Конкурентне право України

3. Антиконкурентні дії органів влади, управління і контролю

У перехідний період до ринкової економіки повноваження центральних органів влади, місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління дозволяють приймати рішення, які можуть мати негативні наслідки для конкуренції.

Статтею 15 Закону про захист економічної конкуренції встановлено перелік заборон на дії органів влади, які можуть обмежувати конкуренцію на товарних ринках.

Частина 1 ст. 15 дає загальне поняття антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, якими є прийняття яких-небудь актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов і т. п.), дача письмових або усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії або бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю (колегіального органу або посадовця), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції.

У частині 2 ст. 15 вказується конкретний перелік анти-конкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, яким, зокрема, визнаються:

•заборона або перешкоджання створенню нових
підприємств або здійснення підприємництва в інших організаційних формах в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання або реалізацію певних видів товарів;

  • пряме або опосередковане примушення суб´єктів господарювання до вступу до асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних або інших форм об´єднань або здійснення концентрації суб´єктів господарювання в інших формах;
  • пряме або опосередковане примушення суб´єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів або першочергового їх придбання у певних продавців;
  • будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб´єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації або закупівель або за колом споживачів або продавців;
  • встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому за визначеного обсягу або при виконанні певних умов;
  • надання окремим суб´єктам господарювання або групам суб´єктів господарювання пільг або інших переваг, що ставлять їх у привілейоване становище відносно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції;
  • дія, в результаті якої окремим суб´єктам господарювання або групам суб´єктів господарювання створюються несприятливі або дискримінаційні умови діяльності в порівнянні з конкурентами;
  • дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони і обмеження самостійності підприємств,

у тому числі з придбання або реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності і розвитку, розпорядження прибутком.

Наведений в ч. 2 ст. 15 Закону про захист економічної конкуренції перелік заборонених дій органів влади не має вичерпного характеру, оскільки генеральна заборона, що міститься в ч. 1 ст. 15, стосується будь-яких дій або рішень, які обмежують, усувають або спотворюють конкуренцію.

Антиконкурентні дії органів влади можуть виявлятися в їх бездіяльності при невиконанні певних процедур в терміни, встановлені законом, наприклад незатвердження графіка подачі холодної (гарячої) води органом місцевого самоврядування за відсутності нормативних обсягів води для населення.

Заборона або перешкоджання створенню нових підприємств або здійснення підприємництва в інших організаційних формах в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання або реалізацію певних видів товарів мають наступні ознаки порушення конкурентного законодавства:

—необґрунтована відмова в реєстрації суб´єкта господарювання з різних мотивів;

—прийняття рішень, що встановлюють обмеження на здійснення окремих видів діяльності.

Практика відмови в реєстрації суб´єктів господарювання з різних мотивів недоцільності спостерігалася в 90-х роках. Зараз проблема реєстрації суб´єктів господарювання в цілому вирішена.

Однак практика прийняття органами влади і місцевого самоврядування рішень, які встановлювали б обмеження на окремі види діяльності, має місце і нині. Наприклад, рішенням однієї з міських рад було дозволено здійснення збирання і заготовки брухту кольорових металів тільки одному з підприємств міста, для решти всіх підприємств, які мали дозвіл на здійснення цього виду діяльності, було встановлено обмеження.

Одним з поширених видів антиконкурентних дій органів влади є встановлення не передбачених законами України заборон і обмежень самостійності підприємств, зокрема з придбання або реалізації товарів, формування програм діяльності і розвитку, розподілу прибутку.

Характерним прикладом даного виду порушень є справа про антиконкурентні дії органів місцевого самоврядування, які, незаконно провівши тендер по фотографуванню в шкільних і дошкільних установах міста і вибравши одного переможця, обмежили права інших підприємців, що надають фотопослуги. Проведення тендеру було неправомірним, оскільки чинним законодавством не передбачені повноваження органів місцевого самоврядування проводити тендери на послуги фотографування, якщо виконавчий комітет не є замовником (платником) послуг за бюджетні кошти. В результаті неправомірно ухваленого рішення були встановлені заборони і обмежені права підприємців (див. «Опис справ»). Часто приймаючи рішення і надаючи окремим суб´єктам господарювання пільги або інші переваги, що ставлять їх у привілейоване становище щодо конкурентів, органи влади створюють умови для недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 р. № 1270 «Про створення спеціалізованого державного підприємства «Укрспецюст» з метою сприяння державним виконавцям у збереженні і реалізації вилученого ними майна було підтримано пропозицію Міністерства юстиції про створення спеціалізованого державного підприємства (СДП). Наказом Мін´юсту від 14 вересня 1999 р. був затверджений статут СДП.

Предметом діяльності СДП стала організація і проведення реалізації майна, вилученого державними виконавцями. Причому Міністерство юстиції поклало реалізацію арештованого нерухомого майна виключно на це підприємство.

Послуги з організації реалізації арештованого нерухомого майна є конкретним товарним ринком, оскільки наявні особливі умови і порядок реалізації, які визначає Мін´юст: єдиним специфічним замовником вказаної послуги є державна виконавча служба; арештоване майно реалізується виключно на публічних торгах; суб´єктами надання цієї послуги являються спеціалізовані організації, які мають право здійснювати операції з нерухомістю, зокрема товарні біржі.

Таким чином, Міністерство юстиції, прийнявши вказане рішення, з одного боку, створило істотні бар´єри для входження інших суб´єктів господарювання на ринок організації реалізації арештованого майна, а з іншого боку, поставило в привілейоване становище щодо конкурентів СДП, чим монополізувало вказаний ринок і повністю усунуло з нього конкуренцію. Дії Мін´юсту є порушенням конкурентного законодавства, передбаченого абзацом 7 ч. 2 ст. 15 Закону про захист економічної конкуренції.

Одній з причин здійснення органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління і контролю антиконкурентних дій являється об´єднання ними владних повноважень і господарських функцій, яке закріплене законодавчими актами і, оскільки має об´єктивну основу в перехідний період, не може бути швидко усунене державою.