• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Конкурентне право України

3. Типологія ринку

Наступним за визначенням монопольного становища суб´єктів господарювання на ринку є дослідження ринкової структури, виділення різних типів (моделей) ринку залежно від ринкової поведінки підприємств, формування ринкових цін, об´єктів збуту, попиту і пропозицій на товари тієї або іншої якості.

Ринкова структура включає також внутрішні зв´язки між частинами єдиного цілого — ринку: відносини продавців і покупців один з одним і між собою, відносини потенційних продавців з потенційними покупцями і конкурентами.

Економічна теорія виділяє чотири типу ринку: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія і монополія (таблиця 3.2).

Досконала конкуренція — форма організації ринку, яка передбачає конкуренцію великої кількості продавців і покупців і при цьому змагання між суб´єктами господарювання з метою отримання завдяки власним досягненням переваг над іншими суб´єктами господарювання відбувається так, що споживачі мають можливість вибирати між продавцями, а окремий суб´єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Обсяги ринку в порівнянні з пропозицією і попитом окремих продавців настільки значні, що вплинути на умови обороту товару, в тому числі і на ціну, не може ніхто з суб´єктів ринку. Суб´єкти ринку численні, незалежні і кожний з них займає незначну частку. Бар´єри входу на ринок і виходу з ринку відсутні. У цих умовах один суб´єкт господарювання на ринку не має ринкової влади і продає (купує) продукцію за ціною, що склалася на ринку і не залежить від нього.

Монополія — така форма організації ринку, коли існує єдиний продавець певного товару. Пропозиції підприємства, що займає монопольне становище, протистоїть на ринку сукупний попит усіх покупців товару в межах географічних і товарних меж відповідного ринку (світових, національних, регіональних). Якщо в умовах вільної конкуренції будь-який продавець міг продати певну кількість товару за не залежною від нього ринковою ціною, то монопольне підприємство регулює як обсяг продукції, що продається, так і її ціну. Володіючи абсолютною ринковою владою, воно може варіювати обсяг продукції, що випускається ним, її ціну, якість та інші істотні умови обороту.

Підприємство може випускати як один вид продукції, так і багато її видів, але у будь-якому випадку воно вважатиметься таким, що займає монопольне становище тільки по тому виду товарної продукції, в якого повністю відсутні виробники-конкуренти.

ТИПИ РИНКІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Одна з причин появи й існування монополії полягає в співвідношенні між розмірами ринку (попитом, що пред´являється) і кількістю підприємств, які здатні виробляти однорідну продукцію для його задоволення, — одне або декілька. Іншими причинами існування монополії можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання), адміністративні та ін.

Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим підприємствам уявляється невигідним або неможливим. Якщо на ринок входять інші підприємства, то монополія зникає. Отже, наявність бар´єрів вступу на ринок є обов´язковою умовою виникнення і існування монополії.

Природі монополій властиве прагнення використовувати свою ринкову владу на збиток споживачам і потенційним конкурентам. Отже, тільки зменшуючи число ринків з монопольною структурою і скорочуючи число підприємств з монопольним становищем, можна послабити до розумних меж їх негативний вплив на ринки. У разі зворотної ситуації, коли не продавець, а покупець займає монопольне становище і йому протистоїть безліч продавців, має місце монопсонія, але і тоді основні характеристики ринку повторюють риси монопольного типу.

Олігополія — це така організація ринку, коли на ньому представлено невелике число порівняльно крупних підприємств-продавців однорідної або такої, що трохи розрізняється, продукції. Нечисленним продавцям на цьому ринку протистоїть значна кількість покупців.

Відмінна риса олігополії — велика різноманітність у поведінці продавців: від гострого суперництва до змови. Підприємство, що діє на олігопольному ринку, вимушене зважати на те, що вибране ним співвідношення між ціною і кількістю продукції, яку воно може за цією ціною продати, залежить від поведінки його конкурентів, а їх стратегія є наслідком прийнятого ним рішення.

Незважаючи на володіння деякою ринковою владою олігопольне підприємство не може встановлювати ціну так

само просто, як монопольне. Поведінку учасників олігопольного ринку можна порівняти з грою в шахи, де за кожним ходом одного гравця слідує у відповідь хід суперника, так що результат гри зрештою не відомий.

Оскільки реакція конкуруючих суб´єктів ринку на поведінку один одного може бути різною, універсальною, динамічно стійкої моделі олігопольного ринку не існує, що веде до неоднозначності його основних характеристик: продукція цього ринку може бути однорідною (стандартизованою) і відносно диференційованою, можливість вступу на ринок може варіюватися від майже вільної до жорстко обмеженої.

Монополістична конкуренція. Назва і модель даного типу ринку виникли після виходу в 1927 р. однойменної книги Е. Чемберлина. Проте з часом сам автор, що розглядав олігополію і монополістичну конкуренцію як два різних типу ринку, дійшов висновку, що всі типи ринків, що перебувають між досконалою конкуренцією і монополією, містять елементи того й іншого, і тому можуть бути об´єднані в широкий клас ринків монополістичної конкуренції.

Основною рисою ринку монополістичної конкуренції є диференціація продукції. Суб´єкти ринку, як і при досконалій конкуренції, численні, де кожний з них займає на ринку незначну частку, проте вони володіють деякою ринковою владою завдяки диференціації продукції і сегментації відповідного товарного ринку.

Монополістичну конкуренцію зближують із досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованість продукції. Ця неоднорідність така ж сильна, як і однорідність при досконалій конкуренції. Продукція характеризується широким асортиментом товарів, характером дизайну, якістю упаковки. Все це різноманіття розрізняється у підсумку товарними знаками.

На відміну від олігополістічного ринку підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівнянні за розміром. їх поведінка на ринку ближче до поведінки цілком конкурентних підприємств, чим до поведінки олігопольного типу. Персо ніфікованість продукції дає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при призначенні цін.

Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одно—два підприємства, що займають домінуюче становище, і значна кількість невеликих за ринковою часткою підприємств — аутсайдерів. У цьому випадку для системи відносин «домінуюче підприємство — аутсайдери» буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою — модель досконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції. Останнє значною мірою залежить від характеру продукції — ступеня її стандартизованості або, навпаки, такої можливості.

Попит на товари підприємства на ринку монополістичної конкуренції такого виду не є абсолютно еластичним, оскільки покупці, що прихильні до певної марки, придбаватимуть товар, навіть якщо його ціна дещо вища, ніж у аналогів. Таким чином, вельми істотним детермінантом ринкової влади в умовах монополістичної конкуренції слугує не цінова політика інших продавців, а ступінь прихильності покупців до конкретної марки товару. Індикатором ринкової влади служить цінова еластичність попиту на товар підприємства.

Отже, на ринках монополістичної конкуренції саме індивідуальність споживчих властивостей на погляд покупців — основний чинник конкурентоспроможності товару. Цінова конкуренція відходить на другий план, поступаючись першим місцем неціновій конкуренції, що використовує такі інструменти, як реклама, конкуренція сервісу і асортименту, гарантійне і післягарантійне обслуговування.

Вивчення типів ринків має велике значення не тільки для визначення стану ринкової економіки, але і для вироблення правильної стратегії розвитку конкуренції, проведення ефективної антимонопольної політики.

У 2004 р. АМКУ із залученням фахівців Державного комітету статистики і провідних науковців був проведений аналіз державних статистичних даних про результати діяльності суб´єктів господарювання, опитувань підприємців і на його основі здійснена оцінка передумов конкуренції, яка склалася в Україні на початку 2000-х років. У національній економіці можна виділити три групи товарних ринків, будь-якій з них внаслідок структурних внутрішніх особливостей властиві умови конкуренції. Перша група — ринки з конкурентною структурою. На ринках другої групи — олігополістичних ринках, як правило, існує конкуренція, проте вона може бути істотно обмежена внаслідок змови або паралельної поведінки суб´єктів господарювання. Третю групу складають ринки з ознаками монополізації або індивідуального домінування.

Проведений АМКУ аналіз дозволив оцінити частки суб´єктів господарювання, які діють на ринках будь-якої з вказаних груп, в загальному обсязі виробництва продукції (робіт, послуг) за 2000—2003 роки (див. таблицю 3.3). їх співвідношення свідчить про стабільний розвиток сприятливих для конкуренції структурних передумов.

Таблиця 3.3

ЧАСТКИ СУБ´ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ, ЯКІ ДІЮТЬ НА РІЗНИХ ТИПАХ РИНКІВ

Отже, на початку 2000-х років в Україні відбулися в цілому позитивні зміни в структурі товарних ринків. Ці висновки підтверджуються результатами опитувань керівників підприємств, проведених в 1999 і 2004 роках: якщо в 1999 р. 40 % опитаних вказали, що відчувають значну конкуренцію на ринку, то в 2004 р. таку оцінку стану конкуренції дали 47 % з них, при цьому 56 % опитаних оцінили рівень внутрішньої конкуренції (конкуренція між вітчизняними товаровиробниками) як високий. Разом з тим вимагає особливої уваги ситуація на олігополістичних ринках, на яких створюється значна частина національного багатства. Структура цих ринків, з одного боку, створює можливості для підвищення темпів технічного прогресу внаслідок об´єднання впливу конкуренції з позитивними наслідками концентрації виробництва, але, з іншого боку, забезпечує в цілому меншу ефективність розподілу ресурсів, чим висококонкурентні ринки, і створює підвищений ризик анти-конкурентних узгоджених дій.

Аналіз структурних передумов конкуренції в регіональному розрізі дозволяє виділити три групи регіонів.

У першій, до якої належать чотири області і місто Київ, підприємствами, що діють на регіональних ринках з конкурентною структурою, створюється більше 2/3 продукції, робіт і послуг (таблиця 3.4)

Таблиця 3.4

РЕГІОНИ З НАЙСПРИЯТЛИВІШИМИ СТРУКТУРНИМИ ПЕРЕДУМОВАМИ КОНКУРЕНЦІЇ

До другої групи належать 15 областей і Автономна Республіка Крим, де суб´єктами господарювання, які діють за відсутності структурних передумов до обмеження конкуренції, створюється від 1/2 до 2/3 продукції, робіт, послуг, які реалізуються на регіональних ринках (таблиця 3.5).

Таблиця 3.5

РЕГІОНИ З ПОМІРНО СПРИЯТЛИВИМИ СТРУКТУРНИМИ ПЕРЕДУМОВАМИ КОНКУРЕНЦІЇ

До третьої групи належать п´ять областей, в яких більше половини продукції, товарів, послуг, які реалізуються на регіональних ринках, створюються за наявності структурних передумов обмеження конкуренції (таблиця 3.6).

Таблиця 3.6

РЕГІОНИ З НАЙМЕНШ СПРИЯТЛИВИМИ СТРУКТУРНИМИ ПЕРЕДУМОВАМИ КОНКУРЕНЦІЇ