Інвестознавство

12.5. Промислово-фінансові групи, як організаційна форма управління внутрішніми інвестиціями

Найбільш поширеними формами організаційних формувань об´єднання капіталу в Україні виступають фінансово-виробничі групи, тобто об´єднання юридично самостійних компаній, що формуються за допомогою фінансових методів, і насамперед - участі в акціонерному капіталі. Створення об´єднання підприємств є одним з найважливіших напрямів реструктуризації підприємств усіх форм власності. Таке об´єднання повинно відповідати чинному законодавству і забезпечувати захист вітчизняних товаровиробників та прибутковість їх діяльності.

Основними різновидами фінансово-виробничих груп є концерни, корпорації, фінансові групи (в яких холдингові функції виконують банки), фінансові угрупування (в організаційному відношенні - менш чітко оформлені об´єднання), холдингові об´єднання, промислово-фінансові (в Україні) та фінансово-промислові групи (в Росії). Часто компанія, маючи формальний статус корпорації, холдингу, консорціуму або концерну, діє за принципом промислово-фінансової диверсифікації та, по суті, виконує функції промислово-фінансової групи.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) - це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об´єднання капіталів промислових підприємств, кредитно-фінансових установ та інших господарських суб´єктів з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу як усієї групи в цілому, так і кожного з її учасників.

У сучасних умовах розвиток таких груп стає одним із основних напрямів розвитку світової економіки.

Останнім часом посилюється мотивація підприємств до входження в ФПГ. Такі наміри пов´язані з можливістю забезпечити контроль над підприємствами з метою налагодження вигідних технологічних і господарських зв´язків. Багатьох господарських суб´єктів приваблює перспектива спільної реалізації пріоритетних загальнонаціональних програм, отримання необхідної державної підтримки, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів. ФПГ, які охоплюють промислові підприємства, дослідні організації торговельні фірми, банки та інші структури, засновані на внутрішніх договірних відносинах, стали своєрідним каркасом ринкової економіки багатьох країн.

Підприємства, що входять до складу ФПГ пов´язані між собою численними зв´язками з приводу фінансової, виробничої, збутової та іншої діяльності.

Існує багато інструментів інтеграції підприємств у ФПГ. До основних механізмів консолідації капіталу можна віднести такі:

а) холдингова форма управління акціонерним капіталом групи;

б) довірче управління головним підприємством акціями учасників групи;

в) взаємне володіння акціями учасників ФПГ;

г) довгострокові фінансові зв´язки;

д) спільне відкриття акціонерної компанії (головного підприємства; торгового дому тощо).

Холдинговий механізм групової організації є домінуючим у створенні й функціонуванні багатьох зарубіжних ФПГ як на національному, так і транснаціональному рівні. Досить часто холдинг виступає як компанія, яка володіє контрольним пакетом акцій учасників групи і визначає завдяки цьому її стратегію.

Система участі в капіталі гарантує головному підприємству здійснення контролю над дочірнім підприємством, але цей контроль в основному має стратегічний характер. Механізм узгодження інтересів учасників групи визначають такі юридичні документи:

• угода з фінансових питань, що регулює інвестиційну і дивідендну політику підприємств на наступний фінансовий рік;

• договір про єдине управління, де чітко визначено, які функції делегуються керівництву головного підприємства, тобто централізуються, а які виконуються децентралізовано, кожним учасником самостійно.

Об´єднання промислового і фінансового капіталів стає важливою умовою створення ефективно діючого механізму інвестування і міжгалузевого переливання капіталу, встановлення раціональних технологічних і коопераційних зв´язків, прискорення НТП. Через створення ПФГ розв´язуються проблеми забезпечення надійних поставок і збуту продукції послаблення хвилі неплатежів, налагодження взаєморозрахунків між їх учасниками - тобто проблеми, що є істотними для нашої економіки. Крім того, об´єднання до груп промислових, фінансових, торговельних, страхових та інших організацій створює умови для реалізації державних програм, підвищення конкурентоспроможності, звуження сфери впливу тіньової економіки, посилення керованості економіки в цілому. Підприємницькі групи є доцільними також у справі боротьби із зарубіжними конкурентами і запобігання захопленню вітчизняних фірм іноземцями.

Отже, завдання, що вирішується в процесі створення ФПГ в Україні, полягає в тому, щоб максимально використати позитивні моменти діяльності подібних структур і послабити негативні (і перш за все - можливе підвищення рівня монополізації економіки).

На впровадження в економічну практику такої форми господарювання спрямовано Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні», введений в дію з 21 травня 1996 р.

Принципово важливим є те, наскільки прийнятий документ про ПФГ в Україні відповідає своїй суті, чи відіграє він стимулюючу роль у процесах інтеграції та перегрупування промислового, банківського і торговельного капіталів.

Ринкову цінність визначеної цим законом структури не можна назвати досить високою, оскільки за своїми організаційними цілями вона набирає форми консорціуму, хоча, в принципі, за системою взаємовідносин між учасниками це має бути холдинг. Останній як одна з форм об´єднання підприємств реалізує право на управління на вищому рівні, ніж право на власність, і є динамічнішою структурою, ніж ПФГ-консорціум. Крім того, встановлення (згідно із законом) строків існування ПФГ наперед фактично означає приреченість цієї структури на ліквідацію після закінчення строку реалізації затвердженої виробничої програми. Таким чином, ПФГ не можуть скласти реальної конкуренції на світовому ринку.

Для цього, по-перше, необхідним є механізм узгодження експортної спрямованості ПФГ і державних програм при зміні ринкової кон´юнктури, а він сьогодні відсутній. Виходом з ситуації могло б стати встановлення своєрідної шкали державних пріоритетів тих чи інших сфер економічної діяльності.

По-друге, за цих умов взагалі здається недоцільним прийняття окремого закону щодо ПФГ. Добровільне об´єднання легальних підприємств не потребує спеціального закону. У законодавствах більшості країн такий закон відсутній, а натомість існують суворі антимонопольні закони, що обмежують монополію на ринку основної продукції. В юридичних законах повинні відображатися ті явища і процеси, які випливають з дії об´єктивних економічних законів, а не суб´єктивних факторів. ПФГ - це, в першу чергу, ознака економічної інтеграції суб´єктів підприємницької діяльності, а не їх особливого юридичного статусу. Інтеграційні процеси дістають своє вираження у формі холдингів, концернів і ФПГ, діяльність яких може регламентуватися іншими нормативними документами, положеннями та установчими договорами, а в разі транснаціональних ПФГ - і міждержавними угодами. З огляду на це, доцільно внести зміни до законів «Про підприємство» і «Про підприємництво», «Про банки і банківську діяльність», «Про господарське товариство» — з тим, щоб створити для всіх організаційно-правових структур рівні умови економічної інтеграції.

По-третє, надто зарегламентованим є, на нашу думку, передбачений законом механізм державно-монополістичного регулювання процесів створення ПФГ. Зареєструвати її дозволяється лише за умови існування державної програми, затвердженої Верховною Радою України. Рішення про створення ПФГ приймає Кабінет Міністрів України, який затверджує генеральну угоду про спільну діяльність її суб´єктів по виробництву кінцевої продукції, вичерпний перелік її найменувань, строк функціонування групи та ін. Уразі закінчення строку дії державної програми, в рамках якої функціонувала ПФГ, Кабінет Міністрів України повинен своїм рішенням ліквідувати її.

По-четверте, як показує практика, міцними і ефективними стають переважно ті проекти великих реорганізацій, ініціатором яких виступає банк, а не група промислових підприємств, хай навіть і дуже потужних.

Участь банку в справах промислового підприємства автоматично підвищує рейтинг останнього. Як правило, іноземний капітал орієнтується саме на такі підприємства. А тому факт участі в їх роботі вітчизняного банку є умовою залучення іноземних інвестицій. У високорозвинутих країнах для інвестування у великі проекти створюються навіть об´єднання банків. Саме таке розуміння взаємодії банківського і промислового капіталів закладено і до законодавства Російської Федерації щодо формування ФПГ.

Український же закон з цього приводу передбачає збереження діючих технологічних зв´язків у промисловості та принижує роль банківського капіталу. З нього навіть не походить сама необхідність залучення банківського капіталу до промисловості, а наявність банку в складі учасників групи передбачається лише як можлива. Переставлення слів у назві «ПФГ» замість «ФПГ» має істотне значення: це дійсно приведення форми у відповідність із змістом.

Не можна визнати нормальним явище, коли держава заявляє про свою підтримку курсу ринкових перетворень і одночасно стримує розвиток такого важливого ринкового інструментарію, як банки. Проте саме від налагодження дій держави і банків залежить їх готовність переорієнтуватися з інфляційно-спекулятивного курсу на курс промислового інвестування, на обслуговування галузей, здатних до розширення виробництва товарів і надання послуг. Адже сьогодні склалася парадоксальна ситуація, коли при гострій нестачі фінансування промислових підприємств і катастрофічному скороченні інвестицій в економіку є величезна кількість вільних коштів, які вивозяться за кордон, обертаються у спекулятивних операціях і навіть резервуються у банках. Проведення активної політики інтеграції банківського і промислового капіталів у формі створення ПФГ і стимулювання виробничих інвестицій здатне було б подолати цей бар´єр.

Світовий досвід показує також, що подолання інвестиційної кризи можливе лише за умови концентрації капіталу - шляхом як злиття банків, так і створення об´єднань банків і промислових підприємств. За своєю потужністю український банківський капітал значно поступається не тільки перед Заходом і Росією, але й перед рядом інших країн СНД. Тільки 2 українських банки входять до сотні великих банків СНД. Але ж малопотужні банки, при обмеженні їх кількості у складі ПФГ неспроможні будуть реалізувати серйозні інвестиційні проекти. А відсутність умов для повноцінного входження банків до складу цих груп призведе до формування їх навколо індустріальних структур і появи звичайних промислових об´єднань.

По-п´яте, найгостріші дискусії в процесі обговорення цього законопроекту в парламенті стосувалися статей про надання суб´єктам ПФГ пільг (на думку значної кількості депутатів, економічно необґрунтованих). Дійсно, в міжнародній практиці пільги щодо оподаткування, зменшення ставки обов´язкових резервів для комерційних банків учасників ПФГ, а також надання пільгових кредитів і права, головної компанії як єдиного платника податків при фінансуванні аналогічних суб´єктів господарської діяльності не застосовуються. У ринкових умовах головне - це опора на власні сили, пошук внутрішніх резервів (і в тому числі - фінансових).

Але ж в Україні формування і діяльність ПФГ передбачаються за специфічних умов і в особливому режимі функціонування. Такі групи створюватимуться державою і виключно для виконання державних програм. Оскільки в цьому випадку до складу ПФГ входитимуть не тільки державні підприємства, але й підприємницькі структури, то взаємовідносини між ними і державою повинні були б регламентуватися договорами і що важливо, на взаємовигідних ринкових умовах.

З метою відповідного стимулювання створення ПФГ (тобто стимулювання реалізації державних програм) у законі доцільно було б передбачити окремі пільги для них у рамках чинного законодавства і загальної стратегії економічної реформи. Визначення загальнодержавних пріоритетів дозволило б створити для окремих таких груп спеціальні умови - згідно з потребами держави.

Для забезпечення інвестиційної привабливості проектів ПФГ варто було б запровадити:

• державне страхування таких проектів від некомерційних ризиків;

• надання податкових пільг на прибуток, який реінвестується в цих проектах;

• звільнення учасників ПФГ від податку на цінні папери, що випускатимуться під реалізацію їх проектів, якщо останні відповідають пріоритетам державної промислової політики;

• застосування прискореної амортизації основних фондів учасників ПФГ у разі направлення амортизаційних коштів на інвестиції.

Оцінюючи Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» в цілому, можна стверджувати: надії, що покладалися на нього як на нормативний акт, здатний відкрити шлях інтеграційним процесам в економіці України, не справдилися, його остаточний варіант значно звузив коло потенціальних суб´єктів ПФГ і передбачив жорсткі «правила економічної гри». Закон дозволяє залучити лише вузьке коло інтересів і можливостей, притаманних природі фінансово-промислових об´єднань. Взагалі, з точки зору господарських структур, зарегламентованість організаційної процедури створення ПФГ, обмеженість сфер їх діяльності та обсягу продукції, відсутність відповідних пільг роблять їх створення, тобто реєстрацію, недоцільною.

Не виключено ситуацію, при якій розвиток реальних фінансово-промислових об´єднань піде поза прийнятими законом нормами і правилами і без використання терміна «ПФГ».

На відміну від російського варіанта, коли як формальні, так і неформальні фінансово-промислові структури набирають великого розмаху, в Україні орієнтація на створення аналогічних структур виражена поки що слабо.

Водночас як у засобах масової інформації, так і в ділових колах, широкого розголосу набувають процеси офіційного створення транснаціональних фінансово-промислових об´єднань, переважно - російсько-українських.

Державні структури України розглядають створення спільних виробничо-технологічних комплексів як форму відновлення взаємовідносин між господарськими суб´єктами на новій правовій основі, яка б відповідала потребам взаємовигідного співробітництва в ринкових умовах. Активна участь України в економічному співробітництві з Росією та іншими країнами СНД стає одним з найголовніших зовнішньоекономічних пріоритетів нашої держави.

Проте відновлення технологічних зв´язків між господарськими структурами, які історично склалися на території колишнього СРСР, набуває характеру певної кампанії. Мабуть, на рівні не тільки підприємств, але й державних органів, недостатньо усвідомлюються як складність, так і непередбачуваність наслідків цих процесів. Адже відновлення коопераційних зв´язків між підприємствами не означає відновлення господарської ситуації та забезпечення благополуччя їх трудовим колективам.

По-перше, відновлення (так би мовити, суцільне) всіх зв´язків суперечить курсові структурної політики нашої держави, мета якої полягає в поступовій переорієнтації економіки з частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР на високорозвинутий самостійний комплекс, який би відповідав сучасному стану ринкового середовища, вимогам ефективного використання ресурсів, соціальної переорієнтації економіки і формування ефективної експортної бази.

По-друге, налагодження співробітництва між господарськими структурами відбуватиметься за інших соціально-економічних, політичних, ідеологічних та юридичних умов і не в рамках однієї держави, а на міждержавному рівні. Суспільна власність на засоби виробництва, суспільний характер виробництва, розподіл за працею, плановий характер соціалістичної економіки формували відповідні інтереси, серед яких провідна роль належала загальнодержавним (держави СРСР), і відповідну поведінку носіїв цих інтересів - суб´єктів державного управління (органів державного управління, службових осіб, трудових колективів).

Зміна умов, поява нових держав, зрушення у формах власності викликали поляризацію інтересів, відповідну поведінку суб´єктів господарювання і управління, ускладнивши процес узгодження їх інтересів.

Процес узгодження інтересів (а саме він є ключовим у створенні життєздатних структур) передбачає вихід на три можливі ситуації: повна гармонізація інтересів (досягти чого практично важко) і підпорядкування (повне або часткове) інтересів одного суб´єкта інтересам інших у випадку, коли одна з сторін намагається використати труднощі другої. Це типовіша ситуація. Саме її треба брати до уваги, вступаючи в партнерські відносини. А оскільки носіями інтересів завжди виступають люди та їх соціальні об´єднання, то процес узгодження інтересів і контроль за їх реалізацією повинні здійснюватися представниками всіх зацікавлених структур і рівнів управління. Особливо актуальним це є для рівня державного управління. Створюючи спільні російсько-українські ФПГ, треба подумати, чи варто це робити тільки заради того, щоб зберегти робочі місця і «запустити» виробництва. Перш за все, необхідно визначити міру задоволення інтересів усіх рівнів управління, кожного учасника групи; з´ясувати, в якій сфері діяльності доцільно поступитися своїми інтересами, а в якій - виграти; порівняти можливі варіанти комбінації груп господарських суб´єктів.

При формуванні спільних з Росією ПФГ необхідно також мати на увазі ту особливу роль, яку вона відводить таким групам. У їх створенні Росія вбачає зростання впливу на економіку інших країн. «Замкнувши» підприємства колишніх республік СРСР на свої головні підприємства, вона зможе не тільки контролювати їх діяльність, але й, використовуючи недосконале законодавство, «перекачувати» на себе прибутки від їх діяльності.

Таким чином, повертаючись до питання про ставлення владних структур нашої держави до розвитку банківської справи в Україні, можна констатувати: стримування інтеграції банківського і промислового капіталів створює умови, що ведуть до перетворення України на регіон дешевої робочої сили, до втрати ринків збуту і посилення її економічної залежності.

Для того, щоб ФПГ стали каталізатором реформ, місцем формування високотехнологічного і конкурентоспроможного комплексу, здатного забезпечити економічну незалежність і національну безпеку України, потрібна цілеспрямована державна політика. Особливо необхідним є кваліфіковане обгрунтування з боку держави створення транснаціональних ПФГ.

Про загальні масштаби і динаміку всього процесу, пов´язаного з розвитком ФПГ, прямими іноземними інвестиціями та інтернаціоналізацією виробництва, можна судити на підставі того, що ТНК сьогодні - це приблизно 45 тис. материнських компаній і 280 тис. їх зарубіжних філій, які все більше впливають на всю систему міжнародних економічних відносин і світову економіку в цілому. Так, у 2001 р. обсяг продажу зарубіжних філій ТНК переважав увесь світовий експорт і становив 6,4 трлн. дол. Загальний обсяг активів зарубіжних відділень ТНК оцінюється приблизно у 9,0 трлн. дол.

Аналізуючи основні мотиви створення транснаціональних ФПГ слід виділити такі:

1) розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва;

2) можливості підвищення ефективності й посилення конкурентоздатності спільні для всіх великих промислових фірм, які інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства і пов´язані з ефектом масштабу і економією на витратах;

3) просування товарів на ринки інших країн;

4) використання науково-технічного потенціалу інших країн;

5) збільшення прибутковості об´єднання та зниження витрат. Завдяки міждержавній співпраці зниження витрат досягається у міру розширення виробництва. В цьому ж напрямі діють такі чинники, як обмін ноу-хау, відкриття прийнятних, з точки зору витрат, сировинних ринків тощо;

6) використання робочої сили зарубіжних країн;

7) забезпечення поставок сировини та енергоресурсів із-за кордону;

8) вигідне використання капіталу, що не знайшов достатньо прибуткового застосування всередині країни;

9) використання грошових ринків інших країн.

Для ТНК іноземна діяльність має не менш, а все частіше більш важливе значення, ніж внутрішні операції. Це можна стверджувати на основі певних показників, які характеризують 15 найбільших ТНК (табл. 12.2).

Таблиця 12.2. Основні показники, які характеризують іноземну діяльність провідних ТНК світу

Компанія	Галузь	Іноземні активи, % до всіх активів	Продажі за кордон,% до загального обсягу продажів	Кількість зайнятих за кордоном, % до загального числа зайнятих
«Роял Датч-Шелл»	Енергетика	67,8	73,3	77,9
«Форд»	Автомобілебудування	29,0	30,6	29,8
«Дженералелектрік»	Електроніка	30,4	24,4	32,4
«Екссон»	Енергетика	73,1	79,6	53,7
«Дженерал моторс»	Автомобілебудування	24,9	29,2	33,9
«Фольксваген»	Автомобілебудування	84,8	60,8	44,4
«Ай Бі Ем»	Виробництво комп´ютерів	51,9	62,7	50,1
«Тойота»	Автомобілебудування	30,5	45,1	23,0
«Нестле»	Харчова промисловість	86,9	98,2	97,0
«Байєр»	Хімічна промисловість	89,8	63,3	54,6
«АББ»	Електрообладнання	84,7	87,2	93,9
«Ніссан»	Автомобілебудування	42,7	44,2	43,5
«Елф Аквітеп»	Енергетика	54,5	65,4	47,5
«Побіл»	Енергетика	61,8	65,9	52,2
«Даймлер-Бенц»	Автомобілебудування	39,2	63,2	22,2

На сьогодні економіка багатьох країн демонструє різноманітні форми організаційно-господарської взаємодії між корпоративними об´єднаннями і побудови на їх основі промислово-фінансових груп. Серед великого розмаїття форм ФПГ є як традиційні концерни на чолі з потужною промисловою корпорацією, так і універсальні міжгалузеві фінансово-промислові об´єднання, що сформувались навколо банків. Розглянемо найбільш типові моделі ФПГ.

Американські фінансово-промислові конгломерати. У США вони є найвищою формою організації ФПГ. Важлива особливість таких структур - це наявність міцної системи кредитно-фінансових закладів, яка включає не тільки банки, а й трастові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, ощадні асоціації. Так, комерційні банки «Морган Гаранті траст компані», «Лемен бразерс», «Банк оф Америка» взяли участь у 80% угод, пов´язаних з поглинанням дрібних фірм.

На сьогодні у США поширені два основні типи ФПГ, що розрізняються між собою центром, навколо якого об´єднується вся група. У першому випадку консолідуючим ядром ФПГ є банківський холдинг, а в другому - виробничо-технологічний комплекс.

Найбільш відомими ФПГ США, основу яких становлять потужні фінансові інститути, є групи «Чейза», «Моргана», «Мелона», «Лемена-Годдмена», «Сакса» та ін. Серед великих промислових корпорацій слід назвати «Дженерал моторс», «Дженерал електрік», «Форд моторс» та ін. Показово, що у групу «Дженерал моторс» входить більше 200 заводів у США, 12 - у Канаді і 32 підприємства в інших країнах світу; що виробляють близько 20% світового випуску автомобілів.

Японські ФПГ (сюдани) функціонують у формі комплексу незалежних промислових і банківських монополій, пов´язаних між собою системою господарських зв´язків. Сюдани — це самодостатні, універсальні багатогалузеві економічні комплекси, що включають в організаційну структуру фінансові установи (банки, страхові та трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства різних галузей народного господарства.

Економіку Японії практично повністю контролюють шість великих ФПГ: «Міцубісі», «Міцуі», «Суміто», «Фуйо», «Санва», «Дайті Канге». Вони об´єднують 157 промислових і 24 фінансові компанії. Крім того, ці ФПГ побічно, через акції, контролюють близько 6 тис. фірм, що не входять до їх складу. Так, «Санва» контролює 1034 фірми за межами своєї ФПГ.

Промислові об´єднання ФПГ побудовані, як правило, за принципом вертикальної інтеграції («кейрецу»). Під егідою головної фірми — безліч підпорядкованих їй дочірніх (разом вони створюють свого роду верхній ярус вертикальної інтеграції). Всього таких ярусів налічується до чотирьох, оскільки більшість дочірніх по відношенню до головної фірми мають під своїм контролем інші. Варіанти відсоткового співвідношення акціонерного капіталу можуть бути різними - від 10 до 50%. Так, головна фірма кейрецу - «Тойота», що входить до складу ФПГ «Міцуі», об´єднує під своїм контролем 15 компаній, які займаються виробництвом компонентів, автомобілів, фундаментальними дослідженнями, експортом та імпортом сировинних продуктів.

Південнокорейські ФПГ (чеболі) зосереджують увагу на виготовленні наукомісткої продукції. У складі цих об´єднань формуються науково-дослідні та проектно-технологічні інститути, тому ФПГ Південної Кореї є фінансовими науково-промисловими групами. Нині на світовому ринку корейські ФПГ витісняють транснаціональні компанії американського, японського і західноєвропейського походження.

Південнокорейські ФПГ характеризуються також високим рівнем диверсифікації. У кожній з них представлені провідні галузі промисловості. Наприклад, ФПГ «Самсунг» працює більше ніж у двадцяти галузях промисловості (проектування і будівництво об´єктів у різних сферах; виробництво добрив, синтетичних волокон, каучуку та інших хімічних товарів; приладобудування та електроніка; машинобудування; нафтопереробка; авіабудування та ін.).

ФПГ у Німеччині формуються, як правило, на основі потужних банків, яким належить провідна роль у процесі інтеграції промислового і банківського капіталу. Прикладами є фінансова група Німецького банку (Deutshe Bank AG) з концернами «Сіменс», «Ганіель», «Байєр», «Хеш», «Хенкель», «Хортен»; фінансова група Дрезденського банку з концернами «Фольксвагенверк», «Круглі», «Шикеданц», «Грундіг», «Откер». Одночасно з промисловістю ФПГ створюються у торгівлі, сільському господарстві, сфері послуг.

Процеси транснаціоналізації є характерними і для банківської системи. Транснаціональні банки (ТНБ) виконують усі основні функції, необхідні для забезпечення діяльності фінансово-промислових груп. Це потужні банківські установи, що досягли такого рівня міжнародної концентрації і централізації капіталу, який завдяки зрощенню з промисловими монополіями передбачає їх реальну участь в економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів і валютно-кредитних ресурсів. ТНБ здійснюють міжнародні операції через складну мережу тісно інтегрованих іноземних відділень, філій і агентств, які знаходяться в основних фінансових центрах світу, а також на національних ринках провідних країн.

Найбільші банки утворюють світові фінансові центри, через які здійснюється рух міжнародних фінансових потоків. На сьогодні склалися три основних регіони, де сконцентровані міжнародні банки: КТА, Західна Європа і Південно-Східна Азія. Так, у 1999 р. активи «Індастріал банк оф Джепен/Даі-Ічі Канейо банк» (Японія) становили 1241 млрд. дол., німецького «Дойче банк/Банкерс траст» - 732,5, а банку «Сіті груп» (США) - 668,6 млрд. дол.

Найпоширенішими формами організаційних формувань об´єднання капіталу в Україні можуть бути фінансово-виборчі групи, тобто об´єднання юридично самостійних компаній, сформовані за допомогою фінансових методів (насамперед участі у акціонерному капіталі). Створення об´єднання підприємств є одним з найважливіших напрямів реструктуризації підприємств усіх форм власності. Таке об´єднання повинно в межах чинного законодавства забезпечувати захист вітчизняних товаровиробників та прибутковість їх діяльності.

Основними різновидами фінансово-виробничих груп є концерни, корпорації, фінансові групи (в яких холдингові функції виконують банки), фінансові угрупування (не так чітко оформлені в організаційному відношенні об´єднання), холдингові об´єднання, групи промислово-фінансові (в Україні) та фінансово-промислові (у Росії). Часто компанія, маючи формальний статус корпорації, холдингу, консорціуму або концерну, діє за принципом промислово-фінансової диверсифікації і, по суті, виконує функції промислово-фінансової групи (ПФГ).

У Законі України «Про промислово-фінансові групи в Україні» зазначено, що ПФГ є об´єднання, до якого можуть входити промислові та сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримати прибуток, які створюються за рішенням Уряду України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, у тому числі програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Наведемо основні особливості діяльності ПФГ в Україні:

• головним підприємством ПФГ є те, що виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, платить податки Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами;

• учасником ПФГ може бути підприємство, банк, наукова чи проектна установа або іноземна юридична особа, що виробляє проміжну продукцію або надає банківські послуги учасникам та головному підприємству ПФГ, та передбачає отримання прибутку;

• на банки-учасники ПФГ не поширюється обмеження щодо вкладення комерційних банків у статутні фонди інших підприємств та організацій у частині інвестування коштів у розробку, розвиток та модернізацію виробництва; придбані банками корпоративні права власності та інші майнові права зберігаються за ними після реорганізації та ліквідації;

• річний обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ має бути не меншим за еквівалент 100 млн. дол. США починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжений у разі виробництва новостворених видів кінцевої продукції та продукції з тривалим циклом виробництва.

Наведені особливості стимулюють створення ПФГ у чорній металургії, вугільній, енергетичній та хімічній галузях.

Згідно з чинним законодавством України ПФГ мають специфічні ознаки порівняно з іншими видами фінансово-виробничих об´єднань (табл. 12.3).

Таблиця 12.3. Характеристика об´єднань підприємств і організацій

Показник	Об´єднання підприємств та організацій
Показник	ПФГ	Холдингова група (компанія)	Концерн	Корпорація
*Ознаки об´єднання:*
- наявність юридичної особи	-	+	+	+
- наявність установчого договору (угоди)	+	+	+	+
- наявність статуту	-	+	+	+
- наявність головного (базового) підприємства	+	+
- наявність відокремленого апарату управління	-/+		+	+
- характер об´єднання	Договірне		Статутно-договірне
- державна реєстрація об´єднання	КМУ за згодою ВРУ		Місцеві органи
*Засновники об´єднання:*
- підприємства, організації	+	+	+	+
- банки, інвестиційні фонди, фінансові установи	+			_
- наукові та проектні установи	+	+	+	+
*Умови створення та пільги:*
- мінімальна кількість об´єктів для об´єднання	2	2	2	2
- квота за обсягом продажів	Згідно з антимонопольними обмеженнями
- звільнення від сплати ввізного та вивізного мита	+
- на проміжну продукцію	+	-	-	-
- звільнення комерційного банку від обмеження внесків до статутного фонду	+

Функціонування ПФГ в Україні виявляє комплекс проблем корпоративного управління, а саме:

• вибір типу промислово-фінансового об´єднання;

• вирішення конфлікту інтересів учасників;

• вибір схеми управління реальними власниками;

• позбавлення синдрому «маленької людини».

Особливим мотивом інтеграції підприємств у єдину корпоративну структуру і є намагання скористатися потенційними плодами інтеграції без жорстокої централізації контролю над ресурсами. Проте більшість директорів підприємств намагаються уникнути концентрації акцій у руках великих зовнішніх інвесторів (у тому числі банків) під час розміщення акцій. Під впливом економічних умов ставлення до великих зовнішніх акціонерів еволюціонує в напрямку пошуку партнерів для взаємовигідного співробітництва.

Внутрішньогрупові відносини є «найвужчим місцем» ПФГ, що може призвести до негативних явищ, зокрема:

• неповної реалізації інтеграційного ефекту;

• збільшення «дистанції» між груповими проектами та їх практичною реалізацією;

• появи проблеми головного підприємства ПФГ, щодо реальних важелів впливу на підприємства-члени групи;

• відсутності стратегії спільної діяльності;

• дефіциту надійної та оперативної інформації про роботу підприємств.

Виявляється нова роль центральних компаній ПФГ як консультативних служб або «клубів директорів» з їх подальшою трансформацією у штаби стратегічного планування та координування фінансових потоків. Орієнтиром є перетворення компанії на основне товариство стосовно інших учасників групи, одним з основних напрямків дій якої має стати акумулювання капіталу для подальшого інвестування.

Можливі такі способи формування ПФГ в добровільному порядку або консолідацію пакету акцій:

1) заснування учасниками групи акціонерного товариства відкритого типу;

2) передання цими учасниками (підприємствами та фінансово-кредитними установами) пакетів акцій, які перебувають в їх власності, у довірче управління одному з учасників групи;

3) придбання одним з учасників групи пакетів акцій інших підприємств, а також інших установ та організацій, які стають учасниками групи.

Найпопулярнішим у Росії та країнах СНД (таких як Білорусь, Казахстан) є перший спосіб, найменш популярним — останній, через високу затратність.

Існують варіанти одночасного використання кількох механізмів консолідації капіталу:

• спільно відкриваються акціонерні компанії (центральна компанія групи, торговий дім та ін.);

• частина активів учасників групи передається в довірче управління центральній компанії;

• формуються спеціалізовані централізовані фонди групи;

• концентрація ресурсів підвищується за допомогою кредитів;

• одні члени групи беруть участь в капіталі інших.

Для модернізації виробничого процесу принципового оновлення його технологічної бази потрібці великі інвестиції. Нині в умовах відносно високої концентрації виробничих потужностей на окремих підприємствах концентрація капіталу у вітчизняній економіці ще не досягла рівня, який дав би змогу фінансувати масштабні інвестиційні проекти, у тому числі програми НДДКР.

Тим часом, за експертними оцінками, здатність ефективно конкурувати на світовому ринку мають лише компанії (чи їх групи) з оборотом кілька десятків мільярдів доларів. Тому за можливостями концентрації капіталу найбільші українські компанії значно поступаються провідним зарубіжним диверсифікованим ПФГ.

Важливим джерелом ресурсного забезпечення інвестицій є інтенсифікація використання наявного економічного потенціалу. Основними факторами підвищення віддачі від наявних виробничих фондів є такі:

• економія на витратах за рахунок кооперації в постачальницько-збутовій та маркетинговій діяльності, зниження потреби в оборотних коштах;

• підвищення конкурентоспроможності у зв´язку із зміцненням партнерських відносин між технологічно-пов´язаними підприємствами.

При цьому істотним є поліпшення ритмічності виробництва як фактора, який розширює можливості збуту продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Орієнтація на використання додаткових виробничих потужностей та економія матеріальних та фінансових ресурсів, що виникають внаслідок внутрішньо групової кооперації, відіграє особливу роль у функціонуванні власного фінансового механізму ПФГ. Ця роль пов´язана з реалізацією таких дій:

• виявлення ефекту кооперації;

• консолідації цього ефекту з урахуванням інтересів учасників ПФГ та його використання для фінансування інвестиційної активності групи;

• розподілу віддачі від цих інвестицій;

• послаблення податкового тиску на отримані додаткові ресурси. Для економії оборотних коштів і маневрування податковим навантаженням великі можливості дає застосування трансферних цін.

Результати зусиль ПФГ щодо концентрації капіталу для розв´язання проблем стабілізації виробництва та його технологічного оновлення здебільшого залежать від того, якою мірою вдасться залучити до цього ресурси найсамостійніших, з фінансового погляду, галузей вітчизняної економіки.

Промислово-фінансові групи, концерни, холдинги, конгломерати та консорціуми, а також інші структури асоціативного типу, які базуються на внутрішніх договірних відносинах, є своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому. Створення ПФГ в Україні сприятиме виявленню економічних пріоритетів, зміцненню господарських зв´язків, підвищенню міцності промисловості та розвитку фінансової сфери, підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств і виходу їх на світовий ринок, розвитку підприємств стратегічної орієнтації шляхом їх інвестування та реструктуризації.