Фізично і морально досконала людина, в якій воєдино злилися доброчесність і пропорційна краса тіла, — такою є модель особистості вільного грека. Ритм тіла виховувався атлетикою, ритм душі — "музикою", що для грека означало мусичні (тобто під знаком муз) мистецтва: триєдність поезії, танцю і власне музики. Це була програма для кожного вільного грека.

Ці три роди творчості в класичній Греції були неподільні. Оди або трагедії (Есхіла, наприклад) співали й танцювали, хоча для нас вони — літературні тексти. Давньогрецька література жила не тільки у слові — вона жила і в звуці, і в німому жесті, і в танці.

Цю стилізацію життя і творчості згодом критикували філософи, тому що вони надавали великого значення виховному впливові мистецтва. Звичайно, античний естетизм був елітарним і гедоністичним. Навіщо людині потрібне естетичне виховання? Щоб розвинути в ній здатність до витонченої насолоди, до "благородного дозвілля" (Арістотель), щоб сформувати в ній здатність діставати насолоду від життя, з одного боку, а з іншого — щоб видати їй, так би мовити, "патент на благородство", зробити повноправним членом культурної еліти, відокремити від "черні" і дати місце серед "найкращих людей".

Історики античного світу неухильно наполягають на значенні художнього елементу в грецькому житті, починаючи з культури тіла, гімнастики і кінчаючи гомерівськими шляхетністю й лицарським кодексом, які вважалися взірцем гідної поведінки. Насичені суспільним змістом, громадянськими мотивами, обряди на тлі великої художньої культури, створеної архітектурою, пластикою та іншими музами, відігравали величезну роль.

За словами Платона, участь у хороводі робить людину вихованою. Про підготовку хорів в Афінах дбали спеціальні службові особи — "хореги". Лиха слава кінетів, одного з племен Аркадії, яке не дотримувалося добрих звичаїв, зв´язувалась у громадській думці греків з незнанням музики. Надособистий ритм музики, ввійшовши у життя, здатний забезпечити правильний ритм полісної "благозаконності", робить душу і тіло людини "музикальними" (за піфагорійським ученням, правильна настроєність тіла є здоров´ям, а душа за своєю суттю — не щось інше, як гармонія). На граничному ступені просвітління людині стає зрозуміла "музика сфер", гармонія зоряного неба.

Після свята Великих Діонісій народні збори затверджували премії організаторам та авторам вистав. Ісократ назвав Афіни "вічним всенародним святом". Певна річ, святковість грецького життя не можна трактувати як безнастанні пісні і танці. Просто будні і свята ще не настільки "розбіглися", як надалі. Звичайно, греки не могли жити тільки мистецтвом та врочистостями. Але їхнє життя, навіть чисто матеріальне, виражалося в чуттєвих образах. Порівняймо валютний фонд сучасної держави із скарбницею афінян. Сорок талантів чистого золота, яке мав у своєму розпорядженні уряд Перікла, зберігались у вигляді коштовних шат статуї Афіни-Діви роботи Фідія. Час від часу ці шати доводилося знімати для перевірки готівки.

Звичайно, естетичний елемент найбільший прояв дістав у архітектурі та скульптурі.

Система архітектурних форм склалася в період архаїки (від гр. archaios — давній, VII—VI ст. до н.е.). Грецький храм — сховище казни і художніх скарбів, місце поклоніння богам — був центром усього суспільного життя громадян грецького поліса. Він стояв у центрі акрополя або на міському майдані. Основним типом храму був периптер — храм прямокутної форми, оточений з усіх боків колонами.

В основі грецької архітектури з самого початку лежала певна система співвідношення несених і несучих частин — ордерів (від лат. ordo — стрій). Ордери називали за місцем їх виникнення доричним, іонічним і коринфським.

Доричний храм-периптер з триступінчастою основою, приземкуватими і могутніми колонами був увінчаний двосхилим дахом. Фронтони його заповнювалися скульптурами, скульптурними прикрасами завершувалися й роги даху та його шпиль.

Капітель іонічного ордера, який склався наприкінці VII ст. до н.е., мала ехін з двох витончених завитків і щедро декорованого карниза.

Коринфський ордер відзначався колонами, стрункішими, ніж іонічні, вони завершувалися пишною капітеллю, складеною із стилізованого листя.

Грецькі храми архаїчного періоду підмальовували. Фарба підкреслювала архітектоніку будинку, підсилювала святковість образу. Білий з кольоровими деталями храм, для якого грецькі архітектори завжди вміли знайти вдале розташування на пагорбі, на підвищенні, легко "читався" силуетом на тлі неба.

Архаїчна скульптура народилася на стадіонах, у гімнасіях, на олімпіадах. Переможців Олімпійських ігор всенародно прославляли, на їх честь споруджували статуї. Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то й виникли зображення-куроси, які довго називались архаїчними аполлонами: підкреслена атлетична будова, очі широко розплющені, кутки губ трохи підняті. Часом такі статуї сягали трьох метрів заввишки і нагадували давньоєгипетські, але відрізнялися такими рисами, як відкритість людини перед світом, життєрадісність, що виражало гуманістичну ідею грецького мистецтва.

Куроси присвячувалися богам, ставилися на міських майданах. Як матеріал використовували камінь, дерево, мармур, теракоту, а з другої половини VI ст. до н.е. — бронзу.

Жіночі постаті зображали задрапованими. Вони називалися корами (від грец. kora — діва). Найчастіше в них поставали жриці богині Афіни. Кори мали широко розплющені подовжені очі, "архаїчну", слабо виражену усмішку (трохи підняті кутки губ).

Обличчя і куросів, і кор не індивідуалізували: у чоловічих постатях — стриманість, мужність, сила; у жіночих — стриманість і благородство при підкресленій жіночності, ніжності.

Збереглися чудові вази (особливо VI ст. до н.е.) — живопис вкривав усю їхню поверхню, як килим. Стиль цей називався орієнталізуючим, оскільки багато що, особливо в орнаменті, греки перейняли від Сходу: квіти лотоса, мотиви тваринного світу тощо.

Згодом килимовий стиль поступився місцем чорнофігурному. Візерунок наносили чорним лаком на трохи підмальовану вохрою глину посудини — постаті вільно розміщувалися на поверхні стінок. Це були сцени битв, бенкетів, полювання, епізоди з гомерівських поем.

З останньої третини VI ст. до н.е. чорні фігури на вазах замінили червоні (фігури природного кольору глини виступали на тлі, повністю вкритому лаком); на них динамічні жанрові сцени межують з міфологічними.