тощо) — створюється мистецький документ епохи.
Багато безшабашного завзяття, натиску, невгамовної енергії і в індивідуальних портретах з рисами жанрової картини. У пізніх портретах це зникає. Так, в ермітажному чоловічому портреті при всій імпозантності і навіть чванливості його героя проглядають втома і сум. В іншому портреті (чоловік у крислатому капелюсі) ці риси ще більш підсилені. У цей пізній період Гальс досягає вершини майстерності — колорит його картин стає монохромним (звичайно темний, чорний одяг, з білим комірцем і манжетами, темно-маслиновий колір фону). Живописна палітра лаконічна, але грунтується на дуже тонких градаціях.
У пейзажному жанрі (тут зображалася не природа взагалі, а типово голландський пейзаж — знамениті вітряки, пустельні дюни, канали з човнами на них, ковзанярі) найвидатнішим майстром був Якоб ван Рейсдаль (1628—1682 pp.), художник невичерпної фантазії ("Лісове болото", "Водоспад", "Єврейський цвинтар"). Старанно змальовуючи натуру, Рейсдаль водночас досягає монументальності.
Про невибагливість сюжетів голландців свідчить анімалістичний жанр Альберта Кейпа — "Захід сонця на ріці", "Корови на березі струмка"; Пауля Поттера — "Собака на цепу".
Блискучого розвитку досягає натюрморт, який найчастіше зображає так звані "сніданки" (Віллем Хеда — "Сніданок з ожиновим пирогом", Пітер Клас — "Натюрморт зі свічкою"). Голландці називали натюрморт "still liven" — "тихе життя", а не "nature mort" — "мертва природа". Колорит звичайно стриманий і вишуканий. Уповільнений ритм життя, порядок, старанність, вивіреність розпорядку дня — ці цінності голландського побуту перейшли і в картини (Габріель Метсю — "Сніданок", "Хвора і лікар"). Багато уваги приділялось інтер´єру. Особливо любив зображати їх Пітер де Хох — кімнати з напіврозчиненим вікном, покинутою мітлою або забутими черевичками... Його "Дворик" — це ніби застигла мить життя, так само поетичного, як і буденного.
Нове в жанровий живопис вносить Ян Вермеєр, відомий в історії мистецтва як Вермеєр Делфтський (1632—1675 pp.). По суті він проклав дорогу імпресіонізму. "Дівчина, яка читає листа", "Кавалер і дама біля спінета", "Офіцер й усміхнена дівчина", види Амстердама або Делфта — ці картини сповнені тиші й спокою. Та головне в них — передача світла і повітря. Художник умів створити ілюзію розчинення предметів у світлоповітряному середовищі, що й визначило його славу у XIX ст. Вермеєр робив те, чого ніхто ще не робив у XVII ст., — малював з натури ("Вуличка", "Вид Делфта"), і це, по суті, перші зразки пленерного живопису. Він поєднав широкий пензель з дрібним мазком, але пізній його стиль став гладким, з ніжною гармонією голубого, жовтого, синього, об´єднаних дивовижним перлинно-сірим ("Голова дівчини").
Підсумком живописних досягнень голландського мистецтва XVII ст., вершиною його реалізму стала творчість Ханса ван Рейна Рембрандта (1606—1669 pp.).
Перша його відома картина — "Урок анатомії". Як титулований голландець XVII ст. Рембрандт не боявся реалістичних деталей, як великий майстер умів уникати натуралізму.
Слідом за багатьма іншими художниками Рембрандт пережив кілька творчих етапів, пов´язаних і зі ступенем майстерності, і зі світовідчуттям, і з подіями життя.
Його картини щасливого періоду — кохання до юної дружини (романтичні портрети Саскії та автопортрети в розкішному і фантастичному вбранні, з сяючими обличчями, з радістю буття) — намальовані у стилі бароко. Це складні ракурси, динамізм, феєрія світу, багатство кольорових нюансів, світлотіньове моделювання, яке стане згодом головним серед його виражальних засобів.
На рубежі раннього періоду створено одне з найзнаменитіших полотен художника — "Нічний дозор" — груповий портрет стрілецької роти капітана Банінга Кока. Вимоги "жанру" (точніше замовників) — "репрезентація" кожного з портретованих — не було дотримано. Художник розширив рамки жанру, подаючи швидше історичну картину: він показав, як загін виступає в похід. Стрільці по-різному поводяться — одні збуджені наступними діями, інші стримані, спокійні. Стан перемоги громадянського духу, значущості події передано світлотінню — вихід людей з-під густих тіней арки на яскраве сонячне світло. Згодом картина сприймалась як героїчний образ епохи республіканської Голландії. Однак самі замовники — бюргери середини століття — не прийняли картину: не всі обличчя персонажів можна впізнати, живописні прийоми нетрадиційні, безглуздою здалася глядачеві поява у цій сцені сторонніх, особливо маленької дівчинки у золотаво-жовтому платті. З цієї картини починається конфлікт і розрив Рембрандта з патриціанськими колами.
40—50-ті роки — пора високої майстерності художника. Він звернув свій погляд на принадливість і поетичність повсякденного життя; навіть у сюжетах зі Священного Писання змальовував звичайний побут, простих людей, глибоко розкриваючи їх психологічний стан ("Святе сімейство").
Останні шістнадцять років життя найбільш трагічні для Рембрандта, але це пора його шедеврів. Образи цих років надзвичайні не тільки монументальністю характерів й натхненністю, вони глибоко філософські і високоетичні. Гранично прості зображення людей, завжди цікавих за душевним складом. Іноді це портрет-біографія ("Портрет старого в червоному"). Найбільшого психологізму Рембрандт досяг в автопортретах, яких дійшло до нас близько ста. Останнім груповим портретом стало зображення старійшин цеху сукнарів — так званих синдиків, де Рембрандт показав не тільки різні типи, а й передав відчуття духовного союзу, взаєморозуміння людей, об´єднаних однією справою і завданнями, що не вдавалося навіть Гальсу.
Головними виражальними засобами для Рембрандта були не лінії й маси, а колір і світло. Композиція побудована здебільшого на рівновазі кольорових звучань. У колориті переважали відтінки червоного і коричневого, що немовби спалахували зсередини. Колір інтенсивний, барви наче випромінюють світло. Складна взаємодія кольору і світла створювала певне емоційне середовище, яке підсилювало психологічну характеристику образу. Найкращим полотном Рембрандта (й епілогом творчості) можна вважати картину "Блудний син". Тут передано стільки почуттів, стільки тонких душевних порухів — потрясіння, щастя від повернення втраченого, всепоглинаюча батьківська любов, але водночас і гіркота втрат, приниження, сором, каяття... Дивовижна колористична єдність жовтогарячих і червоних тонів, фону й образів — це все єдиний живописний потік.
Графічна спадщина Рембрандта не менш значуща, ніж живописна. Це в основному біблійні та євангельські сюжети, але малюнки часто і жанрові. Офорти сповнені філософського змісту, вони присвячені таємницям буття, трагізму людської долі. У них часто звучить співчуття знедоленим, демократизм світосприймання ("Сліпий Товіт", "Зняття з хреста", "Поклоніння пастухів" та ін.). Як офортист Рембрандт не має собі рівних у світовому мистецтві.
Рембрандт залишив після себе 2000 малюнків. Технічно блискучі, бездоганні малюнки демонструють його еволюцію: від складності композиції і старанного виписування деталей — до класично ясної простоти.
Одне з чудових явищ літератури XVII ст. — творчість англійського поета Джона Мільтона (1608—1674 pp.): поеми "Втрачений рай" і "Повернений рай", трагедія "Самсон-борець". У "Втраченому раї", використовуючи сюжет міфу про боротьбу Бога і сатани, Мільтон показав, з якими труднощами просувається людство вперед: пізнає істину, перемагає несправедливість. Образ бунтівного сатани, чи Самсона, який розриває ланцюги, та ін. — предтечі образів романтичної літератури. Мільтон заклав також основи публіцистики й політичної поезії.