Конкурентне право України
1. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем
Стаття 13 Закону про захист економічної конкуренції дає загальне поняття зловживань монопольним (домінуючим) становищем і визначає конкретні їх випадки.
Частина 1 ст. 13 є генеральною забороною на всі випадки зловживання монопольним становищем суб´єктами господарювання. Вона містить загальну норму, що забороняє господарюючому суб´єктові (групі осіб), який займає монопольне (домінуюче) становище, здійснювати дії або допускати бездіяльність, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції або ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умови існування значної конкуренції на ринку.
Таким чином, законодавцем визначено два альтернативні наслідки і за наявності хоч би одного з двох об´єктів створюється склад правопорушення: по-перше, це недопущення, усунення або обмеження конкуренції; по-друге, ущемлення інтересів споживачів.
Необхідно враховувати, що стосовно ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції сама по собі наявність монопольного (домінуючого) становища суб´єкта господарювання відповідно до конкурентного права України не є протиправною. Проте дії суб´єкта господарювання, домінуючого на ринку, який намагається посилити свою ринкову владу через певні методи, що обмежують або усувають конкуренцію або ущемлюють права споживача, є порушенням конкурентного законодавства і припиняються антимонопольними органами.
Тому необхідною умовою для визнання дій суб´єкта господарювання зловживанням монопольним становищем є встановлення такого становища на конкретному товарному ринку, а також виявлення і доказ фактів зловживання своїм домінуючим становищем, свідомого здійснення таких дій, які призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції або ущемленню прав споживачів.
Якщо ці умови не дотримані, то дії суб´єкта господарювання не можуть бути кваліфіковані як порушення конкурентного законодавства. На практиці необхідно правильно розмежовувати дії суб´єктів господарювання, які є звичайною добросовісною ринковою конкуренцією і які відносяться до зловживання монопольним становищем.
Тому суб´єкти господарювання, що не займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, не можуть бути обмежені в здійсненні дій, заборонених ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції, і, отже, ці дії не можуть бути визнані такими, що суперечать конкурентному законодавству. Звідси всі взаємини суб´єктів господарювання в процесі господарської діяльності, наприклад пов´язані з постачанням продукції, укладенням договорів, встановленням цін, реалізацією товарів, якщо вони не займають монопольного (домінуючого) становища, повинні вирішуватися в цивільно-правовому порядку, тобто вони не підвідомчі антимонопольним органам.
Частиною 2 ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції дається конкретний перелік зловживань монопольним (домінуючим) становищем, сформульований у вигляді заборонених видів діяльності. Тим самим держава встановила правила конкретної поведінки на ринку суб´єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище і зобов´язані дотримувати в своїй діяльності норми законодавства про захист економічної конкуренції.
До конкретних видів зловживання монопольним становищем на ринку, зокрема, відносяться:
—встановлення таких цін або інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку;
застосування різних цін або різних інших умов до рівнозначних угод із суб´єктами господарювання, продавцями або покупцями без об´єктивно виправданих на те причин;
—обумовлення укладення угод прийняттям суб´єктом господарювання додаткових зобов´язань, які за своєю природою або згідно з торговельними та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
—обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, який заподіяв або може заподіяти шкоду іншим суб´єктам господарювання, покупцям, продавцям;
—часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару через відсутність альтернативних джерел реалізації або придбання;
—суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб´єктів господарювання на ринку без об´єктивно виправданих на те причин;
—створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) або усунення з ринку продавців, покупців, інших суб´єктів господарювання.
Необхідно враховувати, що перелік заборонених дій, наведених у ч. 2 ст. 13, не є вичерпним, оскільки загальна заборонна норма, що міститься в ч. 1 ст. 13 Закону, стосується будь-яких дій, що обмежують конкуренцію або ущемлюють права споживачів.
Слід зазначити, що заборонні норми ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції поширюються не тільки на дії (бездіяльність) суб´єкта господарювання, які вже фактично призвели до зловживання монопольним становищем, але і на дії, які можуть заподіяти збиток суб´єктам господарювання, покупцям або продавцям.
Попередження, виявлення і припинення зловживань монопольним (домінуючим) становищем є основним напрямом роботи антимонопольних органів. Так, на регіональних ринках Донецької області офіційно визнано 314 монопольних утворень, з яких 83 — суб´єкти природних монополій. До найбільш монополізованих ринків на регіональному рівні, крім ринків природних монополій, відносяться ринки послуг експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, комплексних послуг щодо надання місць для торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами, послуг ка бельного телебачення, послуг ветеринарної медицини, послуг бюро технічної інвентаризації, ремонту і технічного обслуговування ліфтового господарства, підготовки приладів обліку витрачання води і тепла до державної перевірки цих приладів.
Зловживання монопольним становищем є одним з найбільш поширених видів порушень конкурентного законодавства. За останні роки частка зловживань монопольним становищем в структурі всіх порушень законодавства про захист економічної конкуренції склала близько 90%.
Значна частина виявлених і припинених порушень конкурентного законодавства припадає на зловживання монопольним становищем. Наведемо практику розгляду справ про порушення ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції на прикладі теплопостачальних підприємств.
Ринок централізованого теплопостачання відноситься до ринків природної монополії, тому всі підприємства, що надають послуги централізованого теплопостачання займають монопольне становище на даному ринку в межах обслуговуваних ними територій. Отже, їх діяльність регулюється нормами конкурентного законодавства.
Діяльність теплопостачальних підприємств зачіпає інтереси кожної людини, тому порушення антимонопольного законодавства в цій сфері має великі соціально-економічні наслідки.
Відсутність конкурентних основ і належного регулювання з боку органів влади і органів місцевого самоврядування не стимулюють теплопостачальні підприємства до впровадження ефективного устаткування для надання послуг, а отже, до зниження розміру собівартості послуг. Вказані обставини створюють умови для зловживання підприємствами—монополістами своїм монопольним становищем на ринку.
Порушення конкурентного законодавства з боку теплопостачальних підприємств — явище поширене, про що свідчить збільшення кількості заяв і звернень споживачів на дії теплопостачальних підприємств, а також кількість справ, які розглядаються.
Так, практика розгляду справ про зловживання зловживання монопольним становищем на ринку централізованого теплопостачання показала, що найбільш характерними порушеннями з боку теплопостачальних підприємств є наступні дії:
1.При наданні послуг з підігріву води застосовувався тариф, в якому враховувалася вартість холодної води, за яку споживачі вносили плату водоканалу.
2.Нарахування плати за послуги теплопостачання з повного тарифу при їх відсутності або наданні з перебоями.
3.Необґрунтоване завищення опалювальної площі.
4.Встановлення економічно необґрунтованих, завищених тарифів на свої послуги (наприклад, двічі враховані засоби, перераховані до позабюджетних фондів).
5.За рахунок зниження якості (невідповідність теплоносія санітарно-технічним і нормативним показникам) послуг теплопостачання підприємство недовідпускало споживачам теплову енергію і при цьому не проводило перерахунки, що призвело до необґрунтованого збільшення вартості теплової енергії.
6.Встановлення різної вартості 1 Гкал теплової енергії для різних суб´єктів господарювання залежно від їх платоспроможності (дискримінаційні тарифи).
7.Необгрунтована відмова від обслуговування будинкових приладів обліку, які були включені в Державний реєстр України на момент проектування і будівництва житлових будинків.
8.Створення перешкод доступу на ринок по установці приладів обліку (невидача технічних умов).
9.Безпідставна відмова від реалізації послуг за відсутності альтернативних джерел теплопостачання.
10.Нав´язування споживачам плати за послуги гарячого водопостачання з будинкових лічильників за наявності квартирних приладів обліку.
11.Необґрунтоване збільшення періоду неподання теплової енергії і гарячої води при незмінній платі.
12.Відключення гарячої води за несплату при тому, що частина населення заборгованості не мала.
13.Нав´язування додаткових умов договору в частині оплати боргу колишнього власника квартири.
Перелічені дії монополіста можуть кваліфікуватися як по ч. 1, так і по ч. 2 ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції.
Серед справ про зловживання монопольним становищем суб´єктів господарювання значну частку займають зловживання цінового характеру — встановлення дискримінаційних і монопольно високих цін на свої послуги, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів.
Визначення монопольної ціни здійснюється антимонопольними органами відповідно до рекомендацій про монопольне ціноутворення. Розглянемо аналіз визначення монопольного ціноутворення на прикладі розслідування справи про зловживання монопольним становищем приватним підприємством «ПКФ «Овод».
Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Овод» (далі — ПП «ВКФ «Овод», Відповідач) порушило законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», п. 1 ч. 2 ст. 13 цього Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Перший етап дослідження включає виявлення ознак монопольного ціноутворення. Керуючись Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб´єктів господарювання на ринку, був проведений аналіз ринкового становища ПП «ВКФ «Овод».
За результатами аналізу встановлено, що на ринку послуг з видачі і оформлення пакетів документів для отримання в органах паспортної служби України паспортно-візових документів у II півріччі 2002 р. діяло тільки ПП «ВКФ «Овод» із часткою 100%.
Тобто відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» ПП «ВКФ «Овод» займало монопольне становище на ринку послуг з видачі і оформлення пакетів документів для отримання в органах паспортної служби України паспортно-візових документів у межах Донецької області в II півріччі 2002 р.
Ціна, яка досліджується, — це затверджений директором ПП «ВКФ «Овод» від 01.07.2002 г. тариф на послуги з видачі і оформлення будь-якого з пакетів документів для подальшого отримання в органах паспортної служби України закордонного паспорта для тимчасового виїзду за кордон; закордонного паспорта для виїзду на постійне місцепроживання; документів для визначення приналежності до громадянства України; документів для прийняття громадянства України і виходу з громадянства України; документів для запрошення іноземця; документів для отримання посвідки на проживання і продовження дії посвідки на проживання; документів для реєстрації, продовження терміну реєстрації національних паспортів іноземців, яких надавало ПП «ВКФ «Овод» у II півріччі 2002 p., який складав 40 грн.
При визначенні ціни порівняння застосування базового методу і методу ціни товару-аналога неможливе.
По-перше, ПП «ВКФ «Овод» почало свою діяльність з липня 2002 р. У 2003 р. діяльність не здійснювало, оскільки угода про співпрацю даного суб´єкта господарювання з УМВС України в Донецькій області з боку останнього підтверджено не було. По-друге, розмір встановленого тарифу не змінювався протягом II півріччя 2002 р.
Послуги інших суб´єктів господарювання, які також мали право здійснювати діяльність з подання послуг по видачі і оформленню споживачам пакетів документів, не являються їх основним видом діяльності і мають нерегулярний характер.
Крім того, послуги цих суб´єктів господарювання відрізняються якістю і змістом порівняно з послугами, які надає ПП «ВКФ «Овод». В основному це комплексні посередницькі послуги, до складу яких, окрім надання пакету документів, входить оформлення пакетів документів особам, яким необхідно одержати закордонний паспорт і т. п. На добровільних засадах суб´єкт господарювання за дорученням, наданим громадянином на предмет передачі права представляти інтереси громадянина в сторонніх організаціях, проводить повний комплекс процедур отримання паспортно-візових документів самостійно і передає оформлені документи у відділ паспортної служби. Останній видає громадянинові кінцевий продукт — паспортно-візові документи. Враховуючи викладене, послуги цих суб´єктів господарювання коштують значно дорожче, виходячи з витрат являються договірними і не можуть вважатися аналогічними послугам ПП «ВКФ «Овод».
У зв´язку з цим за ціну порівняння взято тариф на послуги ПП «ВКФ «Овод», очищений від необґрунтовано включених і завищених сум витрат (33,60 грн).
Результати аналізу показали, що планова собівартість тарифу на послуги з видачі і оформлення пакетів документів — 40 грн. (ціна, яка досліджується) встановлена Відповідачем необґрунтовано і розрахована з включенням завищених сум витрат.
Так, у розрахунок тарифу Відповідачем необґрунтовано включені вартість придбаної техніки і меблів на суму 31300 грн. Сума прибутку завищена на 10 586,74 грн. (43 680 грн. — 33 093,26 грн.). Завищена сума єдиного податку на 2 144,1 грн. (22 000 грн. — 19 855,9 грн.).
За розрахунками Донецького відділення загальна сума необґрунтовано включених витрат у планову калькуляцію склала 43 864,44 грн., а загальна сума планової собівартості дорівнює 218 415,56 грн.
Враховуючи приблизну кількість громадян, які звертаються за послугами протягом піврічного періоду (за даними Відповідача), — 6 500 осіб, середня вартість послуги з видачі і оформлення 1 пакету документів (ціна порівняння) може скласти 33,60 грн. (218415,56 грн.: 6 500 осіб).
У результаті зіставлення ціни, яка досліджується, і ціни порівняння встановлено факт відхилення ціни, яка досліджується (40 грн.), від ціни порінняння (33,60 грн.) на 17%. Згідно з п. 6.1 Методики за умов значного впливу на конкурентне середовище рівня ціни, яка досліджується (ІІП «ВКФ «Овод» займає монопольне становище на ринку), суттєве відхилення ціни може складати менше ніж 30 % від ціни порівняння, і є ознакою монопольного ціноутворення, а саме: встановлення монопольно високих тарифів на послуги.
Наступним етапом дослідження є виявлення доказів монопольного ціноутворення. Для цього перш за все визначається приведена ціна — ціна, одержана в результаті приведення ціни, яка досліджується, і ціни порівняння до однакових умов, зокрема щодо виробництва і/або реалізації відповідних товарів. Умовою, за якої здійснюється приведення цін, може бути, зокрема, рівень інфляції.
Приведена ціна, яка досліджується, визначається з урахуванням зміни показника індексу інфляції за II півріччя 2002 p.:
(40 грн. х 101,2): 100% = 40,48 грн.
Ціна порівняння також приведена в однакові умови з урахуванням показника індексу інфляції у відповідному періоді часу:
(33,60 грн. х 101,2): 100% = 34,00 грн.
Відповідно до п. 7.1 Методичних рекомендацій щодо визначення монопольного ціноутворення доказом монопольного ціноутворення є відхилення приведеної ціни, яка досліджується, від приведеної ціни порівняння на п´ять або більше відсотків.
Зіставлення приведеної ціни, яка досліджується, і приведеної ціни порівняння показало, що ціна, яка досліджується, більше, ніж приведена ціна порівняння на 19% .
Таким чином, відповідно до п. 7.1 Методики тариф, встановлений ПП «ВКФ «Овод» в II півріччі 2002 р. по видачі і оформленню пакетів документів для отримання в органах паспортної служби України паспортно-візових документів у межах Донецької області, є монопольно високим.
Даний висновок дозволив кваліфікувати дії ПП «ВКФ «Овод» по встановленню завищених тарифів на послуги з видачі і оформлення пакетів документів для отримання в органах паспортної служби України паспортно-візових документів у межах Донецької області як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» і визначене п. 1 ч. 2. ст. 13 цього Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку.