Сьогодні головне для України — не допустити, щоб вона опинилася осторонь, у «хвості» глобального розвитку. Для цього необхідні нові пріоритети в економічній, промисловій та науково-технологічній політиці. Наша держава значно відстає від процесів, можливостей та умов інтеграції у світову економіку. Головна проблема - стратегічний дефіцит, вакуум пріоритетів, відсутність взаємозв´язку і взаємозалежності складових частин економічної політики держави (інвестиційної, бюджетної, інноваційної і т.ін.), обґрунтування фундаментальних змін у сучасному світі й ситуації в Україні та державах СНД.

Нині в Україні велика технологічна депресія, а це свідчить про загрозу національним інтересам держави — втрату світових цивілізаційних геоекономічних позицій. Платіжна та бюджетна кризи в Україні призвели до розриву відтворювального процесу і навіть до «самозамикання» товарних ринків (бартер, дефіцит грошей). Внаслідок цього вітчизняний капітал пішов за кордон, а дефіцит грошей компенсується доларовим імпортом. Це обмежує антиінфляційну політику грошової стабілізації, знецінює національні активи й відтягує досягнення економічного зростання.

Дослідження проблем інвестування економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиції зачіпають найглибинніші основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного зростання в цілому. В сучасних умовах вони є найважливішим засобом забезпечення умов становлення ринкової економіки, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу - один з найдієвіших механізмів соціально-економічних перетворень.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, технічний рівень основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.

З часів проголошення незалежності економіка України перебуває не на найкращому рівні. Причини цього переважно такі самі, як і в інших «молодих державах», тобто в країнах перехідної економіки, коли відбувається зміна командної економіки на ринкову.

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не здатні вийти з економічної кризи без залучення і ефективного використання іноземних інвестицій, оскільки інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, й інших ринкових чинників, а також ринки товарів і послуг. Крім того, іноземні інвестиції, як правило, сприяють заходам з макроекономічної стабілізації, дозволяють розв´язувати окремі соціальні проблеми трансформаційного періоду. Інвестиційна діяльність тією чи іншою мірою властива будь-якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без урахування таких факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов´язаний з прийняттям того чи іншого рішення, тощо.

Причини, зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними, але їх можна розділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, збільшення обсягів виробничої діяльності, освоєння нових її видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різний. Так, якщо мова йде про заміну наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийняте достатньо безболісно, тому що керівництво підприємства ясно уявляє собі, в якому обсязі та з якими характеристиками необхідні нові основні ресурси. Завдання ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, пов´язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому разі необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливі зміни становища фірми на ринку товарів, доступність в додаткових матеріальних обсягів, трудових та фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків тощо.

Важливим є питання про розмір інвестицій. Повинна бути різна глибина економічного аналізу проекту, який слід здійснити перед прийняттям остаточного рішення. Крім того, в багатьох фірмах практика диференціацій права прийняття рішення щодо інвестиційного проекту стає звичним явищем. Це обмежує максимальну величину інвестицій, у рамках якої той чи інший керівник може приймати рішення самостійно.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли наявні кілька альтернативних або взаємозалежних проектів. В цьому разі необхідно зробити вибір одного чи кількох проектів за їх критеріями. Ми бачимо, що таких критеріїв може бути кілька, а ймовірність того, що один проект буде найкращим за всі інші за критеріями, як правило, значно менше одиниці.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування багато, але будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постає завдання оптимізації інвестиційного портфеля.

Дуже важливим є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди відбувається в умовах невизначеності, сутність якої може значно коливатись. Так, у момент придбання нових основних ресурсів не завжди можна передбачити економічний ефект від цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі. Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, базується на використанні різних формалізованих та неформалізованих методів. Ступінь їх сполучення визначається різними обставинами, в тому числі і тим, наскільки менеджер ознайомлений з наявним апаратом, використаним в тому чи іншому конкретному випадку. В українській та іноземній практиці знайомий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в галузі інвестиційної політики. Універсального методу на всі випадки життя немає. Ймовірно, управління більшою мірою є мистецтвом, ніж наукою. Але маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть умовні, легше прийняти остаточне рішення.