Інвестознавство
8.1. Планування капіталовкладень
Основу механізму управління інвестиційною діяльністю підприємства складає інвестиційне планування. Інвестиційне планування є процесом розробки системи планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними інвестиційними ресурсами і підвищенню ефективності його інвестиційної діяльності в майбутньому періоді.
Інвестиційне планування на підприємстві (або внутрішньофірмове інвестиційне планування) базується на використовуванні трьох основних його систем:
1) прогнозування інвестиційної діяльності;
2) поточне планування інвестиційної діяльності;
3) оперативне планування інвестиційної діяльності. Кожній з цих систем інвестиційного планування властиві певний період і свої форми реалізації його результатів (табл. 8.1).
|
Системи інвестиційного планування |
Форми реалізації результатів інвестиційного планування |
Період планування |
|
1. Прогнозування інвестиційної діяльності |
Розробка загальної інвестиційної стратегії і інвестиційної політики по основних направленнях інвестиційної діяльності підприємства |
До 3-х років |
|
2. Поточне планування інвестиційної діяльності |
Розробка поточних планів по окремих аспектам інвестиційної діяльності |
1 рік |
|
3. Оперативне планування інвестиційної діяльності |
Розробка і доведення до виконання бюджетів, платіжних календарів і інших форм оперативних планових завдань по всіх основних питаннях інвестиційної діяльності |
Місяць, квартал |
Всі системи інвестиційного планування знаходяться у взаємозв´язку і реалізуються в певній послідовності. Первинним етапом планування являється прогнозування основних напрямів і цільових параметрів інвестиційної діяльності шляхом розробки загальної інвестиційної стратегії підприємства, яка покликана визначати завдання і параметри поточного інвестиційного планування. У свою чергу, поточне інвестиційне планування створює основу для розробки і доведення до безпосередніх виконавців оперативних бюджетів по всіх основних аспектах інвестиційної діяльності підприємства.
1. Система прогнозування інвестиційної діяльності є найскладнішою серед даних систем інвестиційного планування і вимагає для своєї реалізації високої кваліфікації виконавців. На кожному конкретному підприємстві система інвестиційного прогнозування базується на певній інвестиційній ідеології.
Інвестиційна ідеологія підприємства характеризує систему основоположних принципів здійснення інвестиційної діяльності конкретного підприємства, визначуваних його «місією» і менталітетом інвестиційної поведінки його засновників і менеджерів.
Здійснюване з урахуванням інвестиційної ідеології прогнозування інвестиційної діяльності направлене перш за все на розробку інвестиційної стратегії підприємства і інвестиційної політики по основних аспектах здійснення його інвестиційної діяльності.
2. Система поточного планування інвестиційної діяльності базується на розробленій інвестиційній стратегії і інвестиційній політиці по окремих аспектах інвестиційної діяльності. Це планування полягає в розробці конкретних видів поточних планів які дозволяють визначити на майбутній період всі форми інвестиційної діяльності підприємства і джерела її фінансування сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити фінансову стійкість і постійну платоспроможність підприємства в процесі його інвестиційної діяльності, зумовити приріст і структуру його активів на кінець планованого періоду.
Поточні плани інвестиційної діяльності розробляються на майбутній рік з розбиттям по кварталах.
Початковими передумовами для розробки поточних інвестиційних планів підприємства є:
• інвестиційна стратегія підприємства і цільові стратегічні нормативи по основних напрямах інвестиційної діяльності на майбутній період;
• інвестиційна політика по окремих аспектах інвестиційної діяльності підприємства;
• плановані обсяги виробництва і реалізації продукції і інші економічні показники по операційних необоротних і оборотних активах підприємства, що знов вводяться;
• система розроблених на підприємстві норм і нормативів витрат окремих інвестиційних ресурсів;
• діюча система ставок податкових платежів;
• діюча система норм амортизаційних відрахувань;
• середні ставки кредитного і депозитного відсотків на фінансовому ринку;
• результати інвестиційного аналізу за попередній період.
Оскільки ряд початкових передумов розробки поточних планів носять характер вірогідності і розкид їх параметрів в умовах сучасної економічної нестабільності країни досить високий, поточні інвестиційні плани підприємства по основних показниках бажано розробляти в декількох варіантах — «оптимістичному», «реалістичному», «песимістичному».
Основними видами поточних інвестиційних планів, що розробляються на підприємстві, є (рис. 8.1):
Рис. 8.1. Система основних видів поточних інвестиційних планів, що розробляються на підприємстві
Планований обсяг інвестиційної діяльності в розрізі окремих форм реального і фінансового інвестування складає основу поточного інвестиційного планування.
Метою розробки цього плану є визначення потреби в загальному обсязі реального і фінансового інвестування підприємства в розрізі конкретних його форм на майбутній період.
У цьому плані повинно бути забезпечено просте і розширене відтворювання необоротних операційних активів, а також приріст фінансових активів підприємства.
План доходів і витрат по інвестиційній діяльності відображає основні аспекти фінансового забезпечення цієї діяльності.
Метою розробки цього плану є визначення обсягу потреб у фінансових ресурсах для реалізації намічених інвестиційних програм, а також можливих надходжень цих ресурсів в процесі здійснення інвестиційної діяльності (доходів від реалізації вибуваючого майна в процесі його заміни, інвестиційного прибутку і т.п.).
У цьому плані відображаються всі витрати, пов´язані із здійсненням реальних інвестицій в майбутньому періоді, а також приростом обсягу довгострокових фінансових вкладень (приріст обсягу короткострокових фінансових вкладень здійснюється за рахунок залишку тимчасово вільних грошових активів у складі оборотних коштів підприємства).
План надходження і витрачання грошових коштів в процесі інвестиційної діяльності покликаний відображати результати прогнозування грошових потоків підприємства по цьому виду його господарської діяльності.
Метою розробки цього плану є забезпечення постійної фінансової стійкості і платоспроможності підприємства на всіх етапах планового періоду.
У цьому плані повинен бути забезпечений чіткий взаємозв´язок показників надходження грошових коштів по інвестиційній діяльності в плановому періоді, їх витрачання і суми чистого грошового потоку по цій діяльності на кінець періоду.
Балансовий план відображає результати прогнозування складу активів і структури фінансових коштів підприємства, що використовуються, на кінець планового періоду.
Метою розробки балансового плану є визначення необхідного приросту окремих видів активів із забезпеченням їх внутрішньої збалансованості, а також формування оптимальної структури капіталу, що забезпечує достатню фінансову стійкість підприємства в майбутньому періоді.
При розробці балансового плану використовується укрупнена схема статей балансу підприємства, що відображає вимоги його побудови стосовно специфіки конкретної організаційно-правової форми діяльності (товариства з обмеженою відповідальністю; акціонерного суспільства і т.п.).
Процес поточного інвестиційного планування здійснюється на підприємстві в тісному зв´язку з процесом планування його операційної (виробничо-комерційної) і фінансової діяльності.
3. Система оперативного планування інвестиційної діяльності полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань по інвестиційному забезпеченню основних напрямів розвитку господарської діяльності підприємства. Головною формою такого планового інвестиційного завдання є бюджет.
Бюджет є оперативним планом короткострокового періоду, що розробляється звично в рамках до одного року (як правило, в рамках майбутнього кварталу або місяця), що відображає витрати і надходження інвестиційних засобів в процесі здійснення конкретних форм інвестиційної діяльності.
Він деталізує показники поточних інвестиційних планів і є головним плановим документом, що доводиться до «центрів інвестицій» всіх типів.
Розробка планових бюджетів на підприємстві характеризується терміном «бюджетування» і направлена на рішення двох основних задач: а) визначення обсягу і складу витрат, пов´язаних з інвестиційною діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів підприємства; б) забезпечення покриття цих витрат інвестиційними ресурсами з різних джерел.
Процес бюджетування носить безперервний або ковзаючий характер. Виходячи з планових показників, встановлених на рік в процесі поточного інвестиційного планування, наперед (до настання планового періоду) розробляється система квартальних бюджетів (на майбутній квартал), а в рамках квартальних бюджетів - система місячних бюджетів (на кожний майбутній місяць). Процес такого ковзаючого бюджетування гарантує безперервність функціонування системи оперативного планування інвестиційної діяльності підприємства, закладає міцну основу для здійснення постійного контролю результатів цієї діяльності.
Вживані в процесі оперативного інвестиційного планування бюджети класифікуються по ряду ознак.
По видах інвестиційної діяльності підприємства виділяються бюджети реального інвестування, фінансового інвестування і по інвестадійній діяльності в цілому. Ці бюджети розробляються в порядку деталізації відповідних поточних інвестиційних планів по підприємству в цілому на майбутній квартал або місяць.
Бюджет реального інвестування деталізує в рамках конкретного тимчасового періоду зміст показників, пов´язаних з оновленням і розвитком всіх видів операційних активів підприємства в процесі його інвестиційної діяльності.
Бюджет фінансового інвестування направлений на відповідну деталізацію показників, пов´язаних із забезпеченням приросту загальної суми портфеля фінансових інструментів інвестування.
По видах витрат планові бюджети підрозділяються на поточний і капітальний (рис. 8.2).
Поточний бюджет конкретизує план доходів і витрат підприємства, що доводиться до «центрів інвестицій» і пов´язаний з їх функціонуванням. Він складається з двох розділів: 1) поточні витрати; 2) доходи від поточної господарської діяльності. Поточні витрати є витратами виробництва (обіг) по тому, що розглядається «центру інвестицій». Доходи від поточної діяльності формуються в основному за рахунок реалізації майна.
Рис. 8.2. Класифікація основних видів бюджетів, що розробляються на підприємстві в процесі оперативного інвестиційного планування
Капітальний бюджет є формою доведення до конкретних виконавців («центрів інвестицій») результатів поточного плану капітальних вкладень, що розробляється на етапі здійснення нового будівництва, перепрофілювання, реконструкції і модернізації основних засобів, придбання нових видів устаткування і нематеріальних активів і т.п. Він складається з двох розділів: 1) капітальні витрати (витрати на придбання необоротних активів); 2) джерела надходження засобу (інвестиційних ресурсів).
По широті номенклатури витрат розділяють бюджети функціональний і комплексний.
Функціональний бюджет розробляється по одній (або двох) статтях витрат — наприклад бюджет оплати праці персоналу, бюджет рекламних заходів і т.п.
Комплексний бюджет розробляється по широкій номенклатурі витрат - наприклад, бюджет «центрів інвестицій», бюджет реалізації реального інвестиційного проекту і т.п.
По методах розробки розрізняють стабільний і гнучкий бюджети.
Стабільний бюджет не змінюється від зміни обсягів інвестиційної діяльності підприємства - наприклад, бюджет витрат по проектуванню об´єкта.
Гнучкий бюджет передбачає встановлення планованих поточних або капітальних витрат не в сумах, що твердо фіксуються, а у вигляді нормативу витрат «прив´язаних» до відповідних обсяжних показників діяльності. За реальними інвестиційними проектами таким показником може бути обсяг будівельно-монтажних робіт.
Особливою формою бюджету виступає платіжний календар, що розробляється по окремих видах руху грошових коштів (податковий платіжний календар по інвестиційній діяльності, платіжний календар по розрахунках з постачальниками і т.п.) і по підприємству в цілому (в цьому випадку він деталізує поточний план надходження і витрачання грошових коштів по інвестиційній діяльності).
Платіжний календар складається, звичайно, на майбутній місяць (в розбитті по днях, тижнях і декадах). Він складається з наступних двох розділів: а) графік витрачання грошових коштів (або графік майбутніх платежів); б) графік надходження грошових коштів. Графік витрачання грошових коштів відображає терміни і суми платежів підприємства в майбутньому періоді по всіх (або конкретних) видах його фінансових зобов´язань. Графік надходження грошових коштів розробляється по тих видах руху засобів, по яких є поворотний їх потік; він фіксує терміни і суми майбутніх платежів на користь підприємства.
Використання розглянутих систем і методів інвестиційного планування дозволяє підвищити ефективність інвестиційної діяльності підприємства, забезпечити її цілеспрямованість.
У складі механізму інвестиційного менеджменту важлива роль відводиться системам і методам внутрішнього інвестиційного контролю.
Внутрішній інвестиційний контроль є організовуваним підприємством процесом перевірки виконання і забезпечення реалізації всіх управлінських рішень в сфері інвестиційної діяльності з метою реалізації інвестиційної стратегії.
Створення систем внутрішнього контролю є невід´ємною складовою частиною побудови всієї системи управління підприємством з метою забезпечення його ефективності. Системи внутрішнього контролю створюються на підприємстві за лінійним і функціональним принципом або одночасно поєднують в собі обидва ці принципи. В основі цих систем лежить розділення контрольних обов´язків окремих служб і їх менеджерів. В цих традиційних системах внутрішнього контролю органічною складовою частиною є і система інвестиційного контролю.
Останніми роками в практиці країн з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула нова прогресивна комплексна система внутрішнього контролю, організовувана в компаніях і фірмах, яка називається «контроллінг». Концепція контроллінгу була розроблена в 80-і роки як засіб активного запобігання кризовим ситуаціям в діяльності підприємств. Принципом цієї концепції, що одержала назву «управління по відхиленнях», є оперативне порівняння основних планових (нормативних) і фактичних показників з метою виявлення відхилень між ними і визначення взаємозв´язку і взаємозалежності цих відхилень на підприємстві з метою дії на вузлові чинники нормалізації діяльності. Система контроллінгу починає упроваджуватися і в нашу практику.
У загальній системі контроллінгу, організовуваного на підприємстві, виділяється один з центральних його блоків — інвестиційний контроллінг.
Інвестиційний контроллінг є контролюючою системою, що забезпечує концентрацію контрольних дій на пріоритетних напрямах інвестиційної діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних її результатів від передбачених і ухвалення оперативних управлінських рішень, що забезпечують її нормалізацію.
Основними функціями інвестиційного контроллінгу є:
• нагляд за ходом реалізації інвестиційних завдань, встановлених системою планових показників і нормативів;
• вимірювання ступеня відхилення фактичних результатів інвестиційної діяльності від передбачених;
• діагностика за розмірами відхилень серйозних погіршень в інвестиційній позиції підприємства і істотного зниження темпів його розвитку;
• розробка оперативних управлінських рішень по нормалізації інвестиційної діяльності підприємства відповідно до передбачених цілей і показників;
• коректування при необхідності окремих цілей і показників інвестиційної діяльності у зв´язку із зміною зовнішнього інвестиційного середовища, кон´юнктури інвестиційного ринку і внутрішніх умов.
Як видно з цих функцій, інвестиційний контроллінг не обмежується здійсненням лише внутрішнього контролю за здійсненням інвестиційної діяльності і інвестиційних операцій, але є ефективною координуючою системою забезпечення взаємозв´язку між формуванням інформаційної бази, інвестиційним аналізом, інвестиційним плануванням і внутрішнім інвестиційним контролем на підприємстві.
Побудова системи інвестиційного контроллінгу на підприємстві базується на певних принципах, основними з яких є (рис. 8.3):
Рис. 8.3. Склад основних принципів побудови системи інвестиційного контроллінгу на підприємстві
1. Спрямованість системи інвестиційного контроллінгу на реалізацію розробленої інвестиційної стратегії підприємства. Для того, щоб бути ефективним інвестиційний контроллінг повинен носити стратегічний характер, тобто відображати основні пріоритети розвитку інвестиційної діяльності підприємства. Це визначає цілеспрямоване обмеження контрольованих інвестиційних операцій. Широкого контролю над всіма поточними інвестиційними операціями не має значення, оскільки лише відволікатиме інвестиційних менеджерів від більш важливих цілей управління інвестиційною діяльністю.
2. Багатофункціональність інвестиційного контроллінгу. Він повинен забезпечувати контроль пріоритетних показників розвитку інвестиційної діяльності не тільки по підприємству в цілому, але і в розрізі окремих його центрів інвестицій, передбачати можливість порівняння контрольованих показників з середньогалузевими, забезпечувати взаємозв´язок контрольованих інвестиційних показників з іншими найважливішими показниками господарської діяльності підприємства.
3. Орієнтованість інвестиційного контроллінгу на кількісні стандарти. Ефективність контрольних дій значно зростає, якщо контрольовані стандарти діяльності виражені конкретними кількісними показниками. Це не означає, що контроллінг не повинен охоплювати якісні аспекти - йдеться лише про те, що ці якісні аспекти повинні бути виражені в системі кількісних стандартів, що виключить різне їх тлумачення.
4. Відповідність методів інвестиційного контроллінгу специфіці методів інвестиційного аналізу і інвестиційного планування. В процесі організації внутрішнього інвестиційного контролю необхідно орієнтуватися на весь арсенал раніше розглянутих систем і методів інвестиційного планування (при підготовці стандартів контролю) і аналізу (при підготовці показників, що відображають фактично досягнуті результати, і виявленні причин їх відхилень від стандартів).
5. Своєчасність операцій контроллінгу. Ця своєчасність полягає не у високій швидкості або частоті здійснення контрольних функцій, а в адекватності періодів контрольних дій періоду здійснення окремих операцій, пов´язаних з формуванням результатів інвестиційної діяльності. Головна умова своєчасності інвестиційного контроллінгу полягає в наступному: він повинен носити характер «раннього попередження кризового розвитку», тобто дозволяти усувати поточні відхилення перш, ніж вони приймуть серйозний характер.
6. Гнучкість побудови контроллінгу. Внутрішній інвестиційний контроль повинен бути побудований з урахуванням можливості пристосування до нових інструментів інвестування; до нових норм і видів здійснення інвестиційної діяльності; до нових технологій і методів здійснення інвестиційних операцій. Без достатнього ступеня гнучкості система контроллінгу не буде ефективною навіть в тих областях контролю інвестиційної діяльності, для яких вона спочатку будувалася.
7. Простота побудови контроллінгу. Найпростіші форми і методи внутрішнього інвестиційного контролю, побудованого відповідно до його цілей, вимагають менших зусиль контролюючих менеджерів і, як правило, більш економічні. Надмірна складність побудови інвестиційного контроллінгу може бути не зрозуміла або не підтримана його операторами, а також зажадати істотного збільшення потоку, інформації доводячи його до здійснення.
8. Економічність контроллінгу. Витрати по здійсненню інвестиційного контроллінгу повинні бути мінімізовані з позицій їх адекватності ефекту цього контролю. Це означає, що обсяг витрат по організації контроллінгу не повинен перевищувати розміру того ефекту (зниження витрат, приросту доходів, збільшення прибутку і т.п.), який досягається в процесі його здійснення.
З урахуванням перерахованих принципів інвестиційний контроллінг на підприємстві будується по наступних основних етапах (рис. 8.4):
1. Визначення об´єкту контроллінгу. Це загальна вимога до побудови будь-яких видів контроллінгу на підприємстві з позицій цільової його орієнтації. Об´єктом інвестиційного контроллінгу є управлінські рішення по основних аспектах інвестиційної діяльності підприємств.
Рис. 8.4. Сутність і послідовність етапів побудови системи інвестиційного контроллінгу на підприємстві
2. Визначення видів і сфери контроллінгу. Відповідно до концепції побудови системи контроллінгу, він підрозділяється на наступні основні види: стратегічний контроллінг; поточний контроллінг; оперативний контроллінг. Кожному з перерахованих видів контроллінгу повинна відповідати певна його сфера і періодичність здійснення його функцій. В табл. 8.2 наведені основні характеристики окремих видів інвестиційного контроллінгу на підприємстві.
Таблиця 8.2. Характеристика окремих видів інвестиційного контроллінгу на підприємстві
|
Види інвестиційного контроллінгу |
Основна сфера контроллінгу |
Основний контрольний період |
|
1. Стратегічний контроллінг 2. Поточний контроллінг 3. Оперативний контроллінг |
Контроль інвестиційної стратегії і її цільових показників Контроль поточних інвестицій них планів Контроль бюджетів |
Квартал; рік Місяць; квартал Тиждень; декада; місяць |
3. Формування системи пріоритетів контрольованих показників. Вся система показників, що входять в сферу кожного виду інвестиційного контроллінгу, ранжирується по значущості. В процесі такого ранжування спочатку в систему пріоритетів першого рівня відбираються найважливіші з контрольованих показників даного виду контроллінгу; потім формується система пріоритетів другого рівня, показники якого знаходяться в зв´язку чинника з показниками пріоритетів першого рівня; аналогічним чином формується система пріоритетів третього і подальших рівнів. Такий підхід до формування системи контрольованих показників полегшує підхід до їх розкладання при подальшому поясненні причин відхилення фактичних величин від передбачених відповідними завданнями.
При формуванні системи пріоритетів слід врахувати, що вони можуть носити різний характер для окремих типів центрів відповідальності; для окремих напрямів інвестиційної діяльності підприємства; для різних аспектів формування, розподілу і використання інвестиційних ресурсів. Проте при цьому повинна бути забезпечена як ієрархічне групування всіх контрольованих показників по підприємству в цілому, так і їх групованість по окремих напрямах інвестиційної діяльності.
Приклад формування системи пріоритетів контрольованого показника суми чистого інвестиційного прибутку наведений в табл. 8.3.
Таблиця 8.3. Приклад формування системи пріоритетів контрольованого показника суми чистого інвестиційного прибутку підприємства
|
Пріоритети першого порядку |
Пріоритети другого порядку |
Пріоритети третього порядку |
і т. д. |
|
Сума чистого інвестиційного прибутку |
Сума інвестиційних доходів |
Доходи від реального інвестування. Поступання відсотків, дивідендів і т.п. |
|
|
Сума інвестиційних витрат |
Рівень цін і тарифів на послуги. |
||
|
Сума податкових виплат |
Зміна відсотків оподаткування. |
4. Після того, як визначений і ранжований перелік контрольованих інвестиційних показників, виникає необхідність встановлення кількісних стандартів по кожному з них. Такі стандарти можуть встановлюватися як в абсолютних, так і у відносних показниках. Крім того, такі кількісні стандарти можуть носити стабільний або рухомий характер (рухомі кількісні стандарти можуть бути використані при контролі показників гнучких бюджетів, для коректування стандартів при зміні облікової ставки, темпів інфляції і т.п.). Стандартами виступають цільові стратегічні нормативи, показники поточних планів і бюджетів, система державних або розроблених підприємством норм і нормативів і т.п.
5. Побудова системи моніторингу показників, що включаються в інвестиційний контроллінг. Система моніторингу (або як її часто перекладають «стежача система») складає основу інвестиційного контроллінгу, найактивнішу частину його механізму. Система інвестиційного моніторингу є розробленим на підприємстві механізмом постійного нагляду за контрольованими показниками інвестиційної діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених і виявлення причин цих відхилень.
Побудова системи моніторингу контрольованих інвестиційних показників охоплює наступні основні етапи (рис. 8.5):
а) побудова системи інформативних звітних показників по кожному виду інвестиційного контроллінгу грунтується на даних інвестиційного і управлінського обліку. Ця система є так званою «первинною інформаційною базою нагляду», необхідною для подальшого розрахунку агрегованих по підприємству окремих аналітичних абсолютних і відносних показників, що характеризують результати інвестиційної діяльності підприємства.
б) розробка системи узагальнюючих (аналітичних) показників, що відображають фактичні результати досягнення передбачених кількісних стандартів контролю, здійснюється в чіткій відповідності з системою інвестиційних показників. При цьому забезпечується повна співставленість кількісного виразу встановлених стандартів і контрольованих аналітичних показників. В процесі розробки такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих узагальнюючих (аналітичних) показників з використанням первинної інформаційної бази нагляду і методів інвестиційного аналізу.
в) визначення структури і показників форм контрольних звітів (рапортів) виконавців покликане сформувати систему носіїв контрольної інформації. Для забезпечення ефективності контроллінгу така форма звіту повинна бути стандартизована і містити наступну інформацію:
Рис. 8.5. Сутність і послідовність основних етапів побудови системи моніторингу контрольованих показників інвестиційної діяльності підприємства
• фактично досягнуте значення контрольованого показника (в зіставленні з передбаченим);
• розмір відхилення фактично досягнутого значення контрольованого показника від передбаченого;
• розкладання чинника розміру відхилення (якщо контрольований показник піддається кількісному розкладанню на окремі складові). Алгоритм такого розкладання повинен бути визначений і доведений до кожного виконавця наперед;
• пояснення причин негативних відхилень по показнику в цілому і окремих його складових;
• вказівка осіб, винних в негативному відхиленні показника, якщо це відхилення викликане внутрішніми чинниками діяльності підрозділу.
Форма стандартного контрольного звіту (рапорту) виконавця диференціюється відповідно до змісту доведеного йому бюджету (плану).
г) визначення контрольних періодів по кожному виду інвестиційного контроллінгу і кожній групі контрольованих показників в цілому грунтується на рекомендаціях, висловлених в табл. 8.3. Конкретизація контрольного періоду по видах контроллінгу і групах показників визначається «терміновістю реагування», необхідною для ефективного управління інвестиційною діяльністю на даному підприємстві. З урахуванням цього принципу виділяють:
• тижневий (декадний) контрольний звіт;
• місячний контрольний звіт;
• квартальний контрольний звіт.
д) встановлення розмірів відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів здійснюється як в абсолютних, так і у відносних показниках. Оскільки кожний показник міститься в контрольних звітах виконавців, наданій стадії він агрегується в рамках підприємства в цілому. При цьому по відносних показниках всі відхилення підрозділяються на три групи:
• позитивне відхилення;
• негативне «допустиме» відхилення;
• негативне «критичне» відхилення.
Для проведення такої градації на кожному підприємстві повинен бути визначений критерій «критичних» відхилень, який може бути диференційований по контрольних періодах. Як критерій «критичного» відхилення може бути прийнято відхилення у розмірі 20 і більше відсотків по тижневому (декадному) контрольному періоду; 15 і більше відсотків по місячному періоду; 10 і більше відсотків по квартальному періоду.
е) виявлення основних причин відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів проводиться по підприємству в цілому і по окремих «центрах інвестицій». В процесі такого аналізу виділяються і розглядаються ті показники інвестиційного контроллінгу, по яких спостерігаються «критичні» відхилення від цільових нормативів, завдань поточних планів і бюджетів. По кожному «критичному» відхиленню (а при необхідності і менш значущих розмірах відхилень показників пріоритетів першого порядку) повинні бути виявлені причини, що викликали їх. В процесі здійснення такого аналізу в цілому по підприємству використовуються відповідні розділи контрольних звітів виконавців.
Розроблена система моніторингу повинна коректуватися при зміні цілей інвестиційного контроллінгу і системи показників поточних планів і бюджетів.
6. Формування системи алгоритмів дій по усуненню відхилень є завершальним етапом побудови інвестиційного контроллінгу на підприємстві. Принципова система дій менеджерів підприємства в цьому випадку полягає в трьох алгоритмах (рис. 8.6):
Рис. 8.6. Формування принципових алгоритмів дій по усуненню різних видів відхилень фактичних результатів інвестиційної діяльності від передбачених.
а) «нічого не робити». Ця форма реагування передбачує в тих випадках, коли розмір негативних відхилень значно нижче передбаченого «критичного» критерію.
б) «усунути відхилення». Така система дій передбачає процедуру пошуку і реалізації резервів по забезпеченню виконання цільових, планових або нормативних показників. При цьому резерви розглядаються в розрізі різних аспектів інвестиційної діяльності і окремих інвестиційних операцій. Як такі можливості може бути розглянута доцільність введення посиленого режиму економії (за принципом «відсікання зайвого»), використання системи інвестиційних резервів і інші.
в) «змінити систему планових або нормативних показників». Така система дій робиться в тих випадках, якщо можливості нормалізації окремих аспектів інвестиційної діяльності обмежені або взагалі відсутні. В цьому випадку за наслідками інвестиційного моніторингу вносяться пропозиції по коректуванню системи цільових стратегічних нормативів, показників поточних інвестиційних планів або окремих бюджетів. В окремих критичних випадках може бути.
До основних складових процесу планування та контролю капіталовкладень належать:
• пошук і дослідження об´єкта капітальних вкладень;
• розробка кількісних показників і якісних характеристик різних варіантів інвестування;
• порівняння варіантів і вибір найкращого;
• розробка проекту плану капіталовкладень з урахуванням специфіки обраного об´єкта й реальних можливостей фінансування капітальних вкладень;
• розгляд пропозицій і прийняття рішення про капіталовкладення, складання плану його реалізації;
• організаційно-економічний контроль процесу інвестування на всіх його стадіях.
Інвестиційний процес має найвищу ефективність за умови досягнення стану гармонії як при прийнятті рішення, такі при його втіленні. Проаналізувавши випадки невдалих капіталовкладень (на жаль, досить поширених), можна сформулювати такі їх причини. Перша - незбалансованість частин, компонентів, факторів і функцій, що стосуються інвестиційної ідеї, процесу планування та реалізації плану. Друга важлива причина - розбіжність планів підприємства і капіталовкладень. У цьому разі ймовірність невдачі тим вища, чим менше гармонії між інвестиційним проектом і стратегією розвитку підприємства. Третя причина пов´язана з непередбачуваністю й мінливістю економічної ситуації. До цього особливо треба бути готовим в умовах ринкової економіки. І нарешті, найпомітніша причина невдалого й неефективного інвестування полягає в незбалансованості інвестиційних потужностей, причому в різних проявах, що охоплюють проектно-кошторисну документацію, будівельні конструкції та матеріали, машини, механізми, устаткування тощо. Усі ці причини слід ураховувати, розроблюючи інвестиційну політику підприємства, складаючи комплекс заходів для досягнення гармонії в інвестиційних потужностях.
В умовах вільних ринкових відносин підприємства, що виробляють ту чи іншу продукцію, після насичення своєю продукцією споживчого ринку робитимуть усе можливе для того, щоб знайти нових споживачів і нові сфери збуту своєї продукції. У ринковій економіці не споживач іде до підприємства, а навпаки, підприємство шукає споживача. Це дуже потужний стимул. Вигідні варіанти слід шукати постійно й після того, як підприємство нагромадить достатньо коштів для інвестиційної діяльності. Фінансові кошти, звичайно, мають бути збалансовані з інвестиційними ресурсами. Дефіцит порушує різні об´єктивні пропорції та співвідношення.
Пошук нових ідей щодо капіталовкладень — прерогатива не тільки керівництва підприємства чи дослідного підрозділу. У ньому мають бути зацікавлені всі працівники. Це досягається природним шляхом у разі впровадження інших форм власності (наприклад, акціонерної), які не відокремлюють працівника від засобів виробництва та отриманих прибутків. Решта налагоджується за допомогою автоматичних економічних регуляторів.
Важливо мати резерв ефективних ідей щодо капіталовкладень. Вони не збільшують балансову вартість підприємства, а дають йому змогу утримувати свої позиції на ринку й захоплювати нові сфери, що так само важливо в умовах ринкової економіки. Наявність величезного дефіциту ненормальне, а тому тимчасове явище. Після його ліквідації значущість валових показників вийде на другий план, звільнивши місце для якості й науково-технічного рівня виробів.
Нова ідея щодо капіталовкладення на стадії її зародження формулюється значною мірою абстрактно. У загальних рисах, спираючись на попередній досвід і наукові знання, робиться певний висновок, наприклад такий: ідея плідна, принесе успіх і може бути рекомендована для реалізації. Після цього слід перевести подібні характеристики на мову суворих кількісних характеристик. Оскільки інвестиції зачіпають довгострокові інтереси й реалізуються протягом тривалого часу, існує потреба надійного довгострокового планування та прогнозування. Тут є системи, підходи й методи, достатньою мірою випробувані в умовах багаторічного централізованого планування, які доцільно використовувати й надалі, модифікувавши до умов ринкової економіки.
З метою порівняння різних варіантів капіталовкладень і вибору найкращого треба оцінити рентабельність кожного з них. Рентабельність залежить від багатьох компонентів, найважливішими з яких є поточні прибутки, поточні витрати, витрати на придбання (основні капіталовкладення) і залишкова вартість. Слід ураховувати також інвестиційний період і розрахунковий розмір ренти. Розрахувавши ці компоненти, можна одержати вихідну інформацію для оцінювання рентабельності варіанта капіталовкладення.
Дуже важливо під час розрахунку наведених компонентів урахувати вірогідність прогнозів щодо капіталовкладення. При цьому бажано спиратися на ймовірніші прогнози. Досягти такого рівня у прогнозуванні дуже важко, але необхідно, бо процес інвестування завжди пов´язаний з великими витратами, а тому їх марнотратство може означати для підприємства крах усієї діяльності.
Поточні прибутки, які підприємство одержує через інвестиції, є постійними. Розрахунок і оцінювання їх у динаміці зіштовхуються з проблемою прогнозування обсягів реалізації виробленої продукції на ринку. Для цього будують графік у вигляді кривої, яка складається з трьох частин, що відповідають таким процесам: завоювання ринку (або збільшення обсягів продажу), насичення потреб і зменшення попиту. Отже, визначення поточних прибутків і вплив на їх збільшення потребують постійного вивчення ринку і попиту споживачів. Від цього залежать ефективність інвестиційного процесу і ступінь ризику, пов´язаного з досить тривалим інвестуванням капіталовкладень.
Поточні витрати здійснюються тривалий час залежно від капіталовкладень і відображають розмір компенсації за споживання у процесі виробництва різних видів ресурсів - матеріальних, трудових, енергетичних тощо. Розраховуючи ці ресурси, так само як і поточні прибутки, треба враховувати фактор часу, оскільки капіталовкладення мають тривалу комплексну дію на процес виробництва й неоднаковою мірою охоплюють окремі види виробничих ресурсів. Можливі різні варіанти, які слід ураховувати протягом усього періоду інвестування, тобто вводити в розрахунки функцію часу. Для кожного виду ресурсів можна побудувати нашу криву і комплексно проаналізувати динамку всіх кривих у часі.
Витрати на придбання (основні капіталовкладення) це великі одночасні витрати, які робляться на початку інвестиційного циклу і є передумовою всіх подальших витрат і прибутків. Це найважливіша стаття витрат у структурі інвестицій. Обчислити її легко, потрібно лише враховувати можливість появи додаткових затрат на придбання. Про це іноді забувають господарські керівники, здійснюючи поступове технічне переоснащення підприємств і модернізуючи устаткування.
Принагідно зазначимо, що в інвестиційних розрахунках важливо враховувати залишкову вартість капіталовкладення, тобто ту, що залишається наприкінці інвестиційного періоду. У поширеній нині практиці її не беруть до уваги; основні фонди, як правило, експлуатують до повного фізичного зношення, а моральні втрати не враховують. При цьому спостерігається відставання від сучасного рівня науково-технічного прогресу. Певно, ринок примусить змінити підходи й у цьому питанні. Тоді залишкову вартість капіталовкладення прогнозуватимуть ще на початку інвестиційного періоду.
До речі, інвестиційний період, або термін капіталовкладення, є дуже важливим компонентом у довгостроковому й поточному плануванні. Оскільки він впливає на виробничий процес у широкому розумінні, то для порівняння різних варіантів капіталовкладень, вивчення питань про їх рентабельність, слід обов´язково мати уявлення про його тривалість. Інвестиційний період є невід´ємною частиною будь-якого капіталовкладення й використовується для складання інвестиційного плану.
В інвестиційному плануванні винятково велике значення має розрахунок ренти. Капітальні вкладення відкладаються на кілька років, а за сучасних термінів будівництва і десятиріч. Витрати й прибутки з урахуванням фактора часу мають різну цінність. Сьогоднішня вартість грошей перевищує майбутню. Ідеальний варіант співвідношення витрат і прибутків у часі міг бути, наприклад, таким: прибутки - сьогодні, а витрати - завтра (хоча на практиці такого не буває). Тому завдання правильного розподілу витрат і прибутків у часі дуже важливе в інвестиційному плануванні.
В економічній теорії розрахунковий розмір ренти розглядається з двох поглядів: як фактор витрат і прибутку. Це означає, з одного боку, що рента - це витрати, необхідні для перетворення капіталу на капіталовкладення, а з іншого боку, що розрахунковий розмір ренти - це прибуток (у відсотках), який передбачається від цього капіталовкладення або ж вміщення капіталу в альтернативні варіанти капіталовкладень.
Природно, що розмір ренти не може бути менший від норми прибутку, встановленої для інвестування капіталу. При визначенні рентабельності різних варіантів капіталовкладень у межах одного підприємства розрахунковий розмір ренти є цільовим прибутком, вираженим у процентах, тобто нормою прибутку (нормою ренти), що передбачається для інвестицій. Такі самі розрахунки використовують і у складніших ситуаціях.
В інвестиційному плануванні важливо враховувати ймовірність досягнення бажаного ефекту й надійність реалізації окремого варіанта капіталовкладень. Із цим пов´язане прагнення керівництва й колективу підприємства уникнути невиправданого ризику та надійно реалізувати свої інвестиції. З поширенням приватної власності значущість цього фактора зростатиме, оскільки інвестиції перестануть бути «нічиїми», як часто траплялося донедавна.
Обережна інвестиційна політика на перших етапах переходу до ринкових відносин притаманна багатьом підприємствам і організаціям, особливо тим, де переважають колективні форми власності. За наявності багатьох диспропорцій і «голодного» ринку така політика багато в чому виправдана. Часу для пристосування до нових умов цілком достатньо, щоб підготуватися до майбутніх неординарних інвестиційних рішень, які б давали змогу утримувати зайняті позиції на ринку серед рівноправних партнерів. Але треба враховувати небезпеку невикористання нововведень і технічних удосконалень і сміливіше впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу.
Сфера застосування інвестиційних розрахунків згідно із стратегічними і тактичними міркуваннями має неухильно розширюватися. Найчастіше їх доцільно застосовувати під час техніко-економічного обгрунтування спорудження підприємства, вибору району будівництва й конкретного будівельного майданчика, встановлення раціональної потужності об´єкта інвестування, вибору форми відтворення основних фондів і виробничих потужностей (розширення, реконструкція, технічне переоснащення чи модернізація устаткування), визначення технології виробництва, номенклатури вироблюваної продукції тощо. Наведені найхарактерніші приклади свідчать про те, що інвестиційні розрахунки можна виконувати як для окремого підприємства, так і для будь-якої галузі й регіону. Наприклад, прийняти рішення про будівництво підприємства можна лише після того, як буде вичерпана можливість досягти необхідних обсягів виробництва тієї чи іншої продукції на діючих підприємствах і урахуванням якнайповнішого використання їх потужностей. І в цьому разі можливі різні варіанти — від модернізації чи заміни устаткування на якомусь підприємстві галузі з метою збільшення обсягів випуску продукції до спорудження нового підприємства, якщо інші варіанти виявляються менш прийнятними.