Інвестознавство
1.1. Поняття і економічна сутність інвестицій
Для будь-якого підприємства важлива розумна і цілеспрямована інвестиційна діяльність. Вкладення коштів у реалізацію різних проектів несуть у собі задачу досягнення визначених цілей у залежності від проведеної підприємством політики. Цілі можуть бути всілякими: підвищення рентабельності виробничого процесу, заміна застарілого устаткування, і як наслідок - підвищення ефективності, розширення виробництва, збільшення частки ринку, технологічний прорив і т.д.
Реалізація інвестиційних проектів являє собою нову й у недостатньому ступені вивчену сферу діяльності підприємств на українському ринку. Інвестиційний проект - це процес здійснення комплексу взаємозалежних дій, спрямованих на досягнення визначених фінансових, економічних, соціальних, інфраструктурних і в деяких випадках політичних результатів. Основним інструментом реалізації інвестиційного проекту є бізнес-план, що являє собою техніко-економічне і фінансове обґрунтування ефективності інвестицій.
У нинішніх реаліях вищий менеджмент українських підприємств розглядає проблему залучення інвестицій лише з погляду одержання кредиту в банку. І навіть цей процес представляється йому досить простим, не потребуючої підготовки передінвестиційної документації. Результатом непрофесійного підходу до питань реалізації інвестиційних проектів, а також слаборозвиненої законодавчої, податкової бази і ризиків, що випливають з нестабільної політичної ситуації, є відсутність прагнення у вітчизняних і іноземних інвесторів вкладати кошти в українську економіку.
Українські підприємства можна підрозділити на дві групи. Перша - найбільші підприємства, що мають можливість залучити українські і іноземні консалтингові компанії з метою професійної підготовки і реалізації інвестиційного проекту для подальшого виходу на ринок капіталу, як правило, міжнародного.
Друга група - це дрібні і середні підприємства, на частку яких приходиться основний обсяг інвестицій і, як наслідок, вони складають основну частку ВВП. Однак саме дана категорія підприємств не в змозі відповідним чином розробити повноцінний бізнес-план інвестиційного проекту в зв´язку з низьким професійним рівнем середньої і вищої ланки управління і недостатністю фінансових засобів для трудомісткої і капіталомісткої роботи. Хоча необхідно відзначити, що причиною відсутності інвестицій є не тільки внутріфірмові проблеми, але і відсутність належного інвестиційного клімату на макрорівні, що веде до зниження обсягу приваблюваних ресурсів вітчизняними підприємствами і подорожчанню планованих інвестицій.
Для ефективної реалізації інвестиційного проекту вище керівництво повинно мати чітку «інвестиційну філософію» (investment philosophy), тобто усвідомити для себе стратегію розвитку власної компанії і напрямок інвестицій. Це може бути філософія росту - висока рентабельність проекту і високий ризик; філософія розвитку - модернізація і розширення виробництва; філософія екстенсивного або інтенсивного зростання; філософія захоплення ринку і т.д.
Підприємству необхідно мати ціль інвестування (investment objective) - об’єкт напрямку інвестицій: нове обладнання, нерухомість, портфельні інвестиції, нематеріальні активи і т.д.
Якщо підприємства мають більш-менш виразну філософію й уявляють собі мету, то з третім елементом ланки інвестиційного проекту виникають проблеми. Це управління інвестиціями (investment menegement) - професійна діяльність усіх структурних підрозділів підприємства в справі досягнення поставлених цілей відповідно до раніше розробленого бізнес-плану інвестиційного проекту.
Економічна діяльність суб´єктів господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.
Термін «інвестиція» означає «вкладати». Нині інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. Приріст капіталу в неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.
Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток, Обидва процеси - вкладання капіталів і одержання прибутку відбуваються в певному поточному часі, а саме: може бути послідовне вкладення капіталу, а потім одержання прибутку; паралельне вкладення капіталу й одержання прибутку; інтервальне вкладення капіталу, а потім через деякий час одержання прибутку. У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому - одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому - між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.
У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто трак-тується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). У нашій країні його ідентифіковано з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Разом з тим інвестування можуть бути спрямовані на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).
Деякі автори, визначаючи термін «інвестиції», вважають, що останні існують тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійснюватися не тільки у грошовій, а й у будь-якій іншій формі: майна; немайнових активів (досвіду роботи, пакетів програм, інших форм інтелектуальної власності); сукупності технічних, технологічних комерційних та інших знань; виробничого досвіду; прав використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.
Розрізняють валові та чисті інвестиції.
Валові інвестиції це загальний обсяг інвестування в певному періоді, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних засобів.
Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.
Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від´ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо ж сума валових інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо ця сума перевищує суму амортизаційних відрахувань, це свідчить про розвиток економіки.
Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб´єктів, майбутній - обсягами інвестицій у виробництво.
У результаті виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Сума обсягів амортизаційних фондів підприємств, нарахованих за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення.
Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження - важлива частина інвестиційної діяльності.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об´єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:
•кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
•рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та її матеріальні цінності);
•майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;
•права користування землею, водою, природними ресурсами;
•сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).
Існує багато визначень інвестиційної діяльності. У цілому можна вважати, що інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.
Інвестор — це суб´єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об´єкти інвестування.
Суб´єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.
Об´єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.
Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:
•підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;
•проектні організації та установи;
•фінансові посередники: інвестиційні банки, компанії, фонди;
•органи державного управління, що регулюють діяльність суб´єктів інвестиційної діяльності;
•інфраструктура фондового ринку.
Увесь національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20 - 30% національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п´ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше ЇЇ зниження.
За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення), поділяються на такі види:
•у нове будівництво створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;
•на розширення виробництва - уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об´єктах;
•на реконструкцію обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;
•на технічне переустаткування - для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.
За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна вирізнити їх технологічну структуру:
•будівельні роботи;
•монтажні роботи;
•машини та обладнання;
•проектні роботи.
Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:
1)підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);
2)реалізацію - створення нового матеріального об´єкта;
3)експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальшу роботу об´єкта.
У сучасній економічній літературі досі немає чіткого визначення інвестицій як економічної категорії. Багато визначень, що подаються в словниках та економічній літературі, не відповідають сутності інвестицій або розкривають її не повністю.
До 1991 року у вітчизняній літературі поняття «інвестиції» підмінялося поняттям «капітальні вкладення», тобто ці категорії ототожнювалися. До того ж і щодо визначення категорії «капітальні вкладення» не було однозначної думки. Зазвичай під ними розумілися вкладення коштів у відтворення основних фондів. Але зустрічалися й такі думки, що це витрати тільки на розширене відтворення основних фондів або, що це витрати не тільки грошових ресурсів, а й праці та матеріально-технічних ресурсів.
Безумовним кроком уперед слід вважати публікації в економічній літературі щодо введення до складу капітальних вкладень витрат на формування оборотних фондів. Такої позиції дотримувалися такі економісти, як В. Чернявський.,Б. Егізарян,Л. Брагінський та інші. Цікавою в цьому аспекті є аргументація І. Кравцова, який вважає, що за економічною природою обігові кошти мають чітко виражений «капітальний» характер, який походить з їх виділення один раз на весь період функціонування підприємства.
У сучасній західній літературі, навпаки, часто під інвестиціями розуміються вкладення виключно в цінні папери. Наприклад, такі фундаментальні праці, як «Основи інвестування» Л.Дж. Гітмана і М.Д. Джонка та «Інвестиції» У. Шарпа цілком присвячені дослідженню цієї проблеми. Існування такого визначення пояснюється широким розвитком фондового ринку в цих країнах.
Розуміння інвестицій як вкладень тільки в основні фонди або тільки в цінні папери є надто вузьким і не розкриває сутності цієї економічної категорії. Інвестиції можуть здійснюватися в будь-які фінансові та реальні активи. У 1991 році було прийнято Закон України «Про інвестиційну діяльність», в якому дається таке визначення інвестицій: «Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об´єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект».
Наведене визначення, здається, задовольняє всіх. Воно, по-перше, «...враховує динамізм інвестицій, тобто розкриває взаємозв´язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, витрати», і по-друге, «...дає гранично широку класифікацію інвестицій та об´єктів інвестиційних вкладень». Це визначення починають давати у всіх підручниках, словниках та економічних працях як таке, що відповідає всім вимогам, враховує всі недоліки попередніх визначень і повністю розкриває сутність інвестицій.
На нашу думку, хоч таке визначення інвестицій справді вигідно відрізняється від попередніх, все ж таки воно має ряд недоліків. По-перше, серед об´єктів вкладення грошові засоби правильніше буде виділяти окремо, а не відносити їх до майнових цінностей, тим більше, що вони є основним інвестиційним ресурсом. Отже, коректніше буде сказати, що інвестиції — це вкладення грошових, майнових та інтелектуальних цінностей.
По-друге, в цьому визначенні зазначається не мета здійснення інвестицій, як в будь-якому іншому визначенні, а уточнюється характеристика об´єктів складення; це вкладення в об´єкти тільки такої діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Тому незрозуміло, чи тут автоматично вважається, що метою інвестиційних вкладень є отримання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту, чи інвестиції можуть здійснюватися з будь-якою метою, аби об´єкти вкладення відповідали вищезазначеним характеристикам.
Цікаво, що в багатьох підручниках і словниках, які вийшли з друку після 1991 року (року видання закону), подається таке саме визначення інвестицій, як і в законі, але отримання прибутку або досягнення соціального ефекту там виступають саме як мета інвестиційної діяльності. Тобто економісти все ж гаки вважають доцільнішим зазначати мету інвестиційних вкладень, а не уточнювати характеристики об´єктів вкладення.
На нашу думку, об´єкти вкладення краще визначати як реальні та фінансові активи. Таке визначення є чіткішим і зрозумілішим і містить усі можливі об´єкти інвестиційних вкладень.
По-третє, визначення досягнення соціального ефекту як мети інвестиційної діяльності суперечить сутності інвестицій як економічної категорії. Інвестиційна діяльність, як будь-яка економічна діяльність, підкоряється економічним законам, згідно з якими отримання прибутку (доходу) є основним принципом такої діяльності. Інвестиція може викликати як позитивний, так і негативний соціальний ефект, але при цьому вона залишиться інвестицією. Якщо ми кажемо, наприклад, що «держава фінансує будівництво поліклініки» та «держава інвестує в будівництво поліклініки», то одразу, можна сказати інтуїтивно, розуміємо різницю. Фінансування будівництва поліклініки держава здійснює відповідно до однієї з її економічних функцій - фінансування соціальних заходів. Звичайно, таке фінансування не дає державі прибутку, але в результаті такого вкладення коштів досягається соціальний ефект. Якщо вважати таке фінансування інвестицією, то інвестиціями можна вважати майже всі видатки державного бюджету, оскільки так чи інакше в результаті них досягається соціальний ефект. Але це абсурд.
Під інвестиціями слід розуміти тільки ті вкладення, метою яких є отримання прибутку (доходу). І саме за цією метою потрібно відрізняти інвестиції від інших вкладень коштів.
Інвестиції - це всі види грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні та фінансові активи з метою отримання прибутку (доходу). Таке визначення інвестицій чіткіше і зрозуміліше.
Часто інвестиції плутають з іншими економічними категоріями. Наприклад, під ними розуміють такі вкладення коштів, як купівля телевізорів, автомобілів, квартир, дач тощо. їх називають споживчими інвестиціями, але, по суті, вони не є інвестиціями або якоюсь їхньою формою. Купівля таких товарів здійснюється з метою задоволення власних потреб протягом довгого періоду часу, тобто фактично з метою довгострокового споживання, тоді як інвестиції здійснюються виключно з метою отримання прибутку (доходу).
Під інвестиціями також іноді розуміють вкладення з метою збереження реальної сьогоднішньої вартості активів (грошей). Наприклад, якщо у суб´єкта господарювання існують інфляційні очікування, то він намагається придбати такі активи, що не змінюють реальної вартості в результаті інфляції. Такими активами можуть бути, наприклад, тверда валюта, золото або будь-які реальні активи, які потім легко можна реалізувати. Але такі вкладення теж не є інвестиціями, оскільки вони здійснюються не з метою отримання прибутку (доходу), а з метою збереження реальної вартості активів (грошей) і, по суті, є однією з форм заощаджень.
Інвестори — це суб´єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об´єкти інвестування.
Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів і покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Тут є одна неточність. Інвестор не може виступати в ролі кредитора, оскільки надання кредиту і здійснення інвестиційної діяльності - різні речі. Навіть банківські установи розрізняють кредитні та інвестиційні операції.
Принципова різниця полягає втому, що кредит надається обов´язково на умовах поверненості повної суми позики з процентами. Кредитора не цікавить, на яку справу підуть його кошти, буде вона успішною чи ні. Його цікавить тільки можливість позичальника повернути свій борг. Якщо позичальник не виконує своїх зобов´язань, кредитор має повне право повернути суму кредиту з процентами шляхом продажу, застави або через суд.
Інвестор, у свою чергу, тільки сподівається на успішність проекту, що фінансується, і розраховує на отримання прибутку від свого вкладення, причому, зазвичай, прибутку більшого ніж банківський процент, оскільки інакше можна було б не вкладати вільних грошей в проект, а просто покласти їх в банк на депозитний рахунок. Тобто у інвестора завжди присутня певна частка невизначеності щодо розміру прибутку від інвестиції і отримання його взагалі. Якщо проект буде невдалим, інвестор не отримує ніяких компенсацій чи відшкодувань. Таким чином, у сучасній економічній літературі ще існує багато неточностей у розумінні сутності інвестицій та визначенні певних понять, що заважає проведенню ґрунтовних досліджень щодо проблем інвестиційної діяльності.
Інвестиції - одна з найбільш часто використовуваних в економічній системі категорій як на макро-, так і на мікрорівні. Проте не дивлячись на виняткову увагу дослідників до цієї ключової економічної категорії, наукова думка дотепер не виробила універсальне визначення інвестицій, яке відповідало б потребам як теорії, так і практики, а також було б адекватним з позицій конкретного суб´єкта їх здійснення - держави, підприємства, домашнього господарства.
У сучасній літературі багатоманітні визначення інвестицій часто трактують цю категорію недостатньо чітко або надмірно вузько, акцентуючи увагу лише на окремих її сутнісних сторонах.
Найтиповіша неточність багатьох визначень полягає в тому, ідо під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення фінансових коштів, яке часто не пов´язане з рішенням інвестиційних цілей суб´єктів їх здійснення. До них іноді відносяться так звані «споживацькі інвестиції» (покупка телевізорів, автомобілів і т.п.), які по своєму економічному змісту до інвестицій не відносяться — засоби в придбання цих товарів витрачаються вданому випадку на довгострокове їх споживання (якщо їх придбання не переслідує мети подальшого їх перепродажу для отримання прибутку). Крім того, часто не проводиться відмінність між інвестиційними витратами фінансових коштів і поточними їх витратами, обслуговуючими операційний процес підприємства.
Багато існуючих визначень пов´язують інвестиції виключно з метою приросту капіталу або отримання поточного доходу (прибутку). Хоча в умовах ринкової економіки ця мета є визначаючою, інвестиції можуть переслідувати і інші як економічні, так і неекономічні цілі вкладення капіталу.
Типова помилка, що зустрічається в літературі, - ідентифікація поняття «інвестиції» з поняттям «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення капіталу у відтворювання основних засобів - як виробничого, так і невиробничого характеру. Разом з тим, інвестиції можуть здійснюватися і в приріст оборотних активів, і в різні фінансові інструменти, і в окремі види нематеріальних активів. Отже, капітальні вкладення є більш вузьким поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їх аналог.
У багатьох визначеннях інвестицій наголошується, що вони є вкладенням грошових коштів. З таким трактуванням цієї категорії також не можна погодитися. Інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій, але і в інших формах - рухомого і нерухомого майна (капітальних товарів), різних фінансових інструментів (перш за все, цінних паперів), нематеріальних активів і т.п.
І нарешті, у ряді визначень наголошується, що інвестиції є довгостроковим вкладенням засобів. Безумовно, окремі форми інвестицій (в першу чергу, капітальні вкладення, інвестиції в акції і т.п.) носять довгостроковий характер, проте, інвестиції можуть бути і короткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в облігації, депозитні сертифікати з періодом обігу до одного року).
Різноманіття понять терміну «інвестиції» в сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі в значній мірі визначається широтою сутнісних сторін цієї складної економічної категорії. Тому для уточнення змісту цієї категорії слід розглянути основні характеристики, що формують її суть (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Основні характеристики інвестицій підприємства як об´єкта управління
1. Інвестиції як об´єкт економічного управління. Предметна суть інвестицій безпосередньо пов´язана з економічною сферою її прояву. Не дивлячись на розглянуті раніше достатньо значущі термінологічні відмінності, інвестиції трактуються всіма дослідниками як категорія економічна, хоча і пов´язана з технологічними, соціальними, приро-доохоронними і іншими аспектами їх здійснення. Іншими словами, категорія «інвестиції» бачить понятійно-категоріальний апарат, пов´язаний зі сферою економічних відносин, економічною діяльністю. Відповідно - виступаючи носієм переважно економічних характеристик економічних інтересів, інвестиції є суб´єктом економічного управління як на мікро -, так і на макрорівні будь-яких економічних систем.
2. Інвестиції як найактивніша форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес. В теорії інвестицій їх зв´язок з накопиченим капіталом (заощадженнями) займає центральне місце. Це визначається сутнісною природою капіталу як економічного ресурсу, призначеного до інвестування. Термін «капіталіст» в першу чергу характеризує індивідуума, що інвестує свій капітал, а не тільки що накопичив певний його запас. Тільки шляхом інвестування капітал як накопичена цінність залучається до економічного процесу.
Проте не весь накопичений підприємством запас капіталу використовується виключно в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу через вимоги ліквідності є формою страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарської діяльності, платоспроможність і т.п., зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж на противагу цьому, слід розглядати як найактивнішу форму використання накопиченого капіталу.
Рівень споживання накопиченого капіталу як інвестиційного ресурсу, що залучається до реального виробничого процесу підприємства, має мінімальні економічні межі. Ці межі визначаються, з одного боку, граничним продуктом капіталу, а з другого боку - нормами вибуття (амортизація) капіталу у виробничому процесі, предмету відшкодування для забезпечення простого відтворювання.
3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу у всіх альтернативних його формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використовування. Самою універсальною з позицій сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка, проте, для безпосереднього вживання в цьому процесі вимагає в більшості випадків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до безпосередньої участі в інвестиційному процесі, проте, сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.
Капітал у всіх його формах, що використовується в інвестиційному процесі, може бути задіяний перш за все у виробничій діяльності підприємства. З цих позицій капітал, як реальний інвестиційний ресурс, характеризується в економічній теорії як «чинник виробництва». При цьому в процесі виробництва продукції капітал, що інвестується, не є самодостатнім чинником, а використовується в комплексі з іншими економічними ресурсами (чинниками виробництва). До числа основних чинників виробництва, з якими капітал, що інвестується, комплексно взаємодіє у виробничій діяльності підприємства, відносяться праця (трудові ресурси), земля (природні ресурси) та інші. Навіть для найпримітивнішого виробництва товарів і послуг потрібне об´єднання капіталу, що інвестується, як мінімум ще з одним чинником виробництва - працею. В процесі виробництва товарів і послуг капітал спільно з іншими виробничими чинниками, що інвестується, використовується не як простий їх конгломерат, а як взаємодіючий комплекс з цілеспрямовано сформованими певними внутрішніми пропорціями. При цьому в системі цього взаємодіючого комплексу для випуску одного і того ж обсягу товарів можуть бути використані різні пропорції об´єднання капіталу, що інвестується, з іншими основними чинниками виробництва. В теорії інвестування капіталу взаємозамінність чинників виробництва є однією з фундаментальних концепцій.
4.Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об´єкти господарської діяльності. Капітал, що інвестується підприємством, цілеспрямовано вкладається у формування майна підприємства, призначеного для здійснення різних форм його господарської діяльності і виробництва різної продукції. При цьому з обширного діапазону можливих об´єктів інвестування капіталу підприємство самостійно визначає пріоритетні форми майнових цінностей (об´єктів і інструментів інвестування), які в обліково-фінансовій термінології носять назву «активи». Іншими словами, з економічних позицій інвестиції можна розглядати як форму перетворення частини накопиченого капіталу в альтернативні види активів підприємства. З позицій можливостей вкладення капіталу у виробництво різних видів продукції інвестиції характеризуються як комбінаторний процес. В комбінації з іншими чинниками виробництва капітал, що інвестується, може бути використаний для випуску як продукції споживчого призначення, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці (формуючи в останньому випадку відкладене споживання у вигляді запасу реального капіталу).
5.Інвестиції як джерело генерації ефекту підприємницької діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного, наперед зумовленого ефекту, який може носити як економічний, так і неекономічний характер (соціально-екологічний і інші види ефекту). На рівні підприємств раритетною цільовою установкою інвестицій є досягнення, як правило, економічного ефекту, який може бути одержаний у формі приросту суми інвестованого капіталу, позитивної риси інвестиційного прибутку, позитивного значення чистого грошового потоку, забезпечення збереження раніше вкладеного капіталу і т.п. Досягнення економічного ефекту інвестицій визначається їх потенційною здатністю генерувати дохід. Як джерело доходу інвестиції є одним з найважливіших засобів формування майбутнього добробуту інвесторів. Разом з тим, потенційна здатність інвестицій приносити дохід не реалізується автоматично, а забезпечується лише в умовах ефективного вибору інвестиційних об´єктів (інструментів). Здійснення такого вибору зумовлює одну з важливих функцій інвестиційного менеджменту.
6,Інвестиції як об´єкт ринкових відносин. Різноманітні інвестиційні ресурси, що використовуються підприємством в процесі інвестицій, товари і інструменти як об´єкт купівлі-продажу формують особливий вид ринку - «інвестиційний ринок», - який характеризується попитом, пропозицією і ціною, а також сукупністю певних суб´єктів ринкових відносин. Інвестиційний ринок формується всією системою ринкових економічних умов, тісно пов´язаний з іншими ринками (ринком праці, ринком споживчих товарів, ринком послуг і т.п.) і функціонує під певною дією різноманітних форм державного регулювання.
Попит на інвестиційні ресурси, товари і інструменти підприємства пред´являють для реалізації своєї інвестиційної стратегії у сфері реального і фінансового інвестування. Окрім підприємств суб´єктами попиту на інвестиційні товари і інструменти виступають і інші учасники економічного процесу, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Пропозиція інвестиційних ресурсів, товарів і інструментів виходить від підприємств-виробників капітальних товарів, власників нерухомості, власників нематеріальних активів, емітентів, різноманітних фінансових інститутів.
Ціна на інвестиційні товари і інструменти в системі ринкових відносин формується з урахуванням їх інвестиційної привабливості під впливом попиту і пропозиції. Ця ціна відображає економічні інтереси продавців і покупців інвестиційних товарів і інструментів в конкретних умовах функціонування інвестиційного ринку. Ціною інвестиційних ресурсів виступає звичайно ставка відсотка, яка формується на ринку капіталу.
7.Інвестиції як об´єкт власності і розпорядження. Як об´єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності і розпорядження. Якщо на першому етапі інвестування капіталу титул власності і право розпорядження ними були пов´язані з одним і тим же суб´єктом, то в міру подальшого економічного розвитку відбувається поступове їх розділення. Спочатку це розділення відбулося у сфері функціонування грошового капіталу, що залучається до інвестиційного процесу (у міру виникнення і розвитку кредитних відносин), а потім і капіталу реального (у міру виникнення і розвитку лізингових відносин). В сучасних умовах підприємство, що використовує різноманітні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. В цьому випадку права власності і розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є розділеними в розрізі окремих суб´єктів економіки. Прикладом такого розділення прав є функціонування капіталу в системі інвестиційно-фінансових інститутів, акціонерних суспільств і т.п., коли власники капіталу як накопиченого інвестиційного ресурсу передають права розпорядження ним іншим особам.
Капітал, що інвестується, як об´єкт власності може виступати носієм всіх форм цієї власності - індивідуальної приватної, колективної приватної, муніципальної, загальнодержавної і т.п. Носієм титулу власності капітал виступає перш за все як накопичений інвестиційний ресурс. При розділенні в економічному процесі прав власності і використання капіталу як інвестиційного ресурсу в розрізі різних суб´єктів, роль цього капіталу як об´єкта власності носить пасивний характер.
Капітал, що інвестується, як об´єкт розпорядження може виступати у всіх дозволених законодавством формах і видах цього розпорядження. Носієм прав розпорядження може виступати при цьому як фінансовий, так і реальний капітал. В економічному процесі роль капіталу, що інвестується, як об´єкта розпорядження носить активний характер по відношенню до капіталу як об´єкта власності.
Таким чином, використання капіталу як інвестиційного ресурсу в економічному процесі не обов´язково пов´язано з наявністю титулу власності. Це використання може здійснюватися особами, що безпосередньо не є суб´єктами прав власності на нього.
Як об´єкт власності і розпорядження капітал як інвестиційний ресурс формує також певні пропорції його використання окремими підприємствами, що відображають співвідношення власного і позикового капіталу. Це співвідношення характеризується в економічній теорії терміном «структура капіталу». Воно впливає на багато аспектів ефективності інвестицій, а відповідно і на характер інвестиційних рішень, що приймаються підприємством.
8.Інвестиції як об´єкт тимчасової переваги. Процес інвестування капіталу безпосередньо пов´язаний з чинником часу. З позицій цього чинника призначений до інвестування капітал може розглядатися як запас раніше накопичених економічних цінностей з метою можливого їх примноження в процесі інвестиційної діяльності, а з інших, — як задіяний економічний ресурс, здатний збільшити обсяг споживання благ інвестора в будь-якому інтервалі майбутнього періоду. При цьому економічна цінність сьогоднішніх і майбутніх благ, пов´язаних з інвестиціями, для власників капіталу, що інвестується, нерівнозначна. Економічна теорія говорить про те, що сьогоднішні блага завжди оцінюються індивідуумом вище за блага майбутні. Ця особливість економічної поведінки індивідуумів в економічній теорії відображається терміном «тимчасова перевага», суть якої полягає в тому, що за інших рівних умов можливості майбутнього споживання завжди менш цінні порівняно з поточним споживанням. Для того, щоб подолати вказаний стереотип тимчасової переваги і спонукати власника капіталу до інвестування, відмовившись від його використання на етапі споживання, необхідно забезпечити за таку відмову достатньо вагому для нього винагороду у формі інвестиційного доходу.
Між інвестуванням капіталу і отриманням інвестиційного доходу часовий проміжок може характеризуватися великим або меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором завжди стоїть альтернатива тимчасової переваги використання капіталу — вибрати для інвестиційної діяльності коротко - або довгострокові об´єкти (інструменти) інвестування з відповідно диференційованим рівнем інвестиційного доходу.
9.Інвестиції як носій чинника ризику. Ризик є найважливішою характеристикою інвестицій, що пов´язано із всіма їх формами і видами. Носієм чинника ризику інвестиції виступають як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинен усвідомлено йти на економічний ризик, пов´язаний з можливим зниженням або неотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (часткової або повної) інвестованого капіталу. Отже, поняття ризик і прибутковість інвестицій в підприємницькій діяльності інвестора взаємопов´язані.
Рівень ризику інвестицій знаходиться в прямій залежності від рівня очікуваної їх прибутковості. Чим вище очікуваний інвестором рівень прибутковості інвестицій в будь-якій з їх форм, тим вище (за інших рівних умов) буде супутній йому рівень ризику і навпаки. Іншими словами, об´єктивний зв´язок між рівнями прибутковості і ризику інвестицій носить прямо пропорційний характер.
10. Капітал як носій чинника ліквідності. Всі форми і види інвестицій характеризуються певною ліквідністю, під якою розуміється їх здатність бути реалізованими при необхідності за своєю реальною ринковою вартістю. Ця здатність інвестицій забезпечується тим, що вивільняється капітал, вкладений в різноманітні об´єкти і інструменти при настанні несприятливих економічних і інших умов його використання в певній сфері підприємницької діяльності, в окремому сегменті ринку або в задіяному регіоні. Процес вивільнення вкладеного капіталу, що забезпечений його ліквідністю, характеризується терміном «дезінвестиції». Капітал, що вивільняється в процесі дезінвестицій, може бути реінвестований в інші об´єкти і інструменти. Таким чином, ліквідність інвестицій дозволяє формувати не тільки прямий, але і зворотний потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.
Різні форми і види інвестицій мають різний ступінь ліквідності. Ці відмінності визначаються ступенем мобільності різних форм капіталу як інвестиційного ресурсу, функціональними особливостями конкретних видів реальних інвестиційних товарів (інвестиційних об´єктів) і інвестиційними якостями різних фінансових інструментів інвестування, рівнем розвитку інвестиційного ринку і характером його державного регулювання, кон´юнктурою інвестиційного ринку і окремих його сегментів, що склалася, і іншими умовами.
Основним параметром оцінки ступеня ліквідності різних форм і видів інвестицій виступає рівень їх ліквідності. Він визначається з урахуванням періоду часу, протягом якого інвестований в різні об´єкти і інструменти капітал може бути конвертованим в грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості. Чим нижче можливий період конверсії раніше інвестованого капіталу в грошову форму, тим більше високим рівнем ліквідності характеризується той або інший вид інвестицій.
Ліквідність інвестицій є об´єктивним чинником, що обумовлює вибір конкретних їх форм і видів при прогнозуванні необхідного рівня їх майбутньої прибутковості.
Проведений огляд найістотніших характеристик інвестицій підприємства показує наскільки багатоаспектною і складною з теоретичних і прикладних позицій є ця економічна категорія. При цьому всі розглянуті характеристики, що відображають особливості інвестицій підприємства, тісно взаємопов´язані і вимагають комплексного віддзеркалення при визначенні їх економічної суті. З урахуванням розглянутих основних характеристик економічної суті інвестицій підприємства в самому узагальненому вигляді може бути сформульовано таким чином:
- Інвестиції підприємства є вкладенням капіталу у всіх його формах в різні об´єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою отримання прибутку, а також досягнення іншого економічного або неекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов´язане з чинниками часу, ризику і ліквідності.
- У системі забезпечення ефективного функціонування підприємства інвестиції грають важливу роль. Про це дає уявлення рис. 1.2.
Рис. 1.2. Роль інвестицій в забезпеченні ефективного функціонування підприємства
З наведеної схеми видно, що здійснення інвестицій є найважливішою умовою рішення практично всіх стратегічних і значної частини поточних задач розвитку і забезпечення ефективної діяльності підприємства.
Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства, яка є одним з самостійних видів його господарської діяльності і найважливішою формою реалізації його економічних інтересів.
Інвестиційна діяльність підприємства є цілеспрямовано здійснюваним процесом пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об´єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої по вибраних параметрах інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації.
Інвестиційна діяльність підприємства характеризується наступними основними особливостями:
1.Вона є головною формою забезпечення зростання операційної діяльності підприємства і по відношенню до її цілей і завдань носить другорядний характер. Не дивлячись на те, що окремі форми інвестицій підприємства можуть генерувати на окремих етапах його розвитку більший прибуток, ніж операційна діяльність, головним стратегічним завданням підприємства є розвиток операційної діяльності і забезпечення умов зростання сформованого ним операційного прибутку. Інвестиційна діяльність підприємства покликана забезпечувати зростання формування його операційного прибутку в перспективному періоді по двох напрямках:
а)шляхом забезпечення зростання операційних доходів за рахунок збільшення обсягу виробничо-збутової діяльності (будівництва нових філіалів при упровадженні на інші регіональні ринки; розширення обсягу реалізації продукції за рахунок інвестування в нові виробництва і т.п.);
б)шляхом забезпечення зниження питомих операційних витрат (своєчасна заміна фізично зношеного устаткування; оновлення морально застарілих виробничих основних засобів і нематеріальних активів і т.п.).
2.Форми і методи інвестиційної діяльності в меншій мірі залежать від галузевих особливостей підприємства, ніж операційна його діяльність. Цей зв´язок опосередковується тільки об´єктами інвестування. Механізм же цієї діяльності практично ідентичний на підприємствах будь-якої галузевої спрямованості. Це визначається тим, що інвестиційна діяльність підприємства здійснюється переважно в тісному зв´язку з фінансовим ринком (ринком капіталу і ринком грошей), галузева сегментація якого практично відсутня, тоді як операційна його діяльність здійснюється переважно в рамках конкретних галузевих сегментів товарного ринку і має чітко виражені галузеві особливості операційного циклу.
3. Обсяги інвестиційної діяльності підприємства характеризуються істотною нерівномірністю по окремих періодах. Циклічність масштабів цієї діяльності визначається рядом умов — необхідністю попереднього накопичення фінансових коштів (інвестиційних ресурсів), що дає початок реалізації окремих крупних інвестиційних проектів; використанням сприятливих зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності (на окремих етапах економічного розвитку країни несприятливий «інвестиційний клімат» різко знижує ефективність цієї діяльності); поступовість формування внутрішніх умов для істотних «інвестиційних ривків» (сформований підприємством потенціал необоротних операційних активів має, звичайно, достатній «запас міцності», тобто володіє резервами підвищення його продуктивного використання до певних меж; лише тоді, коли такі межі досягнуто, приріст обсягів операційної діяльності викликає необхідність зростання цих активів).
Інвестиційний прибуток підприємства (а також інші форми ефекту інвестицій) в процесі його інвестиційної діяльності формується, звичайно, із значним «періодом запізнення». Це означає, що між витратами інвестиційних ресурсів (інвестиційними витратами) і отриманням інвестиційного прибутку проходить, звичайно, достатньо великий період часу, що визначає довготривалий характер цих витрат. Диференціація розміру «періоду запізнення» залежить від форм протікання інвестиційного процесу (рис. 1.3).
Як видно з наведеного малюнка, при послідовному протіканні інвестиційного процесу інвестиційний прибуток формується зразу ж після завершення інвестування засобів; при паралельному його протіканні формування інвестиційного прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвестування засобів; при інтервальному його протіканні між періодом завершення інвестування засобів і формуванням інвестиційного прибутку проходить певний час.
Інвестиційна діяльність формує особливий самостійний вид грошових потоків підприємства, які істотно розрізняються в окремі періоди по своїй спрямованості. Принципова схема формування грошових потоків в процесі інвестиційної діяльності представлена на рис. 1.4.
З наведених даних видно, що впродовж окремих періодів сума негативного грошового потоку по інвестиційній діяльності підприємства може значно перевищувати суму позитивного грошового потоку по ній. Крім того, сума інвестиційного прибутку по окремих періодах має високий рівень коливання.
Рис. 1.3. Форми протікання процесів інвестування капіталу і отримання інвестиційного прибутку підприємства в часі
Рис. 1.4. Принципова схема формування грошових потоків по окремому грошовому інвестиційному проекту
6. Інвестиційній діяльності підприємства властиві специфічні види ризиків, об´єднані поняттям «інвестиційний ризик». Рівень інвестиційного ризику, звичайно, значно випереджає рівень операційного (комерційного) ризику. Це пов´язано з тим, що в процесі інвестиційної діяльності ризик втрати капіталу (тобто «катастрофічний ризик») має велику вірогідність виникнення, ніж в процесі операційної діяльності. Механізм формування рівня інвестиційного прибутку будується в тісному зв´язку з рівнем інвестиційного ризику.
7.Найважливішим вимірником обсягу інвестиційної діяльності, що характеризує темпи економічного розвитку підприємства виступає показник його чистих інвестицій. Чисті інвестиції є сумою валових інвестицій, зменшених на суму амортизаційних відрахувань в певному періоді:
ЧІ = ВІ-АВ,(1.1)
де ЧІ - сума чистих інвестицій підприємства в певному періоді;
ВІ - сума валових інвестицій підприємства в даному періоді;
АВ - сума амортизаційних відрахувань підприємства в даному періоді.
Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку підприємства, потенціал формування його прибутку. Якщо сума чистих інвестицій підприємства складає негативну величину (тобто якщо обсягу валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань), це свідчить про зниження виробничого його потенціалу і економічної бази формування його прибутку (така ситуація характеризує підприємство, що «проїдає свій капітал»). Якщо сума чистих інвестицій рівна нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій рівний сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного зростання підприємства і бази зростання його прибутку, оскільки його виробничий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуація характеризує підприємство, що «топчеться на місці»). І нарешті, якщо сума чистих інвестицій складає позитивну величину (тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що забезпечується розширене відтворення необоротних операційних активів підприємства і зростання економічної бази формування його прибутку (така ситуація характеризує підприємство, що «росте»).