• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Інвестознавство

9.5. Індикативне планування інвестиційного процесу

Останніми роками практика розробки планів економічного і соціального розвитку все більше трансформується на ринкових засадах. В умовах, коли підприємствам подані істотні свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, що випускається, пошуку партнерів у збуті продукції, поставках сировини і матеріалів, ціноутворенні та в інших аспектах господарської діяльності (тобто відпало багато важелів саме директивного управління), план не може бути директивним.

З другого боку, план не може бути суто індикативним (рекомендованим), адже у деяких підприємств майно є державною власністю, ще формується необхідна для ринкових відносин інфраструктура, йде процес реформування економіки.

Економічна практика також доводить, що не можна обмежуватись тільки прогнозом. Він дає лише уявлення про передбачену в перспективі ситуацію і не містить цілеспрямованих заходів та важелів впливу на її зміну.

Програма інвестування є, по суті, планом досягнення певної мети.

Система прогнозування, планування і розробки програми складається з прогнозів, індикативних планів і розробок, що охоплюють усі рівні виконавчої влади у розрізі короткострокової, середньострокової та довгострокової перспективи.

Цілеспрямоване функціонування економіки забезпечується системою державного регулювання, яка передбачає використання державного впливу на діяльність суб´єктів економіки. Система прогнозування, планування і розробки програм передбачає застосування як економічних, так і директивних методів регулювання розвитку економіки. У числі директивних методів залишаються загальнодержавні норми і нормативи, державний контракт, державні інвестиції, регульовані ціни на окремі види продукції та ін.

Складовою системи прогнозування, планування і розробки програм є національні, галузеві та регіональні програми. Вони є основним засобом реалізації державної політики, пріоритетних напрямів економічного та національно-культурного розвитку України, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів і координації діяльності підприємств, установ, організацій та громадян на вирішенні найважливіших загальнодержавних проблем.

Показники системи прогнозування, планування і розробки програм на більш віддалену перспективу коригуються в міру розробки і прийняття планів чи програм на найближчу перспективу. Порядок розробки прогнозів, планів і програм економічного і соціального розвитку України визначається Урядом України.

Результати прогнозів економічного й соціального розвитку України та прогнози кон´юнктури ринку використовується при прийнятті органами законодавчої і виконавчої влади конкретних рішень у галузі економічної політики і при розробці державних програм та індикативних планів. Останні в умовах ринкових перетворень викликають найбільший інтерес з точки зору використання при їх розробці нетрадиційного методу планування найважливіших показників та якісних характеристик розвитку галузей економіки, регіонів тощо. В основу цього методу закладені найважливіші народногосподарські макроекономічні показники (індикатори), до досягнення яких повинно прагнути суспільство.

Відмінними ознаками індикативного планування є:

• рекомендаційний характер показників (індикаторів) плану;

• індикатори або орієнтири, які передбачає на майбутнє держава, що досягаються за допомогою певних заходів управління — регуляторів.

На державному рівні повинні впроваджуватись такі глобальні індикатори, як: валовий внутрішній продукт, національний дохід, рівень інфляції; стан фінансів, грошового обігу, фінансового товарного та валютного ринків; рівень межі забезпеченості, мінімальна зарплата та пенсії, середня зарплата; обсяги експорту та імпорту, сальдо зовнішньоекономічної діяльності; співвідношення між фондами споживання та нагромадження, показники обсягу та структури інвестицій.

Досягнення цих індикативних показників повинно забезпечитись упровадженням певних економічних регуляторів, тобто норм і нормативів податкових, митних ставок; акцизних зборів; амортизаційних відрахувань; поточних витрат; планових нагромаджень у будівництві; облікових відсоткових ставок та норм обов´язкових резервів Національного банку тощо.

Інвестиційний процес характеризується трьома групами показників: загальний обсяг інвестицій та їх структура; обсяги проектно-дослідницьких робіт; обсяги будівельно-монтажних робіт.

Індикативне планування інвестицій здійснюється відповідно до головних індикаторів розвитку національної економіки та визначених пріоритетів, їх обсяг визначається відповідно до прирощення виробничих потужностей та основних фондів усіх виробничих галузей і соціальної сфери. Відповідно до цього індикатор введення в дію виробничих потужностей у періоді, що планується (М), може бути визначений за формулою:

(9.13)

де М_вп - величина виробничої потужності на початок періоду, що планується;

DМ_н6 - збільшення потужності за рахунок нового будівництва;

DМ_рп - приріст потужності на діючих підприємствах за рахунок реконструкції, технічного переозброєння й розширення виробництва;

М_в - зменшення потужності внаслідок вибуття застарілих нерентабельних виробництв.

Введення в дію об´єктів соціальної сфери визначається відповідно до підвищення життєвого рівня населення. Так, планований обсяг нового житла визначається, виходячи з потреби одного жителя та приросту населення в певному регіоні з урахуванням вибуття житлової площі. Таким же чином визначаються індикатори розвитку освіти, культури, науки, охорони здоров´я тощо.

Індикатори введення в дію основних виробничих та невиробничих фондів визначаються у вартісному виразі, їх балансова вартість дещо нижча від суми інвестиційних витрат (приблизно на 7% щодо виробничих фондів і 5% — невиробничих). Різниця утворюється через те, що в кошторисах передбачаються витрати, які не збільшують вартість основних фондів. Це можуть бути вкладання: у тимчасові будівлі та споруди; підготовку експлуатаційних кадрів; відчуження або оренду ділянки під забудову: експертизу, технічний нагляд та моніторинг інвестиційних проектів. В окремих випадках за рахунок інвестицій формуються також початкові оборотні фонди та фонди обігу.

На макрорівні визначаються також індикатори незавершеного будівництва, тобто обсяг неосвоєних інвестицій та не введених у дію основних фондів. Ці показники визначають майбутні витрати фінансових та матеріально-технічних ресурсів, які повинні бути передбачені в наступному плановому періоді. У вартісному виразі незавершене будівництво - це наробок, який потрібно продовжити або закінчити у наступному році. З одного боку - це інвестиції, що будуть освоєні у наступному році, і основні фонди, що перейдуть на баланс інвестора, а з іншого - це обсяги підрядних робіт, які повинен виконати підрядник у наступному році. Будівельний заділ виникає, безперечно, при будівництві об´єктів з тривалими строками виконання робіт. У свою чергу, будівельна фірма повинна його передбачати, щоб забезпечити собі в майбутньому необхідний фронт робіт та ритмічність виробництва.

Будівельний наробок - це об´єктивна економічна категорія, яка відбиває обсяг незавершеного будівництва, що очікується. Його індикативне планування необхідне у зв´язку з тим, що терміни спорудження окремих об´єктів виходять за межі періоду, що планується. Обсяги будівельного наробку повинні передбачатись інвесторами всіх форм власності, тому що цей показник повинен збалансувати інвестиції та їх ресурсне забезпечення, передбачити фронт робіт для ритмічної роботи будівельно-монтажних організацій.

Таким чином, індикативні плани (прогнози) передбачають обсяги необхідних та бажаних інвестицій як у державному, так і в недержавному секторах економіки, і розраховані в них показники мають приблизний характер. Наприклад, потреба в інвестиціях визначається як відсоток у національному доході, а можливі їх обсяги від різних джерел фінансування на найближчу перспективу можна визначити за проектами, що вже реалізуються (перехідними), та тими, що передбачаються в плані і, головне, мають відкрите фінансування.

Найперше, що потрібно передбачити в індикативному плані, — це реальні джерела фінансування і визначити їх структуру. Ці індикатори необхідні для:

• формування державного бюджету всіх рівнів, визначення його доходних та витратних частин, а також для того, щоб зафіксувати рівень його дефіциту;

• визначення часткової участі державних та недержавних інвесторів у фінансуванні проектно-дослідницьких та будівельно-монтажних робіт за проектами, що будуть реалізовуватись;

• визначення обсягів та вартості підрядних проектно-дослідницьких, будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт та обсягів виробництва і матеріально-технічної бази будівництва;

• визначення обсягів інвестиційної діяльності фінансово-кредитних установ.

Таким чином, після визначення першої групи індикаторів, що характеризують очікувані обсяги інвестицій та їх структуру, можна передбачити відповідні індикатори двох інших груп обсягів проектно-дослідницьких робіт та обсягів будівельно-монтажних робіт.

Індикаторами плану проектно-дослідницьких робіт можуть бути:

• обсяги і вартість проектно-дослідницьких робіт, що фінансуються з державного бюджету (розробка галузевих та регіональних схем розвитку, схем районного планування, типових проектів та нормативних документів, необхідних для здійснення проектних та будівельних робіт у країні);

• бажані показники обсягу інвестицій у виробництво та соціальні об´єкти в галузевому та територіальному розрізах;

• обсяги проектно-дослідницьких робіт, що будуть здійснюватись за рахунок недержавних джерел фінансування.

Регулювання виробничо-господарської діяльності на підприємстві забезпечується шляхом розробки бізнес-планів його розвитку. Основою для планування нового виробництва або його розширення є, з одного боку, інформація щодо кон´юнктури ринку й попиту на його продукцію, реальних можливостей матеріально-технічного забезпечення виробництва, з другого — намірів Уряду щодо обсягів державного замовлення і можливостей його отримання.

Взагалі в ринковій економіці не існує чітких постулатів щодо планування власного бізнесу, тому всі методики мають рекомендаційний (орієнтовний) характер. На основі вивчення світового і вітчизняного досвіду можна окреслити основні положення інвестиційного бізнес-планування.

Бізнес-план - це документ, що містить усі основні аспекти комерційного підприємства, яке створюється або розвивається. У ньому мають бути відображені питання вивчення ємності й перспективи розвитку майбутнього ринку збуту; оцінені всі витрати у співвідношенні із доходами від передбачуваного продажу продукції (робіт, послуг) з метою визначення прибутковості справи, що започатковується. Розробляється бізнес-план на перспективу 3-5 років з розподіленням показників за роками, причому перший рік розподіляється за кварталами та місяцями. Бізнес-план переглядається у разі необхідності, як правило, один раз на рік. Із збільшенням інформації і набуттям досвіду процес удосконалення плану покращується, а його показники стають більш обґрунтованими.

У ринковій економіці бізнес-план є поширеним інструментом менеджменту, основою політики підприємництва, за допомогою якого потенційні бізнес-партнери оцінюють можливості майбутнього успіху справи, укладають угоди та коригують взаємодії.

Бізнес-план, передусім, призначений для трьох категорій учасників проекту:

1. Менеджерів, які його створили. Розробка бізнес-плану дає їм можливість передбачити результати втілення їх ідеї.

2. Власників, які зацікавлені у перспективах розвитку підприємства і які фінансують проект.

3. Кредиторів, для яких бізнес-план є обов´язковим документом, що підтверджує комерційну привабливість проекту і обґрунтовує (гарантує) повернення позичок.

Підставою для розробки бізнес-плану або його складовою частиною є техніко-економічне обґрунтування проекту, яке зазнало експертизи і затверджене (проліцензоване) згідно з установленим порядком.

Бізнес-план повинен висвітлювати загальну характеристику підприємства: активи і основний капітал, форма власності, наявність збутових структур, дочірніх підприємств та філій, рівень сертифікації продукції, науково-технічний потенціал підприємства, характеристику основного технологічного обладнання та технологічних процесів, характеристику допоміжних виробництв (заготівельно-складського, транспортного тощо), організацію управління праці, професіонально-кваліфікаційний склад, фінансове забезпечення, основні результати фінансової діяльності попередніх років, оцінку сучасного стану, проектну модель фінансового забезпечення, досвід зовнішньоекономічної діяльності, у т. ч. експортні поставки, характеристику зовнішнього ринку збуту, висновки щодо ймовірності здійсненності та привабливості проекту для інших учасників.

Сьогодні в Україні вже немає проблем з розробкою бізнес-планів великих підприємств. Узагальнення досвіду роботи іноземних та вітчизняних бізнесменів дає можливість удосконалити і спростити методику формування бізнес-плану, його основних розділів, зробити її прийнятною для малих та середніх підприємств.

Далі наводиться схема формування бізнес-схеми опрацювання плану, також наведено схему опрацювання формуляра «Загальна характеристика інвестиційного проекту» (табл. 9.11):

Таблиця 9.11. Загальна характеристика інвестиційного проекту

Якщо переваги запропонованого проекту в порівнянні з конкурентами вищі всього на 30%, то проект не варто впроваджувати. При перевагах у межах 30-50% становище фірми на ринку може бути досить стійким, а при 70% переваги взагалі можна повністю контролювати ринок.

Бізнес-план інвестиційного проекту обов´язково повинен включати «План виробництва продукції, робіт або надання послуг», в якому передбачається: міра освоєння пропонованої до виробництва продукції (науково-технічні розробки, наявність дослідних або лабораторних зразків, робоче проектування, проведене експериментальне освоєння або дрібносерійне виробництво), наявність документації про правове забезпечення проекту.

Якщо на діючому виробництві планується освоєння нової продукції, то плану виробництва передує, план технічного переозброєння або реконструкції, підґрунтям якого є окремий інвестиційний проект.

План виробництва складається залежно від виду інвестиційного проекту. Опрацювання цього формуляра має відмінності для нового будівництва та для збільшення потужності підприємства за рахунок його розширення, реконструкції або технічного переозброєння. Тому цей план повинен мати два підрозділи:

1) планування виробництва будівельно-монтажних робіт;

2) планування виробництва продукції.

У проектах бізнес-планів часто завищені обсяги реалізації продукції у перспективі і виручка. Крім того, мало хто може точно визначити й правильно описати свій сегмент ринку.

Також істотними недоліками є те, що слабо аналізуються ринкові ризики, допускаються помилки при виборі методики розрахунків показників і не враховуються міжнародні стандарти оцінки інвестиційних проектів.

Успішна діяльність підприємства частіше всього залежить від правильного інвестиційного планування. У міжнародній практиці воно націлене на створення ефективних бізнес-структур підприємств і включає в себе аналіз сильних і слабких сторін підприємства, розробку стратегії його розвитку. У результаті реалізації проекту підприємство повинно швидко реагувати на масштабні зміни попиту на його продукцію і стати ще більш привабливим для кредиторів.

Сьогодні інформаційні системи дають змогу ефективно планувати інвестиційну діяльність підприємств. Як приклад, порядок і технології розробки інвестиційних проектів, затверджені колегією Міністерства економіки України ще у 1994 році, які сьогодні вже підтверджені спеціальними модулями комп´ютерної технології Project Expert. Цей метод є достатньо ефективним, хоча і дещо трудомістким, коли проект великий. Саме він дає можливість визначити точно рух грошових коштів і відображає можливість підприємства фінансувати свою діяльність у всі періоди реалізації проекту.

Розмір власного і залученого (позичкового) капіталу можна вважати тільки тоді достатнім, коли величина платіжного балансу у всі періоди життєвого циклу підприємства буде позитивною, тобто проект буде спроможний нарощувати гроші у часі.