Інвестознавство

2.1. Сучасний стан інвестиційної діяльності в Україні

В період існування жорсткої централізованої системи управління економікою вкладення засобів до нових основних або оборотних фондів, на виконання проектних робіт, в науково-технічну сферу мало форму планованих вкладень. Це виражалося в створенні планових передумов і проектуванні. Розвиток ринкової економіки надає новий характер інвестиційній діяльності. Розвиток різних форм власності, рівних умов господарювання створює нові умови для інвестування й регулювання цього процесу.

Для нормального розвитку економіки, для забезпечення відтворювання необхідний постійний приплив засобів. Кількісне зростання інвестицій, їх напрям в різні сфери господарювання залежать від правильної інвестиційної політики. Вкладення засобів в наукомісткі, ви-сокотехнологічні програми впливає не тільки на виробництво товарів, їх споживацькі властивості, але і на умови праці, що кінець кінцем не може не відображатися на розвитку всього суспільства в цілому. Інвестиції, вкладені в цю сферу, дають уявлення про якісний рівень інвестицій. Якісний рівень і кількісне зростання інвестицій, їх співвідношення дають уявлення про проведення державою інвестиційної політики, її метою є пошук оптимального регулювання інвестиційної діяльності, національних і іноземних інвесторів. Практично з моменту перебудови господарського механізму Україна намагалася привернути іноземні інвестиції. На думку ведучих економістів на момент розпаду СРСР, Україна мала оптимістичні прогнози відносно очікуваного припливу зарубіжного капіталу. На користь цього свідчили наступні чинники:

низький рівень заробітної платні;
наявність джерел сировини для виробництва;
наявність великого ринку в 51 млн. чол.;
високий рівень освіти працездатного населення;
вигідне географічне положення;
недостатньо розроблене законодавство в сфері охорони навколишнього середовища;
наявність науково-технічних розробок світового рівня;
наявність розвинутої інфраструктури.

Проте цим прогнозам не судилося збутися. Всього на 01.10.2003 рівень прямих інвестицій до України склав 6212,9 млн. дол., хоча необхідний обсяг інвестицій для реформування економіки України складає більше 40 млрд. дол. За 2002 рік об´єм прямих інвестицій до України склав 728 млн. дол., аза період з 01.01.2003 по 01.10.2003 - 683,9 млн. дол. (рис. 2.1).

Динаміка прямих інвестицій в Україні

Рис. 2.1 Динаміка прямих інвестицій в Україні (за даними Державного комітету статистики України на 01.10.2003)

В порівнянні з іншими державами об´єм інвестування в економіку України є незначним. Наприклад, приплив іноземних інвестицій до Чехії більший в 11 разів, а в такі країни, як Словаччина, Польша, Португалія - в 5-6 разів ніж до України.

Політична нестабільність, часта зміна законодавства, загроза інфляції, високий рівень злочинності і корупції, низька прибутковість від інвестицій, бюрократизація держапарату, великий тягар оподаткування, замало інформації про об´єкти інвестування визначають дуже низький рейтинг України в зарубіжних організаціях, які займаються порівняльним аналізом умов інвестування і рівня ризику про всі країни світу. Ці чинники примушують іноземних інвесторів проводити обережну і очікувальну політику у сфері інвестиційної співпраці з Україною. Всі чинники, які враховує інвестор, коли оцінює сприятливість умов в приймаючій країні для вкладення капіталу, характеризують інвестиційний клімат. На сьогодні на Україні він несприятливий. Це значить, що Україна поки що не готова до жорсткої конкурентної боротьби за інвестиції на світових ринках капіталу, що безпосереднім чином позначиться на структурі ПП і розвитку економіки в цілому (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Структура прямих іноземних інвестицій (ПП) в Україну за країнами-інвесторами (за даними Державного комітету статистики України)

Обсягипрямих інвестицій на 01.10.2003(млн. дол. США)
Всього	6212,9
Сполучені Штаті Америки	1019,0
Кіпр	647,6
Об´єднане Королівство	628,9
Нідерланди	434,5
Німеччина	387,6
Віргінські острови	371,8
Російська Федерація	354,9
Швейцарія	310,5
Австрія	248,5
Корея	172,8
Інші країни	1636,8

Найбільшими інвесторами в економіку України є: США — 16,4%, Кіпр - 10,4%, Сполучене Королівство - 10,4%, Нідерланди - 7%, Німеччина - 6,2%, Віргінські острови - 6,0%, Російська Федерація -5,7%. Далі з невеликим відривом йдуть Швейцарія, Австрія, Корея.

Інвестиції - найважливіший чинник економічного зростання, що забезпечує збільшення певної частини щорічного реального продукту країни. Однак у перехідний до ринку період найбільшої деградації в Україні зазнала саме інвестиційна діяльність. І нині стан цієї сфери є досить складним унаслідок зниження ділової активності більшості суб´єктів господарювання, остаточного погіршення інвестиційного клімату та можливостей бюджетів усіх рівнів. Вищезазначене стримуєструктурну перебудову та перешкоджає розв´язанню нагальних соціально-економічних проблем у суспільстві.

Воднораз на нинішньому етапі розвитку світового господарства однією з найактуальніших проблем для країн з ринковою економікою та країн, що розвиваються, є залучення та ефективне використання іноземних інвестицій. Успішне вирішення цього завдання залежить від вдалої державної політики у сфері регулювання іноземного інвестування. Це пояснюється провідним впливом держави на внутрішньогосподарчі та внутрішньополітичні процеси.

Державне регулювання іноземного інвестування є одним із видів соціального управління та врегульованою нормами права виконавчою й розпорядчою діяльністю відповідних органів державної влади щодо ефективного залучення та раціонального використання іноземних інвестицій з метою економічного зростання та підвищення рівня життя народу. Провідне місце у процесі регулювання іноземного інвестування належить економіці, на яку покладено завдання проведення державної політики щодо іноземного інвестування.

За ринкових умов роль держави полягає у створенні необхідних гарантій, інституцій, певних умов, механізмів розвитку й передачі частки повноважень на місця шляхом реформування як усієї системи влади, так і її структури та функцій.
Тому на сьогодні особливо важливою є необхідність удосконалення державної інвестиційної політики, побудова ефективної системи регулювання інвестиційної діяльності, спрямованої на довготривалу перспективу.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні визначається законами «Про інвестиційну діяльність» (1991 p.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.). «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 р.), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 р.), «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (1992 p.), «Про підприємництво» (1991 р.), «Про господарські товариства» (1991 р.) тощо. Крім того, діють низка указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які формують політику державного регулювання інвестиційної діяльності в нашій країні.

Загалом державне регулювання у сфері інвестування здійснюється з урахуванням економічних чинників, що вміщують елементи формування джерел інвестицій; методичне забезпечення державного регулювання інвестицій; формування джерел інвестицій; стимулювання залучення інвестиційних ресурсів і формування умов здійснення інвестування.

Водночас реалізація процесу державного регулювання у сфері інвестування грунтується на правовому, організаційному та інформаційному забезпеченні й моніторингу.
Інформаційне забезпечення і моніторинг відбивають стан капіталу галузей економіки, залучення інвестицій і здійснення інвестиційної діяльності, стан інвестиційного потенціалу, а також діяльність суб´єктів та об´єктів інвестування.
Організаційне забезпечення полягає у формуванні державних органів регулювання в інвестиційній сфері. Воно також містить у собі організацію і технологію розробки та реалізації державних програм інвестування й забезпечення страхування інвестицій.
Успіх інвестиційної політики визначають певні правові та організаційно-технічні заходи. Зокрема на середньо та довготермінову перспективу, на наш погляд, необхідно забезпечити:

захист прав власності;
дисципліну виконання контрактів;
підвищення дієвості інститутів державної влади;
сприяння малому бізнесу;
доступність кредитних ресурсів;
розвиток банківської системи і фондового ринку;
власність на землю і функціонування іпотеки.

У свою чергу, заходи на короткотермінову перспективу передбачають :

політичну стабільність у державі;
стабільність податків;
низький рівень інфляції;
ведення бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами; -свободу входження на ринок.

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має враховувати класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Вирізняють декілька таких груп:

галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;
виробничі об´єкти переважно приватного капіталу;
галузі, які на певному етапі потребують кредитних субсидій;
пріоритетні галузі для залучення і використання іноземних інвестицій;
виробництва, у фінансуванні яких участь іноземних інвесторів має певні обмеження;
галузі, які закриті для іноземного інвестування, що пов´язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

При визначенні напрямів державного інвестування переваги варто надавати інвестиціям у галузі, які є вагомими для забезпечення життєздатності економіки й одночасно мало привабливими для приватних інвесторів, і такі, що забезпечують створення ринкової інфраструктури.
Одним із важливих аспектів розвитку національної економіки є сприяння залученню інвестицій у реальний сектор. Тут важливим є:

зближення рівнів прибутковості виробничого, торговельного та фінансового капіталів;
удосконалення процесів ціноутворення на високоякісну продукцію, особливо широкого вжитку;
удосконалення митно-тарифних важелів регулювання експортно-імпортних операцій.

Дієвим інструментом активізації інвестиційних процесів в ринкових умовах економіки є державна амортизаційна політика, яка має забезпечити надійне внутрішнє джерело фінансування капітальних вкладень. Саме за рахунок амортизації у розвинених країнах формується до 70-80% інвестицій.
Амортизація впливає на процеси, що перебувають на стику фінансово-бюджетних (податкових) та інвестиційних інтересів. І якщо перші з них мають переважно короткотерміновий характер, то інвестиційна діяльність - середньо і довготерміновий, а сама амортизаційна політика формується завдяки своєрідному компромісу зазначених аспектів державного регулювання економіки. Підвищення норм амортизації і збільшення суми відрахувань розширює фінансові можливості підприємств і підсилює їхню інвестиційну активність.
Амортизаційна політика держави має передбачати застосування таких методів амортизаційних списань і норм, які дають змогу в короткі терміни відшкодувати раніше здійснені інвестиції.
Суттєво впливають на іноземне інвестування процеси приватизації. На сьогодні і у найближчій перспективі ключовим чинником щодо залучення великого іноземного капіталу в економіку України с його участь у приватизації насамперед стратегічних об´єктів.
З одного боку, існує пряма залежність між реалізацією приватизаційних програм і обсягами іноземного інвестування (близько 50% іноземних інвестицій забезпечили саме іноземні інвестори завдяки участі у приватизації українських підприємств). З іншого боку, об´єкти, що пропонуються для приватизації за участю іноземних інвесторів, є для останніх малопривабливими. Основні причини цього такі:

слабка правова база, що істотно ускладнює здійснення будь-якого реального контролю зовнішнього власника над підприємством, де він не має контрольного пакета акцій;
зовнішні власники придбали великі частки власності лише в найгірших підприємствах, оскільки процес приватизації контролювали інсайдери(працівники та керівництво певних підприємств);
у третині приватизованих підприємств держава дотепер зберігає за собою надто великі пакети акцій (до 30%);
держава й далі втручається у розвиток важливих галузей (наприклад, енергетики);
інсайдери залишаються основними власниками багатьох середніх та більшості великих підприємств.

За переконанням іноземних експертів, для ефективної участі стратегічних інвесторів в українській приватизації треба відмовитися від ручного управління економікою, збільшити роль саморегулівних організацій, а також прийняти зрозуміле й довгострокове приватизаційне законодавство, в якому буде прописано якомога більше процедур.
Іншим, не менш важливим, механізмом регулювання інвестиційної діяльності є реформування земельних відносин. З 1 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України, який створює передусім сприятливі умови для вигідного використання свого земельного наділу, сприяє подальшому розвитку аграрних реформ. Здійснюючи функції державного управління, держава, в особі своїх компетентних органів, встановлює певні правила і норми, які стосуються організації використання як усіх земельних ресурсів країни, гак і окремих їхніх часток.

Коли буде дозволено здійснювати купівлю-продаж земельних ділянок, необхідно, керуючись відповідною нормативно-правовою базою, зробити все для того, щоб ринок сільськогосподарських земель дав би державі додаткові значні фінансові ресурси, нерезиденту — впевненість у серйозності намірів з боку української сторони, резиденту - додаткові статутні ресурси при створенні підприємств та потужний засіб стимулювання банків у довгостроковому інвестуванні (завдяки розробці механізму застави землі).

У сфері кредитної політики важливим завданням є створення сприятливих умов для активізації довготермінового кредитування реального сектора економіки. Це можливо завдяки: здійсненню заходів щодо збільшення обсягів кредитування комерційними банками реальної економіки; пом´якшення відсоткової політики; переорієнтації кредитних ресурсів банківської системи на довготермінове кредитування; пільговому оподаткуванню прибутку комерційних банків від операцій довготермінового кредитування; створенню спеціальних інвестиційних банків із забезпеченням пільгових умов кредитування інвестиційних програм.

Новою проблемою для України є забезпечення державного контролю за ціноутворенням щодо співвідношення внутрішніх і світових цін. Це пов´язано з об´єктивною необхідністю адаптації українського ринку до зовнішніх умов, бо простежується ситуація, коли ціни на деяку промислову та сільськогосподарську продукцію перевищують світові, тоді як середня заробітна плата є набагато нижчою. Сировина й матеріали за цінами також поступаються рівню цін на зовнішньому ринку. Це потребує контролю з боку державних органів ціноутворення за зростанням витрат виробництва (у разі зміни цін) та динамікою співвідношення з цінами світового ринку. Особливе значення має систематичний контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей (гірничорудної, металургійної, хімічної).
Для запобігання не контрольованого зростання цін їхнє державне регулювання має здійснюватися переважно через економічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну й митну політики, а також із застосуванням механізму встановлення цін на продукцію підприємств монополістів.

Важливим напрямком має бути подальше розширення сфери вільного ціноутворення, що потребує демонополізації економіки та створення реальних умов для розвитку конкуренції.
Потребує швидкого розвитку ринок облігацій внутрішньої державної позики. Головним питанням при цьому є запровадження ефективного механізму його регулювання. Потрібні передусім законодавчі обмеження на прибутковість відповідних запозичень, їхній рівень не може перевищувати середню процентну ставку за кредитами комерційних банків, що надаються суб´єктам господарювання. Така форма практикується у багатьох країнах і сприяє переорієнтації фінансових ресурсів у сферу виробництва.

Для створення ефективної системи залучення іноземних інвестицій необхідна реалізація певних організаційних заходів зі створення єдиної цілісної системи державного управління інвестиційними процесами, яка б приваблювала відповідні структури для роботи з іноземними інвестиціями, узгоджувала діяльність із міжнародними організаціями, проводила експертизи найважливіших проектів і їхній конкурсний відбір. Такою структурою може бути спеціалізована державна компанія України з іноземних інвестицій. У структурі такої системи доцільно створити інформаційно-аналітичний банк даних з питань іноземного інвестування, який міститиме інформацію про підприємства та проекти, що потребують інвестицій, про інвесторів, спонсорів, міжнародні тендери.

Особливу увагу слід приділити інформаційному забезпеченню щодо залучення іноземних інвестицій. Необхідно видавати інформаційні бюлетені й рекламну літературу стосовно проблем іноземного інвестування, створити комп´ютерну мережу для обміну інформацією, систему статистичної інформації.
Як доводить світова практика, система залучення інвестицій має бути орієнтована на:

систематичне проведення моніторингу й аналізу основних показників інвестиційної діяльності;
визначення пріоритетних напрямів інвестування, якісну розробку проектів та експертну оцінку об´єктів інвестування;
визначення можливих джерел інвестування і оцінку їхньої ефективності, проведення рекламних кампаній;
побудову механізму залучення інвестицій через проведення гнучкої податкової політики, перетворення амортизаційних відрахувань у інвестиційне джерело, створення конкурентного ринкового середовища, формування та розвиток грошового і фондового ринків, сприяння інвестиційній спрямованості процесу приватизації, створення системи гарантій захисту прав іноземних інвесторів;
створення системи державного нагляду, застосування державного контролю, створення відповідного інфраструктурного забезпечення.

Перехід України до нової форми економічних відносин, що ґрунтується на ринкових методах, зумовлює необхідність вирішення нових завдань, пов´язаних з економічним розвитком регіонів та економіки країни. Пряма підтримка державою рівня та інтенсивності інвестиційних процесів в економіці є, на наш погляд, вирішальною умовою структурної перебудови. Саме вона, головно, приносить конкретні результати у вигляді досягнення й підтримки стабільних темпів економічного зростання в країні.

Інвестиції є (в образному значенні) як би ворота науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, який раніше відрізнявся світовим рівнем досягнень в різних галузях фундаментальної науки і техніки, з відновленням інвестиційної активності одержить нове дихання. Ефективно розв´язати проблему зниження ресурсо і енергоємності можна тільки шляхом широкого впровадження нових технологій сучасної техніки, пов´язавши воєдино інтереси наукових досліджень і практики через потреби ринку.

У ринкових умовах на нових технологіях і новій техніці можна тільки тоді заробити гроші, коли вони сприяють поліпшенню життя. При цьому ученим в новому для них середовищі міжнародної конкуренції на відкритих ринках слід пам´ятати, що час є головним чинником в сучасній економіці.